Кордон із Придністров’ям: чи є загроза від росіян з “ПМР” та чого чекають наші “ватники” в Кучургані

автор: Катерина Петренко
з Одещини
фото автора 

Ви бачите населений пункт Первомайськ [так званої] “Придністровської Молдавської республіки”. Ці будинки – вже Придністров’я”, – показує вперед начальник відділення інспекторів прикордонної служби “Кучурган” Павло Панчук

Перед нами – сірі “коробки” цивільної інфраструктури, однотипні багатоповерхівки та низькі хати. Людей не видно, руху автівок – також. Кордон із “ПМР” тут проходить по Кучурганському водосховищу, зарослому очеретами. Жодного сполучення з самопроголошеною республікою вже пів року немає, позаяк залізничний міст українська сторона підірвала ще у березні. За цей час українці встигли трохи побоятися російського наступу з боку “ПМР” та вже й забути про цей не дуже загрожений напрямок.

Ми перебуваємо на території пункту пропуску “Кучурган-Первомайськ”. Раніше потік людей тут був значним: у літній туристичний період за добу кордон перетинали близько 10 тисяч осіб та 6 тисяч автівок в обидва боки.

За перші чотири дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну понад 16 тисяч українців виїхали в Придністров’я через цей пропускний пункт, каже прикордонник.

Зараз тут майорить наш прапор із недвозначним посилом до “русского воєнного корабля”. Польові квіти з нашого боку теж високі, синьої та жовтої барви. Вони пробилися і по асфальту. Помітно, що їх нема кому топтати. 

Із 28 лютого “Кучурган-Первомайськ” тимчасово закритий, як і всі пункти пропуску на кордоні із Придністров’ям, Російською Федерацією та Білоруссю. Україна ніколи не контактувала з прикордонниками квазіреспубліки. А представники прикордонної поліції Молдови залишили наш пункт пропуску ще 25 лютого.

Чим зараз живе наше придністровське прикордоння? Як протистояти проросійським настроям, які тут досить сильні, бо росТБ – у відкритому доступі? “Новинарня” з’ясовувала це на західній околиці Одещини.

“У Придністров’ї постійно поширюють дезінформацію, що ми на них нападаємо: щоб мати виправдання на випадок мобілізації”

Начальник відділення інспекторів прикордонної служби “Кучурган” Павло Панчук

Доки ми спілкуємося, довкола нас постійно крутяться цуцики, яких тут із десяток. До прикордонників часто прибиваються бездомні пси: військові охоче їх підгодовують, а ті допомагають їм нести службу.

Павло Панчук запевняє, що зараз в них – спокійний сегмент кордону. 

“Рух противника з того боку можливий, але наразі провокацій з їхньої сторони немає: ні пострілів, ні вибухів. Вибух був лише за 10 кілометрів від нас: росіяни поцілили ракетою у свиноферму в Чабанці. У них була неправдива інформація, що там дислокувалися підрозділи Збройних сил України. Постраждали тільки свинки”, – розповідає прикордонник.

Панчук визнає, що напад з окупованої території Молдови теоретично можливий, адже там залишається контингент армії агресора, ще з часів пізнього Союзу. У разі надходження наказу з Москви армійці “ПМР” можуть піти в наступ. Наші оборонці до такого розвитку подій готуються – постійно проводять навчання на кордоні.

Прапор на пункті пропуску “Кучурган-Первомайськ” з українського боку

“Але на даний момент можливість нападу невелика. Ми це знаємо, бо проводимо аеророзвідку і спостереження за суміжною територію разом із представниками ЗСУ та іншими спецслужбами. У межах Первомайська не спостерігається формування фортифікаційних споруд, акумулювання військ та техніки.

Їхній пункту пропуску позмінно охороняють шість-вісім військовослужбовців. Єдине посилення – концентрація контингенту російської армії в населеному пункті Ковбасна, де є артилерійський склад. Він вважається одним із найбільших на території колишнього Радянського Союзу. Однозначної інформації про проведення в них якихось мобілізаційних заходів немає. Повної мобілізації не було, навчання з резервами відбуваються раз на два-три місяці, як і до повномасштабного вторгнення”, – розповідає прикордонник Павло. 

Український військовий переконаний:

без підтримки регулярної армії РФ, яка матиме сухопутний коридор до “ПМР”, наявні сили окупованої частини Молдови не зможуть прорвати кордон

та пройти до Одеси чи інших населених пунктів, що мають стратегічне значення.

Утім, розвідка “ПМР” і так працює на росіян. Є інформація, що їхнє міністерство державної безпеки проводить збір інформації щодо контингенту наших сил оборони. Хоча чужі безпілотники на нашу територію поки не залітають. 

Залізничний міст українська сторона підірвала ще у березні. Від Придністров’я українську територію відділяє Кучурганське водосховище

Антиукраїнська риторика у Придністров’ї стала більш агресивною з моменту повномасштабного вторгнення військ РФ. Поширюється теза, що це ми наступаємо на їхню територію і вчиняємо провокації на кордоні. 

“У їхніх інтернет-виданнях ведеться дуже жорстка ворожа пропаганда. Були випадки, коли ми просто проводили навчання, а вони в себе вже брехали, що Україна йде в наступ, стрільба на кордоні та є жертви. Озвучують усі російські наративи: про нацизм, страшних “укропів” та бандерівців, “інсценування” Бучі та Маріуполя українськими, британськими та американськими спецслужбами.

Під час візиту президентки Молдови Майї Санду до Києва вони писали, що нібито є домовленість про захоплення Придністров’я Україною. Така інформація розголошується, щоб посіяти паніку і, ймовірно, у подальшому виправдати проведення мобілізації”, – вважає начальник відділення інспекторів прикордонної служби “Кучурган”. 

Читайте також:
У Придністров’ї чоловіків агітують підписувати контракт з армією РФ, – ГУР

“Кучурганці й далі дивляться російське ТБ. Але свої погляди навчилися приховувати”

Пропускний пункт через кордон з боку Придністров’я

Втім, російська пропаганда впливає не лише на той бік кордону.

З нашого боку інформаційне поле прикордонного регіону теж переважно проросійське.

Багато місцевих жителів перебувають під впливом телебачення держави-агресора, констатує невтішний факт Павло Панчук.

“Коли у нас заборонили російські канали й по кабельному почали транслювати українські, то люди продовжували дивитися російське телебачення через супутникові “тарілки”. Багато жителів Кучургана мають хибну думку щодо реального стану справ. Але вони пристосовуються і знають, як себе вести, щоб до них не було питань з боку правоохоронців. Водночас вони нічого особливого загрозливого не роблять.

Окрім того, час від часу в населених пунктах прикордоння проводяться контрдиверсійні заходи, під час яких виявляють і затримують людей, що мають проросійські настрої й сприяють ворожій пропаганді, поширенню інформації про розміщення наших військ, їх кількість та особовий склад. Зараз тривають перевірки щодо виявлення незареєстрованої зброї, колаборантської або диверсійної діяльності”. 

Начальник відділення інспекторів прикордонної служби “Кучурган” Павло Панчук

Конкретно на ділянці кордону диверсійних груп противника від 24 лютого не виявляли. Натомість прикордонники затримали немало чоловіків призовного віку – громадян України, які ухиляються від військової служби й намагалися втекти у Придністров’я.

За словами Павла, зараз “уклоністів” стало менше, бо багатьох переловили. А в перші місяці війни через Кучурган намагалися дременути по 100-150 чоловік щомісяця.

Зате контрабанди стало значно менше – зі слів інспектора, такі випадки зараз одиничні. З нещодавнього – минулого місяця в Андріяшівці на Одещині виявили трубопровід, який незаконно перекачував спирт з Молдови в Україну. 

Прапор протиріч і “ватний” староста

Асоціації з державою-агресором у Кучургані викликають не лише телевізійні уподобання його мешканців. Річ у тім, що смуги на прапорі цього села повторюють кольори прапора Російської Федерації – тільки розташовані не горизонтально, а вертикально. 9 травня 2017 року місцеві молодики влаштували “побєдобєсіє” – ганяли вулицями села з комуністичною символікою й нібито прапором РФ.

Тоді з Одеси до Кучургана приїхав відомий активіст та блогер Сергій Стерненко з побратимами з “Правого сектору”, щоб покласти край сепаратистським настроям.

Сергій Стерненко з прапором Кучургана, 2017 рік

Також на сайті місцевого ЗМІ Rozdilna.info можна знайти згадку про те, що весною 2014 року хтось повісив російський прапор на будівлю Кучурганської сільради. Сільський голова Анатолій Левицький запевняв, що це “дурний жарт п’яної молоді, до того ж не місцевої, а переважно з Придністров’я”.

Та цікавим моментом є те, що Левицький обурювався: мовляв, “лжепатріоти” повідомили в Одесу про сепаратизм, і рятувати село приїхав “Правий сектор”. Левицький фактично заступився за прихильників російської символіки, а “правосеків” назвав “ряженими клоунами в касках та наколінниках”.

У 2015 році на 9 травня той самий Левицький прикрасив свої груди “георгіївською стрічкою”, яка тоді вже стала для всіх символом окупації та агресії. 

Зараз чинний староста в селі… все той же Анатолій Павлович Левицький. Ми заходимо в сільраду і бачимо зроблений від руки напис про це на папірці на дошці оголошень. На порозі нас зустрічає жінка, не називає себе і розгублено каже, що староста на лікарняному й ніхто в сільраді з нами поговорити не може. Тому тут зараз не надають ніяких коментарів про стан справ у Кучургані.

Читайте також:
“Мисцеви мисциливци”: начальник поліції Одещини Головін не зміг прочитати простий текст державною мовою. ВІДЕО

“Усе Придністров’я у нас скуплялося. Ми жили за їхній рахунок”

Світлана і Людмила, мешканки села Кучурган

Поруч із сільрадою – Будинок культури. Двері відчинені, всередині нікого не видно. У дальньому кабінеті знаходимо Світлану, художнього керівника колективу “Мрія”. 

Зараз у Кучургані шукають ідеї для дизайну нового прапора, бо 9 квітня з ініціативи депутатів Лиманської селищної ради скасувано рішення “Про символіку села Кучургани”.

Світлана цим невдоволена: “У нас прапор не змінювали. Не треба його чіпати. Він не російський, боже збав! Прапор Кучургана схожий на російський, але то не то прапор Росії. З ним не було провокацій, а був пробіг в пам’ять про наших дідів, які воювали у Велику Вітчизняну війну. Люди перевертають так, як їм потрібно, хоча настрої в людей далеко не російські. Ми живем в Україні, це наша держава, ми її нікому не віддамо. Люди різні, але я щира українка, мені Україна – понад усе, я живу на українській землі і не хочу, щоб хтось прийшов її топтати”. 

Жінка палко переконує, що взагалі не дивиться телевізор. Додає, що не вірить журналістам, і навіть хвалиться, як одного разу забороняла кореспондентам із Нідерландів знімати сюжет. 

“Я з 24 лютого не вмикала телевізор. Це правда. Не хочу вас образити, але ЗМІ дають багато неправдивої інформації”.

Жінка додає, що люди в Кучургані втомилися, відчувають страх, але продовжують жити звичайним життям. Далі скаржиться на відсутність прикордонної торгівлі та трудової міграції з квазіреспублікою. 

Вид на Придністров’я

“Усе Придністров’я скуплялось у нас. Ми жили за їх рахунок та розвивались завдяки їм. А зараз кордон на замку, ніякої торгівлі немає. Ми зараз ні з ким не торгуємо і продати нічого не можемо.

Хай скоріше закінчиться війна, і відкриємо кордон.

Нас перевели на півставки, сидимо тут в клубі за 2,5 тисячі [гривень]. Ціни піднялись. Як на ці гроші можна прожити? Невідомо, що далі. Місцева влада не шукає шляхів вирішення, як зарадити економічному занепаду регіону. “У нас зараз війна” – це вся відповідь голови Лиманської селищної ради Віктора Бакланова”, – розповідає Світлана.

“Там воювати нема кому. Всі втекли”

До нас підходить Людмила, прибиральниця Будинку культури. Розповідає, що “сусіди” у Придністров’ї в повномасштабному вторгненні росіян в Україну нічого страшного не бачили й навіть заздрили своїм знайомим та родичам по цей бік кордону

“Моя сестра живе у Придністров’ї. З початку повномасштабного вторгнення вона казала, що ми жили і живемо добре. Вона не розуміла, що в нас іде війна. Тільки нещодавно вони це відчули, бо їм стало тяжко. Ціни там теж піднялися. І з продуктами проблеми, бо вся продукція йшла з України. Зараз я не можу до неї додзвонитися, – розповідає Людмила. – Раніше були чутки, що в них оголосили мобілізацію, але всі різко втекли в Молдову та Румунію, тож там і воювати нема кому.

У мене з городу видно Придністров’я. Я щоранку дивлюсь, чи ніхто на нас не наступає, і далі роблю свої справи. Ми щодня з городів спостерігаємо за обстановкою там. Тихо-тихо в них. Ми не чекаємо війни тут. Живемо своїм життям”. 

“У мене з городу видно Придністров’я”

Світлана додає, що тут чекають перемоги України.

“Дай Боже, щоб вона наступила швидше.

Коли буде перемога, я нароблю самогонки, напечу пиріжків, відкрию ворота та буду всіх пригощать”. 

Читайте також:
В Одесі засудили до восьми років агента РФ з Придністров’я, який готував теракти в місті

Лиманське. “Без коментарів”

Щоб таки дізнатися думку місцевої влади про нинішню ситуацію у прикордонні, їдемо в сусіднє Лиманське – до голови Лиманської селищної ради й усієї ОТГ Віктора Бакланова.

На дитячому майданчику селища дівчатка першими вітаються з нетутешнім українським військовим. За рогом він купує соковиті персики. 

– С-под прилавка хотите? – питає літня продавчиня.

– Та ні, ми ж не в Радянському Союзі. 

Український захисник пригощає фруктами дітлахів на дитячому майданчику. Вони беруть персики без остраху, широко усміхаються. 

Лебеді дорогою з Кучургану в Лиманське. На іншому боці водойми Придністров’я

Розшукуємо Віктора Бакланова.

– Вікторе Васильовичу, до вас гості! – театрально з наголосом на останньому слові каже жінка у квітчастій сукні. 

Селищний голова сидить у своєму кабінеті в оточенні ще кількох місцевих владних мужів – працює з документами. Щойно почувши, що ми журналісти, Бакланов російською мовою заклопотано перебиває нас на півслові. І відмовляється від коментарів, посилаючись на те, що регіон прикордонний: “Ні! Ніяких коментарів не даю. Чому? Є на те причини… Ну, дивіться. Голова військової адміністрації Сергей Миколайович Приходько заборонив мені давати будь-які коментарі. Прикордонна зона і все таке… Бувайте здорові!”

“Все буде Україна. Все буде Велика Степанівська громада”

Ми покидаємо селищну раду ні з чим і пригадуємо, що прикордонник Павло радив з’їздити в сусідню Степанівку до голови громади Наталії Бараненко: мовляв, чиновниця проукраїнська й відкрита до спілкування з пресою.

Пані Наталія справді зустрічає нас приязно. У її кабінеті – булава та вишитий рушник. На стіл накрили щедро: подали каву, абрикосовий пиріг та цукерки.

Голова Степанівської ОТГ Наталія Бараненко журналістів зустрічає приязно

“Я розумію, що всі на мене дивляться. Коли почала знову носити сукні, то дівчата сказали: “Все буде добре”. Плакати треба вдома в подушку, а на роботі ти – керівник і маєш бути сильна й усміхнена. Я не стара “чинуша”, але в мене порядок. Робіть фото і вмикайте диктофон – я нікого не боюсь. Бо кого хочеш загризу за нашу громаду”, – іронічно каже жінка. 

Голова Степанівської громади спілкується жваво, ідеальною українською. Вона відразу запевняє, що ситуація в регіоні стабільно контрольована: “Ніякої загрози зі сторони квазідержави зараз немає завдяки присутності Збройних сил України на території нашої громади. Ми відчуваємо спокій та захист. Ситуація щодо охорони правопорядку стабільніша, ніж у мирний час, бо поряд наші воїни. Із ними в нас тісний взаємозв’язок та взаємодопомога в багатьох питаннях.

Ми виділили з місцевого бюджету понад мільйон гривень на підтримку ТрО, наших прикордонників, органів поліції, ДСНС. Ніхто з виконкому не був проти цього. Місцева влада розраховує на поповнення бюджету в разі розміщення військових підрозділів на території, щоб іще більше коштів виділяти на підтримку ЗСУ”. 

Зі слів голови, Придністров’я чудово розуміє, що не зможе воювати проти України.

“Протилежний сценарій буде дуже вразливим для їхньої “маленької держави”, якою вони себе вважають. Мешканці “ПМР” із таким запалом розповідають, що ми самі в себе стріляємо, бо отримують російську пенсію та отруєні російською пропагандою. Але зараз більшість із них уже розуміє, що насправді відбувається. Придністров’ю без нас важко через розрив торгівлі, бо вони не мають стабільної економіки. Але воювати ніхто там не хоче і я впевнена, що ті люди не підуть на нас війною. А якби й пішли, то вистачить якихось кількох хвилин, щоб їх заспокоїти”, – переконана голова громади.

Наталія Бараненко

Пані Наталія переконує, що закриття пунктів пропуску не критично вплинуло на економіку нашого прикордоння. Прибутки місцевих жителів зменшилися, бо ринок у Кучургані був суттєвою підтримкою місцевим: люди могли щотижня продавати свою городину. Але зараз у пріоритет треба ставити війну в країні, а не ринок.

За словами чиновниці, в її громаді будинки культури зараз не працюють, а їх працівники перебувають на простої. Але отримують виплати не менше мінімальної зарплати. 

“Ми не були особливо залежні від торгівлі. Усі наші підприємства працюють. Усім нашим пільговим категоріям гроші виплачуємо. Маємо бюджет, щоб утримати громаду. У нас були грандіозні плани щодо інфраструктурних проектів: капітального ремонту школи, амбулаторії, будівництва доріг…

Але сьогодні не нам потрібна допомога, а ми маємо допомагати воїнам, Миколаєву, Херсону. Ми надали воду Миколаєву, надаємо адресну допомогу фронту продуктами та грошима, дехто з місцевих жителів свої кревні надсилає на передову. Наша громада допомагає всім військовим на території району та за його межами. Торік ми купили англійський екскаватор-навантажувач за 3 мільйони гривень і трактор з причепом, а сьогодні ця техніка дуже допомогла нашим воїнам. Наша громада заможна. Я часом іронічно кажу: “Ви ще степанівських не знаєте, подивіться у наші очі. Все буде Україна, все буде Велика Степанівська громада. Як човен назвеш, так він і попливе”, – усміхається Наталя.

Читайте також:
Мобілізація “ПМР” проти України: в Тирасполі вже видрукували газету зі зверненням до Путіна

“Іде активна фаза інформаційної війни” 

Наталія Бараненко

Наталія Бараненко визнає: проблема в тому, що багато літніх людей у краї досі споживають російську пропаганду. Голова планує особисто обійти тих мешканців, які дивляться російські телеканали, і спробувати їх переконати цього не робити.

“Була нарада при голові державної військової адміністрації, як зробити так, щоб інфопростір перестав бути російським. Потрібно ставити ретранслятор, щоб глушити їхні канали. Але це проблема, позаяк необхідні великі гроші. І шляхів вирішення поки немає.

Наша громада більш патріотична. Проте й у нас досі є люди, які чекають тут Придністров’я або Росії.

Йде активна фаза інформаційної війни й “обробки” населення.

Коли під час навчань на кордоні стрільби, обов’язково хтось у групах старостатів ширить “зраду”, що це Україна нападає чи обстрілює Придністров’я. Я пишу: “Шановні, в громаді все спокійно”, – переказує голова громади.

Наталія розповідає, що часто такі дописи поширюють мешканці “ПМР”. “Ми відразу передаємо спецслужбам інформацію про цих людей, щоб не було дестабілізації в регіоні”, – наголошує жінка.

Наостанок голова Степанівської громади зауважує, що декомунізація в регіоні пройшла успішно. Більшість мешканців підтримали перейменування, одну з вулиць назвали на честь загиблого українського військового. Актів вандалізму не було: “Якщо раніше люди не відчували загрози від прізвища Чкалова, то зараз відчувають. Після повномасштабного вторгнення громада також ховала своїх мешканців, які захищали нашу державу…”

На прощання чиновниця проводить нас до автівки й бажає миру після нашої перемоги.

З вікна “течика” бачимо, що жінка залишається говорити з чоловіками в пікселі, які патрулюють територію. Вона усміхається, їй усміхаються у відповідь. Українських військовослужбовців тут справді люблять.

Читайте також:
(Не)виїзні. Чому люди залишаються жити в Бахмуті під бомбами

 “Хтось хоче, щоб Україна перемогла, а хтось молиться в церкві за перемогу Путіна”

Олександра Середницька

Далі розшукуємо “янгола-охоронця Степанівки” – 87-річну Олександру Петрівну Середницьку. Жінка зустрічає нас біля свого двору, допитливо розглядає. “О, з Києвом справу маю! Це добре. Поговорімо ж!” – посміхається з хитринкою. 

“З почутих розмов між людьми виявляється, що хтось тут хоче, щоб Україна перемогла, а хтось молиться в церкві, щоб Путін переміг, – розповідає Олександра Петрівна. – Але більшість людей хоче перемоги України. Наша адміністрація перерахувала на Територіальну оборону Одеси денний заробіток. А я що не можу теж вислати грошей? Отримала пенсію, пішла на “Нову пошту” й кажу, що хочу відправити гроші на фронт. Вони не мали координат, бо ніхто з односельців досі не відправляв кошти на ЗСУ. Я принесла газету з рахунком і відправила 500 гривень. Допомагала також продуктами, бо чекаю нашу перемогу.

Односельці мені кажуть: “Ти дурна, бо гроші відправила на ЗСУ”. А я відповідаю: “Не буде війни, то і гроші будуть”. Я в Другу світову війну також воєнним допомагала. Ми сплачували воєнний та сільськогосподарський податки, з бабцею в’язали гольфи на війну, шарфи, шапки й рукавички на три пальці, щоб воєнні могли стріляти. Я теж своїм внукам сказала: “Хочу допомогти, а ви мені не заважайте”. На щастя, онуки теж донейтять на армію”. 

А ще Олександра Петрівна допомагала ловити “уклоністів”: “Якось ішла я до магазину, і мене на переході обігнала машина, не давала перейти дорогу. Водій питає: “Де можна тут проїхати в Придністров’я за 500 гривень?” Я на нього подивилась і кажу: “Аж через Степанівку. Там міст. Більше ніяк”. А собі тихенько думаю: “Ти поїдеш, а я зателефоную [голові ОТГ] Наталії Вікторівні, щоб там тебе перестріли і спіймали”. 

Обидві дочки Олександри Петрівни живуть у Росії

Сама пані Олександра дуже ображена на Росію й категорично відмовляється дивитись російське телебачення. Позаяк її дві доньки живуть в РФ, то відмовляються розмовляти з нею по телефону. Бо їх нібито залякали судом за балаканину з українцями. 

“Я помру, а діти навіть не приїдуть мене провести! – переживає жінка. – Якщо з дітьми не можна говорити, то начорта на тих росіян дивитися! Вони мені вороги. Скажений звір Путін вважає, що він має царювати у всьому світі та відродити Радянський Союз. Він знищує все: і житловий фонд, і людей. Я дивуюся, що весь світ не може зупинити одного звіра”. 

Нападу з Придністров’я пані Олександра також не боїться. А якщо її рідне село раптом стане полем бою, вона надаватиме медичну допомогу постраждалим: “Сусіди іронізують: та хто вас візьме, тьотя Шурочка?.. А в мене 35 років медичного стажу. Я нікого й питати не буду!

Я стара,

мені 87 років, але я хочу дожити до перемоги України. І доживу.

Якщо бачитимете нашого президента та наших військових, то передайте їм велику подяку. Усім здоров’я та мирного неба. Ми обов’язково дочекаємось нашої перемоги над російськими окупантами”.

У фіналі Олександра Петрівна нас по-материнськи бадьоро обіймає. Квіти на її клумбі – сині та жовті. 

Читайте також:
“Ми живемо одним днем”: прифронтова Дружківка в передчутті загострення ситуації. ФОТОРЕПОРТАЖ


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".