“Ми розбирали завали”. Інший бік війни

Георгій Костєнков, волонтер
фото автора

Ці історії – спосіб показати інший бік війни. Де не має місця пострілам, екшену та великому героїзму. Ці історії покажуть вам, що відбувається після того, коли зброя замовкає, залишаючи після себе розруху і смерть. Тоді на полі бою з’являються інші люди з абсолютно іншими задачами.

Ми не рятували життя, ми лише розбирали завали. Ці історії зачіпають лише маленький клаптик землі, де відбувалося справжнє пекло. Ми можемо розповісти, що там бачили, що робили, з чим стикалися, що відчували.

Правила при розбиранні завалів після бойових дій

Це не те що б правила… Скоріше, список порад. Деякі нам оголошували. До деяких я дійшов сам. Сподіваюся, ці знання вам не знадобляться.

  1. Пам’ятайте – ви в зоні бойових дій, хай і минулих. Будьте обережними та уважними. Ви самі несете відповідальність за власне життя та здоров’я.
  2. Приступати до робіт – лише після ознайомлення з інструктажем із техніки безпеки.
  3. Працюєте тільки на вказаній локації, куди вас привезли.
  4. Якщо бачите підозрілий предмет, не бійтеся звернутися до вашого керівника або куратора групи. В жодному разі не чіпайте його руками. Попередьте про нього всю вашу групу та накрийте предмет якоюсь яскравою ганчіркою, або обнесіть його чимось.
  5. Якщо місцеві просять вас розібрати завали в їхніх домівках, допомогти їм – це ваш вибір. Ви їм нічим не зобов’язані. Але обов’язково перепитайте, чи побували там сапери.
  6. Якщо ви знайдете тіло – не чіпайте. Повідомте про нього вашого керівника чи куратора та накрийте тіло чимось. Старші мають викликати працівників поліції чи інших правоохоронних структур, які зафіксують деталі загибелі людини.
  7. Не порушуйте правопорядок на об’єктах, де проводяться роботи, та на під’їзді до них.

Перший виїзд

Перший виїзд був у мене 11 квітня в Ірпінь, зупинка Романівка. Від волонтерської організації “Save ФОП”. Вступив у групу в телеграмі, там знайшов людей з авто і поїхав.

Це, наскільки я знаю, були одні з перших організованих виїздів волонтерів. Звісно, після того, як військові і поліція пройшлися по деокупованих містах та прибрали з вулиць більшість тіл та мін, які залишили рашисти.

Романівка весь час залишалася під контролем України, але їй теж було непереливки. Дуже багато тутешніх будівель розтрощено або спалено внаслідок ворожих обстрілів. Розбомблені магазини, житлові будинки.

Місцева церква пошматована осколками снарядів. Але при цьому пам’ятник радянським воїнам, які загинули в Другій світовій війні, був не те що доглянутий – ірпінці продовжували класти до нього квіти.

По приїзду нас розподілили на об’єкти в Ірпені. Мою групу залишили в Романівці та, за іронією, відправили на адресу Донецька, 2А, що перед зруйнованим мостом.

Там лишалася офісна споруда, вся розтрощена. Каркас ще стояв, але стін майже не було. Нутрощі будівлі випали на вулицю. В неї, здається, влучив “Град”, але це не точно. Ми знайшли в руїнах щось схоже на залишки ракети.

Назовні валялося безліч дитячих м’яких іграшок. Я їх усі зібрав і поклав на лавку. Серед них запам’ятав одну: двоє мишенят, хлопчик і дівчинка, які тримаються разом за велике червоне серце.

Нашій групі наказали прибрати купи брухту з вулиць та вирити окопи біля зруйновної будівлі. Довелося ламати огорожу та викопувати декоративні дерева.

Потім по інший бік дороги ми викопали бліндаж. Там у розбомбленому домі під дахом ховався кіт.

Перед нами постійно ходили журналісти, які робили репортажі на тлі зруйнованого мосту. Для них Романівка стала справжньою Меккою.

Читайте також:
На Київщині повністю зруйновані близько 5 тис. будинків, – ОВА

Перше тіло

Смерть – частина війни. Я розумів, що побачу її наслідки. Зруйновані будинки – це ніщо в порівнянні з несподіваним зупиненим життям. Будинок можна відбудувати, машину купити, речі тобі можуть надати небайдужі люди… Але загублене життя… його ніяк не повернути.

Перше тіло ми знайшли в перший же мій виїзд. Саме за тією адресою Донецька, 2А.

Знайшли абсолютно випадково, ми навіть не одразу його помітили – одна з груп копала окопи і знайшла його.

Це був чоловік. Можливо, охоронець – припустили ми за характерною темною уніформою. Його плече та частина ноги стирчали з-під завалів.

Я перехрестився і попросив Бога упокоїти його душу. Не те щоб я сильно віруюча людина… Просто це все, що я міг зробити для цієї людини.

Георгій Костенков на розбиранні завалів

Ми повідомили нашому куратору, що виявили тіло. Він викликав співробітників поліції. А нас відправив копати бліндаж… І ми пішли. Для нас життя продовжувалося.

На початку, коли ми знайшли тіло, я не відчув нічого. Нічого не йокнуло всередині. Не знаю, чому. Може, тому що я бачив смерть раніше. Коли мені було сім, дід повільно помирав від раку в мене очах. У мене помирали колеги по роботі, яким просто не пощастило переходити дорогу не в тому місці. Тому… Можливо, я був більш-менш психологічно підготовлений. Але згодом я дещо відчув… Страх, що я можу знайти подібну знахідку ще раз… Я зрозумів, що почав грати у дивний варіант “російської рулетки” і що кожного наступного разу, коли я розгрібатиму завали, кожного разу, коли заходитиму у зруйновану будівлю, я можу знайти обірване життя. Загиблу людину, яка опинилася не в той час і не в тому місці. І це відчуття паршиве…

Читайте також:
“Якби не було “Жирафа” і нас, Київ би добряче потріпали”.
Як бійці ірпінської ТрО голіруч стримали наступ на столицю

Дмитро, 33 роки: Чорт забирай, це були чужі речі й чужі квартири!

– Було важко розбирати чужі квартири. Дивишся – тут була чиясь кухня, тут ванна. Ось пральна машина, а ось посудомийна. А це чий електросамокат. Вогонь, пожежа, артилерійські снаряди порушили цю зону приватності, коли це вже не проникнення в чуже помешкання, а розбір завалів зі згарища.

Цікаво було знаходити на згарищах цілі чашки. Або навіть дерев’яний парканчик на балконі. Все навкруги згоріло, а цей парканчик – вцілів.

Але ця наша/моя цікавість – це щось із маніакальної категорії, як не прикро це визнавати. Адже, чорт забирай, це були чужі речі й чужі квартири!

З іншого боку, є відчуття, що ти робиш щось потрібне для держави і людей. Щось таке, що в мирний час не робив би менш ніж за мільйон грошей. А зараз робиш безкоштовно і добровільно.

Далі буде…

Читайте також:
Усі ми зараз – кухонна шафка: Історія фото, яке стало символом стійкості українців у війні проти РФ

 


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".