Із Констахи з любов’ю. Як активні люди змінюють депресивне місто на Донбасі

 

 

автор: Олена Максименко
Костянтинівка – Київ
фото автора

При вокзалі ходить скрипаль із пакетиком для збору пожертв. Грає хіти типу “Рідна мати моя” та має явні ознаки сп’яніння від самого ранку.

Це Костянтинівка, в народі Констаха, яка п’ятий рік постіль відома як пункт переправи з “великої землі” на фронт.

На вокзалі хронічно зелено від “піксельки”, таксисти вигукують: “Авдіївка!..”, «Мар’їнка!..” Зійшов із потяга – хапнув еспресо на ходу, скочив у маршрутку чи бувалий “течик” – і вперед.

Але мало хто наважується (та й має час) заглибитись і познайомитись поближче з самою Констахою.

Новинарня” спробувала – у рамках “Школи етичної журналістики у конфліктних і постконфліктних суспільствах” від ОБСЄ.

І з’ясувалося: в цьому занепалому місті під боком в ОРДО не бракує молодих людей, які розфарбовують його в яскраві, сучасні барви та роблять Україною.

Перше враження: глибока депресія

При першому знайомстві цей 70-тисячний райцентр, що за 50 км від Донецька, відлякує.

З квітня по липень 2014-го Костянтинівка була окупована бойовиками так званої “ДНР”, але бойових дій тут не відбувалося. Попри це, перше враження від вулиць міста – ніби тривале й жорстке бомбардування. За кількістю руїн мирна Констаха цілком може конкурувати із населеними пунктами “сірої зони”, куди регулярно “прилітає”. При чому розвалюватися депресивна Костянтинівка почала задовго до війни.

Про трамвай, що колись існував, нагадують лише іржаві рейки, із транспорту – тільки маршрутки, що ходять до 19:00, пізніше – лише таксі.

Городяни розповідають: цей розклад кілька разів намагалися поміняти та запускали маршрутки в більш пізні години. Проте попитом ця послуга не користувалася – люди настільки звикли до вечорів без транспорту, що маршрутки лишилися без уваги й повернулися до звичного графіку.

Неділя, центр – ресторани й кафе закриті, вулиці майже порожні.

Однак друге знайомство з містом руйнує депресивний наліт першого враження.

Якщо познайомитися з людьми та ініціативами – це буде про відродження і про надію для депресивного міста.

Читайте також:
Диспетчер на вокзалі Костянтинівки – у селектор:
“Щас позвоню в полицию, умрет эта ваша Украина”. ЩО БУЛО ДАЛІ

Вільний простір як соціальний антидепресант

Перша з цілющих ініціатив Костянтинівки – це “Вільний простір FreeUA”. Тут є усе необхідне для будь-якої групової роботи, тут комфортно, приємно, відмінні кава і інтернет.

“Цей простір – один із проектів Всеукраїнської асоціації фрілансерів, організації, яку створили в 2015 році п’ятеро донецьких активісток. Я одна з них”, – розповідає Христина Шостир, проектний менеджер асоціації фрілансерів.

Основна їх мета – підтримка, розвиток малого і середнього бізнесу. Перший такий простір з’явився в 2015 році у Краматорську, де-факто обласному центрі Донеччини.

Поява простору-близнюка восени 2017-го була зумовлена тим, що багато людей почали їздити до Краматорська з Костянтинівки.

У Констасі, за словами активістів, свого часу працювало понад 26 заводів, але минулого року збанкрутів останній з них. Тож ставку лишається робити на малий бізнес, навички ведення якого люди і намагаються опанувати. Існують простори за допомогою грантів USAID.

“До нас приходять здебільшого переселенці або місцеві, які починають свій бізнес. Тим, хто приходить з ідеєю, ми допомагаємо знайти ресурси для її просування. В нас працюють і консультанти з маркетингових систем і бізнес-планування, і юрист, і бухгалтерка – ті люди, які надають безкоштовний консалтинг початківцям”, – говорить Христина.

“Що стосується Костянтинівки, то тут до нас приєднується багато фрілансерів, людей, які створюють свої інтернет-магазини, представники великих підприємств – це і відділи продажу, і безпосередньо керівники.
У нас є можливість запрошувати дуже якісних тренерів з усієї України, і тих бізнес-тренерів, що мають саме міжнародну акредитацію. Тож попит дуже великий, достатньо якісне навчання, високі результати”, – каже проектний менеджер.

Різні люди приносять різні ідеї – як вчорашні школярі, так і підприємці, що через крах заводу втратили нагріте роками крісло.

Христина Шостир, FreeUA

Не бракує і переселенців, які шукають місця під сонцем. Хтось лише починає свій бізнес, хтось уже веде його і прагне розвитку.

Ідеї різні – це може бути і крем “Пчелка”, що його виготовив 17-річний хлопець і прагне продавати (“Він реально класний, я купила!” – зауважує Христина); і донеччани, котрі апгрейдили старенький “Москвич” і хочуть організувати доставку всього; ті, що беруться перепродавати кераміку, моноподи тощо.
Приходять і власники мереж заправок та піцерій, директори заводів і середніх підприємств.

Іноді від працівників “простору” хочуть більшого, ніж ті готові дати.

“Деколи дуже цікаво пояснювати, що я не розробляю бізнес-плани, що я не побудую вам теплицю, ви повинні самі розрахувати і податися на якесь грантування, на що мені відповідають: «Дам відсоток! Пожиттєво! П’ять відсотків!» – «Ну так не піде, якщо я розробила, а ви реалізуєте!» – «Сім відсотків!»” – переповідає Христина Шостир деякі діалоги.

Читайте також:
На в’їзді в Костянтинівку з’явилася нова українізована стела

Танки, що стріляють котиками

Ще одна ініціатива FreeUA – це шкільне соціальне підприємництво. Тут 10% мети – це навчити школи самостійно заробляти, і 90% – допомогти учням набути практичні навички ведення власних справ, розповідає менеджерка.

У пілотному проекті залучені школи Слов’янська, Краматорська, Костянтинівки.

В одній зі шкіл діти почали виготовляти меблі з піддонів. Запустили сайт, розробили вуличну колекцію меблів – робота пішла повним ходом.

“Інша школа – вони вибили собі кабінет, в який вчителям не можна ходити, він називається «Барліг», – говорить Христина. – Тільки директор може – коли його запускають. Вони зробили свій креативний простір, дивляться фільми, скинулися, купили кольоровий принтер і вже заробляють, роблячи вчителям кольорові ксерокопії. Вони там після уроків, на перервах залишаються. Зараз будуть розробляти комікс про життя Краматорська… А школярі зі Слов’янська вирішили вирощувати розсаду на продаж”.

Вони не можуть займатися підприємницькою діяльністю як приватні особи на території школи, але якщо це як навчальний процес і гроші, які заробляються, ідуть на соціальні потреби школи – це можливо. Якщо при школі є громадська організація і кошти перераховуються туди.

Краматорський FreeUA уже вийшов на самозабезпечення, костянтинівський – поки ще тільки “спинається на ноги”.
Зароблені кошти ідуть на соціальні активності, які не підтримуються донорськими організаціями.

Багато майстер-класів і тренінгів спрямовані на те, як навчити людей заробляти в інтернеті: фотошоп, веб-дизайн, робота з ютуб-каналами, продаж через інтернет тощо.

“Минулого року ми створили проектний IT-табір для дітей у Святогірську, – розповідає активістка. – Діти свій додаток створили, він навіть є у плей-маркеті. Півдня діти прокачували навички ІТ, півдня з ними працювали над емоційним інтелектом, психологічним станом тощо. Це був дуже крутий досвід… До того ж, це був перший наш проект, де нам допомагав бізнес.
До нас приєдналися громадські діячі, інші підприємці. Один, наприклад, приїхав і розказав, як робити 3D моделі – діти наробили собі спінерів самостійно, вийшли з якимсь продуктом. Приїздила дівчина, яка навчала веб-дизайну. Місцевий підприємець навчав дітей робити свої ігри. Вони дуже прості, в них танки котиками стріляли. Це був дуже класний досвід для дітей профорієнтаційний”.

Багато користі відвідувачам FreeUA  приносять не так тренінги, а, власне, сам простір: люди гуртуються, діляться досвідом, знаходять точки дотику та зрештою об’єднуються. Адже багато переселенців не мають ані друзів, ані знайомих у місті.

За підтримки FreeUA було знято два короткометражних художніх фільми, один із яких – “Childhood” – уже має успіх на кінофестивалях.

“Ми такий термін новий вигадали – «френдрайзінг» – це коли пішов по друзях, попросив, у кого що є, у кого якесь обладнання, у кого – транспорт, у когось – костюми”, – хвалиться Христина.

Клуб “Мафії”, що діє в Краматорську і скоро буде запущений у Костянтинівці, став уже “окремим організмом” – його завсідники разом святкують Новий рік і планують поїздки на травневі свята, виставляють від клубу команду із кросмінтону та на костюмований велопробіг.

Іноді дозвілля і неформальне спілкування робить більше за навчання чи тренінги, визнає менеджерка.

Битви “Друзів” за зелень

26 заводів не могли минути безслідно для екології міста. Костянтинівка вважалася одним із найбільш забруднених міст країни, та й певно, досі претендує на цей статус.
Старожили розповідають: раніше на капронових колготках у жінок самі по собі роз’їдалися дірки – настільки насиченим було повітря.

Софія Пилипенко, 15 років

На противагу цьому місто засадили зеленню. Проте донедавна парки і сквери Констахи були не в кращому стані. Одним із тих, хто взявся за їхнє відновлення, два роки тому, стала 13-річна Софія Пилипенко.
На активну діяльність школярку надихнув тренінг з активізації молоді в Івано-Франківську, після повернення з якого вона заявила, що буде приводити до ладу парки.

Інформація про її ініціативу поширювалася в інтернеті – до дівчинки приєдналися переселенці, купка місцевих активістів, а також “Правий сектор”. Вони почали прибирати парки в Костянтинівці, фарбувати лавки, виносити сміття, вирубувати зарості.

Таким чином до ладу привели два парки й один сквер, але цим справа не завершилася – Софія та її друзі почали проводити активності: майстер-класи із сальси, кіно просто неба тощо.

Навколо Софії утворилося ціле середовище – воно переросло у платформу “DRUZI, що націлена на соціальний і культурний розвиток.

Старші друзі взяли на себе необхідні зобов’язання, ініціативу підтримали “Львівська освітня фундація” та USAID.

Простір “DRUZI” – на другому поверсі кінотеатру “Супутник”, і ці два поверхи – як два різних світи. Якщо внизу досі красуються портрети красунь радянської доби і час ніби застиг 80-х, то вгорі – запашна кава, стильно оформлена кімната, книжки, малюнки, постійний “двіж”.

Серед відвідувачів – як юні, так і дорослі. Ось художниця перебирає готові ілюстрації до майбутньої дитячої книжки. А ось, власне, головна “винуватиця” існування цього простору.

“Ми відкрилися 28 січня 2018 року, – розповідає Софія. – Ми робили все це разом, і коли ти в такому класному колективі, де всі тебе розуміють, всі тебе підтримують, то ніякої дискримінації стосовно віку я не відчуваю. Мені 15, я роблю так мало для свого віку! Треба ще більше, ще краще, оточення тут сприяє до саморозвитку…”

Дівчина ще не визначилася з майбутнім фахом, але найбільше її цікавлять культурологія і урбаністика.
“Я дуже сподіваюся, що ми знайдемо рішення, як можна поєднати якісь, на перший погляд, нудні сфери, такі як економіка, які б допомогли нашому місту розвиватися у всіх планах – і в економічному, і культурному… Хотілося би трохи більше ресурсів…” – каже 15-річна Софія Пилипенко, вже така як доросла.

За її словами, “DRUZI” організовують багато івентів, і на вулиці, і в приміщенні, здебільшого, культурного спрямування.

“Зараз ми працюємо над розвитком бізнес-громади. У нас є програми, де навчаються молоді і майбутні підприємці – типу, як реалізовувати свої бізнес-ідеї, і три команди зможуть отримати фінансування навіть”, – додає Софія.

“Коли ми відкривалися, у нас були досить абстрактні напрямки, а зараз ми уже чітко для себе визначилися. Ми також працюємо в соціальному напрямку, у нас є програма «Ти не один» для батьків дітей з аутизмом, це трошки психологічна й інформаційна штука… І це, звичайно, неформальна освіта – ми постійно робимо різні тренінги, лекції, майстер-класи, які допомагають молоді розвиватися”, – каже засновниця “Друзів”.

У їхніх проектах – також хостел, адже ситуація з житлом для подорожніх у місті печальна.

Читайте також:
Учні війни. Як школярі Донеччини живуть “на нулі”

Ще одна історія із зеленню – це декомунізація “Ювілейного”, парку, що був відкритий до 50-річчя СРСР. Його перейменували на “Міський парк культури і відпочинку”, а зі старих залізних літер назви (“Юбилейный”) склали слово “Любов”.

Згодом тут виросла фотозона для закоханих і молодят: фонтан і місток, куди чіпляють традиційні замочки кохання.

Кіно, люди і фестивалі в промзоні

Колись у Костянтинівці функціонувало 11 кінотеатрів, проте, як і транспорт після сьомої, вони не користувалися попитом. Тепер “Супутник”, що десять років провів в анабіозі, намагається відродити традицію ходити в кіно.

“Ми виграли проект Міжнародної організації з міграції, нам дали кошти, – розповідає Інна Ягмурова, генеральний директор комунального підприємства “Об’єднання парків і кінотеатрів Костянтинівської міської ради”. – Ми повністю зробили ремонт у кінозалі, зробили трохи довшою сцену біля екрану, щоб була можливість не лише показувати фільми, а й проводити концерти”.

“На фільми, які нещодавно вийшли в прокат і на які потрібно купувати права, у нас немає коштів. Тому ми співпрацюємо з «Донецьквідеопрокатом», котрий привозить сюди фільми. Ми запрошуємо людей через інтернет, через ЗМІ. У нас тут дві військові частини, ми співпрацюємо з ними, і хлопці приїздять сюди”, – пояснює пані Інна.

Спершу збирався від сили десяток глядачів, зараз уже збирається від 50 до 100.

Кожен перший понеділок місяця тут показують безкоштовне кіно для пільгових категорій – військових, пенсіонерів, школярів…

Основний бюджет КП – це робота парків, де в теплу пору працюють атракціони.

“У 2014 році дохід підприємства складав 23 тисячі гривень, – згадує директорка. – А минулого року він склав 790 тисяч! Тобто оці маленькі ідейки, навіть просто пофарбувати атракціон – навіть це окупиться”.

Інший формат пропонують “Кіносхідці” – це літній варіант кінопереглядів просто неба, організований “Друзями”.

“Східці”

Розташований він, власне, на сходах колишнього кінотеатру ім. Леніна – сам кінотеатр перебуває в аварійному стані (проте й це приміщення активісти планують із часом відродити).

Зі “Східців” відкривається вид на порожній постамент, із якого свого часу падав Ілліч.

Інше ж зображення вождя пролетаріату уникнуло декомунізації – воно досі дивиться зі стіни у занедбаному кінотеатрі.

Читайте також:
У Костянтинівці на Донеччині хуліган біля кафе підірвав гранату,
є поранені

Ще одним напрямком є фестивальний рух. Активісти “Друзів” влаштовують івенти в промзоні, на руїнах склозаводу.

Наталка Сосницька і Сергій Мирошниченко проводять екскурсію і власним прикладом доводять: навіть руїни можна перетворити на “фішку” і креативний простір.

Наталя Сосницька і Сергій Мірошниченко

“Ми мріємо надати цим територіям іншого значення, допомогти мешканцям міста зрозуміти, що тут уже ніколи не буде величезних заводів, але цей простір можна використовувати зовсім по-іншому”, – говорить Наталка.

На стіні гігантського ангару – величезний мурал.

“Історія муралу – його робив Олександр Міхед, ми проробляли міфологему міста – він досліджував міста, в які вони їздили, це були Покровськ, Костянтинівка, Лисичанськ, – згадує Сергій. – Тут намальований шматок скла, який ми бережемо як свій дім, і скляний фонтан, який у нас був побудований. Цей фонтан був представлений на виставці в Лас-Вегасі чи в Нью-Йорку, але потім не доїхав додому. Його більше не бачили, а на гербі у нас він присутній”.

Минулого літа тут відбувався фестиваль The Most Fest, цього року планується продовження.

“Ми зробили тут кілька зон – там був стрітбол, теніс, барахолка, фотозона, барчик невеликий – пуфики розкидали, – говорить Наталка. – Отут була сцена, ввечері була потужна кількагодинна музична програма, ми запрошували класні гурти, тут фудкорт був… Народ міг прийти і цілий день тусуватися… Цього року ми хочемо зробити тут до фестивалю кілька подій, зробити і таку смислову частину, тобто вже з місцевим населенням пропрацювати майбутнє цього всього. Молоді дуже сподобалося, вони хочуть допомагати щось робити, але немає загального вектору розвитку території, це приватна власність…”

На фестивалі була присутня і “швидка”, і поліція, і волонтери, що стежили за порядком, і пожежники.

“Пожежники взагалі допомогли – тут був такий шар алебастру, ми не могли кілька днів його вимести звідси. А вони просто обробили з брандспойту територію, – згадує дівчина. – Матюкалися, звичайно, що ми дурні і нащо ми це все робимо”.

Читайте також:
У Костянтинівці на Донеччині втретє розбили пам’ятник воїнам АТО

Війна стала каталізатором змін на краще

Наразі всі ці добрі зрушення – краплі в морі на тлі сірого міста. Але, однозначно, історія Конастахи – це той випадок, коли війна стала каталізатором змін на краще.

“І до війни Костянтинівка змінювалась, ставала Україною. Але то було повільно, потихеньку, – говорить голова еколого-культурного центру “Бахмат”, журналіст костянтинівської газети “Провінція” Володимир Березін. – А війна дала поштовх, і ідентифікація місцевих жителів себе як українців стовідсотково стала більшою, ніж до війни. Особливо молодь стала стійкішою”.

“Раніше можна було жити, не обираючи. А зараз всі обирають. Тут же всі музиканти, поети, письменники!.. Я два тижні тому зустрічався з Андруховичем – він тут танцював Котляревського, Жадан не вилізає з цих країв… Філармонія львівська з Відня приїхала до нас. І це дійсно допомагає! – тішиться Березін. – З’явилися вільні простори – і FreeUA, і «DRUZI»! Ми дійсно бачимо зміни!”

Читайте також:
Культурна терапія для Донбасу: Жаданом, Кокотюхою, фестивалями

Але, за його словами, цього мало. Потрібно, щоб значно більше до справи докладалася держава.

“Ці люди – це активісти, громадські діячі. А люди, які отримують гроші, щоб робити цю країну – це державні чиновники, працівники культури і освіти – вони на 60-100% цього не роблять для України!” – каже голова еколого-культурного центру.

Серед ініціатив, які впроваджує сам пан Володимир – “Школа екскурсоводів”: її юні учні мають на свій розсуд скласти екскурсію.

Визнаним острівцем українського життя в Костянтинівці є Свято-Стрітенський храм УПЦ Київського патріархату, де настоятелем – протоієрей Костянтин Кузнєцов, обласний благочинний Донецької єпархії УПЦ Київського патріархату та капелан 90-го батальйону 81-ї аеромобільної бригади. Сюди приходять українські бійці – вінчаються, хрестять дітей.

(Про Свято-Стрітенський храм та духівника “Новинарня” напише в окремому матеріалі).

Окрім цього храму, є греко-католицька церква.

Магазин “Куркуль” продає ексклюзивні сири та м’ясну продукцію із власної ферми – цей бізнес заснував боєць-доброволець Сергій Свириденко родом із Донецька після демобілізації. Мистецтву сироваріння він навчався у французьких та італійських майстрів.

“Із 1917 року тут були тільки комуністи, а потім тільки Партія регіонів, – міркує Володимир Березін. – Тобто тут була абсолютна монополія на владу, всі знали, що ми ідемо за кимось. І далі ці люди почали працювати – на себе. Натравлювати на інші регіони, «нам не потрібні бендеровци!» – це почалося з початку 90-х, гуртування цих людей, які при владі, бандити, всі ці керівники, власники підприємств (це практично одне і те ж) – вони стали підбирати це все… Ясно, що зараз всі жебраки… П’янство страшне. Зараз (те, що відбувається) – це є наше покаяння… Тільки погано, що хлопці з інших областей гинуть”.

“Те, що тут відбувається, це закономірність. Тому що ми зрадили природу. Потім зрадили Бога – ніде більше не було знищено стільки храмів, як тут. І зрадили Україну – я називаю це місце «Гетсиманським садом» – це місце, де йде зрада. Але головне – каяття”, – філософськи каже Березін.

Костянтинівка. Фотогалерея:

кіт - Костянтинівка залізниця - Костянтинівка 1 будинки - Костянтинівка будинки - Костянтинівка 3 будинки - Костянтинівка 2 Східці - кінотеатр ім Леніна - Костянтинівка будинки - Костянтинівка 1 озеро - Костянтинівка парк - Костянтинівка парк Ювілейний - Костянтинівка стела героям АТО - Костянтинівка
<
>

Справді, історія Костянтинівки – це, за великим рахунком, історія всього Донбасу.

“Можна сказати, що з початком війни тут більше людей стали соціально відповідальними. Створюються громадські об’єднання, люди більше уваги звертають на різні активності”, – каже Христина Шостир.

І так хочеться, щоб добрі ініціативи перемогли руїну – як в головах, так і в просторі міста.

Читайте також:
Освітній фронт Донбасу: важливість боротьби за голови

Цивільний фронт. Як колишні бійці АТО стають громадськими активістами
на Луганщині

 

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

 

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

 

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

- реклама -

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: