автор: Михайло Жирохов
військовий історик, експерт, хроніст
У черговому пакеті військової допомоги від США, затвердженому 19 серпня, Білий дім заявив про початок поставок Україні поряд із протитанковими ракетними комплексами Javelin ще й ПТРК TOW. Хоча поки що не зрозуміло, яку саму модифікацію надаватимуть, але очевидно, що це будуть останні варіанти TOW-2, здатні знищувати сучасні російські танки.
Перехід до отримання Збройними силами України таких комплексів може означати підняття протитанкової оборони ЗСУ на якісно новий рівень. Річ у тім, що за наявності більш легких комплексів у наших умовах можливо використовувати TOW як протитанкову зброю мобільних платформ та (можливо) на гелікоптери.
А взагалі, це привід проаналізувати всі протитанкові потужності української армії.
Широкомасштабна російська агресія проти України викрила не тільки недоліки в озброєнні ЗСУ, але й ті моменти, де з 2014 року спостерігається значне покращення бойових спроможностей. “ПТУРисти” – саме такий напрямок зі знаком плюс.
Бойові дії протягом першого тижня великлї війни показали, наскільки ефективна та організована наша протитанкова оборона.
На початок лютого 2022 року ЗСУ отримали від західних союзників десь 150-175 пускових установок ПТРК Javelin, до них приблизно 1000-1200 ракет двох модифікацій, 2 тисяч протитанкових засобів NLAW та велику кількість реактивних протитанкових гранатометів. Вони були призначені для ближнього бою – а саме такий характер мало протистояння з російською армадою в лютому-березні.
Ці поставки доповнили закупівлі власних зразків протитанкових ракетних комплексів. Так, після 2012 року Міністерство оборони України отримало не менше 650 пускових установок “Стугна-П” й “Корсар” та близько 7 тисяч ракет для обох систем.
Крім того, існувало щонайменше 150 баштових систем із подвійними ПТРК. Враховуючи запас ракет у машині як додаткові 24 ПТРК, це давало близько 600-900 ракет.
Слід також нагадати, що Збройні сили України почали масово отримувати гарматні танкові ПТРК – крім старих радянських “Кобра” (за деякими даними, велика партія “кобр” була куплена “десь в СНД”), це були також вітчизняні “Комбати”. Всього приблизно 1200-1800 одиниць.
Таким чином, протитанкові можливості українського війська на початок лютого 2022 року становили 950 пускових установок ПТКР (Javelin, “Стугна-П”, “Корсар”, “Бар’єр”) і близько 9100 керованих ракет. До цього потрібно додати гранатомети NLAW, танкові “Кобра”/”Комбат”, а також понад тисячу ПТРК “Фагот” та “Метис” і кілька тисяч ракет до них.
Однак ці радянські зразки, із досвіду боїв 2014-2015 років, виявилися ненадійними через перевищення строків зберігання.
Після початку активних бойових дій західні союзники значно збільшили постачання протитанкової зброї Україні. За дуже короткий час до ЗСУ були поставлені додаткові партії одноразових гранатометів AT4, M72, ракет NLAW, гранатометів Panzerfaust3, ПТРК Milan-2T зі Швеції, Данії, Франції, Норвегії, Німеччини, Фінляндії, Нідерландів, Естонії, Бельгії, Канади та США.
Український воїн ДШВ із комплексом “Стугна-П”
“Перлиною в короні” українських ПТРК є експортна версія комплексу “Скіф” під назвою “Стугна-П”. Ця важкий протитанковий ракетний комплекс розроблений і виготовляється КБ “Луч” та фактично є вітчизняним потужнішим еквівалентом російського “Корнета”. Так, дальність ураження цілей обох комплексів в основному однакова (5100 м), але бронебійні можливості “Стугни-П” перевищують 1000 мм броні. Це значення повністю відповідає російським “Корнетам”, випущеним із 1994-го по 2018 рік. Спосіб наведення також подібний – ракета “Стугна” наводиться в лазерному промені, який в основному такий самий, як і в “Корнета”.
Однак є деякі відмінності. По-перше, наш комплекс має відносно непоганий тепловізійний приціл із можливістю використання вночі на дальність 3000 м. По-друге, “Стугна-П” має зручний пульт дистанційного керування з кабелем завдовжки кілька десятків метрів. Незважаючи на збільшену на 14 кг вагу комплекта, це дуже вдале рішення, що значно підвищує живучість операторів на полі бою.
Крім того, “Стугна” має квазі-верхню атаку, чого немає в “Корнета”.
В цілому за результами боїв можливо сміливо говорити про те, що “Стугна” є найнебезпечнішою протитанковою зброєю в руках наших воїнів, і більшість російських танків знищені саме операторами цього комплексу.
Читайте також:
Десантники 80-ї бригади спалили ворожу броню з відстані 5300 метрів. Працювала “Стугна-П”
Незважаючи на те, що пріоритетом для Міністерства оборони стали закупки ПТРК “Стугна” та “Бар’єр”, однак у війська потрапила й деяка кількість легкого піхотного ПТРК “Корсар”. Цей комплекс має масу всього 36 кг (ПТКР у транспортно-пусковому контейнері – 15,5 кг, пускова установка з простим тепловізійним прицілом – 15,5 кг, тринога – 8,3 кг).
Сама ракета має діаметр 107 мм і довжину 1180 мм.
ПТРК “Корсар”
Цей комплекс може вражати цілі на відстані до 2500 м, наведення здійснюється за допомогою лазерного променя.
На жаль, “Корсар”, незважаючи на наявність тандемної бойової частини, має занадто низьку пробивання (550 мм сталі), щоб ефективно боротися з російськими танками. Також він немає можливості атаки з верхньої напівсфери.
Відповідно, “Крсар” є якісним засобом для боротьби з будь-якими БМП і БТР, а його версія з осколковою бойовою частиною є ефективною зброєю проти піхоти в легких фортифікаційних спорудах.
Незважаючи на мізерну кількість статистичної інформації, схоже на те, що комплексів “Корсар” для ЗСУ було закуплено найменше, і його функцію прийняли на себе не тільки ще легші, а й потужніші американські ПТРК Javelin.
Хоч би як парадоксально це звучало, але, судячи з інформації з фронту (яка, звісно, є обмеженою), найменш ефективним ПТРК на цій війні став Javelin. Є дуже мало достовірних випадків ураження російських танків операторами цих комплексів. На мою думку, це пов’язано з декілька факторами.
ПТРК Javelin у руках бійця ССО ЗСУ на Херсонщині
По-перше, комплекси Javelin, поставлені ЗСУ, мають не дуже сучасні прилади спостереження. Так, модуль наведення важить 7 кг у версії Block 0. Поле зору становить всього 6,11° х 4,58° при постійному збільшенні 4x, а вузьке поле зору 2° x 1,5° при постійному збільшенні.
Час роботи прицільного пристрою від прийняття рішення про відкриття вогню до пострілу ракети в режимі “вистрілив і забув” становить всього 40 секунд, що вимагає досить високої кваліфікації стрільця.
Інша, ще серйозніша проблема – достовірність цілевказання для головки самонаведення. Тут слід пам’ятати, що, незважаючи на приницп “вистрілив і забув”, головка наведення ракети має в кілька разів менші можливості, ніж пристрій прицілювання. Тому наведення ракет Javelin серії Block 0 (а також Block 1) може “зірватися” з цілі під час польоту ПТКР.
Так, наприклад, якщо поблизу цілі (приблизно до 100 м) під час пуску буде об’єкт із температурою та поверхнею схожою з ціллю, то під час польоту снаряд може змінити ціль атаки. А це може бути будь-що – розігрітий піщаний або земляний завал серед трави, гараж, уламки, автомобіль тощо.
Ця проблема була вирішена тільки в ПТКР Javelin версії F. Але не відомо, чи отримала їх Україна, а якщо отримала – то скільки ракет саме цієї модифікації.
Однак варто також зазначити, що Javelin має надзвичайно потужну бойову частину, і це забезпечує гарантоване знищення будь-якого російського танка в режимі верхньої атаки.
Читайте також:
Зброя перемоги: топ-10 зразків західної допомоги, якими воюють ЗСУ
Станом на початок повномасштабного вторгнення ситуація з протитанковою зброєю малої дії в ЗСУ була катастрофічна. Фактично єдиним таким засобом був РПГ-7 радянського виробництва, до якого було дуже мало реактивних гранат. Мало того, кількість одноразових РПГ була мінімальна, і більш-менш ефективними були тільки РПГ-22. Однак вони не здатні пробивати броню російських танків, особливо модернізованих Т-72Б3М зразка 2016 року або Т-80БВМ.
У такій ситуації поставки з Великої Британії NLAW стали критично важливими.
Ця переносна керована ракета має вагу лише 12,5 кг при масі ракети з кумулятивною бойовою частиною в 6,5 кг, довжину 1016 мм і діаметр 150 мм.
ПТРК NLAW
Запуск ракети відбувається за допомогою порохового заряду з антимасою, що викидається із задньої частини пускової установки, тому NLAW можна використовувати просто з приміщеннь, що для РПГ-7 неприпустимо.
Реальна дальність ураження рухомих цілей — від 20 до 400 м, нерухомих цілей — до 800 м.
Після польоту тривалістю 5,6 сек. або відстані 1000 м спрацьовує механізм самознищення. Ракета не є самокерованою, але траєкторія польоту планується з урахуванням очікуваної траєкторії рухомої цілі та погодних умов.
Під час наведення оператор у центрі сітки відносно простого оптичного прицілу весь час утримує ціль, утримуючи кнопку, яка “вказує” ракеті розрахувати відповідне випередження. Процедура перерахунку траєкторії польоту становить принаймні 3 секунди. Звичайно, існує ризик помилок оператора, але наведення повністю пасивне й дешеве.
NLAW має два режими атаки: OVA (OVerfly top Attack) із ракетою, що летить над ціллю, і DA (Direct Attack), тобто пряма.
У першому випадку ракета залишається приблизно на 35 м над лінією візування, а вимірювання відстані до цілі неважливо, тому що ракета пролетить приблизно на 3 м над ціллю, зберігаючи постійну висоту польоту до дальності близько 800 м. При цьому використовується дистанційний підрив.
Цього немає у режимі DA, який фактично призначений для знищення фортифікаційних споруд.
У ході війни в Україні NLAW показали себе досить ефективною зброєю, яка однак потребує підготовки стрільця. Перш за все йдеться про швидкість реакції, адже час роботи акамулятора досить обмежений.
Після початку війни ЗСУ отримали близько 1400 одноразових гранатометів Panzerfaust 3 із Німеччини та Нідерландів. Це такий собі відповідник РПГ-7 – багаторазовий модуль прицілювання з передньою рукояткою, опорою для руки та спусковим модулем, одноразова трубка, пускова установка калібру 60 мм та надкаліберна граната.
Гранатомет Panzerfaust 3 на озброєнні бійця тероборони ЗСУ. Кадр відео
У транспортному положенні пускова установка з гранатою важить 10,5 кг і має довжину 1223 мм, приціл важить 3,8 кг.
З оптико-електронним прицілом дальність стрільби Panzerfaust 3 по рухомих цілях становить 600 м (хоча насправді, за словами наших військових, на практиці цей показник сягає близько 400 м, що все одно є дуже великим показником для цього класу зброї). Мінімальна дистанція застосування Panzerfaust 3 – всього 14 м.
При цьому кумулятивний заряд дозволяє пробивати броню товщиною 900 мм. А отже, за допомогою Panzerfaust 3 можливо пробивати у передню напівсферу такі танки, як Т-80У або Т-72Б зразка 1989 року.
Дещо незрозуміло, що буде з танком Т-90А. Однак це не змінює того факту, що наші військові отримали німецьку зброю, яка була дуже ефективною проти російських танків.
Західні союзники поставили для ЗС України достатньо багато такої одноразових протитанкових гранатометів, як-то M72 LAW, АТ4, РПГ-76 “Комар” та навіть РПГ-18 (із запасів колишньої НДР). Крім того, Україна самостійно закуповає цілу низку зразків, наприклад, болгарські BULSPIKE-AT.
Гранатомет M72 та ПТРК NLAW в українській армії, березень 2022. Кадр відео 72 омбр
Здатність пробивати броню танка у протитанкових засобів такого типу зазвичай коливається в районі 260-350 мм, що абсолютно недостатньо для боротьби з танками. Але з їхньою допомогою можна ефективно боротися з будь-якими колісними транспортерами, радянськими БМП і БМД, бронемашинами, патрульними машинами. Недоліком є мала дальність ефективного вогню – практично не більше 200 м по нерухомих цілях.
ПТРК BGM-71 ТOW, анонсовані до постачання Україні Білим домом в середині серпня, можуть стати ознакою переходу протитанкової оборони ЗСУ на якісно новий рівень.
BGM-71 ТOW в американській армії
У світі саме TOW є основним озброєнням мобільних протитанкових систем – від бронетранспортерів М113 та LAV в Ізраїлі й Канаді до HMMWV у США. Мало того, TOW повітряного базування стоїть на озброєнні армій більш ніж 13 країн і використовується для оснащення гелікоптерів AgustaWestland Lynx, AgustaWestland A129, Bell Textron 206L, UH-1 Huey, Hughes 500MD, Eurocopter Bo 105 та Bell Textron AH-1 Cobra.
Тож, імовірно, і в Україні ПТРК TOW стануть мобільними – їх поставлять на колісні машини та/або на гелікоптери.
Важкий протитанковий ракетний комплекс BGM-71 TOW (Tube Launched, Optically Tracked, Wire Guided) був розроблений у другій половині 1960-х років, однак, незважаючи на своє давнє походження, ця ракетна система залишається на озброєнні більш ніж 45 країн світу.
Від моменту свого створення TOW постійно модернізувався, набуваючи з кожним десятиліттям більш смертоносних форм.
Незважаючи на неможливість обстрілу поза лінією прямої видимості і громіздкі розміри, TOW довів свою високу ефективність на полях битв і досі з успіхом використовується в різних конфліктах.
Є думка західних експертів, що саме масовані поставки TOW дозволили сирійським повстанцям на рівних боротися з армією, яка колись була шостою у світі за кількістю танків.
Фото й відео засвідчують, що ракети TOW успішно знищували сучасні російські танки Т-90А, які поставлялися до Сирії.
Піхотний варіант ПТРК TOW складається зі станка, пускової установки масою 92,8 кг та органів наведення й управління.
Сама ракета масою від 18,9 до 22,6 кг має кумулятивну або тандемну бойову частину. Ще є протибункерний варіант.
Бронепробиття становить від 430 мм гомогенної броні до 630 мм, залежно від моделі ракети.
Станом на початок 2014 року української протитанкової оборони фактично не існувало – “ПТУРисти” не мали належної підготовки та можливості отримати досвід. Що ще гірше, ракети, вироблені у 1970-1980-х, мали перевищений ресурс зберігання, внаслідок чого траплялися регулярні відмови. Спірною була й сама ефективність радянських зразків типу “Фагота” – фактично, вони були безсилі проти російських танків із системами динамічного захисту типу “Контакт-1” або “Контакт-5”. Нові ПТРК не закуповували, за винятком демонстраційних зразків (для експорту необхідною умовою було прийняття виробу на озброєння національними збройними силами).
У ході боїв на Донбасі 2014-2015 років успіхи протитанкістів були мінімальними з огляду на незначне використання росіянами в боях танків.
Загалом можна говорити приблизно про 75 підбитих танків, з яких 42 – сімейства Т-64, решта – Т-72. З них близько 70% (щонайменше 52 одиниці) стали жертвами масованого вогню протитанкових гранатометів у борти корпусу та бічні або кормові поверхні башти. Так було під час прориву українських військ з-під Іловайська та Дебальцевого.
На щастя, Україна успадкувала індустріальну базу від СРСР, і наші інженери змогли завершити проєкти радянської епохи. Та з’явилися нові покоління ПТРК, які спочатку досягли експортного успіху, а потім масово відправлялися і в українську армію.
Слід підкреслити, що експорт ПТРК забезпечив низьку ціну за одиницю продукції та масштабне виробництво “ПТУРів”.
Таким чином, із 2015 року почалася модернізація української протитанкової оборони, яка була доповнена закупівлями та безоплатними поставками зі США й Великої Британії.
Це дозволило наситити протитанкову оборону України на полі бою на рівні піхотних взводів і створити досить непогану оборону, насичену протитанковим озброєнням.
Як результат, станом на 29 серпня, за даними Генерального штабу ЗСУ, росіяни втратили 1947 танків. Портал Oryx, який орієнтується на підтвердження через фото й відео, свідчить про втрату 955 танків ЗС РФ.
Тут слід зазначити, що кожен третій – це покинутий танк під час першого періоду війни. Багато зіткнень відбувалися в місцях, які не були зафіксовані, або на територіях, що тепер тимчасово під контролем Росії.
У будь-якому випадку, можна впевнено говорити, що
нинішня протитанкова оборона ЗСУ – одна з найкращих у Європі.
Читайте також:
Україна отримала від Заходу більше ПТРК, ніж є танків у світі
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
