Вітрина для сепарів. Донецький бізнесмен був бійцем ДУК, а тепер очолює патрульну поліцію Маріуполя

Михайло Вершинін: На фронті простіше – там хоча б знаєш напрямок, звідки прилетить, а в поліції “прилітає” з усіх боків

автор: Олена Максименко

Патрульна поліція – один із найуспішніших проектів постреволюційної України. Водночас це постійне випробування як для “копів”, так і для суспільства загалом. Задача: не опустити “патрульку” до рівня колишніх корумпованих ДПСників і даішників.

У прифронтових містах Донбасу роль патрульної поліції ще помітніша, а її робота – більш показова. Там вона – наче вітрина української реформи.

Новинарня” поспілкувалася про це з начальником управління патрульної поліції міста Маріуполя Донецької області.

44-річний Михайло Вершинін – уродженець Донецька. Колишній підприємець, колишній боєць-доброволець Добровольчого українського корпусу “Правий сектор” з позивним “Кіт”.
Спершу, навесні 2016-го, він був заступником начальника управління, коли його очолював інший ветеран АТО – “кіборг” із 79-ї аеромобільної бригади Віталій Горкун. Згодом “правосек” Вершинін став керівником маріупольської “патрульки”.

Він із тих, хто робить більше ніж все задля трансформації українського суспільства на окремо взятій ділянці. “З окопів країну не поміняєш”, – визнає Михайло.

Михайло Вершинін. Фото: Олена Максименко, Новинарня

У Донецьку був успішним підприємцем,
пішов у ДУК

  • Михайле, чим ви займалися до того, як прийти у поліцію?

– Я до 2014 року був достатньо успішний підприємець, який руками і головою заробляв гроші, причому непогані – певно, втричі більше, ніж отримую зараз. В 2014-му все зламалося. Місто Донецьк потрапило в жорна, інакше не можу сказати.

Часто лунає думка, що донеччани “самі покликали”, “самі влаштували”. Ні, це називається “жорна”, коли певне місце потрапляє в чиїсь інтереси. Виходимо ми на площі та розмахуємо прапорами, не виходимо – все це не має значення.

Після цього для мене багато змінилося: була участь у бойових діях під Донецьким аеропортом, потім тут, у секторі “М”, зі славним батальйоном добровольців.

Але з часом починаються відведення, заборони, чергування на блокпостах, і ти вже не почуваєшся нормальною людиною, розумієш, що навіть зброя твоя [в ДУК “Правий сектор”] незаконна…

Поліція – один із коридорів,
якими рухається суспільство

  • Що після цього спонукало вас піти саме в поліцію?

– Я розглядав можливий перехід на контракт в армію. І мій хороший бойовий товариш Євген Жуков (з вересня 2015 року – начальник Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, раніше – командир розвідроти 79 аембр, заступник комбата, “кіборг” із позивним “Маршал” – “Н”) сказав правильну річ: “Країну з окопів не поміняєш”.

Я дуже довго думав і дійшов цього самого висновку. Так, окоп – це проти зовнішньої агресії, так, це важливо. Я, можливо, саме тут (у Маріуполі) перебуваю певною мірю тому, що якщо почнеться якийсь “рок-н-рол” – то ось ми, поряд. Хапаєш броню – і по машинах.

Наші проблеми – і війна, і оці божевільні корупційні схеми, і Янукович, і все решта – це не проблема якоїсь країни. Це проблема людей! Потрібно міняти перш за все соціум, який потонув у совдепії, який звик до позиції “я хочу, щоб було все добре, але щоб кум щось порішав”.

А міняти це можна тільки виставленням певних визначених коридорів. Де це суспільство перебуватиме, де зможе спрямовано рухатись.

Поліція – це один із тих самих коридорів. Так, вона юна, є купа помилок, “зальотів”, оці постійні шмарклі “реформа не вдалась”. Справа в тому, що реформа була запущена – не вдалася робота з людьми.

Читайте також:
В Маріуполі почала роботу патрульна поліція (30.05.2016).
ФОТО

  • Як саме поліція міняє суспільство?

– Зараз той час, коли все тримається на “шалених” людях, які реально можуть набагато більше десь там, в цивільному житті. Які розуміють: якщо тут і зараз не робити те, що вони роблять, то потім цивільне життя буде таким самим, яким воно було в 2014 році. Тобто прийде хтось, клацне пальцями, і ще якесь місто потрапить у жорна”. Пафосно, але, тим не менше, патрульна поліція саме цим і займається.

Є в мене хороший товариш, який періодично читає лекції всім, кого зловить на дорозі. Тобто він може його (порушника) оштрафувати, а може просто п’ятнадцять хвилин розказувати… Людина вже розуміє, що краще б її оштрафували, а ні чорта – не виходить!

І ось ці моменти, вони в кожній дрібниці. Проводиться бесіда з горе-водієм, поговорили, все добре, дякую, він уже видихнув – “фух, я позбувся їх”, а поліцейський стоїть і мовчки спостерігає, що буде далі. Сказавши перед цим: мовляв, давайте домовимось, ви зараз поїдете, але тепер будете дотримуватися правил дорожнього руху. Людина киває, вона вільна, все клас, а поліцейський стоїть поряд і дивиться. Людина сідає в автомобіль, у 95% випадків заводиться, вмикає передачу, машина їде, і тут – знову стоп! “Ну ми ж з вами домовлялись!.. – Що?! – Ну ви ж не пристебнулись!”

Пристібатися потрібно згідно з правилами дорожнього руху, і ось цей момент ламає людині стереотипи – людина щоразу, сідаючи в машину, подумає: та ну його нафіг, краще пристебнусь.

І цими дрібницями ми заганяємо людей саме в той коридор, у якому потрібно рухатися.

І поки що я не бачу жодної структури, яка може сказати, що вони роблять так само. У нас немає [належної] системи освіти, у нас немає системи охорони здоров’я, яка безпосередньо працює з людьми. Медицина побудована на “от цьому цукерки принести, там коньячок”, все купується і продається. А тут інша історія.

Читайте також:
Селфі без копа. Киянин пояснив, чому йде з патрульної поліції після року роботи

  • Які найбільші проблеми, перешкоди в роботі патрульної поліції станом на зараз?

– Найбільшою проблемою є неможливість правильно мотивувати людей. А з цього випливає інший набір проблем, далеке від ідеального матеріально-технічне забезпечення. Не можна сказати, що нам нічого не дають, але все дуже складно, та й загальна ситуація в країні сама по собі не найкраща.

Значною мірою ми залишаємось на базі старої системи МВС, яка перестраховується двадцять разів, щоб їй не поставили питання “хтось щось вкрав”. Через це виходить, що поки цільові кошти дійдуть, вони дещо втрачають свою актуальність.

А мотивувати людину хотілося б не тільки зарплатою і нормальним ставленням, а також хорошою формою, вчасно виданими речами. Коли не доводиться самому собі купувати кобуру, бо та, яка є, незручна.

Мене на даному етапі бісить оця хвиля абсолютної “зради” щодо поліції. Я дивлюсь зсередини на цю справу і прекрасно розумію, що проблема не в поліції, а в людях. І у тих самих поліцейських, які приходять, чогось очікують, а їм не можуть цього дати.

Читайте також:
Начальник Патрульної поліції: Реформа успішно рухається вперед

“У нас в поліції багато ідейних,
які працюють для свого міста”

  • Чим особлива патрульна поліція Маріуполя в порівнянні з іншими містами?

– Я небагато стикався з роботою [колег] в інших містах, але відчувається, що там інша специфіка. Люди злегка не розуміють ситуацію, не розуміють, навіщо вони там узагалі, хоча, може “ідейні” від початку були, проте пішли.

Тут трохи все по-іншому. Люди, навіть маючи достатньо низьку мотивацію в плані забезпечення, виходять, працюють, “риють”. І це враховуючи, що більшість [патрульних поліцейських] за рівнем інтелекту і за можливостями можуть заробляти значно краще навіть тут, у Маріуполі. Вони можуть стартонути кудись убік Києва і там займатись. Але вони сидять тут і працюють для міста, для свого міста.

  • Хто приходить працювати в поліцію?

– В основному це жителі Маріуполя чи околиць, є окремі екземпляри з різних куточків України, але це рідкість.

Місцеві, перший набір, скажімо, відсотків 30 хлопців та дівчат – це ідейні. Решта – це люди, які розуміють, що, в принципі, вони роблять корисну справу, але їм за це ще й платять. Ну і є частина тих, хто просто прийшов заробити.

  • Чи багато у ваших лавах колишніх фронтовиків?

– Колишніх фронтовиків у поліції небагато, в цих місцях їх в принципі мало. А ті, хто є, воліє займатися військовими справами на передовій. Тому що там зарплата більша, свободи більше, і певною мірою там простіше.

Тому що тут “прилітає” з усіх боків, а там хоча б напрямок, звідки “прилетить”, відомий (посміхається).

Читайте також:
У патрульній поліції України працює понад тисячу учасників бойових дій

“Місто вже знає, що в патрульній поліції
не беруть хабарів”

  • Як суспільство ставиться до патрульної поліції, чи щось змінилося за роки її існування?

– Змінилося безумовно! Це сприйняття уже відходить від понять “пластикові”, “понабирали казна-кого”, “ви хто такі?!” Патрульна поліція кожним днем доводить, що він не просто так прийшов красиву форму поносити і по місту на машинах покататись.

Знову ж таки, серед місцевих мешканців є частина “особливо упоротих”, які так вважають, навіть коли ти доводиш йому абсолютно протилежне кожним днем своєї роботи. Але цих людей не змінить нічого, там “зрада”, “всьо пропало”.

Михайло Вершинін під час інтерв’ю. Фото: Олена Максименко, Новинарня

Основна маса тих, хто трохи світ побачили, хто чує, не зациклюється в своєму барлозі – вони прекрасно розуміють: є поліцейський, є якась проблема, він допомагає її вирішувати, все це ввічливо, на позитиві. “Добре слово і кішці приємне”, це накладає свій відбиток.

  • Як часто новій “патрульці” пропонують хабарі?

– Спочатку було дуже часто, згодом люди прийняли правила гри.

  • І яка реакція, коли “копи” відмовляються брати?

– Залежить від того, як відмовляються. Є поліцейські, які агресивно реагують. В основному людей попереджають, достатньо жорстко. Поліцейський каже: “Ви зараз скоюєте злочин, пропонуєте хабар посадовій особі”. В цей момент людина притишується: “Я зрозумів, я не буду, давайте якось по-людськи”.

На жаль, часто чим крутіша, заможніша людина, тим більше “шмарклів” на рахунок штрафу. Це залежить від виховання людини, її сприйняття світу. От є, наприклад, моряки, які адекватно реагують,кажуть: “Розумію, я порушив, я звик відповідати за свої вчинки”. Непоодинокі випадки, коли людина отримує постанову зі штрафом і після цього каже поліцейському: “Дякую вам, хлопці, що ви є, я все зрозумів”.
І в тебе сльози на очах, бо ти розумієш, що кожен крок, який ти робиш, кожен раз, коли б’єшся головою об стіну, дає результат, стіна піддається, ти рухаєшся вперед. І те, що ти робиш, міняє це все.




Фраза “міняти світ, міняти систему” – вона приїлася до огиди. Коли виходжу перед молоддю, мені навіть говорити цього не хочеться. Адже, за великим рахунком, система – це дітище суспільства, тих людей, які її дозволили вибудувати. Вона їх влаштовує.

Тому міняти потрібно не систему – міняти треба тих людей, що допускають таку систему. Вони мають вказувати свої вимоги до системи: хочу, щоб була якісна швидка медична допомога, хороша освіта в школі чи інших закладах, тобто я хочу цього і я це роблю.

Якщо мене це не влаштовує, я йду до адміністратора, кажу про це. Якщо мені аргументовано доводять, що на даному етапі це не можна виправити з цієї і цієї причини, я або це прийму, або буду боротися.

  • Наведіть приклади ефективної взаємодії влади і суспільства, коли суспільство реально може впливати на дії влади. На прикладі Маріуполя.

– Ми дали можливість людям проявляти себе. Якщо в них є проблема на дорозі, вони набирають “102”, коли оператор із лінії їм не може допомогти, то вони виходять на наших працівників сектора безпеки дорожнього руху через “Фейсбук”.

Є групи “Маріуполь без биків на дорогах”, “Громадський контроль безпеки руху”, “За громадський транспорт”. Члени громади самі в цих групах збираються, роблять фото всіх “бикуватих” водіїв, які розмовляють, їдять-п’ють за кермом, тих, хто не видає квитки. Якщо в результаті виходить достатньо матеріалів для дій поліції, патруль виїжджає, вже знає, що в такого автобуса абсолютно лиса гума, він нахилений набік, у нього не працюють гальма чи ще щось. Патруль відпрацьовує, виписує штраф.

Людина, що порушила це питання, відчуває що свою місію на цьому етапі виконала. Вона не стукала в глуху стіну – вона постукала у двері, і їй відкрили.

Коли людина розуміє, що вона як одиниця суспільства може щось зробити сама, навколо неї утворюється група людей, які це бачать, і вони спільно починають робити кращим свій дім.

Ось ці всі програми поліції, “Community Policing” та інші – вони ніщо, якби не люди, які приводять їх у дію, та люди, що є безпосередньо їх учасниками.

У нас щомісяця є “круглий стіл”, збираємось в “Халабуді” – це вільний простір, коворкінг, туди запрошуємо всіх охочих – приходьте, ставте питання патрульній поліції, що вас не влаштовує. Перша зустріч була – гамірно, вдруге вже тихіше. Третя зустріч пройшла в тихій сімейній обстановці: було небагато людей, прийшли тільки активні, не стільки прихильники патрульної поліції, скільки саме активісти міста.

Вони питають, чому ми не робимо чогось, чому щось іде не так? Ми пояснюємо, що деякі речі не в нашій компетенції, що в нас бракує людей, щоб реагувати на правопорушення достатньо швидко. Вони запитують: “А чим ми можемо допомогти?” Ось ця фраза говорить про те, що суспільство шляхом таких делегатів іде назустріч, йому це потрібно.

І на даному етапі місто вже знає, що в патрульній поліції не беруть хабарів.

Хоча я не кажу, що так буде завжди, бо в будь-якій спільноті знайдеться погана вівця.

“Коли дивлюся фільми про поліцію Америки,
розумію, що в нас так може бути за 15 років”

  • Як потрапляють до ваших лав? Чи є брак кадрів, як, наприклад, у Києві, де не хочуть іти в “копи” на зарплату 8 тис. грн.?

– Так, у нас зараз дуже велика проблема – не вистачає особового складу. Ми не можемо клацнути пальцями – мовляв, гайда до нас працювати. Людина повинна пройти конкурси (пробігти та здати відтискання, пройти медогляд, психолога, психіатра) і чотири місяці відучитись. На кожному з цих етапів може відвалитися і хороша людина, яка, можливо, є скарбом, носієм світлих ідей.

  • Яке навантаження лягає на екіпажі?

– Населення міста – 700 тисяч. У ніч виходить певна кількість екіпажів, вони ганяють із виклику на виклик, за ніч обслуговують по 12-15 викликів, а це не просто багато, це надзвичайно багато!

Коли в місті отримують зарплату панове металурги, тут починається біда: багато бухають! А там, де бухло, там історії.

Через це певний відсоток поліцейських відсіявся – це дуже важко морально, бо якщо патрульному не давати можливість хоча б один день відпочити після зміни, він поїде глуздом. Постійно перебувати в негативі неможливо, він має прийти кудись, де цього негативу немає.

  • Який відсоток старих кадрів працює в патрульній поліції?

– Багато “ментів” хотіли піти на переатестацію з розрахунком йти в патрульну, відучитися і пройти далі у своїх справах. Щоб не потрапити під закони про люстрацію, чи як там.

У нас старих кадрів десь 20%.

Є, звісно, й такі, що мене просто дратують, бо звикли не працювати. Але здебільшого ці 20% – це наша база, вони дають знання новачкам. Якби не вони, то цього, не побоюсь цього слова, фантастичного ривка маріупольської патрульної поліції не було б.

Новачки, молоді – вони всмоктують, як губки. Я розмовляв з одним із наших працівників, начальником відділу БДР (безпека дорожнього руху). Він каже, що не бачив, щоб люди з такою швидкістю сприймали інформацію, у “ментів” такого не було в принципі. Там головне було зашаритись, заховатись, отримати свою зарплату, свою пенсію, свої погони, і це все. А цим – дійсно цікаво, вони не хочуть виглядати ідіотами, тому вони вчать закони.

Коли дивишся фільми про поліцію Америки, реально хочеться плакати, бо ти розумієш, що отак може бути в нас років за 15, якщо все буде добре. Але треба, щоб пройшли оці 15 років, за рахунок кого вони пройдуть?
Часто ті люди, що можуть тягнути на своїх плечах, приходять, дивляться, кажуть: “Ні, моє життя мені дорожче” – і йдуть. Бо він живе один раз. Не кожен може 15 років віддати нашій справі. Тому в нас значно менше часу, ніж 15 років.

І я безмежно вдячний дівчатам та хлопцям, з якими працюю в Маріуполі, за їхню сміливість, силу, щирість, доброту, людяність, толерантність, стриманість, за їхню службу народу України.

Фото: Патрульна поліція м. Маріуполь

“Коли хтось питає, чи в нас у місті стріляють,
я жартома починаю описувати вуличні бої”

  • Як би ви прокоментували нещодавню історію з футбольним клубом “Динамо Київ”, який відмовився їхати на матч у Маріуполь без належних гарантій безпеки?

– Це 100% політичні ігри. Двоє дядьків сідають і починають рухати фігурки, як у шахах. Насправді люди приїздять, грають та їдуть назад. Всі решта команд змогли приїхати, лише не “Динамо”.

  • Тобто насправді не існує такого стереотипу про “Марік” як про кримінальне місто, в якому триває війна?

– Ні, тут такого стереотипу немає. Велика проблема, що по всій Україні є такий стереотип [щодо Маріуполя]. Приїздиш у Київ, кажеш, що ти з Маріуполя – починають питати: “А шо, стріляють?”

Якщо є настрій, можеш розказати про танки на вулицях, про перестрілки, бої в місті і все таке. А коли вже починаєш ржати, то всі розуміють, що це такі жарти.

Читайте також:
Морська поліція Маріуполя починає роботу – вже є катер

 

 


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.