автор: Олена Максименко
фото авторки, надані героями матеріалу та з відкритих джерел
Багато українських військових змушені були залишити свої цивільні професії. Дехто ж знаходить можливість поєднувати службу і доармійську справу. У цьому матеріалі “Новинарня” розповідає про видавців, які воюють та лишаються залученими до літературного процесу. Частина з них взяли участь в актуальній дискусії “Уроки війни: як змінилося життя ветеранських видавництв за чотири роки”, що відбулася в межах фестивалю “Книжкова країна” (23-26.04.2026).
Антон Мартинов – засновник і власник видавництва “Лабораторія”, а також діджитал-сервісу Librarius, де зібрані тисячі електронних і аудіокниг. Він пішов із посади директора після мобілізації у 2024 році. На момент розмови заступав на офіцерську посаду, пов’язану з цифровим розвитком і управлінням.
Антон Мартинов мобілізувався у 2024 році. Фото: ФБ Антона Мартинова
Читайте також:
“Не піти було б дуже соромно перед собою і сином”. Засновник видавництва “Лабораторія” Антон Мартинов мобілізувався до ЗСУ
Починав видавничу діяльність з аудіокниг на компакт-дисках:
“Коли ринок дисків фактично зник після кризи 2008–2009 років, довелося шукати нову форму: так я прийшов до книжок. Спочатку займався продажем англомовної літератури, пробував свої сили у невеличкому видавництві, а з 2012 року долучився до “Нашого формату” як виконавчий директор. У 2020 році вже почав рух до створення власного видавництва “Лабораторія”, Librarius з’явився через рік”.
Мартинов із Владиславом Кириченком, засновником “Нашого формату”. Фото: ФБ Антона Мартинова
На службі йому доводиться займатися різним – від фізичної роботи на відкритому повітрі до роботи під землею, по кілька діб без денного світла.
“Військо – це про постійну зміну контексту і задач: від івент-менеджера до спортсмена”, – говорить видавець.
Він визнає: зараз поєднувати службу й улюблену справу практично не вдається. Адже часу іноді не вистачає навіть на сон:
“Були періоди, коли з’являлося кілька годин, наприклад, під час навчання у Житомирському військовому інституті. Тоді я міг подивитися звіти, провести кілька зустрічей із командами, зрозуміти, де ми знаходимося і куди рухаємось”.
Бізнес для нього є способом не втратити контакт із цивільним життям.
“А видавництво, зокрема, дуже чітко відповідає на питання “Навіщо ця війна?” — бо воно про сенси, мову і культуру”, – переконаний Мартинов.
Антон веде щоденник, де фіксує історії з різних підрозділів:
“Можливо, з цього колись вийде книжка. Скоріше за все, це буде сатирична історія про службу у війську на зламі епох”.
Критерій при виборі рукопису, який стане книгою, у видавця простий: чи є у нього внутрішнє захоплення текстом. Та близько 90% рішень ухвалює команда. Діє налагоджений механізм: рукописи проходять редактуру, обговорюються на редакційній раді за участі фахівців з маркетингу і продажів.
“Я втручаюся рідко, – зазначає Мартинов. – Виняток – ті книжки, які хочу видати особисто і де беру відповідальність за долю книжки на себе. Фінансові ризики по всіх проєктах все одно на мені, як на власнику. Головне, щоб таких “ризикових” проєктів було не більше 10-15% портфелю і компанія могла оплатити свої рахунки”.
Він переконаний:
попереду складний період для книжкового ринку і для економіки загалом.
Тож видавництво адаптується: зменшує інвестиції у перекладні проєкти і більше працює з українськими авторами. Видавець вбачає значний потенціал в аудіо: ринок молодий, але росте швидко. Librarius активно інвестує в аудіокниги і будує платформу, яка дозволяє читати й слухати український контент і водночас формує ринок та роялті для авторів.
“Головне – це відчуття масштабу, – ділиться видавець. – Коли працюєш із текстами і сенсами, а потім опиняєшся в середовищі, де ці сенси буквально захищаються – це дуже добре вирівнює пріоритети”.
Руслан Халіков – за освітою релігієзнавець, кандидат наук.
Науковим керівником Руслана був релігієзнавець і філософ Ігор Козловський, в’язень “Ізоляції”. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Залишив рідне місто, нині тимчасово окуповане, на початку війни, у 2014 році. Книги видає з 2011-го. Спершу готував збірки конференцій та наукових статей для університетів. А коли дійшло до співпраці з книгарнями у 2017 році, “легалізувався”, відтоді працює як ФОП. Він пояснює – потрібні лише відповідні КВЕДи та ліцензія від Книжкової палати.
Науковим керівником Руслана на магістратурі був відомий релігієзнавець і філософ Ігор Козловський, в’язень “Ізоляції”. Халіков мріє видати книги наставника, які той писав іще до полону.
Читайте також:
“Маємо лікувати рану Донбасу”. Чим живе учений Козловський після звільнення з полону
“Видавництво починалося як релігієзнавче, – каже він. – І зараз більше ніж половина книг, які ми робимо, – релігієзнавство, західний езотеризм. Я хочу, щоб про це говорили компетентні люди. У сфері релігії, особливо в сфері езотеризму – це мій предмет, власне, в релігієзнавстві, – є два перекоси. Про релігію говорять віруючі або ж противники. Науковці, з більш-менш об’єктивним підходом, часто не можуть це донести широкій аудиторії”.
До лав Нацгвардії Руслан приєднався у 2024 році. До того займався проєктом “Релігія у вогні”, фіксацією злочинів РФ у сфері релігії:
“Ми багато адвокатували в Україні й на міжнародній арені. Пізніше стало зрозуміло, що треба йти служити. Найкраще йти до тих, з ким знайомий. Більшість військовослужбовців, з ким я спілкувався, були в конкретному підрозділі, в який я і подався. Бо зайти в армію психологічно складно. І найкраще заходити там, де ти принаймні знаєш людей”.
Тривалий час Руслан був у хорунжій службі підрозділу: до його обов’язків входило читання лекцій, підготовка публікацій від імені підрозділу тощо. Тепер він у пресслужбі. Пише тексти, застосовує досвід роботи з книгарнями і видавництвами, опікується гуманітарними проєктами, організованими на підтримку підрозділу.
Перед підписанням контракту дізнався у юриста, чи можливо зберегти ФОП. Закривати його необхідно лише для деяких посад, для більшості ж це не перешкода. Для ФОПів у війську є навіть пільги: вони можуть не сплачувати ЄСВ.
Читайте також:
Мобілізовані ФОПи не сплачуватимуть податки під час служби
Наступним квестом стали організаційні моменти:
“Треба людина, яка може прийняти з типографії книжки, розіслати їх по книгарнях, організувати презентацію. Частково це падає на авторів, частково я керую віддалено. Звісно, важко. Але видавництво ніколи не було моєю єдиною роботою й займало десь 20-30% часу. Зараз менше”.
Служба керівника вплинула на асортимент видавництва. Один з його авторів – філософ за освітою, бойовий медик Дмитро Шандра, який видав збірку поезії і прози “Щільночорний”. Ще Руслан видав посібник “Мова єдності. Діалоги порозуміння”, написану спільно цивільними психологами і психологами його підрозділу. Це низка порад стосовно екологічного спілкування війська і тилу:
“Як краще цивільному спілкуватися з військовим, з ветераном, з людиною, яка отримала поранення і так далі. Як військовому спілкуватися з цивільним”.
“Мова єдності” написана спільно цивільними та військовими психологами
Однак не війною єдиною. Нещодавно Халіков запустив серію поезії “Білінгва”. Він переконаний – треба вивчати іноземні мови і намагатися читати літературу в оригіналі.
Військовий пояснює: видавництво ніколи не було способом заробітку, працює більше “в мінус”. Це радше хобі й місія:
“Для мене видавнича справа – це спосіб зробити так, щоб навколо було більше розумних людей. Щоб люди могли сформувати погляди на якісній літературі.”
Співзасновник і директор видавництва “Білка” Сергій Панков прийшов до видавничої діяльності через війну.
Сергій Панков зі своїми побратимами з підрозділу ТРО. Фото: ФБ Сергія Панкова
До 2014 року займався дизайном інтер’єрів дитячих кімнат. Революція Гідності стала критичним поворотом в його біографії:
“Тоді метро не ходило, а мені потрібно було на лівий берег. Я вирішив іти через Майдан. І це все побачив, як в кіно. Повз мене пронесли чоловіка, він був жовтого відтінку… І кров на бруківку лилась. Палав Будинок профспілок. На наступний день я поїхав на Майдан. Там провів день, ніч. Відбивали штурми. І десь за пів години до початку розстрілів прийшла СМС, що потрібно вийти на роботу. Дивлюся – людей шикують і кажуть: “Хто ніч провів на Майдані, ідіть додому”. Тільки відійшов, пішли дзвінки, есемески – людей повбивали… Було відчуття, що я просто втік”.
Після анексії Криму Сергій пішов у військкомат. У 2015-му приєднався до 501-го батальйону морської піхоти. А після демобілізації став тату-майстром. Під час роботи познайомився з майбутньою дружиною Іриною Білоцерковською, яка видала першу книгу військового Сергія Лещенка “Сайгона” – “Грязь” (2018).
Із дружиною Іриною Білоцерковською. Фото: ФБ Сергія Панкова
“Дуже успішна книга! – вважає Панков. – І Сайгон дуже талановитий письменник. Другий його роман “Юпак” став Книгою року BBC-2020. Так ми відкрили видавництво. Перший рукопис – “Доця” Тамари Горіха Зерня. Пам’ятаю, як плакав у метро. Це зараз у мене шкіра затовста стала. Звичайно, рішення було однозначне: це шедевр, треба видавати. І ми з Тамарою досі плідно працюємо”.
Читайте також:
Переможцем премії “Книжка року ВВС” став роман “Доця” про українку в окупованому Донецьку
Сергій займався більше організаційною стороною й концептуальним розвитком:
“По дизайну книг Іра багато зі мною радилася. І досі це робить. Зараз у нас виходить збірка українського горору. Іра каже: “Я не буду читати”. Я кажу: “Мені цікаво, висилай”.
У перший день повномасштабного вторгнення Сергій Панков пішов у 241-шу бригаду Територіальної оборони. Зараз перевівся до 122-ї бригади ТрО, де служить командиром роти розвідки.
У фокусі видавництва – українська література, а передусім – ветерани, військові, волонтери.
“У пріоритеті – наша війна, – каже Панков. – Освітити героїв цієї боротьби, тому що їх будуть забувати. Наша задача, щоб їх не забули, і щоб знали правду. Зараз буде виходити історія Батальйону імені Шейха Мансура”.
Видавець говорить – часу на улюблену справу мало, читати доводиться здебільшого специфічну літературу, необхідну для роботи. Однак коли вдається переключитися на видавничі справи, це нагода розслабитися і повернутися у відносно мирні часи.
Серед авторів “Білки” є, на жаль, і загиблі. Це – Гліб Бабич, Василь Паламарчук. У спільній збірці поезій виходили вірші Максима Кривцова.
Читайте також:
Тепер він розквітне фіалкою. У Києві попрощалися з поетом і воїном Максимом Кривцовим “Далі”. ФОТОРЕПОРТАЖ
Сам Сергій наразі далекий від думки фіксувати свій досвід у вигляді тексту. Не готовий повторно пропускати крізь себе пережите. Хоча дружина час від часу “погрожує” записати його розповіді, бо переконана, що вони безцінні. А от командир Сергія, як виявилось, пише рукопис.
“Допишете – видавництво у вас вже є, майте на увазі”, – сказав йому на це Сергій.
Олексій Бешуля – заступник командира 52-ї окремої артилерійської бригади з психологічної підтримки персоналу. Фото: ФБ Олексія Бешулі
У 2014 році Олексій Бешуля буквально втік з університету на війну. Тоді він навчався на юридичному в Київському національному економічному, згодом закінчив заочно магістратуру з політології. Сьогодні ж він – заступник командира 52-ї окремої артилерійської бригади з психологічної підтримки персоналу.
Після демобілізації у 2015-му Олексій певний час шукав себе в цивільному житті, трохи повчився у аспірантурі. А в 2019-му з’явилася “Пропала грамота”.
“Я завжди любив читати, і це була перспективна сфера, цим цікаво займатися, – пояснює він. – Пам’ятаю навіть по АТОшці, завжди в баулі лежало кілька книжок. Чого б не зробити своє захоплення професією?!”
На запитання про концепцію видавництва сміється: досі не навчився відповідати на нього маркетологам. Насправді ж, критерій один – наскільки це цікаво:
“Абсолютна суб’єктивщина з мого боку. Є кілька людей, чиєму літературному смаку я довіряю, часом вони щось радять. Автори здебільшого до мене приходять або знайомі, або по рекомендації. Те, що присилають на пошту з припискою “видайте мене”, має низький коефіцієнт корисної дії”.
Серед книжок “Пропалої грамоти” Олексій виділяє “Піхота наступає” легендарного полководця Першої світової Ервіна Роммеля. Видавець тішиться – нещодавно про книгу зробив допис заступник керівника ОП, генерал Павло Паліса:
“Це дуже приємно, оскільки це багатостраждальна книга! Мінялися перекладачі, наукові редактори. Я думав, якесь прокляття над нею висить!”
Серед інших цінних проєктів – “Трансформовані травмою”, книга про посттравматичне зростання. Автор – Річард Дж. Тедескі — американський психолог, професор психології та консультант Американської психологічної асоціації. Її актуальність підтверджує той факт, що весь тираж швидко розійшовся, у планах перевидання.
Читайте також:
Військовий психолог Наталія Сальнікова: Неможливо бути своєю для учасників війни, якщо ти теж не була там
Олексій сміється, що любить проєкти, над якими треба поморочитися. І як приклад, називає роботу “Шляхта обирає авантюризм” Михайла Чайковського. Цей нащадок гетьмана Івана Брюховецького, відомий як дипломат, учасник державних переворотів на Балканах і командир Корпусу козаків оттоманських. Олексій говорить:
“Ми знайшли оцифровану копію рукопису. Це було розчитування з польської з подальшим перекладом. Науковим редактором книжки виступив Олександр Алфьоров, очільник Інституту національної пам’яті. Її зараз також немає у продажу, все розійшлось. “Мої битви і вчинки” Берліхінгена – переклад з німецької XVI століття. Я знайшов перекладачку у Львівському університеті. Кожна книга – це щось особливе і своя пригода”.
Читайте також:
Історик Олександр Алфьоров: “Росіяни” – не нація, а морально-психологічний стан
Зараз в Олексія часу на видавництво майже немає – нова посада, море організаційної роботи. Однак читання вважає для себе обов’язковим:
“Головний вид підготовки для офіцера – це самопідготовка. Якщо не займаєшся самопідготовкою, деградуєш. Не почитав, не поцікавився чимось місяць-півтора, – і все, відчуваєш, як мізки витікають через вуха. Оскільки зараз нова сфера роботи, доводиться читати те, що рекомендують ментори. Про психологію, лідерство – мені зараз треба організовувати групи моїх психологів, моїх хорунжих, треба, щоб вони концептуально правильно працювали”.
Але в його комп’ютері папка “Готується” все оновлюється:
“Проєкт, яким я марив, – збірник лицарських кодексів. Будуть три книжки. Це Жоффруа де Шарні, ексклюзивний переклад зі старофранцузької. Рамон Люль, переклад зі старокаталонської, – не ШІ, живий перекладач. І третій автор – Бернард Клервоський, “Книга до Лицарів Храму, або на похвалу новому лицарству”, переклад з латини. Ще на завершальному етапі перекладу середньовічний трактат про куртуазне кохання”.
Окрім книгарень, Олексій постачає книги до бібліотек дружніх підрозділів:
“Тож раптом це буде хтось читати з частин, які зі мною дружать, звертайтеся до своїх бібліотек підрозділів!”
Марко Мельник командує хорунжою службою бригади “Любарт” першого корпусу НГУ “Азов”.
Фото: ФБ Видавництво markobook
І до боротьби, і до видавничої справи Марко був причетний з юності. Видавав газету у школі, потім – студентську газету, будучи головою студентського самоврядування. А згодом – газету “Азову”. І проросійським силам протистояв до того, як це стало трендом: палив офіс “Партії регіонів” у рідному Кривому Розі в 2007-му, конфліктував із комуністами та “гастролерами” з-за “порєбріка”.
“Ми просто приїхали подвіжувати на кілька місяців, але це затягнулося, і в кінці 2015 року нас відвели з позиції Широкине, заборонили з’являтися близько до ЛБЗ (лінії бойового зіткнення – “Н”). Стало нудно, плюс внутрішні розбіжності з тодішнім керівництвом. Частина колективу вийшла з “Азову”. Я в тому числі. І почав займатись різними гуманітарними справами”.
Видавництво розпочалося в 2015 році. Спершу зареєстрували друкований орган “Азову”. В 2016 році стало зрозуміло, що це можна перетворювати на життєздатний соціальний бізнес. Мельник мав зібрані матеріали з 2014-2015 років, які дуже хотів зробити книжками:
“З ветеранів “Азову” створили ГО “Цивільний корпус “Азов”. І була можливість громадським коштом надрукувати перші книжки. Ми видали серію книжок “Азовські спогади”.
Фокус видавництва – патріотична і просвітницька література, досвід побратимів. Марко й сам нотував цікаві історії. Він розумів, що політична боротьба далека від завершення, і до влади приходять не найпатріотичніші сили, тож хотів закарбувати в історії і показати позицію добровольців:
“Заприятелювали з історичним клубом “Холодний Яр”, з дитячими письменниками, які писали на патріотичну тематику. Ми видавали не для того, щоб підняти касу. Просто хотіли, щоби люди дізнались, що є, наприклад, Болбочан, який звільнив Полтаву, Харків і Крим. Або Міхновський, який в умовах російської окупації в Російській імперії збирав цілі майдани й оголошував, що треба збройно боротися”.
Серед особливо знакових видань – “Український націоналізм. Основи ідеології” – книжка яка, щойно вийшла, одразу залетіла в топи в багатьох книгарнях:
Книга з підписом Зеленського стала лотом на підтримку ССО. Фото: ФБ Видавництво markobook
“Люди зрозуміли, що націоналізм – це природня захисна реакція держави і суспільства в умовах війни. Росія вкладала величезний ресурс, щоб ідентифікувати націоналізм з чимось поганим. А ми усвідомили, що націоналізм – це те, що нам дозволяє вижити. Більшу частину передали підрозділам для підготовки особового складу. Зараз іде розквіт хорунжих служб, командири усвідомлюють важливість ідеології і мотивації. Зараз ми працюємо над книжкою “Український націоналізм: перспектива майбутнього”, тобто те, у що трансформувався український націоналізм. У XX столітті Україна була бездержавною нацією. Зараз ми одна з найпотужніших армій світу. І це треба донести й до українців, і до світу, щоб усі усвідомлювали, що без України архітектура світової безпеки неможлива. Працюємо з сучасними ідеологами української ідеї”.
Серед інших книг – “База піхотинця”, що містить основи медицини, тактики, орієнтування, зв’язку, управління особовим складом тощо. Є книжка історика Євгена Букета, працівника інформаційної агенції “Армія Інформ” – “30 війн із Zаклятим сусідом”.
Марко переконаний, що війна є каталізатором усіх процесів, зокрема культурних і бізнесових, тож важливо максимально використати “вікно можливостей”.
Теперішні обов’язки у війську перегукуються з тими книгами, які видає markobook. Видавець працює з особовим складом, вводить їх у контекст:
“Ми їм пояснюємо основи дисципліни, честі воїна. Є лекції з історії, з інформаційної ідентичності, державного прямого наступництва, щоб у людей не було думки, що Україна – молода держава, яка виникла нізвідки в 1991-му році”.
У його обов’язках – профілактика СЗЧ, взаємодія з психологами, розробка айдентики, комунікація з навчальними закладами, з громадськими ветеранськими спільнотами, проведення заходів, взаємодія з органами місцевої і державної влади. Мельник визнає – як не парадоксально, але служба допомагає видавничій справі:
“Коли я певний час був цивільним, не було відчуття користі. Наче і корисні книжки видаємо, бізнесом займаємось, але щось не те. Я вважаю, зараз кожен українець має бути в тій чи іншій мірі залучений до оборони. Якщо людина не встряла в цю тему, вона поза бортом, не є частиною спільноти. Зараз не держава обороняється, а суспільство. Не тільки має оборонятися, а й наступати. Кожен чоловік, жінка, їм буде комфортніше, їхнє життя буде наповнене більшим сенсом, якщо вони знайдуть місце в процесі оборони. У нас є в хорунжій службі доктор наук, професор, журналіст, священник. Є людина, наполовину складена з металу, яка пройшла всі можливі бойові ситуації і може розказати про будь-що, пов’язане з перебуванням на ЛБЗ. Кожен зайняв свою нішу і виконує роботу, в якій максимально ефективний”.
Читайте також:
“Де українські ремарки? Цінуйте їх, поки живі”. Історії шістьох наших письменників, які воюють
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
