Михайло Ромась
офіцер ЗСУ
(Продовження.
Початок – “Морально-психологічне забезпечення ЗСУ: останній бій перед ліквідацією?“)
На противагу структурі морально-психологічного забезпечення висунута Концепція створення системи психологічної підтримки персоналу Збройних сил України (ППП ЗСУ). У зв’язку з цим варто розглянути її як альтернативне бачення подальшого розв’язання проблем, за які зараз відповідає МПЗ.
Одна з перших претензій до структури МПЗ називаються “віртуальні результати” роботи структури “на відміну від інших видів забезпечення”. Аргумент викликає іронічну посмішку. Причин декілька.
Не все, що ми не бачимо, насправді не існує. Повітря, сила тяжіння, наприклад, – це те, що ми не бачимо. Але це не означає, що його немає. Так само, як і морально-вольові якості військовослужбовця: вони не піддаються осягненню відчуттями, як камуфляжна форма, боєкомплект або гармата — але вони існують.
Виховання солдата/сержанта — це тривалий процес, що триває роки. Неможливо за місяць-півтора зробити з учорашнього цивільного витривалого, незламного “кіборга”, який навіть лежачи наступатиме. Але можна дати йому певні ази, ввести у певну військову культуру та прищепити певні навички поведінки у війську. Що й робить наразі структура МПЗ.
Якщо підійти до будь-якого солдата в підрозділі і привітатися, він вам не скаже “здрасьтє” або “хеллоу” — він скаже “бажаю здоров’я”, як і належить військовому. Сьогоднішні Збройні Сили — це не ополчення, де все вирішується сходкою “уважаємих” чи старійшин. Попри значну частину цивільних мобілізованих, ЗСУ — це ієрархічна структура, де витримані всі необхідні елементи для керованості й дієздатності підрозділів та усіх структур для виконання завдань за призначенням. Чи це не є отим “невидимим” результатом? Результат навіть дуже видимий та відчутний. Результат, який ми бачимо вже два роки.
На нову систему психологічної підтримки планується покласти формування, розвиток, підтримання та відновлення психічних якостей, необхідних для виконання завдань за призначенням.
До “психічних якостей” автори Концепції відносять (увага, психологи!): патріотизм, чесність, почуття обов’язку, відчуття власної соціальної захищеності та членів сім’ї, гідність та повага, колективізм (у цьому слові відчувається запах нафталіну – напевно, все-таки краще розвивати побратимство, бо розвивачі колективізму намагаються якраз нині нас завоювати), довіра до командирів тощо.
Не хочу засмучувати поважних панів із вищих штабів, але це не психічні якості взагалі. Це моральні, вольові, етичні якості, але не психічні. Нібито дрібниця, але дещо свідчить про якість документа.
А що дійсно цікаво, так це те, що всі ці якості, які має розвивати нова структура, так само “віртуальні”.
Важливе питання — підтримка дисципліни. Як стає зрозуміло з тексту Концепції системи психологічної підтримки, на рівні батальйон-бригада планується створити “штатні групи з’ясування обставин (причин та умов) вчинення правопорушень”. Як ці групи, які, виходячи з назви, будуть з’ясовувати й доповідати і тільки, матимуть реальні повноваження з підтримки дисциплін та порядку в підрозділі? Можливо, це буде описано в наступних концепціях. Проте, виходячи з того, що назва підрозділу відбиває його основне завдання, питання не знімається, а навпаки, додається: який буде реальний, а не віртуальний результат роботи цієї групи?
Ще один закид на адресу існуючої системи морально-психологічного забезпечення — це формалізм та шаблонність у виконанні заходів і завдань МПЗ. А тому в Концепції ППП формується пропозиція передати завдання з культурології, політології та соціології цивільним працівникам або сержантам.
Сержант сьогодні — це основа бойової групи. В реаліях, у полях завдання сержанта — вести особовий склад на виконання завдання, навчати його, бути лідером та прикладом. І це ще не все. Але основна увага — на бойовий елемент роботи сержанта в підрозділі та з підрозділом на полі бою.
Як сержант реалізовуватиме перелічені функції в підрозділі для особового складу в умовах теперішньої війни? Отак, щоб це було реально, а не віртуально?..
Залучати цивільних — прекрасна ідея. Але питання, в якому статусі, за яких умов, коли і що саме вони робитимуть? Один раз за час перебування підрозділу в навчальному центрі? Невже це той реальний, а не віртуальний результат, до якого ми прагнемо?!
На жаль, це все. На 12 сторінках уже затвердженої Концепції ППП не вказані конкретні механізми, способи, рецепти, алгоритми, принципи, структури, що будуть вирішувати весь той масив проблем-питань-завдань, які зараз по факту та по формі знаходяться у віданні МПЗ.
Залишається відкритим питання, як інші, непрофільні заступники командирів різного рівня підрозділів та військових частин будуть реалізовувати частинки теперішньої МПЗшної роботи. Та чи будуть результати цієї роботи “не віртуальними”.
Читайте також:
Український МПЗшник проти російського замполіта: в чому різниця
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
