автор: Асіф Алієв
13 жовтня впливове видання Politico з посиланням на два джерела повідомило, що держсекретар США Ентоні Блінкен нібито попередив невелику групу законодавців про можливе вторгнення Азербайджану на територію Вірменії.
Своєю чергою влада Азербайджану, яка 20 вересня повернула під свій контроль весь Карабах, неодноразово заявляла, що не має територіальних претензій до сусідньої країни.
Офіційний Баку також запевняє, що не є ворогом для вірмен Карабаху, і навіть запустив процес реінтеграції регіону. Попри це, вірмени почали масово залишати свої будинки: як стверджує влада Вірменії, станом на 1 жовтня з Карабаху прибули понад 100 тисяч біженців – а це фактично 85% вірменського населення регіону.
Що відбувається зараз на Південному Кавказі? Чи справді Вірменія виходить з-під впливу РФ? У чому полягає оголошена Азербайджаном реінтеграція Карабаху і якою буде подальша доля розташованих там російських військ?
Про це “Новинарня” поспілкувалася з експертами з Баку та Києва.
Редактор азербайджанського інформаційного видання Caliber.az Заур Нурмамедов, який спеціалізується на висвітленні подій у Карабаху, зазначає, що Азербайджан неодноразово називав карабахських вірмен своїми громадянами.
“Процес реінтеграції запущено. Так, наприклад, у Ханкенді (головне місто Карабаху, вірменська назва – Степанакерт, – “Н“), вже функціонує міграційна служба. Там видають азербайджанські паспорти. Запущено роботу соціальних служб, відкрито поліклініки, де надають медичну допомогу вірменам”, – перелічує він.
Нурмамедов зазначив, що міста в Нагірному Карабаху, де проживали вірмени, не потребують відновлення, оскільки азербайджанська армія не знищувала цивільної інфраструктури.
“Тим часом азербайджанські міста, які були під окупацією: Зангелан, Агдам, Фізулі, – були по-варварському зруйновані, і наша країна змушена була відновлювати їх з нуля”, – додає азербайджанський експерт.
Такої думки дотримується і політичний аналітик, ексдиректор Центру стратегічних досліджень при президенті Азербайджану Фархад Мамедов.
Він нагадав, що за час окупації Карабаху зникло понад 300 населених пунктів – міста і села. А азербайджанська армія тепер проводить тотальне розмінування територій.
“[У 2020 році] ми прийшли на згарище. Проте за ці три роки в Карабаху збудовано два міжнародні аеропорти, вкладено мільярди доларів інвестицій, на всій території подається газо- та електропостачання. Ця територія звільнена від податків. Також у проєкті реінтеграції викладено всі економічні преференції, пільги соціального та юридичного характеру”, – каже Мамедов.
Директор Центру близькосхідних досліджень, український експерт Ігор Семиволос зазначає, що
для Баку вкрай важливо успішно провести процес реінтеграції вірмен, щоб показати світові: жодних етнічних чисток у Карабаху немає.
“В інтересах Азербайджану зробити реінтеграцію максимально цивілізованою в межах міжнародного та місцевого права, аби убезпечити себе від будь-яких звинувачень. І таким чином продемонструвати, що більшість громадян вірменського походження виїхало під впливом емоцій, обставин або “колективних дій”, коли виїжджають сусіди й люди почуваються в небезпеці”, – пояснює Семиволос.
У Баку гостро реагують на звинувачення, що у виході вірменського населення з Карабаху винен Азербайджан. У своїй резолюції від 5 жовтня Європарламент засудив “спланований та невиправданий військовий напад Азербайджану на Нагірний Карабах”. На думку євродепутатів, це є грубим порушенням міжнародного права та прав людини.
“Оскільки понад 100 тисяч етнічних вірмен були змушені залишити анклав після останнього наступу, депутати Європарламенту заявляють, що нинішня ситуація рівнозначна етнічній чистці, і рішуче засуджують погрози та насильство, вчинені азербайджанськими військами проти вірменських жителів Нагірного Карабаху”, – йдеться в резолюції, яку підтримав 491 депутат Європарламенту (“проти” – 9, утрималися – 36).
Етнічний вірменин на вході в один з останніх автобусів, що вивозив вірмен із Карабаху у Вірменію. Фото АР
Експерт і голова бакинського клубу політологів “Південний Кавказ” Ільгар Велізаде розкритикував цю заяву:
“Згадаймо, чи протягом 30 років окупації Карабаху хтось із європейських політиків коли-небудь говорив про етнічні чистки азербайджанського населення? Хіба є вимога європейської політичної спільноти про негайне виконання чотирьох резолюцій ООН, які закликають вивести вірменські війська з Карабаху? Ви такого не згадаєте.
Я дивуюся неприкритій дволикості цих людей. Азербайджанцям, яких 30 років тому виганяли зі своїх рідних місць, не надавали жодного коридору, вони обозами йшли зі своїх земель.
Причому вірменські війська вдиралися в їхні спустошені будинки, грабували їх, розбирали на будматеріали, забирали плінтуси, віконні рами. Є фото та відеозйомки, які підтверджують ці факти. Про це варварство хіба хтось сказав у Європі?” – обурюється політолог.
Він також заявив, що за майже 30 років окупації Карабаху Вірменія “ніколи не замислювалася” про інтеграцію азербайжанців: “Ви чули, щоб Вірменія заявляла про подібне, щоб пропонувала азербайджанцям залишатися в Карабаху, видати їм паспорти? Хтось про це говорив?”.
При цьому ексдиректор Центру стратегічних досліджень Мамедов зазначає, що заяви про етнічні чистки належать лише “безвідповідальним” депутатам Європарламенту.
“У жодному документі та заяві безпосередньо чиновників, керівників ЄС таких формулювань немає. У документі лідерів Вірменії, Франції, Німеччини, а також Європейської Ради зазначено про масове переміщення карабахських вірмен, проте нічого не сказано про якісь етнічні чистки”, – підкреслив він.
Мамедов, коментуючи ці звинувачення, нагадав слова колишнього президента Вірменії Роберта Кочаряна, який стверджував про “генетичну несумісність” вірмен та азербайджанців. А чинний прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян колись говорив, що вірмени Карабаху не уявляють свого життя у складі Азербайджану.
“Баку протягом 25 років переговорного процесу не порушував питання про виселення вірмен із Нагірного Карабаху. Крім того, Азербайджан просто не міг їх вигнати, адже фактичне управління Карабахом здійснювалося невизнаним сепаратистським режимом, який фінансується Вірменією. Рішення про переселення, ми можемо чітко про це сказати, ухвалювалося з боку Єревану”, – зазначив експерт.
Говорячи про чисельність вірменських біженців, азербайджанський журналіст Заур Нурмамедов висловив сумнів у тому, що їх кількість становить 100-120 тисяч осіб, як стверджує вірменський уряд.
На думку Нурмамедова, вихід такої кількості людей за кілька днів є нереальним.
“Якщо їх справді 100 тисяч, то як за кілька днів вони змогли так швидко залишити Карабах? Тим більше, що з Карабаху до Вірменії веде одна-єдина дорога. Для виїзду з регіону люди проходять прикордонний контроль, що також займає певний час.
Така кількість людей просто не могла виїхати за кілька днів чи хай навіть за один тиждень. Я думаю, реальна кількість вірмен, які жили в Карабаху, становила близько 20-30 тисяч”, – припускає журналіст.
Головну причину втечі вірмен журналіст бачить у демонізації образу азербайджанців сепаратистською владою Карабаху. За його словами, впродовж 30 років там виросло ціле покоління людей, яким вселяли переконання, що азербайджанці — вороги вірмен, а тому, повернувши Карабах, почнуть їх знищувати.
Порожня площа в Ханкенді (Степанакерті) після втечі звідти вірмен, кінець вересня 2023 року. Скріншот з відео каналу Al Jazeera
“Крім того, старше покоління знало, що вірменська армія вчинила Ходжалінський геноцид – жорстоке вбивство 663 (за даними Азербайджану – “Н”) мирних жителів міста Ходжали 1992 року.
Тоді вірменські військові вбивали старих, немовлят, жінок тільки за те, що ті були азербайджанцями. Це й викликало певні страхи до нас”, – пояснює він виїзд вірмен у 2023-му.
Азербайджанські ЗМІ запевняють, що політика влади щодо карабахських вірмен є гуманною. У покинуті вірменами будинки ніхто не вламується, а за всім, що відбувається, спостерігає місія ООН.
Влада країни навіть створила спеціальний сайт вірменською мовою, де можна зареєструватися та подати заявку на отримання азербайджанського громадянства.
“Ми говоримо вірменам, що вони мають можливість на легальних підставах жити в нашій країні. Ці люди за фактом є громадянами Вірменії, у них вірменські паспорти. Для того, щоб залишитися далі жити, вони повинні прийняти наше громадянство. Як інакше може чинити держава, яка повернула під контроль свої території?” – каже політолог Ільгар Велізаде.
Ігор Семиволос вважає, що хоча в Карабаху азербайджанська армія не зруйновала населені пункти і життя там може доволі швидко відновитися, перед Азербайджаном виникає базове питання — власності.
Він зазначив, що, на відміну від багатьох конфліктів, які почалися після того, як відбулися процеси приватизації, в карабаському випадку цього не сталося, принаймні з точку зору Азербайджану.
Азербайджанські військові на блокпосту. Фото АР
“Зрозуміло, що якщо зараз пробувати експропріювати цю власність, або приватизувати – називайте як завгодно, – то можна нарватися на певну кількість міжнародних позовів до азербайджанської влади.
Я так розумію це велика перешкода на шляху до змін. Перед Азербайджаном стоїть питання врегулювання цього питання: компенсація за власність. Це, на мою думку, будуть домовленості з Вірменією, оскільки власники здебільшого виїхали до Вірменії і є громадянами Вірменії.
В цій ситуації будь-яке міжнародне право підтримує сторону цих людей (карабахських вірмен). Це ускладнює перспективу будь-яких західних інвестиційних проєктів”, – зауважує директор українського Центру близькосхідних досліджень.
Після поразки Вірменії під час першої кампанії зі звільнення Карабаху 2020 року та азербайджанського контрнаступу у вересні 2023-го політична еліта в цій країні встигла остаточно розчаруватися у РФ та її союзницькій допомозі.
Прем’єр-міністр Нікол Пашинян заявляв про бажання поглибити партнерство із західними країнами, насамперед з Францією, а в перспективі долучитися до західної спільноти.
Втім, опитані “Новинарнею” експерти не вірять у те, що Єреван піде від Росії. Цьому насамперед заважають численні договори, які тісно пов’язують Вірменію та РФ.
Як зазначив Ільгар Велізаде, навіть якщо Вірменія вийде з військового блоку ОДКБ, Єреван не втратить російське заступництво.
“У Вірменії з Росією сильна договірно-правова база у двосторонніх відносинах. Це стосується питань, пов’язаних із перебуванням російських прикордонників, російської військової бази у Вірменії тощо. Нагадаю, що Росія та Вірменія також мають єдину протиповітряну систему оборони, яка регулюється рамками двосторонніх відносин.
Всі ці розмови Єревана про прозахідний курс – із серії політичної риторики, щоб провести торг із Євросоюзом. Вірменія просто маніпулює своїм становищем”, – вважає азербайджанський експерт.
Маніпуляцією називає прагнення Вірменії поглибити відносини із Заходом і Фархад Мамедов.
На його думку, попри прозахідні заяви, Єреван залишається членом ОДКБ, Митного союзу, Євразійського економічного союзу і не ставить під сумнів двосторонний військово-політичний союз із Росією.
“У цих чотирьох компонентах немає жодних змін. Крім ратифікації Римського статуту — затятого антипутінського кроку, який не має на увазі розриву відносин з РФ, – я не можу сказати, що Пашинян розвертається на Захід.
Навпаки, ми бачимо лише збільшення товарообігу з Росією. За перше півріччя він становив $3,2 млрд, а до кінця року досягне $6,5 млрд.
За час війни в Україні товарообіг між Вірменією та РФ збільшився втричі – це величезна, фантастична цифра”,
– наголошує Мамедов.
Як відомо, в такий спосіб Вірменія, разом із деякими іншими пострадянськими країнами, допомагає Кремлю обходити санкції та отримувати із Заходу підсанкційні високотехнологічні товари.
Хиткою називає позицію Пашиняна й Ігор Семиволос. Директор Центру близькосхідних досліджень вважає, що ця позиція завжди була непослідовною.
“Єреван намагався загравати з Росією. Вийшло не дуже, і зараз вони різко перемкнулися на Захід”, – зауважує він.
Семиволос переконаний, що для стабільного прозахідного курсу Вірменії потрібні системні реформи – не тільки цього, а й наступного уряду. Проте такої впевненості у Заходу немає.
Ще однією умовою для зміни зовнішньополітичного курсу Єревана український експерт називає необхідність укласти мирну угоду з Азербайджаном і Туреччиною.
“У протилежному разі там будуть накопичуватися великі проблеми. Захід не хоче ускладнювати відносини з Азербайджаном і Туреччиною, тож, очевидно, стимулюватиме Вірменію піти на цей крок” – вважає Семиволос.
У листопаді 2020 року, після 44-денної війни в Карабаху, коли Азербайджан повернув собі його більшу частину, між Баку, Єреваном та Москвою було досягнуто домовленості про присутність у регіоні так званого російського миротворчого контингенту (РМК).
Термін його перебування був визначений на 5 років, з автоматичним продовженням на такий самий строк. При цьому вихід”миротворців” можливий, якщо одна зі сторін заявить про це за 6 місяців до закінчення п’ятирічного терміну.
Ігор Семиволос впевнений, що для президента РФ Володимира Путіна вкрай важливо залишити в Карабасі російські війська.
За його словами, на зустрічі Ердогана й Путіна в серпні цього року сторони говорили про перебування російських військ у Карабаському регіоні.
Експерт вважає, що Азербайджан — союзник Туреччини – зараз не порушує питання перебування так званих миротворців і вдає, що такого питання не існує. Але за пів року до завершення строку Баку угоду не пролонгує.
“Зараз вони не хочуть поспішати та говорити про це, враховуючи, що ситуація може змінитися і РФ може буде витіснена з Південного Карабаху. Вони з росіянами грають у складну гру”, – каже Семиволос.
Як вважає Ільгар Велізаде, латентне виведення російських миротворців уже почалося. Зокрема, в Карабаху демонтовано кілька їхніх спостережних постів:
“За цей час у миротворців було накопичено певне озброєння, створено інфраструктуру, переносні будинки для військових, інші технічні засоби. Думаю, поетапно їх виводитимуть. Зараз налагоджуються контакти, щоб забезпечити відхід російських миротворців”.
Російські “миротворці” в Нагірному Карабаху, 2021 рік
На думку Велізаде, російські військові не мають сенсу далі перебувати в Карабаху.
“Кого вони там охоронятимуть? Їхня мета була забезпечити певну комунікацію, безпеку. Є, звичайно, локальні [озброєні] групи, які все ще залишаються там. Однак ними цілком можуть зайнятися сили Азербайджану”, – заявив експерт.
Фархад Мамедов також вважає, що після 2025 року РМК не залишиться в Карабаху.
“Зараз збройних сил Вірменії в Карабаху немає. В останніх звітах російського миротворчого контингенту йдеться, що щодня вони згортають свою діяльність по два спостережні пости. Тобто простір їхнього перебування обмежився до кількох населених пунктів.
А тим часом процес реінтеграції вже запущений. І до 2025 року він досягне такої позначки, що російським миротворцям залишатися в Карабасі не буде сенсу”, – переконаний експерт з Баку.
Які уроки може винести із ситуації навколо Карабаху Україна? На думку заступника директора Центру близькосхідних досліджень Сергія Данилова, передусім, деокупація Нагірного Карабаху та його реінтеграція до складу Азербайджану має стати для нас прикладом ефективного повернення окупованих територій Донбасу та Криму.
Перший урок, на думку аналітика, полягає в тому, що Азербайджан категорично забороняє Нагірному Карабаху мати будь-яку суб’єктність. Данилов не виключив, що на таке рішення Баку навів досвід наявності в Україні після російського вторгнення на сході 2014 року ОРДЛО – так званих “окремих районів Донецької та Луганської областей”
“Азербайджанці зрозуміли, що якщо Україна звільнить ці райони, там не буде жодної військової адміністрації з особливим статусом самоврядування. Російські пропагандисти дуже хвилюються, що внаслідок цієї одноденної війни Карабах не отримає жодної автономії. Вони чіпляються за будь-що, намагаються протягнути в регіон територіальну або хоча б культурну автономію.
Однак Баку дуже жорстко наполягає, що цього не буде”, – наголосив експерт.
Другий урок, який Україна має винести з нинішньої деокупації Нагірного Карабаху, – це, на думку Данилова, необхідність примусової депортації деокупованого регіону тих його жителів, які відмовляються від громадянства держави, що повернула собі свою правомірну територію.
“Сьогодні Азербайджан зазнає жорсткої критики та звинувачень у геноциді за наміри депортувати з Нагірного Карабаху вірмен, які не погоджуються отримати азербайджанський паспорт. Вочевидь, аналогічна дискусія буде й щодо Криму.
Я вже зараз передбачаю шквал критики на адресу України, коли ми скажемо, що
всі, хто прибув у Крим після 2014 року, повинні виїхати з півострова.
Однак це повинно бути нашою однозначною вимогою. Нагадаю, що після анексії, до Криму були переселені від 500 тисяч до 1 мільйона росіян”, – наголосив експерт.
І третім уроком для України в аспекті нинішньої реінтеграції Карабаху Данилов називає послідовну й наполегливу відмову Азербайджану від присутності будь-яких зовнішніх сил на звільнених територіях.
“Жодного ОБСЄ, ООН та інших “миротворців”. Проста істина – як облаштовувати деокуповані території, яким буде територіальний устрій, якою буде форма управління, врядування і самоврядування в Криму, – ми будемо вирішувати самі. Це дуже хороший урок, який нам потрібно взяти з ситуації Нагірного Карабаху”, – підсумував Данилов.
Читайте також:
Фінал війни в Карабаху: рука Росії та уроки для України
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
