Call the War а War: історії журналістів, що загинули або постраждали на війні з Росією

 

автор: Олена Максименко
зі Львова
фото автора та з відкритих джерел

Журналісти на війні страждають так само, як і військові та цивільне населення. Ціна передачі інформації – полон, залякування, тортури, поранення, а часом і життя. Маркер Press на броніку чи авто – не панацея, а іноді, навпаки, бажана мішень, адже порушення законів ведення війни для військ Росії стало поганою “традицією”.

За даними Інституту масової інформації, від 24 лютого до 28 березня в Україні на війні загинуло 5 журналістів, 9 отримали поранення, 1 зник безвісти та 2 перебувають у полоні. Правозахисні організації продовжують фіксувати випадки викрадень, погроз і катувань журналістів.

На площі Ринок у Львові триває виставка “Call the War а War: Російські злочини проти медіа в Україні з 24 лютого 2022”. Проєкт показує портрети та історії журналістів, які постраждали під час повномасштабної фази російсько-української війни.

Також це заклик до світових медіа називати речі своїми іменами (“Називай війну війною”), уникаючи евфемізмів типу “загострення”, “криза”, “військова операція” або “конфлікт”, не боятися визнавати Росію агресором, що скоює воєнні злочини.

Виставка Call the War a War у Львові

Полеглі, поранені, викрадені, зниклі

Першими потерпілими від російського вторгнення стали співробітники данського видання Ekstra Bladet – журналіст-фрілансер Стефан Вайхер та фотограф Еміль Фільтенборг. Вони потрапили під обстріл 26 лютого в Охтирці, обидва були поранені.

Кореспондент британської телевізійної мережі Sky News Стюарт Рамзі потрапив під обстріл у Бучі. Його та його оператора врятували бронежилети.

Внаслідок ракетного удару по телевежі в столиці загинуло 5 осіб, серед них оператор каналу київського Live Євгеній Скакун.

Разом із цивільними загинув під обстрілом у передмісті Херсона журналіст тижневика “Навколо тебе” Ділербек Шакіров. Обстріл у Маріуполі забрав життя оператора телеканалу “Сігма” Віктора Дєдова.

Кілька журналістів стали до лав ЗСУ, змінивши камери на зброю. Під час боїв за Миколаїв загинув львівський журналіст-розслідувач Віктор Дудар. Також серед полеглих героїв – головний редактор запорізьких ресурсів Afisha.zp і Misto.zp Олег Якунін. Загинув і Юрій Олійник, оператор і фотограф “24-го каналу” та сайту “Захід.нет”.

Львівський журналіст Руслан Оруджев, що також став до лав Сил оборони, вважається зниклим без вісти.

Гійом Бріке

Авто Гійома Бріке після нападу рашистів

Швейцарський репортер Гійом Бріке зазнав нападу російських військових. На Миколаївщині рашисти обстріляли його авто з маркуванням “Преса”, поранивши Гійома. У журналіста забрали камеру, ноутбук з усіма матеріалами та три тисячі євро.

Постраждав і кореспондент “Раді Свобода” Мар’ян Кушнір, що потрапив під авіаудар у Баширівці. А спецкор каналу “1+1” Андрій Цаплієнко був поранений під час обстрілу в гуманітарному коридорі на Чернігівщині.

Життям за роботу поплатився американський журналіст, режисер та продюсер Брент Рено, що працював над проєктом Time Studios про долі біженців і переселенців. Його колега Хуан Дієго Херрер Арредондо зазнав тяжких поранень. Це сталося під час зйомки евакуації цивільного населення Ірпеня.

П’єр Закревський і група Fox News. Фото із сайту FoxNews

Під час обстрілу загинули оператор американського телеканалу Fox News П’єр Закржевський (Закревський) та українська журналістка, що працювала фіксеркою, Олександра Кувшинова. Кореспондент Беджамін Голл, що перебував із ними в команді, вижив, однак зазнав тяжких травм.

Обстріл у Києві забрав життя Оксани Бауліної, російської журналістки опозиційного видання The Insider.

Окрема трагедія – медійники, що живуть і працюють в умовах тимчасової окупації. Кореспондентка “Укрінформу” в Херсонській області Ірина Староселець отримала погрози з боку терористів: “Телефонують, називають ім’я, погрожують і розказують, що зі мною зроблять”.

До працівників газети “Мелітопольські відомості” озброєні окупанти прийшли додому. Юлію Ольховську, Любов Чайку, видавця Михайла Кумка та випускову редакторку газети Євгенію Борян забрали і повезли в невідомому напрямку. Сайт видання не працював через хакерську атаку. Журналістів намагалися примусити поширювати російську пропаганду та зрештою відпустили, провівши “профілактичну бесіду”.

Також терористи приходили додому до батьків журналістики видання “Індустріальне Запоріжжя” Катерини Даниліної-Левочко. Розпитували про доньку та її колег. Увірвалися й до будинку редактора районної газети “Наше місто – Токмак” Запорізької області Віталія Голода, перетрусили речі, викрали системний блок комп’ютера.

Батька директорки сайту “РІА Мелітополь” Світлани Залізецької рашисти взяли у заручники з метою шантажу, та дві доби протримали в неволі.

Журналіста, оператора, керівника ГО “Приморськ 24/7” і молодіжного центру “Портал це” Костянтина Овсянникова викрали в Запорізькій області та відпустили того ж дня.

Олег Батурин, журналіст газети “Новий день” у Каховці на Херсонщині, був викрадений окупантами та вісім днів провів у полоні, зазнавши тортур.

Полон пережила і журналістка “Громадського” Вікторія Рощина, що з окупованого Бердянська намагалася потрапити в заблокований Маріуполь. Дівчину тримали тиждень.

Виставка Call the War a War у Львові

Зниклим безвісти вважається київський фотограф Макс Левін. 13 березня під Києвом він залишив авто біля села Гута Межигірська і пішов у бік селища Мощун. Тоді там точилися інтенсивні бої. Відтоді Макс не виходив на зв’язок.

Серед зниклих також кореспондент інформагентства УНІАН Дмитро Хилюк. За інформацією колег, Дмитро перебуває в полоні бойовиків на Київщині.

“Звільніть Дубченко!” – вимога учасників акції у Львові

Запорізька журналістка Ірина Дубченко викрадена окупантами і вивезена в Донецьк “для проведення слідчих дій”.

Останніми свідками Маріуполя у проєкті назвали відеожурналіста Associated Press Мстислава Чернова та фотографа Євгена Малолєтку. Саме завдяки їхній роботі світ дізнавався моторошні подробиці життя заблокованого міста під обстрілами. Вони зняли обстріляний пологовий будинок, фото з якого в РФ називали “постановкою”. Виїхати загроженим фотокорам допомогли українські військові.

Читайте також:
Росіяни полювали на нас і хотіли змусити сказати, що зроблені фото фальшиві, – журналіст AP Чернов про порятунок із Маріуполя

“Вони свідомо стріляють у журналістів, стріляють у дітей”

На відкритті виставки у Львові виступали друзі й колеги постраждалих журналістів. Вони розповіли подробиці до історій, викладених на інформаційних стендах.

Політолог, близький друг Брента Рено Микола Давидюк був того дня разом із ним.

Микола Давидюк із портретом Брента Рено

“Вони в Україні знімали матеріал про родини українців, яких путінські війська змусили тікати. Ми знімали спершу у Львові, потім в Житомирі, потім приїхали до Києва, отримали всі дозволи на початок робіт [в Ірпені]. Там проходив “зелений коридор”. Коли ми приїхали до блокпоста перед зруйнованим мостом, побачили майже 20 автомобілів преси. Всі автомобілі підписані, журналісти в бронежилетах і касках. Не помітити, що це були журналісти, було фізично неможливо. Там були автобуси, “швидкі” під’їжджали до одного з мостів, і якраз із боку будинків вийшли люди й почали їх обстрілювати. В результаті Брента вбили, його колега Арредондо був поранений, переніс п’ять операцій. Водій, який їх підвозив за блокпостом, теж отримав поранення.  Потім були ще обстріли, журналісти мусили ховатися за деревами”, – розповів Давидюк.

Микола переконаний: російські війська свідомо прицільно б’ють по журналістах, зокрема іноземцях.

“Вони (окупанти) порушують всі можливі і неможливі воєнні закони. Вони стріляють у дітей, вони стріляють у журналістів, вони стріляють у спини. І дуже хочуть всі ці злочини приховати. Саме тому мішенню дуже часто стають журналісти”, – каже Давидюк.

За його словами, поранений у сідничну зону Хуан Арредондо зараз уже перебуває в лікарні в США, лікарі вирішують, чи потрібна йому шоста операція.

Триває розслідування, але, скорше за все, обстріл по групі Рено здійснювався зі стрілецької зброї, з малої відстані.

Про долю Мар’яна Кушніра з “Радіо Свободи” розповіла його колега Галина Терещук: у нього бойове травмування, контузія. “На кілька днів приїздив у Львів. Правда, вдруге до лікаря не пішов, поїхав на Київщину. І на моє запитання “Що, так швидко?!” відповів: “Ну, як може бути інакше?!”

“Так, це війна, це не криза, це не конфлікт. Це реально виглядає як геноцид українського народу”, – додала Терещук.

Вікторію Рощину взяли в полон на блокпості при спробі потрапити в заблокований Маріуполь. Перед тим вона працювала в окупованому Енергодарі.

Мар’яна П’єцух на виставці Call the War a War у Львові

Мар’яна П’єцух, журналістка “Громадського”, поділилася історією своєї колеги: “Вікторія провела в полоні вісім днів, в окупованому Бердянську. Її тримали в будівлі СБУ, в маленькій кімнатці, вона там спала на підлозі. Відмовлялася від їжі, хоча їй давали, погоджуватися тільки вживати солодкий чай, аби мати сили. І один раз її таки вдарив чеченець, коли вона дуже сильно кричала і просила її нарешті відпустити. В основному на Вікторію чинився психологічний тиск, зрозуміла ціль – бандити прекрасно розуміють силу слова зараз, і вони її максимально схиляли, щоб вона перейшла на їхній бік і робила матеріали про їхні міста… В ізоляції вони переконували Вікторію, що України більше немає, що вона вийде, коли Київ уже візьмуть російські війська, і що якщо тут її десь “зариють”, то ніхто ніколи не дізнається, де вона”.

Від полону журналістку міг би врятувати запорізький митрополит Московського патріархату Лука (Коваленко), який був поруч із нею в гуманітарному конвої. Із церковником МП радилися окупанти, що з робити з Рощиною. Але той відмовився, і Вікторію забрали.

Вікторію Рощину визволили завдяки зусиллям правозахисників. Перед тим терористи змусили її записати нейтральне відео, у якому жінка сказала, що не має претензій до умов, у яких її тримали.

“Хочу наголосити, наскільки зараз важлива робота журналістів, і закликати до більшої лояльності щодо журналістів, – зазначила Мар’яна П’єцух. – Зараз багато хейту в бік журналістів (які висвітлюють перебіг війни, наслідки обстрілів – “Н”). Але журналісти так само громадяни цієї країни, і вони так само переживають”.

Стас Козлюк на виставці Call the War a War у Львові

Журналіст і фотокореспондент Стас Козлюк, котрий також є автором “Новинарні“, розповів про свою співпрацю з Максом Левіним: “Ми з Максом почали працювати разом на Сході в грудні 2021-го, мали кілька поїздок на лінію фронту, багато з ним говорили про майбутню повномасштабну війну, ми розуміли, що вона почнеться. Ми з ним говорили про те, що іноземні медіа дуже сильно зосереджені навколо так званого “нацизму” в Україні, про що багато говорять, при цьому не помічають росіян на наших кордонах. І не помічають війни, яка точиться ще з 2014 року”.

“Ми з Максом розділилися 22 лютого, – згадує Стас. – Наскільки я знаю, він виїхав працювати в Київ. Востаннє я говорив із ним на початку березня про звичайні робочі штуки. Спитав, як у нього справи. Він сказав, що добре, працюємо. Я був у Харкові, він у Києві. І десь 20 березня я дізнався, що він зник. Сподіваюся, що з ним все гаразд, дуже чекаємо на нову інформацію”.

Справжня війна. Проти слова також

“Цю війну треба називати саме війною, – наголосив Стас Козлюк, маючи на увазі інформаційне поле за кордоном. – Навряд чи під час “загострень”, “криз” чи “конфліктів” використовуються балістичні ракети, використовується авіація, це нонсенс. Наприклад, у Харкові я бачив, як обстрілювали з літаків телевежу. Це найжахливіший звук, який я чув, коли виє літак, який скидає бомбу. Я дуже хочу, щоб колеги називали речі своїми іменами”.

Дмитро Хоркін, член правління Суспільного, відповідальний за платформи радіо і телебачення, також зазначив, що з початку повномасштабного вторгнення РФ в Україні постраждало понад 11 телевізійних веж.

“Але я підкреслю, що в Україні не поєднуються шляхи спеціального військового зв’язку і цивільного радіотелевізійного зв’язку. Тому удари по телевежах також є порушенням звичаїв війни, про що ми вже проінформували міжнародні правозахисні організації”, – сказав Хоркін.

За його словами, в деяких регіонах – південь Запорізької області, південь Миколаївщини, частково Херсонщина, Луганщина і Донеччина – з українських передавачів уже здійснюється російське мовлення. “Тобто це не тільки варвари, які порушують звичаї війни, воєнні злочинці, але і звичайні крадії!”

Читайте також:
Доставка гумвантажів до міста як спецоперація: журналіст розповів про ситуацію на Чернігівщині. ФОТО, ВІДЕО


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.
[sendpulse-form id="91944"]