Хвостаті біженці: як притулок “Хатуль мадан” рятує тварин, постраждалих від війни. ФОТОРЕПОРТАЖ

автор: Олена Максименко
фото автора

Хатуль мадан”* – притулок для тварин, постраждалих від війни – не просто знайти серед складських приміщень столиці. Навігатором слугує бадьорий гавкіт, який чутно здалеку.

Надворі – вольєр із цуценятами, поруч довгими рядами сохнуть вимиті котячі лотки та посуд. Тут же “зона для відпочинку” – столик із двома кріслами, де волонтери та працівники курять, п’ють каву й скролять новини в перервах між роботою.

“Гегель, Кант, Юнг, Баронеса Феєрбах і Гайдеггер”, – представляє цуценят Катерина Дубровська, одна із засновниць притулку. Пояснює, що прізвищами знаменитих філософів малих запропонували назвати волонтери:

“Бо коли вони їх мили, в цуценят були такі-і філософські “обличчя”! Вони в нас із лишаєм були, довго лікували. Доводилося їх мити раз на три дні спеціальним шампунем, а їм дуже не подобалася ця ідея! Але вони смиренно приймали свою долю. Через те, що їх довго мили й ніхто не брав на руки, вони не знали, що таке “на ручки”. Тільки тепер починають розуміти”.

Катя сидить у кріслі й пестить одного з “філософів”. У притулку вона практично живе – проводить більшість днів і ночей.

Від модельного бізнесу до чищення собачих вух

собаки цуценята притулок

Ці цуценята дуже чекають на нових господарів. Фото: Новинарня

Першими в “Хатулі мадані” отримували прихисток врятовані тварини з Київщини. Переламним моментом стала евакуація “мешканців” притулку в Бородянці. Саме тоді стало зрозуміло, що розселяти таку кількість тварин по добрих людях не вийде, і треба негайно організовувати свій власний притулок.

Пізніше до хвостатих біженців із Київщини доєдналися чотирилапі переселенці з Лисичанська, Бахмута й інших міст, розташованих у зоні бойових дій або поблизу лінії фронту.

“Я побачила рекламу пабліку, з українськими мемами, і вирішила прийти сюди як волонтер, спробувати, – розповідає адміністраторка Аліса. – Але затрималася… власне, вже четвертий місяць, як я тут”.

Аліса прийшла у притулок як волонтерка, і залишилася тут працювати. Фото: Новинарня

За її словами, зараз у притулку перебуває десь 70-80 котів і 30-35 собак.

Крім них, окремо у клітці живуть двоє щурів. Їх, розповідає Катерина Дубровська, вивезли зі зруйнованого будинку в Ірпені, в підвалі якого був зоомагазин. Малюкам пощастило: внаслідок часткової руйнації вдало “розплющило” мішок із кормом, тож тиждень тварини провели “на самозабезпеченні”, поки їх знайшли волонтери.

У притулку також є волонтери, які долучаються по можливості, але є й постійні працівники.

“Ми з Катею тут працюємо, адмініструємо притулок, – каже Аліса. – Ще серед працівників – медсестра, яка працює в стаціонарі. Це у нас окремий зал для хворих тварин, які заразні для інших. Є також людина, яка займається конкретно собаками – приходить їх вигулювати майже кожного дня, все про кожного з них знає, дає ліки, кому потрібно. А для всього іншого приходять волонтери. Їх не так багато, як було раніше. Але те, що в котів прибрано, що вони погодовані, – це передусім їхня заслуга”.

До роботи в притулку Аліса займалася моделінгом та організацією івентів. А тепер уже має навички навіть ветеринарки – може давати раду з простими захворюваннями:

“В першу чергу, це захворювання через кліщів, бліх, глистів. Наприклад, вушний кліщ. Дуже багато котів постійно потребують, щоб їм промивали вуха. В декого закисають очі, у багатьох застуда, герпес-вірус – поширена хвороба. Таких тварин ми намагаємося одразу переселити в окремий стаціонар, щоб вони не заражали інших. Щодня сюди приходить лікар, і ми індивідуально для кожної тваринки підбираємо лікування, корм і так далі”.

Правил гігієни тут також дотримуються дуже суворо. Волонтери працюють у гумових рукавицях, після прибирання кожного вольєра обробляють руки антисептиком. Ним же після кожної тварини обробляють і манеж, куди пересаджують мешканців вольєрів на час прибирання.

Читайте також:
“Вони по собаках стріляли. Бояться їх”. Як Буча повертається до життя після звільнення

“Чоловік прийшов по вівчарку для мами, бо її собаку з’їли окупанти”

Попри те, що в першу чергу тут рятують жертв війни, якщо в “Хатуль мадан” принесуть кота, знайденого в Києві, йому також не відмовлять у допомозі. На всіх вольєрах із тваринами – картки, де написане ім’я, місце походження, діагноз, якщо є, особливості поведінки (наприклад, “боїться гучних звуків”).

На одному з котячих вольєрів – підпис “потопельники”. Тут живуть кошенята, яких збиралися втопити, але їх вчасно врятували.

Якби тварини вміли розмовляти, кожен мешканець притулку міг би розповісти свою історію війни. Собака Лобі – переселенка з Лисичанська. Донедавна вона жила біля письмового столу в “котячому” залі й мусила постійно носити післяопераційний жилет. Власники не могли взяти Лобі з собою, коли виїжджали, тож у притулку вона була практично на перетримці. Лише нещодавно господарі нарешті змогли забрати свою улюбленицю. Однак перед тим Лобі перенесла операцію.

“Її повезли стерилізувати, але коли оглядали, то знайшли пухлину. Тож одночасно і стерилізували, й видалили пухлину. Тепер Лобі вже набагато краще”, – розповідає Аліса.

Кіт Лондон зі зруйнованого будинку в Бородянці має важкі поранення. Через переломи в кількох місцях йому довелося ампутувати хвіст. На стегно, де було осколкове поранення, наклали металеву пластину.

“Ми його довго лікували, але все заросло, як належить. Тож скоро вже будемо забирати пластину, і Лондон зможе повернутися до нормального життя”, – каже адміністраторка.

киця в притулку

Котикам у притулку дуже бракує ласки. Фото: Новинарня

“Була ще кішка Попіл. Біля її таблички висів осколок від снаряда, який із неї дістали. Її вилікували, і вона вже поїхала додому – знайшлися нові господарі”, – розповідає Аліса.

За її словами, люди часом приходять до притулку, щоб взяти котика чи собаку. Котів забирають кількох на тиждень, собак – дещо рідше. Сама Аліса також у перший же свій день у притулку пригледіла кішечку, яка тепер стала її домашньою улюбленицею.

Але водночас багато власників відмовляються від своїх тварин, кидають їх напризволяще…

Наслухалися тут і страшних історій. Катя згадує, як до притулку прийшов чоловік, щоб знайти вівчарку – для мами, яка пережила окупацію в Бучі. І розповів, що маму російські окупанти, на щастя, не скривдили, навіть курей не чіпали, але… з’їли маминого собаку.

“Це нормальним розумом узагалі неможливо осягнути. Тому я просто мовчки встала і пішла показувати йому наших вівчарок…” – каже дівчина.

Вигул собак у притулку “Хатуль мадан”. Фото: Новинарня

Бувають і щасливі історії, коли господарі знаходять тут своїх тварин, загублених під час бойових дій.

“Одна жінка загубила свою кішечку, шукала її. І побачила на одній з фотографій у нашому інстаграмі! Ми там часто публікуємо наших кошенят і цуценят. Та жінка приїхала по кицю й забрала її, – розповідає Аліса. – Також у нас є два коти, дуже милі – їхня господиня також знайшла їх по фотографії, приїхала до нас. Зараз вона, на жаль, не може своїх улюбленців забрати, у неї складна ситуація. Але дуже хоче зробити це, щойно зможе. А поки що передає їм їжу, просить, щоб доглянули”.

Читайте також:
Рятувальники Київщини знялися у фотосесії для підтримки безпритульних тварин. ФОТО

“Боляче дивитися, як вони тягнуться до людей, просять уваги…”

На прогулянку! Фото: Новинарня

Собак у притулку вигулюють двічі на день. Для них є спеціальна огороджена територія, де тварини можуть побігати без повідця, погратися призначеними для цього іграшками. Аліса розповідає, що майже всі собаки одне з одним чудово ладнають, але вигулюють їх разом залежно від комплекції:

“Більшість псів між собою дружать. У нас більшість невеликих собачок із Лисичанська, ми їх можемо навіть по шестеро в одному вольєрі тримати. Вони там граються, їм одне з одним весело, не сваряться ніколи. Тому вигулюємо разом. Та деяких, звісно, не можна вигулювати з іншими, особливо якщо це велика вівчарка, а інші маленькі. Взагалі, вони всі дуже добрі, ми ніколи не бачили, щоб хтось був агресивним. Але в них можуть бути такі ігри, що просто через різницю в розмірі для когось це буде травматично”.

Алгоритм догляду за котами дещо інший. Їм міняють пелюшки, наповнювач лотка, насипають корм і міняють воду. Деякі тварини – “анархісти”, йдуть “проти системи”: вмощуються спати в лоток, натомість потреби справляють на пелюшках, призначених для спання.

Котам пощастило менше – вони не гуляють, на відміну від собак. У залі стоїть розпачливе нявчання, хвостаті тягнуть лапки крізь сітки вольєрів до людей і просять уваги. Аліса признається, що це досить непросто:

“Коли було більше волонтерів і більше часу, ми брали собі просто по коту, вичісували їх, гладили. У деяких є шлейки, щоб їх теж можна було вигулювати. Але зараз волонтерів менше. А котики всі хочуть уваги. І дуже важко дивитися, як вони просяться, ці лапки за тобою тягнуться, а ти нічого не можеш зробити, бо в тебе тупо нема часу. Це дуже сумно. Тому ми намагаємося хоч потроху приділяти їм увагу, наскільки це можливо”.

Усіх тварин тут стерилізують, роблять необхідні щеплення, обробляють від глистів і бліх. Адже потенційні господарі воліють забирати уже “оброблених” пухнастиків.

Зібрати на це кошти допомагають пожертви від небайдужих людей. А кормами притулок підтримують американські благодійники.

* * *

Притулок ніколи не спить. У залі, відведеній під стаціонар, гріє лампа УФО – хворим тваринам потрібен особливий температурний режим.

При зустрічі з новою людиною собаки якусь хвилину виконують функцію “захисту території”, тобто зосереджено гавкають на чужинця, та дуже швидко йдуть знайомитися і лащитися. Коти, посидівши на руках, чіпляються кігтями, не хочуть відпускати, просять не повертати їх назад у вольєр…

Попри пережиті трагедії, втрату дому й родини, мешканці притулку не втратили вміння і бажання дарувати любов. Аби лише було кому її приймати.

Фотогалерея (гортайте):

IMG_6425 IMG_6358 IMG_6461 IMG_6474 IMG_6398 IMG_6384 IMG_6375 IMG_6345 IMG_6465 IMG_6355 IMG_6480
<
>
Катерина Дубровська. Фото: Новинарня

Читайте також:
У Бородянці врятували кота, який багато днів просидів на 7-му поверсі зруйнованого рашистами будинку

*Хатуль мадан – це в буквальному перекладі з івриту “кіт-вчений” (тобто “кіт-науковець”). Назву притулку його засновники запозичили з колись популярної в соцмережах історії-побрехеньки про ізраїльську армію, яку оформила у вигляді оповідання російсько-ізраїльська письменниця Вікторія Райхер. Оригінал оповідання (російською мовою) – тут


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".