Гіркота Ізюма. Як вижило та як живе зруйноване місто

автор: Мирослава Ільтьо
з Харківської області
фото Мирослави Ільтьо та Ігоря Захаренка

Від Харкова до звільненого Ізюма дві години їзди розбитими дорогами повз поля з незібраною пшеницею. Обабіч траси – спалена російська бронетехніка і трупи російських солдатів, які ще також не встигли прибрати.

Тягачі із завантаженими ворожими зламками проїжджають повз. Танки, в цілком справному стані, витягають кранами, щоб вони ще послужили ЗСУ. На покинутих російських блокпостах валяються бляшанки й розірвані пакети від сухпаїв.

Рух на Ізюм неквапливий, адже дорога розбита артилерією, а деякі снаряди ще й нерозірвані. Об’їзд вирв і залізяччя потребує пильності.

На під’їзді до міста нагнітають емоції величезні гарбузи на городі біля хати без даху: врожай зібрати вже нікому.

На вигорілій автозаправці стоїть розбита бронемашина із Z-маркуванням. У кабіні мирно спить кицька.

На в’їзді в деокуповане місто лежать нездетоновані вогнеметні заряди російської ТОС “Солнцепек” поряд з автівкою, яка вщент згоріла. Поблизу ще один танк із “путінського ленд-лізу”.

Щоб потрапити на правий берег річки Сіверський Донець, у південну частину Ізюма, потрібно дочекатися черги на понтонний міст, адже інші мости в місті зруйновані.

Під’їжджаємо до гори Кременець – найвищої точки цього району з крейдяними відкладами, телевежею та монументом на честь загиблих у Другій світовій війні. На Кременці – постійне скупчення людей: це єдине місце в Ізюмі, де ловить мобільний зв’язок.

Мобільний зв’язок на горі Кременець поруч із меморіалом загиблим у IIСВ

Звідси відкривається неймовірний краєвид на ізюмські дахи, а водночас і велика трагедія. На цьому місці люди платили життям за телефонний дзвінок з окупації. На пагорбі знайшли кілька десятків трупів.

Ізюмчани, які пережили пекло

Максиму 31, він просить не фотографувати обличчя, бо не знає, звідки чекати нової “підстави”. Місцевий мешканець переконаний: окупанти захопили його в полон не дарма – хтось свій доніс, що чоловік має друзів у ТрО й ЗСУ. Максима побили, заламали, натягли мішок на голову і відвезли в яму.

У тій ямі перебувало понад двадцять людей з різним ступенем тортур, побиття та психологічних знущань. Максим розповідає, що в яму на ніч заливали холодну воду, бранців катували електрошокерами, давали лише хліб і воду, аби не вмирали з голоду.

Корисної інформації від Максима окупанти не отримали, через кілька днів знущань відпустили.

Крім того, чоловік отримав травму руки від обстрілу касетними снарядами, але запевняє, що зараз у нормі, згадувати пережите зайвий раз не хоче.

Максим показує на телефоні захід сонця із пагорба, на якому стоїмо. Запевняє, що Ізюм – дуже гарне місто.

Краєвид із гори Кременець в Ізюмі

“Гарне було, тепер зруйноване”, – цими словами до нашої розмови приєднується пан Євген. Чоловікові 76, його не били й не катували, але часом здавалося, що від постійного гуркоту ракет і розривів снарядів серце не витримає.

Ізюмчани розповідають: інший чоловік, серце якого отак не витримало, 13 днів лежав на сходах на першому поверсі дев’ятиповерхівки, аж поки дружина не змогла закопати його у дворі. Настільки сильними були обстріли.

Ізюмська міська рада

Від пагорба прямуємо до міської ради. Будівля чорна, крізь віконні рами просвічуються клаптики голубого неба. Дві жінки й маленька дівчинка проходять повз із букетами квітів.

“Оце ж підпалили нам росіяни мерію, коли тікали. В центрі міста ми вдруге за пів року, свято ніби, то і квіти, бо жили в ізоляції”, – розповідає пані Ольга.

Пані Ольга

Із 6 березня до 26 березня вона не виходила з підвалу багатоповерхівки. “З одного боку росіяни, з іншого українці, а зверху літаки”, – жінці дуже важко опанувати емоції,  пов’язані зі спогадами.

Вона пригадує, як нюхала хліб, якого не бачила два місяці.

“Магазини розбиті, розграбовані… Ті, які не були розбиті зброєю, те мародери розтягнули одразу”, – розповідає пані Ольга.

Пані Ольга – вчителька української мови із 27-річним стажем, співпрацювати з окупантами навідріз не хотіла.

Від березня до липня вони з сусідами розпалювали багаття біля багатоповерхівки і на вогні готували їжу. Так робили й усі інші мешканці Ізюма, адже в місті немає ні світла, ні газу, а в декого й ні води поблизу.

Найстрашніше, в підвалі були діти. Одна жінка там же й померла. Похоронили в дворі.

Зруйнований російськими обстрілами будинок в Ізюмі

Ділилися по-сусідськи всім, грілися вкупці, бо підвал сирий і холодний.

Але були й ті, хто навіть у таких умовах влаштовував бізнес. Один чоловік мав генератор, 100 гривень коштувало в нього зарядити телефон, за воду брав гроші.

“Щоправда, його самі ж росіяни покарали за мародерство. До стовпа прив’язали. Хоч ми йому й за те були вдячні, бо та копійка варта, аби сказати своїм, що ще живі”, – ділиться співрозмовниця.

Ольга дуже тішиться, що багато вчителів та дітей змогли вибратися з міста, аби вчитися не з російських підручників.

Евакуація, якої не було

Пані Наталія, ще одна моя співрозмовниця, обурюється через організацію евакуації. “Мер [Валерій Марченко] сказав, що евакуювали 80 відсотків мешканців, а насправді жменька тільки виїхала. Сам він втік! В місті з’явився позавчора, він за своє життя переживав. Вчора виступав на площі, жінки й чоловіки кричали на нього, а він стояв, понуривши голову. Каяття там немає!” – говорить Наталя.

Руїни в Ізюмі

Евакуюватися із захопленого РФ міста справді могли не всі, а хто міг. На підконтрольну Україні територію – за гроші, переважно за непідйомну суму в кілька тисяч доларів. Або через Росію, і також не завжди безкоштовно.

Маму з малою дитиною, які хотіли виїхати, окупанти розвернули назад. Її прізвище було в списках “неблагонадійних”, адже чоловік воював за Україну, а тепер у полоні. Від Ізюма до Балаклії вони здолали 30 блокпостів, аж поки там не озвучили вибір: назад або розстріл.

Ще одну сім’ю запитали, звідки їдуть. Потім уточнили, що це за територія, той Ізюм. Після слів “окупована” також розвернули назад, адже для росіян треба говорити – “визволена”.

Зруйновані будинки в Ізюмі. Фотогалерея:

Ізюм - будинки_09-2022_9 Ізюм - будинки_09-2022_4 Ізюм - будинки_09-2022_10 Ізюм - будинки_09-2022_7 Ізюм - будинки_09-2022_5 Ізюм - будинки_09-2022_3 Ізюм - будинки_09-2022_2 Ізюм - будинки_09-2022_1
<
>

Зі слів місцевих, російська армія найбільше “визволяла” від особистих речей. Жінки, на щастя, не було вдома, коли буряти винесли двері. Добравшись до чужого майна, забрали дитячий стілець, самокат, велосипед, каструлі, сковорідки, ножі та навіть ношені дитячі черевики.

“Свої рублі із наших банкоматів діставали поспіхом, напихали мішки та з бронетехніки пересідали на колеса, щоб швидше п’ятами накивати”, – розказує пані Віра.

Після звільнення

На вулицях Ізюма зараз багато людей, як для розбитого міста із непрацюючими аптеками, розбитими чи закритими магазинами і продовольчим ринком, випаленим авіацією.

Одна зі зруйнованих сіл

У місті й надалі немає електропостачання. Мобільний зв’язок досі можна зловити лише на горі. Або попросити в українських військових доступ до Starlink.

Система центрального опалення в Ізюмі також зруйнована. Майже всі котельні розбомблені.

У приватному секторі є такі будинки, що їх розривами просто увігнало в землю: від одного “приходу” шість будинків знесло одразу. У багатьох будівлях, яким “пощастило”, немає вікон, а в деяких ще й дах продірявлений.

Руїни в Ізюмі

За інформацією від депутата Ізюмської ради Максима Стрельникова, окупанти вбили в місті понад тисячу мирних жителів. На одному з міських кладовищ у лісі нарахували близько п’ятисот нових могил із хрестами, на яких вказані або імена, або часто лише порядкові номери загиблих.

Для усім моїх співрозмовників українські військові на вулицях міста стали великою несподіванкою, але настільки бажаною. Дехто не приховує сліз розчулення через те, що їх не вважають колаборантами, які згодилися жити під російським триколором. Бо українську армію тут чекали. І дочекалися.

Читайте також:
В Ізюмі виявили велику братську могилу українських воїнів та близько 500 поховань цивільних. ФОТОРЕПОРТАЖ


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".