“Зліт посестер” під Києвом: як зароджується жіноча ветеранська організація

автор: Олена Максименко

Близько 30 жінок зібралися минулого вікенду в Ірпені під Києвом на “зліт ветеранок” – установчу зустріч жіночого ветеранського руху.

Поняття “ветеранка” вживалося певною мірою умовно, адже “злетілися” як колишні, так і діючі дівчата-військовослужбовці, добровольці та волонтерки, медики – помічниці армії. Деякі були з малюками, і дитячий галас дещо пожвавлював робочий процес у “Конгрес-холі Ірпінь”.

“Це має бути відкритий рух, в якому стержень становлять ветеранки, але він не замикається лише на них, а приймає жінок, яким не байдужа ситуація в Україні, які готові включатися на різних фронтах боротьби – від безпосередньо бойових дій до допомоги чи інформаційної підтримки. У нас гібридна війна, і дуже багато фронтів”, – розповіла “Новинарні” одна з організаторок заходу Оксана Іванців, виконавча продюсерка фільму “Невидимий батальйон”.

Жіночі дискусії і лайфхаки

Фото: ФБ Вікторія Дворецька

Впродовж трьох днів, 27-29 липня, учасниці заходу обговорювали основні проблеми, із якими стикаються жінки після повернення з фронту, концепцію й цілі жіночого ветеранського руху.

Публіка в Ірпені зібралася доволі різношерста – адже фронт, по суті, є зрізом суспільства.

Хтось у тактичних штанях, хтось на підборах у вишуканій сукні, хтось у вишиванці. Що точно єднало учасниць злету – неординарність і небайдужість.

Фото: Олена Максименко, Новинарня

Важливі питання вирішувалися в неформальній обстановці – дехто всідався на підлозі. Атмосфера панувала весела й товариська, хоча й подекуди здавалося, що напруга дискусій наближається до пожежі. Ніхто особливо не добирав слів.

Дівчата знайомилися, “розвіртуалювалися”, паралельно ділилися досвідом щодо оформлення потрібних документів на бойові посади та іншими корисними лайфхаками.

Відбувалися тренінги, лекції, обговорення і “мозкові штурми”. Ішлося і про права жінок, і про те, що слід взяти до уваги, починаючи власну справу.

Читайте також:
“Марш невидимого батальйону-2016”: Генштаб скасував наказ
про відмову приймати жінок на контракт ЗСУ

“Заняття були дуже інтенсивними. Це був де в чому незвичний для дівчат формат, але вони швидко адаптувалися. У нас була шалена групова динаміка”, – відзначає Оксана Іванців.

Навіщо окремий ветеранський рух для жінок

Потребу організувати, крім спільного з чоловіками, ще й жіночий ветеранський “блок” дівчата пояснили тим, що жінки в армії перебувають у меншості, і на зустрічах ветеранів-чоловіків поодиноким жінкам складно озвучити всі свої проблеми та потреби й добитися їх вирішення.

Зрештою, це ще й загальносвітова практика.

“І в Канаді, і в Штатах існує дуже сильний жіночий ветеранський рух. Він нас надихнув – ми познаходили їхні ФБ-сторінки, місії, як і що вони роблять – це дуже співзвучно з тим, що озвучували наші дівчата”, – розповіла Іванців.

Оксана Іванців. Фото: Олена Максименко, Новинарня

Оксана зізнається: ідея створити такий рух виникла в процесі роботи над стрічкою “Невидимий батальйон”: “Ще працюючи над фільмом, ми побачили, наскільки важко адаптуватися жінкам після повернення з фронту. І що вони потребують, по-перше, підтримки одна одної… У нас часто реабілітація і підтримка ветеранів-чоловіків “підвисає”, а якогось спеціального жіночого фокусу, враховуючи жіночу специфіку, взагалі немає”.

“Тому, виходячи з того, що найкраще допомагати ветеранам можуть самі ветерани, вирішили допомогти дівчатам організуватися і створити власну жіночу ветеранську мережу”, – пояснила Оксана Іванців.

Ветеранки визнають – по поверненні з війни стикаються з тими самими проблемами адаптації, що й чоловіки (та й взагалі на фронті розділення за гендерною ознакою зазвичай відсутнє, важать підготовка і професіоналізм). А от суспільство іще не звикло сприймати дівчат-воїтельок адекватно.

“Айдарівка” Вікторія Дворецька (друга ліворуч) у колі побратимів. Фото з ФБ

“Я, в принципі, поки воювала і служила, ніколи не розділяла поняття чоловіка-жінки, в мене з цим проблем не було – ні з прийняттям, ні з формальностями… – згадує асистентка заходу Вікторія Дворецька з позивним “Дика”.

Дика служила в батальоні “Айдар” з 2014-го до 2017 року, остання посада – заступник по бойовій підготовці командира роти вогневої підтримки. Зараз Дворецька є викладачем загальновійськових дисциплін в 169-му навчальному центрі ЗСУ “Десна”.

“Вертатися [з війни] в суспільство, як на мене, однаково важко і чоловікам, і жінкам – це все індивідуально, залежить більше від людини, від того, що вона бачила, а не від гендерної приналежності.
Але жінці, насправді, трішки в сприйнятті важче, бо наше суспільство до такого не звикло. І якщо ти ідеш в метро в сукні, показуєш посвідчення [учасника бойових дій для пільгового проїзду] – на тебе дивляться косо. Коли це чоловік в гарному костюмі – на нього так не дивляться. Це стереотипне мислення людей – і ми будемо його розбивати, аби вони побачили правильний образ”, – пояснює Вікторія.

“Було чому повчитися”

Одна з учасниць злету в Ірпені – Галина Алмазова з медичної команди швидкого реагування “Вітерець” – спершу сумнівалася, чи варто приймати запрошення. Однак зрештою визнала неабияку користь такого спілкування.

“Чесно кажучи, коли мені запропонували приїхати на зліт ветеранок, я одразу сказала, що жодного стосунку до ветеранів не маю, я волонтер. Але організатори наполягали, аби я була присутня – певно, все-таки вважають, що я ветеранка. хоча я не закінчила свою місію на фронті, наша команда продовжує працювати”, – посміхається Алмазова.

Галина Алмазова. Фото з ФБ

“Проблеми, які порушували тут, дуже актуальні, хворобливі і для суспільства, і для самих ветеранів. Я сподіваюся, що з цього першого зібрання виросте щось потужне, цікаве, організоване, що зуміє поєднати у собі досвід, практику, бажання щось змінити в цьому світі у кращий бік”, – ділиться Галина з “Новинарнею“.

Галина Алмазова – генеральний директор в одній кампанії та комерційний директор в іншій. Паралельно з місією парамедика на фронті вона не полишає своєї справи – це дозволяє закрити якісь потреби “Вітерця”.

“Я продовжую вести бізнес, до того ж він допомагає якось тій-таки реабілітації ветеранів. Тому для мене був і є дуже цікавим досвід спілкування. Різні, часом радикально протилежні думки, але це і є цікавим, тому що ти бачиш інший погляд, іншу думку, іншу людину під іншим кутом”, – каже Алмазова.

“Мені здавалося, що я знаю достатньо – я сама в цивільному житті читала тренінги з продажів, але і тут було чому повчитися. Хоча ми й з “одного корабля”, – додає Галина.

Зустріч переросте в громадську організацію

Більшість учасниць переконані, що своєї мети перша зустріч руху ветеранок досягла.

“Метою було якомога більше перезнайомити дівчат, аби вони зрозуміли, навіщо це все буде робитися, як ми можемо впливати на ті чи інші події і явища в нашому суспільстві, як ми можемо говорити від імені саме ветеранок. Бо зібралися дівчата з різних підрозділів, з різним досвідом, які служили на різних посадах, в різні періоди… І великий плюс – цим ніхто в нас не міряється!” – каже Вікторія Дворецька.

Вікторія Дворецька на злеті. Фото: Олена Максименко, Новинарня

За її словами, утворився певний кістяк руху ветеранок, “але зрозуміло, що жінки будуть ще підтягуватись”.

Наразі на цій установчій зустрічі в Ірпені зібрали ініціативну групу, яка  працюватиме над створенням громадської організації.

“Ми на стратегічних сесіях визначили наші цінності, пріоритети. Наступні два місяці ініціативна група буде працювати над всіма документами, для того, щоб створити всеукраїнську жіночу ветеранську організацію”, – пояснює Оксана Іванців.

Подальші кроки – обробка і втілення ідей та проектів, народжених у спільних дискусіях. Серед означених напрямків роботи – освіта для ветеранів; реабілітація та відпочинок (проект “Мандри ветеранок”, наприклад, уже діє); вихід на міжнародний рівень.

Галина Алмазова – із тих, хто пропонує  створювати міжнародну організацію.
“Тому що в Україні є колосальний досвід, який може бути застосований в інших країнах, і я з цим уже стикалася”, – каже вона.

Алмазова наводить приклад: “Коли до нас приїжджали навчати “такмеду” інструктори НАТО, вони багато чому навчилися в нас. Тому що в них є теорія, у нас – практика, і ми взаємокорисні. Тут те саме – зібралися не люди-теоретики, а практики, котрі знають про війну не з чуток, і цей досвід дуже корисний!”

Фотогалерея зустрічі:

<

►

>

Фото: Олена Максименко, Новинарня

“Дуже хотілося б підтримки, і щоб був
образ жінки-ветеранки у суспільстві”

У рамках зустрічі проводилося соціологічне дослідження, аби виявити важливі моменти адаптації жінок після фронту. Однією з ключових цінностей, яку називали всі учасниці злету, є відчуття підтримки.

“Кожна, я думаю, вийде з якимсь багажем для себе, з розумінням, що якщо вона служить, то тут у неї є підтримка”, – говорить Вікторія Дворецька.

Віка згадує: з початку війни вже виникла сила-силенна ветеранських організацій, проте зрештою майже всі розпорошилися і пересварилися між собою. Дика сподівається, що жіноча ГО не повторить таких помилок.

“Мені дуже хотілося б, щоб був образ жінки-ветеранки у суспільстві – щоб люди розуміли, що це сильна жінка, яка може бути і матір’ю, а може бути і воїном, бо в її країну прийшла війна. Я сподіваюся, що ми будемо єдині в цьому”, – додає Віка.

Фото: Олена Максименко, Новинарня

Завершили триденну програму злету концертом – для ветеранок виступив фронтмен гурту OLEUM Сергій Хоменко, а також гурт “Телері”.
Насамкінець усі підспівували “окультуреній” версії відомого хіта, який Леся Рой, фронтвумен “Телері”, переспівала як “Путін, хелоу!..”

* * *

Ініціатива проведення заходу належала ГО “Інститут гендерних програм”, яка створила документальний фільм “Невидимий батальйон” (шість історій жінок на війні). Підтримку надали Національний демократичний інститут США (NDI), уряд Швеції та Організація ООН-Жінки (UN Women).

Читайте також:
Не сексизм, а патріотизм. Історія дівчини-курсантки з нашумілого фото