СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
1172038 +4383
Летальні випадки:
21258 +212
Одужали:
900749 +14501
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 6009914 (+26792). Оновлено: 08:22 20.01.2021

Командувач ОТУ “Північ” Ромигайло: Наказ знищити документи по Іловайську був неправомірний, тому не виконали

“Нові генерали Українського війська”: начальник штабу ОК “Північ” Петро Ромигайло забарився з отриманням “великих” погонів, бо дав викривальні свідчення у кримінальній справі щодо Іловайська

 

автор: Людмила Кліщук
з Луганської області
фото автора, з архіву Петра Ромигайла
та з ФБ ОК “Північ”

 

Його називають цінним свідком у справі розслідування Іловайської трагедії. Він справді дає викривальні свідчення щодо колишніх військових командирів та досі не відхрещується від своїх слів.

Зараз відряджений на Луганщину, де керуватиме, ймовірно, також розведенням на наступній ділянці військ, що має відбутися до березня 2020 року.

Знайомтеся: генарал-майор Петро Ромигайло, начальник штабу – перший заступник командувача військ оперативного командування “Північ” Сухопутних військ ЗСУ, зараз – командувач оперативно-тактичного угруповання “Північ” Об’єднаних сил на Луганщині.

Зустрічаємося з офіцером у його робочому кабінеті в штабі ОТУ із закритими чорною клейонкою вікнами. На стіні – карта Донецької й Луганської областей. У шафі поруч – художні й документальні книжки про збройну агресію Росії та окупацію Криму, видані протягом останніх кількох років.

Петрові Дмитровичу 53, і він отримав генеральське звання у травні цього року. Чому так пізно? Говоримо і про це. Але починаємо ще зі служби ще за радянських часів.

Географія перших років: Якутія, Прикарпаття, Куба

Петро Ромигайло народився 6 квітня 1966 року в селі Балин Літинського району Вінницької області.

“Строчку” служив у радянській армії аж у селищі Тіксі в Якутії, на березі моря Лаптєвих. Військово-облікова спеціальність – водій (кермував “Уралом”). Згодом став командиром відділення.

“Півтора року там служив. Було цікаво: пів року – полярний день, пів року – ніч”, – пригадує військовий Крайню Північ СРСР.

У 1985 році він ступив у військове училище імені Кірова в Ленінграді, у 1989-му – отримав погони лейтенанта. Після завершення навчання Ромигайлові як найкращому випускнику надали право обрати подальше місце служби. Ним став Прикарпатський воєнний округ в Україні, місто Мукачево.

До 1990 року Петро Ромигайло служив на Закарпатті, звідти був відряджений на Кубу, де ще два роки командував взводом, ротою, керував у частині фізичною підготовкою та спортом.

– Що робили на Кубі радянські військові в той час? 

– Виконували завдання за призначенням, – лаконічно каже армієць, хитро усміхаючись. “Карибська криза” з розміщенням радянських ядерних ракет на Кубі на той час уже 28 років як минула.

Саме під час служби Ромигайла на Кубі Україна проголосила незалежність. Втім, Петро дізнався про головну подію 1991 року зі значним запізненням.

“Коли Україна стала незалежною – ми про це ще не знали. Листи приходили через місяць.

Телебачення показували в запису – те, що хотіли показати. Інтернету не було. До нас доводили тільки те, що треба було. Інформаційна блокада була присутня”, – згадує офіцер.

Повернення – в РФ, але вибір – незалежна Україна

Коли Союзу вже де-юре не існувало, “кубинці” повернулися в Російську Федерацію. Бо війська, які перебували за кордоном, підпорядковувалися Москві.

Ромигайло поїхав у відпустку додому і взяв відношення, аби служити на Батьківщині. Протягом трьох місяців перевівся. 1993 року став під прапори Збройних сил України, у 820-й мотострілецький полк у Мукачевому.

– Чому? Бо я українець, тут моя батьківщина. Тож рішення служити далі не РФ, а своїй державі було однозначним.

– Що вам дала радянська армія? 

– Змужнів та отримав непогану військову освіту.

– Чи підтримуєте зв’язок з однополчанами – тими, що на Кубі служили, скажімо? 

– Підтримував. Чимало з них також повернулися в Україну, ще один служить досі в Генеральному штабі. Решта – позвільнялися з війська.

Після 2014 року з друзями, які залишилися в Росії, стосунки не підтримую.

Знаю, що зараз дехто з колишніх однополчан – військові начальники в РФ, командири округів.

Читайте також:
Головний СІМІС ЗСУ Ноздрачов вибачився за “швидку реінтеграцію” з окупантами




У 820-му полку на Закарпатті Петро Ромигайло пройшов усі офіцерські посади, аж до найвищої: комвзводу, комроти, заступник командира батальйону, комбат, начальник штабу полку (майже протягом п’яти років), командир полку (два роки).

У 2004-му полк розформували, а Ромигайла перевели на посаду начальника штабу 128-ї бригади в тому ж Мукачевому.

Із 2005 року – командир 354-го навчального полку в Десні, майже два роки служби на Чернігівщині.

2007–2010 рр. – командир 128-ї бригади.

Після цього Ромигайло гриз граніт військової науки в Національному університеті оборони імені Черняховського на оперативно-стратегічному рівні. Закінчив у 2011 році та потрапив служити в Житомир заступником начальника штабу 8-го армійського корпусу, віднесеного до сил швидкого реагування.

– Це була цікава посада. Корпус був єдиним, який займався бойовою підготовкою з усіх військових частин України. Сподобалося, – констатує офіцер.

Внутрішній відлік війни: 9 березня 2014-го, загиблі на Херсонщині

На початку 2014 року Ромигайло був призначений начальником штабу 8-го армійського корпусу. 9 березня управління корпусу та військові частини виїхали в напрямку Криму. Саме ця дата для генерала є його внутрішнім відліком війни.

– Ми вилетіли до місця призначення на літаках, відповідали за всі перешийки з Кримським півостровом. Стояли там до кінця травня.

– Чи було у вас передчуття агресії з боку РФ? 

– Чесно? Не вірив. Але коли в березні 2014-го потрапив на перешийки під Крим, то побачив, що агресія є.

Коли ми розвантажували свою техніку в Херсонській області – вже були випадки підривів військової техніки разом з екіпажами.

Протягом місяця загинуло близько 15 військових. Це було ще в березні 2014-го.

Вони просто їхали на марші – і техніка по дорозі вибухала на території Херсонської області. Вони самі не могли вибухнути.

“Географія” Донбасу для Петра Ромигайла стартувала з Гранітного Донецької області: в червні там розмістили штаб сектору “Д”. Начальником штабу був полковник Ромигайло.

На той час військові частини, які стояли вздовж кордону з Росією, вже несли втрати. Труднощі під час командування сектором, за словами Ромигайла, полягали в тому, що війська були роззосереджені по всій лінії державного кордону, логістика – відсутня, а підрозділи забезпечували переважно лише повітряним шляхом (харчування, боєприпаси, питна вода).

– Чому Гіркіну дозволили перейти зі Слов’янська до Донецька? Якби цього не відбулося – історія АТО змінилася б? 

– Думаю, змінилася б. Чому дозволили вийти – не знаю. Цікаве питання до багатьох політиків, які це дозволили зробити.

Банда Гіркіна входить у Донецьк, липень 2014

Вторгнення Росії: прийшов, побачив, доповів

У ніч з 23 на 24 серпня 2014 року дев’ять російських батальйонно-тактичних груп перетнули державний кордон.

– Чи можна було цьому запобігти?

– Я не знаю, чи можна було їх затримати…

– А ліквідувати? 

– Можна було. Я їх особисто бачив, спостерігав райони, куди вони зайшли, як вони розгортали свої артилерійські підрозділи та наносили ураження по наших військових частинах.

Важка артилерія регулярної армії РФ на краях “коридору” під час виходу з Іловайська. Фото GETTY

На той час наших артилерійських підрозділів тут уже не було, сектор фактично вивели після того, як по ньому були нанесені значні ураження. Я надав точні координати, куди зайшли російські військові, щоб по них були нанесені ураження у відповідь.

Якби ми їх знищили – Іловайська, можливо, не було б. Але це моя точка зору.

У проміжному звіті тимчасової слідчої комісії з розслідування трагічних подій під Іловайськом згадується прізвище Ромигайла ось у якому контексті:

“Приблизно о 10.30 24 серпня 2014 року, під час параду в Києві, офіцери штабу Сектору «Д» на чолі з полковником Ромигайлом з передового командного пункту в лісопосадці на трасі Амвросіївка–Кутейникове спостерігали колону бронетехніки російської армії загальною чисельністю понад 100 одиниць, у складі бойових машин десанту, танків, самохідних артилерійських знарядь, а також великої кількості тентованих КамАЗів з боєприпасами та особовим складом, які на великій швидкості рухались вглиб території України”.

Прошу офіцера пригадати той День Незалежності.

– 23 серпня ми знали, що вони (росіяни) зайшли, але на власні очі не бачили. 24 серпня я вранці отримав завдання від начальника штабу АТО: поїхати та уточнити, чи реально це російські війська. Їхня передова група вийшла, шукала, ймовірно, район потрібний та вийшла на позиції однієї з наших бригад. Але вони підійшли під саме Кутейникове: побачили, що стоять наші підрозділи, розвернулися, заїхали в сад. Ми проїхали за ними та бачили всі колони, які туди зайшли. Ми мали всі їхні координати. Стояв, порахував, потім вони нас трохи по полях поганяли на БМД своїх… Я тоді передзвонив начальнику Генерального штабу, начальнику штабу АТО та доповів таку ситуацію.

– По чому було видно, що це кадрові військові з РФ?

– Я військова людина і знаю, в кого які зразки техніки стоїть на озброєнні.

По-перше, їхні новенькі БМД (бойові машини десанту – “Н”), КамАЗи, танки “72-ки”, нові артилерійські системи, яких у нас ніколи й не було. Й емблеми відповідні повітрянодесантних військ, а за маркуваннями можна було визначити, які то дивізії… Номери реєстраційні зняли, але все було зрозуміло.

І форма цікава була в тих солдатиків… Зелена, як у Криму.

Іловайськ: “добре, що не знищили документи за наказом”

– За даними звіту Генпрокуратури, співвідношення військових сил України з військами вторгнення Росії та терористичних організацій “ДНР/ЛНР” у районі міста Іловайськ становило: особовий склад — 1 до 18; танки — 1 до 11; бронетехніка — 1 до 16; артилерія — 1 до 15; “Гради” — 1 до 24. Це так?

– Не знаю, хто це рахував. Яке було угруповання військ в Іловайську – я не знаю. Якщо брати батальйони, які в нас (у секторі “Д” – “Н”) залишилися – вони були спроможні стояти в секторі, але бригади понесли великі втрати, тому їх вивели на відновлення, і в секторі не залишилося сил та засобів, які могли протистояти батальйонно-тактичним групам росіян.

– У розслідуванні по Іловайську ви фігуруєте як свідок. Як часто вас допитували? Коли був крайній допит?

– Востаннє на допиті був у 2015 році. Півроку тоді ходив свідчити у ГПУ. Довгенько уточняли все… Нам пощастило в тому сенсі, що після отриманого завдання до нас надійшло розпорядження знищити документи. Але командир сектору прийняв рішення не знищувати всі розпорядження вищого керівництва. Мудро вчинив. І коли до нас приїхала прокуратура, то в нас було чим “захищатися”. Ми показали всі документи, розпорядження, всі-всі записи. Оригінали. Тому ми всі ходимо на свободі та добре почуваємося.

– Чому не знищили?

– Бо є правомірні накази, а є неправомірні. Я їх не маю права обговорювати, але мій командир прийняв, вважаю, правильне рішення. Тому я себе зараз теж добре почуваю. Там (у наказах) все було прописано: що, хто та коли мав робити.

– Правда, що ви телефонували начальнику сил АТО Віктору Назарову, казали прямо, що Україною їде російська техніка, а він вас нібито звинуватив у “панікерстві”?

– Було таке. Я доповідав, а він сказав, що то “демонстративні дії” підрозділів Російської Федерації й не треба панікувати.

Я йому сказав, що вони вже розбивають одну з наших військових частин, розгорнули артилерію. А він відповів приблизно таке: “Не бійся, все буде добре”.

– Крім роботи у штабах, ви брали участь у бойових операціях, завданнях разом із молодшими офіцерами чи солдатами?

– Із 2014 року я кругом працюю із солдатами. Реально був на Савур-могилі, в Петрівському, Дмитрівці, Гранітному та інших населених пунктах, де разом із солдатами виконував бойові завдання.

А яка різниця: солдат чи офіцер? На війні всі рівні. Тільки офіцер відповідає за своє рішення та за збереження життя підлеглих, а солдат – за виконання завдання.

– Картаєте себе за якесь рішення, яка віддали підлеглим? 

– Старався завжди віддавати правомірні рішення, жодного разу не давав команду нанести ураження по мирному населеному пункту. Совість чиста, сплю спокійно.

Вихід з Іловайська. Кадр відео Руслана Шапошникова

– ЗМІ пишуть, що ви надали слідству викривальні покази щодо генералів Назарова й Муженка та не відмовляєтеся досі від цих свідчень. Аргументуйте, будь ласка.

– Не збираюся відмовлятися. Якби ними було прийнято рішення щодо застосування та нанесення ураження по батальйонно-тактичних групах росіян – Іловайська, вважаю, не було б. Якби й трапився – не з такими втратами. Тому я свої рішення не міняю.

Читайте також:
Муженко пояснює штурм “непотрібного” Іловайська впливом бізнесменів, зокрема Корбана. ВІДЕО

– З відстані часу, як ви можете проаналізувати Іловайську операцію? Які вирішальні помилки були здійснено?

– Якби залишили підрозділи сектору “Д” – Іловайська, можливо, не було б у тих масштабах. Якби нанесли ураження по росіянах – теж був би інший результат.

Під самим Іловайськом було не таке вже велике угруповання українських військ. У секторі були набагато краще підготовані підрозділи, але їх уже вивели.

Протистояти не було кому: треба було два-три дні почекати, аби наші резерви підійшли. Але противник теж усе прораховував. На той час у нас не було безпілотних літальних апаратів, ми були “сліпі”…

– Кажуть, що в ході Іловайської операції були значні похибки в роботі розвідки. Це так? 

– Що вам сказати – чесно?

А вона тоді була, та розвідка? – зітхає Ромигайло.

Свідок у резонансній справі Без’язикова

Згідно з показами майора Валерія Шмигельського, в середині серпня 2014 року за розпорядженням начальника штабу сектору “Д” полковника Ромигайла була створена переговорна група з трьох офіцерів (начальник розвідки сектору “Д” полковник Без’язиков, майор юстиції Шмигельський, капітан Мандажи), яка мала забрати у сепарів тіла військових 30-ї бригади, загиблих у бою за село Степанівка, Шахтарський район Донеччини. У Степанівці троє офіцерів потрапили в полон, опинилися “на підвалі” в Донецьку. Згодом Івана Без’язикова звинуватили у співпраці з бойовиками “ДНР” в полоні та державній зраді. Триває суд.

Запитую Петра Ромигайла, чому в те відрядження – забирати “двохсотих” – поїхав саме начальник розвідки сектору Без’язиков? І яке особисте ставлення Ромигайла обвинувачень на адресу Без’язикова?

Полковник Іван Без’язиков після звільнення з “полону”, липень 2016. Фото прес-служби президента Петра Порошенка

– Я тоді був у Петрівському. Одна з наших бригад у Степанівці понесла великі втрати, відійшла. Без’язиков отримав таке завдання, бо напередодні їздили та домовилися про це: вони (бойовики – “Н“) дозволили забрати поранених. Наші санітарні авто заїхали та поранених забрали. Наступного дня знову йшла інформація про те, що наші поранені є ще в лісосмугах. Знову поїхали домовитися. Без’язиков узяв командира розвідроти та водія. Не доїжджаючи до Степанівки, вони були затримані, хоча їхали з білими прапорами.

Потім я побачив уже у 2015 році командира розвідроти, якого вони випустили.

Без’язикова побачив на суді вже. Особисто я його не звинувачую ні в чому, в жодній держзраді, бо не маю морального права. Але.

Один офіцер із його розвідвідділу у 2015 році, після повернення з того боку, зайшов до мене в кабінет і розповів, що надав докази в СБУ про те, що Без’язиков його катував, притискав до скроні пістолет, погрожував, що коліна прострелить та обіцяв “дати” один із підрозділів за умови, якщо той залишиться служити там.

Офіцер відмовився – бойовики його катували. Без’язиков – у тому числі.

Ці ж слова підтвердив і командир роти, який теж був очевидцем цього. Правда це чи ні, я не знаю.

Але коли Без’язиков потрапив у полон, на третій день було нанесено ракетний удар точно по командному пункту штабу сектору “Д” в Гранітному. То було пряме попадання: п’ять людей загинули, 12 поранених.

Ракета влучила просто в робоче місце командира сектору близько 3-ї години ночі. Він тільки вийшов звідти – і за 15 хвилин прилетіла ракета.

Це було 18 серпня 2014 року. Все це прилетіло з РФ. Такі координати міг дати лише спеціаліст, яким був Без’язиков та міг знати цю інформацію.

Я про це і свідчив у суді: по факту.

Читайте також:
CБУ повідомила шпигуну Без’язикову підозру в держзраді

“Персональний цвинтар” генерала Ромигайла

У вас є “персональний цвинтар” загиблих в АТО/ООС?

В.о. командира однієї з військових частин. Не називатиму імен. Була інформація, що він перейшов, нібито, на “ту сторону”.

Він був командиром бригади. Але потім за результатами ДНК-експертизи встановили, що він загинув. У його авто 24 серпня [під Іловайськом] влучив снаряд. Я його добре знав, бо разом виконували бойові завдання.

Від редакції: йдеться про полковника Павла Півоваренка, командира 51-ї механізованої бригади ЗСУ. Тіло в.о. комбрига було ідентифіковано й поховано – через майже два роки після загибелі – після проведеного ДНК-тесту. 

Похорон полковника Павла Півоваренка в Києві у липні 2016 року. Фото: МОУ

Читайте також:
У Києві перепоховали комбрига, який загинув під час прориву з Іловайського котла і донедавна був неідентифікований

“Вічний” полковник

Із 2014-го по 2019 роки військова кар’єра Петра Ромигайла була “стабільною”. Він обіймав генеральські посади, хоча звання відповідного не мав.

У 2014 році начальник штабу 8-го армійського корпусу. 2015 понижений у посаді, заступник командувача ОК “Захід”. Півтора року на посаді, більшість часу в районі АТО. Із 2017-го начальник штабу ОК “Північ”.

Нагородження військових 54 ОРБ в Новограді-Волинському під час виходу на ротацію, грудень 2017. Праворуч – заст. ком. ОК “Північ” Петро Ромигайло

Як вам служилося протягом п’яти років після викривальних свідчень проти Муженка в той час, коли він був начальником Генштабу?

Служилося і служиться добре.  Ні про що не шкодую, совість чиста.

Не було вставлянь палиць в колеса? 

Мої колишні підлеглі протягом пів року отримували звання від підполковників до генералів. Хто олівці точив отримував звання. А ми як служили, так і продовжували служити, нас не помічали. На жаль, так було. Далі побачимо.

Генеральський погон Петра Ромигайла

Указ про присвоєння “вічному” полковнику Петру Ромигайлу звання генерал-майора президент Петро Порошенко підписав аж 3 травня 2019 року.

Ну, було несподівано. Задоволений був, звісно, але без ейфорії. Я вже “перегорів” цим.

Що для вас погони генеральські?

Нічого. Військове звання. А залишаюся я солдатом.

ОТУ “Північ”: закиди до ОБСЄ в очікуванні нових ділянок розведення

Зараз ви в ОТУ “Північ”. У цьому районі відповідальності вже відбувся процес розведення на двох ділянках: Станиця Луганська та Золоте-4/Катеринівка. Розкажіть, що було найскладніше у забезпеченні цих процесів.

Ми завершували розведення в Золотому-4. Не бачу проблем у цьому. Не вважаю, що розведення це “зрада”.

Я задоволений рішеннями президента щодо того, аби настав мир: на ділянках відсутні обстріли тощо.

Якщо відведення триватиме далі, то, як мінімум завершаться обстріли, перестануть гинути люди, хоча б від стрілецької зброї та снайперів.

Поліція в районі Катеринівки і Золотого замінила частини ЗСУ після відведення. Фото: МВС

Ще у 2016 році ми обладнали пункт пропуску в Золотому, він готовий. Та сторона (так звана “ЛНР” – “Н”) не дозволяє його відкрити. Якби КПВВ відкрили, це зняло б напругу серед цивільного населення на території як контрольованій української владою, так і на тимчасово окупованій.

Як обжилися ЗСУ на нових позиціях після відведення?

Я пройшов увесь передній край на нових позиціях: живуть набагато краще. ЗСУ зараз забезпечені на досить високому рівні: і продовольством, і боєприпасами, і стрілецькою зброєю. Немає проблем, військові спроможні виконувати завдання. Дрова є, ситі. На позиціях комфортно. Знаєте, як кажуть: проблеми є в кожної хазяйки, якщо вона нічого не хоче робити.

Як у вас складаються відносини з моніторинговою місією ОБСЄ?

Зустрічався нещодавно. Я сказав свою точку зору та почув їхню. Я вважаю, що вони повинні давати правдиву інформацію щодо того, що порушує українська сторона і що порушує противник. Щоб можна було реагувати на зауваження.

Їхні (СММ ОБСЄ) безпілотники над нашими позиціями постійно знаходяться.

Моїм солдатам ці безпілотники ОБСЄ не подобаються. Бо в цій місії є багато росіян, на жаль. І вони на нашій території.

Загалом, до СММ ОБСЄ ми ставимося з розумінням, але вони повинні справедливо виконувати свої завдання.

Представники СММ ОБСЄ в Золотому, 31 жовтня 2019. Фото: ООС

Яка частина подій на фронті не потрапляє в поле зору місії ОБСЄ? 

Наша сторона потрапляє вся. Ми дозволяємо їм їздити кругом, де забажають. Так, вони не їздять по ґрунтових дорогах, а лише по трасах із твердим покриттям, проте їхні БПЛА моніторять всі наші позиції, ми їм нічого не забороняємо.

Впевнено працює тут також і Червоний Хрест: вони теж нам надають інформацію з приводу того, де ми щось порушуємо. Зараз, до слова, ці випадки звернень зведені практично до нуля.

Чи справді реально, щоб СММ ОБСЄ перейшла на цілодобовий режим моніторингу, як це передбачено рішеннями саміту “нормандської четвірки”?

Рішення досить хороше. Був випадок, коли місія проїздила вдень, у нас були обстріли працювала артилерія по наших позиціях. Неподалік була місія, але вона проїхала й не зупинилася. Вони їхали по асфальтованій дорозі, а снаряди розірвалися в полі, вони їх не помітили. У наших зведеннях, натомість, цей обстріл фігурує.

Тому цілодобовий моніторинг це був би непоганий показник. Може, десь будуть трохи боятися (бойовики – “Н”). Але вони тримають техніку біля себе: тут відвели, там привели, вони не надто бояться цієї місії.

Кілька днів тому штаб ООС повідомив про осіб, які тиняються на мосту в Станиці в “нашивках невизнаного зразка”. Це так звана “сторона СЦКК”. Станом на зараз – як це вирішується? Чи становлять вони потенційну загрозу, на вашу думку?

Зараз ми, військові, не маємо права заходити туди (на ділянку розведення – “Н”). Нас відслідковують одразу, призначають потім розслідування тощо.

Якщо вони (бойовики) перевдягаються в цивільне, то він (бойовик) може підійти до нашого пункту пропуску і постояти там. Бо та зона нами не контролюється, там ОБСЄ стежить за дотриманням умов.

До березня в “Норманді” передбачили розведення ще на трьох ділянках уздовж лінії фронту, зокрема в зоні відвовідальності вашого ОТУ. Обговорюєте, опрацьовуєте це якось?

Розуміємо, де можуть бути ці ділянки. Ми готові на цих напрямках провести розведення. Буде розпорядження ми його виконаємо.

Читайте також:
У Мінську не домовилися про обмін полоненими, нове розведення і повне перемир’я

“Отаман” і НАТО

Який ваш позивний?

“Отаман”. Але в ОТУ отримав інший – “Булава”.

Я по позивному не пересуваюся містом, ні від кого не ховаюся. Кому треба мене знайдуть. У населених пунктах нашивки з одягу не знімаю, з цивільними спілкуюся вільно. Я їм нічого поганого не зробив.

Розкажіть про перші контакти з військовими НАТО. Які були враження?

2010 рік, Німеччина. Сподобалося, що вони не женуться за кар’єрою, а виконують свої завдання. Тоді в них було забезпечення на високому рівні, були мотивовані своїми завданнями та бачили перспективу своєї служби. На навчальних полігонах вони проходили всі завдання без ресурсів та боєприпасів: все відбувалося на тренажерах. У нас зараз на це скеровуються величезні кошти держбюджету.

Також у 2010-2011 роках ми були у Великій Британії. Теж вразив рівень підготовки військовослужбовців.

Тил генерала

Разом із дружиною Тетяною Петро прожив разом уже понад 30 років. Вони знайомі з дитинства, ба більше – народилися і росли в одному селі. Побралися, коли майбутній генерал був на третьому курсі військового училища.

Коли Ромигайло поїхав служити на Кубу, дружина вирушила за ним. Там же народилася донька Оксана.

“Вищим керівництвом було прийнято таке рішення: на Кубу міг їхати тільки одружений, тільки з сім’єю”, констатує Ромигайло.

Дружина – не військова. Натомість донька й зять генерала військові медики у Вінницькому шпиталі, кардіолог і анестезіолог відповідно.

Рік і три місяці тому Петро Дмитрович став дідусем.

Квартира з декларації Ромигайла – у Мукачевому, яку отримав від ЗС ще у 1996 році. Також на дружину записане помешканн у Вінниці.

В Чернігові генерал мешкає в гуртожитку, на Луганщині – безпосередньо в штабі ОТУ. Під час служби в Житомирі жив у казармі.

– У вас була в 2019 році відпустка, як провели?

– Була, але трапилися збої в здоров’ї, на жаль, тому провів її у шпиталі.

– Новорічно-різдвяні свята де відзначатимете?

– Тут, в ООС. Але в нас буде нормально все (посміхається).

– Які ваші позавійськові хобі?

– Люблю полювання та рибалку.

– Коли востаннє рибалили?

– У Чернігові у червні, – відповідає, трохи подумавши.

– Яке головне правило вашого життя?

– Стараюся нікому не нашкодити, аби потім совість не мучила, й можна було подивитися людині в очі. Поки військові – маємо служити, але коли вийдемо в цивільне життя – маємо не тікати одне від одного, а привітатися одне з одним тощо. Не тримаю злоби на людей.

Дуже не люблю, коли п’ють в армії. Бо п’яна людина на службі – це зрадник Батьківщини. Військовий при виконанні завдань не може бути п’яним, бо за дві хвилини може бути ситуація, на яку він не зреагує в стані алкогольного сп’яніння.


Матеріал створено в рамках проєкту “Новинарні” і Мінінформполітики “Популяризація Збройних сил України”

Читайте в цій серії:
Генерал Сергій Кривонос: За всю війну не загинув жоден мій підлеглий. Муженко сказав: “Значить, не воював”

“Я бачу світло крізь бетон!” Велике інтерв’ю з генералом-реформатором Дмитром Марченком

Командувач ДШВ “Женя-Війна” Мойсюк: На початку АТО нас на Донбасі зустрічали квітами

Командувач ДШВ (2015-2019) Михайло Забродський:
Потрібно готуватися до маневреної війни

Начальник ліцею Богуна генерал Ігор Гордійчук:
Про війну з Росією замислився після приходу до влади Путіна

Бойовий генерал Олег Мікац: 
Буває, приходиш після управління боєм – і далі воюєш уві сні

Командувач ОК “Захід” Олександр Павлюк:
Під Зеленопіллям було пекло, та я пишаюся бійцями

Герой України, генерал-десантник Андрій Ковальчук: 
Ми будемо наступати однозначно – це справа честі за всіх загиблих десантників

Генерал Андрій Грищенко: Щоночі о 01:15 у мене лунав дзвінок. Дзвонила мати загиблого солдата із фразою: “Вадим загинув о 01:15”

Начальник ГУ МПЗ ЗСУ генерал Олег Грунтковський:
Стандартний набір військового психолога включає шоколадку, цигарки, гарячий чай

Начальник НЦ “Десна” генерал Віктор Ніколюк:
На війні важливо залишитись людиною

Командувач Морської піхоти генерал Юрій Содоль:
Ступінь подвигу підлеглого визначає його командир

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

836
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: