Павло Жебрівський: Зеленський давно підписав би мирну угоду з РФ, якби не настрої українського суспільства

Колишній голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, колишній тричі народний депутат, прокурор і начальник управління ГПУ з розслідування корупційних злочинів, скоєних посадовими особами, які займають особливо відповідальне становище, голова Військово-цивільної спілки “Бойове братерство України” Павло Жебрівський рік тому ініціював власний план звільнення Донбасу – і політично-правовим, і військовим шляхом. Але трапилося повномасштабне вторгнення Росії. План Жебрівського зазнав змін. На основі “Бойового братерства” було створено батальйон територіальної оборони, який після оборони Києва зіткнувся з такою ж протидією офісу президента, як і генерал Кривонос. І через це, і з багатьох інших причин тепер Жебрівський ще більше переконаний, що після перемоги потрібно буде судити не лише російських агресорів та колаборантів, а й багатьох діячів з оточення президента Зеленського.

Про цей та про інші моменти воєнно-політичної ситуації Павло Жебрівський заявляє через “Новинарню”.

Як прокурор я вбачаю в діях Зеленського і його оточення державну зраду”

Жодного політико-дипломатичного шляху в вирішенні війни з Московією бути не може. Той, хто стверджує протилежне, є або людиною недалекою, або зрадником. Хоч саме такий наратив започаткував попередній президент, а потім успішно реалізовував нинішній.

Як прокурор, я вбачаю в діях Зеленського і його оточення державну зраду – в частині неналежної підготовки країни до відсічі широкомасштабного наступу. Щонайменше, у вигляді бездіяльності. Після перемоги ці люди повинні понести кримінальну відповідальність за те, що відбулося з тисячами українців.

Ще з осені 2021 року було чітко зрозуміло, що “велика війна” буде. Надходила відповідна інформація від розвідок США, Великої Британії. Це все накопичувалося і накопичувалося. І я не вірю, що влада на чолі з президентом була аж настільки дурна, щоб цього не розуміти.

З цього приводу Володимир Зеленський у газеті Washington Post фактично написав явку з повинною. Він сам визнав, що ще у вересні президент США Джо Байден його попереджав з цього приводу, а потім американські партнери застерігали і в жовтні, і в грудні. 12 січня 2022-го Київ відвідав директор ЦРУ і прямо вказував напрямки ударів, сили й засоби, якими московити будуть наступати: і через Чонгар, і через Чорнобильську зону, і на півночі.

Тобто не розуміти, що така війна ось-ось почнеться, було неможливо. Тож виходить, що єдина людина, яка на той момент могла оголосити бойову тривогу, підняти всі війська… просто геть до цього не готувалася.

Скажімо, кандидатура Юрія Галушкіна на керівника Територіальної оборони ЗСУ була подана ще в серпні минулого року. А затверджений він був тільки 31 грудня 2021 року. Тобто сили ТрО до вторгнення не готували.

А вже коли чітко усвідомлювали, що напад буде ось-ось, з хвилини на хвилину, – не була оголошена бойова тривога, війська не були приведені в повну бойову готовність. І в цій частині частина вражених наших засобів ППО, частина знищених наших гелікоптерів і літаків – на совісті Верховного Головнокомандувача. Бо тільки він, згідно з Конституцією, міг оголосити про такі заходи і введення воєнного стану. Цього зроблено не було.

Зрозуміло, що ми ще довго будемо пожинати плоди цього всього. Буча й Ірпінь видадуться дитячою забавою в порівнянні з тим, що ми почуємо після звільнення Херсонщини, а особливо – після звільнення Маріуполя. За різними оцінками, там загинуло від 50 до 120 тисяч людей. І просто так сказати, як оте нещастя, що “ну, про*балі”, вже не вдасться.

“В Міноборони дали наказ розформувати батальйон “Бойового братерства” заднім числом”

Павло Жебрівський (ліворуч) із підрозділом ТрО “Бойове братерство України” 3 березня 2022 р. Фото з ФБ

“Бойове братерство України” до вторгнення було готове. Так, ми мали величезні плани щодо розвитку й формування, які певною мірою зараз довелося відкласти. Але при цьому ми постійно працювали над підготовкою наших воїнів до Збройних сил.

Тож 24 лютого після наради тут, у центральному штабі ББУ, голова спілки полковник Леонід Климчук був направлений у ТрО, щоб запропонувати створення батальйону “Бойового братерства України” для відсічі ворогу.

І того ж дня від командувача Сил територіальної оборони ЗСУ Галушкіна ми отримали “добро”. Вже 25 лютого перших 59 воїнів – скільки встигла оформити стройова служба – були офіційно оформлені в ТрО й отримали зброю.

З 25 лютого ми почали нести службу в структурі тероборони ЗСУ. Це називалося “резерв командувача ТрО”. Нас назвали “ротно-тактичною групою при командувачі ТрО”. Загалом було набрано й оформлено тут, у Києві, 238 воїнів “ББУ”.

Фото з ФБ Павла Жебрівського

Нам було направлено бойове розпорядження, підписане головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним, про взяття під охорону сил ППО навколо Києва. Фактично це було шість пунктів протиповітряної оборони. Наприклад, приїжджаємо на базу, де два ангари з ракетами С-300, – а охорони немає взагалі. Хлопці, прапорщики 24 лютого покидали свою “мівіну” в чашках і розбіглися. Ми взяли ці об’єкти під охорону.

Але в середині березня нам зупинили оформлення й набір воїнів у батальйон “Бойового братерства”. Як виявилося, ще під кінець лютого пана Галушкіна викликали в Міноборони до заступника міністра, і на цій зустрічі йому була поставлена вимога: що Жебрівського й ББУ у Збройних силах бути не може.

Підрозділ “Бойове братерство України”, квітень 2022. Фото з ФБ

Який саме це був заступник – мені невідомо. Але вже 1 квітня друга ротно-тактична група була розформована. Про тих, хто ще не отримував заробітної плати, сказали, що їх там взагалі не було. Задніми числами переписали накази про зарахування, спалили оригінал розпорядження – і все. Батальйон “Бойового братерства України” був ліквідований. Частина людей з нашого батальйону пішли в батальйон охорони, частина – в батальйон резерву.

Загалом на сьогодні дві третини воїнів “Бойового братерства” воюють. Щоб було зрозуміло, з 238 воїнів 2-ї РТГр (ротно-тактичної групи – “Н”) половина була офіцери. І 28 полковників. У нас полковники стояли рядовими бійцями й охороняли ті частини. І такий підрозділ виявився “непотрібним”

А я, як з’ясувалося, не був командиром цього підрозділу, а просто “волонтером” з отриманою зброєю. Байдуже, що з бойовим розпорядженням, де чітко було вказано “командир 2-ї РТГр, наказую: взяти…”. Отак.

Підрозділ “ББУ” в березня 2022. Фото з ФБ

Потім 21 березня мені виповнилося 60 років, і мене вже не можна призивати в ЗСУ. Оскільки в мене військове звання “старший сержант”, хоча я старший радник юстиції, тобто полковник юстиції. І якби було бажання, моє спеціальне звання можна відразу перевести у військове  – тоді я маю право до 65 років воювати за Україну. Але бажання було протилежне.

“Банкова прагне знеособити армію, щоб головним героєм був тільки Зеленський”

Це система, яка розроблялася на Банковій, передбачає знеособлення армії. Бо суть же не в мені. Приблизно так само вчинили і з генералом Сергієм Кривоносом.

І це замість того, щоб прославляти ключових героїв України, прославляти українського воїна, який воює проти кацапів і мав би бути на всіх шпальтах. А в нас головного героя ліплять із Зеленського, а не з хлопця, який підбив танк або захищав певну позицію, і який також має конкретне ім’я та прізвище.

Читайте також:
Зеленський проти Кривоноса: ДБР порушило на генерала карну справу… за оборону аеропорту

Фактично в армії діє “заборона” для величезної кількості патріотичних людей із досвідом, знаннями, з бажанням захищати Україну. Наприклад, один наш заступник голови спілки – полковник, “Червона зірка” за Афганістан, медаль за мужність від польського уряду за Ірак, орден Богдана Хмельницького за 2015 рік у ССО. Йому ще немає 60. Слава Богу, його хоч на майорську посаду призначили. Але це людина з шаленим досвідом!

Ще один – полковник, до 2007 року був комбригом. Потім пішов у відставку. Був сотником на Майдані, воював у 2015-2017 роках, має орден Богдана Хмельницького. Сьогодні – комбат.

І таких дуже багато.

Немає підтверджених даних щодо того, що ОП втручається в ухвалення рішення військовим керівництвом. Інформація така є, справді. Проте я юрист, і щоб щось оголосити, я маю довести, що це є істина.

На моє суто суб’єктивне враження, те, що на сьогодні так зване політичне керівництво пробує лізти туди, куди не слід, – правда. Про це свідчать багато моментів, навіть щодо наступу на півдні. Втім, правова оцінка всіх цих дій буде дана вже після завершення війни.

“Під час війни владу не тільки можна, а й треба критикувати”

Те, як зараз із Зеленського ліплять героя, “бо не втік”, – це модель побудови а-ля путінського режиму. Тільки якщо путінський режим ФСБшний, то тут – клоунський.

Заходиш на будь-який сайт – там Зеленський. У новинах – Зеленський, Єрмак чи Подоляк пукнули, або зібрались пукнути, або щось коментують. І кожного дня – “відосік” із банальщиною.

Сьогодні ми не можемо говорити про повалення цієї влади, бо Україні необхідна легітимна влада до перемоги. Але після перемоги кожен має понести покарання відповідно до своїх дій. Бо життя кожного українця є найвищою цінністю.

Думаю, досить чітко можна прослідкувати, коли й куди були евакуйовані сім’ї можновладців у лютому. Коли було вивезено сім’ю Зеленського, і чи справді це було вже після початку вторгнення, як стверджують в офісі президента. Бо є чутки, що раніше.

Павло Жебрівський у робочому кабінеті. Фото: “Новинарня

Те, що зараз ми не можемо владу змінити, не означає, що її не можна критикувати. Багато хто вважає саме так – мовляв, “не на часі”. Зачекайте, але якщо під час Другої світової війни в Британії армію не критикували, то прем’єр-міністра Черчіля – і в хвіст, і в гриву! За ті речі, які здавалися опозиції неправильними.

Дебати у парламенті, виступи лідерів опозиції із достатньо жорсткою критикою Черчілля – все це було.

Український народ має бути єдиним – це абсолютно правильна теза. От тільки розуміння її на Банковій – неадекватне. Бо в їхньому розумінні єдність народу – це коли вони роблять, що хочуть, а ми маємо дивитися на це і слухняно споживати. Роздали по ордену хлопцям з “95-го кварталу”, порозставляли, кого попало, керівниками військових адміністрацій чи на інші посади – і весь патріотичний люд має це сприймати як аксіому, бо “в нас єдність”. Вибачте, але це називається “єдність 95-го кварталу”. Цю єдність нехай вони собі засунуть кудись глибоко.

Моє бачення єдності народу полягає в тому, щоб кожному знайти його місце для ефективної протидії, для знищення Московії, як імперії. Тобто відкладаємо в сторону політичну змагальність і робимо свою роботу. Подобається тобі Зеленський чи не подобається – байдуже: ти маєш бути ефективний на своїй ділянці роботи. Тоді це єдність народу.

“Невже ви думаєте, що партнери не бачать, як влада займається мародерством?”

Політикою не можна займатися на час війни – це правда. Але чим же тоді займається Банкова, якщо не політикою?

Ну, ще мародерством.

Ви ж чули інформацію про те, що в Запорізькій області розікрали 389 вагонів гуманітарної допомоги. Це дев’ять ешелонів! 22 морських контейнери, 220 вантажівок гуманітарної допомоги! Якщо їх вишикувати, то це 1,5 кілометра автомобілів.

Якщо хтось думає, що якийсь там керівник воєнної адміністрації Запорізької області міг самостійно це зорганізувати, то просто не уявляє, як це все робиться.

Як людина, яка керувала Житомирською обласною адміністрацією і військово-цивільною адміністрацією Донецької області, я чітко розумію, що є Служба безпеки, повз яких без їхнього відома муха не пролетить, є поліція, є ДБР, є НАБУ. Такі об’єми – це ж не блок цигарок. Зрештою, хтось ці об’єми ще мав спрямувати на цю область.

Якщо порахувати, то йдеться про під сотню мільйонів доларів. Тобто це хтось, хто відповідає за “гуманітарку”, спрямував цю гуманітарну допомогу на цю область. Хтось координував цю роботу, хтось був “у долі”. І це точно не в Запоріжжі. Тобто це мародерство.

Павло Жебрівський у робочому кабінеті. Фото: “Новинарня

Знову-таки, доказів поки немає, НАБУ з цього приводу мовчить. Але ж спростування цієї інформації теж не відбулося. Тобто йдеться про звинувачення в корупції в шалених масштабах – і жодного фактичного заперечення. А я переконаний, що якби це була неправда, то вереску від піар-служби Зеленського було б більше, ніж достатньо.

Можливо, хтось думає, що всього цього не бачать наші західні партнери? Чи що вони на все заплющать очі? Ні, за все треба буде відповідати. А ми все це маємо документувати. Маємо пам’ятати і про Чонгар, і про “Азовсталь”.

Як можна було не дати команду на виведення гарнізону із Маріуполя? Коли росіяни брали Волноваху, був ще фактично тиждень для того, щоб дати команду на вихід з Маріуполя. А після взяття Волновахи він вочевидь опинявся в повному оточенні.

Ми пам’ятаємо ключові вимоги покидька Путіна з приводу демілітаризації і денацифікації. І ключовими так званими “нациками” для них є колишні добровольчі батальйони, в тому числі нинішній полк Національної гвардії під назвою “Азов”.

Невже хтось не розумів, що кращого подарунка для так званої “денацифікації”, ніж хлопці та дівчата з “Азову” в полоні, для кацапів немає? Це ж тільки на цьому Пуйло може похвалитися як він проводить “денацифікацію”.

Оленівка – це був перший такий камінчик. А в полоні, навіть після обміну 21 вересня, залишаються ще дві тисячі наших героїв з “Азовсталі”, і ще більше – з інших напрямків. Що з ними буде?

Про тих, хто ще залишається в полоні, особливо “не медійних”, взагалі майже не згадують. Тільки сім’ї й побратими не дають забути.

Читайте також:
Військові на обміні: кого звільнили, хто залишився в полоні. СПИСОК

“Якби серед всіх наших президентів був хоч один справжній лідер нації, Путін би не напав”

У нас величезна проблема з парламентською опозицією: її просто не існує. Є якісь розборки: якщо “наїхали” на Порошенка чи ще когось конкретного – тоді починається “вай-вай-вай!”. А питання особистості – це ж узагалі якесь останнє питання!

Бо насправді ключове завдання опозиції – це представлення політичної альтернативи. А в нас є влада і ті, хто не у владі. Вибачте, але бути не у владі – це не опозиція. Опозиція – це коли на кожен посил влади опозиція може запропонувати свою відповідь, свою модель. А в нас альтернативної моделі ніхто не пропонує. Усі захищають своїх лідерів – і на тому все.

У нас же, крім чинного, живуть ще троє президентів України (зрадник Янукович не рахується). І кожен із цих людей, маючи такий значущий досвід, міг би принести користь Україні. У кожного є свої контакти, зв’язки – це є “золотий запас” для влади в такій ситуації, як зараз. Та збери ти цих людей, дай їм завдання, використай їхні знання і можливості!

Але в нас усе робиться навпаки. Бо ж не дай Боже хтось перетягне на себе увагу від “сонцесяйного”. Хіба це нормально, коли багато хто навіть прізвища прем’єр-міністра не згадає. А ви пам’ятаєте, хто в нас зараз генеральний прокурор, як його прізвище?

Це суто путінська модель: коли є один “сонцесяйний”, а далі – пустеля. І всі інші або облизують дупу сонцесяйного, або вони вороги.

Змагальність, конкуренція передбачає розвиток. Тому якщо в тебе немає конкурента – знайди його, викохай його. Бо тільки тоді ти будеш рости над собою. А в нас ключове – це всіх “погасити”, задавити. І це, власне, проблема кожної нашої влади.

Бо якби серед шістьох президентів хоч один був справжнім лідером нації, який спрямовував би її до розвитку, створював можливості для неї, а не передусім для себе – то Путін би не напав.

Павло Жебрівський під час інтерв’ю. Фото: “Новинарня

Зараз багато хто каже, що тільки нинішній президент доклався до нападу Путіна на Україну. Але це неправда! Всі потихеньку це все робили:

  • Кравчук – “між крапельок”.
  • Кучма збудував олігархічну систему управління.
  • Ющенко дуже багато згадував про минуле, пробуджуючи якусь національну ідентичність українців – і це добре, це треба було робити. Але при цьому він надто мало дбав про майбутнє – а без цього формула успіху неможлива.
  • Янукович – той просто готував Україну до здачі.
  • Порошенко любив себе більше, ніж країну, і був занадто готовий до компромісів, а не до формування української ідентичності, української нації.
  • А нинішнє нещастя деінституціалізує Україну.

Вони, Банкова, навіть соціологічне опитування замовили – про те, що український народ потребує диктатури. Ви ж розумієте, що це значить?

Але в Україні диктатура неможлива в принципі, і ніколи її тут не буде. Бо українець – це така істота (в хорошому сенсі цього слова), якій будь-який начальник з часом набридає. І якщо в цьому буде потреба, він не завагається посадити “диктатора” на палю. “Там”, схоже, цього не дуже розуміють.

І сама спроба це все робити… Це точно працює не на об’єднання українського народу.

Читайте також:
Лідером довіри українців залишаються ЗСУ. Рятувальники й Нацгвардія потіснили волонтерів та церкву. СОЦОПИТУВАННЯ

“Це народна війна, вона як спис: вістря – ЗСУ, а древко – весь народ”

У нас не вітчизняна, а народна війна. Народна, бо це як спис. Вістря списа – Збройні сили України. А древко – це медики, волонтери, вчителі, люди, які працюють на виробництвах, журналісти, які, за великим рахунком, укріплюють цей спис. І чим міцніше древко, тим швидше спис знищить ворога.

В Україні сьогодні, крім зрадників, немає тих, хто б не співпереживав і не докладався до нашої Народної війни: хтось – пожертвами, хтось – волонтерством, хтось просто податки платить, хтось робить репортажі чи пише дописи у фейсбуці – і це також важливо.

Ми просто вперлися – і ворог не пройшов. Перша відсіч загарбникам була дана виключно на українському архетипі.

Фактично, з 24 до 28 лютого українці воювали на своєму прагненні волі, на духу воїна, який сидить у кожному українці. Якихось системних директив просто не було.

А вже з 28 лютого пішли системні директиви і системна робота. Там працював і Валерій Залужний, і Віктор Муженко – і це дозволило почати системну відсіч ворогу, що привело до видушення кацапів із Київщини, Чернігівщини, Сумщини й Житомирщини.

Віктор Муженко допомагає Валерію Залужному в Генштабі у день вторгнення 24 лютого 2022. Фото: ФБ Головнокомандувач ЗС України

Десь у 20-х числах березня до нас у батальйон прийшов хлопець із Бучі. Тоді ще добровольців у військо навіть не оформляли: вони в перший день, 24 лютого, зібралися біля військкомату, і їм просто роздали зброю. Не було ні командирів, ні завдань – лише велике бажання захистити свою землю, свій дім.

І цей хлопець, який колись був молодшим сержантом, а потім – депутатом Бучанської громади, прийняв командування ними на себе. Розставив на вказівних висотах людей і вони знищили десь 10 танків, бойові броньовані машини, багато ворогів.

Проте й загинуло їх більше десятка, ще більше 30 були поранені. І він прийшов, щоб ми допомогли оформити цих людей офіційно: щоб їх поховали як воїнів, лікували в госпіталях тощо.

От як той хлопець повівся в перші дні – це й називається “вперся”. Оце архетип української культури: “Моє не віддам”.

Десь так вперся комбриг, десь – комбат, десь – командир взводу. Ось така вона, наша війна.

“Нашим посібником з формування ДФТГ користується вся Україна”

Сьогодні один із головних проєктів “Бойового братерства України” – це робота з добровольчими формуваннями територіальних громад.

Полковник Петро Скиба, який сьогодні є комбатом одного танкового батальйону на Харківщині, ще до широкомасштабного наступу підготував посібник з формування ДФТГ, де чітко все розписав. Ми цей посібник видали, і ним досі користується більшість ТрО. Навіть нам із сухопутки дзвонили і про нього питали.

Наш полковник Дячук проводить навчання 18 ДФТГ по Білоцерківщині. Командир нашого кіровоградського полку зараз командує ДФТГ у Кропивницькому.

У нас є інструктори з підготовки учасників ДФТГ, які допомагають навчати формувати ДФТГ, і цей напрямок ведемо.

“Бойове братерство України” і Павло Жебрівський, 1 квітня 2022. Фото з ФБ

Волонтерський напрямок – це наступне питання, яким ми зараз активно займаємося. Передусім допомагаємо нашим військовим. Найперше – тим підрозділам, де є воїни “Бойового братерства”, але не тільки. Тут у нас – співпраця із “Фармаком” і “Благодійним фондом родини Жебрівських”. Ми й квадрокоптери, і ліки, і багато всього іншого постачаємо на фронт.

Також потихеньку продовжуємо проєкт “Батьківське серце”, хоч і не в тому обсязі, що раніше. Вручаємо дітям загиблих героїв оберіг “Батьківське серце”, допомагаємо їм. Нещодавно відвезли 20 таких діток на Івано-Франківщину, де вони відпочили. І, знаєте, дуже щемно, коли мама одної дитинки написала, що вперше побачила усмішку своєї доньки, відтоді як у квітні загинув їхній тато…

Питання національно-патріотичного виховання – цей проєкт також продовжуємо. Особливо зараз, коли почалося шкільне навчання. Цим займаються передусім ті воїни “Бойового братерства”, які через поранення більше не можуть брати участі в бойових діях. Але виховувати у наших дітей дух патріотизму – це також надзвичайно важлива ділянка “фронту”.

Звичайно, триває проєкт “Справедливість” – надаємо допомогу людям, які зіштовхнулися з несправедливістю. Але за єдиної умови: якщо той, хто до нас звертається, діє відповідно до закону, а щодо нього вчиняють беззаконня.

Нарада “Бойового братерства України”, Фото з ФБ

Також продовжуємо розгортати мережу полків “Бойового братерства України, хоч у нинішніх умовах це й непросто, бо багато наших служить у різних підрозділах Збройних сил. На сьогодні сформовано 18 полків із 31.

Серед наших воїнів, на жаль, є багато загиблих. У Луганському полку двох наших розстріляли просто у дворі офісу, коли орки зайшли в Лисичанськ. Із деякими з Маріупольського полку так і не можемо вийти на зв’язок. Навіть не знаємо, що з ними…

Там у нас Анатолій – це просто неймовірна людина. Народжена в Московії, абсолютно україномовна, яка душею і серцем є українцем. Він свого часу був головним режисером Маріупольського драматичного театру. Потім його, на жаль, зняли з цієї посади. У нашому Маріупольському полку він відповідав за національно-патріотичне виховання. А після того, як Маріуполь окупували, ми не маємо про нього жодних відомостей. І таких випадків багато, на жаль…

“Наш народ чітко показав, що не готовий поступатися ні п’яддю української землі”

Зеленський давно підписав би так звану мирну угоду, якби не настрої українського суспільства. Я в цьому майже переконаний. Але український народ би йому цього просто не дозволив, а вони ж там дуже залежні від настроїв публіки.

Для Московії взагалі найбільш вигідний варіант вийти з усієї цієї ситуації – це підписати перемир’я на тих вихідних даних, що є станом на зараз, з усіма нині окупованими територіями. Вони б цього дуже хотіли, але такого їм ніхто не дозволить.

Павло Жебрівський під час інтерв’ю. Фото: “Новинарня

Другий, також дуже непоганий для них варіант – так званий “корейський”: щоб Донеччина, Луганщина і Крим залишилися під ними.

Третій варіант – вихід на кордони станом на 23 лютого. Це б зараз і кацапів дуже влаштувало, і наші європейські партнери саме про такий варіант вели було переговори.

Але український нарід чітко показав, що не готовий поступатися ні п’яддю української землі. А вирішують саме українці. Народ.

Бо всі ці зеленські, єрмаки, подоляки, арестовичі, ткаченки – це фіґляри. Прийшли, побули, пішли – і не згадають про них. А народ буде завжди.

Погано, що з українцями досі розмовляють, як із малими дітьми. Як із недолугими, меншовартісними. Співають їм усі ці пісеньки, що у нас “усе добре, все класно”. Якщо послухати “єдину кнопку” телемарафону, то ми вже якщо не Урал беремо, то щонайменше до Кремля доходимо. А насправді тривають шалено важкі бої, із шаленими втратами.

Ця єдина “кнопка”, яку зробили на телебаченні, – це страхіття. Фактично спроба сформувати квазідиктатора, нічого іншого таке не передбачає. А треба показувати інше! Ключовим елементом відсічі є український дух вольности, і цей архетип треба поглиблювати, розширювати, утверджувати. Це має бути центральною ідеєю інформаційних наративів.

Тому сьогодні дуже важливо розказувати українцям правду й вести з ними серйозну розмову про все, що відбувається. Бо ті, “згори”, все одно зрештою будуть поводитися так, як покажуть соціологічні дослідження.

Треба наголошувати на українському прагненні волі, показувати українське воїнство, українця як воїна, а не як гречкосія. На цьому потрібно акцентувати увагу, а не на одній особі.

“Потрібен Уряд воєнного часу”

Рішеннями про мобілізацію та псевдореферендуми пуйло зробив свої ставки. Україна має дати адекватну відповідь. Насамперед Зеленський має перестати грати роль “бойового Голобородька”. Якщо хоч краплинка совісті у нього є,  він повинен призначити Уряд воєнного часу,  який спільно зі Збройними силами України візьме на себе відповідальність за країну.

Начальник Об’єднаного оперативного штабу ЗС України — перший заступник командувача Об’єднаних сил генерал-майор Валерій Залужний (ліворуч), командувач ООС генерал-лейтенант Сергій Наєв (праворуч) та голова Донецької ВЦА Павло Жебрівський (по центру) під час пресконференції в Краматорську, травень 2018 р. Фото: пресцентр ООС

Загроза достатньо велика. І через це “шашлики на Різдво” не підходять. За поданням президента в Україні потрібно запровадити стан війни з усіма правовими наслідками. Всю економіку перебудувати на воєнні рейки. Адже досі в країні діє воєнний стан, але не введений стан війни, чого вимагає законодавство.

Маємо запустити всі підприємства  оборонного комплексу, щоб працювали на Збройні Сили. Усе має бути спрямоване на надання відсічі московитським варварам.

Банковій треба перестати займатися політичними ігрищами та ділити громадян України на тих, хто “облизує” владу, і тих,  хто має власну точку зору, але готовий віддати всі свої сили на вівтар нашої Перемоги.

Якщо не Зеленський, то бодай очільник Уряду воєнного часу повинен не зважати на політичні уподобання громадян України, а надавати можливості у військово-цивільному та воєнному аспектах зреалізувати свої компетенції, знання, уміння для Перемоги України. Потрібно визначити місце кожного громадянина України в супротиві ворогу.

Мусять працювати державні інституції. Не може  людина, яка не є держслужбовцем і не має доступу до держтаємниці, очолювати 236 комісій і переговорних груп та фактично  визначати долю країни. Не може дружина високопосадовця, не маючи жодних повноважень, вести перемовини на міжнародному рівні від імені України. Не може нардеп, який би близький він не був до президента, офіційно чи неофіційно вести перемовини з московитами про завершення війни. Не може якийсь один народний депутат визначати економічну політику держави. Не може бути “смотрящих”. А корупція і крадіжки з бюджету під час війни мають бути прирівняні до мародерства і каратися пожиттєвим позбавленням волі.

Сьогодні для нас немає  вибору – боронити свою країну чи ні. Або ми боронимо і перемагаємо, або нас не буде. Тому мотивація українців до Перемоги є найбільшою.

“До кінця травня Україна має звільнити всі окуповані Росією території”

Навіть з урахуванням усіх ризиків я переконаний, що до кінця травня Перемога України буде. Я, звісно, не Нострадамус, але бачу саме так.

На чому базується моє таке переконання? Перше – це дух українців. Так, хлопці “на передку” сьогодні можуть казати, що командир не такий, чи що артилерійської підтримки недостатньо, але деморалізації й упадку духу в них немає.

Один наш воїн страшенно хотів забити хоч одного кацапа. Йому 59 років. Він старший лейтенант запасу, до вторгнення останній раз автомат тримав у 1986 році. Пішов спочатку до нашого батальйону, на Київщині у ТрО воював, потім пішов у луганську бригаду “на передок”: 2,5 місяці з ранку до вечора – міномети, арта, танки, “гради”, “смерчі”, а зверху їх ще й посипали фосфорними бомбами. Пекло.

Павло Жебрівський із побратимами по “ББУ”. Фото з ФБ

Питаю: “Олеже, багато кацапів забив?”. Він каже: “Я їх навіть у бінокль не бачив”. Це для нього найбільша прикрість – що поки особисто не вдалося знищити жодного рашиста. Але він величезну роботу робив, бо разом із побратимами утримував лінію.

На сьогодні 92% поранень і загиблих – від осколків. І тільки 8% – від куль. Це значить, що ближнього бою зараз надзвичайно мало. Бо війна в наш час зовсім інша: це війна артилерії, ракет тощо.

І знаєте, що той чоловік мені сказав? “Павло Іванович, я готовий віддати життя за Україну. Але дуже хочеться віддати його недаремно”. Для тих, хто на передовій – це одна з ключових фраз. Вони рвуться нищити рашистів, знищити їх усіх. Навіть натяків на деморалізацію немає – навпаки, цей дух тільки посилюється.

Друге питання – це озброєння. З кожним місяцем ми отримуємо від західних партнерів дедалі більш високотехнологічні засоби ураження ворога. Скоро почнеться ленд-ліз.

Зрозуміло, що будуть у нас і літаки, і закрите небо. Ми вже бачимо, що наша ППО почала збивати значно більше ракет, ніж раніше – а значить, ми отримуємо більш високотехнологічні засоби протиповітряної оборони.

Буде і бронетехніка. Не знаю, чи “леопарди”, але “абрамси” точно будуть. І хлопці з дівчатами готуються до цього всього, проходять підготовку за стандартами НАТО – у Великій Британії, в Польщі тощо.

Безумовно, формуються суттєві резерви. Скільки зараз воює “на передку” – ну, хай тисяч 120-150. А загалом “під рушницею” – близько 700 тисяч. Це значить, що ударний кулак готується, формується, навчається, озброюється. І це все відбудеться протягом деякого часу.

Дуже сподіваюся, що до кінця цього року все-таки звільнені будуть південь (принаймні до Каховки), більша частина Харківщини і частково Запоріжжя, а починаючи з лютого-березня почнеться наступ в цьому напрямку.

І такий мій оптимізм базується на аналізі, а не на тому, що мені просто так хочеться.

“Після цієї війни світ стане інакшим. Яким саме – вирішується зараз в Україні”

Зима буде критичною. Не лише в сенсі внутрішніх проблем, а передусім у сенсі зовнішньої підтримки. У європейців починається підняття цін на комунальні послуги, а паралельно москалі там розкачують своюпяту колону, яка дуже старатиметься знизити рівень підтримки України.

Та незважаючи на це, чітко зрозуміло, що принаймні ключові партнери – США, Велика Британія, Польща, країни Балтії і, думаю, Чехія, Словаччина, Скандинавські країни – будуть послідовно підтримувати Україну.

Щодо Німеччини, Франції, Італії ситуація досить важка, але й це треба пережити.

Павло Жебрівський під час інтерв’ю. Фото: “Новинарня

Західні еліти вже зрозуміли, що сьогоднішня війна – це перша війна за цінності після Другої світової війни. Після того були війни за ресурси, за території, за інші інтереси – а сьогодні вперше після 1945 року війна йде за цінності. І усвідомлення цього є і в республіканців та демократів США, й у консерваторів і лейбористів Великої Британії, і в усіх політичних силах Польщі, країн Балтії, скандинавів тощо.

А в кого немає, як, наприклад, в Угорщини – це ті країни, які рухаються до диктатури. Вони обрали бік зла, але їх і значно менше.

Рашизм – це філософія рабства. І цю філософію рабства московити продукують всюди. Сидять такі на Брайтон-Біч і кажуть: “Яка гидота, ці американці! От паскуди, не живуть за нашими цінностями!”. А якого ж ти біса виїхало зі своїх цінностей, зі своїх скрепів? Сидів би собі в Мухосранську, ходив би до нужника на вулицю і підтирався лопухом.

Після цієї війни світ точно зміниться. Наприклад, показала свою неефективність Організація Об’єднаних Націй – це бюрократична структура, яка обслуговує оонівську бюрократію за рахунок внесків усіх країн. Показав свою неефективність Червоний Хрест. Показав свою неефективність навіть Європейський Союз. Тож після нашої перемоги й завершення цієї війни має постати щось цілковито інше.

Має постати новий міждержавний союз, що базуватиметься на цінностях. У цей ціннісний союз увійдуть Сполучені Штати Америки, Канада, Британія, скандинавські держави, Чехія, Словаччина, держави Балтії, Польща, Україна, Японія, Австралія.

Так склалося, що впродовж багатьох тисячоліть рушійною силою прогресу було накопичення. Тепер ситуація зміниться. Президент Франції Еммануель Макрон нещодавно сказав, що “закінчилось сите життя”. А чому так? Мабуть, тому, що поставили віз перед конем.

Ключовим фундаментом мають бути цінності, а вже як наслідок дотримання цих цінностей – заможність людей. А в Європі в певний час обміняли цінності на ситість бюргера. Та у зв’язку з технічним прогресом те накопичення, яке колись зберігало життя й давало можливість вижити тому, хто має більше запасів, перестало відігравати ключову роль і бути рушійною силою прогресу.

Сьогодні на Україні, яка кров’ю розраховується за цінності, лежить величезна місія. Саме ми маємо змінити всю світову модель життя.

“Байдуже, яке в тебе етнічне походження, якщо ти українець по духу”

Людина може бути будь-якого етнічного походження, та найголовніше, щоб вона була українцем по духу. Мене аж вкурвлює, коли кажуть, що “президент України – єврей”. Бо єврей – це хай собі в Ізраїлі стає президентом.

А мають казати: “президент України – українець єврейського походження”.

Ніколи не можна відмовлятися від своїх коренів, свого походження – це просто ганебно. Але питання не в тому, ким були твої предки. А в тому, чи ти українець по духу. Чи розумієш ти, що таке архетипний українець? Сприймаєш ти архетип українця чи не сприймаєш? Оце для мене – ключовий водорозділ.

Ми говоримо не про націю по крові, а про політичну українську націю. Чому? Та щонайменше тому, що після того, як через Україну проходили десятки народів – і загарбники, й не тільки – вже дуже важко сьогодні ідентифікувати, що таке “чистий українець”. Та й потреби в цьому немає.

Бо, наприклад, кремлівські посіпаки Дмитро Козак чи Валентина Матвієнко – за походженням українці. Але вони є рашистами по духу. І те, що в них мама-тато були українцями, нічогісінько не значить, якщо ці люди – рашистський непотріб.

Павло Жебрівський у робочому кабінеті. Фото: “Новинарня

Важливо розмежовувати інтереси України й інтереси певної особистості. Бо особистість нам до дупи – нам важлива Україна.

І коли президент поводиться в інтересах України – то так і треба казати, що це правильно. На перших порах, коли вони записували ті надихаючі відосики для людей, це був справді позитив, це було потрібно.

Але сьогодні це вже перетворилося в негатив, який тягне Україну донизу. Бо з українцями треба говорити щиро.

А коли людина на посаді всерйоз каже, що якби він всіх попередив про вторгнення, то всі б кудись побігли і здійнялася паніка – то це означає, що ні в чорта він українців не розуміє.

Жінки, які вивезли маленьких дітей за кордон, роблять надзвичайно важливу справу: зберігають український генофонд. Але наше завдання тепер – зробити так, щоб вони повернулися. Щоб побачили тут можливості для самореалізації, для реалізації їхніх дітей.

Якщо будемо миритися з усякою гидотою, то я переконаний, що відсотків 30 не повернеться. А щоб усі повернулися, давайте наведемо в Україні лад: зробимо справедливий суд, ефективні правоохоронні органи, ефективний Кабмін і Верховну Раду, а не збіговисько недолугих фотографів. І тоді все буде нормально.

Потенціал у нас – неймовірний. Коли я чую, скільки наші західні партнери готові вкласти в розвиток, інвестувати в Україну – та за п’ять років ми можемо вскочити в “золотий мільярд”, для того є всі підстави.

Звичайно, передусім нам потрібна Перемога. Вона складається з двох речей. Перша – вигнати кацапів. А друге – створити інституції й дати людям можливості.

Якщо ж будуть бачити, що ешелонами крадуть “гуманітарку”, що під час воєнного стану замість вкладати в безпеку будують дороги (а на них найлегше бюджет “тирити”) – ми ці неймовірні можливості можемо втратити.

Матеріал публікується на комерційній основі ℗

 


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.
[sendpulse-form id="91944"]