“Із ЦАРем в голові”. Що шукає Росія в Центральній Африці і як ми мусимо її спинити

 

автор: Юрій Олійник
співзасновник Центру дослідження Африки, експерт НАЦ “Українські студії стратегічних досліджень”

23-24 жовтня у Сочі відбувся форум “Росія-Африка”. Для Москви, що прагне на рівних конкурувати зі США, ЄС, Китаєм за вплив на Чорному континенті, це перший захід такого масштабу. Серед найбільш важливих новин форуму – підписання угоди між урядами Росії та Центральноафриканської Республіки про облаштування в ЦАР російської військової бази.

Що діється в цій країні, чому Москва настільки зацікавлена впливом у ЦАР та чому Україна нарешті має почати ворушитися на африканському напрямку – в нашому матеріалі.

ЦАР як арена боротьби за ресурси

Африка, ЦАР, війна, Росія,

Центральноафриканська Республіка – одна з найбідніших країн Африки. Не має виходу до моря. На території розміром трохи більшій за Україну (623 тис км²) проживає лише 4,5 млн населення, або, за іншими даними, до 5,3 млн. осіб – точно оцінити важко через нестабільність.

Столиця – місто Бангі (620 тисяч населення).

Місто Бангі. Фото: Вікіпедія

ЦАР межує з Суданом, Південним Суданом, Демократичною Республікою Конго, Камеруном, Конго і Чадом.

Ця держава фрагментована на території різних народів, розділених за релігійним принципом – на півночі в більшості мусульмани (20%), на півдні – християни (до 80%, переважно протестанти, частково католики) та язичники. Це й стало головною причиною тривалої громадянської війни.

А багаті поклади цінних копалин (насамперед золота, діамантів та урану) викликали втручання зовнішніх сил. Передусім колишньої метрополії – Франції, що розпочала боротьбу за сфери впливу з Китаєм. Із часом до цієї боротьби, з 2016 року, все більше долучаються росіяни.

Росія в Африці по суті співпрацює з китайцями, беручи на себе військово-політичні операції, тоді як Пекін концентрується на економічній експансії.

Своєрідний розподіл обов’язків. І “старший брат” тут уже давно не російський.

Трохи історії: від канібалізму до сепаратизму

Незалежність ЦАР (від Франції) було проголошено 1960 року. Лиху славу у світі ця країна здобула завдяки президенту Жану-Беделю Бокассі, який захопив владу внаслідок перевороту у 1966-му, інавгурувався в стилі Наполеона у найдорожчих у світі черевиках та згодом проголосив себе імператором.

Жан-Бедель Бокасса. Фото: Вікіпедія

Незважаючи на диктаторські замашки та відверті злочини Бокасси – корупцію, розкрадання, вбивства, гаданий канібалізм (чого варта звичка зберігати в холодильнику частини тіл своїх жертв), главу ЦАР певний час підтримувала Франція. Аби отримати діаманти й доступ до уранових родовищ, президент Валері Жискар д’Естен у 1975 році оголосив Бокассу своїм “другом” та “членом сім’ї” й декілька разів приїздив до ЦАР на полювання.

Після чергового перевороту Бокасса на батьківщині був двічі засуджений до смертної кари, яку згодом замінили на довічне ув’язнення. Його виправдали щодо канібалізму, але визнали винним у інших злочинах. Що не завадило випустити ексцентричного ексімператора за амністією 1993 року. У 1996-му він помер у віці 75 років.

2010 року президент ЦАР Франсуа Бозізе підписав указ про повну реабілітацію Бокасси, відповідно до якого той був “відновлений в усіх правах”. “Він побудував країну, а ми зруйнували все, що він побудував”, – сказав Бозізе, котрий теж прийшов до влади внаслідок військового заколоту, і це ще один показовий штрих до норм та звичаїв Центральноафриканської Республіки.

Деякі президенти тут правлять по десять років, деякі – по 13 днів. Втеча глави держави за кордон в умовах повстань і хаосу є звичною практикою, як і військовий путч.

Геополітичне розташування порівняно слабкої ЦАР на межі з нестабільними Суданом і Чадом, а також північними провінціями ДР Конго, де триває своя війна, робить Центральноафриканську Республіку найбільш уразливою до розгортання конфлікту.

Бойовик на півночі ЦАР, 2007 рік. Фото: Вікіпедія

Війна в ЦАР триває з перервами з 2012 року. Головне протистояння – між мусульманською Північчю (Альянс повстанців “Селека”) та християнським Півднем, що зберігає контроль над столицею і найбільшим містом, Бангі, контролюючи визнаний у світі центральний уряд.

Зафіксовано багато взаємних етнічних та релігійних чисток, їх дедалі більше.

У війні між армією президента Босізе та повстанцями “Селеки” останні, після невдалого перемир’я, у 2013 році змогли захопити столицю.

Однак зміна еліт лише поглибила хаос і протистояння на релігійному ґрунті (бійці “Селеки” – мусульмани – почали знищувати християнські села і квартали у містах). У відповідь активізувались загони самооборони християнського населення “Антибалака” (у перекладі – “Проти меча”), а також базована в багатому діамантами районі Верхнє Котто “Армія спротиву Господа”, що діє також у сусідніх Уганді й Південному Судані. Врешті мусульмани змушені були відступити, а “Селека” була розпущена. Втім, насправді повстанський союз просто розпався на десяток різних воєнізованих груп, які в 2015-му проголосили на півночі мусульманську “Республіку Логон”.

Франція пішла – Росія прийшла

Місцеві воювали між собою, а користувались цим зовнішні сили. По суті, президента Франсуа Бозізе (2003-2013) підтримували китайці – він надав компаніям Sinopec та Poly Technologies право на розробку покладів урану, чим раніше займались французи з корпорації Areva.

Після цього, як не дивно, в мусульманської опозиції 3’явилося більше грошей та зброї, і Бозізе захитався.

Із грудня 2013-го в ЦАР діяла французька миротворча місія під мандатом Ради безпеки ООН за підтримки контингентів інших африканських країн, насамперед ПАР, однак результату ця місія не принесла. Фактично взаємні етнічні чистки тривали попри кілька змін уряду та перемир’я влітку 2014-го.

Урядові військові ЦАР. Фото: NYT

Врешті Бозізе змушений піти у відставку, і на президентських виборах 2016 року (про їхню чесність в умовах продовження конфлікту говорити не будемо) переміг Фостен-Арканж Туадера. Досвідчений політик, колишній прем’єр-міністр. Але контролював він лише столицю – північ зайняли спадкоємці “Селеки”, а південний захід – “Антибалака”. Не кажучи вже про менші групи, зокрема сепаратистів у західному прикордонні з числа народу фульбе, що виступають по суті за приєднання до Камеруну.

Французькі миротворці “розвели руками” і стали покидати країну – якраз напередодні президентських виборів у Парижі.

Французи думали, що нікуди Бангі не втече. Але сталося інакше. На горизонті знову з’явилась Росія і її приватна військова компанія.

Починається активізація російських найманців у Центральноафриканській Республіці, які підтримують центральний уряд. Вони складають основну охорону президента Туадери.

У 2018 році в ЦАР помічають найманців ПВК “Вагнера”. яких контролював Валерій Захаров.

Ці події в ЦАР стають відомими після вбивства антикремлівських журналістів Орхана Джемаля, Кирила Радченка та Алєксандра Расторгуєва (Орхан – син відомого мусульманського філософа Гейдара Джемаля).

В інструкторах у ЦАР впізнали росіян

Читайте також:
СБУ встановила 10 членів ПВК “Вагнера”, які могли убити журналістів у ЦАР

З часом росіяни по суті взяли на утримання режим, фінансуючи навіть культурні заходи (в тому числі “конкурси краси”) в ЦАР. А в кінці травня 2019-го при уряді і Бангі було створене представництво міністерства оборони РФ, посилено поставки озброєння.

Контролює цю діяльність довірена особа Путіна – його колишній кухар Євгєній Пригожин.

Донедавна центром впливу Росії на континенті був Судан, але після перевороту в березні 2019-го, коли військові під тиском вулиці скинули багаторічний режим Омара Башира, позиції Росії захитались. Тому Кремль намагається інтенсифікувати і військово-політичні, і економічні впливи на різні сусідні країни в Африці.

Російських політтехнологів бачили в ПАР і на Мадагаскарі. Армію Мозамбіку вже тренують кілька десятків “вагнерівців”. Та найбільш грандіозною подією став кількаденний економічний форум “Росія-Африка”, який пройшов у жовтні 2019 у Сочі.

Економічні форуми з африканськими державами – традиція, якій більше 10 років. Всі гравці, зацікавлені у впливі на Чорному континенті, пропонують свої умови співпраці перспективним економікам. Спершу Китай і ЄС, потім Індія та навіть Туреччина. Вперше це робить Росія, демонстративно списуючи різним африканським країнам 20 млрд. боргів.

Звісно, плани Кремля більше військово-політичні, але економічна присутність як фундамент – не менш важлива.

Російські компанії, політтехнологи, а згодом і військові радники і найманці – елементи посилення російського впливу в регіоні, різними методами. Це спроба показати “хороше лице” Росії як фінансового донора та альтернативу набридлим західним впливам, апробувати “м’яку силу”.

Що шукає Росія в ЦАР

Зараз прикремлівські олігархи збагачуються завдяки експорту діамантів, золота. В перспективі приглядаються до стратегічних покладів урану. Але на тривалу перспективу Росія намагається посилити вплив у окремих державах Африки та демонструє іншим диктаторським режимам можливості співпраці.

З іншого боку, база в ЦАР може стати своєрідною заміною Судану. Саме з цієї держави донедавна здійснювалися всі логістичні перевезення найманців, військовослужбовців та озброєння – навіть до Венесуели.

Кремль поспіхом шукає “запасний аеродром” для організації нового осередку на Африканському континенті.

Контроль РФ над коридором від тропічної Африки до Середземного моря (а в Лівії армію очолює випускник академії ім. Фрунзе генерал Хафтар), із посиленням союзників по флангах (насамперед єгипетського режиму генерала Сісі) дозволить за потреби дестабілізовувати величезний макрорегіон, вдаючись до інструментарію “керованого хаосу”. А також впливати на потік біженців до Європи і контролювати місця видобутку багатьох ресурсів.

Президент РФ Володимир Путін на форумі “Росія-Африка” в Сочі, жовтень 2019

З іншого боку, демонстрація сили, поєднана з лояльністю до друзів (знову згадуємо списану в Сочі купу боргів, зокрема $3,5 млрд – нафтоекспортній Анголі) має закріпити вплив Москви в Африці. А це більше півсотні держав-членів ООН, тобто чверть голосів.

Розуміємо, які це матиме наслідки для ворогів Москви, насамперед для України. Тому зупинка російської експансії в Африці – завдання безпеки як нашої держави, так і євроатлантичного співтовариства.

Для запобігання втрати позицій у світі та актуалізації потенціалу економічного та військово-політичного співробітництва

Україна повинна впроваджувати цілеспрямовану політику на Африканському континенті.

Ці перспективи обговорюються, були включені у ряд програмових звернень попереднього президента до Верховної Ради.

З 2017 року активізується економічний блок на урядовому рівні. Однак доки африканський напрямок підтримуватиметься за залишковим принципом, результату чекати не варто.

Насамперед необхідно побудувати сітку диппредставництва в усіх без винятку державах регіону, особливо в районі підвищених інтересів Москви.

ЦАР і Україна

Дипломатичні відносини й торгівля

Україна та ЦАР встановили відносини 14 вересня 1995 року. Але на території Центральноафриканської республіки немає дипломатичних представництв Києва, і навпаки. Зносини з ЦАР входять до компетенції посольства України аж у Франції.

Єдина діюча двостороння угода договірно-правової бази – угода між Урядом СРСР та Урядом  ЦАР про повітряне сполучення від 25.12.1965.

За даними Укрдержстату, основними статтями українського експорту в ЦАР за 2018 рік були м’ясо та їстівні субпродукти свійської птиці (свіжі, охолоджені або морожені); натуральний мед; продукція борошномельно-круп’яної промисловості; машини, обладнання та механізми; електротехнічне обладнання; мінеральні продукти на суму 710,1 тис. доларів США.

Основними статтями імпорту в Україну з ЦАР за минулий рік стали деревина і вироби з деревини на суму 1,5 тис. доларів США.

У 2017 році на Закарпатті перебував прем’єр-міністр ЦАР Фірмін Нгребада, який зустрічався з керівництвом області, зокрема з главою ОДА Геннадієм Москалем, та налагоджував контакти з Ужгородським національним університетом для можливого навчання в УжНУ студентів із ЦАР.
Фірміна Нгребаду називають “зв’язуючим елементом” ЦАР із Росією.

Голосування ЦАР в ООН щодо російсько-української війни

Резолюція Генеральної асамблеї ООН про територіальну цілісність України № 68/262 від 27 березня 2014 року (засудження дій Росії) – голос ЦАР “за”.

Резолюція Генеральної асамблеї ООН “Стан з правами людини у Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)” № 71/205 від 18 грудня 2016 року, що визнає Росію окупантом – представник ЦАР відсутній під час голосування.

Резолюція Генеральної асамблеї ООН “Стан з правами людини у Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)” № 72/190 від 19 грудня 2017 року – представник ЦАР відсутній.

Резолюція Генеральної асамблеї ООН “Стан з правами людини у Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)” № 73/263 від 22 грудня 2018 року – представник ЦАР знову відсутній.

17 грудня 2018 року Генасамблея ООН підтримала проукраїнську резолюцію “Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та м. Севастополь (Україна), а також частин Чорного та Азовського морів”, але посол ЦАР також був відсутній.

Діаспора

Українська діаспора в ЦАР відсутня (за даними МЗС).

Читайте також:
У ЦАР розбився гелікоптер ООН: троє загиблих

 

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: