автор: Олена Максименко
фото авторки та надані героями матеріалу
Перша спроба запровадити звання хорунжого в новій українській армії датована 2016 роком. Це мала бути заміна застарілого прапорщика. Однак парламентський Комітет з питань національної безпеки й оборони відхилив пропозицію, адже це б потягнуло за собою непростий перехідний період.
Після набуття чинності Закону №680-IX з 1 жовтня 2020 року система військових звань Збройних сил Україги набула вигляду, сумісного зі стандартами НАТО. Але в ній немає хорунжих (прапорщик став штаб-сержантом).
Проте за останні роки хорунжа служба все ж росте і розвивається у Силах оборони. Старт у цьому питанні дав полк Нацгвардії “Азов” ще до повномасштабного вторгнення. Нині “азовці” передають досвід іншим підрозділам, зацікавленим у ідеологічному вишколі та мотивації своїй бійців, і не лише в НГУ.
Таким чином, у війську України хорунжі служби – це “приватна” ініціатива, яку впроваджують поза штатом.
“Вони функціонують як внутрішня позаштатна система сил та засобів морально-психологічної підтримки, і до її діяльності на добровільній основі залучаються підготовлені та вмотивовані військовослужбовці”, – пояснив “Новинарні” співрозмовник у Головному управлінні психологічної підтримки персоналу ЗС України.
Військово-облікові спеціальності хорунжих ЗСУ можуть бути різними, не лише “ПППшні”.
У Нацгвардії це штатні підрозділи у структурі РОС (по роботі із особовим складом) і ППП (психологічна підтримка персоналу).
Універсальної моделі чи методики хорунжих служб поки не існує. Але всіх їх об’єднує одна місія – освітня та ідеологічна підготовка вояків. Власне, саме це ми маємо на увазі, коли говоримо про нових хорунжих у Силах оборони України.
Певним чином це перегукується з функцями хорунжих у козацькому війську – підтримувати бойовий дух, що підкреслює історичний зв’язок.
“Новинарня” поспілкувалася з хорунжими у структурах НГУ та ЗСУ, щоб з’ясувати, як розвивається в українській армії цей напрямок.
Хорунжа служба “Азову” з’явилася найпершою – у 2015 році. Сьогодні її в 1-му корпусі НГУ “Азов” очолює старший лейтенант Владислав Дутчак із позивним “Доцент”. Прийшовши в “Азов” у 2017-му, він брав участь у створенні 1-її хорунжої школи імені підполковника Сціборського.
Сьогодні курс навчання, де проходять вишкіл на хорунжих, розраховано на два тижні: тут штудіюють військову історію, риторику, ритуалістику й церемоніал. Набирають як військовослужбовців корпусу, так і інших військових частин.
Хорунжу службу 1-го корпусу НГУ “Азов” очолює Владислав Дутчак “Доцент”
За плечима Дутчака – 18 років роботи у вищій школі й науковий ступінь кандидата філософських наук. А ще – “Азовсталь” та чотири місяці полону Оленівській колонії.
Колишній військовополонений згадує – лекції читав навіть у бараках.
“Перша лекція була якраз про українських повстанців. Росіяни закинули нам мєрзку книжку: “Русский взгляд на украинскую историю”. Але в ній був і плюс – по датах все чітко розписано. Тому я брав цю книжку і розказував історію від Святослава Хороброго до зруйнування Запорізької Січі у 1775 році. А потім мене погнали на етап”.
Дутчак напівжартома стверджує, що інші підрозділи у справі формування служби хорунжих працюють “за франшизою “азовців”.
Хтось не заморочується і використовує елементи церемоніалу і ритуалістики, як в “Азові”. А хтось намагається змінити, й інколи це виглядає комічно.
Наприклад, “Молитва українського націоналіста” – не винахід “Азову”. Вважають, що її написав у 1936 році Осип Мащак своєю кров’ю на стіні каземата. “Декалог українського націоналіста” – також з часів визвольних змагань. “Молитву” в “Азов” принесли перші добровольці часів АТО, вихідці з “Патріота України” та інших націоналістичних організацій. Не варто ці тексти переробляти – це історична традиція”, каже Доцент.
Офіцер нагадує: на початку, коли “Азов” був окремим загоном спеціального призначення, туди приходили мотивовані люди з яскраво вираженим національно-патріотичним світоглядом. Наступні хвилі такими вже не були, тому з ними “треба працювати, підняти принаймні до рівня перших “азовців”.
Хорунжі “Азову” працюють із рекрутами під проходження ними БЗВП, зазвичай на вихідних, коли немає фізичних навантажень. Насамперед їх знайомлять із історією та символікою підрозділу. Потім – вивчають “Молитву українського націоналіста”. Із нею зустрічають рекрутів, проводяться масові заходи, проводжають демобілізованих і прощаються із загиблими.
Хорунжі “Азову” працюють із рекрутами: зокрема, викладають символіку й військову історію
Важливий елемент – лекції з військової історії, мета яких – щоб військовослужбовець усвідомив, чому і за що він воює.
Читайте також:
Любов сильніша за все. “Азов” запустив щемку мотиваційну кампанію для військових. ВІДЕО
Робота хорунжих виконується на всіх етапах служби, зокрема коли військо виконує надважкі завдання і несе втрати. Хорунжі об’їжджають підрозділи разом із психологами, з якими тісно взаємодіють; виконують також роботу за напрямком цивільно-військового співробітництва, супроводжують тіла загиблих та ін.
Нтні, щоб стати повноцінним хорунжим в “Азові”, потрібно “проти боячку” – певний час виконувати завдання в зоні бойових дій. Тож, буває, майбутній хорунжий спочатку працює в артилерії абощо.
Іноді хорунжі школи “Азову” проводять для інших бригад, які впроваджують у себе відповідну службу. Таке навчання уже уже пройшли:
Також хорунжі “Азову” читають лекції на фестивалях і заходах типу “Книжкового Арсеналу”, співпрацюють із навчальними закладами.
Одного разу на таке навчання приїхав викладач із Національної академії Сухопутних військ ЗСУ імені гетьмана Сагайдачного, для цього спеціально взяв відпустку.
Також хорунжі “Азову” читають лекції для цивільних
“Тому що історія, яка дається у вищих навчальних закладах, – загальна, більше заходить в культуру, в економіку, – пояснює Доцент. – Там немає мілітарної компоненти, а нам якраз вона необхідна. Потрібно працювати не тільки з військовослужбовцями, а з населенням, з молоддю. Тому є програма для навчальних закладів”.
Хорунжа служба 7-го корпусу швидкого реагування Десантно-штурмових військ ЗСУ ще зовсім юна. Її хорунжі – одні із тих, хто слухав лекції колег з “Азову”.
Хорунжий корпусу – майор Олег Репан із позивним “Студент”. Він прослужив рік у 2014-му і прийшов на фронт вдруге з початком повномасштабного вторгнення.
Майор Олег Репан “Студент”
“Маю поранення, контузію, після цього, як раніше писали, “обмежено придатний”, – розповідає він. – До хорунжої служби 7-го корпусу мене запросили на початку березня 2026 року. Сама служба почала роботу з квітня”.
У цивільному житті Студент – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара та провідний науковий співробітник Музею історії Дніпра.
Першу лекцію рекрутам корпусу ДШВ читає хорунжий, який воює не один рік і має не одне поранення. Це встановлює довіру і налаштовує бойовий дух.
Робота з новобранцями встановлює довіру і налаштовує бойовий дух
“Дуже важливим є ставлення до новомобілізованих. Вони прибувають з БЗВП на адаптацію, одразу знайомляться зі своїми безпосередніми командирами, сержантами – з тими, хто буде воювати поруч,” – пояснює майор Репан.
Хорунжі 7-го корпусу ДШВ також працюють як з військовими, так і з цивільними. Читають лекції у навчальних закладах – в ліцеях, коледжах та вишах. Зокрема в Європейському університеті, Військовій академії у Одесі та в Національній академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Здебільшого це лекції із загальної історії та історії десантно-штурмових військ.
У співпраці з іншими службами проводять заняття для дітей, наприклад, із тактичної медицини, а також показують, як працюють БПЛА.
Читайте також:
У 7-му корпусі ДШВ з’являться перші хорунжі: їх підготували разом з “Азовом”
Хорунжа 3-ї окремої штурмової бригади Збройних сил України лейтенант Марина Мірзаєва із позивним “Мамайка” у війську з 2022 року. Історикиня за фахом, вона пішла в академвідпустку, поставивши на паузу четвертий курс аспірантури і захист кандидатської.
Марина Мірзаєва “Мамайка” – хорунжа 3-ї ОШБр
Хоча офіційно хорунжа служба у “Трійці” була створена в 2024 році, неофіційно гуманітарна група вела роботу з особовим складом з моменту заснування бригади, тобто з 2023 року. Це було природньо, адже 3-тя штурмова фактично вийшла з “Азову” й Азовського руху.
На початку повномасштабного вторгнення командир Андрій Білецький передбачав, що мотивації і запалу надовго не вистачить, а війна триватиме довго.
Мамайка” коментує: “Додаються виклики. Адже російська пропаганда працює – в суспільстві, з військовими і за кордоном. Треба на це реагувати.
Хорунжий – це вчена людина, яка розбирається в тому, що відбувається зараз, що відбувалось в минулому,
аналізує ці події і намагається максимально їх спростити, зрозумілою мовою донести до бійців”.
Хорунжий аналізує події і намагається максимально зрозуміло подати це бійцям
Зараз пішло масштабування: є хорунжа служба всього 3-го корпусу, хорунжа школа, хорунжі на рівні батальйонів у бригадах корпусу.
Робота з бійцями відбувається як на вході, так і згодом – у такому разі це синергія хорунжих із командирами, сержантами і психологами. Задача – виявити проблемні точки.
Тримати згуртованість і мотивацію – це комплексна робота, що створює атмосферу в колективі. Тому хорунжі можуть вдаватися до нестандартних кроків у своїй роботі. Наприклад, нещодавно організували весілля пілота “Сьомого” й дівчини-медика “Фреї”.
Марина розповідає, що тепер цей досвід хочуть перейняти й в інших підрозділах.
Тут також приділяється увага роботі з молоддю. У прифронтовій зоні хорунжі відвідують школи і спілкуються із школярами. Діти радіють спілкуванню і гостинцям – і те, й інше там в дефіциті.
Іноді Мамайка організовує військовим дозвілля, аби дати можливість відпочити від війни і “змінити картинку”. Нещодавно військові відвідували виставу “Все буде добре, але не одразу”.
Автор п’єси – хорунжий старший солдат Євген Авдєєнко з позивним “Авдєй” 15 років грав у Театрі імені Лесі Українки, однак пішов звідти, бо грати російською стало нестерпно. У війську спершу був стрільцем, потім потрапив у артилерію. Але травма ніг змусила міняти специфіку роботи.
Хорунжий Євген Авдєєнко – колишній актор столичного Театру ім. Лесі Українки
У війську Авдєй не покинув театр. Він долучився до “Театральної майстерні Трійки”. Під час Великої війни написав два твори: моновиставу “Ненароджені для війни” та виставу на двох “Все буде добре, але не одразу”. З першою об’їздив всю Україну та 10 міст у США, а в липні показали на фестивалі “Протасів Яр”.
Авдєєнко акцентує на інших особливостях роботи хорунжої служби в “Трійці”. Тут день пам’яті полеглих побратимів і посестер – “День мертвих”, яких вшановують в кінці року.
Є традиція посвяти для новобранців і окремий звичай для контрактників віком 18-24. Інші категорії, які потребують особливого підходу, – колишні ув’язнені та військові, які прийшли до бригади після СЗЧ.
Одного разу колега передав Авдєю вітання від пораненого побратима: “Каже: хлопчина молодий, посічений, в уламках, але стабілізований. Передавав, що для нього ти був взірцем, пам’ятає твої лекції”. От це для мене, мабуть, найдорожче, що може бути”.
Читайте також:
Відтворили сцени сторічної давнини: у Києві відкрилася фотовиставка “В сталевих грозах” від бійців 3 ошбр
Начальник хорунжої служби управління 2-го корпусу НГУ “Хартія” капітан Сергій Семенченко вийшов на зв’язок із Холодного Яру, де саме тривали урочистості щодо вшанування полеглих.
Капітан Сергій Семенченко – начальник хорунжої служби управління 2-го корпусу НГУ “Хартія”
За фахом Семенченко – викладач історії. Вперше пішов на війну ще в 2015 році за контрактом і вже тоді мріяв про хорунжу службу, читав лекції.
Він говорить про спадковість традиції: “Хорунжий в часи козацтва – це людина, яка охороняла хоругву, і коли військо бачило, що є хоругва, значить, все гаразд.
Ми так само несемо хоругву, але в духовному сенсі”.
Хорунжа служба “Хартії” налічує близько двох років і має декілька напрямів діяльності. Перший – представляти бригаду. “Хартія” має шість хабів, де три-чотири рази на місяць хорунжі читають лекції. Іноді їх запрошують у виші.
“Ще ми проводимо заходи в Холодному Яру, це наше сакральне місце. Ми тут вручаємо берети нашим військовослужбовцям”, – пояснює Сергій Семенченко.
Також у Холодному Яру 23 квітня, у день пам’яті, “Хартія” вшановує полеглих
Інший напрямок – освітній, спрямований на підготовку військових. Лекції з історії України і світу, мілітарна історія. У першу чергу увагу приділяють новачкам, які проходять БЗВП. Це непроста задача, адже не всі мобілізувалися добровільно. І з різних новоприбулих треба створити колектив:
“Людина дивилася російські тік-токи, на неї має вплив інформація, яку накидає держава-агресор. І ми повинні розставити правильні акценти, вмотивувати. Проводимо історичну паралель: 1917-1921 роки – була держава, але люди не хотіли воювати за неї, тому через 10 років, вибачте, їли своїх дітей. Ми зараз в найкращому становищі за всю історію, маємо свою державу і нам допомагають ззовні. І ми повинні вистояти”.
Частково хорунжа служба займається меморіалістикою. Йдеться і про перейменування вулиць на честь полеглих, про відкриття пам’ятників.
“Також ми фіксуємо всі пам’ятки, музеї на лінії зіткнення, щоб найбільш цінні вивезти, – пояснює Сергій. – Ми ініціювали перепоховання Данила Шумука, політвиховника УПА, який 42 роки провів у нацистських, польських і радянських таборах. Його перепоховали з Покровська на Личаківському цвинтарі. Під обстрілами це все робили”.
Читайте також:
Фронт як офіс видавництва: історії українських видавців, які воюють і ведуть книжковий бізнес
Хорунжий тішиться: у його службі п’ять кандидатів історичних наук і один – мистецтвознавства. Один з таких спеціалістів – історик, публіцист, журналіст у цивільному житті, а тепер сержант НГУ Вахтанг Кіпіані.
Сержант Вахтанг Кіпіані, один з тих, хто розбудовував хорунжу службу “Хартії”
Його запросили до “Хартії” із ЗСУ, щоб розвивати хорунжу службу.
Кіпіані пояснює, як розбудовувалася система: “Формально, цим би мали займатися підрозділи РОС НГУ (робота з особовим складом), аналоги психологічної підтримки персоналу в Збройних силах. Але ці люди завалені іншою роботою. Плюс не вистачало знань. Зараз зріз військовослужбовців – це дорослі сформовані люди. Все, що ми придумували із Сергієм Семенченком, перевіряли на практиці. Які традиції сформувати, які символи прищепити, які портрети повісити, які імена просунути. Це все перевірялось в польових умовах – біля лінії зіткнення, в тилу, у навчальних центрах, в місцях збору рекрутів”.
За два роки методика роботи викристалізувались. Проте поточна ситуація в державі вносить свої корективи.
Вахтанг пояснює: “Просто на красивих або важливих іменах не можна побудувати ефективну роботу. Зараз до війська приходять не просто маломотивовані, а часто демотивовані люди. А ті, хто давно служать, бачать, що відбувається із грошовим забезпеченням, із реформами, з умовними “міндічами”.
Можна розповідати про Шухевича, але солдати почитали новини. І це не можна винести за дужки”.
Тому доводиться вести “душевні” розмови, основний посил яких: “Росія буде на нас нападати при будь-якому прізвищі президента”.
Хорунжі також супроводжують військових під час адаптації, коли ті вже потрапляють до своїх бригад. Рідше – під час бойової роботи, коли вони перебувають на відпочинку між виїздами.
Кіпіані пояснює: хорунжі служби важко розвивати через брак фахівців. На такі посади потрібні історики, політологи. Ті, хто вже служать і мають відповідну кваліфікацію – їм важко перевестися. А ті, хто не служать, часто мають бронювання від призову.
“Тобто в армії потрібні медики, але медики не мобілізуються, бо вони заброньовані. Викладачі не мобілізуються, бо заброньовані. Війську потрібні люди специфічних навичок, знань і вмінь. Але держава створила умови, коли вони до нас просто не попадають. Це означає, що ми маємо робити хорунжими офіцерів, сержантів, інструкторів на навчальних центрах”, – пояснює сержант Кіпіані.
У “Хартії” приділяють багато уваги роботі з дітьми і молоддю
Проте “війна колись закінчиться, а громадяни будуть потрібні завжди – освічені, культурні, які люблять і розуміють Україну”, – підсумовує Кіпіані.
Тому в “Хартії” надають важливе значення роботі з дітьми і молоддю.
Щоб було кому тримати хоругву.
Читайте також:
Морально-психологічне забезпечення ЗСУ: останній бій перед ліквідацією?
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
