“Весна восени”. Розповідь журналістки, яка вижила в окупованому Ізюмі й дочекалася визволителів

автор: Ольга Герман
з Ізюма Харківської області
фото автора

Тисячі загиблих, отруєння інформаційним вакуумом, пресинг пропаганди, засилля чужого і непереборна журба за рідним, українським. Складно не тільки описати, а й осягнути, який відбиток накладають шість місяців життя в окупації.

Кажуть, доки сам не відчуєш, не усвідомиш. І тільки лишившись тут, можна було достеменно взнати, як воно все насправді. І після падіння у прірву окупації сповна відчути солодкий емоційний підйом – звільнення українською армією.

Мені в Ізюмі судилося відчути й усвідомити.

Вкрадена весна

Кожен, хто лишився в місті, мав на те власну причину – уникнути грабунку і мародерства, брак коштів для поїздки, страх переміщення чи невідомості. Для мене це було небажання кидати батьків посеред жаху війни.

Я була свідком, як 6 березня 2022 року Ізюм втратив зв’язок зі світом. Всі новини були або з кимось почутого і дещо перекрученого, або неперевіреного, або просто пропаганда. Декому вдавалося зловити українське радіо, додзвонитися до рідних на підконтрольних територіях, але це були лише маленькі уламки правди і поінформованості, якої так бракувало.

Страшна картина – спостерігати, як із будівель зникають національні символи, а місто наводнює військова техніка іншої країни. Її солдати кажуть, що мене звільняють, хоча тепер я не можу чи не хочу пересуватись містом.

Міська рада в Ізюмі

І от ідеш зруйнованим Ізюмом і думаєш, що все це страшний сон. Адже в пам’яті так чітко все, що було до 24 лютого.

Всю весну, кожного дня думалося, що от сьогодні щось зміниться, що нарешті зайдуть ЗСУ. Я так багато разів прокручувала в голові, як їм радітиму. Бо мало чому раділа вже давно. Хоч помріяти.

Часом таке враження, що російські військові принесли продовження зими, а не весну, а весни я так і не дочекалась тоді, бо українським захисникам не вдалося прорватись. Не було весни. І от сидиш у бомбосховищі, у темряві, сирості, страху, а в голові грає “Холодно” “Океану Ельзи”. І холодно більше від невідомості, і ніяк від того не відігрітись. “В тобі я втоплю свою весну”.

Літо було якимось застоєм і сповнювало побоюванням, що все це ще надовго. Чимало знайомих називали місто “чистилищем”. Ми ніби вже не живемо, просто існуємо в суцільному “дні бабака”.

Багато земляків загинули чи отримали ушкодження від касетних бомб, які у пропагандистських газетах весь час називали “спробами ЗСУ воювати з місцевим населенням”. Нормальні люди в це, звісно, не вірили.

Кажуть, ніколи не можна втрачати надії. І це – головний спосіб протидії пропаганді у контексті інформаційного вакууму. Просто вірити в Україну, ЗСУ і Бога. Що б не сталося.

У перші дні вересня комендантську годину почали подовжувати, аж доки не зробили цілодобовою. Поневолювачі казали – задля безпеки місцевого населення. Хоча це не викликало довіри. Хотілось думати, що це радше свідчить: окупація підходить до кінця. Але навіть на це сподіватися – боїшся. Реальність обпікає.

Житлові будинки в Ізюмі. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня

У ніч із 9-го на 10 вересня в Ізюмі було багато прильотів. Під супровід вибухів усю ніч було чути, як пересувається важка техніка. Було складно зрозуміти, куди і як саме.

Але вже 10 вересня я почула від знайомих, що російські війська залишили місто, а на мостах нема блокпостів.

Пізніше того дня на одній із вулиць я бачила покинуту російську бронемашину. Коли так довго чогось чекаєш, не віриться.

11 вересня, проходячи повз той же броньовик, вгледіла військових. Здалеку не пізнала форму й шеврони. Стало страшно, що це повернулися росіяни. Але коли чоловіки підійшли ближче, то привітались українською: “Добрий день!”

Тепер це одна з моїх найулюбленіших фраз в українській мові – “Добрий день!”
Бо день нарешті став справді добрим.

Щось змінилося в повітрі. Мені вперше за шість місяців стало легко дихати.

Бійці батальйону “Скала” в Ізюмі, на території приладобудівного заводу, після визволення міста

Ейфорія звільнення й інтернет від “Скали”

Ізюм наповнила ейфорія – помітна і оку, і серцю. Люди гуляли містом, махали визволителям, вигукували “Слава Україні!” Я так давно не бачила стільки усміхнених облич в Ізюмі. На будівлі знову почали повертатись прапори. У нас такий прекрасний стяг. Як же мені бракувало його.

Дізнавшись, що вранці на головній площі вже підняли українські прапори, пішли подивитися. Туди приїхали багато військовослужбовців. Так і я познайомилась з солдатами окремого батальйону розвідки “Скала” – Віктором “Британцем”, Олександром “Теслою”, згодом командиром Юрієм “Скалою”, Микитою “Індусом”, Євгеном “Хвостом”, Богданом “Метром”, Віталієм “Лютим”, Олексієм “Гагаріним”, Володею “Медом”, Олександром “Черепом” та іншими.

Із хлопцями зі “Скали” в центрі Ізюма в перший день

На площі захисники  пояснюють, що Ізюм – саме звільнений, і це не є результатом переговорів. Бо саме така думка панувала серед місцевих. Британець пояснює мені, що ЗСУ “дали росіянам перцю”, от ті і втекли.

Почувши про ненависні проросійські білборди, хлопці беруться виправити несправедливість і зривають “Ми с Россией – один народ” зі стіни будівлі. Це було символічно.

Читайте також:
Вражаюче відео від ЗСУ: на білборді в Балаклії замість “одного народа с Россией” проявилися рядки Шевченка

Ми попрямували до кільцевої дороги біля колишнього бізнес-клубу. Там стояла покинута БМП росіян, на якій вже написали “Скала” і почепили український стяг. Навколо – місцеві, які питають, що відбувається. А хлопці зі “Скали” пояснюють і роздають інтернет. Так дехто з ізюмчан нарешті вперше за довгий час зміг подзвонити близьким.

Наступного дня хлопці вже облаштують центр, де почнуть роздавати Wi-Fi, де можна буде зарядити телефон і вперше за пів року побачити справжні новини.

Солдати батальйону винесли телевізор для загалу. Після шести місяців інформаційного вакууму це була нереальна просвіта.

Комбат

Командир батальйону “Скала”, майор Юрій, піднімається на гору Крем’янець, що височіє над звільненим містом. Цю перемогу він скромно називає “маленькою” і додає, що вона буде лише однією з багатьох, які ще попереду.

На горі Кременець

“Ми потихеньку, потихеньку здобували цю перемогу. Крок за кроком. Бувало, втрачали по шість-вісім дронів за добу. Мені кажуть: командире, ми втратили 600-800 тисяч [гривень] за сьогодні. А я кажу: це для перемоги, хлопці, не можна жаліти. Вона буде дорогою, але вона буде нашою”, – пояснює офіцер.

“Багато ми втратили на цих землях найкращих людей. Але бачите, наші втрати – недаремні, бо метр за метром ми звільнимо кожну хатину, кожен дім, кожну сім’ю від цього загарбника. І я дуже радий, що ця перемога – вона наша. Думаю, це маленький початок великого кінця машини Російської Федерації. “Друга армія світу”? А ми показали, що ми можемо її гнати”, – каже Юрій.

Наразі в батальйоні “Скала” основні напрями – розвідка, аеророзвідка та штурмовики. Вже зараз запускають новий напрям – школа дронів, щоб навчати й інші підрозділи.

У професійному військовому бекґраунді Юрія “Скали” – строкова служба в президентському полку. У серпні 2014-го він став до лав ЗСУ по мобілізації добровольцем. Виводив зведені підрозділи з оточення в Дебальцевому у 2015-му, хоча був старшим солдатом. Офіцерські курси майбутній очільник батальйону пройшов в Одеській військовій академії. Далі служив командиром взводу в АТО/ООС, працював в одному з оперативних командувань.
23 лютого 2022 року, за день до повномасштабного нападу РФ, Юрій зі своїми військовослужбовцями рушив на Харків і зайняв оборону. Тоді росіяни так і не змогли взяти місто.

“Нам кажуть, що батальйон “Скала” – як талісмани. Деякі командири бригад зізнаються, що коли ми приїздимо, то їм спокійніше. Для мене це найвища нагорода як для керівника”, – розповідає Юрій.

Його підрозділ має велику підтримку від волонтерів, і сам комбат наголошує: “Тільки з народом ми зможемо побудувати сильну армію”.

Нарукавний знак батальйону “Скала”

“Для мене основна цінність – це люди. Втрати – велика рана як для підрозділу, так і в цілому для Збройних сил та України. Я рахую, що ці втрати порівняно з ворогом – мінімальні, хоча й такі тяжкі”, – каже Скала.

Обличчя у “Скалі”

Спілкуючись із його підлеглими, розумію, це команда друзів, де кожен привносить щось своє для спільної ідеї.

Євген Хвіст

Зайшовши у звільнений Ізюм, Євген “Хвіст” був радий бачити усмішки на обличчях місцевих жителів, які зустрічали на вулицях.

Микита Індус

“Ми воюємо за усмішки людей! Зараз – війна, такий чорний період у нашій країні. Але у мене надія, що війна змінює людей, в нашому випадку – змінить на краще. Єдність, незалежність, щирість”, – каже Микита “Індус”.

Віталій Лютий

Натомість Віталій “Лютий” розповідає, що спочатку помітив серед ізюмчан певний острах перед військовими, що пояснює як відбиток окупації – адже останні шість місяців місцеве населення не могло нормально пересуватися містом чи взагалі щось робити “вільно”. Каже, що навіть провину відчуває, що не вдавалося звільнити місто раніше. Віталій переконує, що вони планують рухатися далі з максимальним запалом: “Скала” ніколи не пасе задніх, завжди на передових. Незважаючи на втрати чи травми особового складу, ми наступаємо. Ні кроку назад, лише вперед”.

Богдан Метр

Наймолодший у “Скалі” Богдан “Метр” не міг всидіти вдома, коли зрозумів, що відбувається на фронті. “У мені більше совість заговорила. Як це хлопці тут ризикують, а я там десь відсиджуюся? Тепер ми як ком’юніті, де кожен робить те, до чого має хист. Часом, коли я тут, хочеться додому потрапити. В приїдеш туди – вже думаєш, як би швидше в “Скалу” повернутись, треба закінчити багато справ”.

Олександр Череп

Олександра “Черепа” бачу за роботою, готує обід для хлопців. Він допомагав ЗСУ спочатку як волонтер, а потім став до лав ЗСУ. “Нічого складного я тут не бачу. Це війна, і її треба виграти. І ми над цим працюємо, хто як може. Я до всього цього ставлюся як до роботи, яку треба зробити”, – каже чоловік.

Олексій Гагарін

Так само й Олексій “Гагарін” – від 2014 року займався волонтерством, але у 2022 році зрозумів, що цього замало, вирішив іти воювати. Батько Олексія – полковник у відставці, брав участь у війні в Афганістані. Але, турбуючись про батьків, Гагарін замовчує всі ризики, яким піддається майже щодня.

44-річний Віктор Яцуник, позивний “Британець” – один із перших бійців “Скали”, з ким я познайомилася після визволення Ізюма. Приклад патріота, що не лишається байдужим, коли на Батьківщині лихо.

Віктор Яцуник “Британець”. Фото з сайту Суспільне

Віктор жив із родиною в Британії протягом 25 років, служив у королівській армії. Але коли почалося повномасштабне вторгнення РФ, повернувся в Україну спочатку волонтерити, а потім і воювати в складі ЗСУ.

На жаль, 17 вересня, вже після звільнення Ізюма, під час виконання бойового завдання Віктор “Британець” та Іван “Садист” загинули – підірвалися на міні МОН-50.

Для всіх хлопців у “Скалі” це невимовна втрата.

“Ми стали близькими, хоч і за короткий час. От щойно повернулися з похорону, я бачив його (Британця) родину. Я навіть не знаю, які можуть бути слова підтримки? Якими словами можна втамувати цей біль?” – каже Олексій Гагарін.

Володимир Мед

“Втрата друзів – це дуже тяжко. Але ж ми пам’ятаємо, навіщо ми тут – аби захищати свою державу, а в першу чергу – державність. І хочемо, щоб діти жили у вільній Україні і пам’ятали те, що їхні батьки не відступили”, – каже Володя “Мед”.

Читайте також:
Рука з браслетами: президент присвоїв Героя України загиблому в Ізюмі Сергію Сові

Ізюм оживає і не мовчить

Після приїзду президента Володимира Зеленського та офіційного підйому прапора на центральній площі збирається все більше людей. Ізюмчани спілкуються, дехто дискутує. Але люди тут, радіють звільненню.

Всю площу замилував Георгій, який носить на плечах український прапор. Він грузин, на своєму віку бачив три війни – в Абхазії, потім громадянську в Грузії, а тепер і вторгнення Росії в Україну. Доки розмовляю з Георгієм, Людмила, його дружина-українка сварить жінку, яка висловилася на підтримку окупанта.

Георгій також залишався в місті під час окупації. “Я коли побачив результати руйнувань після атак із неба, одразу дружині сказав, що піду допомагати людям. Не було ні хліба, нічого. Трупи лежали по місту, а той, хто мав цим займатися, втік. Що може відчувати людина в такий момент? Біль. Звісно, ми все відновимо. Але не повернемо цих людей. Тому цей біль лишиться назавжди”, – ділиться чоловік.

“Грузія і Україна – два народи, які хочуть іти вперед. Ми все одно переможемо. Жоден агресор не живе довго. Він загине, а будемо жити далі”, – емоційно заявляє Георгій.

На площі вирують пристрасті. Не лише радість. У людей накипіло за цей час. І от нарешті з’явилася змога озвучити наболіле.

Читайте також:
В Україну прибули французькі слідчі, що працюватимуть в Ізюмі

Катівня і спаплюжена церква

Перші дні у звільненому Ізюмі та навколишніх селах для ЗСУ були насиченими. Бо багато трофеїв лишили окупанти – від військової техніки до предметів особистого вжитку. Крім того, відбувався огляд місць колишнього перебування особового складу ворога, пошук колаборантів і зрадників.

Серед місць журби – Свято-Троїцький храм у Малій Комишувасі. Справа не лише у зруйнованому фасаді церкви, а й у тому, на що її перетворили зсередини.

Фотогалерея з церкви:

Свято-Троїцький храм у Малій Комишувасі_4 Свято-Троїцький храм у Малій Комишувасі_3 Свято-Троїцький храм у Малій Комишувасі_2 Свято-Троїцький храм у Малій Комишувасі_5 Свято-Троїцький храм у Малій Комишувасі_1 Свято-Троїцький храм у Малій Комишувасі_6
<
>
Фото: Святизар Ясен

Спершу тут знаходився український штаб оборони села. Священик Московського патріархату втік, кажуть, у Росію. Побратими зі “Скали” акуратно розмістилися всередині, до вівтаря не заходили, повісили стрічку.

Основні прильоти йшли з боку Ізюма, захопленого рашистами.

“Ми були в цій церкві, як люди в Михайлівському Золотоверхому під час Майдану, – пояснює молодший лейтенант Олександр “Тесла” із батальйону “Скала”. Все залишалося в робочому стані. Ми просто спали там, прибирали. А росіяни спочатку зруйнували, а коли захопили село – жорстко перетворили церкву на лазарет, де і сміття, і криваві бинти, і все разом. Як навіть не знаю, хто це тепер відбудує”.

Між завалів і консервованих щів у трилітрових банках Тесла робить висновок, що росіяни стали новою монголо-татарською навалою і спаплюжили те, що їхні діди будували.

“Такий бруд у храмі могли собі дозволити комсомольці. Але російські, типу православні, солдати…”

В одному з місць дислокації російських військових в Ізюмі, в будинку по вулиці Фрунзе, Тесла показує приміщення, де окупанти проводили допити й катування.

Місце допитів

“Коли я вперше сюди зайшов, тут пахло бинтами, кров’ю, стояло крісло, наручники лежали, а поряд – ніжка від стільця, що перероблена на дубинку”, – розповідає боєць ЗСУ.

Читайте також:
В Ізюмі закінчили ексгумацію: 436 тіл, серед них багато жінок, є діти

За його словами, тут же знайшли чимало рапортів із відмовами російських солдатів, що більше не хотіли виконувати свої обов’язки. В одному із таких пояснень – непокора наказу замінити танкістів на позиції під Ізюмом, бо стало зрозуміло, що справжнє призначення РТГр – бути “приманкою” для визначення вогневих позиції ЗСУ. Писав єфрейтор Нікіта Льоткін із Ленінградської області, прикомандирований до 254-го мотострілецького полку.

Тесла пояснює: противник деморалізований, а це означає, наскільки ефективними були атаки й обстріли артилерії 93-ї та 95-ї бригад ЗСУ, які воювали на Ізюмському напрямку.

Висота, від якої починався наступ

Велику кількість трофеїв, зібраних на Харківщині, Олександр називає “волонтерством нового рівня від РФ”.

Тесла розповідає, як звільняли Бражківку, що за 18 км на південь від Ізюма. З цим селом у його батальйону і в кожного солдата багато пов’язано – тут п’ять місяців тривала запекла боротьба. Сюди “Скала” заходила першою. А той, хто йде попереду, збирає трофеї насамперед.

З трофеєм. Олександр “Тесла” під Бражківкою

“Ввечері 9-го числа ми зрозуміли, що там якась дивна тиша. Розвідзагоном пішли в Бражківку, повісили український прапор на сільраді і побачили цю техніку. “Забронювали” її, і от за пару днів забираємо. Це наш трофей, заслужили”, – пояснює Олександр.

Також Тесла згадує здобуття такої стратегічної точки, як висота 204,7. Один із бійців загону, Перун, помітив, що з правого боку від висоти сили росіян ослабли, вони невдало використовували посадки.

“Наш розвідбат на початку червня за тиждень зміг крок за кроком, кущами пролізти і зайняти цю висоту, доки у противника була ротація. І коли їхні підрозділи підійшли, зрозуміли, що пізно, – в окопах сидимо ми, “Скала” зайняла панівну висоту. Тут наш загін знищив два танки, а 93-тя бригада – ще два. Загалом, ця висота стала для них кісткою в горлі. Загін “Карпатська січ” зміг утримати низину по іншому флангу. І ось саме ця висота створила можливість для наступальної операції у другій половині літа, коли 93-тя бригада посунула противника на 5-7 км у кількох місцях.

Після боїв

Сюди було стягнуто багато техніки.

Ворог навіть очікував, що наступ у кінці серпня піде саме звідси.

Вони весь час намагалися не дати нам використати цю висоту і просунутися до Малої Комишувахи, до їхнього танкового логістичного центру. Вони його називали “Дача”, бо туди танкісти повертались відпочивати. Але от, як бачите, цей танк назавжди залишився стояти тут, він стане металом для майбутніх українських танків”, – розповідає Тесла зі “Скали”.

Читайте також:
“Називаємо московитів “спонсорами”. Доброволець Сергій Щербина — про бої “Карпатської січі” на Харківщині

* * *

Я весь час думала, що весни у 2022 році не було. А виявилося, що треба лише вірити і дочекатися українських захисників, які принесли весну зі звільненням восени.

Хоча в Ізюмі досі нема світла, газу й води, тепер тут ніби друге дихання відкрилось. Можна знову все витерпіти, бо нарешті ми вільні і можемо потроху рухатись до відновлення.

Тепер у нас є змога знати правду, а не здогадуватися про неї. А головне, є можливість допомагати своїй країні. І прямувати до перемоги разом.

Читайте також:
Гіркота Ізюма. Як вижило та як живе зруйноване місто

 


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.
[sendpulse-form id="91944"]