доповнено
Під час виконання бойового завдання на східному напрямку загинув Василь Паламарчук з позивним “Адвокат” – військовослужбовець 206-го окремого батальйону територіальної оборони 241-ї бригади ТрО ЗСУ, юрист і письменник з Херсонщини.
Про це 3 липня повідомила пресслужба Олешківської територіальної громади, звідки воїн був родом.
Паламарчук загинув у районі Нью-Йорка, коли пішов забирати своїх загиблих побратимів.
Паламарчук воював на посаді командира роти вогневої підтримки 206-го батальйону і залишився вірним своїм переконанням до останнього — віддав своє життя за побратимів, повідомили в підрозділі.
“Адвокат” мріяв повернутись на рідну окуповану Херсонщину і робив все, аби наблизити деокупацію України.
22 січня 2024 року Василь відсвяткував свій 43-й день народження на фронті. Тоді він поділився роздумами про те, що “найголовніше – це те, що досі живий”, і шкодував, що не може бути поруч з коханою дружиною та дітьми.
“Василь Паламарчук, мабуть, в останню чергу вважав себе письменником. Чоловік, друг, воїн, адвокат… Але його книжка про побачене і пережите з часів АТО вересня 2014-го – липня 2015-го, яку він промовисто назвав “Військовий непотріб”, проявила ще й письменницький талант у цій майже завжди усміхненій, позитивній людині. Василь і смерть — це щось непоєднуване.
Так здавалося до 03 липня 2024 року. Тепер лишилися спогади, пам’ять і… його книжка. А разом з нею віра в те, що все недаремно і ми переможемо!” – ідеться в дописі пресслужби 206 ОБТрО..
Як відомо зі опублікованої у червні статті “Суспільного” про Паламарчука, до війни Василь працював адвокатом. Його військова служба розпочалася у 2014-2015 роках, коли він брав участь в АТО у складі 28-ї окремої механізованої бригади.
“Адвокат” на початку повномасштабного вторгнення приєднався до лав Київської тероборони, звільняв Київщину, воював на Харківщині й Донеччині. Є автором книги “Військовий непотріб”, в якій виклав досвід служби у 2014-2015 роках.
В інтерв’ю “Укрінформу” чоловік розповідав, що після початку повномасштабного вторгнення намагався долучитися до лав 79-ї десантно-штурмової бригади ЗСУ, але зрештою витісняв російських окупантів з Київщини у лавах Сил територіальної оборони. Останнім часом воїн перебував на східному фронті.
У складі 206-го окремого батальйону територіальної оборони Василь Паламарчук входив у Бучу та Ірпінь.
Такими думками поділився воїн після побаченого у цих містах: “Я був у групі, яка прикривала ту групу, яка туди заходила першою. Розвідка ТрО – це не ГУР і не ССО. Ми просилися, щоби нас брали на завдання, але ми були напохваті… Перше, що ти бачиш – фрагменти людських тіл. Перетинаєш міст і зліва лежить жінка поважного віку, огрядна, частина її тіла в одному місці. Інша – в іншому. Далі ти йдеш повз машину, що згоріла, в якій є останки трьох людей. Йдеш далі, думаєш, що то пакет лежить, а це – людська нога. Ще далі – чоловік під парканом лежить. Тобто, ти бачиш трупи і фрагменти людських тіл. Це все – цивільні. Спочатку ти їх намагаєшся рахувати, а потім твій мозок вимикається і ти концентруєшся на завданні. Інакше ти поїдеш дахом. Займаєш позицію, у тебе під ногою шматок шиферу, щось прикриває. Ти його прибираєш, а там – людська нога відірвана. Далі ти бачиш “Таврію”, яку переїхало БМП, а в ній – людина. Ще далі – змучені перелякані люди, які виходять з підвалу. Бачиш згорілі будинки, згорілі машини, згорілих людей. А ти йдеш, доходиш до точки, займаєш позицію. Твоє завдання – робити свою роботу і не звертати увагу на те, що ти бачиш”.
А про визволення Херсону Василь Паламарчук згадував так: “Херсон визволили 11 листопада 2022 року, а нас вивели на ротацію 9 листопада. Це було сумно. Хотілося бути причетними до визволення. Але наступного дня після визволення ми з колегами зібралися в СЗЧ, самовільно залишили частину. Тому що побувати у Херсоні, який тільки-но звільнили — ми мусили. Ми вночі 700 кілометрів проїхали в один бік, проїхалися по Херсону, поставили там свій прапор, потім повернулися. І зранку на шикуванні ніхто не помітив, що ми вночі 1400 кілометрів відмахали. Ті емоції вартували того”.
“Адвокат” також воював під Бахмутом, Соледаром і Мар’їнкою. “Під Бахмутом були досить важкі бої. Але й вони не до порівняння з тим, що зараз є під Мар’їнкою. А під Соледаром ми добре закопалися і ми тримали позиції досить добре. От Мар’їнку не забуду… Кожна наступна кампанія виявляється важчою за попередню. Противник досить швидко вчиться і пристосовується до реалій війни”, — розповідав воїн у червні.
Щодо майбутнього, то Василь Паламарчук казав, що готовий воювати до кінця, пише “Суспільне”.
23 січня 2024 року Василь Паламарчук святкував 43-й день народження. Тоді він у своєму Facebook поділився такими роздумами: “Із досягнень те що досі живий, не дивлячись на всі обставини. Це вже втретє я на війні зустрічаю свій день народження. Треба вже змінювати локацію. Із мінусів те що немає поруч коханої дружини та дітей. Але поруч є колеги по небезпечному бізнесу, це вже плюс. Загалом все добре. Працюємо далі. Собі хочу побажати скорішої перемоги і най здохне вся ру*ня”, – написав воїн.
Учителька одного Олешківського опорного закладу освіти №4, Олена Каспірпевич розповіла, що востаннє говорила із Василем телефоном два тижні тому.
“Довго говорили, про різне. Про те, що важко осягнути розумом і серцем. Він казав, що не кине своїх хлопців. Він захищав нас, Україну, свою сім’ю, своїх дітей до останнього. Він вірив в Україну, хоч і бачив увесь треш зсередини”, – написала вона.
У воїна залишилися дружина та троє дітей.
Читайте також:
На бойовому завданні загинув провідний інженер Інституту ядерних досліджень НАН України Сергій Чередник
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!