Культурна терапія для Донбасу: Жаданом, Кокотюхою, фестивалями

 

Конфлікт на Сході став імпульсом до розвитку мистецького життя “сірого” регіону

Coolтурфест “Навесні” в Покровську Донецької області, березень 2017.
Фото: Олена Максименко, Новинарня

автор: Олена Максименко

Тема культурного життя Донбасу дещо провокативна. З одного боку – місце життя і творчості Сосюри, Стуса, цілої когорти футуристів тощо. Та й взагалі, наскільки коректним є підхід розмежування культури за географічним принципом? До прифронтових міст прикута підвищена увага. Часом – гіперболізована, така, що межує з дискримінацією тамтешнього населення, мовляв, нещасні люди, в яких самі шахти й жодних мистецьких рухів. З іншого боку, як і кожен регіон, Донбас культурний, безперечно, має свою специфіку, до якої війна внесла свої корективи. Війна хоч і залишила за лінією розмежування колишню культурно-мистецьку столицю краю – Донецьк, зате стала імпульсом до появи нових течій і тенденцій на решті підконтрольних територій, імпульсом до відкритості, взаємовпливів і нових знайомств.

Журналістка “Новинарні” побувала на “культурному фронті” Донбасу та дослідила деякі з цих нових контактів.

Культурні “десантники”

Серед тих, хто одним із перших взявся за культурні проекти у звільнених містах Сходу, став фонд “З країни в Україну”. На початку війни, коли в тренді було збирати по крихтах найнеобхідніше для армії (бо його, найнеобхіднішого, бракувало критично), активісти були одними з перших, хто задався питанням: а як далі бути з цими людьми у звільнених містах? Із сотнями тисяч спантеличених мешканців Слов’янська, Краматорська, Сєвєродонецька, Рубіжного, Волновахи тощо? Адже обстріли забрали не лише життя людей, їхні будинки і спокій. А й також звичну систему цінностей. Нову систему координат слід було пропонувати негайно, налагоджувати діалог, руйнувати посіяні “Раша-ТВ” міфи про “розіпнутих хлопчиків”.

Тоді містами Донеччини і Луганщини прокотилася ціла низка музично-літературних фестивалів “З країни в Україну”, що відбувалися на центральних площах міст і супроводжувалися майстер-класами, інтерактивними іграми та “Відкритою бібліотекою”.

“Бібліотечний” проект передбачав попередній збір книжок у столиці (за задумом, це мала бути сучасна, добротна наукова й художня література) та подальшу їх роздачу за принципом “одна книга – в одні руки”. У якості “плати” за книгу людина мала пояснити свій вибір – таке собі нехитре налагодження комунікації на літературному ґрунті.

Фото: Олена Максименко, Новинарня

Перші досвіди ще в 2014-му вражали: люди налітали на книги, мов бджоли на мед. Особливо на історичну літературу. Школярі п’ятих-шостих класів хапали посібники для студентів – “Нічого, подужаємо!”, літні люди аргументували цей вибір бажанням зрештою розібратися для себе в історичних питаннях. Дехто мовчки брав по кілька книжок і вшивався. Дівчинка років 10 вхопила ілюстрованого “Маленького принца” “Кальварії”, але книжку тієї ж миті перехопила місцева бібліотекарка: “Подумайте, так її зможе читати ціле місто, а не одна людина!”

Картина скидалася на справжній культурний голод – принаймні в тому, що стосувалося української історії та сучасної літератури, української та перекладної. Приміром, на місто Рубіжне з населенням 70 тисяч не було жодної книгарні.

Фестиваль інтенсивно розвивався, обростав симпатиками й партнерами серед місцевого населення, за три роки став впізнаваним і бажаним.

Подібні програми започаткували й інші команди, зокрема “Арт-десант” під проводом продюсера Сергія Архипчука – музиканти, артисти й літератори, що їздять по фронту та містах Сходу з “культурною програмою”. Подібні гастролі почали ставати трендом.

Читайте також:
Під звуки обстрілів.
До дітей Світлодарська вперше прийшов Святий Миколай. ФОТО, ВІДЕО

Жадан на #CoolтурФесті:
Донбас мистецький інтегрований у загальноукраїнський процес більше, ніж ми думаємо

Фото: Олена Максименко, Новинарня

Цього березня в рамках проекту “Обличчя міст” у Покровську (реінкарнація вчорашнього Красноармійська) фонд “З країни в Україну” провів триденний фестиваль #CoolтурФест “Навесні”.

На початку до покровчан завітали зокрема письменники Сергій Жадан та Андрій Кокотюха (той презентував трейлер фільму “Червоний”, знятий за його сценарієм і романом) із командою музикантів – Борис Севастьянов (знаменитий своєю піснею “Гради-гади”), фронтмен гурту “Оркестр Че” Олег Каданов, Вася Рябко (Папа Карло) та інші.

Фото: Олена Максименко, Новинарня

У залі панував аншлаг, небачений для подібних заходів.

“Безперечно, прийом на Донбасі змінився з початком війни! – ділиться враженнями від виступу Сергій Жадан. – Змінилося все, і змінилося, мені здається, сприйняття людей, і їхнє ставлення до всього, що відбувається! Війна все поміняла. Я собі не уявляю в 2013-му, скажімо, такий самий виступ тут. По-перше, я не знаю, хто би взявся за організацію. Ні за кількістю людей, ні за власне відкритістю, емоційністю, яка тут в залі сьогодні була.

Безперечно, все помінялось, війна людей міняє. Когось – у бік відкритості, щирості, відвертості, когось – у бік закритості, істеричності, і якихось таких негативних речей”, – визнає популярний письменник.

Жадан із компанією заснував свою громадську благодійну організацію й активно їздить по Сходу, виступає для військових на позиціях, для медиків-добровольців та цивільного населення.

Читайте також:
Жадан створив благодійний фонд для Сходу
і збирає гроші дітям загиблих військових

Перший день фестивалю припав на 14 березня – День добровольця, і, перш ніж виступити в Покровську, артисти завітали до Карлівки, де зусиллями волонтерів засновано самодіяльну радіостанцію. Станція покриває позиції на крайніх точках, тож у прямому ефірі Жадан вітає всіх причетних зі святом та читає декілька віршів.

Напередодні саме його мінібус було затримано на блокпосту у зв’язку з протидією “блокадникам ОРДЛО”, тож тепер на питання, “хто ви”, хлопці затинаються: “Ми волон… ее, артисти! Так, ми артисти!”

“Сучасне мистецтво Донбасу, мені здається, інтегроване в загальний процес більше, ніж ми про це думаємо, – переконаний Жадан. – Тому що, скажімо, дехто з нас схильний виокремлювати Донбас із загальнокультурного медійного поля України, ігноруючи такі факти, що можна нараховувати десятки імен, котрі є невід’ємною складовою частиною української культури – і Сосюра, і Стус, і Емма Андієвська, і Голобородько… Та й сучасне мистецтво“.

Сергій Жадан.
Фото: Олена Максименко, Новинарня

До війни в Донецьку й Луганську було цікаве літературне середовище. Більшість цих людей змушені було переїхати на інші території, стати переселенцями. Для мене вони й далі якась частина Донбасу – і Дмитро Білий, і Олег Соловей, і Люба Якимчук, і Олексій Чупа, і Володя Рафеєнко, і той таки Василь Голобородько, і багато інший людей, які до війни писали-писали українською, писали російською, але, так чи інакше, вони належали до нашого культурного поля, і далі пишуть… Я дуже сподіваюся, що свого часу вони отримають змогу повернутися в домівки, які вони залишили”, – каже в коментарі “Новинарні” Сергій Жадан – сам уродженець Старобільська Луганської області.

Кокотюха цитує Азарова

Андрій Кокотюха на #CoolтурФесті в Покровську чесно заспойлерив фінал картини “Червоний”, що вийде на екрани на День Незалежності.

Він провів паралелі з кіноіндустрією Штатів, де були в моді вестерни, в яких американці виходили переможцями з усіх негод: “У вестерні герой ставить все це з ніг на голову і перемагає, будучи одинаком. Що таке “Червоний?.. “Червоний” – це теж саме, тільки ми бачимо замість містечка забутий Богом концтабір, куди пересилають українських повстанців за вироком радянського суду. А в таборі “править бал” начальник табору і, відповідно, головний “урка”. Всіх каторжан це влаштовує, крім українця. І українець піднімає там бунт. Я здам взагалі фінал цього фільму. В фіналі фільму вперше за багато-багато десятків років українця не вб’ють. Українець не буде показаний “терпілой”, він буде тим героєм, який вміє давати здачі”, – на цьому місці зал вибухає сміхом і оплесками.

Андрій Кокотюха роздає автографи.
Фото: Олена Максименко, Новинарня

“…Микола Янович Азаров, сам того не розуміючи, якось сказав єдину розумну фразу в своєму житті: “Не треба скігліти!”. Так от, герої, яких створюю я, вони не скиглять. Якщо вони бачать несправедливість, то вони чинять опір. І вони перемагають!” – Зал у місті на Донеччині аплодує цим словам популярного українського письменника.

У залі – військові, курсанти, школярі, працівники музеїв і бібліотек. Дарма, що в Покровськ приїхали імениті артисти й митці – слухачі зізнаються, що відкрили їх творчість уперше. Книжки Кокотюхи розлітаються миттєво – вочевидь, історій про переможців в сучасній культурі таки бракує.

Публіка на #CoolтурФесті “Навесні” (проект “Обличчя міст”) у Покровську. Фото: Олена Максименко, Новинарня

“Мене замполіт у таких питаннях інформує, він мене і привів сюди – каже, Романе Михайловичу, годі ото служити, пішли трошки на людей подивимося, себе покажемо, – посміхається старший лейтенант Роман Хомачко. – Дуже цікаво, я вражений!.. У них (митців) правильно складена програма, видно, що люди то все від душі співають, від душі говорять, пишуть, роблять дуже правильне діло – тим, що вони тут, доносять до свідомості, вносять свою лепту у виховання молоді, дітей, майбутнього України, Донбасу. Створюють правильне бачення, правильну свідомість… “

Світлана, Тарас і Леся як “обличчя міста”

Фестиваль “Обличчя міст” проходить у трьох містах Сходу. Всі фестивалі створені силами команд саме тих міст, в яких фони відбуваються. Окрім Покровська, це також Маріуполь – там відбувся туристичний фестиваль, а в Сєверодонецьку – театральний фестиваль.

Марина Лазаренко.
Фото: Олена Максименко, Новинарня

За словами організаторів, фестиваль “Обличчя міст” створений не тільки для того, щоб змінити обличчя міста, а взагалі надати можливість людям, які там живуть, робити проекти.

“Приємно спостерігати, як змінюються люди, що проходять через ці проекти, бо одна з цілей – підготувати культурних менеджерів, команду, яка зможе потім втілювати свої проекти в своєму місті”, – розповідає ментор фестивальної команди Покровська Марина Лазаренко, котра вже третій рік активно співпрацює з фондом “З країни в Україну”.

“За три роки вже багато напрацьовано, видно динаміку. Спостерігаю за кожним містом, в якому була – а їх уже більше двадцяти. Це приємно, коли бачиш позитивні зміни. Водночас, це відповідальність.  За те, що ти робиш, за людей, яких, сподіваюсь, вдалося надихнути, за тих, хто працює з тобою”, – каже Марина Лазаренко.

Цей фестиваль розрахований здебільшого на дітей та молодь. Другий день “Навесні” розпочався з відкриття двох муралів на стінах школи №2 – з портретами Тараса Шевченка та Лесі Українки.
В проекті також портрети Григорія Сковороди і Ліни Костенко, всі вони будуть об’єднані автентичним орнаментом.

Художник Олександр Моршнєв.
Фото: Олена Максименко, Новинарня

Художник Олександр Моршнєв, що подарував місту настінний розпис, страшенно сором’язливий: його немає на церемонії відкриття, говорить про себе мало й неохоче, проте друзі кажуть – талановитий і завжди допомагає, коли є потреба.

“Ідея з муралами – не моя заслуга, – говорить Моршнєв. – Це хлопці організовували, і попросили проконсультувати до фестивалю. Ну, я приїхав їх консультувати, але вийшло так, що вони не художники… Вони хотіли зробити маленькі зображення, під трафарет, але на такій величезній стіні воно би не виглядало… Тому прийшлося допомогти… Зробив усе за день, сам собі здивувався”.

Митець розповідає: в основному реакція людей позитивна. “Найголовніше жуюрі – це діти. Ідуть, дивляться, як розмальовую – “Мамо, мамо, глянь, як красиво!..” На перерві вибігли школярі – клас, може, п’ятий – “О, Леся Українка, Тарас Шевченко!” – зразу ж усе зрозуміло!.. Людям би хотілося, але їм немає на що дивитись!.. Люди – вони всі хороші, просто… Коли живуть у хорошому оточенні, вони й хороші! А коли живуть у сірому і ніякому, то вони і самі такі самі ніякі…” – ділиться Олександр Моршнєв.

Фото: Олена Максименко, Новинарня

Відкриття муралів супроводжувалося поетичним “батлом” – команди з різних шкіл других, а також десятих-одинадцятих класів змагалися у виконанні класичної й сучасної поезії.

По тому був інтерактивний квест “Викрадач книг”, а також квести й ляльковий театр для молодших класів.

До речі, “нової крові” місту додали студенти – адже до Покровська перебрався Донецький національний технічний університет. Саме студенти стали кістяком волонтерської команди фестивалю.

“Немає лиха без добра, як-то кажуть, адже саме в останні два-три роки дуже багато людей почали приїжджати і готувати тут цікаві заходи, – розповідає завідувач сектору з питань внутрішньої політики Покровської міськради Світлана Кашенець. –  Ми від них навчаємося, і дуже приємно, що приїздять знані артисти, менеджери, проводять майстер-класи, приїздять поети й письменники, спілкуються з дітьми… Вони дали нам такий поштовх!.. Тут тепер такі заходи, суспільні рухи – і поштовх до цього дали саме події, які відбулися тут на Сході”.

“Люди приймають, – свідчить вона. – Спочатку було дуже мало людей, було важко витягти їх. Зараз ми все-таки бачимо, що люди готові приходити, дивитися, включатися в організацію. Тож поступово ми привчаємо такі провінційні містечка до культурного життя, яке досі лишалося переважно в крупних містах. Завдяки тому, що до нас переїхав інститут, місто стало більш студентським, а прогресивна молодь – це те населення, котре прагне чогось нового, цікавого, сучаснішого”.

Світлана Кашенець.
Фото: Олена Максименко, Новинарня

Світлана – не лише чиновниця місцевого самоврядування, а й кураторка фестивалю в Покровську, і волонтер: її добре знають та люблять у багатьох регулярних і добровольчих військових підрозділах. Дивлячись, як вона викладається на всі 200%, контролює, підтримує, вирішує форс-мажорні ситуації – розуміє: це саме той представник влади, яких би хотілося побажати і країні, і Донбасу зокрема.

Фото: Олена Максименко, Новинарня

…Третій день фестивалю ознаменувався низкою подій у Будинку культури. Із місцевими дорослими й дітьми зустрічалися музиканти й поети: Олексій Бик, Сергій Пантюк, Іван Андрусяк, Олег Чаклун, Олеся Мамчич, Валентина Захабура та інші.

Свої маленькі графічні шедеври представляв благодійний проект “Добра листівка” та його співзасновниця Лілія Омельяненко.

Мистецтвознавець Катерина Липа дарувала “свіжі” наукові книжки працівникам місцевих музеїв і бібліотек.

Харківський літературний музей впродовж дня проводив інтерактивні ігри і лекції.

Фото: Олена Максименко, Новинарня

Зазвичай похмурий і непривітний Покровськ, що слугує “буферною подушкою” між тилом і фронтом, перша точка, куди звозять поранених та загиблих із більшості гарячих точок, – вирував  три дні поспіль.

Містом сновигали дітлахи з розмальованими мармизами, у кав’ярнях велися мистецькі (або ж організаційні) дискусії, диваки-відвідувачі вимагали вимкнути російський шансон у ресторанах і таксі.

По тому місто занурилося у звичний стан, наюлижений до анабіозу, але безперечно, “сухий залишок” фестивалю не дасть йому лишитися таким, як раніше. Ось так, по краплі, оживатиме культурне життя в десятках населених пунктів українського Донбасу.

Фото: Олена Максименко, Новинарня

“Ізоляція” у вигнанні, але повертається на Донбас

Платформа “Ізоляція” – певно, один із найпотужніших мистецький проектів Донбасу, що був “на слуху” задовго до початку війни. У 2010 році ця неприбуткова недержавна платформа сучасної культури була відкрита на території колишнього заводу з виробництва ізоляційних матеріалів і стала справжнім епіцентром культурного, авангардного життя Донецька.

Війна змусила “Ізоляцію” змінити прописку: відтепер платформа перебуває на території суднобудівного заводу в Києві, а на колишньому місці бойовики влаштували склад та тримають полонених, зокрема, там чимало часу провів викрадений Дмитро Потєхін. Змінився й вектор діяльності, однак “Ізоляція” знову працює на Донбас.

“Головною метою існування “Ізоляції” в Донецьку була ідея розвитку місцевого суспільства через культуру та креативні індустрії, – ділиться Михайло Глубокий, директор із розвитку і комунікацій “Ізоляції”. – Мрією засновників фонду було поступове створення інфраструктури навколо культурної платформи, що призвело б до появи нових робочих місць у сферах, які до цього не були притаманні індустріальному регіону, де більшість людей працювали на заводах та фабриках. Після того, як нам довелося покинути Донецьк, наші пріоритети дещо змістилися. Зараз ми працюємо в чотирьох напрямках: допомагаємо розвивати стартапи та нові проекти в сфері креативних індустрій, створюємо культурні та художні проекти, які ставлять питання актуальних проблем сучасної України, створюємо культурні проекти на Сході України, а також займаємось інформуванням суспільства за кордоном про те, що відбувається зараз в нашому рідному місті».

За словами Глубокого, програма “Зміна” якраз продовжує бажання “надати альтернативу мешканцям індустріальних міст Донбасу у вигляді роботи в сфері креативних індустрій, послуг і працюючи на глобальному ринку”.

“Після гарячої стадії війни суспільство завжди залишається розділеним, і саме культура допомагає переступити агресію й непорозуміння та почати будувати спільне майбутнє разом“, – переконаний Михайло.

“Житіє пацана Петра” – серія вуличних малюків харківського художника Гамлета Зінковського. Старт проекту “Зміна” від “Ізоляції” в Маріуполі в грудні 2015 року.
Фото: Новости Донбасса

Існує дуже багато прикладів, коли саме мистецтво та культура допомагали побороти протиріччя і почати відбудовувати суспільство. Культурні організації Північної Ірландії існують у стані війни вже більше 30 років і можуть розповісти багато про те, як Белфаст, де в 1991 році було небезпечно виходити в центр міста, став містом культури й інновацій, де проходять ночі культури і мистецтва і ніхто не боїться відвідувати великі костюмовані паради, в яких беруть участь представники колись ворогуючих сторін. Культура має виробляти мости між людьми, поколіннями, а в нашому випадку навіть між окупованими територіями і вільною країною. І тому для нас є дуже важливим створення досить великої кількості незалежних осередків культури в містах Сходу України“, – каже представник “Ізоляції”.
Глубокий констатує: в багатьох містах Донеччини, таких як Краматорськ, Слов’янськ, Маріуполь, Добропілля тощо, створюються нові заклади, цікаві та насичені культурні програми, і це не може не тішити.

 

Зараз у київській “Ізоляції” відбуваються художні виставки, лекції, функціонують читальні зали.

Натомість згаданий проект “Зміна” присвячений містам Сходу і має на меті не втрачати зв’язку з Донбасом, здійснюється у співпраці з активістами та місцевими громадами Слов’янська, Маріуполя й Краматорська.

Атмосфера як інструмент менеджменту

Ще одним осередком культурного життя Донбасу після початку війни стала “Вільна хата” (або “ВільХа”) у Краматорську. Проект народився 2014 року, коли Львівська освітня фундація організовувала волонтерський табір “Будуємо Україну разом” задля допомоги сім’ям які постраждали внаслідок конфлікту у Краматорську та Слов’янську. Про це “Новинарні” розповіла Анастасія Слав’янська – рекрутер волонтерів та менеджер проекту з розвитку соціального підприємництва у “Вільній хаті”. За її словами, волонтери з усієї України приїхали допомагати Сходу.

“Після табору з’явився той «кістяк» людей [у Краматорську], який хотів уже відбудовувати не тільки інфраструктуру, а й культурний рух у місті, – каже Анастасія. – З’явилася ідея простору, в який можна було б приходити, спілкуватися, знаходити однодумців, говорити про свої ідеї, разом їх реалізовувати, а головне – бути вільним”.

“Вільна хата” має декілька напрямків – соціальний, освітній, культурний, підприємницький (соціальне підприємництво). Навіть якщо людина далека від культури або ж соромиться долучатися до того чи іншого соціального чи освітнього проекту, прийшовши до “ВільХи”, вони неодмінно сюди вертатимуться – адже нерідко правильно створена атмосфера на перших порах важить більше за концепцію, розповідає Анастасія.

Подібний проект існує також у Маріуполі під назвою “Халабуда”. І, вочевидь, найближчим часом їх стане більше – адже попит породжує пропозицію, а він явно зростає.

Роль культури й мистецтва в часи війни – терапевтична

Свого часу письменники й видавці Брати Капранови відкрили “закон”: в Україні 27 тисяч міст та містечок, на які припадає 15 тисяч бібліотек. Тобто в більшості міст немає жодної бібліотеки. При цьому чим менше бібліотек у регіоні припадає на душу населення, тим більше людей віддавало свої голоси на виборах за Януковича. Зайве казати, що аутсайдером за кількістю книгозбірень був (і залишається Донбас). Наслідки дії “закону”, за висловком Капранових, – антиукраїнська агресія, сепаратизм, війна, окупація.

Навряд із того, що в Києві чи на Заході України книгарень більше, реально випливає, що населення там читає активніше. Але сама по собі така можливість вартує багато. Прифронтовим зонам не мати такої можливості значно критичніше, адже література й мистецтво діють як щеплення.

Тепер Донбас отримує таке лікування в рамках ургентної терапії (численні фестивалі, мистецькі й літературні акції, безплатні концерти) – і результати вже даються взнаки.
Наприклад, торік у рамках масштабного проекту “Кальміюс”, що проходив серед молоді у східних областях, на літературний конкурс було надіслано близько двох тисяч робіт державною мовою. Конкурс засвідчив, наскільки молодь Сходу України готова творити українською.

Жадан із прихильницями на Донбасі. Фото: Олена Максименко, Новинарня

“Культура – не війна! – запевняє письменник Сергій Жадан. – Це радше протиставлення, противага, яка повертає нас до здорового глузду, яка дає людям можливість не втратити себе, якісь орієнтири в житті, у суспільстві”.

“Мені здається, що роль культури й мистецтва в часи війни передусім терапевтична. Себто, людина цим лікується. Комусь це допомагає, комусь ні, але я бачу, що для багатьох це дуже важливо. Культура – це те, що поєднує людину з її мирним, довоєнним життям. Людина через культуру тримається за якісь речі, які формували її власне такою, як вона є. Тобто це ті фільми, які людина дивилася, музика, яку людина слухала, книги, які вона читала. Вони ж лишаються з нами протягом всього життя, незалежно від того, чи триває війна, – каже Жадан у коментарі “Новинарні“.

Фото: Олена Максименко, Новинарня

…На фестивалі “Навесні” зроблено окрему фотозону – імпровізований “комин”, свічки, крісло й плед, книжкова полиця і величенький фоліант. Люди стають у чергу, аби сфоткатися “в образі”. Так само, як і у чергу до письменників – для “селфі” й автографів.

Культура на Донбасі, як і в решті України, потроху стає трендом. Любити книги стає “модним”, елементом стилю. А отже – елементом критичного мислення, здорового глузду і прагненням розвиватися. Не залежно від прописки і місця проживання.

Читайте також:
Освітній фронт Донбасу: показуємо важливість боротьби за голови


Над матеріалом працювали: Олена Максименко, Дмитро Лиховій

Матеріал підготовлено в рамках проекту,
що здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади
через Міністерство міжнародних справ Канади


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.