СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
21584 +339
Летальні випадки:
644 +21
Одужали:
7575 +341
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 301736 (+9868). Оновлено: 09:05 26.05.2020

Як Винниченко просив посаду в “тупих, зголоднілих, лютих кацапів” і що з цього вийшло

100 років тому, у березні 1920-го, колишній голова уряду УНР захотів очолити ще й уряд червоної України

автор: Максим Мірошниченко

Найвідоміший український письменник того часу пішов у політику заради революції та соціальної справедливості. Однак за дуже короткий період Володимир Винниченко пройшов еволюцію від ідеолога та лідера УНР до фактично її ворога, домовляючись із Москвою про посаду в радянській Україні заради “національного комунізму”, Світової революції та Європи без Капіталу. Зрештою його метання не оцінили ні українська еміграція, ні комуністи, а сам Винниченко опинився на маргінесі.

Новинарня” дослідила маловідомі сторінки з біографії та щоденника першого прем’єр-міністра УНР, чия історія підтверджує, як шкідливо покладатися на Москву й пробувати домовлятися з нею.

Новий курс – на “громадянську” війну

100 років тому, навесні 1920-го, в Європі почала формуватись українська політична еміграція. У Відні утворилися дві протилежні організації. Після фіаско гетьманства в Україні стартував консервативний Український союз хліборобів-державників, який орієнтувався на Павла Скоропадського. Але ця новина не спричинила такого вибуху, як звістка про формування Закордонної групи українських комуністів на чолі з колишнім прем’єром УНР Володимиром Винниченком.

Зі шпальт своєї газети “Нова доба” ці емігранти відкрито заявляли про свій зв’язок з альтернативними” комуністами в Україні, з Інтернаціоналом та про побудову незалежної Української Соціалістичної Радянської Республіки. Саме визнання офіційної назви більшовицької “республіки” в окупованій РФ Україні (УСРР перейменували в УРСР лише 1936 року) означало, що Винниченко шукає порозуміння із більшовиками.

І це в той час, коли знекровлена УНР ще продовжувала боротися за Незалежність. У Варшаві Петлюра вів напружені переговори про майбутній союз (українсько-польські війська ще візьмуть Київ), а армія в Першому Зимовому поході кошмарила тили білих на Волині, Поділлі, Придніпров’ї та Причорномор’ї, подекуди захоплюючи невеличкі містечка.

Читайте також:
“Тепер захищаєш ти!” УІНП презентував проникливе відео до 100-річчя І зимового походу Армії УНР

Такий виступ Винниченка фактично означав перемогу більшовицької пропаганди з тезами про “громадянську війну” в Україні.

Учасники І Зимового походу. Конвой командувача операції – генерала Армії УНР Михайла Омеляновича-Павленка

Попри абсолютну залежність “уряду УСРР”, переповненого функціонерами з Москви, більшовики демонстрували у своїх рядах відомих українців. Своєрідною “іконою” був “очільник збройних сил” “республіки” – син видатного українського письменника Юрій Коцюбинський. І ось – нові симпатії самого Винниченка, соціал-демократа, голови Ради міністрів у червні 1917 — січні 1918, Директорії у грудні 1918 — лютому 1919 рр.

Крім цього, ще з 1918 року у стані більшовиків опинялися й депутати Центральної Ради. Одним із таких був лівий есдек Євген Неронович, відомий своїми патріотичними промовами в стінах УЦР. Під час більшовицької навали на Київ він загадково зникає і виринає вже навесні, коли під час звільнення від червоних села Сорочинці його вбивають українські військові. Після слідства виявилося, що Неронович… був військовим міністром в першому більшовицькому уряді України.

В особі ж Винниченка радянська пропаганда отримувала не лише один із символів національної революції, а й найпопулярнішого на той момент українського письменника та драматурга.

Сам Володимир Кирилович отримав можливість стати “виконробом” на будівництві “нової Європи”, де соціалізм переможе Капітал.

Мій соціалізм крутіший твого: сварки всередині політикуму УНР

Українська революція 1917-1921 років починалася під гаслами соціалізму та демократії. Практично всі партії, що увійшли в Центральну Раду, містили у своїй назві “соціалізм”. Це слово було в усіх на вустах. Його не сприймала лише аристократія, яку революція лишила поза суспільними процесами. Але дуже швидко соціалісти почали змагатися у щирості своїх ідеалів. Російські есдеки, побоюючись автономії Києва, закидали українським колегам “зраду соціалізму”. Нищівного удару по демократії завдали ще більш “справжні соціалісти” – більшовики, які захопили владу в Петрограді ще як РСДРП(б) та розв’язали війну проти всіх тих, хто її не визнавав.

Перші конфлікти всередині українського руху почалися під час звільнення країни від більшовиків. Гайдамакам та вільним козакам, які воювали проти “комуни” під синьо-жовтими прапорами, дуже не подобалося, коли в щойно звільнених містах знову майоріли ворожі червоні стяги.

“Червоний прапор – це загальний символ революції. Більшовики лише нахабно його приватизували”, – пояснювали їм українські есдеки, есери (соціал-революціонери) та есефи (соціалісти-федералісти).

Такі пояснення вояки не сприймали, і це приводило до конфліктів уже в тилу.

Далі виявилося, що соціалізм із його осудом приватної власності зовсім не сприймають у селі. І взагалі селянин ходить до “реакційної” з точки зору соціалізму церкви. Не обходилися без духовенства й заходи у військових, офіцерських колах.

Радикальні соціалісти вважали, що в майбутньому армія не знадобиться, та намагалися будувати з неї щось на кшталт народної міліції. Багато військових і добровольців, які також мали відношення до соцпартій, сприймали цю тезу як божевілля.

До палких прихильників соціалізму належав і Володимир Винниченко, який гостро засуджував церкву, а після усунення царя вірив що з Німеччиною Росія може укласти мир без анексій та контрибуцій.

Агресія червоних “братів” по робітничому руху проти України глибоко вразила першого прем’єра УНР та фактично вартувала йому його посади. Але в дні, коли більшовики захопили Київ, Винниченко у своєму щоденнику записав доволі симптоматичні слова: “Нещасна нація, з якої так злісно й жорстоко насміялася історія… І знов виникає питання: невже ми, самі того не знаючи… виступаємо як контр-революціонери? А що як Народні Комісари мають більше рації, ведучи Росію, а з нею і Україну до соціальної революції?”

Після звільнення від червоних та державного перевороту гетьмана Скоропадського Володимир Винниченко пише статті та п’єси із різким засудженням більшовиків. Втім (сучасникам це важко збагнути) навіть після першої війни з ними Винниченко звертався до більшовиків по допомогу під час антигетьманського повстання Директорії. Про це писала емігрантська преса та пишуть сучасні історики. Будучи головою Директорії УНР, політик-письменник домовився з червоними, щоб ті сконцентрували війська на україно-російському кордоні (а ленінський уряд і так це робив) та відволікли гетьманську армію.

Читайте також:
Калоші для Ростова, мотори й гідровелосипед: історія перших патентів незалежної України

Відтак, коли Директорія проводила переможний парад у Києві, більшовики вдруге посунули в Україну. Переговори з ними ні до чого не привели, з Москви писали, що проти Києва воюють “українські повстанці”.

Після того, як Київ знову було втрачено, Директорія переїхала у Вінницю й шукала підтримки Антанти. Та вимагала вивести з уряду соціалістів.

Володимир Винниченко і Симон Петлюра

Володимир Винниченко склав повноваження з великим полегшенням, переклавши провину за другу війну із більшовиками на Петлюру: “Занадто вже тяжко мені бути подвоєним, занадто трудно віддати у жертву найдорожче своє, топтати його… Реальна дійсна політика була у військових, і виразником та її оборонцем був Петлюра… Розгроми робітничих з’їздів, примусова зміна вивісок [з російської на українську мову], потурання реакційним силам та процесії з попами – це ті вчинки, які були однією з причин большевистського наступу на нас”.

Читайте також:
“Какая разніца” і штрафи за російські вивіски: мовні пристрасті в Україні сто років тому

У відставці Винниченко спокійно гуляє вулицями Вінниці, констатуючи в розмовах із знайомими поразку соціалізму в Республіці.

Судячи зі щоденника, уже колишній голова Директорії почувався відсторонено від української справи. Так, наприклад, ось що він пише про боротьбу армії УНР: “Становище на «фронтах» ніби краще. Кумедні, смішні ці «фронти»: невеличкі купки людей, самі точно не знаючи чого вони хочуть, блукають по степах, по дорогах, від чогось тікають, стріляють, помирають”.

Лаштуючись виїхати у “вигнання” (хоча насправді із України його ніхто не виганяв) на австрійський курорт Земмерінг, письменник пафосно прощається і з політикою: “Нехай український обиватель говорить і думає, що йому хочеться, я їду за кордон, обтрушую з себе всякий порох політики, обгороджуюсь книжками й поринаю в своє справжнє, єдине діло — літературу… Я ховаю свою 18-літню соціалістичну політичну діяльність. Я їду, як письменник, а як політик я всією душею хочу померти”.

Оточений австрійськими Альпами, Винниченко стає чи не першим емігрантом, який у своїй книзі “Відродження нації” описав історію Української революції. Хоча в той час інші потенційні мемуаристи або ще підтримують боротьбу Республіки за незалежність, або чекають на завершення боротьби.

Щоденник відставного українського соціаліста сповнений пафосними заявами про “пожертву” власною письменницькою кар’єрою перед політичною та революційною діяльністю, кпинами в бік Директорії, Петлюри, Антанти та теплими словами про дружину Розалію.

Розалія Винниченко – дружина письменника, яка розділила з ним найбільш значущий період життя Володимира Кириловича аж до його смерті

Кінець політичної “зав’язки”: угорська революція та перші контакти із більшовиками

Друге пришестя Винниченка-політика почалося за кілька місяців після пафосного прощання. Колишній український прем’єр спостерігає проголошення радянських республік у Баварії та Угорщині й починає їздити у червоний Будапешт.

Ідейний натхненник та координатор цих революцій, Володимир Ленін кидає на допомогу новим режимам свої війська, але вони загрузають в охопленій антикомуністичними повстаннями Україні. Все це змушує більшовиків переглянути свою національну політику в Україні та шукати потенційних союзників.

Мапа угорської червоної експансії на території колишнього Угорського королівства

Переїхавши в Будапешт, через лідера УРР, міністра закордонних справ Белу Куна Володимир Винниченко встановлює контакт із Москвою.

1 квітня 1919 року він передав свої умови співпраці з Росією: “самостійність і суверенність Української Совєтської Республіки, український національний уряд із незалежників, лівих українських соціалістів-революціонерів (ця група виступала за примирення із більшовиками ще в 1918 році – “Н”), оборонно-наступальний союз проти ворожих держав” (тобто проти тієї ж УНР та Антанти).

Монумент у червоному Будапешті “Хай живе диктатура пролетаріату”

“Кун запевнив, що він уже попереду балакав по радіо із Леніним і той ніби на такі умови згоджується. Але щодо уряду, то це залежатиме від того, кого виберуть ради робітничих та селянських депутатів на Україні. На це я відповів, що в такому разі мені незрозуміло, для чого вся ця балачка зі мною… Кун похопився і пояснив, (…) що він цілком розуміє необхідність українського совєтського уряду… Запевняв, що сьогодні вранці буде вже відповідь”, – читаємо в щоденнику емігранта.

Лідер радянської Угорщини Бела Кун

Про незалежну Українську Республіку її перший прем’єр писав таке: “Де та бідна Директорія вибрала собі «столицю»? (мається на увазі перенесення адміністративного центру УНР у Кам’янець-Подільський – “Н”). Де поділися наші смішні милі міністеріябельні міністри? Большевизм має ще одну перемогу: Угорщина стала Совєтською Республікою… Мадяри з одчаю за свою державність, не маючи змогу шукати захисту у Антанти проти неї самої, впали в обійми большевизму. Так само як ми. Але з погляду соціяльного, з погляду вселюдської невмирущої правди та справедливості мадяри зробили краще… Не можу я стримати свого радісного хвилювання, читаючи про «диктатуру пролетаріяту» в Угорщині. Знаю, що тяжко роздушить цю диктатуру кулак антантського Капіталу… сам руський большевизм хутко вичерпає свої сили і його візьмуть голими руками кілька дивізій… А може, і сама Антанта вже сидить на мінах і літом Капітал її полетить у повітря від вибуху внутрішнього большевизму? О, тоді мадяри краще вибрали”.

“Директорія живе у вагонах, круг яких купа екскрементів, сміття, бруду. Міністри сваряться, гризуться…арештовують один одного… крадуть гроші… їдуть за кордон сховати вкрадене. Війська нема, тільки самі штаби…на чолі з Головним Отаманом – «балериною». Цей смішний та шкідливий чоловік незважа ні на що і поки є ще хоч ступінь території та два-три чоловіки, перед якими він зможе граціозно позувати, він почуває себе в акції… А «балерина» кощунственно вихиляється перед трупом забитої України”, – пише колишній соратник про Симона Петлюру й очолювану ним армію.

Володимир Винниченко і Симон Петлюра. Кадри хроніки УНР

Як бачимо, навесні 1919 року Винниченко не розумів сенсу боротьби УНР, але й жалкував про “націоналістичну жадність та тупість зголоднілих, лютих кацапів”, які не погоджуються на “українську совєтську владу” в Україні.

Втім, “націоналістична жадібність кацапів” не заважала Винниченкові й надалі очікувати відповіді з Москви. Щоб бути ближчим до політичного життя, подружжя Винниченків покидає Земмерінг-Курорт та переїздить до передмістя Відня.

Подорож у радянські столиці, Харків та Москву

У березні 1920 року у Відні почала виходити друком “Нова доба”. Закордонна група українських комуністів приросла кількома відомими діячами з кабінетів ще першого винниченківського уряду УНР та стверджувала, що співпрацює з українським комуністичним рухом в УСРР. У квітні, коли українсько-польський союз Петлюри та Пілсудського почав вимальовуватися дедалі ясніше, Винниченко отримав теплий весняний “привіт” із Москви та став лаштуватися до подорожі в Росію. Два чехословацькі дипломатичні паспорти для Винниченка та його дружини – на ім’я Йозеф та Наталія Симон – їм організувала офіційна Прага.

Із властивим собі пафосом Винниченко писав, що його чекає новий “путь на Голгофу”: “Треба щоб знову чашу приниження, образ, тривог боротьби було мною випито. Так вимагає те, що зветься «сумлінням»…Словом я знову тікаю з тиші, затишку, спокою (…) до непевности, неспокою, страждання, втоми… Ми їдемо на Україну. І першим чистилищем має бути Москва. Там я випробую свою «чесність з собою». Москва дасть мені відповідь, чи переступив я вже щабель своєї особистої амбіції, чи я вже пережив грань скороминувших земних образ, болів”.

3 червня 1920 року, коли в Києві вже стоять українсько-польські війська, а над столицею УНР востаннє майорить синьо-жовтий прапор, Винниченко робить свій перший запис із Москви.

За весь час переговорів з урядом Леніна ексголова уряду УНР не отримав конкретної кадрової пропозиції. Ходили чутки, що йому довірять пост голови уряду в Києві чи пост міністра закордонних справ УСРР. Тоді перед цим міністерством стояла цілком конкретна задача: схилити до співпраці з червоними українськими дипломатами країни, які раніше визнали УНР та працювали саме з її консульствами. Фронт був широкий – Австрія, Угорщина, країни Балтії, Швейцарія, Румунія, Швеція, Фінляндія, Данія, Болгарія, Італія, Греція, Ватикан та інші. Винниченко зі своєю впізнаваністю міг полегшити розв’язання проблеми.

Втім, дуже швидко пафосний гість пересвідчився в несправжньості російського соціалізму. Він бачив, як більшовики під гаслами патріотизму почали кликати до лав Червоної армії колишніх царських генералів (запрошував їх особисто Брусилов). Письменникові не подобалося, що в Москві відбувалася дискусія, чи лишати червоній Українській “республіці” Донецький басейн (УНР активно за нього боролася). Винниченкові листи до Леніна залишалися без відповіді, натомість із ним спілкувалися клерки та київські номенклатурники.

Володимир Винниченко пропонував вождю світової революції розглядати боротьбу з “польсько-петлюрівською коаліцією” з точки зору соціальної. Аби війна поляків та українців проти росіян розглядалася як війна буржуазних сил проти соціалістичного україно-російського союзу.

Християн Раковський – спущений з Москви більшовицький діяч на чолі уряду Української СРР

“Петлюра мав битися не проти чужинця Раковського (болгарин Християн Раковський, голова Раднаркому УСРР у 1919 та 1920-1923 рр. – “Н”), а проти українця. Тоді тільки українство розіб’ється на два ворожі табори. Поки ж большевизм є з Москви, поки ним керують руські, поки українські національні соціалістичні сили не виступають як головна сила проти української національної контрреволюції, доти справжньої соціальної війни в Україні немає – є війна проти чужинців… Раковський має піти… Тоді мій вступ в уряд принесе користь, бо розколе українство на два табори”, – заявляв Винниченко.

У Москві приглядалися до полум’яної натури потенційного союзника, але так і не наважилися запропонувати Володимирові Винниченку якийсь пост.

У серпні 1920 року, коли Червона армія обложила Варшаву та мріяла прорватися в Німеччину, Винниченко приїздить у столицю радянської України – Харків.

Комуністична Україна ще дужче гнітила письменника. Він дорікав комуністам, що ті сповідують несправжній соціалізм, комуністи питали Винниченка, чому він досі не вступає у ВКП(б)У, тобто в умовах війни з контреволюцією перебуває у опозиції. В ході довгих політичних диспутів Винниченко з жалем спостерігав, що комуністи все частіше цікавляться принадами розміреного життя у Європі. Тут же, у Харкові Винниченко, розчарувавшись в усьому, почав клопотати про виїзд закордон.

Французький дивак на карикатурах Довженка

Оскільки в повітрі вже пахло НЕПом, знаного прохача без особливих проблем випустили в Європу. Там Володимир Винниченко вже остаточно зав’язав із політикою, сконцентрувавшись на літературній роботі та сякому-такому виживанні у своїй французькій садибі “Закуток” у Мужені.

Надалі Винниченко, разом із тим же Петлюрою та Грушевским, став героєм карикатур червоної преси.

Що цікаво, карикатури на цих побратимів-ворогів для “Вістей ВУЦВК” малював колишній воїн Армії УНР Олександр Довженко. Після червоного полону та концтабору, майбутній кінорежисер вступив до ВКП(б)У.

Закордонна група українських комуністів поступово втрачала вплив, не отримавши визнання ні в червоній Україні, ні в міжнародному Інтернаціоналі.

Шлях до порозуміння з українською політичною еміграцією письменникові був заказаний – в емігрантській пресі фігура Винниченка засуджувалася навіть через десятиліття.

Стаття про Винниченка у львівській газеті “Діло” за 1933 рік

…Перед ІІ Світовою війною експрем’єр УНР писав із Мужена листи до Сталіна, переживаючи за долю України.

Розвивав свою ліву ідеологію “конкордизму”.

Агітував за всесвітній референдум “проти війни”…

Конкордист Винниченко на віллі в Мужені

У 1941 році німці пропонували Винниченкові стати маріонетковим прем’єром окупованої України, як Відкун Квіслінг у Норвегії, він відмовився й кілька тижнів мусив провести у концтаборі. Втім, це вже інша історія.

Читайте також:
100 років незалежності: як рекламувала себе УНР. ІНФОГРАФІКА, МАПИ

 

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: