автор: Олена Максименко
з Миколаївської області
фото: Олена Максименко, Олена Бондаренко та з відкритих джерел
Ми спілкуємося в піцерії Миколаєва. Він вбраний по-цивільному, говорить лаконічно, чітко і швидко. Часто повторює “так точно”. Хоч на вигляд йому років 18, насправді з позивний “Шекель” уже має 5-річний досвід у Збройних силах. Розвідник, що після перерви у службі добровільно мобілізувався 24 лютого, має освіту психолога та чималий досвід роботи з безпілотниками – як у війську, так і в цивільному житті.
У розмові з “Новинарнею” Шекель розповів про своє бачення ситуації в регіоні й можливих подальших сценаріїв війни.
“Шекель”
Лінія фронту стабілізувалася. Якщо проводити аналогії, то зараз – десь як у червні-липні 2015-го. У перші дні агресії швидко втратили Херсон, після чого почався бій за Миколаїв і росіян було відбито. Вони відкотилися на позиції, і “на плечах” відступаючого противника ЗСУ зайняли вогняний рубіж. Так усе і стало.
Є бої місцевого значення, але що ми, що противник не маємо достатньої кількості сил для рішучого наступу. Попри бадьорі заяви військового керівництва, я не думаю, що ми зараз можемо говорити про повномасштабний наступ в напрямку Херсона, але так само ми не можемо говорити про наступ кацапів на Миколаїв. І не думаю, що ситуація зміниться кардинально найближчим часом.
По суті, ми застрягли в позиційних боях, ідуть бої на виснаження. Противник несе втрати, ми також, але, безсумнівно, набагато менші.
На Миколаївщині візьмеш табуретку, поставиш у полі й залізеш на неї – вітаю, ти на командній висоті!
Дуже складна місцевість для ведення боїв, тому в нас тривають позиційні бої за отримання ініціативи.
Щоб гарантувати повний успіх просування на Херсонщині, треба більше сил, ніж ми маємо зараз. Людських ресурсів і зброї. У нас усе ще немає повної вогневої переваги над ворогом, тому що росіяни діють згідно зі своєю звичною тактикою: концентрація великої кількості вогневих засобів – “задавити артою”.
Ми маємо відповідь на ці речі, вона доволі нестандартна, і ситуація потрошку змінюється. Бо противник несе втрати в артилерії і нестиме їх надалі. Але поки в нього наявна хоч якась логістика, поки він не відрізаний від основних сил – він може стягувати підкріплення. Хоч якість цього підкріплення, звичайно, нижча, ніж на перших етапах. Ну, й ми нарощуємо сили.
Нам потрібно більше систем розвідки – в першу чергу йдеться про військові БПЛА та компетентний персонал, який може ними користуватися, і про високоточні засоби ураження. Вони в нас є, але треба більше. Бо ця війна, як відомо, артилерійська. Є зона вогняного контролю, яка на даний момент становить певну кількість кілометрів углиб. От якщо ми її збільшимо, то буде краще.
А головний ключ до успіху, на мою думку, полягає насамперед у взаємодії військ, у високій інформаційній обізнаності командирів на місцях та прямій взаємодії технічних засобів розвідки і засобів ураження. Попри те, що ми нарощуємо засоби ураження, поки що цього явно недостатньо.
Ми майже на них вийшли, але потрібно трошечки більше вогняних потужностей. Відповідно, йтиметься про автоматизовану систему управління боєм. Очевидно, НАТО нам цього не надасть, ми маємо їх розробити самостійно. І вже є певні напрацювання, є своє програмне забезпечення. І є рішення ініціативного місцевого командувача щодо його застосування. Воно вже працює, але, як і будь-які новинки, армія сприймає це “не поспішаючи”.
Читайте також:
Командир роти на Херсонському напрямку Роман Кулик: Якщо гине багато наших друзів, це значить, що в нас правильні друзі
РСЗВ M142 HIMARS у складі ЗСУ. Фото: Washington Post
У регіоні працюють надані союзниками HIMARS, які чудово виконують свою роботу. Вони діють згідно зі стандартами натовської системи пріоритизації цілей, завдають вогневого ураження саме там, де треба, і це приносить чудові результати.
Українська “Вільха” і її боєприпаси – дорожчі за “Хаймарс”. А “Хаймарс” – це одна з найдорожчих ракетних систем у світі!
І врахуйте, що ми ж в Україні живемо, де, скажімо так, не вся сума виробництва – це сума виробництва. Згадайте історію з системою бойового управління “Дзвін” (Аеророзвідники розробили свого часу унікальну систему моніторингу “Дельта” і безкоштовно передали її ЗСУ, однак керівництво виділило 700 мільйонів гривень на створення альтернативної системи бойового управління “Дзвін”, яка зрештою так і не була впроваджена – “Н”).
Щодо “Стугни” як засобу ПТРК, то в неї конкретна тактична ніша й вона чудово справляється. Цей комплекс був народжений бойовими діями на сході, і в позиційній війні він має певні переваги над тією самою системою Javelin. Він недорогий, простий, в нього є низка тактичних можливостей, яких немає в “Джавеліна”. А в “Корсара”, думаю, “Стугна” виграє за всіма характеристиками. Особливо в цій місцевості, де чим далі ти можеш вистрілити, тим краще.
З артилерійських систем у нас є, наприклад “Богдана“. Одна. Не одна дивізія – одна штука. Виготовлення будь-якої військової техніки “з нуля” – це надзвичайно дорого. І хоч би якою класною гарматою була “Богдана”, але краще купити дивізіон польських “Крабів” чи десять дивізіонів М-109.
Але треба розуміти, що чого нам ніколи не дадуть у достатній кількості – то це боєприпасів. Бо їх ніколи не буває достатньо. Тому нам треба самим виготовляти боєприпаси. Багато. Сподіваюся, вище військове керівництво це розуміє. Бо ця війна надовго. Вона не вирішиться ані за місяць, ані за два.
Усі говорять про те, що допомоги від НАТО недостатньо. А її насправді багато. Просто нам треба ще більше… Але не можуть же вони повністю роззброїтися! І не треба чекати, поки нам щось подарують – треба купувати. Нема грошей? Купуйте в кредит. Люди ж беруть кредити, щоб купити те, що їм треба. А озброєння – це те, що зараз нам потрібно найбільше.
Читайте також:
Україна протитанкова: чому наша потуга ПТРК – одна з найсильніших в Європі
Фото: телеграм-канал Володимира Зеленського
Українські засоби розвідки гірші, ніж іноземні. Бо вони втричі дешевші – і це в даному випадку не плюс. Я знайомий із деякою польською технікою. Наприклад на “Флаях” літав – Fly Eye 2.0, 3.0. Це відмінна техніка! В нас просто немає аналогів! І польські системи “Краб” з інтегрованою системою управління боєм чудові, і польські Warmate прекрасні. Компанії, які їх нам надають/продають, виробляють їх багато.
І я вважаю, що Україні треба було ці речі закуповувати ще до початку повномасштабного вторгнення. Кинути всі ці проєкти з виробництва свого, пробивати контакти і купляти західне!
А так виходить, що “Лелека-100” останніх модифікацій хороший, але їх мало. І “Фурія” теж норм. Але вони все одно серйозно поступаються західним зразкам. І на мою думку, [російські] “Орлани” явно не гірші від наших дронів, а місцями й кращі. Тому я все-таки орієнтувався б на закупівлю західних комплектуючих. Це не привід повністю відмовлятися від закупівлі наших, але якби це я вирішував, то передусім скупив би все, що є на Заході, – ну й паралельно наші “докручував”.
“Киньте ви цю всю радянську дрочню!” – так невелика ініціативна група людей в ЗСУ казала ще з 2014 року. Бо було очевидно, що нормальні хлопці в майбутньому воюватимуть за допомогою БПЛА.
Дрон – це основний найбільш толковий, грамотний засіб об’єктивного контролю розвідки. І на даний момент у нас чимало спеціалістів (на щастя, більшість із них живі, бо за специфікою роботи “дронщики” гинуть не так часто), які чітко розуміють, як треба діяти засобом БПЛА в певних районах.
Практика цієї війни показала, що артилерія – зброя надзвичайна, але вкрай “косорила”. Артилерист на позиції поняття не має, куди стріляє! Він не бачить цілі. Але з допомогою БПЛА починає бачити, отримує необхідні дані, координати, поправки.
Система Forward Observer – це корегування вогню на передньому краю поля бою – повністю змінена наявністю БПЛА. Завдяки їм ми можемо вести з артилерії точний вогонь, навіть із радянської. Артилерія без дрона – те саме, що гвинтівка без прицілу.
Війна дронів так і відбувається: ти маєш бути більш влучним і більш успішним, ніж противник. І ми такими є, бо росіяни не дуже добре опанували цю науку.
Вони беруть таблицю і кажуть: “Два снаряда туда, два туда …” У них є план. Як у Радянському Союзі. “Бам-бам-бам” – навалили, і все. І їх абсолютно не цікавить, вийшло в них чи ні. Ми так не діємо, бо щонайменше не можемо собі цього дозволити. Снаряди дорогі, гармат мало. І при наявності хорошої техніки розвідки і пошуку, грамотного артрозрахунку і грамотного артилерійського корегувальника, який знає, що робити, одна наша гармата може подавити шість кацапських.
Я сам був свідком не одної такої артдуелі, і можу стверджувати, що ми діємо значно успішніше. І це попри фактично повну відсутність контрбатарейних систем.
Середній цикл дії БПЛА в бойових діях – від тижня до трьох. Хоч би який він був крутий – він все одно буде втрачений.
От, наприклад, PD-2 дуже крутий. Але його і збивають. Тому що він залишає за собою слід. І я розумію, що він може коштувати 450 000 євро, це дуже дорого… але тут нема провини оператора.
“Мавік” дозволяє вести розвідку на глибину до 12 км. А от “Аутели” – це гімно!
Толковий оператор не втратить дрон від РЕБа. Як діє ворожий РЕБ? Він просто відбиває GPS-сигнал. Просто треба навчатися, а не полетіти в одну сторону й потім скаржитися: “Мене заглушив РЕБ, я потєряв дрон, командир, дай новий!”
Якщо ми говоримо про [безпілотні] літаки, то їх дуже рідко РЕБ “убивають” повністю. Особливо спеціальні, військові. А страждаємо ми від ППО! В першу чергу йдеться про “Панцирі”, “Оси”, “Тори”, М-1, М-3, які мають фотогерметичні датчики. Більшість дронів втрачається через ЗРК противника. Власне як і більшість “Орланів”. А під РЕБом працювати важко, але можливо.
Рано чи пізно РЕБи противника будуть знищені. У них є круті розробки офігенних РЕБ, але їх мало й вони дуже дорогі, в основному демонстраційні зразки. А нові вони швидко не побудують, бо там дуже велика кількість західних комплектуючих. Якщо ми влупимо все те, що у них є зараз, то навряд чи вони створять нове.
Читайте також:
Війна дронів: як працює аеророзвідка Маріупольської бригади
Розвідник “Шекель”
Нам потрібна реформа системи військового управління – безпосередньо тут, на місці. Це дуже важко, такого абсолютно ніхто ніколи не робив, але це треба зробити. Якщо ми цього не зробимо, в нас будуть проблеми.
Бо вертикаль управління по суті не зазнала значних змін від радянських часів. Мережецентрична війна – це про горизонталь. Як це працює на даний момент? Для того, щоб один підрозділ отримав вогняну підтримку на полі бою, йому зараз простіше звернутися до тих людей, які цю вогневу підтримку мають, і в такій системі повного горизонту виконати завдання. Якщо робити це “через плече”, це займе надто велику кількість часу. Відповідно, є вибудувані невеличкі горизонтальні системи, які дозволяють підрозділам взаємодіяти.
І командування це бачить, і розуміє, що в цьому є певні питання і певні проблеми, і намагається надати можливість оцей от горизонт розбудувати більш адекватно: диверсифікація ризиків, рознесення штабів, рознесення системи управління. Це грамотний підхід. Який, утім, сильно ламається через доктрину, яка сформована у Збройних силах. Але
немає кращого часу переглянути доктрину, ніж ведення реальної війни.
У росіян взагалі всього дві тактики дій. Вони більше не придумали за весь час свого існування.
Перша – це грузинсько-кримська тактика. Полягає в тому, що концентрується дуже велика кількість сил і швидким маршем проходить через бойові порядки противника, знищуючи всіх на своєму шляху. Це породжує паніку, дезорганізацію. Ми всі прекрасно розуміємо, що велика кількість підрозділів була знищена в перші дні. За рахунок цього противник і просунувся – через Херсон вийшов на Миколаїв.
Після того, як лінія фронту стабілізувалася, противник перейшов до другої тактики дій: це так звана чеченсько-сирійська тактика. Її суть – у концентрації дуже великої кількості засобів. Але в позиційній війні завжди низькі втрати. Втрати з’являються тоді, коли хтось намагається сунутися вперед.
Декілька спроб контрнаступу противника на Миколаївському напрямку були відбиті, він поніс втрати. Деякі спроби нашого контрнаступу були обмежено-успішні. Тому треба диверсифікувати ризики.
Усі прекрасно розуміють, не можна утворювати велику концентрацію, як у перші дні, коли “прилітало” в казарми. Зараз може в казарму “прилітати” скільки завгодно – там людей немає!
Десь на півдні України: працює HIMARS. Фото з твітера Олексія Резнікова
Чому не підірвали мости на Херсон? Вони справді були заміновані. Але якщо, наприклад, говорити про основний міст, Антонівський, то в нас просто не було сил, щоб його утримати. Бо сил противника було занадто багато.
Один із наших підрозділів якраз перебував у районі цих мостів. Антонівський був замінований, але не достатньо. А до моменту, коли надійшов наказ щодо його підриву, структура управління вже була повністю знищена. По суті, не було компетентних людей, які могли віддати прямий наказ на таку дію.
Це ж як відбувається? Сидить людина на позиції, веде бій. Через міст до неї іде противник. Вона розуміє: треба підривати міст. Але ж не може лейтенант умовний самостійно ухвалити рішення щодо знищення стратегічного об’єкта! А раптом по цьому мосту йдуть дві наші бригади, які зараз будуть контратакувати? Немає відповідного рівня обізнаності.
А противник діє швидко. І коли зрештою люди на місцях таки вирішували підірвати деякі з мостів, ті вже були настільки пошматовані, що просто не спрацювали детонатори. Дроти були перебиті. Тому що кількість артилерійських снарядів, яка падала на позиції, була абсолютно космічною. І, відповідно, десь не спрацювала вибухівка, десь її було недостатньо, десь підрозділи, які мали підривати мости, були знищені. Деякі мости були знищені ціною життя їхніх оборонців. Але цього недостатньо. І відповідно, якщо й існував план щодо знищення мостів у випадку наступу, він не був реалізований через швидкі і вправні дії ворога.
Я взагалі проти цієї пропагандистської концепції, нібито російські ваньки не вміють воювати. Вони кваліфіковані, вишколені, вмотивовані (я не знаю, чому!), досвідчені солдати й офіцери.
Так, їхній метод ведення війни абсолютно дикий. “Ідіть туди й там усі помріть, а ми на ваше місце відправимо нових!”. Але попри це, вони діють грамотно, “як книжка пише”. А в таких умовах, як тут, книжка пише правильно – якщо в тебе достатня кількість засобів.
Зараз вони, завдяки нашим діям у тому числі, не можуть організовувати широкомасштабні наступи наявними силами. В них просто не залишилося техніки, на якій вони можуть кудись поїхати. А атакувати пішки широкий степ ніхто не буде.
У них є резерви, але якщо у нас зараз відбувається переозброєння на більш сучасну техніку, то в них навпаки – на застарілі зразки. Ми знищили їхні нові машини, і на зміну їм пришлють машини 70-80-х років. А коли вони знищують наші машини, то нам приходять нові.
У перспективі війни на виснаження у нас є всі шанси на перемогу – доти, доки нас “тримає” Захід.
У мене великі сподівання на те, що зараз у тилу формуються повноцінні бригади на новому озброєнні. І що люди проходять злагодження. Я знаю точно, що 10 000 військовослужбовців проходять навчання у Великій Британії.
Що ми, що кацапи взяли приціл на довгу війну. Це надовго. Вони готують резерви – і ми готуємо резерви. Але в них це “добровольчєская мобілізация”: “мужики 40+, будь ласка, прийдіть і за 30 000 рублєй помріть в Україні”. А ми формуємо резерви на рівні навчання, злагодження, включаючи західних інструкторів, які знають свою роботу.
Читайте також:
Зброя перемоги: топ-10 зразків західної допомоги, якими воюють ЗСУ
Наступ українських військ на Херсонщині, кінець серпня 2022 року
Можна сказати, що ми завтра підем всіх і уб’єм – це те, що люди хотіли б почути. А по факту – х*й. Війни закінчуються підписанням мирного договору або повним знищенням ворога. Площина вирішення цієї війни – не тільки на полі бою, вона ще в економічному, політичному факторі. Тому зараз задача Заходу – зруйнувати економіку Росії вщент. А наша задача – розбити його війська на полі бою.
Моя особиста думка: ми в цій війні вже перемогли. Ми в ній перемогли 25 лютого. Тому що розв’язати велику війну в Європі у 2022 році – це безумство повне! І в Росії немає жодних шансів на успіх. Ні політичний, ні економічний, ні військовий. Вони ніколи не візьмуть Київ, Львів, Харків. Їхні найбільші успіхи вже далеко в минулому і втрачені, тепер вони просто намагаються затягнути конфлікт якомога надовше.
Але їм це не зійде з рук. Це не Грузія й не Крим-2014, а вже абсолютно інша ситуація. З ними ніхто більше не захоче мати справу, і через якийсь рік-два економіка Росії буде просто повністю знищена.
Європа від усієї цієї ситуації економічно втратить, безсумнівно. Але якщо вона не втратить зараз фінансово, то потім втратить територіально. Краще заплатити грошима, ніж життями солдатів.
А для нас питання лише в тому, з якими втратами ми вийдемо з цієї війни. Якщо нам вистачить політичної волі, військової майстерності й правильної підготовки в економічному плані – ми повністю виб’ємо окупанта з наших територій. Ну, або змусимо піти на підписання договору, за якого він нам все повертає.
Читайте також:
Еспресо зі склом. Як живе і бореться Миколаїв під обстрілами
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
