Зі Шрі-Ланки до Ізюма. Історія Дмитра Єршова, який єдиний вижив у підірваному авто Гліба Бабіча

 

автор: Мирослава Ільтьо
фото з архіву Дмитра Єршова

“12:42 на годиннику. Кілька секунд повної темряви. Я відчував, як наче лечу, а потім як ноги торкнулися до землі. Подумав, що дуже хотілося б пожити ще трошки. Коли відкривав очі, побачив у ґрунті борозни від п’ят, як тормозив. Коли усвідомив, що живий, поцілував хреста на шиї”, – пригадує Дмитро Єршов.

22 липня 2022 року на Харківщині, неподалік від Ізюма, він уцілів після вибуху автомобіля на ворожій протитанковій міні. Лежачи біля дерева, Дмитро бачив розтрощену згорілу машину. Її уламки висіли довкола навіть на гілках і ще догорали. Під завалами лишалися обгорілі тіла чотирьох побратимів, з якими їхав Єршов. Один із загиблих у тому авто – Гліб Бабіч.

Побратими Дмитра Єршова з екіпажу

“Мені дуже хотілося докричатися до хлопців. Я не міг повірити, що більше ніхто не живий. Вирішив турнікет не накладати на свою ногу – раптом комусь із хлопців знадобиться. Я гукав кілька хвилин. Марно. Ніхто не озивався. Єдиний живий у тому лісі був я. Почав шукати рацію, мав надію, що мене евакуюють”, – ділиться пережитим Дмитро.

Сигнал з’явився не одразу. Хлопець уже встиг підготувати гранату на випадок появи росіян. Але не покладав надій зв’язатися із КСП, і диво таки сталося.

Проте координати в телефонній розмові Єршов надати не міг. Адже програма, за допомогою якої бійці орієнтувалися на місцевості, від ударної хвилі відлетіла з планшетом кудись на дерево.

“Дивом мій телефон у кишені вцілів. Ось я його тримаю, абсолютно робочий! Це диво! У мене були завантажені офлайн-карти, і я зумів визначити своє місце розташування. Передав ці координати із двадцятої спроби”, – розповідає хлопець.

Дмитро тримав на грудях гранату і чекав. Коли почув, що хтось наближається, почав вигукувати
“Слава Україні!” Не одразу, але у відповідь прозвучало довгоочікуване “Героям слава!”

Покаліченого і знесиленого Дмитра Єршова відвезли з кількома пересадками до госпіталю в Дніпрі, а звідти вже на Київ.

Дмитро Єршов у київському шпиталі. Фото: Мирослава Ільтьо

Із видаленими селезінкою і ниркою, компресійним перелом хребта в декількох місцях, переломом ноги зі зміщенням, контузією, яка вплинула на слух та зір, Дмитро Єршов продовжує відстежувати ворожу техніку на планшеті в якомусь таємному розвідувальному чаті. Навіть із лікарняного ліжка йому вдається брати участь у нових спецопераціях зі знищення ворога.

Читайте також:
Невідомий Гліб Бабіч. Спогади

Втеча зі Шрі-Ланки

Зараз чернігівець Дмитро Єрошов – оператор безпілотника у розвідці підрозділу десантно-штурмових військ. А до 24 лютого 2022 року він був тренером із серфінгу на Шрі-Ланці.

Дмитро Єршов – інструктор із серфінгу на курорті

В інші пори року чоловік розвивав компанію з промислового альпінізму, обслуговував багато будівель і житлових комплексів у Києві, ще раніше — хмарочоси в Дубаї.

Дмитро Єршов – промисловий альпініст

Дмитрова мама – Зоя Іванівна, продавщиця на ринку з червоним дипломом інженера машинобудування. Батько – актор і режисер Володимир Миколайович Єршов, родом з Уралу, після одруження все життя прожив у Чернігові, помер цьогоріч від раку.

Рідна сестра Оксана напередодні Революції Гідності вийшла заміж за уродженця Москви. Коли почалася війна, сестра з малою дитиною повернулася додому, обірвавши в Росії всі кінці.

Інша справа – двоюрідна сестра Катя, що мешкає а Казахстані. Вона закликає родичів в Україні скласти зброю і здатися. Її мати, Дмитрова тітка Дмитра, пережила бомбардування Чернігова в погребі.

Дмитро у міжсімейну полеміку не надто вдається – просто робить все, що вважає обов’язком. Хлопець повернувся додосу напередодні 24 лютого, зрозумівши, що буде велика війна.

Коли почалося, допомагав евакуювати дітей із дитячого будинку в бомбосховище.

Якраз тоді отримав дзвінок від колишнього учня-серфінгіста з Росії: “Діма, ти знаєш, якщо що – приїжджай до нас в Калінінград, ми тобі роботу знайдемо, худо-бідно проживеш, тебе ніхто не скривдить”.

“Знаєш Вітя, – кажу йому, – мені добре вдома. А ви приїжджайте, ми вам тут пояснимо дохідливо, чому пертися до нас не треба, – і кинув слухавку. І вирішив, що треба їхати в Чернігів”, – розповідає Дмитро.

Війна за рідний Чернігів

Дмитро згадує: якраз коли їхав із Києва в Чернігів, між “Лісовою” та Броварами було влучання. Будівля палала.

“Я не повертався, бо вибір було зроблено. Заїхав у місто, набрав тих, кого знав з дитинства, зібрав чотирьох своїх товаришів і закликав якось діяти”, – розповідає Єршов.

Ввечері 24 лютого, уже по дев’ятій, хлопці пішли в чернігівський військкомат. Їм запропонували приходити наступного дня. А на ранок уже сказали, що намічається бій, тому все заблокували, забарикадували.

Дмитро дізнався про місця дислокації наших військових, встиг там побувати і наступного дня поїхав туди.

Дмитро Єршов на захисті Чернігова, березень 2022

“Зустрів там мера міста Владислава Атрошенка, підійшов і подякував, бо людина не десь по кабінетах, а там, де може бути гаряче, де зброя і боєприпаси. Попросив у нього автомати. Він кивнув на одного із командирів, скерував офіцера дати нам зброю”, – ділиться спогадами Дмитро.

“Я навіть не тримав до того часу автомат, мав лише загальне уявлення, як користуватися”, – зізнається чоловік.

Не встигнувши підписати контракт, Єршов відгукнувся на заклик знайомого і потрапив у село Киїнка, що в західному передмісті Чернігова.

“Усе довкола вже горіло. Були втрати. З 25 лютого до 7 березня – це був один суцільний день, без ночі, без відпочинку. Ні голоду не було, ні спраги, ніякого бажання відпочити”, – ділиться Дмитро.

Він допомагав переправляти людей човнами через Десну, коли підірвали автомобільний міст.

У районі тубдиспансеру, на північній околиці, Дмитро вперше став свідком артилерійських обстрілів і пережив найперший страх за життя в бліндажі.

Дмитро Єршов

“Там же я зустрів першого свого командира, куратора, це був Опер. Ми налагодили мережу по всій області з виявлення противника. Іноді виїжджали, перевіряли, підтверджували дані про пересування ворога. На наше щастя, тоді окупанти були тупенькі, рухалися колонами по сто й двісті одиниць, і ми їх доволі ефективно накривали. Бо просто так гатити навмання ми не могли собі дозволити”, – розповідає Дмитро.

За такою наводкою ліквідовували російську техніку зокрема на переправі через Десну біля села Шестовиця.

“Якось була там настільки велика концентрація ворога, що довелося викликали авіацію. Після цього на наші позиції посипалися ворожі “гради”, – згадує Єршов.

Дмитро Єршов на Чернігівщині

“Я сидів якраз біля вікна і тільки встиг на підлогу лягти, прикрити голову руками і відчути, як щось на голову впало. Це були гардина і вікно. Мене врятували стіни і те, що пряме влучання було десь за п’ятнадцять метрів”, – розповідає Єршов про “контакт” із ворожою РСЗВ.

Тоді Дмитро обійшовся без ушкоджень. Підвівшись з колін, побачив, що будинок навпроти палає. Хлопець поліз на горище, де зірвало покрівлю, і з баклажок гасив іскри, аби мотлох не загорівся. Будинок зберегли. Однак через кілька тижнів по ньому прилетіло авіабомбами.

Пізніше Дмитрові з побратимами вдалося виявити вісім одиниць ворожої техніки у справному стані.
Евакуаційний батальйон вивіз ті машини на ремонтний завод, а згодом її доправили на фронт – знищувати ворога вже в лавах ЗСУ.

Дмитро Єршов із трофейною технікою

Східний фронт і “Локі”

Після звільнення Чернігова Дмитро активно навчався аерозвідці. Згодом поїхав воювати на Схід.

Один із перших бойових виходів зі своїм батальйоном Єршов згадує з неабиякою гордістю.

Дмитро Єршов

“Ворог перебував на відстані п’яти кілометрів. Я побачив [за допомогою дрона] близько 20 ящиків із б/к біля ворожого мінометв, і моє перше влучання відбулося там”, – пишається Дмитро.

Інший спогад викликає у хлопця менше захвату, бо тоді вперше подумав, що на цьому його кар’єра аеророзвідника й закінчиться.

“У нас було два завдання: відшукати коптер, збитий ворогами, і патрулювати ділянку лісу – декілька кілометрів. Коли ми йшли лісом, “приходи” від мінометів були поряд із нами. В тому ж лісі ми ховалися в бліндажах від касетних ударів. Коли декілька пакетів “граду” лягли сусіднє на поле і там все горіло, я подумав, що навіть не встиг толком політати на дорогому коптері”, – сміється Дмитро.

Через кілька тижнів Єршов потрапив на південь Харківщини, в район Ізюма, навчатися на розвідувальному комплексі “Локі”. Саме його активно просував ветеран АТО, волонтер і бард Гліб Бабіч. Вивчали технічні характеристики комплексу, можливості, тренувалися на полігоні.

Дмитро Єршов із Глібом Бабічем

“Мене навчали, як працювати на “Локі”, як встановлювати. А оскільки за своєю спеціальність я цивільний альпініст, то це було напрочуд доречно, тим паче, я також оператор квадракоптера”, – ділиться Єршов.

Коли вже вивчили, натренувалися, відзвітували командуванню про готовність вирушати на завдання і виїхали – на тій дорозі і сталася зустріч Дмитра зі смертю, після якої хлопець зостався в живих.

Дмитро Єршов на Ізюмському напрямку

Той самий день і Боже провидіння

“Ремінь у мене був розірваний, штани теж були розірвані. Сумку, яку носив на поясі, я більше не бачив ніколи. Бронік з мене зняло геть, я тільки голову висунув з нього. Почав гукати до хлопців, чи є хто живий, а коли зрозумів, що ніхто не озветься, мене охопив жах.

Я цілував хреста на шиї і дякував за шанс ще пожити”,

– згадує Дмитро хвилини після підриву на протитанковій міні.

Дмитро Єршов одразу після підриву

Дмитро, якому єдиному вдалося вижити там, де це видавалося неможливим, вірить у допомогу Бога. Він згадує й інші історії, які засвідчують силу провидіння.

Якось потрібно було їхати в Київ із Чернігова, колона чекала на нього. Дмитро злив усе пальне з машини в мотоцикл, але все одно бракувало. Про себе подумав: “Господи, поможи!”

“Я не знаю, що тоді керувало мною, але я нахиляюся – чмок-чмок, і пішло помаленьку, я ще залив чотири літри, а то і п’ять. Якраз вистачило на дорогу. Не раз траплялися такі ситуації, які показували, що ми не самі в цьому світі”, – ділиться Дмитро.

Або вже під час війни: “Я приїхав зі Слов’янська на перекладних до Полтави на автовокзал, із рюкзаком здоровенним. У мене з собою всього 550 гривень. Питаю, скільки квиток до Києва коштує – а десь 500 і коштує. Я з думками, що якось Бог доправить, іду на трасу. Автівки не зупиняються. Жодна людина. Не тому, що не хочуть, а всі якось показують, що недалеко ідуть чи звертають. І тут під‘їжджає машина з написом “капелан”. Він мене довозить, куди треба. Ну, от якщо це не Бог подбав, то як це розуміти?”

Хрест, який цілував Дмитро, коли прийшов до тями після вибуху, на хлопця надягнув командир Опер у Чернігові.

Опер відвів хлопця у Троїцький монастир, і там вони поклонилися трьом святим Чернігівщини перед тим, як взяти зброю і піти у бій із російськими окупантами.

Читайте також:
Війна дронів: як працює аеророзвідка Маріупольської бригади


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".