автор: Михайло Жирохов
військовий історик, експерт, хроніст
Із різних причин, у тому числі політичних, Київ ще в першій половині 2022 року почав запитувати західних союзників про поставку наступальних озброєнь. Протягом минулого року партнери надавали нам насамперед пострадянські й західні буксирувані гармати, самохідні артустановки, реактивні системи залпового вогню, БМП. Щодо танків, то поставляли і їх, але це були майже всуціль колишні радянські Т-72 різних модифікацій.
Проте лише на початку 2023 року з’явилася реальна надія на здійснення очікувань у частині отримання бронетехніки 3-го покоління.
Великий весняний контрнаступ, про який дедалі більше говорять українські посадовці й політичні лідери, і який уже відкрито стимулюють американські колеги, потребує великої кількості бронетехніки, зокрема й танків – замість втрачених у боях та на посилення новостворених підрозділів. Відтак саме зараз, у березні, важкі танки почали надходити нам від західних партнерів. І знову, як і з багатьма іншими видами озброєнь, ЗСУ отримують “зоопарк” із щонайменше семи танкових марок та моделей.
Спробуймо розібратися, що дає там такий танковий корпус та які виклики постають разом із ним.
Потрібно відразу сказати, що не навчання танкових екіпажів є базовим при постановці танків на озброєння (навіть за умови, що західні танки потребують чотирьох членів екіпажу, а радянські – трьох). Як показала практика, базові знання можна отримати за місяць. Найбільш важливим фактором є підготовка технічних кадрів, розгортання інфраструктури для основного обслуговування в польових умовах, а також постачання запчастин, витратних матеріалів і боєприпасів. Без цього навіть найсучасніша зброя стане нікчемним брухтом через днів на фронті.
І це настільки важливо, що американська адміністрація тривалий час відмовлялася поставляти “Абрамси” і прямо казала, що українці не впораються з такою складною в обслуговуванні зброєю.
Також існує думка, що отримання ЗСУ важких західних танків породить проблеми зі стратегічною й тактичною мобільністю (включаючи подолання водних перешкод) та їх евакуацією. Адже в нашій армії майже немає інженерних машин, які можуть справлятися з 55-60-тонними танками.
Однак, крім таких мінусів, поставка “Абрамсів” і “Леопардів” має й безумовні плюси. Перш за все, це моральний дух українського суспільства та армії. Надання танків західного зразка свідчить про те, що бажання підтримувати Україну з боку західних урядів зростає чи принаймні залишається на постійному високому рівні. Військові, отримавши більш ефективну техніку, можуть розраховувати, що ситуація на фронті зміниться на їхню користь.
Ще одна вигода – логістика і технічне забезпечення. Підтримувати танковий парк ЗСУ радянського зразка нашій армії стає з кожним місяцем все складніше. Танки Т-64 і Т-80 у військах країн заходу та їхніх союзників не використовуються (за винятком Кіпру та в Південної Кореї). Вони ніколи не вироблялися за межами СРСР. А можливість виробництва багатьох агрегатів машин сімейства Т-72 в країнах-ліцензіатах була безповоротно втрачена (наприклад, двигуни в Польщі). Тоді як з отриманням запчастин для танків Leopard 2 або М1 Abrams проблем не буде.
Із боєприпасами, судячи з усього, проблем також не виникне. Склади західних армій мають бути заповнені снарядами (звичайно, не завжди найсучаснішими), а їх серійне виробництво налагоджене в кількох країнах. Мало того, вони ці снаряди стандартизовані. І якщо німецькі боєприпаси для танків закінчаться, то майже завжди можна використовувати американський або французький б/к, і навпаки (за винятком британського Challenger 2).
Тим часом виробництво 125-мм боєприпасів, переважно сучасних, для танкових гармат пострадянського зразка за межами Росії чи Китаю не особливо розвинене.
Головне – навіть менш сучасні західні танки, такі як Leopard 2A4, за багатьма параметрами перевершують більшість “просунутих” російських танків.
Зрештою, Україні сьогодні просто потрібна зброя – будь-яка і багато. Адже, за різними оцінками, в середньому Збройні сили щомісяця втрачають близько 50 танків. Усе це робить надані Заходом танки, а також бойові машини піхоти, цінними активами.
Щодо практики, то наші військові вже мають деякий досвід використання західної бронетехніки – ті ж бронетранспортери сімейства М113 різного походження, французькі колісні бронетранспортери VAB, британські гусеничні транспортери сімейства FV430, САУ на гусеничних шасі різних типів тощо.
У результаті до лютому 2023 року склалася “танкова коаліція” західних союзників.
Партнери оголосили таку кількість танків, яки повинні бути поставлені Україні у 2023–2024 роках (за інформацією з відкритих джерел):
Посол України у Франції Вадим Омельченко 27 січня оприлюднив інформацію про те, що західні країни загалом пообіцяли надати 321 важкий танк.
Читайте також:
“Зоопарк” 155-го калібру. Огляд нової артилерії, яка воює за Україну
Дивлячись на ці доволі скромні цифри, слід розуміти, що жодна європейська країна не має великих мобілізаційних запасів танків 3-го покоління.
Так, Іспанія має 53 танки Leopard 2A4, Велика Британія матиме надлишок 79 танків Challenger 2, Франція має надлишок чи не сотню Leclerc. Бундесвер зайвого Leopard 2 де-факто немає – німцям навіть доводиться купувати нові машини, щоб поповнити склад. І практично це все.
Це означає, що навіть скромний обсяг допомоги Україні танками призводить до значної втрати оборонного потенціалу країн-партнерів, з чим вимушені рахуватись європейські політики та військові начальники.
При цьому терміни й умови постачання різні. Спочатку Сполучені Штати планували відправити Україні новіші газотурбінні танки Abrams – моделі M1A2. Американці планували не одразу передавати їх зі складів, а переробляти існуючі машини під умовно український стандарт. Деталі модернізації були невідомі, але зрозуміло, про що йшлося – це додаткова броня та внутрішнє обладнання. В результаті на 31 американський “Абрамс” можна було чекати в Україні не раніше кінця 2023-го – початку 2024 року.
Але 20 березня анонімні американські посадовці повідомили через ЗМІ, що вже є ухвалене рішення надіслати старішу версію Abrams – M1A1, яку можна взяти з армійських запасів.
Ще більше проблем із танками Leopard 1, які давно зняті з озброєння, і їх потрібно довести до ладу. А в деяких випадках – ще й викупити у приватних фірм, які масово скуповували вживану техніку в 1990-х роках.
Тому можна припустити, що такі дозовані поставки теоретично можуть призвести до відомого в часи Другої світової війни “синдрому “Тигра” – коли німці використовували свої новітні важкі танки під час боїв на обох основних європейських фронтах передчасно, не дочекавшись відпрацювання технічних моментів у конструкції і тактиці використання, розпорошено, без належної ротації тощо.
У цих умовах, не відмовляючись у цілому від ідеї переозброєння на танки західних зразків, нам слід звертати основну увагу на танки Т-72 радянського зразка, які нам сотнями передають Польща (в тому числі у варіанті РТ-91, розмови про який йдуть з літа 2022 року) та Марокко (щоправда, не напряму, а через США).
Також значний ефект можуть дати французькі колісні броньовики AMX-10RC, які ЗМІ охрестили “колісними танками”. Вони справді мають потужну 105-мм гармату, але до справжнього танка їм далеко.
Читайте також:
Польща доведе число переданих Україні танків Т-72 до 310 і готує “Леопарди”
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!