Павло Жебрівський: Українські сили мають здобути прихильність людей та усунути блазня від влади

автори: Леся Шовкун,
Дмитро Лиховій
фото “Новинарні“,
з ФБ “Бойове братерство України” та з відкритих джерел

Павло Жебрівський – політик нетиповий. У 2014 році він один із небагатьох народних депутатів усіх скликань (за його словами – перший, а після були хіба Поровський і Кошулинський) мобілізувався до Збройних сил і пішов воювати на Донбас. Через рік очолив Донецьку військово-цивільну адміністрацію й керував “найгарячішою” областю впродовж трьох років війни.

Серед усіх своїх посад Жебрівський вважає саме ДонВЦА найважливішою та такою, що дала йому найбільший державницький досвід.

Як і багато АТОвців, після демобілізації Павло Жебрівський і надалі живе війною та провадить громадську діяльність у камуфляжі. Він створив спілку “Бойове братерство України”, залучає до неї діючих та відставних військових, переважно старших офіцерів, але не тільки. “ББУ” розбудовує власну вертикаль у регіонах за старовинним полковим устроєм, призначає “офіцерів за напрямками”, формує своєрідний “тіньовий кабмін”.

21 жовтня президент “ББУ” зустрівся із головнокомандувачем ЗС України Валерієм Залужним – обговорили співпрацю за проєктами “Бойового братерства” (“Батьківське серце”, “Утвердження національної ідентичності” та “Територіальна оборона”).

Не секрет, що Жебрівський планує йти на вибори, готується до них завчасно та згуртовує свою силу (він наголошує: не згори і за гроші, як це робилося раніше, а знизу й “за ідею”).

Ініціатива цього інтерв’ю виходила зі сторони Павла Жебрівського. І це інтерв’ю публікується на правах реклами. Але, зізнатися, нам, редакторам “Новинарні“, було цікаво послухати про “формулу Жебрівського”, його план звільнення Донбасу, поговорити про особливості роботи на Донеччині та зміну поглядів на партійне будівництво.

Під час розмови в офісі навпроти заводу “Фармак”, де Жебрівський має свою частку, він, не питаючи дозволу, курив цигарки одна за одною, Зеленського називав виключно “блазнем” та наголошував на тому, що дуже важливо допомогти українцям стати заможними.

За його словами, звільнити окуповані території Донецької й Луганської областей можна навіть за п’ять днів, і таку швидку мілітарну операцію за прикладом Хорватії вже продумали офіцери “Бойового братерства”. Цей план уже був доведений президентові Порошенку, але не отримав схвалення.

“Блазнем управляють вороги з-за меж України”

– Чи пропонував я свої послуги нинішній владі? Ні. Поясню, чому.

Павло Жебрівський під час інтерв’ю в робочому кабінеті. Фото: “Новинарня

По-перше, я вважаю Зеленського “зіц-председателем Фунтом”. Не знаю тільки, чи сам блазень про це знає.

Я думаю, що Зеленський – це проєкт ворогів України. Добре продуманий проєкт.

Адже просунути на посаду президента України проросійського політика неможливо. Але можна отаке болото влаштувати, яке деморалізує суспільство. І, за великим рахунком, після цього українців “тепленькими” можна взяти.

Я навіть не сумніваюся, де саме розташований справжній центр управління – за кордоном. З елементами в Україні, які за тією ж складовою є представниками того клану тут.

По-друге, в нас сьогодні другою людиною в державі є Андрій Єрмак. Кабінету Міністрів немає – є тільки аватари.

Чесно кажучи, інколи виникає сумнів, чи існує взагалі Денис Шмигаль. Бо він же жодних рішень самостійно не ухвалює. Міністри записуються на прийом до Єрмака.

Ми якось запропонували одному міністерству спільний проєкт. Нам сказали, що поки не отримають “добро” з офісу президента, проєкт не затвердять. Е ні, дякуємо, такого нам не треба.

Тож кому пропонувати? “Неіснуючому” Шмигалю? Аватаркам?

Міністр – це ж політична фігура, яка повинна сформувати політику у своїй сфері. І через виконавчі органи цю політику реалізовувати й контролювати. А в нас навіть прізвищ міністрів можна не запам’ятовувати – все одно вони нічого не вирішують.

Зеленський сам визнавав, що коли пропонує посади міністрів різним (без іронії) достойникам, вони відмовляються.

Бо якщо на чолі зграї левів поставити барана, то леви перетворяться на баранів.
І розумні люди це добре усвідомлюють.

А крім того, не хочуть потім сидіти. Бо аватарки-то вони аватарки, але ж документи підписують.

Наприклад, ті, хто підписував документи по “Великому будівництву”, коли-небудь сядуть. Бо дороги, здається, вже можна було сусальним золотом покрити за ті кошти, які на них витрачені.

Павло Жебрівський під час інтерв’ю в робочому кабінеті. Фото: “Новинарня

Голові нашої спілки “Бойове братерство України” Леоніду Климчуку тричі пропонували йти у Верховну Раду від “Слуг народу” по Новоград-Волинському округу. Перший раз Льоня посміявся. Коли вдруге йому зателефонували з офісу президента, поцікавився, що він там робитиме? Бойовий офіцер тиснутиме на кнопку, коли скажуть? Там так відреагували… Мовляв, а що тобі ще треба? Втретє як телефонували, то сказали, що ще нікого так не вмовляли, але дуже хочуть бачити його в своїх лавах. От тільки для воїна, який захищав Україну, бути в такій команді – приниження.

Сьогоднішній владі потрібна дебілізація України.

Дебілізованим народом легко керувати – досить йому Голобородька показати, і народ уже за ним іде. Занижений поріг чеснот, ціннісний поріг. Які зараз у влади в біса цінності?!

Наприклад, 1 жовтня у Вінниці біля пам’ятного хреста вшановували загиблих в АТО/ООС медиків. Приїхали почесний консул і військовий аташе посольства Латвії. А від влади прийшов тільки заступник голови облради. Я кажу: якби місцева влада так поставилася до такого заходу, коли я працював головою Донецької ВЦА – я б комусь ногу прострелив!

А таке ставлення має величезний вплив і на армію. Станом на початок жовтня 2,5 млрд гривень на армію були непрофінансовані, укомплектованість Збройних сил – на рівні плінтуса, хоча публічно про це не говорять. Житомирська 95-та десантно-штурмова бригада укомплектована на 55% – а це еліта української армії! Зрозуміло, що люди втікають. І це все робиться не випадково.

Співрозмовник “Новинарні

Павло Іванович Жебрівський

– український політик, упавлінець, громадський діяч, підприємець.

Народився 21 березня 1962 року в селі Немиринці Ружинського району на Житомирщині в багатодітній родині (у батьків було п’ятеро дочок і один син).

Після школи працював на заводі залізобетонних конструкцій комбінату “Будіндустрія” в Києві. Відслужив строкову армійську службу. 1989 року закінчив Київський держуніверситет, здобувши фах юриста.

1983-1991 – працював у правоохоронних органах, від міліціонера патрульно-постової служби до старшого слідчого Управління внутрішніх справ, м. Київ. До кінця 1990 року під впливом мітингів за Незалежність став націонал-демократом.

1991-2002 – займався підприємницькою діяльністю.

У квітні 2002-го вперше став народним депутатом (обраний як самовисуванець в окрузі №65, Житомирська область). Також був членом парламенту наступних двох скликань, у 2006-2012 роках (“Наша Україна”).

2005 – голова Житомирської облдержадміністрації.

У березні 2009 року створив партію “Українська платформа”. Згодом став ініціатором об’єднання з Українською республіканською партією “Собор”. Був обраний головою новоствореної партії “Українська платформа “Собор”.

У серпні 2014 року відбув служити добровольцем у зону АТО у званні старшого сержанта, воював разом із земляками з Новоград-Волинського у складі 54-го окремого розвідувального батальйону. Брав участь у боях під Дебальцевим.

Січень 2015 – демобілізувався, очолив управління Генеральної прокуратури з розслідування корупційних злочинів, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище.

Від червня 2015 до червня 2018 – голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації.
Одразу після цього президент Петро Порошенко призначив Жебрівського одним із трьох аудиторів НАБУ. Але вже листопаді він подав у відставку у зв’язку з неможливістю здійснювати аудиторську діяльність через відсутність правових підстав.

Займається бізнесом, має частку в АТ “Фармак”.

Із грудня 2018 року – голова партії “Республіканська платформа”.
Очолює Всеукраїнську військово-цивільну спілку “Бойове братерство України” (громадська організація, зареєстрована 12 вересня 2019 року).

Що слід протиставити такій владі
та як Україна може здобути перемогу у війні?

– Я вважаю, що на даному етапі політика в Україні зазнала краху.

Довсі в нас яким чином формувалися політичні партії? Навколо певного Васі чи Петі, в якого вкладають гроші, через засоби масової інформації формують політичний імідж, а то й узагалі образ героя, як це було з Надею Савченко. Завдяки цьому отримують певний рейтинг. А на цінності, програму, можливість і бажання її реалізувати – всім… байдуже.

У результаті в різних областях маємо різні конфігурації політичних сил у владі – а ситуація по суті нічим не відрізняється. Бо підходи однакові.

Звісно, критикувати легко – важко робити. Я це кажу не просто так, а через призму власного досвіду. Має бути якась точка росту.

Павло Жебрівський під час інтерв’ю в робочому кабінеті. Фото: “Новинарня

При всій моїй зневазі до нікчеми, якого називають президентом, у нього така ідея є – це дороги. Так, на них витратили незрівнянно більше, ніж вони насправді коштують, це фактично схеми відмивання грошей. Але приїздять люди із Закарпаття й кажуть: “У нас зроду доріг не було – а тепер є! Зеленський хороший, бо він дороги зробив!”

І коли ми говоримо, чи буде альтернатива Зеленському на наступних виборах, то крутимося навколо прізвищ. А це неправильно. Треба працювати навколо філософії, ідеї. Не хто – а що треба зробити.

На моє переконання, ключові виклики, які стоять перед Україною: 1) війна, 2) корупція, 3) бідність. Хто оголосить програму дій у цій частині, свою команду і покаже, як саме він буде цю програму реалізовувати – того треба й обрати.

Поки що я особливої різниці між попереднім і нинішнім президентами не бачу.

Павло Жебрівський і командувач ЗСУ Валерій Залужний, зустріч 26 жовтня 2021. Фото з ФБ

Візьмемо першу ключову проблему – війну. В чому різниця, якщо обидва говорять про те, що єдине можливе вирішення конфлікту на сході України – це політико-дипломатичний шлях?

Що це значить для мене – людини, яка півроку воювала старшим сержантом, не раз на передок виповзала на животі? Це означає, що умовний Байден чи Макрон має якось “перетарти” з Путіним, щоб Путін пішов геть. Чи реалістично це? Ні.

Натомість я бачу інший шлях, він чіткий і зрозумілий. Я назвав це “формула Жебрівського”.

Інституційний порядок у державі, економічний розвиток, подолання бідності, розбудова міцної армії – і після цього швидка військова операція.

1. Насамперед – треба навести лад в Україні.

Це інституалізація. Починаючи з суду, прокуратури, СБУ, поліції, Бюро економічної безпеки.

До прикладу: навіть такий президент, як Дональд Трамп, не зміг прикінчити Америку. Чому? Бо там працюють інституції. А що робить блазень в Україні? Ліквідовує інституції, нівелює їх.

Коли інституції будуть працювати – ми запустимо проєкт подолання бідності. Передусім це програми для малого і середнього бізнесу. Людям треба дати можливість заробити собі на безбідне життя.

Коли людина заможна – вона має, що захищати. І тоді не буде проблем із тим, що хтось не захоче стати на захист своєї країни.

Необхідна також демонополізація економіки, і тут один з обов’язкових пунктів – деолігархізація.

Чи треба забрати щось у якогось олігарха? Ні! Але хай продає. Треба створити такі умови, за прикладом антитрастового законодавства у США, щоб одна людина не могла контролювати повний цикл виробництва.
Наприклад, Рінат Ахметов сьогодні має вертикально інтегровану компанію: добуває вугілля і кокс, переробляє на своїх же ТЕЦ в електроенергію, добуває руду й теж переробляє на своїх же підприємствах… Хто йому за такої системи може скласти конкуренцію? Ніхто! І він може ставити ціну, яку завгодно. Хоче Рінат виробляти електроенергію – хай виробляє. Але щоб вугілля купував на стороні.

Павло Жебрівський під час інтерв’ю в робочому кабінеті. Фото: “Новинарня

2. Друге велике завдання – побудова вмотивованої і модернізованої української армії.

Поки в нас не буде ракет, які добиватимуть до Кремля, поки в нас не буде протиповітряної оборони, яка знищить дві третини московитських літаків, що можуть перетнути кордон – говорити про стримування Росії безперспективно.

Якщо вони будуть знати, що в нас є ракета, яка може бабахнути, умовно, по Курській атомній станції – побояться падлюки бомбардувати Україну своїми “іскандерами” або чимсь іншим.

Це щодо модернізації. А вмотивованість – це виховна робота.

Коли я був на фронті, до мене підійшов один хлопець із Малина. І каже: “Павло Іванович, вам не треба стріляти. Досить того, що ви тут із нами є”.

Я ж був чи не єдиним з усіх чинних народних депутатів, хто у 2014-му пішов на фронт. Із колишніх – ще Микола Поровський, який служив замполітом у 3-му полку спецпризначення.
Це ж для мене не піар-акція була. Можете поїхати у 54-й розвідбат і запитати, як ми з ними разом під «Градами» й мінометами виповзали.

І от хлопець із Малина каже: те, що ви з нами в окопах під обстрілами травите анекдоти, їсте з одного казана, можете разом випити чарку, означає, що хоч комусь із тих, хто має що втрачати, не байдуже. Що не тільки мобілізованим селянам потрібна ця держава, а й тим людям нагорі, які рвали на собі вишиванку.

Після тієї розмови я подзвонив міністрові оборони Полтораку й розповів, що однією з найбільших проблем армії є брак політвиховників. Кажу, треба туди побільше таких дядьків, як я – з “Нашої України”, УНП, Народного руху, інших патріотичних сил. Досить одного такого виховника на батальйон.

Потім, коли начальником Генштабу став Руслан Хомчак, з яким ми були добре знайомі, я прийшов до нього й знов кажу: “Руслане Борисовичу, поверни в армію політвиховників”. А він мені: “Це совок!” Тобто в УПА політвиховники були – і це не був “совок”, а тепер інакше?

Українська армія має бути вмотивованою. На жаль, у нас армія “робітничо-селянська”. Це фактично відображення нашого суспільства. І навіть голосували вони так… А військові мають бути ядром нації. Ми повинні зробити так, щоб ця професія стала особливо престижною. Це ж найвища місія – захищати країну.

3. Третій пункт, який можливий після перших двох – коротка мілітарна операція на Донбасі.

Це означає, що мають спрацювати Сили спеціальних операцій, “Альфа” та інші спецпідрозділи. І з мінімальними втратами, швидко і якісно виконати поставлені задачі.

Тепер про це вже можна говорити. У вересні 2015 року, через кілька місяців після мого призначення головою Донецької ОДА/ВЦА, до мене підійшли двоє полковників і кажуть: “Павле Івановичу, ми підготували операцію зі звільнення Горлівки”. Мала бути задіяна наша мережа у Горлівці, плюс спецпідрозділи. Втрати оцінювали максимум до десятка.

Я прийшов до Верховного Головнокомандувача і про це розповів. А він, як у відомому фільмі, “відправив мене в бухгалтерію”. Ну, тобто сказав: “Тобі що, немає чим займатися?”

Публічно я не готовий озвучувати деталей, але план дій був чіткий.

Павло Жебрівський під час інтерв’ю в робочому кабінеті. Фото: “Новинарня

– Ця операція передбачає звільнення тільки ОРДЛО. А як же Крим?

– Ми маємо чітко усвідомити, що повернути Крим без розвалу Московії, м’яко кажучи, буде дуже проблематично. На сьогодні вона включила Крим до складу Федерації, й операція з деокупації Криму призведе до прямої війни, в якій “винною” буде Україна.

Але ми маємо зробити в Україні таке, щоб Московія розлетілася на клаптики. І тоді ми повернемо і Крим, і Кубань, і Ростовщину, Брянщину – всі споконвічні українські території.

Але це потім. Після того, як наведемо лад тут. Перефразовуючи Джохара Дудаєва, Московії настане кінець, коли зійде сонце України.

– Не боїтеся, що військова операція на Донбасі може закінчитися так само, як наступ в Іловайську?

– Ні. Бо що відбулося перед Іловайськом? Деякі люди дуже хотіли показати, що вони “рулять” у цій країні, і дали наказ добровольчим батальйонам, непідготовленим підрозділам, зайти в Іловайськ. Збройні сили тільки частково супроводжували такий вхід. На цьому слід акцентувати: Іловайська операція не мала ні тактичної, ні стратегічної ваги. Фактично хтось вирішував свої політичні завдання – і таке вчинив.

Що ж до тієї мілітарної операції, яку плануємо ми – все зовсім інакше. Загалом вона займе п’ять-шість днів – як у Хорватії операція “Буря”. І це справді реально.

Сам я не військовий, але в нас у команді є люди – старші офіцери, які планують цю операцію, до цього готові: вони все чітко розуміють, знають і, головне, вміють. І з 28 років своєї служби у війську 20 років реально воювали – починаючи з Афганістану, Закавказзя, Іраку і так далі.

Після успішного завершення операції зі звільнення окупованих територій там щонайменше 5 років мають діяти військово-цивільні адміністрації, без проведення виборів. Необхідно провести “дерашизацію” свідомості людей. І тільки після цього можна буде говорити про проведення виборів і повернення нинішнього ОРДЛО в єдиний український простір.

“Найстрашніше було не під “градами”.
Найстрашніше було ховати молодого Серьожку”

– Що можете розказати про власний досвід бойових завдань на Донбасі в ході АТО?

– У перший день ми зайшли під Миронівське, довго йшли, стомилися. Я заснув – прокидаюся від того, що мене комбат за ногу тягне: “Павло Іванович, Гради луплять!”

Павло Жебрівський (знизу стоїть) із побратимами в зоні АТО. Фото з ФБ

А через два дні перебралися в Луганське, і там під час обстрілу в нас був перший поранений у частині. Я його відвіз у лікарню в Артемівськ. На наступний день зібрав “бомонд” Луганського – сільського голову, директора школи тощо. Розказав, хто я. І попередив, щоб усім своїм сусідам і родичам розповіли:

якщо ще раз із села в наш бік буде хоч один постріл – на***бнемо все, що можна.

Більше нас із села, поки ми там стояли, не обстрілювали – тільки “градами” й мінометами здалеку.

Чи страшно було під “градами”? Страшно. Але найстрашніше було тоді, коли я повіз додому Серьожку…

Пацанові 24 роки. Він був виконуючим обов’язків командира 2-ї роти. 194 сантиметрів зросту, красень хлопець… Його мама “мурахою” носила в Польщу цигарки, купила йому “горку” – і він так тішився, що в нього форма! Ми ж усі були, як партизани – хто у що вдягнувся…

Спокійний такий, серйозний. Запитує мене: “Павло Іванович, коли вже мені того капітана дадуть? Я ж добре воюю?” Добре, кажу, синку, дадуть тобі капітана!

А потім – Дебальцеве. Він як розвідник міг узагалі не вступати в бій. Але вступив. Підбив один танк. А другий танк на нього наїхав… І ми його звідти сім днів не могли забрати. Кобмат відправляв хлопців – їх обстрілювали, і ніяк не виходило забрати…

У той день, коли ми ховали Серьожку, його дружині виповнилося 25 років.

От після цього – нічого не страшно.

Програмні засади і формування “Бойового братерства”

– Я розумію, що, можливо, занадто фундаментально до цього всього підходжу… Але, чесно кажучи, просто остогидли всі ці швидкі й поверхневі рішення – “бігом туди, бігом сюди”… Ти вже або підходиш до справи серйозно, або краще не гаяти часу.

Мені в березні виповниться 60. Активного життєвого часу залишилося 15 років, і тринькати його на мішуру мені не цікаво. Тому маю план політичного проєкту.

Зараз ми виписуємо ідеологію, збираємо команду і формуємо структуру.

Павло Жебрівський із полковими керівниками “ББУ” в Кропивницькому

У лютому 2014 року я видав першу книжку – “Жити по-людськи”. Цього року вийшла моя книжка “Роздуми”. Це ціннісна річ, фундамент, на якому має базуватися початок будь-якого будівництва. А є ще “надбудова”: “Погляд на національну ідею” Павла Жебрівського. Ця книжка вже написана, ось-ось вийде друком.

У грудні має вийти брошура з нашою ідеологією по формуванню нової політичної ситуації. І на березень – доктрина: “Україна – земля благословенна”.

Паралельно триває формування Всеукраїнської військово-цивільної спілки “Бойове братерство України”. Вона діє вже два роки, зареєстрована 12 вересня 2019-го.

Україна в нас розбита на 29 полків. По два в Києві (Правобережний і Лівобережний), на Львівщині, Харківщині, Донеччині. Решта – по одному полку на регіон. Кожен район – це курінь.

На сьогодні в “ББУ” кілька тисяч членів. Ключовий принцип формування спілки – патріотизм і відповідальність. Якщо хтось більше двох місяців не сплачує членських внесків (а це 100 гривень на місяць) – ми таку людину виключаємо. Бо якщо ти не готовий віддати 100 гривень на внесок, то як ти можеш узяти на себе відповідальність за країну?

Особа, яка вступає в “Бойове братерство”, має сама купити собі однострій.

На якомусь етапі у нас дійшла чисельність до 3 тисяч воїнів. Але потім ми провели перереєстрацію – і залишилося 250. Потім це число знову зросло. Потім залишили до 500. Зараз знову кількість членів “Бойового братерства” суттєво збільшилася, але теж будемо переглядати за внесками.

Учасники “ББУ” в Хмельницькому беруть участь у марші в День захисників і захисниць України, 14 жовтня 2021

У нас ройовий – це кандидат на старосту села або депутата нижчого рівня. Чотовий – кандидат на голову невеликої ОТГ. Сотник – кандидат на голову середньої ОТГ. Командир куреня – кандидат на депутата Верховної Ради або на голову великого міста. Командир полку– кандидат на голову обласної ради.

Із 29 полків, які ми маємо сформувати по всій Україні, сьогодні тією чи іншою мірою сформовані 16. По-різному це відбувається – залежно від того, чи є лідер. Бо всі командири полків – люди дуже достойні. Але мати виразно лідерські якості, вміти повести за собою дано не всім.

Я в “Бойовому братерстві” кажу: якщо хтось із вас зможе краще промотувати, ніж я – я перейду на другу, десяту, соту позицію. Для мене це неважливо!

Наразі я особисто регулярно їжджу по областях, проводжу зустрічі для залучення.

Учасники “ББУ” на Покрову в рідному селі Жебрівського Немирівці, Житомирська область

У нас на сьогодні близько 40% учасників ГО – це військові й ті, хто воював.

У нас тільки військових у званні полковника понад пів сотні. Наприклад, голова спілки Климчук Леонід Олександрович. Комбат 54-го розвідбату, потім – начальник розвідки Десантно-штурмових військ, потім – начальник відділу Головного управління розвідки, кавалер ордена Богдана Хмельницького.

Зам по розвідці має орден Богдана Хмельницького за особисту мужність.

Зам по бою, позивний “Хмара”: орден Червоної зірки за Афганістан, два ордени за службу в Збройних силах СРСР (Кавказ), медаль від уряду Іраку, медаль від уряду Польщі й орден Богдана Хмельницького – за АТО.

Офіцер проєкту, який відповідає за націонал-патріотичне виховання – Володимир Курдюк: доктор наук, професор, колишній начальник факультету Національного університету оборони імені Черняховського.

Керівник проєкту “Батьківське серце” – полковник Сергій Бачурін. Чотири ротації, начальник розвідки Північно-Оперативного командування.

Офіцер проєкту “Справедливість” – полковник Сергій Горчинський, заступник начальника розвідки Сил спеціальних операцій.

Командир Лівобережного полку – полковник Дмитро Соболєв, начальник відділу Головного управління розвідки у відставці.

Командир Правобережного полку – підполковник Андрій Смирнов, колишній командир батальйону “Київська Русь”.

В.о. командира Житомирського полку – підполковник Климчук.

Командир Хмельницького полку – полковник Петро Скиба, нагороджений орденом Богдана Хмельницького.

Учасниці “ББУ”

– Ви також очолюєте партію “Республіканська платформа”. Але, як видно, розкручуєте не її, а саме ГО “Бойове братерство України”. Не думаєте перейменувати “РП” в “ББУ”?

– Це хай політтехнологи скажуть, як краще.

Об’єктивно, для нас партія – це інструмент. Коли я пішов з посад, був вибір: почати розвивати партію чи громадську організацію. І ми ухвалили рішення розвивати ГО. При цьому в нас є проєкт “Воїни – до влади”. За нього відповідає заступник голови партії “Республіканська платформа” Олег Павлишин.

Я не дуже хотів, щоб ми балотувалися на минулих місцевих виборах (2020 року). Бо ще не були готові. Але, звісно, я не забороняю членам партії іти на вибори самостійно. І в деяких регіонах ми пройшли – у Баранівській ОТГ, в Миколаївській ОТГ під Слов’янськом.

Учасники проєкту “ББУ” “Батьківське серце” з начальником ліцею імені Богуна Героєм України Ігорем Гордійчуком у відділенні ліцею в Боярці

Нам вдалося розказати, що “Бойове братерство” – це “Республіканська платформа”, і навпаки.

На сьогодні в нас завдання стоять такі: а) смисли; б) команда.

Крім того, що ми формуємо полки і вертикаль аж до рою, десь із лютого місяця будуть визначатися офіцери проєктів.

Наприклад, офіцер проєкту з освіти має виписати реформування освітньої галузі. Офіцер проєкту з розвитку сільських територій (а не просто АПК) – програму у своїй галузі. І так далі.

Фактично у “Бойовому братерстві” буде “тіньовий кабінет міністрів”.

Після доктрини, вже спільно з офіцерами проєкту, ми будемо виписувати концепції за сферами. Ця частина ґрунтуватиметься на профільних університетах. Попередні переговори з ректорами вже проведені.

Павло Жебрівський під час інтерв’ю в робочому кабінеті біля групової світлини членів “ББУ”. Фото: “Новинарня

“Мені знадобилося півтора місяці,
щоб встановити контроль над Донеччиною”

– Яка посада за час вашої кар’єри дала вам найбільший досвід?

– Донеччина. Вона дуже багато мені дала у становленні як державника. Так, я був і головою Житомирської ОДА, і тричі народним депутатом, і бізнесом керував. Але саме керівництво Донецькою ВЦА, мабуть, відіграло найбільшу роль. Чому? Бо війна. Мости зруйновані, електроенергія частково йде з тої території, газ теж. І вороже налаштований істеблішмент.

У мене пів року на столі лежав пістолет. І коли заходив мер-сепар, я питав: “Тобі ліву чи праву ногу прострелити?”

І після цього ми переходили до позиції – що треба робити і як треба робити.

Павло Жебрівський на нараді робочої групи з водопостачання Донеччини, серпень 2017. Фото з ФБ

Коли я приїхав на Донеччину, нас було троє. Ну, що я знав? Але мені знадобилося десь півтора місяця, щоб встановити абсолютну керованість областю.

Коли я очолював ВЦА, то започаткував проєкт з підтримки малого бізнесу “Український донецький куркуль”. Воїн АТО, ветеран, переселенець чи інший охочий міг подати заявку на фінансування свого бізнес-проєкту – і ми давали грант.

Читайте також:
Жебрівський розповів, чому в “ДНР” заздрять програмі “Український донецький куркуль”

Це був неймовірно успішний проєкт, який допомагав сформувати середній клас – клас заможних людей. Ці люди вже не поїдуть ні в Польщу, ні в Італію, бо в них є своє. До того ж, згідно з нашою вимогою, кожен підприємець мав створити мінімум чотири робочих місця із середнім рівнем заробітної плати по області.

Тобто якщо я говорю про подолання бідності, то знаю рецепти.

– Чому на Донецьку військово-цивільну адміністрацію призначили саме вас?

– Коли Петро [Порошенко] став президентом, я йому відправив шість СМС із таким змістом, що я в будь-якій іпостасі готовий прислужитися Україні. Жодної відповіді не було.

Тоді я подзвонив заступнику командувача 8-го армійського корпусу Василю Бондарчуку, кажу: “Вася, я на фронт хочу”. І ми з ним поїхали в 54-й розвідбат. Мене дуже швидко оформили, і я пішов на війну.

Потім мене запросили спочатку в Генеральну прокуратуру. Три місяці я там пропрацював і зрозумів, що працювати не дають.

Тоді я запропонував президентові знов: у тебе є проблеми на Сході, а я готовий їх розв’язувати. Так я став головою Донецької ВЦА, хоча доти й був в області лише два рази.

А то деякі журналісти почали розказувати, що мене туди Петро ледве не по блату призначив. Ще б пак, такий “смаколик” – Донецька ВЦА під час війни! (сміється).

Голова ДонВЦА Павло Жебрівський з військовими, березень 2017

Головний мій наказ підлеглим був: “не крадіть”, “будьте українцями”. Гідну зарплатню я їм для цього забезпечив. І всі держслужбовці при мені розмовляли українською.

Читайте також:
Жебрівський пообіцяв 30 млн. грн. місту на Донеччині, яке перекладе всі вивіски українською

Коли я прийшов на Донеччину, мій попередник генерал Кіхтенко – хороший мужик, до речі, але він військовий, а не управлінець – залишив мені 15 мільйонів гривень бюджету розвитку. До кінця 2015 року був уже мільярд гривень. У 2016-му – 4 мільярди. А в 2017-му – 8 мільярдів.

Коли я виходив, то залишив наступнику 4,5 мільярда гривень на рахунках під діючі об’єкти. Більше 500 об’єктів, які будувалися й реконструювалися. І на це вже було стовідсоткове фінансування! А ті об’єкти, які мали бути готові до кінця 2019 року, “здають” і досі.

На жаль, працювати мені не дали. Чиїмось головним завданням було знайти на мене компромат, і за 2017 рік по департаментах і управліннях ВЦА було проведено майже 300 обшуків і виїмок. СБУ від нас не вилазила.

Тож я написав рапорт про відставку рівно через три роки після вступу на посаду, 11 червня 2018-го.

Далі Петро мене вмовив піти на аудитора НАБУ, правда, не створив для цього умов.

Павло Жебрівський під час інтерв’ю в робочому кабінеті. Фото: “Новинарня

– Ви підтримуєте зв’язки з Донеччиною надалі, після звільнення з ВЦА?

– Комунікація є. Ми спілкуємося і з начальниками деяких управлінь, і з мерами, і взагалі є певні проєкти… Але я це роблю інкогніто – не хочу підставляти людей. Бо й мій наступник, і тим паче нинішній керівник ВЦА дуже ревниво ставляться до будь-яких контактів з цього приводу. Але на рівні месенджерів зв’язок постійний.

Крім іншого, в Маріуполі “Бойове братерство” будує церкву на честь героїв російсько-української війни,

– А з Порошенком зараз ви спілкуєтеся?

– Із вересня 2018 року, після того, як я написав йому чергову СМСку: “Петро, дай можливість працювати”, ми не спілкуємося. Він змінив номер телефону, і відтоді ми взагалі ніяк не комунікуємо. Я не є членом його команди і не сприймаю його політику. Бо то поза, а не позиція.

Втім, я б у цьому інтерв’ю не хотів би багато часу вділяти критиці Порошенка. Вийде так, що українець українця лупить, а московити на цьому вилазять… Або блазні.

Попри все, на сьогодні перше питання – це цінності. Ідеологія – це дах, доктрина – це стіни. І вже навколо цього будинку потрібно збирати однодумців. Щоб вони не до Петра чи Павла йшли, а гуртувалися навколо цінностей.

Бо в нас чомусь звикли висувати особистостей і прощати їм усе. За принципом “якщо наш – то розвідник, якщо їхній – то шпіон”. “Нашому” можна пробачити будь-які хиби.

Зрозуміло, що ніхто не святий, і в кожного без винятку є свої скелети в шафі. Але ключове питання – до чого людина прагне, як вона живе і чи робить висновки зі своїх помилок. Чи готова вона змінюватися.

Павло Жебрівський під час інтерв’ю в робочому кабінеті. Фото: “Новинарня

– Ви зі своїх помилок робите висновки?

– Звичайно.

– Можете навести якийсь приклад?

– Наприклад, коли я у 2009 році почав формувати партію “Українська платформа”. Коли зрозумів, що блок “Наша Україна” хоч і був перфектним у 2002-2004 роках, але вже себе вичерпав.

Помилка полягала в тому, що “Українську платформу” я почав формувати так, як формувалися всі політичні партії. У мене тоді були гроші, і я в кожній області взяв на роботу по троє людей, відкрив офіси, платив зарплату. Їм було комфортно, звісно. Але все це, за великим рахунком, відбулося неправильно. І я цю помилку врахував.

Тому коли ми сьогодні будуємо “Бойове братерство”, то робимо це вже на зовсім інших засадах. Не згори, а знизу.

Так, поки що переважно я всі ці речі фінансую. Все офіційно – з тих дивідендів, які я отримую від своїх підприємств на свої рахунки, сплачую з них податки. І за кожну копійку, витрачену на “Бойове братерство”, я можу відзвітувати.

Павло Жебрівський під час акції “ББУ” з висадки алеї тюльпанових дерев

Певний час мені ще доведеться дофінансовувати організацію, поки ми не вийдемо на самофінансування. А ми вийдемо.

Про конкуренцію на спільному полі і зняття з виборів

– Ви ж розумієте, що ваш політичний проєкт обов’язково звинуватять у тому, що створюєте додаткову конкуренцію на одному й тому самому патріотичному полі і ще більше роздрібнюєте електорат. Маєте що на це відповісти?

– Що разом можна йти тільки до могили. Якщо йти неправильним шляхом – це прямий шлях до братської могили. Не лише тих, хто цим шляхом іде, а й усієї держави Україна.

Такий досвід у нас є. У 2012 році тоді ще “Українська платформа “Собор” вирішила йти на вибори. У нас були брати Капранови, Володимир Огризко, Рауль Чілачава, Тарас Компаніченко і ще багато інших достойників у списку (сам я йшов по “мажоритарці”). Тобто ми виставили справді гідних людей. І одразу сказали: якщо ми не будемо долати 5-відсотковий бар’єр, то знімемося з виборів, щоб не роздрібнювати. Нам, звісно, ніхто не вірив – бо ж ніхто ніколи не знімався.

Рівно за 17 днів до виборів, маючи рейтинг десь трохи більше 2%, “Українська платформа “Собор” знялася з виборів. Це було наше спільне рішення.

Це перший і єдиний раз, коли для того, щоб не віддати жодного голосу антидержавницьким силам (тоді – Януковичу), патріотична партія знялася з виборів.

Тому мені навряд чи можна дорікати в подрібненні. Я своїм попереднім досвідом довів, що на таке не піду.
Але на сьогодні інші політичні сили мають, звісно, хороші гасла – та чи є за цими гаслами суть?

Павло Жебрівський на зібранні “ББУ” в Немиринцях, 14 жовтня 2021

Іти на вибори чи не йти – це рішення ми ухвалимо залежно від того, який фідбек отримаємо від людей. У нас чомусь політики починають готуватися до виборів за півроку до їх проведення. А треба починати готуватися до наступних виборів одразу, щойно закінчилися попередні.

На сьогодні ми працюємо над формуванням смислів, команди і бюджету: з ким, що і за що.

Я переконаний, що дострокових виборів за ініціативою Зеленського не буде. А навіщо йому? Планові вибори відбудуться у 2024 році. І до того часу ми повинні здобути прихильність людей.

Матеріал публікується на комерційній основі ℗

Читайте також:
Порошенко нагородив відставленого Жебрівського орденом


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".