автор: Олена Максименко
з Київської області
фото автора
Ірпінь, як і більшість міст і селищ Київщини, “тяжкий 300-й”. Однак калічити місто почали задовго до ворожої навали. Масштабна і не завжди законна забудова перетворила місто-ліс на людський мурашник. Передмістя столиці виглядало привабливим для купівлі житла: близькість до Києва і водночас на порядок нижчі ціни, комфортні модернові помешкання в нових ЖК, сквери, велодоріжки, кав’ярні…
Зворотний бік – знищення рекреаційних зон, затори, проблема з комунікаціями (ані електромережі, ані колектори не спроможні втримати таке навантаження), брак дитсадків, на які чекали в чергах по 5 тисяч дітей, та шкіл, де було по 12-18 перших класів. Активісти закидали міській владі “замилювання очей”, коли та обставляла “коштовними” лавками черговий сквер, замість побудувати такий необхідний заклад для дітей.
Війна внесла свої корективи. Стало зрозуміло, що зелені зони – це не лише про екологію, а й про форпости оборони. “Новинарня” дізналася, як відновлюється Ірпінь і перед якими викликами постають його мешканці.
Майстер-клас від шеф-кухаря Ектора Хіменеса-Браво в “Залізному містечку”
“Залізне містечко” – це вагони поїздів, виділені “Укрзалізницею” для людей, які втратили дім. Тут є всі зручності: душ, бібліотека, Wi-Fi, дитячий майданчик, настільний теніс, гамаки, мангали, бесідки й навіть безкоштовні електровелосипеди.
Простір огороджений і охороняється – преса може туди потрапити лише з дозволу “Укрзалізниці” або акредитувавшись на якусь подію. Сьогодні тут відбувається майстер-клас від шеф-кухаря Ектора Хіменеса-Браво, тож двері для гостей відкриті. Попри трагічні обставини, атмосфера панує святкова.
Олег – інженер з обладнання для СТО. У “Залізному місті” він живе з дружиною та двома доньками. Їхній будинок під час російських обстрілів встояв, проте квартира наразі непридатна для життя. Хоч сам Олег запевняє, що “не настільки все погано” – особливо в порівнянні з тим, у якому стані помешкання декого з його нинішніх сусідів.
“Частини несучих стін нема, внутрішніх теж нема. Але якби була допомога від міста, можна б за тиждень ту стіну відновити, вичистити весь бруд, цеглу побиту. І, в принципі, було б придатно для життя. Ну, поки що відновлюю своїми силами. Добре, що є де жити, оскільки й відновлювати квартиру, і утримувати сім’ю було б дуже важко. Роботи такої, як до війни, зараз немає”.
Олег із доньками – вимушені мешканці “Залізного містечка” в Ірпені
На їхню сім’ю виділено два купе: в одному живуть батьки, в іншому – діти. Сплять на нижніх полицях, верхні – для речей.
“У вагоні ми маємо мікрохвильову піч, і чай чи каву можна собі зробити – постійно є гаряча вода, – перераховує чоловік. – Якщо спека надворі, вмикається кондиціонер, працює хоч цілий день. Просимо навіть, щоб вимикали, бо холодно”.
Стосунки тут дружні, адже всі мешканці – друзі по нещастю.
Керівник пасажирського напрямку “Укрзалізниці” Олександр Перцовський проводить екскурсію:
“Вагончики класні. У них із гальмівною системою проблеми, тому вони не експлуатуються. Тут є вагон-лазня – такий використовується для колійників, коли вони кудись їдуть вахтовим методом. Він повністю автономний. Ось там – вагон-ресторан. Тут – “Старлінк”. Кожен вагончик має фірмовий стиль, названий на честь різних знаменитостей, які їздили залізницею. Є телевізор, бібліотека. Мангали, ігри, відеокамери 24/7″.
“Залізне містечко” розраховане на 100 мешканців, зараз тут проживає близько 70.
Олександр Перцовський, керівник пасажирського напрямку АТ “Укрзалізниця”
Секретар Ірпінської міської ради Анжела Макеєва запевняє, що в разі потреби вагончики слугуватимуть і взимку: “Ми повністю ті вагони підвели до всіх комунікацій – і водо-, й електропостачання. Вони опалюються.
А ще зараз за державною програмою встановлюють модульне містечко – табір “Дубки”, і ми будемо максимально намагатися переселяти туди людей. Там більш комфортно. В будь-якому випадку, будемо намагатися це питання якомога швидше”.
Поки що у згаданих “Дубках” атмосфера інакша: похмурі радянські будівлі, частково зруйновані часом і частково – “прильотами”; сірий корпус, великі намети, де живуть люди. Ані їжі на мангалах, ані дитячих майданчиків, ані веселих подій.
Будівельники встановлюють модульні будинки. Борди інформують, що їх зводять за підтримки Польщі. Однак набурмосений охоронець із “комплексом вахтерки” забороняє зйомку – навіть попри дзвінок із міської адміністрації і підтвердження дозволу на роботу. Мешканці цього простору на журналістів також реагують непривітно.
Пан Михайло – не з таких. Самотній пенсіонер, він живе в цьому санаторії з травня. Розповідає, що його будинок повністю згорів, але на компенсацію від держави він не сподівається.
Пан Михайло
Чоловік сумує за своєю хатою, хоч, каже, й тут умови цілком пристойні. Сусіди хороші, годують смачно.
Двічі на день він ходить до руїн свого дому, щоб погодувати кота. Тварина надто відлюдькувата, тож забрати сюди його не вдалося.
Читайте також:
“Справа в тому, що в мене немає дому”. Де жити тим, хто втратив житло через війну: досвід Чернігівщини
Волонтери Мар’ян і Олександра
Роботи з відновлення зруйнованих та пошкоджених осель почалися в перші ж дні після звільнення Київщини. Люди поверталися до своїх осель і починали розбирати завали. Зараз ця робота систематизована, збитки оцінюють експерти, а мешканцям допомагають волонтери.
Мар’ян і Олександра – студенти Могилянки. Спілкуємося біля зруйнованого будинку ЖК “Ірпінські Липки”. Частина двору огороджена червоною стрічкою – там із вікон летить спалена техніка й понівечені речі.
Трохи далі аналогічне сміття вже складене і посортоване. У грудах металу можна розпізнати колишні “пралки”, “мікрохвильовки”, посуд…
Металобрухт із пошкоджених обстрілами квартир
На волонтерах помаранчеві футболки з гаслом “Сміливість відновлювати” – саме таку назву, “Сміливі відновлювати”, взяла собі їхня ініціатива.
Мар’ян вивчає історію й археологію. Волонтерством займається з 2018 року. Каже, що тут наразі тривають розчищення від завалів і консервація пошкоджених будівель на зиму:
“Робота тільки одна: викидати спалену техніку, металобрухт, обгорілі деталі інтер’єру та відкопувати згарище, яке залишилося після “прильоту”.
За словами Саші, проєкт починався з 10 людей, а потім розширювалися: “Зараз ми взаємодіємо через сайт “Підмога“, де можуть залишати заявки й ті, кому необхідна допомога (господарі пишуть об’єми роботи, кількість волонтерів, яка потрібна), і ті, хто хоче допомогти”.
Сергій – комп’ютерний інженер із Києва, волонтерить у вільний від роботи час. За його словами, вилучений метал потім продають, а кошти йдуть у фонд цього будинку.
“Тут було частково заміновано, на дитячому майданчику хвостовик від міни стирчав в асфальті. Десь знаходили ящик “Мух”, і набоїв було чимало… На початку квітня 4-5 разів на день доводилося викликали саперів”, – розповідає волонтер.
Квартира Вікторії розташована в секції, що відносно вціліла. Але їй є чим зайнятися – Віка координує розчищання завалів у більш постраждалих квартирах сусідів:
“Будинок пройшов первинну експертизу, отримав другу категорію за новою класифікацією. За старою це третя – тоді їх було чотири, і четверта означала знесення. Експертизу проводить Науково-дослідний інститут будівельного виробництва. І от зараз експерти заходять на другу, детальну технічну експертизу – це на цілий місяць. Вони роблять аналіз, беруть зразки, проводять лабораторні випробування, відбирають матеріали. Цегла і несучі конструкції – все випробовують на міцність. І дають рекомендації, як робити реконструкцію”.
Мешканцям пошкоджених будинків доводиться розраховувати передусім на власні сили
Поки що всі ці роботи проводяться силами ОСББ. На щастя, всі мешканці будинку вчасно виїхали з міста, і ніхто не загинув. Повернулися за першої ж можливості.
“Ми приїхали 7 квітня, коли Ірпінь відкрили, і почали чергувати, щоб тут не мародерили. Заварили ворота, залишивши один вхід, стежили за порядком. А щойно отримали рішення експертизи, що дім підлягає відбудові, активно взялися за відновлення. І гроші збираємо. Компенсація – це питання післявоєнне, до нього ще треба дожити… Але якби нам надали хоч якусь допомогу з консервацією даху на зиму! Це дуже великі гроші…” – зітхає Вікторія.
На детальну експертизу потрібно зібрати 300 000 гривень. Потім мешканці планують шукати підтримки серед міжнародних донорів.
Співкоординатор ініціативи “Сміливі відновлювати” Віталій Селик у березні-квітні їздив із гуманітарними місіями в містечка і села навколо Києва, під час і після окупації передавав туди їжу й медикаменти. У внутрішньому чаті “Сміливих” – понад 400 волонтерів, готових допомагати. Долучаються до допомоги й великі компанії, зокрема ЕVO, “Кабанчик”, Prom.ua та інші.
“Зі спілкування з людьми ми зрозуміли, що є велика потреба в допомозі з прибиранням і ремонтом будівель. Багато хто психологічно не може сам розібрати завали у своєму помешканні, яке розвалили або в якому побували окупанти. А в Ірпені пошкоджено понад 72% будинків і квартир. І ми розуміємо, що у держави і в муніципальних бюджетів ресурсів на те, щоб допомогти людям, майже немає, бо все зараз іде на підтримку оборони”, – констатує Віталій.
Робота з розбору завалів у зруйнованих помешканнях триває
Відбувається комунікація з місцевою владою: “По-перше, це важливо, щоб наша діяльність не перетиналася з їхньою роботою, щоб були співпраця і взаємодія. Інколи також намагаємося домовитися про транспорт або харчування для наших волонтерів. Крім того, вони можуть вказати на об’єкти, які треба почистити або поремонтувати: ми їх могли не помітити, а вони важливі, бо там, наприклад, живе сім’я з інвалідністю”.
В Ірпені, Бучі та інших населених пунктах Київщини мешкає чимало вимушених переселенців, які виїхали сюди у 2014-2015 роках – після окупації Криму, Донецька, Луганська…
“Вони вже знайшли роботу, взяли кредит на квартиру чи будинок, почали облаштовуватися – і їм “прилетіло” вдруге. Ми знаємо кілька таких родин, у яких квартири вигоріли повністю, тобто у них знову нічого не залишилося. І попри це, більшість людей, з якими ми спілкуємося, залишаються в доброму гуморі.
Ти не бачиш у їхніх очах розпачу – тільки надію й бажання жити далі”,
– дивується Селик.
Звісно, в першу чергу волонтери намагаються допомогти вразливим категоріям – людям з інвалідністю, літнім, самотнім мамам.
Розбір завалів в Ірпені
“На початку стояло питання, чи допомагати заможним родинам, у яких будинок на 200 “квадратів”, по дві машини й таке інше, – згадує волонтер. – Але потім ми зіткнулися з кількома такими історіями, коли людина все життя наживала це добро, а після російського вторгнення їй “прилетіло” й будинок повністю вигорів, машини згоріли… А прибуткової роботи, наприклад, уже немає.
І от ця людина кілька місяців живе без зарплати, без будинку, без авто і взагалі абсолютно новим для себе нестабільним життям, але з огляду на свій попередній статус не може піти на те, щоб просити допомоги. Тому виходить, що в певні моменти ми самі пропонуємо, навіть якоюсь мірою нав’язуємо допомогу, бо розуміємо, що такій людині вдвічі важче попросити. Але дуже приємно, коли вже допомогли, бачити на очах сльози. І разом із такою фізичною допомогою, наші волонтери спілкуються з господарями, підбадьорюють їх. Мені здається, це їм дає надію”.
Читайте також:
Гуртом проти руїни: як чернігівські волонтери допомагають відновлювати розбомблене рашистами місто
В Ірпінській міськраді частують кавою. Анжела Макеєва розповідає, що оцінку збитків здебільшого вже проведено:
“Область надає експертні фірми, які проводять експертизу. Фірма оцінює пошкодження, і від того, під яку вони категорію вони підпадають, залежить, за якою програмою відбуватиметься відновлення. На даний час у нас є програма заміни вікон, покрівлі, дверей – там, де немає капітальних пошкоджень. Для цього держава виділила кошти на область, і область уже міняє”.
Анжела Макеєва
Щодо капітальних пошкоджень та випадків, коли будинок знищений, програма ще не розроблена.
“І тут питання не стільки в бюджеті, скільки в тому, якою має бути процедура, – пояснює Анжела. – З багатоповерховими будівлями більш-менш зрозуміло: Київська область отримала кошти, щоб викупити у забудовників певну кількість уже готових квартир – десь 600 чи 650. Вони будуть надані людям, чиє житло знищено. Якась частина з них піде на Ірпінь: замість втрачених квартир люди отримають нові відповідної площі.
А от приватний сектор – це болюче питання. Ми чекаємо на якийсь механізм від держави. Бо прорахувати квадратні метри будівлі – це одне, а є ще ж ділянка”.
Процедура оформлення заяви на відшкодування спричинених бойовими діями збитків така:
Людина, житло якої постраждало, має викликати поліцію, щоб зафіксувати факт злочину, і подати заявку в “Дію”.
Якщо помешкання горіло, потрібна заява в ДСНС.
Далі треба звернутися у ЦНАП, де працює спеціальний відділ.
Потім приїжджає експертна комісія, проводить оцінку, надає акт пошкоджень, і визначає їх категорію.
“А там вже формується список, у порядку живої черги, – розповідає Анжела. – Ті, хто потрапляє у якісь соціальні категорії, йдуть позачергово. Це ветерани, дружини загиблих, багатодітні сім’ї, матері, які виховують дітей самі, люди з інвалідністю тощо”
У травні в Ірпінь приїхали понад 120 архітекторів з України та різних країн світу. Вони безкоштовно розробили багато проєктних візуалізацій відбудови, які поступово будуть викладені на сайт міської ради, щоб ознайомилася громада. Під ці пропозиції шукають донорів.
“Ми розуміємо, що поки триває війна, державні кошти вкладаються в іншому напрямку. Тому зараз своїми силами їздимо по містах-побратимах в інших державах, і домовляємося точково про відбудову того чи іншого об’єкта. І в нас уже є візуалізація багатьох проєктів, ми прорахували всі садочки, всі школи. В Ірпені 22 садочки і школи – й усі без винятку постраждали. Стадіони, університети, дитяча юнацька спортивна школа, Будинок культури… і шпиталь частково зруйнований”.
Ірпінь після деокупації
Депутат міської ради, активіст, а тепер і боєць Нацгвардії Тимур Нагалевський перелічує те, що вже зроблено:
“Зробили дороги, сполучення з Києвом, відновили водогін. Вода тепер із Києва. У місцевий водоканал було вкладено колосальні гроші, це була гордість міського голови, який його багато років очолював. І якість води була висока, бо зі свердловини. Але все зруйновано, там орки стояли…
Відновлюється вуличне освітлення, потроху відбудовуються школи. Із житлом, звичайно, поки складніше”.
Юридична компанія “Міллер” безкоштовно консультує людей, які втратили свій бізнес. Поступово оживають і відновлюють роботу понівечені заправки, вікна і двері спаленого ТРЦ “Жираф”, де точилися чи не найзапекліші бої, закривають фанерою.
Зруйнований міст біля Романівки відновлювати не будуть – за рішенням президента, там буде меморіал, що нагадуватиме про битву за Ірпінь. Натомість у режимі 24/7 поруч будують інший міст.
Читайте також:
“Якби не було “Жирафа” і нас, Київ би добряче потріпали”.
Як бійці ірпінської ТрО голіруч стримали наступ на столицю
Пошкоджені російськими обстрілами будинки в Ірпені
Тим часом паралельно з війною проти російських загарбників в Ірпені точиться ще одна битва – активістів із забудовниками. Цей герць триває вже давно, і захисники “зеленого” статусу Ірпеня, на жаль, переважно зазнають у ньому поразки. Й небезпідставно побоюються, що тепер, “під шумок” відбудови, забудовницька “мафія” знахабніє ще більше.
З головою громадського руху “Захист зелених зон”, в минулому – депутатом міської ради Лаврентієм Кухалейшвілі ми спілкуємося на дитячому майданчику посеред лісу. Ця зелена зона – одна з тих, яку Лаврентію з іншими активістами вдалося “відвоювати” у забудовників через суди і вуличні протистояння.
“Під час обстрілів розірвало дитячу гойдалку, на якій ще я катався в дитинстві… – показує активіст. – Ми це місце буквально зубами у забудовників вигризли, змусили владу надати йому статус зони рекреації.
Раніше Ірпінь називали “містом у лісі”. А тепер оце, що ви бачите, – це маленькі рештки від того лісу. 7-8 років тому в Ірпені перемогла будівельна мафія [колишнього міського голови] Карплюка, і почалася тотальна забудова. Забудовували нещадно, будували вдвічі більше житла, ніж за всю історію існування міста! Якщо до того в нас було зведено 850 000 квадратних метрів, то вони набудували півтора мільйона!”
Колишній мер Володимир Карплюк – голова Інвестиційної ради Ірпеня, лідер партії “Нові обличчя”. На повідомлення в соціальних мережах із пропозицією поспілкуватися не відповів. Він є фігурантом численних розслідувань руху “ЧЕСНО”, в ході яких його, зокрема, звинувачують у забудові заплав річки Ірпінь та річки у Стоянці, зміні статусу понад 500 га лісу під ландшафтний парк “Потоки” (що передбачає забудову), купівлю за завищеною ціною приміщення у ЖК “Грін ярд” та забудову табору “Восток”.
В одному з дворів Ірпеня
“У нас під забудову йде заплава, яка врятувала Київ! – обурюється Лаврентій. – Якби не заплава річки Ірпінь, росіяни б точно зайшли в столицю. Німців ця річка зупинила в 1941-му. Коли вони наступали на Київ, то не змогли сюди пройти й зазнали колосальних втрат – зрештою через Голосіїв заходили.
Необхідно на загальнонаціональному рівні ставити питання про те, щоб унеможливити забудову річки Ірпінь і надати заплаві природоохоронний статус. Ми, до речі, це питання порушували і у 2018-му, і в 2019-му. У 2020 році я взагалі стояв там із вагончиком і не давав будувати 76 багатоповерхових будинків на заплаві Ірпеня. Це ще десь на 20 тисяч мешканців і тисяч 140, не менше, квадратних метрів забудови!”
Власне, певний статус Ірпінь уже має: він увійшов у Смарагдову мережу річок, що включає Території особливого природоохоронного інтересу.
“Багаторічний віковий ліс, межа Полісся, – коментує Нагалевський. – Коли у 2018 році ухвалювали генеральний план Ірпеня, то скасували статус міста-курорту. А місто-курорт – це будівництво не вище 5 поверхів, як, власне, і було. Ну і, звичайно, ніхто не чіпав землі навколо заплави”.
Заплава Ірпеня є коридором для перелітних птиць із Арктики на Південь і навпаки. Закону про Смарагдову мережу так і не ухвалили, хоч це було зобов’язання України в рамках Угоди про асоціацію з ЄС.
“Ми доєднуємося до цієї мережі, відповідно, має бути спеціальний закон, який мав би передбачити охорону цих “смарагдових земель”, – каже депутат. – Бо це ж не тільки заплава річки Ірпінь: є купа природоохоронних об’єктів по всій Україні, які входять до цієї мережі. Але її нищать”.
Зелених зон в Ірпені залишилося мало
Землі заплави відвели під забудову всупереч законодавству. Як пояснює Нагалевський, вони належали колгоспу Михайлівки-Рубежівки, потім були розпайовані і приватизовані, тобто потрапили в приватні руки. Ще частину землі роздавали місцевим мешканцям нібито під городи. Але натомість усе скупили забудовники, які, зрозуміло, прагнуть отримати дозвіл на будівництво.
“І їм йдуть назустріч, тому що у них є представники в міській раді, а також тому, що це вигідно – місту прийдуть гроші…” – каже депутат.
“Це порушення закону, адже землю особистого селянського господарства не можна переводити під багатоповерхову забудову!” – наголошує Лаврентій Кухалейшвілі.
Читайте також:
“Ми розбирали завали”. Інший бік війни
Олена Старшинова, громадська діячка ГО “Впливова громада”, окреслює ще “довоєнний” спектр больових точок: “Генплан у 2018 році був прийнятий нахабно, більше того – існує два варіанти! У відкритих даних є той, за який нібито голосували: зі збереженням значної частини рекреаційних територій і кварталів приватної котеджної забудови. Натомість на сайті Ірпінської міської ради існує інший варіант плану, в якому квартали котеджної забудови і рекреаційні зони замальовано коричневим.
До речі, згідно з пояснювальною запискою до генплану 18-го року, Ірпінь мав би налічувати 75 000 населення до 2037 року. Зараз 120 000, і вони хочуть будувати ще! Замість того, щоб вирішити ті проблеми, які існують – з інженерними комунікаціями. В нас каналізація просто тече в річку!..”
Фото Макса Левіна
“Розуміючи, що зараз на відбудову будуть надходити кошти і з центрального бюджету, і від іноземних фондів, вони вирішили під виглядом добрих справ почати забудову дитячого туберкульозного санаторію “Ластівка”, – додає Лаврентій. – Ірпінь колись славився тим, що тут більше 30 таборів і санаторіїв. І основним напрямом було лікування легеневих захворювань. Ще до коронавірусу діти в “Ластівці” відпочивали і лікувалися. Там величезні дерева – столітні дуби, сосни… А тепер усю територію табору, а це 7 га, вирішили забудувати.
Поряд розташований ще один табір, “Восток”. Там 4 га, і він уже теж належить будівельній мафії. І якщо подивитися по кадастру, там ще нарізано дві ділянки – просто в ліс, за межами міста. Загалом це майже 20 гектарів території! І от під виглядом добрих справ, щоб нібито розселити людей, вони розгорнуть там забудову на цілий мікрорайон”.
За словами Тимура Нагалевського, табір “Ластівка” нібито належав обласній раді, яка була готова передати його місту. А вже міськрада під те, що центральна влада знайде кошти на зведення будинків для постраждалих, ухвалює рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки. Ну який депутат наважився б проголосувати проти того, щоб люди отримали житло замість зруйнованого?..
В одному з дворів Ірпеня
Водночас Нагалевський переконаний, що найближчим часом забудова “Ластівці” не загрожує:
“Тут Білорусь по прямій менше ніж за 100 км, і взагалі. Який інвестор погодиться виділити гроші на будівництво житлових комплексів до кінця війни?”
Мер Ірпеня Олександр Маркушин визнає, що на території “Ластівки” будуватиметься ЖК. У своєму відеозверненні він заявив: “Ми будемо будувати людям нове житло замість старого. Я кожного дня стикаюся з людьми, які приходять і плачуть: “Нам нема де жити”. І я максимально розселяю. Сьогодні в обласній раді було важко. Але нам передали і землю, і майно, і я хочу подякувати депутатам…”
Планується побудувати близько 1 тисячі квартир загальною площею 50 000 метрів квадратних.
“Я поважаю думку громади, але є війна, – заявив мер. –
І якщо хтось буде мені заважати будувати там по програмі президента, у мене є всі сили і засоби, щоб навести там порядок.
І поліція разом зі мною наведе порядок! Це точка”.
Натомість Олена Старшинова переконана, що думка громади місцеву владу якраз не цікавить.
“Наше бачення – забудова неприпустима. Це не вирішить питання людей, які постраждали, а лише погіршить екологічну ситуацію в місті. На жаль, нас не почули, депутати проголосували. Були наміри все там побудувати за 5 місяці. Уже більше трьох із них пройшло, зима на носі. План будівництва ніхто не надав, з громадою його не обговорювали. Тому ми не знаємо, в якому воно стані”.
За словами активістки, оскаржувати рішення громада зможе лише після того, як з’явиться детальний план забудови.
У Олени та її однодумців своє бачення майбутнього “Ластівки” та інших рекреаційних зон, які ще вдалося зберегти. Вона переконана, що гасло “Ірпінь – місто парків” не відповідає дійсності:
“В Ірпені немає жодного парку! Сквери розміром від 3 до 5 га – це не парк. Ми дерева в місті сьогодні рахуємо буквально поштучно! А до будівельного “буму” в Ірпені, загальна площа якого 1750 гектарів, було 1450 гектарів лісу. Зараз від нього залишилося, може, зі 100 гектарів. І з них 30 – це ті дитячі табори й кілька санаторіїв.
Територія “Ластівки”, з її унікальним екологічним станом, з її віковими деревами, могла б стати чудовим громадським центром-парком! Там навіть будувати нічого не треба, можна використати наявні корпуси. Зробити дитячі гуртки, спортивні майданчики, екохаб, де люди могли б працювати фактично на природі, розвивали би екологічне мислення”…
В Ірпені після деокупації
Однак громадський центр не вирішить проблеми людей, які залишилися без даху над головою. Активісти це також розуміють, тож пропонують свій план забезпечення постраждалих житлом.
“В місті є великий готель, куди чомусь нікого не заселяють. Є величезна кількість готового житла, яке будувалося для комерції і “до війни” здавалося в оренду. То що, не можна знайти людям квартири, компенсувавши орендну плату? А ще є повно вже збудованих квартир, які стоять порожні, бо досі не продані. У місті є Будинок відпочинку письменників, ще кілька санаторіїв, які працюють. Є величезний табір “Дружний”, який належить “Укроборонпрому” і має можливості навіть зимового відпочинку. Чому він стоїть зачинений?!”
Чи віддали б потерпілі перевагу збереженню дерев, погодившись оселитися в номері санаторію замість повноцінної квартири – питання риторичне.
І, схоже, ця задача не має позитивного для всіх рішення.
Читайте також:
“Допитували, чому ми так заможно живемо, і готували до розстрілу”
В Ірпені після деокупації
Натомість Лаврентій Кухалейшвілі переконаний, що місцева влада зумисне зіштовхує людей, провокуючи конфлікти:
“У 2015 році ветеранам АТО давали квартири саме там, де активісти протестували проти будівництва, щоб зберегти зелені зони. Хоча в той же час в інших місцях спокійно будувалися величезні мікрорайони, і в них чомусь для “атовців” не виділяли жодної квартири. Це така дешева маніпуляція, методи, відомі ще з часів давнього Риму – “розділяй і владарюй”.
Більше того, в активіста є підозри, що деякі будинки в Ірпені постраждали не лише від дій окупантів. Лаврентій залишався у місті до 20 березня, майже до звільнення – але потім на їхнє подвір’я прилетіла міна, в будинку вибило вікна, і йому довелося вивезти маму. Додому повернувся 29 березня.
“Я думаю, що поки в місто нікого не пускали, тут робилися певні “чорні справи”. Я закінчив Академію внутрішніх справ і можу зрозуміти, де був “приліт” і чи могла виникнути на його місці пожежа. У мене “приліт” був – горіло вікно і підвіконня. Сусід, слава Богу, побачив і загасив. І сказав, що там лежав якийсь підозрілий клубок сіна. Я потім зібрав усе в кульок – смерділо бензином! Зараз окрема справа щодо цього порушена. Я припускаю, що й інші будинки могли згоріти… скажімо так, не випадково”.
На думку Кухалейшвілі, територія з приватним сектором, яка вигоріла, є перспективною для багатоповерхових забудов. Не маючи жодних комунікацій, люди будуть змушені продавати ділянки за безцінь.
“Є район Чапаєвка, це 10-та лінія, там на території понад 2 гектари знищено майже всі будинки. Поряд гаражі, теж майже знищені – це ще 5 гектарів. І за ними шикарний вид на озера. Уже йдуть розмови: мовляв побудуємо на “Ластівці”, ви переселитеся, а ми тут заберемо. Тобто вони хочуть під виглядом добрих справ не тільки забудувати останню частину зелених зон, а й сюди влізти, – розмірковує Лаврентій.
За деякі ділянки суди між активістами й забудовниками тривають роками.
“З таборами “Восток”, “Дружба” суди тягнуться вже 7 років, а дерева зрубали протягом першого ж місяця після надання дозволу, – каже Олена Старшинова. – По “Дружбі” вже навіть було рішення, що передача в оренду була незаконною, і суд постановив повернути ці землі до комунальної власності. А Ірпінська міська влада їх просто не приймає – очевидно, сподіваються, що рано чи пізно “забудеться”.
Читайте також:
«Карантинне» свавілля на тлі знищення Києва:
як мешканці столиці протистоять безконтрольним забудовам і кому допомагає поліція
Тимур Нагалевський вбачає шанс на порятунок лісу в зобов’язаннях перед Європейським Союзом.
“Відновити втрачене житло можна тільки завдяки західній допомозі і під гарантії держави, – переконаний він. – Ми кандидати в члени ЄС. Нам постійно докоряють корупцією. Якщо будуть виділятися такі величезні гроші, які потрібні – не лише на Ірпінь, а по всій зруйнованій території, – то можна лише уявити, як ретельно буде контролюватися система їх розподілу і саме будівництво об’єктів. У тому числі дотримання умови проведення громадських слухань”.
На контроль з боку міжнародних партнерів сподівається і Лаврентій Кухалейшвілі:
“Всі розуміють, що після завершення війни на відбудову Ірпеня будуть виділені мільярди. Дуже сподіваюся, що ця відбудова буде відбуватися сторонніми організаціями, іншими державами. Я категорично проти, щоб кошти виділялися міській владі! У нас бюджет за період 2015-2020 років був більше 4 мільярдів гривень. І ці гроші просто розкрадалися. Облаштовували сквер на 1-2 мільйони, а записували бюджет на 50 мільйонів – нібито на лавочки й таке інше. Тобто решту 48 мільйонів просто клали в кишеню!”
А поки що активісти продовжують боротися самостійно. І закликають усіх українців відстоювати свої права.
“Щось змінити в Україні можна не зверху.
Ця корумпована піраміда починається з самого низу: села, селища, міста… Тому міняти щось треба саме з найнижчого рівня.
Я живу в Ірпені, я все роблю для того, щоб у мене тут було гідне життя. Будь ласка, беріть приклад. І обов’язково контролюйте владу!”
Фотогалерея:
Читайте також:
Guns 4 Ukraine: Маямі передає Ірпеню викуплену в громадян США вогнепальну зброю
Проєкт “Зберегти Україну” реалізується за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
