автор: Олена Максименко
фото автора
“Хатуль мадан”* – притулок для тварин, постраждалих від війни – не просто знайти серед складських приміщень столиці. Навігатором слугує бадьорий гавкіт, який чутно здалеку.
Надворі – вольєр із цуценятами, поруч довгими рядами сохнуть вимиті котячі лотки та посуд. Тут же “зона для відпочинку” – столик із двома кріслами, де волонтери та працівники курять, п’ють каву й скролять новини в перервах між роботою.
“Гегель, Кант, Юнг, Баронеса Феєрбах і Гайдеггер”, – представляє цуценят Катерина Дубровська, одна із засновниць притулку. Пояснює, що прізвищами знаменитих філософів малих запропонували назвати волонтери:
“Бо коли вони їх мили, в цуценят були такі-і філософські “обличчя”! Вони в нас із лишаєм були, довго лікували. Доводилося їх мити раз на три дні спеціальним шампунем, а їм дуже не подобалася ця ідея! Але вони смиренно приймали свою долю. Через те, що їх довго мили й ніхто не брав на руки, вони не знали, що таке “на ручки”. Тільки тепер починають розуміти”.
Катя сидить у кріслі й пестить одного з “філософів”. У притулку вона практично живе – проводить більшість днів і ночей.
Ці цуценята дуже чекають на нових господарів. Фото: Новинарня
Першими в “Хатулі мадані” отримували прихисток врятовані тварини з Київщини. Переламним моментом стала евакуація “мешканців” притулку в Бородянці. Саме тоді стало зрозуміло, що розселяти таку кількість тварин по добрих людях не вийде, і треба негайно організовувати свій власний притулок.
Пізніше до хвостатих біженців із Київщини доєдналися чотирилапі переселенці з Лисичанська, Бахмута й інших міст, розташованих у зоні бойових дій або поблизу лінії фронту.
“Я побачила рекламу пабліку, з українськими мемами, і вирішила прийти сюди як волонтер, спробувати, – розповідає адміністраторка Аліса. – Але затрималася… власне, вже четвертий місяць, як я тут”.
Аліса прийшла у притулок як волонтерка, і залишилася тут працювати. Фото: Новинарня
За її словами, зараз у притулку перебуває десь 70-80 котів і 30-35 собак.
Крім них, окремо у клітці живуть двоє щурів. Їх, розповідає Катерина Дубровська, вивезли зі зруйнованого будинку в Ірпені, в підвалі якого був зоомагазин. Малюкам пощастило: внаслідок часткової руйнації вдало “розплющило” мішок із кормом, тож тиждень тварини провели “на самозабезпеченні”, поки їх знайшли волонтери.
У притулку також є волонтери, які долучаються по можливості, але є й постійні працівники.
Фото: Новинарня
“Ми з Катею тут працюємо, адмініструємо притулок, – каже Аліса. – Ще серед працівників – медсестра, яка працює в стаціонарі. Це у нас окремий зал для хворих тварин, які заразні для інших. Є також людина, яка займається конкретно собаками – приходить їх вигулювати майже кожного дня, все про кожного з них знає, дає ліки, кому потрібно. А для всього іншого приходять волонтери. Їх не так багато, як було раніше. Але те, що в котів прибрано, що вони погодовані, – це передусім їхня заслуга”.
До роботи в притулку Аліса займалася моделінгом та організацією івентів. А тепер уже має навички навіть ветеринарки – може давати раду з простими захворюваннями:
“В першу чергу, це захворювання через кліщів, бліх, глистів. Наприклад, вушний кліщ. Дуже багато котів постійно потребують, щоб їм промивали вуха. В декого закисають очі, у багатьох застуда, герпес-вірус – поширена хвороба. Таких тварин ми намагаємося одразу переселити в окремий стаціонар, щоб вони не заражали інших. Щодня сюди приходить лікар, і ми індивідуально для кожної тваринки підбираємо лікування, корм і так далі”.
Правил гігієни тут також дотримуються дуже суворо. Волонтери працюють у гумових рукавицях, після прибирання кожного вольєра обробляють руки антисептиком. Ним же після кожної тварини обробляють і манеж, куди пересаджують мешканців вольєрів на час прибирання.
Читайте також:
“Вони по собаках стріляли. Бояться їх”. Як Буча повертається до життя після звільнення
Фото: Новинарня
Попри те, що в першу чергу тут рятують жертв війни, якщо в “Хатуль мадан” принесуть кота, знайденого в Києві, йому також не відмовлять у допомозі. На всіх вольєрах із тваринами – картки, де написане ім’я, місце походження, діагноз, якщо є, особливості поведінки (наприклад, “боїться гучних звуків”).
На одному з котячих вольєрів – підпис “потопельники”. Тут живуть кошенята, яких збиралися втопити, але їх вчасно врятували.
Якби тварини вміли розмовляти, кожен мешканець притулку міг би розповісти свою історію війни. Собака Лобі – переселенка з Лисичанська. Донедавна вона жила біля письмового столу в “котячому” залі й мусила постійно носити післяопераційний жилет. Власники не могли взяти Лобі з собою, коли виїжджали, тож у притулку вона була практично на перетримці. Лише нещодавно господарі нарешті змогли забрати свою улюбленицю. Однак перед тим Лобі перенесла операцію.
Фото: Новинарня
“Її повезли стерилізувати, але коли оглядали, то знайшли пухлину. Тож одночасно і стерилізували, й видалили пухлину. Тепер Лобі вже набагато краще”, – розповідає Аліса.
Кіт Лондон зі зруйнованого будинку в Бородянці має важкі поранення. Через переломи в кількох місцях йому довелося ампутувати хвіст. На стегно, де було осколкове поранення, наклали металеву пластину.
“Ми його довго лікували, але все заросло, як належить. Тож скоро вже будемо забирати пластину, і Лондон зможе повернутися до нормального життя”, – каже адміністраторка.
Котикам у притулку дуже бракує ласки. Фото: Новинарня
“Була ще кішка Попіл. Біля її таблички висів осколок від снаряда, який із неї дістали. Її вилікували, і вона вже поїхала додому – знайшлися нові господарі”, – розповідає Аліса.
За її словами, люди часом приходять до притулку, щоб взяти котика чи собаку. Котів забирають кількох на тиждень, собак – дещо рідше. Сама Аліса також у перший же свій день у притулку пригледіла кішечку, яка тепер стала її домашньою улюбленицею.
Але водночас багато власників відмовляються від своїх тварин, кидають їх напризволяще…
Наслухалися тут і страшних історій. Катя згадує, як до притулку прийшов чоловік, щоб знайти вівчарку – для мами, яка пережила окупацію в Бучі. І розповів, що маму російські окупанти, на щастя, не скривдили, навіть курей не чіпали, але… з’їли маминого собаку.
“Це нормальним розумом узагалі неможливо осягнути. Тому я просто мовчки встала і пішла показувати йому наших вівчарок…” – каже дівчина.
Вигул собак у притулку “Хатуль мадан”. Фото: Новинарня
Бувають і щасливі історії, коли господарі знаходять тут своїх тварин, загублених під час бойових дій.
“Одна жінка загубила свою кішечку, шукала її. І побачила на одній з фотографій у нашому інстаграмі! Ми там часто публікуємо наших кошенят і цуценят. Та жінка приїхала по кицю й забрала її, – розповідає Аліса. – Також у нас є два коти, дуже милі – їхня господиня також знайшла їх по фотографії, приїхала до нас. Зараз вона, на жаль, не може своїх улюбленців забрати, у неї складна ситуація. Але дуже хоче зробити це, щойно зможе. А поки що передає їм їжу, просить, щоб доглянули”.
Читайте також:
Рятувальники Київщини знялися у фотосесії для підтримки безпритульних тварин. ФОТО
На прогулянку! Фото: Новинарня
Собак у притулку вигулюють двічі на день. Для них є спеціальна огороджена територія, де тварини можуть побігати без повідця, погратися призначеними для цього іграшками. Аліса розповідає, що майже всі собаки одне з одним чудово ладнають, але вигулюють їх разом залежно від комплекції:
“Більшість псів між собою дружать. У нас більшість невеликих собачок із Лисичанська, ми їх можемо навіть по шестеро в одному вольєрі тримати. Вони там граються, їм одне з одним весело, не сваряться ніколи. Тому вигулюємо разом. Та деяких, звісно, не можна вигулювати з іншими, особливо якщо це велика вівчарка, а інші маленькі. Взагалі, вони всі дуже добрі, ми ніколи не бачили, щоб хтось був агресивним. Але в них можуть бути такі ігри, що просто через різницю в розмірі для когось це буде травматично”.
Фото: Новинарня
Алгоритм догляду за котами дещо інший. Їм міняють пелюшки, наповнювач лотка, насипають корм і міняють воду. Деякі тварини – “анархісти”, йдуть “проти системи”: вмощуються спати в лоток, натомість потреби справляють на пелюшках, призначених для спання.
Котам пощастило менше – вони не гуляють, на відміну від собак. У залі стоїть розпачливе нявчання, хвостаті тягнуть лапки крізь сітки вольєрів до людей і просять уваги. Аліса признається, що це досить непросто:
“Коли було більше волонтерів і більше часу, ми брали собі просто по коту, вичісували їх, гладили. У деяких є шлейки, щоб їх теж можна було вигулювати. Але зараз волонтерів менше. А котики всі хочуть уваги. І дуже важко дивитися, як вони просяться, ці лапки за тобою тягнуться, а ти нічого не можеш зробити, бо в тебе тупо нема часу. Це дуже сумно. Тому ми намагаємося хоч потроху приділяти їм увагу, наскільки це можливо”.
Фото: Новинарня
Усіх тварин тут стерилізують, роблять необхідні щеплення, обробляють від глистів і бліх. Адже потенційні господарі воліють забирати уже “оброблених” пухнастиків.
Зібрати на це кошти допомагають пожертви від небайдужих людей. А кормами притулок підтримують американські благодійники.
* * *
Притулок ніколи не спить. У залі, відведеній під стаціонар, гріє лампа УФО – хворим тваринам потрібен особливий температурний режим.
При зустрічі з новою людиною собаки якусь хвилину виконують функцію “захисту території”, тобто зосереджено гавкають на чужинця, та дуже швидко йдуть знайомитися і лащитися. Коти, посидівши на руках, чіпляються кігтями, не хочуть відпускати, просять не повертати їх назад у вольєр…
Попри пережиті трагедії, втрату дому й родини, мешканці притулку не втратили вміння і бажання дарувати любов. Аби лише було кому її приймати.
Фотогалерея (гортайте):
Читайте також:
У Бородянці врятували кота, який багато днів просидів на 7-му поверсі зруйнованого рашистами будинку
*Хатуль мадан – це в буквальному перекладі з івриту “кіт-вчений” (тобто “кіт-науковець”). Назву притулку його засновники запозичили з колись популярної в соцмережах історії-побрехеньки про ізраїльську армію, яку оформила у вигляді оповідання російсько-ізраїльська письменниця Вікторія Райхер. Оригінал оповідання (російською мовою) – тут.
Проєкт “Зберегти Україну” реалізується за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
