спілкувалася: Олена Максименко
фото автора та з ФБ-сторінки Володимира Регеші
Воїн-доброволець “Правого сектору”, 44-річний київський історик і письменник Володимир Регеша з позивним “Санта” став живою легендою фронту – командир підрозділу розвідки, що воює з перших днів, батько п’яти дітей, також опікується дітьми з інтернатів. Його помешкання в Авдіївці знає кожен: “Якщо був в Авдіївці і не зайшов до Санти, значить, ти не був у Авдіївці!” – це вже аксіома.
Час від часу на гостину й пораду до бороданя-добровольця, який досі не легалізувався в ЗСУ, заїжджає і вище армійське командування, зокрема й НГШ Муженко.
Санта завжди дочитує книжки до кінця, любить писати червоною гелевою ручкою, а всі свої нагороди віддав у музей. Щоправда, нарікає: для цього знадобилася письмова згода родичів. А ще він безжально-чесний – як до себе, так і до інших.
Під час одного з наїздів Санти на Київщину “Новинарня” поспілкувалася з ним про статус добровольців, їхнє теперішнє становище на фронті, проблему мінометів “Молот” та його бачення деокупації Донбасу.
– На Майдані був – і в 2004-му, і в 2013-14-му. Майдан весь практично прожив, вся родина була задіяна! Мама в аптеці працює, вони всім колективом колотили в півторалітрові пляшки перекис, передавали бинти всією аптекою. Брат там був, дружина. І з дітьми туди приїжджав.
– Для мене війна почалася із загибелі моїх друзів. Всі казали мені потім, коли я пішов, що тільки й чекали, розуміли, що я піду. Але я прийняв таке рішення, коли збили літак Ан над Слов’янськом – там загинули хлопці, з якими я був дуже дружний (6 червня 2014 року бойовики пострілом із ПЗРК збили літак повітряного спостереження Ан-30Б ПС ЗС України, загинули п’ять членів екіпажу на чолі з командиром Костянтином Могилком – “Н”).
Рештки збитого “Ана” під Слов’янськом. Фото: 6262.com.ua
Практично весь екіпаж – Пашка Дришлюк, борттехнік, Котя Могилко, командир, Потап… Це була перша втрата моя особиста.
– Добровольчий батальйон – найкоротший шлях на фронт. В армії я не служив. Із військової кафедри мене вигнали. Жодних стосунків зі Збройними силами в мене доти не було, крім того, що друзі льотчики були. Я навіть не уявляв, що таке війна.
– Взагалі, я “по блату” потрапив на фронт. У мене подруга, дуже хороша жінка, я з нею на Майдані познайомився, Оля Годованець. Вона їздила на фронт, знімала, писала. І познайомилася з командиром артилерії “Правого сектору” – Мішею “Ель Гато”. В них стосунки, і я ж до неї: “Знаю, у тебе є блати!..” А тоді якраз Летун (Андрій Стемпіцький, друг “Летун” командир ДУК – Авт.) видав наказ, що нікого без підготовки на передову не пускати. Але Ель Гато забрав мене до себе без цього всього.
Я ніде не був зареєстрований, приїхав сам по собі. Навчався “в полі”. Практично весь час працюю навколо Донецька. Почав із Пісків, потім Авдіївка – з жовтня 2015 весь час у Авдіївці.
– Перший обстріл – це навіть не бій був!.. Це був страх (сміється), я ледь не обісрався! Бо вдати, що я весь такий герой, приїхав на війну – це одне, а потрапити в такі умови – це зовсім інше! Це коли серце ловиш у горлі, не розумієш, що відбувається.
Хто проходив якусь підготовку або вже раніше був на війні – той уже розуміє, як стріляють, із чого, куди може прилетіти, куди не може. А ти цього спершу взагалі не розумієш. Ти тільки чуєш, як здригається земля, як летить усе навколо, і не розумієш абсолютно нічого, що відбувається. Потім, звісно вже, розбираєшся.
– Дуже хороші вчителі були, які навчили. Найкращими, мабуть, учителями були хлопці, що були навколо. Коли я розумів, що я здоровий дядько і бздю відверто, а вони – малі, миршаві, але щось роблять, і роблять спокійно. А потім, звичайно, Ель Гато, Мухомор, Тритон, Шаманчик мій, що вже загинув, ділилися досвідом. Уже якась поведінка почала спрацьовувати, на кожен [артилерійський] вихід – рахуєш [час прильоту], причому автоматично.
Санта і побратими – Пілот, Тритон, Стрілок, Шаманчик – перед заходом на промку
– Не можна сказати, що я от прямо в [ДУК] “Правому секторі”. Коли почалися всі ці незрозумілі стосунки між ДУКом і Ярошем (мається на увазі відхід від ДУК ПС Української добровольчої армії Яроша – “Н”), ми з хлопцями вирішили, що спробуємо працювати самі по собі, поки будуть дозволяти залишати за собою назву “Правий сектор”, тому що всі практично були вихідцями звідти. І ніхто нам цього не забороняв – можливо, тому, що ми не намагалися на цьому заробляти, а якусь певну рекламу “Правому сектору” робили своїми діями. У нас самий кістяк був, де хлопці всі вихідці звідти, всі – Тритон, Пілот, Шаманчик, Стрілок – це ті, що з самого початку…
– Усе залежить від бригади, яка заходить на позиції. Якщо заходить бригада, якій байдуже, що відбувається, яка зайшла на півроку отримати чергові звання, медалі і по-мінімуму щось робити, то звичайно, ніхто не буде дозволяти працювати.
Для мене двома найбільш бойовими бригадами, із тих, що були в Авдіївці, були 58 і 72 омбр. Коли ініціатива була повністю на нашому боці, коли на кожен постріл – і дії відповідні, коли певні просування були, не просто “тут ми три метри заберемо”, а якісь стратегічні місця забиралися. Та сама промзона, та сама Кам’янка… І в цих бригад і втрати, відповідно до цих бойових дій, порівняно з іншими, набагато менші були, тому що ініціатива відходила від них у війні.
– Ми не виходили жодного разу. Аж у 2018-му ми вийшли, і то, нас не виганяли – в нас була і робота, але ми переговорили між собою, що нам набридло на даному етапі війни виступати в ролі жебраків, які ходять постійно і просять: “Дайте щось зробити, дайте стрельнути, дайте «віджати» щось, дайте зайти кудись”. А військові на моєму шляху часто зустрічалися такі, що коли вони, наприклад, в обличчя говорять одне, дають обіцянки, “слово офіцера”, а на ділі… Але є й такі, з якими я пішов би і в вогонь, і в воду. І в ЗСУ, і в добробатах є різні люди. Є абсолютно героїчні, а є сміття, а не люди. Навіть участь у бойових діях – це не індульгенція для таких.
Читайте також:
УДА виходить із фронту – куди, навіщо й кого “валитиме”. ІНТЕРВ’Ю
– Особисто для себе я не бачу взагалі вирішення якихось питань на державному рівні щодо мене або мого підрозділу. Чому? Тому що це було моє рішення – піти в добробат, аби потім створити якусь групку свою.
Я міг би підписати контракт. Наприклад, у 16-му році мене дуже наполегливо у військкомати запрошували. Але військо все одно є військо, Збройні силі – все одно є Збройні сили. Монополія на вбивства має бути тільки в держави, як на мене.
Добробати, які захотіли стати державними структурами – вони стали, і мені здається, непогано почуваються зараз.
Період оцієї “махновщини”, як на мене, все ж таки закінчився.
Віктор Муженко в Авдіївці у Санти. Березень 2016
– Є моменти, наприклад, кваліфікованості в певних спеціальностях. Чому нас три роки в Авдіївці терпіли? Тому що ніхто не може зрівнятися з Шаманом, Пілігримом, Гайдамакою по наводці. З Пілотом, Тритоном, Пашею, Осавулом – по своїй працездатності.
Зрозуміло, що хлопці різні, але кістяк сам – це думаючі хлопці. Практично з кожним, хто приїхав, одразу розмова: чого приїхав? “Двіжонути” чи перемогти? Бо є оці, котрі як шарпеї, приїжджають: “Дай стрельнуть!.. Стрельнуть дай!” – скаче перед очима. Я йому кажу: “Я тут два роки сиджу, чекаю, поки ти приїдеш пострілять на два тижні чи місяць!”
Читайте також:
Ще один загиблий боєць ДУК під Авдіївкою – Михайло Дімітров “Гайдамака” з Черкащини. ФОТО
– На місцевих рівнях поприймали закони по добровольцях, прирівнюють їх до учасників бойових дій на підставі довідок із місця. Хмельниччина, Рівненщина, Одещина, Львівщина, Київщина – вони якісь роблять посвідчення. Я своїм хлопцям багатьом поробив ці довідки через військово-цивільну адміністрацію Авдіївки. Її голова завжди йшов назустріч, він знає нас, і нагороди від нього були.
Собі я не брав цієї довідки. Тому що це було особисто моє рішення. Я воював у власне задоволення. Наді мною нікого взагалі не було. Ні, зрозуміло, що кожен постріл ми обговорювали зі Збройними силами. Але ми могли відмовилися, коли розуміли, що це не мало сенсу – наражати на небезпеку людей, аби якусь показуху влаштувати.
Мене багато вмовляли підписувати контракт – практично з кожною бригадою… та краще я бійців ЗСУ буду брати до себе!
Я думаю, що ще прийде час, коли ми будемо знову затребувані, і нас попросять – “будь ласка, давайте зробимо щось…”
– Зрозуміло, що сам міномет сирий. У мене загинув боєць мій, не просто боєць, а друг – від розриву “Молота”. Шаманчик. У нас нові “Молоти” відпрацьовували “від” і “до”. Ними можна працювати, але дуже тонка робота з ними, саме тому, що матеріал сирий і постійно він має бути ідеально обслугований! Не так, як було з “Санями” старими, які можна було чистити раз на три місяці. Як деякі підрозділи ЗСУ – ми приїжджаємо, вони кажуть: а нащо його чистити, він же стріляє?! “Молоти” практично після кожної роботи потрібно розбирати, вичищати, підкручувати, підтягувати.
Але альтернатива яка? “Саней” мало…
– Я не спеціаліст по металу… Наші експертизи не можуть довести, що це було – подвійне заряджання чи ні. У нас дуже багато настрілів було, “Молоти” більше п’яти тисяч пострілів зробили точно! Один із них рвонув. Причину я не можу сказати. Не тому, що я не хочу. Я не буду спекулювати на цьому.
– Ні.
– Так. Враховуючи те, що далі пішли розриви то там, то там…
Читайте також:
Грішити не лише на “Молоти”. Ветеран АТО Бурлакова – про те, чому вибухають міномети
Володимир Регеша “Санта”
– Ні, немає сенсу у миротворчій місії. На моє глибоке переконання, який би я не був радикал, патріот, я абсолютно упевнений, що всі розмови типу “ми їх (росіян) маємо змести до кордону, і завтра танцювати в Москві” – це все маячня.
Нам треба щось уже вирішувати з цими територіями. Або рубати їх повністю під корінь і закривати будь-які перетинання кордонів… Я розумію, що зараз багато народу розкаже, що там родичі – але ж, за великим рахунком, країна-агресор забрала в нас шматок території. Фізично, військовим шляхом, дипломатичним, економічним, ми його не можемо зараз повернути. Ніяк. Але люди продовжують гинути. Щоденно.
Я впевнений – там за ці п’ять років виросло вже ціле покоління, яке знає, хто ворог, як далі жити, де фашисти, кого треба різати, кого вбивати. Все просто: дитина, яка тоді ходила в п’ятий клас, зараз ходить у десятий. Це вже практично сформована особистість зі своїми поняттями, зі своїм баченням світу. Території – це втрачені люди! Які, як би ми не намагалися їх сюди в якісь інститути-університети всовувати, – це вороги. Однозначно. І треба приймати це, треба, щоб було якесь політичне рішення щодо цього.
– …Ми бачимо що на сьогодні? Підйом авторитету військових; збільшення їхніх зарплат, пільг і всього решта. Чому? Тому що це все продовжується, і воно має продовжуватися. Круто ж – піти й отримувати 20 тисяч [гривень зарплати в ЗСУ] якомусь муфлону, який у селі заробляв 2 тисячі і пахав з ранку до ночі, як худоба. Він собі мав ще на ці 2 тисячі купити випити, покурити, вдягнутися і ще щось дружині дати. А зараз він отримує 20, не думає, що йому вдягнути, йому привезли покурити, випити – і йому ще й не вистачає! Він побачив, що можна красиво жити! Це зручно.
Дуже часто те саме відбувається і з добробатами. Навіть із тими, які не отримують заробітної плати. Люди тікають від домашніх проблем. Їм не треба думати за те, що комуналка, діти, садочки, школи, дружина, ще щось… Він приїхав – він у добробаті, він героїчний, просто бери і з нього ікону малюй! Він не думає ні за що, що йому вдягнути, їсти, пити. Це вигідно всім.
– Як би це не звучало, і хай би мене закидали зараз яйцями,
треба все таки політичне рішення для того, щоб припинити це. Відрізати території.
Я впевнений, що якби у нас було все на висоті – в усіх сферах: соціалка, медицина, освіта, судова система, щоб все було на засадах демократії, права тощо, якби у нас соціальна політика була спрямована на те, щоб не заробити, а допомогти, якби у нас все було на рівні провідних держав, я думаю, що в такому разі тих чеченів разом із росіянами [в ОРДЛО] донецькі шахтарі на руках самі б винесли за кордон, викинули б їх. Якби вони бачили [кращу Україну].
Бо зараз вони приїжджають зі своєї окупованої території сюди, і бачать: все стало ще гірше. Те, що раніше коштувало тисячу доларів, коштує п’ять, і якщо тобі раніше гарантували вирішення питання за цю тисячу доларів, то зараз за п’ять ніхто не гарантує. З’явилася зараз купа цих “рішал”, що вирішують будь-які питання. Вони бачать, що відбувається з цінами, зі ставленням до людей, із поліцією, яка дуже гарно намалювалася. Спочатку які селфі гарні робили з новими поліцейськими – таке враження, що в порнофільм потрапив, а не в поліцейський відділок! А воно по-тихеньку стало на свої місця, тому що є система, яка працює – будь-яку людину вона перемеле і виплюне.
– Цей конфлікт, війна, вона вигідна. Я не хочу казати, економічно, хоча і це присутнє. Вона вигідна армії – тому що це стрімкі злети – звання, погони, нагороди, довіра, повага, фінансування шалене. Звідти можливість відірвати гарний шматок. Це вигідно політикам – тому що “не розхитуйте човна, бо Путін нападе!”
Коли був командуючим штабу АТО [Олександр] Локота – генерал української армії, який сам, особисто – проїхався по передових позиціях, – але на кожній позиції він розказував, що Росія – велика держава, давайте не будемо їх злити, ви маєте отут сидіти, не стріляти у відповідь, наша задача – тримати… тому що якщо ми їх дуже сильно розсердимо, то нам всім гайки! Це командувач штабу АТО!
Читайте також:
Чи штрафують бійців АТО за вогонь по сепарах?
Санта збирає на “абонемент”, штаб реагує
– Я думаю, звільнити Донбас своїми силами реально. Але політично на це ніхто не піде. Це має бути не просто силовим методом. Має бути сукупність дій – політична, економічна, пропаганда. Обов’язково, тому що ми програємо у пропаганді!
В інформаційній війні ми дійсно слабші. Ось я купую цю маячню – блок, де прошиті канали, цифрове телебачення, на яке зараз перейшла вся країна. Купую в Авдіївці, на території України, на підконтрольній території, там, де військових ледь не стільки ж, скільки й місцевих. Приходжу до себе, підключаю, і що я бачу?.. 32 канали, російські, прошиті одразу туди. Причому там все, весь треш! Щоденно вся Авдіївка і прифронтова зона бачить те, що відбувається там. І всі ці наклепи… Чому ми не можемо на нашій, на підконтрольній території пускати наші телеканали?! (ідеться про сигнал цифрового телебачення Т2 на Донбасі, який приходить з боку ОРДЛО – “Н”).
– Запросто!.. Чому стільки часу єдиним українським радіо в Авдіївці є той таки “Тризуб ФМ” (ініціатива волонтера Ігоря Ященка, який налагодив у Карлівці стоматологічну допомогу військовим, а також створив радіостанцію, що охоплює передові позиції і добиває до окупованих територій – “Н”)? Ященко зробив це – честь йому і хвала! Тому що пропаганда – це 80% війни. А Донецьк, Ясинувата, Авдіївка і всі наші підконтрольні і непідконтрольні території, вони слухають що?.. Росію і канали “Донбас”, “Оплот”, “Новоросія ТВ”…
– Звичайно, змінилося. Тут теж, як на мене, треба розрізняти поняття “суспільство” і “держава”. Дуже багато людей змінилося. Дуже багато людей, навпаки, скористалися ситуацією. Причому як у політиці, в бізнесі, так і звичайних людей, для яких війна стала соціальним ліфтом, куди вони вискочили як бійці, як волонтери.
Я знаю волонтерів, які абсолютно віддано і відверто роблять свою справу. А знаю тих, для яких це стало просто способом заробітку. А зараз перед виборами взагалі бачимо, що відбувається. Хто з волонтерів і з бійців кого підтримує і яким чином.
– Якщо ця людина підготовлена до такого… Не може людина з освітою вісім класів іти в народні депутати, а в нас є вже такі випадки! Що таке “народний депутат”? Це не посада – це місце, де треба працювати, законотворчий орган, де в тебе має бути досвід, де ти маєш принаймні розуміти, що відбувається. А якщо ти крутий боєць і просто молодець, але… ну тракторист. І що? Виходить знову “совкова” система – “хто був ніким, той стане всім”. Почни зі свого села, чи з району, потім на місто, потім на область… Навчись, блін, хоча б хабарі брати так, щоб це було безпалівно! (сміється)
Читайте також:
23-тя церемонія “Народний герой” у Кропивницькому:
у списку – знаменитий Санта і перша загибла жінка-боєць
– Хотів би нічого не робити, пити віскі, курити сигари і ловити рибу! І щоб поруч була якась надзвичайно гарна дівчина. Я думаю, що кожна людина мріє про це, але більшість скажуть, що мріють бізнес підтягнути, АТОвців, які повернулися, залучити…
У нас АТОвцям дають одну-єдину роботу: охоронна фірма. Все! Ідіть охороняйте! Це, по-перше, зневага до всіх бійців, типу, ми вам даємо роботу, ніби всі вони – це два пальці лоба, крім як воювати, можуть комусь у диню дати.
Що таке “охоронні фірми” зараз? Це рейдерство, захоплення і все таке. Чому “Піцу ветерано” вдалося зробити?! Красива ж історія! Чувак (Леонід Остальцев) воював, зробив бренд – красивий! Це заслуговує на шалену повагу! Він не відкрив собі охоронну фірму і не набрав відбитих відморозків, не ходить не забирає десь шматок поля, він зробив бренд!
– Ну так, у нас є такі приклади! А я – ні! Я хочу сидіти і насолоджуватися життям! Я знаю точно, що я ніколи не буду працювати в офісі щодня.
Людині дуже мало треба для щастя! Не потрібна мішура оця вся! У мене є що їсти, є, що випити, у мене є кого погладити, у мене є, чим нагодувати собаку, у мене є шкари, щоб взути і з нею прогулятися – все! Достатньо!
– Сильно… З’явилася якась різкість у судженнях. При тому я розумію, що я ніхто, щоб когось засуджувати. Я думаю, що більше не війна змінила, а ті люди, які були поруч. Реально. Тому що війна війною, а оточення – воно міняє.
– Так! Це Піски, “джаз-бенд”, там, де ми були практично втрьох – це не весь час було, але був такий момент, коли ми лишилися втрьох – я, Хімік і Тритон. Це промзона авдіївська – Пілот, Шаман, Тритон, я… Мартін, Сєвєр, Стрілок…
Промзона – це окреме життя взагалі. Це от життя в житті. Тобто за той період ми пережили ще одне, додаткове, подароване кимось життя. Реально. І страшно не було. Взагалі. Це був кураж, це було якесь таке відчуття легкості, відчуття – я не знаю, такого якогось підриву зсередини – я би хотів ще раз таке пережити!
– Так, є. Я сподіваюся на це.
І я знаю, що в цьому куражі ні мені, ні цим хлопцям, що поруч зі мною, їм нічого не буде!
І яке б ставлення у мене до кожного з не було, я знаю, що якщо така ситуація буде, буде обов’язково Тритон, Пілот, Стрілок, Паша, Осавул. В цьому куражі – це якесь надзвичайне відчуття. Ти можеш все, відчуваєш себе напівбогом. Я серйозно!
Читайте також інтерв’ю:
“Стало соромно за свою країну”.
Ольга Сімонова з Челябінська зреклася громадянства РФ і воює за Україну в ЗСУ
Вітрина для сепарів. Донецький бізнесмен був бійцем ДУК, а тепер очолює патрульну поліцію Маріуполя
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
