автор: Катерина Петренко
з Харківщини
фото автора
“Росіяни сподівалися зайти в Харків спокійно, без опору. Якби так і сталося, наші зрадники зустрічали б їх із відкритими обіймами. Проте вони схибили: прийшли тоді, коли захисники Харкова з 92-ї бригади ще не висунулися в сектор на Донбас, і військові “зустріли” їх так, як треба”, – каже в інтерв’ю “Новинарні” нацгвардієць із позивним “Баф”, який разом із побратимами давав відсіч російським військам на Харківщині в перший день повномасштабного вторгнення.
Дехто й досі переконаний, що харківська влада, м’яко кажучи, не чинила б спротиву спробам російських окупантів захопити місто. Більше того – знайшла б у цьому підтримку й серед певної кількості городян. Проте рашисти почали нещадно бомбити Харків, чим налаштували проти себе навіть своїх досі палких прихильників.
Втім, як стверджують харків’яни, з якими ми спілкувалися, за останні вісім років після Революції гідності й початку російсько-української війни кількість прибічників “русского міра” в місті й без того значно скоротилася.
“Новинарня” поспілкувалися з людьми, які змінили лояльні до Росії погляди на проукраїнські, і на власні очі побачила, як побитий рашистськими ракетами та далекобійною артилерією, але не скорений Харків очищується від російської отрути.
Юрій Марченко
“Харків – це страшне місто було за часів Майдану. Тоді відкрито підтримати Революцію для підприємця дорівнювало втратити бізнес: податкова влаштовувала “маски-шоу” та виписувала мільйонні штрафи”, – розповідає підприємець і волонтер Юрій Марченко.
Він Революцію гідності підтримав (у тому числі й фінансово) – бо дістало це державно-кримінальне свавілля. А коли почалася агресія РФ на сході, став допомагати українській армії. Іронізує, що все почалося з сала, а продовжилось амуніцією, безпілотниками, удосконаленням танкових прицілів і покращенням протиповітряної оборони. Зараз активно підтримує підрозділ нацгвардійців-штурмовиків.
Юрій переконаний: якби в перші години вторгнення все вирішували не військові, а місцева влада, Харків мав би всі шанси стати російським. Зрештою, так уже було у 2014-му:
“Після перевороту в Донецьку делегації з російського Бєлгорода приїздили до нас автобусами, а керівництво міста люб’язно їх зустрічало. Весь Харків був у триколорах. Проявиш себе патріотично – тебе забивають битками. Таких випадків було багато”.
На той час міським головою був Геннадій Кернес. Нинішній мер, Сергій Терехов, називав себе “людиною Кернеса”, був противником скасування запровадженого у 2012-му регіонального статусу російської мови, перейменування проспекту імені маршала Жукова на Петра Григоренка тощо.
Нині він не шкодує образливих слів на адресу Росії як держави-терориста й не стомлюється наголошувати, що Харків – це Україна.
Синь-жовтий прапорець у машині волонтера Марченка висить із 2014 року
Волонтер Марченко розглядає український прапорець, який завжди в його авто ще відтоді, з 2014 року. Каже, що придбати наші стяги в Харкові тоді було фактично неможливо. Але інколи вдавалося.
“Ці прапорці по десять гривень продавав на перехресті глухонімий чоловік… У Харкові в той час лише десь одна автівка з двадцяти була з українським прапорцем. Але надалі їх кількість збільшувалася. А тоді почалася війна”, – розповідає Юрій.
Він згадує, як у місті почали з’являтися перші “дикі” волонтери: щовечора на Героїв Праці приїздила волонтерська машина й збирала гроші та речі для потреб армійців:
“Ми туди привозили сало, спальні мішки, каремати й багато іншого. У місті й далі було небезпечно, тому ми купляли муляжі зброї, щоб залякувати “сепарню”. Після Іловайська мої знайомі стали військовими, і я допомагав адресно”.
Читайте також:
Як Харків і Луганськ у 2014-му чинили опір “русскому міру”: дві історії євромайданівців
Ілля Бардін
Харківський адвокат Ілля Бардін – один із тих, хто у 2014 році вважав Майдан “держпереворотом”.
“Я був держслужбовцем у міськраді за часів Кернеса. Там у багатьох проросійські настрої були нормою. Потім працював в органах юстиції та “по-юридичному” вважав Революцію гідності держпереворотом. А Росію вважав братнім народом“, – щиро зізнається Ілля.
Світогляд харків’янина почав змінюватися, коли все більше знайомих ішли воювати й гинули на Донбасі.
“Тоді я зрозумів, що ті “братські тригери” – це пропаганда. А найбільш переломний момент – це коли тобі російський снаряд у квартиру прилітає. Одразу стає все ясно”, – зауважує адвокат.
Втім, його “снаряд”, який перетворив колишнього прихильника теорії про “братів-росіян” на націоналіста, прилетів раніше і, на щастя, фігурально.
“Це сталося у 2019 році, коли я потрапив до адвокатського об’єднання “Правота” – патріотичних високоінтелектуальних людей. Вони толерантно, з посиланням на історію, за два роки “відчистили” мене від тієї “ватної” отрути, яку українцям згодовували десятками років”, – розповідає Бардін.
Розповідає, як більш ніж два роки поспіль влаштовував “батли” в мережі між “націоналістами” та “ватниками”, зареєструвавшись у відповідних чатах. І там, і там зібралися досвідчені правники і науковці, які відстоювали свою позицію аргументовано, з доказами й посиланнями. Аргументи з націоналістичного чату Ілля пересилав у “ватний” і навпаки.
“У ватному чаті я грав роль “націоналіста”, а в націоналістичному – “ватника”. Двадцятеро людей толерантно, з посиланням на книжки, роками “кошмарили” один одного. Я брав найпотужніші аргументи з обох чатів і для себе зважував, як суддя в судовому засіданні. У результаті цього експерименту я став націоналістом”, – підсумовує Ілля.
І ділиться спостереженням: “Перед початком повномасштабної агресії “ватний” чат майже весь став патріотично налаштований! “Совкова” отрута повністю розвіялась”.
Вцілілий український прапор на зруйнованій внаслідок російського обстрілу школі
За його спостереженнями, мешканці Слобожанщини ще до повномасштабного вторгнення починали розуміти всю суть російських окупантів.
Адвокат Бардін погоджується з волонтером Марченком, що Харків часів другого Майдану був проросійським містом. Але поступово світогляд містян змінювався в бік європейської інтеграції та європейських цінностей, а кількість симпатиків Росії зменшувалася. Бо з 2015 року (а особливо – з 2017-го, коли запровадили безвіз із ЄС) люди активніше почали подорожувати до Європи, більше заробляти й краще жити.
Проєвропейський курс України ставав більш відчутний у всіх сферах життя. За словами Іллі, фактично з 2017 року юристи чітко відчули незворотні позитивні зміни в країні завдяки судовій та правоохоронній реформам.
“Як адвокат, я був дуже піднесений. Бо вигравав суди без корупції – навпаки, боровся з нею! Це круто, коли ти можеш звільнити продажного суддю за допомогою Вищої ради правосуддя, коли у Верховному Суді ти отримуєш перемогу, попри те, що перша та друга інстанції були “куплені”.
Коли бачиш позитивні зміни в країні, то неминуче відбувається морально-патріотичний підйом”,
– наголошує правник.
Ілля переконаний, що зараз у нас народжується монолітна Нація, яка не матиме нічого спільного з “рашистською федерацією”.
“А тому ми повинні безжально знищити всіх наших внутрішніх ворогів, які паразитували тут усі ці роки після здобуття Незалежності. Кожен юрист має розуміти, що потрібна виключно якісна писанина, виступи в судах та робота без жодних натяків на корупцію. Тільки тоді ми отримаємо позитивні зміни в суспільстві”.
Читайте також:
Двічі захисники. Як українські адвокати беруть участь у війні
Зруйнований внаслідок російських обстрілів дитячий садочок
Від початку повномасштабної фази війни Ілля також активно волонтерить. Через його руки пройшло понад 160 тонн їжі та 40 тонн засобів особистої гігієни для цивільних та військових.
Ми розмовляємо на узбіччі траси. Лунає повідомлення про загрозу артобстрілу, але Ілля на нього не зважає, курить цигарку за цигаркою та активно жестикулює. Розповідає про загибель на фронті свого друга, колеги-адвоката Дмитра Антоненка.
“Події летять на величезній швидкості. Розвезення їжі в область, забезпечення військових, госпіталі, похорони – все несеться… Починаємо робити збір на поховання воїна – а людина, яка збирає, гине за два дні після цього…”
Волонтерство Бардін починав із того, що створив чат, куди додав 500 людей зі своєї телефонної книжки.
“Зараз у нас 130 волонтерів: державних службовців, адвокатів, СБУшників, суддів, прокурорів, спортсменів, підприємців тощо. Більшість раніше особливо не волонтерила”.
Тепер його волонтери постійно годують 4,5 тисячі мирних жителів. А стартували з 300 цивільних та близько 700 захисників.
Ілля зізнається, що інколи для пришвидшення збору коштів на щось терміново необхідне використовує свої професійні навички. Скажімо, коли необхідно було швидко закупити на 600 тисяч гривень альпіністського обладнання для рятувальників, він до Дня пожежника розсилав список першим особам Харківської області зі словами: “Не треба привітань, купіть необхідне обладнання”. Завдяки цьому “закрили питання” за два дні.
Фактично, Бардін звертається із закликом підтримувати Харків до своїх колишніх роботодавців та колег. Частина з них, як свого часу й він сам, до “великої війни” вважали Майдан “державним переворотом”.
Зі зруйнованого росіянами будинку на харківській Салтівці вибуховою хвилею викинуло дитячі іграшки
Адвокат зауважує, що коли окупанти почали руйнувати місто, то проросійськи налаштованих харків’ян відчутно поменшало. І хоч варто визнати, що і в самому Харкові, і в області досі залишається немало колаборантів, які допомагають ворогу коригувати вогонь, все ж у більшості людей не залишилося жодних сентиментів до тих, кого колись під тиском пропаганди вважали “братнім народом”.
“Коли ми розвозимо допомогу в деокуповані населені пункти, бабусі й дідусі кажуть, що росіяни їм не брати, бо все розвалили та розікрали. Там голод, горе, тяжкі долі.
Проросійських настроїв майже не залишилося, бо люди на собі відчули “русскій мір”.
Путін досягнув неймовірного успіху: він зробив усе, щоб Росію тут зненавиділи навіть ті, хто досі її любив”, – зауважує Ілля.
Не шкодуючи емоцій на адресу колаборантів, він водночас закликає не відштовхувати тих людей, яких можна назвати помірно “ватними”. На думку адвоката-волонтера, українській владі дуже важливо показати, що ми, на відміну від рашистів, про своїх людей не забуваємо, навіть якщо вони розгублені щодо своїх поглядів:
“До таких треба доводити всі аргументи на користь української нації та патріотизму. І водночас чітко казати, що відвертих ворогів держави ми будемо безжально карати відповідно до вимог закону”.
Читайте також:
Зруйновані мости, зниклі сусіди, з’їдені собаки. Як приходить до тями Харківщина, що пережила нашестя росіян
Зруйновані російськими обстрілами будинки Харкова
Із підприємцем Юрієм Марченком ми проїжджаємо через багатостражальну Північну Салтівку. Зупиняємось, заходимо в будинки, де немає перекриттів між 5-м та 9-м поверхом. Піднімеш голову – а там, де колись у своїх квартирах жили люди, тепер синє небо, в якому кружляють голуби…
“Тут ще, вважай, усе майже ціле”, – з гіркою посмішкою каже волонтер. І показує поруйновані від різних калібрів ворожого озброєння багатоповерхівки, потрощену “прильотами” та воронками в людський зріст землю.
У цей момент військові повідомляють, що за кілометр від нас “прилетіло”. Російська ракета вбила трьох мирних жителів та поранила п’ятнадцятьох в районі житлових кварталів.
Зруйновані російськими обстрілами будинки Харкова
Ми їдемо далі.
“Люди повертаються й намагаються жити спокійним життям. Бачиш, он навіть риночок працює, – киває на вікно Юрій. – Тут усе побите, але це умовно безпечний район. Звісно, Харків узагалі не можна вважати безпечним, але все пізнається у порівнянні. Місто швидко відновлюється завдяки роботі комунальників. Десь і скло вже вставили…”
Під’їжджаємо до вже надто добре знаної вулиці Бучми на Салтівці. Тут багато будинків стоять впоперек російській артилерії. Коли росіяни були ближче до Харкова, то методично знищували цей житловий сектор.
“Отам “денацифікували” спортзал, у який ходили мої підлеглі Боря й Аня, там – гараж моєї сестри та дім матері, а ось – розбиті школи та бібліотеки”, – показує волонтер.
Тут була бібліотека коледжу
Доки робився цей репортаж, у будинок Юрія Марченка також “прилетіло”: вибило вікна та потрощило дах.
А його заступник Борис загинув разом зі своїм 17-річним сином, коли вони їхали Харковом по довідкою для вступу хлопця до вишу. Обох убив російський снаряд: внаслідок прямого влучання від авто залишились тільки колеса…
Ми фотографуємо руїни житлової інфраструктури глибше до кордону. Привертає увагу зруйнована новобудова на Північній Салтівці, від якої можна почути ще один звук “русского міра” – грюкання десятків вікон у новобудові. Вибухова хвиля від російського снаряду розчахнула пластикові вікна, й багато з них від вітру одночасно закриваються й відкриваються. І жодної людини навколо.
Пошкоджена російськими обстрілами новобудова на Салтівці
Читайте також:
Обстріл Харкова: росіяни влучили в гуртожиток на Салтівці, 18 загиблих
Далі їдемо на СТО, де зустрічаємо власника Євгена Вороніна. В офісі автомайстерні помічаємо прапор Євросоюзу. Чоловік розповідає, що стяг – подарунок його дітей-“айтішників”, які постачають в на передову “гуманітарку” й автівки зі США, Канади та Італії.
Олексій залишається в Харкові, попри те, що сини умовляють виїхати в безпечне місце.
Вік це йому дозволяє. А от сумління – ні.
Євген Воронін (ліворуч) та Юрій Марченко
“Їхати звідси ради збереження свого життя? А який тоді сенс в моєму житті? Я військовий за освітою, роблю те, що можу. Тут від мене найбільше користі. Я на своєму місці”, – наголошує чоловік.
Працює він без вихідних і фактично цілодобово: військові просять полагодити транспорт у будь-який час дня і ночі. На цьому СТО безкоштовно ремонтують автівки українських оборонців із міста та області, поліції, швидкої допомоги та ДСНС.
“Буває так, що за день у нас усього одна-дві військові автівки. А буває, що тут цілий натовп і суцільний камуфляж”, – розповідає Євген.
Прапор Євросоюзу в офісі СТО
Те, що на війні автомобілі “живуть” украй недовго, майстра не засмучує.
“Головне, що вони виконують свою місію. Війна зараз мобільна, тож потрібні автомобілі легкі, маневрені, потужні. Це дозволяє на фронті оперативно виконувати задачі. Їх зараз не вистачає, тому сильний запит. Ми працюємо”, – скромно каже Євген.
Читайте також:
Волонтер з Маріуполя Кирило Долімбаєв: Поплачемо про втрачене, як посадимо бурячки біля Кремля. А зараз треба працювати
Ветеринарний лікар Лара теж змінила лояльний до Росії світогляд на проукраїнський. Розповідає, що це ставлення почало трансформуватися вже з 2014 року. А від моменту повномасштабного вторгнення харків’янка остаточно позбулася будь-яких симпатій до держави-окупанта.
Лара з “підопічним”
Сама вона родом із військового містечка Князе-Волконське Хабаровського краю РФ, звідки й “бучанські кати”. Каже, що чекає на прізвища своїх однокласників у розстрільних списках за воєнні злочини, які ті творили на Київщині.
Після проголошення Незалежності у 1991 році родина Лари переїхала в Україну, бо родичі жили в Криму та на Західній Україні. Батько-військовослужбовець обрав скласти присягу на вірність українському народові.
Спочатку дівчина сумувала за друзями-росіянами, з якими її пов’язували шкільні спогади. Але ставлення колишніх однокласників до неї безпідставно змінювалось.
“Якось брат однокласника назвав мене “бандерівкою” і звинуватив у всіх гріхах абсолютно ні за що. Це було задовго до війни на Донбасі. Звісно він пішов “у бан”, але тоді ще не за російським кораблем. Останнім часом я вітала їх зі святами українською мовою, а вони у відповідь питали про Крим. Я не говорила з ними про політику.
А 24 лютого мої російські друзі не повірили мені, що почалася велика війна. Вважали це фарсом. І я всіх забанила. Мені дуже соромно, що я з ними росла. Моїми однокласниками залишилися лише ті, хто помер від коронавірусу”, – відрубує Лара.
Вона згадує, що ще під час її проживання там російське військове містечко повільно руйнувалося: труби розкрадали, під’їзди були затоплені водою, “орки” у дворах сиділи з сигаретами та випивкою, будинки були напівзруйновані. Жінка підозрює, що
росіяни вчиняють такі звірства на окупованій ними території України із задрості. Адже вдома не мають жодної перспективи на розвиток.
“Я в дитинстві боялася бурятів. Вони чомусь зазвичай були жорстокі до тварин… Узагалі, я любителька фільмів жахів, але такої жорстокості, як у Бучі, не бачила в жодному кіно. Не вкладається в голові й досі, що це творили люди”, – зауважує жінка.
Врятований Ларою кіт
Далі ветеринарка показує своїх врятованих підопічних – тяжко поранених внаслідок обстрілів тварин. Рудий кіт із Дергачів спочатку отримав від військових ім’я Пижик, бо був схожим на складову патрона – цілковито згорілим. Обвуглені всі лапи, повіки, шерсть.
Лара вилікувала тварину та знайшла котику родину. Зараз його звати Фенікс – той, що постав із попелу.
“Також був кіт із Бабаїв, якому ударна хвиля завдала багато переломів тазу та великі забої. Він не ставав на задні лапи. Зараз усе загоюється. Задні лапи не такі, як у всіх, але він ходить, грається, бігає та стрибає. Залишився у нас”, – тішиться харків’янка.
Колись вона з-за кордону рятувала і тварин у Росії. А після повномасштабного наступу освоїла нові навички – лікування людей, що рятувалися від обстрілів у харківській підземці.
“На станції метро жило близько 300 людей, серед них – дуже багато дітей та вагітних жінок. Доводилося ставити дітям крапельниці прямо в метро, бо був спалах ротавірусної інфекції, лікувати людей із серцево-судинними захворюваннями, робити перев’язки та знімати шви з посічених склом після “прильотів”, – ділиться спогадами ветеринарка.
Розгублений після обстрілів харківський пес
Читайте також:
Хвостаті біженці: як притулок “Хатуль мадан” рятує тварин, постраждалих від війни. ФОТОРЕПОРТАЖ
“Раніше мені здавалося, що у нас у Харкові 9 із 10 людей – “ватники”. Багато хто поблажливо ставився до Росії й дивився на все крізь призму холодильника. Їм не доходило, що не тільки холодильник забезпечує їхню життєдіяльність.
Але коли по тобі стріляють, ти не біжиш до холодильника. Якщо в тебе летить снаряд, то зрозуміло, що ворог – той, хто стріляє”, – зауважує волонтер Юрій Марченко.
Зруйновані російськими обстрілами будинки Харкова
“Біда не в тому, що хтось із нас вважав росіян братами. Біда в тому, що ми вважали їх людьми, – наголошує боєць із позивним “Лінза”, який від першого дня вторгнення захищав Харків від рашистської навали (зараз він лікується в госпіталі, але знову рветься в бій). – Але в лютому майже всі харків’яни об’єдналися. Пригадую, я приїхав глянути на свій зруйнований будинок на Салтівці й побачив, що сусіди віддають військовим свої останні черевики…
Харків довго збирається. Але як збереться, то вже буде двіж“.
“Ми стоїмо. Харків стоїть. Харків – це Україна“, – підсумовує Юрій.
Читайте також:
“Весна восени”. Розповідь журналістки, яка вижила в окупованому Ізюмі й дочекалася визволителів
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
