“Вони по собаках стріляли. Бояться їх”. Як Буча повертається до життя після звільнення

 

автор: Олена Максименко
фото автора

Колись мальовниче, затишне й зелене, а нині сплюндроване й понівечене росіянами місто Буча на Київщині потроху виходить із коми після втечі окупантів. Огороджує небезпечні ділянки табличками “Міни” й червоними стрічками. Такі самі стрічки оточують ще не поховані тіла померлих: забирати їх одразу не можна, адже убитих також іноді мінують.

Змучені після понад місяця безперервного жаху люди виходять надвір… і усміхаються. Приязно махають руками в камери численних журналістів, займають черги по гуманітарну допомогу, яку постачають бусами у різні райони.

Тут досі немає ні світла, ні газу чи інтернету, не працює водогін. Мобільний зв’язок також з’являється де-не-де. Журналістів попереджають, щоб не віддалялися від групи і не сходили з асфальту на “зеленку”: на кожному кроці можуть чекати вбивчі “сюрпризи”. На те, щоб ліквідувати наслідки півтора місяця війни, піде не один рік.

Але деякі втрати не загояться ніколи.

“Я тут родилася – і нікуди не поїду!”

Відео:

Містяни реагують на журналістів на диво привітно. Помітно, що їм хочеться виговоритися, поділитися своїм болем. Про те, звідки й куди стріляли загарбники, люди розповідають емоційно перебиваючи й доповнюючи одне одного:

– Там був мотлох, поліетилен… а вони стріляли – думали, що нафтобазу знищують! Мер Ірпеня, Маркушин, казав, що фосфорними бомбами стріляють. Досі ще горить! Ввечері виходиш – і заграва! Фосфор вигорає!

– Так, сама особисто бачила! Таке, як салют!

– Літаки літали ще декілька днів…

– Ми вдома були. Вікна отак трусяться… Але в підвал не пішли. А якщо підвал засипле?

– Померлих ховали… ходили по дворах…

Новину про те, що вороги виходять із міста, бучанці передавали одне одному по “сарафанному радіо”, адже зв’язку не було. Пані Віра, яка нам про це розповідає, сміється і плаче одночасно. Її прізвище – Бучак – майже збігається з назвою рідного міста.

Віра Бучак

“Я тут родилася, я не уїду! Не поїду нікуди!” – зі стриманою гордістю каже Віра. Розповідає, що знайомі через племінницю запрошували її в Італію.

“Але я зі своєї хати – хіба що вперед ногами! Хай вони (росіяни – “Н”) звідси йдуть, очі б мої їх не бачили! Хоча батько в мене росіянин, і я за старим паспортом росіянка. Але я їх ненавиджу! Ненавиджу! Так вони допекли… Все одно ми їх переможем! Сто процентів!” – переконана жінка.

Читайте також:
Окупанти по радіозв’язку обговорювали вбивства людей у Бучі, – розвідка ФРН

“Гарні будинки розстрілювали з танків. Просто із заздрості”

Фото: Олена Максименко / Новинарня

Корінний мешканець Бучі, історик і журналіст Тарас Єрмашов, весь час перебував в окупованому нелюдами місті.

“Бачив безчинства російської армії. Можу свідчити. Ходили з обшуками і грабунками, мародерили. Колона складалася з кількох БТРів і “Уралів”. І оці БТРи – як у фільмах про Другу світову війну, всі обвішані клунками!

У тих будинках, де не було людей, вони просто виламували двері і все вигрібали. А якщо люди були – то вдиралися й “проводили обшук”. До нас так прийшли: з ногами залазили на постіль, вивернули весь одяг із шаф – подивитися, що за ним сховано. Казали, шукають зброю, боєприпаси.

Звідти, де господарів не було, забирали взагалі все хоч трохи цінне. Наприклад, біля одного з сусідніх будинків лежали коробочки від ювілейних монет Національного банку – це вони, вочевидь, колекцію викрали.

А те, що не могли взяти з собою, за старою російською звичкою просто нищили. У нас поряд магазинчики, готель – і там декоративний самшит росте. То вони і його вирубали – просто зі злості. Або, наприклад бачать хороший, гарний заможний дім. То спершу обчистять – а потім розстрілюють з танків. Суто із заздрості”, – розповідає Тарас, порівнюючи ці події з російським нападом на Київ під командуванням Михайла Муравйова.

“Ті самі реалії – один до одного”, – вважає історик.

Тарас Єрмашов. Фото: Олена Максименко / Новинарня

Як і інших мешканців Бучі, чиї хати підлягали “обшуку”, російські нападники його допитували.

“Допит” тривав близько години. Чи був я на Євромайдані? Чи входив до націоналістичних організацій? Чи маю боєприпаси? Чи був у теробороні? – переповідає Єрмашов. – Я стояв під прицілом біля паркану свого дому і мусив їм відповідати…”

“Допитували” його суворо. Бо, по-перше, знайшли стару камуфляжну куртку, яку чоловік використовував як спецівку. Але особливі претензії й питання викликала чимала бібліотека Тараса.

“А шо ета, ти чітать любіш?.. А хто ти? – Я кажу: та так, разнорабочій… рємонти дєлаю… – А шота ти очєнь грамотний! – Та просто самоучка…” – переповідає чоловік розмови з рашистами.

За словами Тараса, спершу в Бучі було багато воїнів ЗСУ, нечисленна тероборона: “За свідченням одного з тероборонців, мого сусіда, багатьох із них окупанти вбили в перший же день… І це була переважно молодь. Бо їм на всіх дали щось із 15 автоматів. Узагалі, з підготовкою тероборони у нас був провал. І здачу Бучі я теж вважаю стратегічною помилкою. Бо це висота, з якої обстрілювали Київ! Звідси день і ніч по ньому гатили артилерією і мінометами. Ну й по отих кварталах. Бачите, вони спеціально в інфраструктурні об’єкти намагалися поцілити. Зокрема в підстанцію, щоб світла не було”.

Читайте також:
Страти в Україні були частиною плану Путіна щодо вторгнення, – глава розвідки Британії

“Біля машини обличчям униз лежить Вася… і дуже багато крові”

Фото: Олена Максименко / Новинарня

З мешканкою Бучі Вікторією Клімцовою ми спілкуємося телефоном – вона виїхала вже після звільнення міста. Жінка мусила вивезти літню матір, яка практично не ходить.

Вікторія – вихователька дитячого садочка. Виїжджати з міста без чоловіка вона не хотіла. А той не міг покинути тварин, самотніх сусідів, які потребували допомоги… і рідне місто.

“Олег дуже любив тварин – у нас і собака, й коти. Він одразу заявив, що ні на сантиметр не відступить з нашої землі! Хоча за національностю був росіянином: батько з Барнаула, Алтайський край. А мама з Черкащини. Він узагалі не боявся: я, каже, на своїй землі! Я їм ані сантиметра не вступлю!” – розповідає жінка.

Родина мала певні запаси продуктів, якими ділилася з сусідами. Коли зникла електроенергія та інші “блага цивілізації”, Олег розводив багаття, шукав дрова, добував воду і й харчі. Прокидався рано, щоб на той час, коли встануть інші, уже був вогонь і готовий окріп.

“Вони з Василем Чеканом – теж безстрашний чоловік! – їздили по воду з великою пластиковою цистерною. А це ж весь час стріляють! Поки він повернеться, поки розгрузить – я переживала…” –переповідає події тих страшних днів Вікторія.

Фото: Олена Максименко / Новинарня

Одного дня вона почула кулеметну стрілянину просто під будинком.

“І бачу – в двері шкребеться наш собака, який біля Олега був. А Олега нема… У мене все похололо. Відчиняю двері – пішла кулеметна черга, було враження, що просто в дім. Я вибігла – вогнище горить, каструля стоїть… лежать чоловікова курточка і сокира – видно, коли він рубав дрова, зняв куртку. Я очима шукаю, де він. Думала, заховався від обстрілу. Дивлюся, біля машини лежить Вася, обличчям униз… і дуже багато крові. Зазирнула через вікно у машину – Олега не бачу. Зайшла з іншої сторони – а він сидить, голова похилена… І куля просто в серце. Я зомліла. Сусідка за мною біжить, хлопці прийшли допомогли… як страшний сон, ніби це все не зі мною”, – розповідає жінка.

У перервах між обстрілами сусіди нашвидкуруч поховали убитих. Дружині порадили на це не дивитися, і вона не заперечувала: “Я хочу запам’ятати свого чоловіка таким, яким він вийшов із дому. Я віруюча людина і твердо знаю, що з ним побачуся, що ми будемо разом”.

Сама Вікторія має потребу в інсуліні й потребувала медичної допомоги. Тож після загибелі коханого погодилася виїхати з Бучі разом із мамою.

“Поки він був поруч, він підтримував, він не давав мені відчути війну до кінця. А потім… Треба було виїжджати, адже мамі було зовсім погано, вона постійно перемерзала, – розповідає жінка. – Коли нас вивозили, то везли через Дмитрівку. І я вперше побачила розстріляні машини з написами “Діти”…

Зараз Вікторія почувається краще і хоче якнайшвидше повернутися додому. Перепоховати свого чоловіка і бути поруч. А ще хоче всиновити дитину. Щоб було кому дарувати любов.

Читайте також:
“Господи, зверши Свій Суд над немилосердними вбивцями”: Епіфаній провів панахиду в Бучі

“Убила Рекса міна…”

Василь і його вихованці. Фото: Олена Максименко / Новинарня

Біля супермаркету разом із людьми, що чекають на “гуманітарку”, збирається зграя собак. Вони скупчуються біля чоловіка, що ріже буханку хліба і згодовує їм скибку за скибкою. Журналісти питають, чи їв він сам.

“Та їв, їв! – відмахується Василь. – Вчора й гаряче було, каша…”

Він представляє двох своїх підопічних: Біба і Боба. Каже – дбав про хвостатих друзів ще задовго до “великої війни”. Згадує початок бойових дій на рідних вулицях:

“Я їхав на велосипеді з Ірпеня. Почали падати міни. Били туди, в центр Ірпеня. Потім бачу, що вже щось покрепче – стовп диму стоїть… Вже на другий день я пішов сюди, щоб води набрати – а вони отуди під’їхали. Ну, я сховався там, де мусорник! І так от цілий день лупашили. Десь тут щось у них, видно, стояло. Ще один раз ішов воду набирати в магазин, і вони там були, брали алкоголь. Але нічого не казали. Просто подивилися на мене, я на них”.

Уже буденно Василь розповідає про тіла на вулицях, про стихійні поховання з іменами на імпровізованих хрестах. Один раз його з собаками зупинили.

“Я думав, що вони будуть стріляти. Але вони не стріляли. Чи пожаліли мене, чи що. Каже про собак: “Батя, то всьо твоі? – “Мої». Наймолодший спитав, як їх звуть, я відповів. А він такий: “Давай п**дуй!” Коли вже “відправили” геть, то почався сильний бій”, – пригадує чоловік.

Один з його улюбленців не пережив бою: “Убила Рекса міна… не вижив. Похоронив його біля хати своєї”.

Фото: Олена Максименко / Новинарня

Сам Василь від обстрілів ховався в гаражі. Харчувався запасами картоплі й макаронів. Обстріли пошкодили його будинок, але про це він говорить спокійно, майже недбало: “Та він наполовину вцілів. Швидше за все, міною пошкодило. Реально відновити”.

На питання, чого залишився в зоні бойових дій, показує на собак: “Я не міг їх залишити. Їх би перестріляли всіх!

Вони по собаках стріляють – бояться їх.
Бо пси гавкають”.

Собаки негайно підтверджують це своє вміння, з ентузіазмом обгавкуючи чергового велосипедиста.

Читайте також:
“Позавчера алабая захреначили”: окупанти почали їсти собак і ґвалтувати неповнолітніх. ПЕРЕХОПЛЕННЯ СБУ

“Ходили п’яні й стріляли по всьому, що рухається”

Фото: Олена Максименко / Новинарня

Місто потроху оживає… і ховає своїх загиблих. Поховання перетворюється на затяжний і болісний процес, іноді з тривалим процесом встановлення особи.

На згарищі біля приватних будинків лежать обгорілі тіла, які фахівці ДСНС уже перевірили щодо можливого замінування. Доступ до них огороджений стрічкою, біля кожного стоїть номер. Декому з колег-журналістів стає зле.

“Тут шестеро людей, – пояснює представник місії з евакуації. – Четверо жінок і двоє чоловіків. Ймовірно, серед них є принаймні одна дитина… Загинули від пострілів або від ракетного удару. В однієї жінки – точно вогнепальне поранення. Попередньо ми вважаємо, що їх розстріляли, а потім тіл намагалися позбутися: облили запалювальною сумішшю й підпалили”.

Тіла складають у чорні мішки і заносять у бус. Хто ці люди – встановити поки що не вдалося. Ймовірно, вони мешкали неподалік. Але свідки їх загибелі поки що не зголосилися, тож встановлювати всі обставини та особи загиблих буде слідство після проведення відповідних експертиз.

Сергій Матюхін, який долучився до болісної місії з евакуації убитих земляків, був бранцем російських окупантів. Розповідає, що перед початком вторгнення саме збирався їхати в Київ до дітей.

“Для тих вояків не було різниці, кого вбивати, – згадує чоловік. – Жінок, дітей, старих… їм було байдуже. Вбивали всіх, хто потрапляв на приціл. Ходили п’яні й стріляли по всьому, що рухається”.

Сергій Матюхін. Фото: Олена Максименко / Новинарня

Сам Сергій вважає, що йому попалися “досить нормальні” окупанти – бо, мовляв, хоч і пролежав добу зв’язаний, але не вбили й навіть не катували.

“Це були не москвичі й не москалі взагалі. Якути. Любителі в’язати… Без особливих жорстокостей. Командир їхній сказав, що якщо не намагатися втікати, то не уб’ють. Я їх питав, чи розуміють вони, що тут небажані гості? Більшість розуміла. І я їм навіть казав, що “ви потрапили в казкову країну, але ця країна для вас буде пеклом”. Вони опускали голови й навіть нічого не відповідали. Розуміли, що їхня влада їх просто кинула”, – ділиться міркуваннями про рашистів чоловік.

Читайте також:
“Навіть зазомбовані починають розуміти, що їх на***али”.
Розповідь журналістки, яка спілкувалася з окупантами в заблокованій Бучі

“Ми чудово знаємо, що вороги прийшли вбивати українців як націю. Але світові це ще треба довести”

Фото: Олена Максименко / Новинарня

Серед тих, кому з “нормальністю” поневолювачів пощастило менше, більшість, на жаль, розповісти вже нічого не зможе. Тому для слідства надзвичайно важливими є свідчення всіх, кому вдалося врятуватися з рашистського пекла живим.

“Воєнні злочини – це для прокуратури зараз завдання номер один. На сьогодні їх уже тисячі, – наголосила генеральна прокурорка Ірина Венедіктова. – І вже близько 5 000 мають попередню кваліфікацію “воєнні злочини”, ще понад 2 000 – дотичні кваліфікації. Ми маємо розуміти, що воєнні злочини, навіть у такій жорсткій ситуації, це перша ланка градації. Далі йдуть злочини проти людяності, ще вище – злочин агресії і геноцид“.

Провадження щодо геноциду українська прокуратура відкрила 1 березня. Але це – найскладніше питання.

“Стандарти доведення злочину геноциду доволі високі, це міжнародний рівень. Вони були закладені в Нюрнберзькому трибуналі, потім у Конвенції з запобіганню геноциду й так далі. На сьогодні ми точно можемо говорити, що доведемо злочини проти людяності. Але світ іще не бачив інших жахіть, які відбувалися в Україні: в Маріуполі, Бородянці, інших містах…” – наголосила генпрокурорка.

Генеральний прокурор України Ірина Венедіктова. Фото: Олена Максименко / Новинарня

Ще одне важке питання – постраждалі від сексуального насильства.

“За оперативною інформацією, таких злочинів багато. Страх як багато. Але люди, які від них постраждали, часто часто не можуть про це говорити. А багато хто з них і досі перебуває на окупованих територіях”, – зауважує Венедиктова.

Уже зараз на сайті офісу генпрокурора можна побачити тисячі відкритих проваджень різного обсягу і змісту. Там же зазначено й імена підозрюваних у воєнних злочинах РФ проти України. Наразі їх понад 200: за рішенням судів, ці особи перебувають у розшуку.

“Надзвичайно важливий напрямок – співпраця з Міжнародним кримінальним судом. Прокурор МКС Карім Хан був в Україні, у нього вже є стратегія розслідування. Крім того, в нас створена спільна слідча група з Литвою і Польщею, ми координуємося з Євроюстом. І я дуже вдячна Євросоюзу за те, що буде допомога в роботі цієї спільної слідчої групи”, – каже генеральний прокурор.

Ще один напрямок роботи – це відкриття проваджень в інших національних юрисдикціях. На сьогодні провадження щодо воєнних злочинів Росії відкрили вже 10 держав.

Також Ірина Венедиктова повідомила про створення єдиного хабу, де вказано алгоритм, за яким прокурори сортують повідомлення про воєнні злочини: щоб прикладати докази до матеріалів справи й вони були прийнятними для судів.

“Хаб працює як для наших національних судів, так і для МКС, суду ООН і Європейського суду з прав людини. Звичайно, нам усім хочеться швидкої справедливості. Бо тим, хто живе в Україні, не треба нічого доводити: ми чудово знаємо, що вороги прийшли сюди вбивати українців як націю і руйнувати нашу країну як державу. Але для всього світу ми це мусимо довести. І тому дуже прискіпливо збираємо всі докази”, – пояснила генпрокурорка.

Читайте також:
Стали відомі підрозділи ЗС Росії, які чинили злочини в Бучі

Замінованою може бути навіть “корочка” від документів

Фото: Олена Максименко / Новинарня

На в’їзді в Бучу – кілометрові затори. Незважаючи на прохання влади не поспішати, люди рвуться до власних домівок. Проте фахівці знову й знову радять не поспішати, адже їм належить розмінувати ще величезний шмат території.

“Винахідливість” російських убивць вражає навіть фахівців. Заміновують тіла загиблих, вхідні двері в під’їзди й квартири, навіть дверцята холодильників.

“Інколи заміновані двері зсередини квартири, а самі вони виходили через вікно. Зовні зрозуміти, що там вибуховий пристрій, непідготовленій людині фактично неможливо”, – розповідає міністр внутрішніх справ Денис Монастирський.

За його словами, найчастіше такі випадки трапляються в тих квартирах, де відомо, що власники або були учасниками АТО, або є активістами, працюють у поліції чи інших правоохоронних органах.

Небезпеку становлять і різні предмети на вулиці. А один чоловік підірвався, відкривши багажник власних “Жигулів”.

“Якщо говорити про Київську область загалом, то розмінування триватиме не один рік”, – вважає старший водолаз-сапер рятувального центру швидкого реагування Денис Горбань.

Найрізноманітніші снаряди від усіх видів озброєння, починаючи зі стрілецької зброї й завершуюч системами реактивного залпового вогню, залишками ракет “Іскандер”, “Точка У” та інших, не кажучи вже про міни найрізноманітніших варіантів і конфігурацій – росіяни “нашпигували” нашу землю всім, чим могли. За словами фахівців, небезпеку може становити будь-який предмет: замінувати можна навіть “корочку” від документів.

Фото: Олена Максименко / Новинарня

“За армією, яка звільняє ці міста від окупантів, настає не менш складний етап – відновлення, повернення до мирного життя. Але воно можливе лише після огляду місця подій органами досудового розслідування, розмінування, фіксації правопорушень, збирання трупів… А десятки тіл і досі лежать у квартирах, під завалами, в лісах, куди поки що немає доступу. І лише після цього всього місцеві жителі можуть повертатися до своїх домівок”, – наголошує міністр внутрішніх справ.

“За даними міжнародних інституцій, один день активних бойових дій означає місяць розмінування. От і рахуйте, скільки часу потрібно, щоб повністю розмінувати звільнену від окупантів територію”, – додав Монастирський.

Фотогалерея (гортайте):

війна - Київська область - спалена техніка РФ - танк - дорога до Бучі Буча - руйнування - 05-04-2022_авто_2 Буча - руйнування - 05-04-2022_супермаркет Буча - руйнування - 05-04-2022_авто Буча - здесь люди Буча - війна - спалена техніка РФ_1 Буча - руйнування - 05-04-2022 Буча - руйнування - 05-04-2022_1 війна - Київська область - спалена техніка РФ - дорога до Бучі Буча - руйнування - 05-04-2022_авто розписане росіянами війна - Київська область - спалене авто Діти - дорога до Бучі війна - транспорт - спалена техніка РФ - дорога до Бучі війна - Київська область - спалене авто - дорога до Бучі
<
>
Фото: Олена Максименко / Новинарня

 

Читайте також:
У Бучі рашисти замінували територію кондитерської фабрики, а печиво – отруїли


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.