Морально-психологічне забезпечення ЗСУ: останній бій перед ліквідацією?

Михайло Ромась
офіцер ЗСУ

Із літа 2023 року активно обговорюють ймовірну ліквідацію, розпорошення чи інше реформування структури морально-психологічного забезпечення (далі – МПЗ) ЗСУ як такої. Серед причин називають те, що посадові особи МПЗ винні в покиданні позицій особовим складом, самовільному залишенні частин, аморальній поведінці (вживанні спиртних та наркотичних речовин) і навіть корупції в підрозділах.

Структура МПЗ ще не ліквідована, але у зв’язку з цими циркулюючими чутками вже проявляються кілька негативних факторів: офіцери структур МПЗ не впевнені, не знають і не розуміють свого майбутнього, що негативно впливає на їх мотивацію; розпочався відтік кадрів МПЗ до інших структур (близько 12% офіцерів перевелися з серпня 2023 року); зниження потенціалу та мотивації працівників Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України у зв’язку з його запланованою ліквідацією у 2024 році (в обхід Постанови Кабінету Міністрів).

Ті, хто штовхає таку реформу, прикриваються принципами НАТО. Проте це не більш ніж фігура мови, що не має під собою твердих підстав реальності.

Розгляньмо питання морально-психологічного забезпечення в ЗСУ та “принципів НАТО” в кількох практичних аспектах нижче.

Питання до НАТО

Теперішня війна росії проти України – перша на Європейському континенті війна такого масштабу та інтенсивності від часів ІІ Світової. Жодна країна НАТО з 1945 року не вела такої масштабної та всеосяжної війни. Тому в аспекті морального, психологічного та гуманітарного забезпечення ті принципи й методи (і не тільки вони), що реалізовуються в арміях НАТО, розраховані на дії обмежених військових контингентів та військових операцій, де противник має набагато нижчі кількісні, якісні та технологічні кондиції.

“Сухе”, “механічне” перенесення перенесення натівського розуміння реалізації морального та психологічного забезпечення як мінімум нежиттєздатне, а як максимум — призведе до погіршення тактико-організаційних спроможностей українських підрозділів, які безпосередньо задіяні у відбитті збройної агресії рф. 

Звідки ці люди

Більш як 80% особового складу, що зараз перебуває в Збройних Силах України, — це мобілізовані цивільні або люди з мінімальним військовим досвідом. В тому числі це стосується й офіцерів структури МПЗ, котрі, в кращому разі, мають за плечима військові кафедри, мінімальний досвід роботи з особовим складом та стільки ж досвіду служби у війську. А в      гіршому — “місячники” підготовки на офіцера МПЗ.

З цією категорією офіцерів до мобілізації ніхто не проводив до широкомасштабного вторгнення ні теоретичну підготовку, ні навчальні/практичні збори. Тому компетенції й навички ці офіцери здобувають, безпосередньо стикаючись з реальними проблемами особового складу та підрозділу загалом, дуже часто навіть не маючи навіть розуміння, в кого і де можна отримати практичну допомогу чи пораду. Тому й ефективність і компетентність цих посадових осіб часто є просто екстраполяцією свого власного життєвого досвіду на військову справу. Проте не завжди, а взагалі-то дуже рідко це є ефективним способом розв’язання проблем саме військового колективу. І це – об’єктивна проблема. Але чи достатня вона як аргумент для ліквідації структури загалом?

Права рука-нога-шия командира

Слід зазначити, що основне й найбільше навантаження на структуру МПЗ лягає на ротно-батальйонну ланку: заступники командирів рот (далі — ЗКР з МПЗ) і батальйонів з МПЗ. Зосередьмося на саме ротній ланці як такій, що найближча до будь-якого солдата.

У теперішніх умовах, хто такий заступник командира роти з МПЗ для командира роти?

 ЗКР з МПЗ — це права рука і довірена особа командира з усієї (або майже всієї) небойової роботи, а саме:

• заступник та помічник у здійсненні щоденної управлінської роботи та підтримки життєдіяльності підрозділу;
• офіцер, що вирішує соціальні й адміністративні питання як окремого бійця, так і за підрозділ: рапорти на прибуття/убуття військовослужбовців, рапорти на виплати (так звані “оздоровчі”, “матеріалки” тощо), відпустки, лікування, звільнення за сімейними обставинами тощо;
• “персональщик”, а саме відповідальний за підготовку документів на отримання статусу учасника бойових документів, рапорти на нагородження (від імені командира роти), за підготовку всіх можливих списків: від щоденного батальйонно-чисельного складу до чергового списку на отримання речового забезпечення, списку на шпиталь, списку групи на виконання завдань за призначенням і т.д.;
• не рідко офіцер з МПЗ виконує ще й функції цивільно-військової співпраці, а саме – підготовку подяк, листів і звітів за гуманітарну допомогу від волонтерів, організовує нагородження та урочисті заходи у військовій частині (неважливо, це в ППД чи в “полях”).

Проте найбільший головний біль для посадових осіб цієї категорії — службові розслідування. Заступників з МПЗ зробили “ротними поліцейськими”, що проводять розслідування та готують матеріали для правоохоронних органів (ДБР) за фактами вчинення правопорушень, поранення та загибелі військовослужбовців під час бойових дій (а без цих розслідувань ні виплати за поранення, ні виплати сім’ям за фактом загибелі близької людини не будуть здійснені).

Зазвичай на одного ЗКР з МПЗ в місяць лягає від 20 до 30 різних службових розслідувань

– самовільне залишення частини, вживання спиртних та наркотичних речовин особовим складом, загибель і поранення військовослужбовців. Частенько звалюють ще й списанням майна та техніки. Окремим питанням – ще й травматизм у підрозділі. Всі ці розслідування мають чітко встановлений термін, до якого потрібно “закрити” справу, тобто передати її матеріали на ДБР. За недотримання часових рамок — догана, або й сувора догана. Одна така справа — це щонайменше 10 сторінок плюс ще 10-15 аркушів додатків до  друкованого тексту. В середньому одне розслідування передруковується 2-3 рази.

Таке розслідування передбачає комунікацію з іншими службами батальйону/бригади – медичною службою, адмінвідділеням, юристом військової частини, заступниками командира військової частини тощо. Ці служби, зі зрозумілих причин, розташовуються в різних місцях та в різних населених пунктах, що забирає багато часу на пересування між ними, на збирання підписів, витягів і довідок.

Усе вище перераховане показує, чим живе ЗКР з МПЗ “на землі” в умовах ведення бойових дій підрозділом. А в нього не завжди є навіть нормальний стіл та стілець для такої роботи. Тоді як комп’ютер, принтер, його заправка та папір дуже часто є особистим майном офіцера.

І лише після вирішення вказаних вище “гарячих питань”, які “насипалися зверху” (плюс ще з десяток дзвінків зі штабу батальйону та окремих доручень командира роти), ми переходимо до самої можливості офіцера МПЗ здійснювати прямі заходи, на невиконання яких нарікають реформатори “за принципами НАТО”. Це внутрішньо-комунікаційно робота, заходи, спрямовані на підтримку морально-психологічного стану військовослужбовців, національно-патріотичну підготовку, командирське інформування тощо. Зазвичай, на це просто фізично немає часу.

Читайте також:
Начальник ГУ МПЗ ЗСУ генерал Олег Грунтковський:
Набір армійського психолога включає шоколадку, цигарки, гарячий чай

Причини й наслідки ліквідації

Після реалізації заходів, спрямованих на ліквідацію структури МПЗ, всі вказані вище питання та проблеми ляжуть на посадових осіб, які зараз безпосередньо зайняті бойовою роботою: командир роти, головний сержант роти, командири взводів та головні сержанти взводів. Чи підвищиться ефективність цих посадових осіб у плануванні та реалізації бойових операцій після того, як на них впадуть розслідування, всі “побутові” рутинні питання, безкінечні списки та інша паперова морока? Питання риторичне.

Обов’язки МПЗ батальйонного та бригадного (полкового) рівня порозпихують між іншими службами. І з огляду на те, що цей шмат МПЗшної роботи — це не ложка меду, а скоріше, дьогтю, ставитися до неї будуть за залишковим принципом та без особливого ентузіазму. А з огляду на те, що представників служб, на які впаде МПЗшна робота, доведеться навчати й підтягувати, навряд воно відразу запрацює.

Структурі МПЗ закидають нездатність підтримувати належний морально-психологічний стан особового складу, що стає причиною значної кількості самовільного залишення підрозділів, дезертирства, відмов від виконання наказу старшого начальника командира. Водночас варто зазначити, що коли офіцеру з МПЗ ставиться задача: хутко постав солдат у стрій, щоб вони вийшли на завдання, йому не дають жодного важеля впливу для виконання цієї задачі.

Чому так?

90% причин відмов особового складу стоїть поза повноваженнями офіцера з МПЗ. Морально-психологічний стан солдата формується не тільки і не стільки від запальних промов офіцера, як від належної роботи різних служб – медичної, матеріально-технічної, речової, з озброєння, планування тощо. А головне — від коректної та продуманої комунікації командирів та загальних заходів внутрішньо-комунікаційної роботи командирської ланки (сержантської в тому числі).

Фактично, в офіцерах МПЗ зараз бачать “а-ля каральний орган”, який має гарантувати командирові дисципліну, безвідмовність і стійкість особового складу. Але який інструментарій для цього дають? Ніякого.

Побіжно варто зауважити, що в рамках ліквідації чи розпорошення структури МПЗ неможливо розглядати питання дисципліни та внутрішнього порядку у Збройних Силах України відокремлено від питання компетенцій та спроможностей Військової служби правопорядку. Реформа ВСП, зміна її форми та філософії роботи, наприклад, у Military Police, давно вже назріла і перезріла.

Що далі?

Сьогодні можна знаходти цапа-відбувайла в особі офіцерів МПЗ та вважати цю структуру малоефективною й не потрібною. Але завтра на кого ви будете вішати цих собак? Кого будете звинувачувати в цих самих проблемах?

Чи ідеальна система морально-психологічного забезпечення ЗСУ на даний момент? Ні. Навіть далека від ідеальності. Проте структура МПЗ продемонструвала свою гнучкість перед новими викликами, які війна ставить перед конкретним підрозділом та військами загалом. Офіцери МПЗ в ротно-батальйонній ланці, як найближчі до солдата, беруть на себе заледве чи не всю адміністративно-організаційну роботу в підрозділі, роботу з особовим складом – як індивідуальні питання, так і питання підрозділу в цілому. Почасти МПЗшники замінюють командирів на час їхньої відсутності, стають виконувати обов’язки командирів, залучаються до бойового управління в разі поранення чи загибелі командира.

Так, компетентність та фахова спроможність окремих МПЗшників, зокрема “молодих”, залишає бажати кращого. У цих умовах і з цими ресурсами – чи може бути краще? Звісно, може. Але це потребує фахової дискусії та роботи.

Чи стане руйнування структури МПЗ розв’язком проблем із дисципліною, керованістю та підтримкою морально-психологічного стану особового складу? Як на мене, точно не стане. А можливо, і погіршить.

Тому замість бравування про “принципи й практики НАТО” варто було б зосередитися на наповненні реальними механізмами і повноваженнями існуючої структури морально-психологічного забезпечення. Можливо, почати переосмислення ролі і місця  МПЗ структурі видів забезпечення Збройних Сил України.

Але це лише запрошення до дискусії. Далі буде…

Продовження. ППП проти МПЗ: у чому мінуси системи психологічної підтримки персоналу ЗСУ, яку запроваджують замість морально-психологічного забезпечення

Читайте також:
Український МПЗшник проти російського замполіта: в чому різниця