На краю війни і моря. Як активні люди “європеїзують” Маріуполь

 

автор: Олена Максименко
Маріуполь – Київ
фото автора

Міста біля моря мають особливий характер. Маріуполь, чи, простіше кажучи, Марік, унікальний вдвічі: він стоїть не лише на березі моря, а й на березі війни. Після окупації Донецька саме Маріуполь став найбільшим містом області на підконтрольній Україні території. Відстань до зони бойових дій від околиць – кілометрів десять, тож іноді містяни чують далекі “приходи” великого калібру.

Ще донедавна в Маріку не існувало жодних відступів від традиції, слова “коворкінг”, “івент”, “перформенс” звучали як інопланетні. “З культурного життя – лише хресна хода”, як писав Жадан: кілька ДК, музей, театр. Проте, як і в багатьох інших містах Сходу, війна стала “чарівним копняком” для виходу анабіозу та появи низки культурних, освітніх і громадських ініціатив.

“Халабуда”-рукавичка:
від курсів японської до переговорів із мером та “копами”

У коворкінгу “Халабуда” (вул. Архітектора Нільсена, 60) гостей зустрічає ціла армія ляльок-мотанок. За кожною з них стоїть окремо проведений майстер-клас.

У вільний час до засновника закладу забігає прес-офіцерка однієї з бригад ЗС України, що базується в місті – порадитись стосовно камери, яка вийшла із ладу. Стихійна нарада фотографів діагностує поламку і дає дівчині контакти майстра, котрий може це виправити.
Так виглядають неофіційні будні вільного простору.

Дмитро Чичера

“Метою в 2014-2015 роках була допомога фронту, там висить детальніша статистика – понад 40 підрозділів, яким ми допомагали, – розповідає Дмитро Чичера, лідер громадських організацій “Східна Брама” та “Маріупольська асоціація підприємців”, один із засновників “Халабуди”. – Понад 40 тонн гуманітарної допомоги, чотири машини тепловізорів і все, що з цим пов’язано”.

“Потім з’явилися переселенці й біженці, і ми зрозуміли, що гуманітарної допомоги не вистачає, і почали трансформуватися в освітній простір”, – пояснює Чичера.

Першим їхнім приміщенням були 40 квадратних метрів, де вирішили зробити “антикафе” – щоб це приносило прибуток для утримання волонтерського центру.

Другим приміщенням “Халабуди” став колишній спортзал – дзеркала по периметру завішані тканиною і декоровані фотокартинами, в кожну з яких кортить зануритися. На полицях – книжки на будь-який смак і запит. У кутку – барабанна установка.

Простір дещо скидається на музей усіляких цікавинок. В кутку тихо харчить кавомашина, поширюючи затишний аромат. Облаштувати приміщення допоміг американський фонд USAID. Зараз щомісяця тут відбуваються 160 заходів, а проходять через “Халабуду” близько 2 тисяч людей.

“Більшість заходів пов’язані з отриманням тих чи інших знань, – розповідає Дмитро. – Це IT-курси, веб-дизайн, курси фотографії, фотошоп, курси малювання, курси крою й шиття, журналістики… та банда мотанок – з кожного майстер-класу у нас залишається одна лялька, по них можна рахувати, скільки майстер-класів у нас проходило”.

“Є курси японської. Я ніколи не думав, що в Маріуполі може бути затребувана японська! Прийшла викладачка – на презентацію прийшли 80 людей, ми набрали дві групи”, – хвалиться Чичера.

Крім допомоги армії та фронту, в “Халабуді” діє благодійний гуманітарний блок.

“Кваліфікований рятівник” – ми допомагаємо людям, котрі потрапили в скруту. От зараз збираємо кошти дівчинці на операцію з пересадки нирок у Білорусі. Питання 60 тисяч доларів, державні програми не встигають, часу мало. І наша кавова зона – 50% заробленого на ній іде на гуманітарний блок”, – розповідає співзасновник.

У “Халабуді” одночасно можна розмістити 150 осіб – залежно від заходів, простір розбивається на зони.

У двох менших кімнатах зазвичай люблять “гніздитися” айтішники” або учасники психологічних ігор. “Ми їх лагідно називаємо «психи», тому що вони закриваються на чотири години, виходять лише за окропом, заходять назад… Не знаю, що вони роблять, але виходять усі щасливі!.. У них там якийсь свій чай і своя атмосфера”, – посміхається Дмитро Чичера.

“Халабуда” активно співпрацює на міжнародному рівні.

“У нас є великий проект, який називається «Київський діалог», котрий напряму фінансується урядом Німеччини, а ми виступаємо як «організація-партнер», і через нас проходять фінанси, конкурси міні-грантів, тобто ми уже допомагаємо в реалізації інших проектів”, – говорить Дмитро.

Водночас “халабудники” розбудовують взаємодію з адміністрацією міста.  Зокрема, була серія тренінгів із ведення діалогу у змішаних групах, де половина групи – активісти і представники КСН (комітет самоорганізації населення), громадських організацій, а половина – працівники адміністрації різного рівня.

“Активісти почали розуміти, що в адміністрації працюють також люди, з ними можна розмовляти, чай пити. Чиновники були такої ж думки, тому що звикли, що приходять «активісти» здебільшого рівня міських божевільних”, – пояснює Чичера.

У центрі Маріуполя

За словами Дмитра, в них уже була зустріч з питань забруднення повітря промисловими підприємствами, на яку запрошувати мера міста (Вадим Бойченко – колишній менеджер ММК ім. Ілліча, що належить “Метінвесту” Ріната Ахметова), були присутніми також два директори заводів-забруднювачів.

“Зараз уже сам мер виступив із ініціативою провести ще одну відкриту зустріч тут, у «Халабуді». З активістами сама адміністрація міста шукає контактів”, – тішиться Дмитро Чичера.

Читати тренінги для місцевих підприємців до “Халабуди” приїздили фахівці зі Львівської бізнес-школи та Києво-Могилянської академії. Утім, скаржаться на довгу дорогу і складну логістику.

“Ми привозимо їх літаком у Запоріжжя, звідти забираємо приватним транспортом і веземо сюди, щоб якось мінімізувати дорогу. Тому що потяг зі Львова – 30 годин, по спеці – це нереально”, – пояснює Дмитро.

Ментори начитують місцевим підприємцям, щоб у Маріку з’явилася своя бізнес-школа – програму під Маріупольську асоціацію підприємців.

“Мета програми – «прокачати» їх як бізнесменів, правильно писати стратегію, розподіляти час, взаємодіяти з персоналом. А крім того, вони мають уміти викладати і розповідати підприємцям-початківцям, як знайти бізнес-ідею, мотивувати персонал, себе, вибудувати бізнес”, – розповідає Чичера.

Він нагадує про проект “Донецький куркуль” Донецької ОДА, який виділяє гранти до півмільйона гривень на розвиток або старт бізнесу. Перш ніж захищатися в області, маріупольські підприємці проходять “краш-тест” у “Халабуді” – перед колегами – як  тренування.

Читайте також:
Жебрівський розповів, чому в “ДНР” заздрять програмі
“Український донецький куркуль”

Також “Халабуда” співпрацює з патрульною поліцією Маріуполя, яку очолює колишній боєць ДУК “Правий сектор” Михайло Вершинін.

“Ми намагалися налагодити контакти також з іншими силовими структурами, але поки що це не виходить. Це питання часу, – говорить Дмитро Чичера. – Але раз на місяць у нас відбуваються відкриті зустрічі з керівництвом патрульної поліції. Будь-хто може прийти і поставити питання чи то про роботу поліції, чи то про ті проблеми, з якими стикаються. Рівень довіри до патрульної поліції зростає, бо всі мають можливість вживу поспілкуватися”.

Частина заходів у “Халабуді” безкоштовна – насамперед те, що подобається засновникам і є важливим для міста.

Читайте також:
Вітрина для сепарів. Донецький бізнесмен був бійцем ДУК,
а тепер очолює патрульну поліцію Маріуполя

“ІZба-читальня”: це робили донецькі пацани, які по YouTube навчилися стріляти з СВД

“Ізба-читальня” (просп. Миру, 40) переїхала з Донецька. Це був не просто бар, де відбувалися концерти, поетичні читання, виставки. Це був бар, що з початком антиукраїнських заворушень на Донбасі став таким собі “осередком партизанського опору”.

“Там збиралася прогресивна молодь, а простіше кажучи – «хіпстота», – згадує Богдан Чабан, засновник закладу. – Всі вони, так само, як і я, обрали абсолютно проукраїнську позицію. Ми пропрацювали до кінця травня в Донецьку, в кінці травня до нас прийшли люди зі зброєю та в масках і сказали, що ми маємо забиратися з міста, тому що нам з «Донецькою народною республікою» «слєгка нє по путі». І до цього до нас доходили погрози – через те, що коли один із польових командирів «ДНР» заходив до нас у заклад, в сусідньому залі хлопці грали «Лента за лентою» на гітарі. Через те, що українські прапори були майже по всьому закладу”.

“Ну і через те, що я був одним з організаторів
проукраїнських мітингів в Донецьку
на початку березня 2014 року”.

Спершу Богдан думав переїхати до Львова. Та замість цього почав партизанити у складі відомого загону “Равлики”.

Богдан Чабан

“Може, ви чули – навесні 2014-го в Донецьку були напади на блокпости, замах на помічників Пушиліна, на самого Пушиліна. Це робили не «специ». Це робили звичайні донецькі пацани, які по «ютубу» вчилися, як стріляти з СВД. Які після того розійшлися по добробатах.
Я мав тікати з міста, тому що через дві години після того, як я виїхав з Донецька, до мене прийшли з облавою десь близько до 50 «оплотівців». Вони очепили район, там була ціла спецоперація! Мене попередили, і я 24 км пішки виходив із Донецька, потім сів на електричку і доїхав до Маріуполя. Звідси поїхав у Дніпро на базу, яка розподіляла в добровольчий батальйон”, – згадує Чабан.

Богдан потрапив у взвод, сформований здебільшого з донецьких хлопців. Спершу вони були прикомандировані до добровольчого батальйону МВС “Шахтарськ”, потім – до батальйону “Гарпун”. З ним проводили спецоперації до лютого 2015-го.

Тоді відбулася скандальна історія: “равлики” були затримані нібито за мародерство й арештовані в Маріуполі.

Чабанові, позивний “Азот”, тобі був 21 рік.

Богдан пояснює: “…Нас мали приєднали до ССО (Сил спецоперацій – “Н”), які на той час тільки формувалися. В березні зробили всю потрібну документацію, але ще не був підписаний наказ саме про формування ССО. А ми знаходилися так чи інакше на лінії розмежування. У травні ми виїхали перевіряти оперативну інформацію про знаходження озброєної групи, яка була помічена в 2014 році в подіях тут – захопленні міського відділку, і потім у подіях в Слов’янську. Ми затримали осіб, у яких при собі була зброя та вибухівка. Викликали поліцію, поліція почала оформлювати їх. Потім приїхав поліцейський начальник, який сказав, що ці особи ні в чому не винні, а давайте ми «запакуємо» цих – тобто нас! Я потрапив у маріупольське СІЗО, і так почалася справа про партизанський загін «Равлики»”.

Чабан згадує, як півтора місяці просидів у камері в трьома сепаратистами (“це була обіцянка слідчої, яка вела нашу справу, з мальовничим прізвищем Губарєва”), і я за півтора місяці народні депутати визволили “равликів”, узявши на поруки.

“Нас засудили на два роки умовно через перевищення повноважень. Той факт, що в нас не було на руках документів, які б дозволяли нам робити ті дії, які ми робили, суд визнав за перевищення”, – розповідає хлопець.

У грудні 2018 року закінчується його термін. Щомісяця підприємець їздить у пенітенціарну службу і пише розписку про те, що з ним “була проведена робота про недопущення повторних кримінальних порушень, бесіда з приводу алко- і наркозалежності і таке інше”.

Фото: ФБ Ізба-читальня

Проте цей прикрий досвід не вплинув на ставлення Чабана до поліції. Окрім “Ізби”, він є співорганізатором “Ветерано піци”, де діє “Тонка синя лінія” – програма підтримки патрульної поліції (що означає знижки на піцу).

За словами Азота, 95% постійних клієнтів колишньої донецької “Ізби” можна було бачити на проукраїнських мітингах 2014 року, пізніше – по різних підрозділах.
Відтак Богдан вирішив, що подібне місце має реінкарнуватися в Маріуполі.

“Тут був певний дефіцит цікавого культурного відпочинку для молоді. Типовий відпочинок у Маріуполі – нічний клуб «Барбарис» із російською попсою і дешевим алкоголем. І якісь невеличкі питейні заклади… Не було жодного місця з концепцією, з якимось спрямуванням, баченням, що ми хочемо давати молоді якийсь цікавий інтелектуальний відпочинок. Під час війни грошей на це не було, і мені вдалося виграти грант від програми розвитку ООН –  на 200 000 гривень. І в кінці 2015 року ми взяли в оренду це приміщення, в січні 2016-го почали ремонт. Відкрилися в травні 2016-го, робили все власними силами, тому що був не дуже великий бюджет”, – пригадує Богдан Чабан.

У закладі – широкі підвіконня, здається, створені для того, аби сидіти на них у зливу, смакуючи коктейль, затишний другий поверх.

Важко повірити, але свого часу це був осередок страждань – колишня будівля НКВС та гестапо.

Коли сюди заїхали гестапівці, вони витягли трупи з підвалу, розклали їх по вулиці, зігнали сюди людей і показували: “дивіться, що робило НКВС!”

Із першої “Ізби” сюди переїхали подушки, решта – набуте.

Богдан визнає: з цільовою аудиторією в Маріуполі важко. Прогресивна молодь здебільшого виїжджає, намагається працевлаштуватися у столиці чи за кордоном. Переселенці ж Донецька здебільшого розселилися в Києві, Харкові, Одесі, Дніпрі, Львові.

Фото: ФБ Ізба-читальня

“До Маріуполя все-таки виїхало більше робітників, людей класу нижче середнього, – говорить Богдан. – Тому в Маріуполі наших клієнтів з Донецька, може, з десяток. Хоча в Києві наші постійні клієнти досі збираються десь раз на місяць і співають пісні під гітару – періодично схлипуючи, кажуть – «Не «Ізба»!”

Тож нову аудиторію “Ізби” доводиться створювати самим.

У кав’ярні проводять концерти, музичні вечори, майстер-класи. На полицях – книжки.

Богдан живе між Києвом і Маріком, мотаючись щотижня туди-суди – за півтора роки тільки на машині проїхав 110 тис. км.

Остальцев (Леонід, засновник “Ветерано груп” – “Н”) трохи нецензурно каже: «Коли вже ти закинеш той Маріуполь?!» В мене дуже просте пояснення: це найбільше і найрозвиненіше місто Донеччини. До Донецька звідси 95 км по прямій, і в мене є чітке розуміння, що лінії оборони є двох типів.

Перша лінія оборони – за 20 км,
там окопи і наші військові.
Друга – вона економічна, культурна і соціальна.

Приїжджають люди з окупованих територій – переоформити машину, оформити пенсію, до нотаріуса – і бачать, як живе місто в Україні. І саме вони є нашими «агентами впливу» в «ДНР». Наша задача: показати цим людям, що Україна – це круто, здорово, а «ДНР» – це деградація. І винятково шляхом розвитку цих територій можливо таке зробити”, – резонно зауважує Чабан.

“Якщо всі будуть у Києві, ми цієї мети ніколи не досягнемо. Хтось має лишатися тут!” – заявляє Богдан.

“Ветерано”:
піцу доставляють на передову

Вкорінилася в Маріуполі і піцерія “Ветерано”, яку тут представляє теж Богдан Чабан. Щоправда, не як ресторан, а лише у вигляді доставки, а також точки з кавою “Ветерано”.

При цьому доставка піци здійснюється також безпосередньо на передову – кажуть, іноді це може бути якась сотня метрів до позицій противника.

Читайте також:
Кожен охочий може замовити піцу на позиції військових,
які захищають Маріуполь

Богдан Чабан

“У «Ветерано піці» є декілька внутрішніх правил, – розповідає Богдан. – Перше правило: власник бізнесу має бути ветераном, або його дружина. Другий момент: ми надаємо знижки учасникам бойових дій. Те, що стосується піцерії – це 50%, на доставку – це 25%. При цьому 10% нашого чистого прибутку ми передаємо у фонд, який допомагає дітям загиблих. Ми намагаємося працевлаштовувати ветеранів, котрі до нас приходять”.

Водночас у самого Чабана до ветеранів високі вимоги.

“Ми вважаємо, що ветеран – це людина, яка має трошки більше досвіду, ніж цивільні, більше готова працювати, краще переносить стреси, і так чи інакше, вона більш мотивована. Тому до ветеранів я не можу сказати, що ми ставимося поблажливо – навпаки”, – зазначає Богдан.

За його словами, така справа, як приготування і доставка піци, цікава для ветеранів ще й тому, що цьому просто навчитися.

Із доставки піци Остальцев і компанія теж вирішили зробити повноцінну франшизу – це легше, ніж запустити повноцінну піцерію на зразок київської. Невдовзі відкривається ще одна така доставка піци в Києві, в Маріуполі, а також у Борисполі і Львові.

Читайте також:
Порошенко сходив у “Піцу ветерано” на презентацію “14 друзів хунти”

“ТЮ!” : це про сучасне мистецтво

Фото: платформа “ТЮ!”

Всередині платформи панують сутінки, домінують чорні кольори. Це надає атмосфері певної містичності. Потрапляючи сюди, занурюєшся у простір креативу.

Розуміння нестандартності цього місця випливає з його назви. Своєю появою платформа “ТЮ!” (вул. Митрополитська, 19) також “завдячує” подіям війни, адже його засновниця Діана Берг – переселенка з Донецька, одна з організаторів руху “Донецьк – це Україна”.

Діана Берг. Фото: платформа “ТЮ!”

“Я приїхала з Донецька в 2014 році й побачила, що тут, на жаль, немає ініціатив – прогресивних, культурних, контркультурних просторів, де можна збиратися молоді, вільно себе виражати, – згадує Діана. – Тоді в Маріуполі культурні ініціативи були не зовсім на часі, місто тільки звільнили від окупації, і, звісно, була велика напруга, тривала війна. Була велика небезпека нападу. Але я побачила, що, попри все, місту треба розвиватися. І якщо [раніше] в Донецьку було дуже багато ініціатив типу «Ізоляції», тут такого не було. Тож я зрозуміла, що це треба робити одразу ж”.

Спершу був гурт однодумців і діяльність така сама, що зараз у «ТЮ!», тільки без «ТЮ!» – Діана з друзями організували в Маріуполі гастролі театру Леся Курбаса, Мар’яни Садовської; Жадана.

“Ми товаришували з муніципальними, із місцями, де можна щось робити. І якось так виник імідж – «хто в нас головний по культурі? – та Берг!» І якось усі до нас почали приїздити pro bono, ніхто не брав гонорарів. Шукали, хто міг би нам допомогти – оплатити приміщення. Але все-таки хотілося, щоб у нас було своє постійне місце”.

Діана Берг серед “азовців”. Фото: платформа “ТЮ!”

Так само митців возили і до військових, на фронт, зокрема до полку “Азов”. Жадан, Садовська, театр Венедиктової…

Американські грантодавці з USAID самі знайшли Діану Берг і поцікавилися, чи має вона якісь проекти, щоб отримати фінансування. Завдяки грантовій підтримці два роки тому і з’явився простір “ТЮ!”

“Щодо назви, ми хотіли щось коротке і дуже об’ємне. «Тю» – це вислів, що виражає великий спектр емоцій. Він дуже зрозумілий, і нашу інноваційність об’єднує з чимсь простим, «низовим». Це шматочок українізму в російськомовному середовищі, що робить російськомовних мешканців трохи ближчими до України”, – вважає Берг.

Діана говорить, що діяльність платформи – це, в першу чергу, “про сучасне мистецтво”. А також про промоцію прав людини, про критичне мислення.

“Якщо все це поєднати – вийдуть культурні івенти, які змушують замислюватися про щось незвичне і ставати толерантнішими”, – каже директорка.

Фотогалерея з івентів “ТЮ!”:

Маріуполь - ТЮ - Альберт Андруховича Маріуполь - ТЮ - _2 Маріуполь - ТЮ - _1 Маріуполь - ТЮ - 8 березня Маріуполь - ТЮ - марш більше ніж дружини Маріуполь - ТЮ - права жінок
<
>

За її словами, “ТЮ!” – це приїзди в Маріуполь цікавих людей, насамперед із мистецького середовища. А також місцеві зустрічі, художні акції, арт-пікніки, резиденції (“цього року відбулася вже друга арт-резиденція – це спільні проекти з Польщею”).

“Дуже багато публічних акцій ми робимо, які змушують замислюватися над гострими питаннями. З фестивалями багато працюємо. Зараз «86» робили, були кураторами. Музичну програму в Славутичі, з Wiz-Art співпрацюємо… Дуже багато партнерів, які нас запрошують координувати якусь гілку їхніх фестивалів”, – розповідає Діана.

Попри те, що формат платформи – більш молодіжний, перший час на заходи “ТЮ!” приходили здебільшого старші люди. Лише за рік більш масово пішли студенти. Загалом, аудиторія закладу – широка, і це “фішка” платформи.

Фото: платформа “ТЮ!”

“Залежить від події. Якщо це, скажімо, концерт Жадана, то прийдуть всі. Навіть з різних ідеологічних таборів – ліві, праві, старші, молодші, «творчі» і «робочі». На виставу «Альберт» з Андруховичем також усі прийдуть – тобто є об’єднуючі івенти, ми їх намагаємося робити регулярно”, – пояснює Берг.

“Але є і «нішеві» події, які не всі зрозуміють. Коли приїхала, наприклад, Маша Куліковська робити перформенс на замінованому пляжі – в червоній сукні кричала в пісок… Не всі зрозуміли, що цей перформенс – і є мистецтво. Дуже багато здивованих – «що це таке?!», звикли ж до чогось більш консервативного у мистецтві. А ми почали запрошувати сучасних митців, артистів. Багато хто не розумів, але їм було цікаво, ходили подивитися, що це таке за шаленство. Це змушує замислитися”, – розповідає організаторка.

До “ТЮ!” в Маріуполь уперше вперше приїхали “Dakh Daughters” – теж без гонорару.
За словами Берг, люди на них “дивилися, не розуміли, але відчували, що це класно! І більше стали до нас ходити”.

Попри близькість до війни, громадянське суспільство Маріуполя видається досить згуртованим – на стороннє око, внутрішніх конфліктів тут значно менше, аніж у інших великих містах.
Проте й тут не обходиться без ексцесів. Уже не вперше вони пов’язані з платформою “ТЮ!”, яку правий фланг вважає “ліваками”.

Напад 19 серпня. Фото: платформа “ТЮ!”

19 серпня близько 30 молодиків у балаклавах увірвалися до приміщення “ТЮ!” під час панк-концерту і влаштували погром, побивши кількох музикантів, глядачів, менеджера, апаратуру.

Сама Діана Берг пов’язує цю атаку із участю у “Фестивалі рівності”, проте не підозрює жодну з організацій. Нападники діяли анонімно, і погрози у соцмережах надходять з анонімних профілів.

“Коли ми просто говоримо про права людей – ідеться про всі вразливі групи, у тому числі й ЛГБТ. Але ми говоримо про великий спектр – це і жінки, і військові, і ветерани з інвалідністю, і переселенці, і роми”, – заявляє Берг.

“Ми єдині в місті як організація,
хто про це говорить вголос.
Ми не займаємося адвокацією – у нас культурні події”.

“На нашу акцію 8 березня опоненти також прийшли в балаклавах і хотіли зірвати, але поліція їх «відрізала». І теж були без опізнавальних знаків. Але цей напад (19 серпня – “Н”) – нічого подібного раніше не було. Я завжди пишалася тим, що саме в Маріуполі, де за 15 км триває війна, навіть праві угруповання нас не чіпають так агресивно і наочно. Бо тут усі знають, хто є ворог, з ким треба воювати, і що ворог наш спільний. Вони спрямовують всі свої сили на боротьбу там”, – зазначає арт-директорка.

Думки на виїзді

Після децентралізації і втрати впливу Донецька Маріуполь став схожий на студента-першокурсника, який “з’їхав” від батьків і почав самостійне життя. І, попри далеко не тепличні умови, йому це вдається. У свій спосіб, через свої граблі, але цікаво і непересічно.

Читайте також:
Біля моря та фронту: як у Маріуполі ГогольFest провели. ФОТО

Із Констахи з любов’ю.
Як активні люди змінюють депресивне місто на Донбасі

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

 

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

 

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

- реклама -

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: