Кенселити Винниченка?

Юлія Баір

Поспішаючи через львівське середмістя, я зупинилася, щоб стати  однією з тих, хто зустрічав біля катедри похоронну колону, віддаючи шану двом полеглим воїнам. Я вдивлялася в обличчя осиротілих рідних і побратимів полеглих бійців. Подумалося про символічність і про буденність таких ранків у кожному з українських міст. В сьогоденні це не збіг — ціна, яку ми як нація віками платимо за продовження свого існування. Платимо скорботою, вміст якої може когось знесилювати, а може бути силодайним. Ті ж, хто йдуть у бою, покладають на нас своєю загибеллю обов’язок не припиняти здобуватися на Перемогу.

Біля ратуші небайдужі перехожі мали змогу дізнатися трохи про воїнів, чин похорону кого відбувався того березневого дня. Схилити голови перед ними і всіма тими, кому маємо дякувати за невимірювану пожертву. Ніхто із них не збирався помирати. Проте їхніх планів та побажань війна не запитувала.

“Справжні герої не знаю страху, вони знають лише силу свого покликання”.

Не знаю, хто обрав цю цитату Володимира Винниченка, аби поставити її поряд з інформацією про полеглих. Цитата — заклик до героїзму від людини, яка опиралася створенню армії,  просуваючи натомість створення безпорадної держави, що не змогла себе захистити. І врешті замість самому брати до рук зброю і до останнього боронити Україну, Винниченко комфортно доживав віку на морському узбережжі південної Франції.

Згадок про Винниченка зараз не бракує в фейсбучних суперечках. Зокрема питання перейменування вулиці  з його іменем у Львові. Вулиці, на якій стоїть Львівська обласна рада, а ще сквер, частина якого зараз перетворилася на алею імен та облич зниклих безвісти та полонених бійців.

В ідеї перейменування чимало прихильників, але я не з ними. Винниченко все-таки був авторитетним українським політком і визначним митцем. Тому не варто кенселити його як історичну постать на рівні з кацапськими посіпаками, чиї імена нахабно окуповували наші вулиці впродовж десятиліть. Сповідуючи ту ж схему помилкових виборів і рішень впливових колись особистостей українців доведеться перейменовувати й вулицю Богдана Хмельницького, а також кенселити всіх колись — або й ще гірше – досі кацапомовних. І не тільки переселенців. А й тих, хто прожив тут десятки років, але кого не те щоб закенселити, а й навернути до мови не вдалося. Еге ж, бо “перевиховують” катівськими методами якраз ті, з ким ми воюємо. А хто не піддається переінакшенню — мусить бути закенселеним кардинально.

Мене гірко засмучує чути російську на вулицях Львова. Мені дуже не хочеться, аби моя донька, яка в свої сім років її не розуміє, таки почала розуміти мову ворога через те, що багато чує її від українців у своєму місті. Я змогла і закенселила телевізор пів життя тому. Ще раніше закенселила кацапську музику. Я захистила себе й свою дитину, даючи наш щоденний ефір тим голосам, котрі вважаю вартими слухання. Але я не завжди так робила і неодноразово помилялася. І хай масштаби моїх помилок і помилок Винниченка неспівмірні, але це не причина мені цілком викреслювати ті “нечисті” періоди життя, а нам — перейменовувати названі його іменем вулиці. Ті ж полеглі герої могли колись так само помилятися і, радше за все, також можуть бути звинувачені, скажімо, у заробітчанстві в московитів чи в певний період надаванню переваги російським пісням і письменникам.

Я хотіла б закенселити “єзик”, але не хочу кенселити наших бійців, які ним спілкуються. З цим усе просто й аж так складно.

Але мені не хочеться поряд з іменами воїнів бачити цитату Володимира Винниченка ще й тому, що вона наскрізно фальшива не лише невідповідністю між метою заклику й діями його автора, але й змістом. Герої — люди, а людям природно боятися, люди не завжди розуміють своє покликання. Вважаю найдоречнішим у такій ситуації цитувати самих полеглих або ж їхніх побратимів. Як це робить Ukraїner у своєму проєкті “Цитатник Небесного полку”, який, переконана, мусить бути окремим ресурсом пам’яті. Бо власне пам’ять ми завинили полеглим захисникам.

Я навмисне залишила в тексті сленгове “кенселити”, яке в соцмережах найчастіше вживають для визначення актів бойкоту в рамках культури скасування. Бо найкраще, як ми можемо закенселити Винниченка й інших наших неоднозначних постатей в такому випадку — це ігнорувати саме такі їхні висмикнуті поза історичний зміст фальшиві гасла.

Натомість дати змогу голосам самих героїв бути почутими.

Читайте також:
СЗР розсекретила справу-формуляр на Володимира Винниченка

Як Винниченко просив посаду в “тупих, зголоднілих, лютих кацапів” і що з цього вийшло