“Якби наступ почався на добу пізніше, мабуть, Харків ми втратили б”: інтерв’ю нацгвардійця-штурмовика Бафа про бої на Слобожанщині

автор: Катерина Петренко
з Харківської області

Нацгвардієць із позивним “Баф” – штурмовик, який 24 лютого, в перші години повномасштабного російського вторгнення, палив російські колони в передмісті Харкова, а потім зачищав область від окупантів аж до кордону з РФ.

Він воює за Україну з 2015 року. У складі 81-ї десантно-штурмової бригади ЗСУ звільняв Мар’їнку, брав участь у боях на Світлодарській дузі, шахті “Бутівка”, біля Жолобка тощо. Тепер – у лавах підрозділу Національної гвардії.

Ми зустрічаємося в шпиталі, де Баф лікується після найтяжчого свого бою, кількаденного оточення та просування до своїх без боєкомплекту і їжі. Баф не лише не здався, а разом із побратимом виніс пораненого товариша.

В інтерв’ю “Новинарні” він розповідає про те, як українські захисники не дали рашистам захопити Харків, про способи “розговорити” полонених, про потреби Збройних сил на передовій, і не тільки.

“Один російський полонений, який назвався “солдатом”, насправді виявився підполковником”

– Розкажіть про свої перші зустрічі з російськими колонами під Харковом.

– Нас направили на П’ятихатки (північне передмістя Харкова – “Н”) боронити трасу Бєлгород-Харків. Їхала російська колона з шести одиниць техніки: чотири “гради”, один КрАЗ і одна “МТЛБшка”. Ми спалили її звичайним РПГ. На той час у мого підрозділу не було ні “джавелінів”, ні “енлавів”. Спочатку спалили центральну машину – КрАЗ з боєкомплектом. Інші здетонували.

Трохи пізніше ми спалили другу колону з восьми одиниць ворожої техніки. Але тоді ми вже мали і “джавеліни”, і “енлави”, і міномети. Ми не всю техніку підбили, а й багато трофейної собі забрали: МТЛБ, танчик Т-72 і САУ.

– Завдяки чому в перші дні повномасштабного вторгнення РФ Харків лишився українським? Адже він за якихось 25-30 км від кордону.

– Росіяни мали інформацію, що 92-га окрема механізована бригада ЗСУ буде вже в секторі на Донбасі і не зустрічатиме їх під Харковом. Ворог планував сюди спокійно заїхати. А вийшло так, що 92-га бригада мала заходити в зону ООС лише 25 лютого. Тобто якби на добу пізніше був наступ [росіян], то, може, Харків ми втратили б.

Бій у Харкові 27 лютого 2022. Кадр відео

Далі можу говорити за себе. Мій підрозділ біля ТЦ “Перший кілометр” палив ворожу техніку, потім ми брали участь у боях на вулиці Шевченка, біля ТРЦ “Нікольський”. А далі ми почали відганяти ворога від Харкова й штурмом звільняти Малу Рогань, Вільхівку, і пішли аж до кордону.

– Які найбільш вдалі штурми були на Харківщині?

– Вдалим, але найбільш тяжким був штурм Малої Рогані. У нас загинуло більше 20 хлопців, “затрьохсотилося” більше 30. Тоді ми вперше побачили, що таке фосфор – нас ним накрили.

Ми брали населений пункт частинами. Зайшли в молокозавод, росіяни почали по ньому бити, розхерачили його. Багато наших тоді задавило стінами, 19-річна медик Маша там загинула. Потім ми забрали у росіян Бісквітне. Бої були важкими. Далі ми ротою відвоювали Вільхівку, Сороківку, Шестакове, Перемогу. Потім почалися бої за Тернову. Від нацгвардійців була мала група, переважно 72-га бригада ЗСУ звільняла цей населений пункт.

Далі ми заходили у Веселе поруч з українсько-російським кордоном. Там було дуже тяжко. Ми спалили три танки, а в рашистів блискавично нових три танки виїхали.

Ці штурми були вдалі, ми відвоювали наші населенні пункти та закріпилися. Після Сороківки – з нашого боку без втрат.

Читайте також:
Ті, хто вижив. Як перенесла окупацію Мала Рогань на Харківщині

Під час звільнення Харківщини місцеві жителі ледь не на коліна падали перед нами від радості. Але не всі. Є й ті, які змінюють шапки, вони на публіку грали й неправдиво зображували радість. А молодь дійсно нас чекала зі сльозами. Бо рашисти юних ґвалтували, а хлопців вбивали.

Згодом ми дізналися, що в Малій Рогані жінок ґвалтував російський розвідвзвод. На жаль, особисто нам не траплявся жодний полонений із розвідки росіян, все артилеристи й танкісти. Ми з розвідниками-ґвалтівниками зустрілися потім у Шестаковому. Один до наших побратимів попався в полон, інших знищили.

Вбитий росіянин у селі Мала Рогань. Фото: Олена Максименко / Новинарня

– Ви проводили допити полонених російських військових. Що ті розповідають? Що це за люди?

– Ми коли першу колону з “градами” підбили, взяли полоненого. Він розповідав, що

в росіян була задача – заїхати на центральну площу Харкова, розставити чотири “гради” і в хаотичному порядку бити по місту.

Інші полонені спершу казали, що вони “на навчання” приїхали. А нещодавні – кажуть, що їм не дають вийти звідси.

Вони морально подавлені. Кажуть, що їх кадирівці на кордоні вбивають. Біля Тернової та Веселого (села на півночі Харківської області – “Н”) так і є. Там кадирівці, кажуть, “поклали” вісьмох [мобілізованих] “ДНРівців” за те, що ті намагалися виїхати до себе додому.

У нас були полонені з “ЛНР”. Це чоловічки за 50 років, ледве ходять і кажуть, що їх змусили воювати. Екіпіровка в них була, як у бомжів. Вже було тепло, я ходив у футболці, а ці бідолахи в “дутиках” і зимовому бушлаті. Таке враження, що вони три місяці в душі не милися. На них було страшно дивитись.

В одного дитина в Києві вчилася. Ми запитуємо: “Як так, що ви проти України воюєте?” А вони кажуть, що вибору не мали. Хоча коли вони по Салтівці херячать, вони ж бачать координати, а все одно гатять.

Їх неначе зомбували, вони всі однаково відповідають. При нас вони погано про українців не висловлюються. Лише кажуть, що їм втовкмачували, що ми бандерівці й фашисти, що вони мають сюди приїхати і з нацистами воювати, а мирне населення їх зустрічатиме в Харкові з радістю.

Полонених із псевдореспублік ОРДЛО не забирають назад за обміном, вони нікому не треба. У кращому випадку такі в тюрму поїдуть.

До речі, в росіян, яких ми брали в полон, багато всього було з білоруських складів. Лукашенко по-чорному спонсорує їх одягом.

Полонені росіяни у селі Вільхівка під Харковом, 25 березня 2022. Фото: Немічев (Азов Харків)

Штабних офіцерів ми не б’ємо, бо нам треба їх на своїх хлопців обмінювати. Але деякі кадрові військові не кажуть правди без фізичної сили. Я їх не бив, задіяв інші методи. Один російський військовий, який назвався “солдатом”, насправді виявився підполковником. Дурив нас. Він за хвилину вже “капітаном став”, а потім і підполковником. Ми повернули людині її звання (посміхається).

Кадрові військові у нас у полоні були з Мурманська, з інших гарнізонів Півночі. Морська піхота була навчена, видно, що воюють не перший раз. У останньому бою проти нас були теж морпіхи. Я чомусь припускаю, що ті самі.

Чого не вистачає на передовій

– Як змінилася тактика ведення бою росіян на Харківщині від початку вторгнення?

– Спочатку в росіян взагалі не було тактики ведення бою. А зараз вони стали розумнішими та вже навчились воювати.

Артилерія в них взагалі не перестає бахкати. На останньому виїзді, де я був, то арта по нас без упину гатила, і тільки після цього вони починали заходити. Вже без гасел, невеликими групами, професійно.

– Чого не вистачає нашим військовим?

– Аби б/к на артилерію більше давали. Також добре було б збільшити кількість особового складу. І щоб нам надавали відпустки для відновлення сил.

Настрої бійців на передку – тільки на перемогу. А з тих дописів, які я читаю у фейсбуці, складається враження, що тил морально подавлений. Якщо це пише якийсь Львів чи Тернопіль, то може з’явитися відчуття, що в них взагалі вже пів України захопили. Їм треба сюди приїхати, щоб побачити, як насправді все відбувається. Тоді у них думка зміниться.

Багато солдатів на фронті зараз вважають несправедливим, що деякі бійці ТрО у Львові так і сидять, а київська тероборона приїхала, разом із нами на позиціях воює, багато хто з них загинув. Де справедливість? На заході України сидять і просять, щоб волонтери їм передавали коптери та “тепліки”. Навіщо?..

Читайте також:
Адвокат і солдат Євгенія Закревська: Наш підрозділ ТрО сам рвався на фронт, писав рапорти

Людина всьому може навчитись, якщо є бажання. Я бачив у “тік-тоці”, що хлопцям дають повістки, і в них паніка починається. У першому ж бою він кудись втече.

У нас був випадок на Руській Лозовій: ДРГ прорвалася й строковика вбила, а два його побратими кинули зброю і просто втекли. Хоча скільки тих диверсантів? Три-п’ять. Їх треба було на місці класти, і пацан би не загинув. А ті побачили росіян з червоною пов’язкою, злякались і втекли. Таких в армії не треба.

Найважчий бій

– Ви воюєте з 2015 року. Як у порівнянні відчуваєте ту фаза війни?

– Та фаза війни у порівнянні з цією – дитячий садок.

Я був у складі 81-ї окремої аеромобільної бригади, у десантно-штурмових військах ЗСУ. Ми звільняли Мар’їнку, потім брали участь у боях на Світлодарській дузі, на шахті “Бутівці”, в Авдіївці, біля Жолобка на Луганщині. Там було в рази простіше. Інша зброя була задіяна. Не було касетних снарядів, “Точку-У” лише двічі бачили. Тоді крили мінометами, зрідка артилерією й танками. А зараз вони херачать з усього, що можуть. Але нічого, ми вистоїмо і переможемо.

– А чи було в тебе розуміння, що повномасштабної фази війни не уникнути?

– Я зрозумів, що буде великий наступ, коли почались бої за Щастя за тиждень до вторгнення з усіх щілин. Дружині сказав, що піду у військкомат і поїду туди. Ми з нею посперечалися, вона переконувала, що нічого не буде.

23 лютого я пожартував: “Кохана, давай замовимо суші, бо раптом завтра буде війна”. Ми прокинулись, а й справді війна.

Трофейна ворожа техніка

– Яким був найважчий ваш бій після 24 лютого?

– Ми мали захопити й утримати 4-кілометрову лісосмугу. Росіянам було простіше, бо вони оборонялись, а нам треба було шукати їх. Як ми потім дізналися, їх було десь 300 людей, а нас 18 нацгвардійців і добре навчена київська тероборона ЗСУ. Ці хлопці дійсно воювати приїхали, вони відбивали Ірпінь та Бучу.

21 червня заїхали на виконання бойового завдання. З 4:00 ранку і до 16:00 нас сильно крили мінометами. Далі гатили з важкої артилерії. У нас від “касетки” з’явилися перші “200-ті” та два “300-х”.

Потім підбіг тероборонівець і каже: “Наших в полон взяли!” Ми думали, що зайшла ДРГ, пішли їх відбивати, а там була хороша засідка. Наша група розбилася на три підгрупи, ми почали вести бій. Я йшов по центру. Не встигли й першого пострілу зробити, як відразу побратима вбило.

Спочатку ми з ними навіть спілкувались. Вони нам кажуть: “Здавайтесь!” А ми їм: “Ні, ніхера, це ви здавайтесь!” Тобто розмова ні про що. Ніхто не здався.

Вони грамотно підготувались, навіть розпалили вогнище, щоб взяти за орієнтир, коли ми до нього дійдемо.

У тому бою ми спочатку втратили трьох побратимів. Одного було поранено, а згодом до нього в окоп залетів танковий снаряд, і він загинув. Ми були в оточені два дні. Нас наші хлопці намагались звідти дістати, але не вийшло. Багато хлопців полягло. Там ще 16 хлопців із “Кракена” (добровольчий підрозділ) загинуло, вони намагались відбити територію після того, як ми відійшли.

Із моєї групи, об’єднаної з тероборонівцями, вийшло живими вісім людей, а 12 побратимів загинуло. За лісосмугу стільки жертв…

А потім ми повертались до своїх. Ми також “300-го” винесли. Він вижив. Щоправда, руку втратив. Поранення було о восьмій ранку, а медикам його змогли віддати о сьомій вечора. Багато кілометрів тягнули пораненого через болото і мінне поле. Три доби були без поновлення боєкомплекту, без їжі й води. Пили воду з болота.

Якби моя воля, я б ту лісосмугу просто спалив. Я в багатьох боях та штурмах брав участь, але цей був найбільш дурним.

Сподіваюсь, що ведуться перемовини, щоб забрати всіх загиблих.

– Яка ймовірність прориву ворога на Харків тепер?

– Окупанти нещодавно намагалися прорватись у районі Питомника, але наші Збройні сили їх стримали.

Зараз триває війна артилерії. Ми робимо чотири постріли, а ворог – 104. Вони намагатимуться і далі робити прориви. Без артилерії піхота слабка. Тож потрібна краща підтримка артилерії, щоб вдало відбивати атаки.

Треба дочекатись більше кращого західного озброєння.

На наступних етапах війни ми переможемо. Головне, щоб боєкомплект нормально підвозили.

Читайте також:
Третій похід на одну війну Андрія Кобзаря – артилериста на САУ, ультраса й інженера Київводоканалу


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".