“Називаємо московитів “спонсорами”. Доброволець Сергій Щербина — про бої “Карпатської січі” на Харківщині

автор: Сергій Наконєчний
з Харківської області
фото автора

Окрема добровольча чота “Карпатська січ” стала одним із перших добровольчих підрозділів, який увійшов до лав Збройних сила України, проте залишається достатньо незалежним в управлінні — зі своїм командуванням та задачами. Підрозділ виконує завдання на Барвінківському напрямку на Харківщині. Серед бійців ОДЧ — і добровольці, які пішли воювати на Схід ще у 2014 році, і професійні військові, і люди, які взяли до рук зброю лише кілька місяців тому.

Сергій Щербина, позивний “Свобода” – один із ветеранів. Він головний сержант 1-ї роти “ОДЧ Карпатська січ”, в.о. заступника командира з морально-психологічного забезпечення. В його обов’язки входить підтримка морального духу підлеглих. Але, як запевняє Сергій в інтерв’ю, всю роботу бійці виконують спільно, не зважаючи на вік, досвід та звання.

“Це в серці було, я чекав цієї війни. Ми всі націоналісти такі”

– Як давно ви у війську?

– Взагалі, з 2014 року. Спочатку — добровольчі підрозділи. У 2015 році — волонтерка, приїжджали на фронт, допомагали різним підрозділам. У тому ж 2015-му в Карлівці вступив в аеророзвідку, звідти перейшов уже в “Карпатську січ”. У 2016 році легалізувався у складі 93-ї механізованої бригади.

– Як прийняли рішення, що треба йти воювати?

– Це в мене в серці було, я чекав цієї війни. Ми всі націоналісти такі. В основному, мабуть, після Майдану. Вже під час Майдану ми чекали війни, чекали, що Путін попре. Ми готувалися й розуміли, що треба буде захищати свою землю, тому питань не виникало.

– Звідки у вас такий позивний — “Свобода”?

– Я “свободівець”, очолював районну партійну організацію в місті Апостолове Дніпропетровської області.

Позивний мені дали в аеророзвідці через те, що я з партії “Свобода”. Так воно і залишилось.

Сергій Щербина, 2018 рік. Фото: 93 омбр

“Січовик-холодноярець” із партійним минулим

Під час Революції Гідності Сергій Щербина “Свобода” створив та очолив Самооборону в рідному Апостоловому. Із початком війни створив волонтерський фонд “Захист Апостолівщини” і більш ніж пів року їздив на фронт як волонтер і доброволець. Був у Мар’їнці, Карлівці, Авдіївці, Станиці Луганській, Зайцевому, Попасній. За цей час відвіз на передову більше ста тонн харчових продуктів, а також бронежилети, каски, інші засоби захисту.

Оскільки “Свобода” очолював районну організацію однойменної партії, його не хотіли відпускати на фронт – через залученість до політичної роботи, виборчі кампанії тощо. “Але я був ладен піти в інші добробати – в “ОУН” чи “Правий сектор”. Тому однопартійці зрозуміли, що я воюватиму в будь-якому разі. І я таки став бійцем “Карпатської Січі”, – згадує Сергій.

Щербина має інвалідність – побутова травма призвела до втрати пальців на правій руці. Через це він не зміг пройти комісію у військоматі у рідному місті.

“Мені сказали – ніякий лікар не підпише! Наступну комісію я проходив уже в зоні АТО. Нас тоді було багато, я ходив до лікарів із кашкетом на руці. І проканало! Бо мені моя інвалідність ніяк не заважає – я вже звик. І стріляти можу, і водити машину”, – розповідав старший сержант в інтерв’ю пресслужбі 93-ї бригади “Холодний Яр”.

“Найважче було у Вірнопіллі”

– Де ви воювали та на якому напрямку було найважче?

– Якщо говорити про цю, велику війну, то, без сумніву, це Вірнопілля.

Коли приймали позиції, виявилося, що вони неготові. Точніше, їх взагалі немає. Танки пруть, особовий склад в основі своїй навіть не стріляв ніколи. Половина людей зголосилася їхати добровольцями, під обстрілами вони вже побували, але навичок роботи зі стрілецькою зброєю не мали.

Ми готувалися, відпрацьовували всі кроки з Олегом Івановичем Куциним, нашим командиром…

– Командир батальйону “Карпатська січ” Олег Куцин, позивний “Кум”, загинув 19 червня в бою на Ізюмському напрямку. Розкажіть про свою службу з ним на цій війні.

– 24 лютого десь о 5-й ранку я отримав телефонний дзвінок: “Сергію, почалось”. – “Що почалось”? – “Московити поперли, все робимо за планом”.

По плану ми одразу виїхали в Київ, до мене тоді заїхав мій побратим із Бердянська. Коли приїхали до столиці — прийняли рішення, що залишаємося там. Адже відстоїмо Київ — відстоїмо Україну.

Разом з Олегом Івановичем ми вступили в тероборону, далі — напрямок Буча, Ірпінь. Пізніше наша допомога стала необхідна на Барвінківському напрямку, в Харківській області, і ми без ротації вирушили сюди. Так, і найважче було у Вірнопіллі.

– Кого з побратимів ви б могли назвати справжнім героєм?

– Це величезна кількість людей. Це кожна людина, яку я вважаю своїм другом.

Олег Куцин “Кум”

В першу чергу це Куцин Олег Іванович. Я вважав його святинею. Він завжди думав на декілька кроків вперед.

Цю втрату вже ніхто не замінить, ми осиротіли. Але його справу ми продовжуємо. Воюємо і будемо воювати до кінця.

Тих командирів, які зараз керують підрозділом, — ми їх підтримуємо, завжди підставляємо плече, допомагаємо. А справа Куцина буде жити, поки ми не звільнимо Україну від російських загарбників, це навіть не обговорюється.

Читайте також:
“Так українські міста зустрічають героя”: загиблого комбата Куцина везуть для прощання в Київ

“Надихає, що перед нами стоять спалені їхні “коробочки”

– Зараз до війська йдуть здебільшого молоді люди чи старшого віку?

– Є і молоді, і старші. Але все більше і більше приходить людей від 25 і старше. Мотивація в них усіх одна — захищати свою землю від московитів.

У частини моїх побратимів домівки в окупації, у когось загинули рідні, хтось іде воювати цілими родинами. Мета єдина — визволення Батьківщини.

– Ви у війську з 2014 року. Зараз багато говорять про реформи, про принципові зміни в армії. На вашу думку, що змінилося за вісім років насправді?

– Все змінилося. На початку взагалі нічого не було, тільки те, що сам купив чи волонтери дали. Зброю у бою добували. Зараз все є. Єдине, чого не вистачає — артилерії, щоб була велика підтримка. Хоча ситуація вирівнюється в цьому плані. Зараз потрібно більше артилерії й резервів для того, щоб ми могли переходити у контрнаступ.

– Як ви оцінюєте, чи готова Україна на даному етапі деокупувати території, у тому числі Крим?

– Особисто ми — готові. За всю Україну сказати не можу, бо не маю інформації про наявні резерви. Для того, щоб наступати, потрібні величезні резерви і відповідна зброя, яка була б ліпша, ніж у москалів. Психологічно ми готові, давно готові.

Сергій Щербина “Свобода”. Фото: Сергій Наконєчний / “Новинарня

– В інформаційному просторі існує така думка, що Росія воює застарілою зброєю, що їхній моральний дух низький, вони тікають з поля бою. Але ніколи не можна недооцінювати ворога. Як ви оцінюєте противника? Наскільки сильна російська армія, її особовий склад?

– Є дуже різні підрозділи. Попередньо перед нами була 4-та гвардійська танкова Кантемировська дивізія, де озброєння було на рівні, де були професіонали, вони мали тепловізори, з яких бачили до 5 кілометрів. Вони стріляли керованими снарядами і завдали багато шкоди нам. Гинули наші побратими. Є й інші підрозділи. Остання атака, яку ми відбили, — москалі йшли на нас голі, роздягнуті. Тепер валяються там, у полі. Хлопці називають у нас московитів “найбільшими спонсорами”.

– Чому “спонсорами”?

– Бо ми забираємо ворожу техніку і воюємо на ній.

Зараз ми готові воювати. Якщо раніше хлопці йшли в бій з острахом, не мали досвіду, ми не знали, як вони сприймуть прямі танкові атаки, то бійці зараз обурюються, що “спонсори” пішли не на них, а на інший підрозділ.

У людей піднявся бойовий дух. Надихає, що перед нами стоять спалені їхні “коробочки”.

Читайте також:
Зі Шрі-Ланки до Ізюма. Історія Дмитра Єршова, який єдиний вижив у підірваному авто Гліба Бабіча

“Після перемоги планую проїхати по всіх місцях, де ми втратили побратимів”

– Чому взагалі відбулося вторгнення в Україну 24 лютого?

– Інакше не могло бути. Скільки існує Московія, стільки вона намагається знищити Україну.  Орда не міняється.

– Є припущення, що коли банду Путіна змінять так звані російські ліберали, настане час  “нової Росії”. Чи зміниться її політика щодо України?

– Я вам скажу трохи інакше. У 2016 році у фейсбуці знайшов допис, автор якого стверджував, що є москалі хороші і погані. Я висловив думку, що москалів треба ***ити всіх — і хороших, і поганих. Пізніше мене заблокували. Але рано чи пізно москаль прийде вбивати нас, якщо його вчасно не спинити.

Сергій Щербина “Свобода”. Фото: Сергій Наконєчний / “Новинарня

– Як за вісім років змінилось ставлення мешканців східних регіонів до українських військових? Зараз є відкрито вороже ставлення чи, навпаки, люди більше підтримують?

– У 2014 році ми стояли в Карлівці, і частина людей нам казали: “Нашо ви сюди прийшли? Что вам тут делать?” Лише невелика частина були українцями і позитивно ставилися до нас. Коли ми вже були у Кримському, це Луганська область, там уже половина людей ставилась позитивно.

У розмовах з друзями я завжди казав:

щоб хохли стали українцями, а українці — націоналістами, треба, щоб їм на голови падали бомби.

Так і сталося по всій Україні. Зараз пройшла, так би мовити “реформація” — люди зрозуміли, що таке московська мова, хто такий москаль, вже зовсім по-іншому ставляться до націоналістів. Навіть добкіни всякі вже записують себе в націоналісти.

– Що треба буде зробити після перемоги, щоб така ситуація, яка відбулася з Кримом, Донецьком і Луганськом, більше не повторилася?

– Треба, щоб до уряду та на більшість посад у країні потрапили люди, які пройшли гартування цією війною. На кшталт Ізраілю.

– Що ви особисто будете робити після перемоги?

– Взагалі в мене була мрія. Як закінчиться війна, зібратись і поїхати в гості до побратимів. Потім зрозумів, що за місяць я їх не об’їду, бо вони зараз по всій країні.

Зараз планую проїхати по місцях, де ми воювали, де втратили побратимів. Вшанувати їх пам’ять.

– Як ви думаєте, на скільки швидко Україна зможе відновитись після війни та стати дійсно сильною, незалежною державою?

– Коли при владі будуть націоналісти. Український націоналіст — це в першу чергу людина честі і людина справи. Націоналізм — це відповідальність. За себе, свою родину, своїх друзів та свою країну.

І не треба чіпляти пропагандистські кліше про “перевагу нації” чи ще якусь маячню. Це має стосунок лише до справ, якими ти підкріплюєш свої слова. Бо говорити можна багато, а користі робити — зовсім мало.

Читайте також:
Командир роти на Херсонському напрямку Роман Кулик:
Якщо гине багато наших друзів, це значить, що в нас правильні друзі


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".