“Одноразові солдати Путіна”. Як воюють і гинуть в Україні мобілізовані з ОРДЛО

 

автор: Михайло Жирохов
військовий історик, журналіст, експерт

Полонений вояк окупаційних військ РФ, який має українське громадянство і навіть говорить українською мовою – досить часте явище цієї війни. Ще до початку повномасштабного вторгнення в Україну окупанти на Донбасі провели масову мобілізацію до армій так званих “ДНР/ЛНР”, а після 24 лютого – кинули їх у бій як на Донбасі, так і в інших областях України.

Спробуємо розібратися, навіщо Путіну знадобилися ці війська, та яка цінність, доля і статус таких солдатів.

Початок: де взялася “армія ОРДЛО”

Найбільш опукло роль Росії у розпалюванні війни на Донбасі проявляється в еволюції збройних формувань ОРДЛО. Починаючи з “тітушок” із битками, які фактично захопили Донецьк і Луганськ у березні 2014 року, завдяки постачанням із Росії зброї та боєприпасів бандформування за досить короткий час перетворилися на повноцінні армійські частини зі своєю внутрішньою структурою, штатним розкладом та іншими “принадами” кадрової армії.

Для звичайного обивателя в Росії танки, артилерію та іншу техніку на озброєнні бойовиків представляли як “захоплене в українських карателів”. Хоча насправді станом на весну 2014-го на Донбасі не базувалася жодна з 18 бойових бригад ЗСУ. Та й тилових військових частин у Донецьку й Луганську було всього сім: два зенітно-ракетні дивізіони, конвойний батальйон внутрішніх військ МВС України, а також допоміжні частини ППО та РЕБ. Крім того, були частини прикордонників, міліція й СБУ. За таких розкладів ні про які сотні українських танків, БМП і бронетранспортерів для маріонеткових адміністрацій не могло йтися.

Підписання у вересні 2014 року мінських домовленостей було як вимушеним заходом із нашого боку, так і продуманим кроком на заморожування конфлікту – з боку Росії. Після цього почалося накачування незаконних збройних формувань на Донбасі зброєю, поки що без зміни підпорядкованості. Проте вже зимова кампанія 2015 року показала, що це шлях у нікуди. Хоча формально “армія Новоросії” брала активну участь у взятті Донецького аеропорту та Дебальцевській операції, проте основну роль, як і влітку 2014-го, довелося знову відіграти кадровим російським військовим, а втрати бойовиків у людях і техніці були близькі до катастрофічних.

Бойовики “ДНР”. Ілюстративне фото

Тому після лютого 2015 року на окупованих територіях Донецької і Луганської областей стартувала реорганізація наявних збройних формувань за стандартами російської армії. Процес виявився непростим, спочатку навіть кривавим – аж надто багато виявилося людей, які прийшли тільки грабувати й убивати і зовсім не вміють підкорятися.

У результаті, після кількох резонансних вбивств “лідерів російської весни” та фізичного знищення деяких банд, почалося планомірне військове будівництво – з облаштуванням місць постійного базування та призначенням на всі командні посади (як вищої, так і середньої ланки) кадрових російських офіцерів. Офіційно вони вирушали у “відрядження” до так званих 1-го та 2-го армійських корпусів. Тим більше, що створені підрозділи по російських документах проходили як “резервні формування мотострілецьких військ 12-го командування резерву Південного військового округу ЗС РФ”.

Практично відразу постало питання про комплектування всієї цієї “армії”. Проте від запровадження призову окупанти відмовилися, зробивши ставку на контрактну армію із залученням “добровольців” та кадрових військових із Росії з випуском обмеженої кількості офіцерів на базі колишнього Донецького військово-політичного училища.

Поки до лютого 2022-го тривала позиційна війна, цих людських ресурсів цілком вистачало. На тлі закриття більшості промислових підприємств а ОРДЛО чоловіки досить охоче йшли в армію, яка ховалася за визначенням “народна міліція”.

Але з того моменту, як Кремль ухвалив рішення про початок повномасштабної війни з Україною, все кардинальним чином змінилося. 19 лютого 2022 року окупаційна адміністрація так званих “Л/ДНР” оголосила загальну мобілізацію. Було випущено два укази, з яких випливало, що чоловікам віком від 18 до 55 років заборонено виїжджати за межі території “республік”.

Так почалося розгортання підрозділів “народної міліції” за рахунок відвертого “гарматного м’яса”.

Мобілізувати все, що рухається

Із 19 лютого в ОРДЛО почалися хвилі примусової мобілізації, під час яких людей фактично відловлюють на вулицях. І – навіть попри небажання, відсутність військового досвіду, проблеми зі здоров’ям – масово відправляють на фронт, воювати проти України.

Дуже типовими є розповіді місцевих жителів про те, що чоловіків “здавали” сусіди, у яких, у свою чергу, вже когось “забрали в армію”.

Або, наприклад, згадки в соціальних мережах про те, що серед мобілізованих дуже багато епілептиків із нападами. А випадок із рекрутом, у якого діагностовано рак на останній стадії, взагалі за межею розуміння.

Примусова мобілізація призводить до того, що в лавах “армій ДНР/ЛНР” опиняються й люди, які донедавна вважалися умовно “проукраїнськими”.

Соцмережами ширяться відеоролики, як на вулицях у Луганську та Донецьку люди в камуфляжі в прямому сенсі ганяються за цивільними чоловіками, щоб упіймати і “призвати”.

Читайте також:
В ОРДЛО скасували медогляди, щоб загребти більше рекрутів на війну проти України

У зв’язку з цим хлопці призовного віку намагаються взагалі не виходити з домівок. Тож, розповідають донеччани, рознощиками піци зараз працюють всуціль дівчата й жінки.

Очевидно, що військкоматам спускають великі плани з мобілізації, і, щоб самим не потрапити на фронт, “військкоматовці” ставлять у стрій буквально всіх, хто рухається.

У строю такі “мобіки” з ОРДЛО мають свою особливу ознаку – червоні стрічки на рукавах чи штанях (тоді як регулярні війська РФ, а також “старі” формування “ДНР/ЛНР”, позначаються білими стрічками).

17 “голих” полків з ОРДЛО

Судячи з деяких даних, російське командування прийняло рішення для ОРДЛО сформувати з мобілізованих 17 мотострілецьких полків чисельністю приблизно 26 тисяч осіб.

Станом на сьогодні автору вдалося встановити номери 12 полків, які сформовані:

  • 103-й, 105-й, 107-й, 109-й, 113-й й, 123-й, 125-й та 127-й – на окупованій Донеччині,
  • 202-й, 208-й, 204-й та 254-й – на окупованій Луганщині.

Якщо судити з непрямих даних, структурно зазначені полки нараховують від одного до п’яти батальйонів середньою чисельністю близько 300 військовослужбовців у кожному.

Бойовик проросійських військ на Донбасі з пістолетом-кулеметом Шпагіна ППШ-41 (зразка 1941 року)

При цьому необхідно зазначити, що оскільки росіяни в попередні сім років війни не планували розширення “контингенту” 1 і 2 АК за рахунок місцевих, то ні озброєння, ні засобів захисту (бронежилетів та шоломів) для нових полків просто не було. Тому в терміновому порядку почали пошуки хоч чогось придатного на армійських складах прилеглої Ростовської області.

У результаті вдалося виявити величезну кількість касок СШ-68 (сталевий шолом зразка 1968 року) і гвинтівок Мосіна (як у снайперському варіанті, так і піхотного зразка). Ні про які бронежилети навіть не йшлося – їх не вистачає навіть для кадрових частин.

За наявними даними, формування з ОРДЛО, які задіяні в бойових діях у Харківській та Херсонській областях, мають на озброєнні виключно автомати Калашникова калібру 5,45 мм. Ні про які кулемети чи гранатомети не йдеться.

Тим більше, що для мобілізованих формується загальний посил їхньої місії: “патрульна служба на блокпостах” або “будівництво фортифікаційних споруд на другій лінії оборони”. Якби ж то.

“Що ми тут робимо? Нас багато полягло!”

За підрахунками автора, досвід ведення бойових дій має лише 5-10% особового складу полків, укомплектованих мобілізованими жителями ОРДЛО. Відповідно, їхня бойова цінність невелика. Проте навіть такі кадри виявилися затребуваними у великій війні – як “гарматне м’ясо”.

Ось типова розповідь одного із полонених мобілізованих – Руслана Халілова, жителя міста Сніжне Донецької області, мобілізованого 22 лютого:

Руслан Халілов у полоні

“Призваний на військову службу до в/ч 1123 (4-та рота, 1-й взвод). Доти був “простим громадянином”, працював головним спеціалістом в “управлінні соцзахисту” місцевої “адміністрації”, відповідав за перевірку призначення соціальної допомоги.
Команда про початок мобілізації надійшла з Москви – щоб зібрати в “ДНР/ЛНР” людей, яких не шкода пустити в хід. І щоб було простіше знаходити позиції української армії.
Каска була, бронежилетів не давали, аптечки видали лише за три-чотири дні до того, як ми приїхали сюди. Кілька днів тому нас привезли в село під Маріуполем, ми вирушили на завод Ілліча. Метрів триста пройшли, і нас взяли [в полон], я один залишився живим”.

Полк “Азов” неодноразово заявляв, що росіяни використовують мобілізованих з ОРДЛО в Маріуполі як “живця” для виявлення позицій ЗСУ.

Проте використання таких “одноразових солдатів” безпосередньо в Донецькій чи Луганській областях радше виняток, ніж правило. За наявними даними, станом на кінець квітня більшість новосформованих “полків” з ОРДЛО воювали у Харківській та Херсонській областях (а до початку квітня – також у Сумській).

І на півдні, і на півночі ці вояки масово потрапляли в полон, про що свідчать численні відео.

Траплялося, іноді на допитах такі полонені відповідали українською. Авжеж, майже всі вони мають паспорти громадян України.

Зі зрозумілих причин, у полоні вони розповідають, що “ні разу не стріляли з автомата” і взагалі всуціль “кухарі та зв’язківці”.

Хто такий Чмоня

Андрій Рязанцев “Чмоня”

У 20-х числах березня в ТікТоці активно ширилися відео з “Чмонею” — так прозвали бойовика-невдаху з окупованої Горлівки Донецької області, який потрапив у полон до ЗСУ.

Його справжнє ім’я – Андрій Рязанцев. Він горлівський освітянин, який під час мобілізації вступив до лав мотострілецького підрозділу т.зв. “ДНР”.

Своє прізвисько він отримав за малий зріст і незграбний вигляд.

Користувачі виклали в TikTok безліч жартівливих відео з Чмонею, які отримали десятки мільйонів переглядів. Також цей інтернет-мем став образом для косплеєрів, які повторюють образ Чмоні, одягаючи старе шмоття і демонструючи на камеру розгублений вираз обличчя.

Андрій Рязанцев у цивільному житті до популярності

Здача Чмоні й компанії в полон. Відео:

Але один із недопідрозділів “ДНР” записав звернення подібного змісту навіть за власним бажанням, ще не в полоні. Це було відео із Сумщини. 28 березня, коли окупанти гнули й тікали під натиском ЗСУ:

“Ми – військовослужбовці з Донбасу, звичайні роботяги, діти, нах*й. Енергетики, заводчани… Зараз ми в жопі, нах*й. Всі ми – в жопі. Що ми тут робимо? Нас багато полягло! Ми на Сумах, бл*дь, якогось х*я! Є на ютубі відео, де наших товаришів взяли в полон… Нас загинуло дуже багато… Знайте правду: міністерство оборони РФ про нас поняття не має, що ми тут робимо. Нас незаконно завезли в Російську Федерацію: зі зброєю, без документів, без ніх*я. Поверніть нас на Донбас! Нас з автоматами ставлять проти “Градів”, артилерії, мінометів. Всіх кинули, бл*дь. Сказали: помирайте, бл*дь”.

Читайте також:
“Зараз ми в жопі нах*й”: мобілізовані з Донецька скаржаться на Росію і просять допомоги. ВІДЕО

Про обміни таких полонених на урядовому рівні наразі нічого не відомо. Але з досвіду 2014 року можна говорити, що на рівні підрозділів такі локальні обміни є.

Загиблим компенсації “не положені”

Знайти більш-менш близький до реальності опис бойової роботи мобілізованих з ОРДЛО практично неможливо – полонені зі зрозумілих причин розповідають, що “ні разу не стріляли з автомата”, і взагалі вони всуціль “кухарі та зв’язківці”.

Російські та умовно донбаські ЗМІ намагаються оминати цю тему. Ще б пак, вона вкрай неприємна – адже ці рекрути, не маючи бойового досвіду, гинуть сотнями.

Дуже характерний приклад у цьому сенсі – масово мобілізовані діячі культури. Природно, досвіду поводження зі зброєю вони не мають, і їх швидко знищують українські військові.

Кандидат філософських наук Микола Бардаченко 1992 р. н. із Луганська, викладач кафедри музичного мистецтва естради Луганської академії культури та мистецтв, звукорежисер. Був мобілізований 25 лютого, утилізований під Тошківкою (Луганська область) 6 квітня.

Артист концертного оркестру духових інструментів та ансамблю “Септет-джаз”Донецької державної академічної філармонії, музикант-джазмен Микола Звягінцев 1983 р.н. був мобілізований до “армії ДНР” у лютому, вбитий під час облоги Маріуполя на початку квітня (точна дата невідома).

Так само ні за цапову душу пропали артисти естрадно-симфонічного оркестру заслуженого академічного ансамблю пісні і танцю “Донбас” Олександр Бобровський і Павло Махно (тромбоніст), а також концертмейстер донецького театру ім. Бровуна Сергій Рудов.

Убитий також журналіст-історик Анатолій Жаров, який знайшов у Лондоні могилу засновника Донецька Джона Юза, та інші. Багато хто з них уже підтримував “ДНР/ЛНР”, але на фронт вочевидь не рвався.

Повної картини за кількістю загиблих мобілізованих з ОРДЛО немає, але можна говорити, наприклад, що тільки в одному селі на окупованій території Донецької області з населенням приблизно в тисячу осіб за два місяці приїхало сім похоронок. (Свідомо не пишу про труни, бо дуже часто привозять урни з прахом, тому що пізнати тіла після артилерійського нальоту практично неможливо).

Із загиблими пов’язана ще одна неприємна для місцевого населення особливість. Ніхто не поспішає платити сім’ям обіцяну компенсацію у зв’язку із загибеллю мобілізованого резервіста.

За неофіційними даними, тіла мобілізованих в ОРДО громадян, які загинули внаслідок бойових дій на Харківському, Херсонському та Миколаївському напрямах, повертаються на окуповану територію Донеччини через Ростовський міський шпиталь. У результаті разом із тілом ростовськими міською чи муніципальними радами видаються документи, що засвідчують сам факт смерті, але без розкриття обставин загибелі.

Тож на звернення родичів загиблих до органів влади так званої “ДНР” щодо отримання компенсацій їм відповідають: “Не положено!”, оскільки відсутні документи, що підтверджують факт загибелі під час виконання бойових завдань.

Читайте також:
Загарбники продовжують примусову мобілізацію в ОРДЛО. ВІДЕО

До тіл убитих мобілізованих з ОРДЛО російське командування ставиться також неналежним чином. Якщо трупи російських військових забирають при нагоді, то “одноразових солдатів” з Донбасу, як правило, або кидать на полі бою (і тоді вони “залюбки” фігурують на наших фото і відео), або ховають у братських могилах.

Червоні стрічки на військових окупаційної армії означають їхнє походження з ОРДЛО

Так, автору зі слів місцевих мешканців відоме як мінімум одне таке місце масового поховання – біля кладовища в селі Жигайлівка Охтирського району Сумської області. Станом на кінець квітня могилу досі не розкривали. Кількість похованих там невідома, але місцеві кажуть, що багато.

Незаконно мобілізовані терористи

Ще один важливий аспект – законність залучення чоловіків з окупованих територій до ведення війни проти України.

Такі мобілізовані можуть мати як паспорт громадянина України, так і Російської Федерації, і так званих “Л/ДНР” (а іноді два-три одночасно).

Хоча таке слово, як закон, навряд чи можливо застосувати до фейкових “республік” та самої Росії, однак слід зазначити, що дії окупаційних адміністрацій є серйозним порушенням норм міжнародного гуманітарного права. Женевська конвенція у статті 51, а також 147 визначає:

“Окупаційна держава не має права примушувати осіб, що перебувають під захистом, служити в її збройних чи допоміжних силах”.

Протилежні дії визнаються у всьому світі військовими злочинами.

Ці “одноразові солдати” з ОРДЛО вже відповіли за свої вчинки

Однак тут є один досить неприємний (насамперед для самих незаконно мобілізованих “Л/ДНРівців”) момент. Оскільки положення міжнародного гуманітарного права повною мірою не імплементовані в національне законодавство, то, відповідно до Кримінального кодексу України, такі особи можуть бути притягненні до відповідальності за участь у незаконних збройних формуваннях.

Причому така відповідальність настає в тому випадку, якщо примусово мобілізовані до армій “Л/ДНР” не повідомляють про це правоохоронні органи України. Якби повідомили – проходитили б як постраждалі. А так – добровільно мобілізовані.

Мало того, без цього повідомлення на них не поширюватиметься амністія.

Зрозуміло, що можливостей для такого повідомлення в більшості примусово мобілізованих немає, і тому питання кримінальної відповідальності доведеться вирішувати тим чи іншим способом. Та це вже після перемоги України.

Читайте також:
На Харківщині ЗСУ знищили комплекс РЕБ, пів сотні окупантів та взяли в полон “Л/ДНРівців”, – ОВА


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".