Чим живе університетська наука? Читання-2022

Відбулися ХІХ Академічні читання пам’яті В.І.Стріхи

Максим Стріха
доктор фізико-математичних наук, професор, перший віцепрезидент АН вищої школи України

Традиційні щорічні Академічні читання пам’яті визначного вченого-фізика, засновника і першого президента АН вищої школи України Віталія Іларіоновича Стріхи (1931–1999) відбулися 12 лютого. Вони збіглися в часі з піком хвилі «омікрону», й через це пройшли в режимі он-лайн. Вони збіглися так само з піком напруженості через підготовку російського вторгнення в Україну, і через те настрій учасників був далекий від святкового. І однак вони показали: навіть у такі тривожні дні учені не перестають думати про свою улюблену справу.

Відкриваючи читання, президент АН вищої школи України Олександр Наконечний нагадав, що цей рік для Академії особливий: 27 листопада вона відзначить 30-річчя. Готуючись до нього, АН ВШ підписала меморандуми про співпрацю з Національною академією наук України та з Українською спілкою промисловців та підприємців. Разом з УСПП зараз створюється Центр міждисциплінарних і прикладних досліджень. Заяви Академії з актуальних питань наукового, освітянського й ширше – громадсько-політичного життя привертають до себе увагу не тільки фахової спільноти.

Визначний учений-механік, академік НАН України і почесний академік АН вищої школи України Віктор Грінченко поділився своїми міркуваннями про загрози для освіти і науки в інформаційну добу.  Він розпочав з разючого факту: провідні учені-епідеміологи з різних країни стали упродовж останніх місяців об’єктами погроз і залякувать з боку «антивакцинаторів», причому кожному восьмому з них погрожували смертю. Отже, інформаційна епоха, доба науки і знань дедалі помітніше робиться й добою пост-правди, добою дезінформації та невігластва.

Авторитетне видання «The Economist» наголошує: досягнення науки зумовили радикальні зміни  в суспільстві; однак тепер, щоб розвиватися далі, наука повинна змінитися сама.

Причину хвороби науки доповідач вбачає в тому, про що ще в 1961 р. у своїй прощальній промові говорив президент США Двайт Ейзенгавер: через те, що наука зробилася надто «дорогою», державний контракт (читаймо: пошуки фінансування) став фактично превалювати над інтелектуальною цікавістю.

А тому провідні дослідницькі університети світу дедалі більше зайняті не пошуками істини, а пошуками грошей. Наприкнці XX століття відбувалося злиття науки з ринком. А сучасні вчені замість науки часто займаються менеджментом: конкурси, гранти, проштовхування продуктів, рейтинги, індекси цитування – все це відбирає час від безпосереднього дослідження природи та суспільства.

Дедалі частіше звучить думка: так далі не можна. Ф. Альтрехт (Центр по вивченню вищої освіти, Бостон, США) стверджує: “У світі настала анархія: масове написання статей, більшість із яких практично не має  наукової цінності; постійний тиск на вчених – «Публікуйся або загинеш», розвиток псевдонауки, жадібність великих транснаціональних видавництв і розростання недобросовісних видань – все це призвело до появи нових проблем”. Інший успішний американський учений із зарплатнею 200000 доларів на рік зізнався: «Наукова культура сьогодні принципово нелюдська і деморалізує. Покращуйте культуру, безпеку робочих місць, стабілізуйте фінансування, і тоді люди з талантом стікатимуться до науки, оскільки це принципово корисно і приносить велику радість».

Необхідність змін усвідомлюється й на інституційному рівні. У листопаді минулого року Європейська комісія оголосила про плани скласти угоду про оцінювання досліджень для всього Європейського Союзу. Пропонується, щоб критерії винагороджували етику та чесність, командну роботу та різноманітність результатів на додаток до якості та впливу досліджень.

А тезу про необхідність налагодження нормальних зв’язків між наукою і владою доповідач проілюстрував цитатою з великого французького філософа XVIII століття Жан-Жак Руссо: «Поки влада з одного боку, а освіченість і мудрість з другого, не вступлять у союз, вчені рідко будуть міркувати про державні справи, а володарі ще рідше стануть здійснювати прекрасні діяння, і народи залишаться нікчемними, розбещеними і нещасними».

Визначний учений-астроном, академік НАН України і почесний академік АН вищої школи України Ярослав Яцків розповів про космічні дослідження в сьогоднішній Україні. Він наголосив: космос – це не лише фундаментальна наука, але й розвиток високотехнологічних галузей. Водночас Україна вже від 2018 року не має своєї космічної програми. І це врешті-решт виллється для нашої держави десятиліттями наукового і технологічного відставання. Хоча й сьогодні поруч із проблемами (як-от історією запущеного фірмою Ілона Маска супутника «Січ», батареї якого поки не вдалося зорієнтувати на Сонце) маємо й успіхи. Серед них доповідач назвав програму «Аерозоль.UA», присвячену ролі аерозолів у кліматичних змінах, яку Головна астрономічна обсерваторія НАН здійснює в співпраці з університетами.

Відомий учений-кристалохімік, академік НАН України і АН вищої школи України Роман Гладишевський виголосив доповідь «Порядок і симетрія в природі». Він почав її зі слайду квітки бузку, де перехід від звичної 4-пелюсткової симетрії до рідкісної 5-пелюсткової люди здавна вважали ознакою щастя. Нагадавши про базові поняття симетрії, доповідач докладно зупинився на здобутках львівської школи кристалохімії, засновниками якої були Є.І.Гладишевський разом із П.-Б.І.Крип’якевичем, і яка сьогодні є успішною в багатьох міжнародних проєктах. Важливе значення для цієї школи мав центр колективного користування науковим обладнанням, відкритий у ЛНУ ім.Івана Франка в 2018 р. за сприяння МОН України.

Академіки АН вищої школи України Валерій Жданов та Валерій Ящук (обоє представляють фізичний факультет КНУ ім. Тараса Шевченка) виголосили доповіді «Модифікація загальної теорії відносності чи нові космологічні поля?» та «Спектральні прояви фотофізичних процесів у вірусах та особливості їх інактивації». Перша з них стосувалася засадничих проблем світобудови, а друга може мати й важливе прикладне значення в контексті пандемії ковід-19.

Академік АН вищої школи України Людмила Москальова (Мелітопольський педуніверситет імені Богдана Хмельницького) розповіла про напрями підвищення спроможності університетів у здійсненні інноваційних психологічних та педагогічних проєктів. Вона констатувала: на жаль, упродовж останніх років відбувається помітне «розмивання» відповідної секції МОН, через яку проходять чимало проєктів, далеких і від педагогіки, і від психології.

Академік АН вищої школи України Лада Коломієць проаналізувала місце перекладів з оригінальної російської та російськомовної літератури на книжковому ринку пострадянської України. Якщо упродовж 1979-91 рр. в УРСР було видано 2080 назв книжок, перекладених з російської, то в 1992-2011 рр. їх число скоротилося до 41 назви. І на це є декілька причин, серед яких незацікавленість самої Росії підтримувати переклади своїх письменників українською (в РФ вважають, що їх скрізь на пострадянському просторі повинні читати мовою оригіналу), і радикальна зміна українського читача, який став значно більш відкритим світові, і національна свідомість якого (особливо після 2014 року) суттєво зросла.

Її колега з КНУ імені Тараса Шевченка академік АН вищої школи України Анатолій Ткаченко в образній і полемічно загостреній доповіді «Калькування й канцелярит: розвиток чи деградація?» зупинився на багатьох прикладах не лише калічення української мови кострубатим канцеляритом і невластивими їй кальками з російської, а й не менш безглуздого уникання окремих питомих українських слів лише тому, що вони надто схожі на російські відповідники (так, замість усталеного прикметника «безплатний», що утворено від нормативного українського іменника «плата», останнім часом воліють вживати «безкоштовний», який російською правильно було б перекласти як «бездрагоценный»).

Академік АН вищої школи України Олександр Пронкевич (Університет імені Петра Могили, Миколаїв) виголосив доповідь про іспансько-українські контакти за часів ренесансу й бароко. Він наголосив: Іспанія і Україна – два кордони Європи, які видаються дуже далекими. Водночас період бароко в Україні та Золота доба в Іспанії – часи найбільшого розквіту культури.

Як показали дослідження доповідача, прямі контакти між людьми в цей час неінтенсивні, свідчення нечисленні. Однак іспанці дещо про Україну знали.

Нашу землю називали «Roxia» чи «Rusia» і відрізняли від Московії.

Знали про козаків і про те, що це фронтир з католицьким світом. Водночас для українців Прокоповича і Сковороди Іспанія – джерело західної мудрості (другої схоластики). Доповідач наголосив: системна робота з вивчення культурних контактів між країнами протягом зазначеного періоду перебуває на початковій фазі.

Відомий фізик, і водночас – яскравий мистецтвознавець, академік АН вищої школи України І. Анісімов зробив доповідь, присвячену фрескам Софії Київської. У ній він розповів про здійснений ним сумлінний аналіз усіх збережених 232 фресок собору. Цей аналіз показав: серед представників різних категорій святих з великим відривом переважають мученики (більше половини від загальної кількості – більше, аніж апостолів, святителів, пророків, царів і цариць разом узятих). Набір одиночних постатей святих відображає всесвітній (за уявленнями середньовічних європейців) характер християнства – від Іспанії на заході до Персії й Індії на сході, від Ефіопії на півдні до Німеччини на півночі. Водночас переважають представники константинопольської церкви. Помітно представлена й римська церква (розписи створені до Великого розколу 1054 року).

Досі в літературі висловлювалося дві точки зору на те, хто розробляв програму розписів Софії Київської. Віктор Лазарєв вважав, що це робили діячі з оточення князя Ярослава Мудрого (в літературі можна зустріти ім’я майбутнього митрополита Іларіона). Втім, за радянських часів це була єдино можлива точка зору. Натомість Надія Нікітенко сьогодні доводить, що розписи Софії Київської спрямовані на прославлення князя Володимира (на її думку, собор був збудований і в основному розписаний ще за його життя) та його дружини Анни. Очевидно, в цьому разі розробленням програми розписів мав займатися хтось із оточення цього князя.

На думку доповідача, переважання святих, які вшановувалися в Константинополі, ймовірно, вказує на константинопольське походження розробника програми розписів (очевидно, з оточення митрополита-грека). На зміст цієї програми могли вплинути й уже завершені на той час розписи Десятинної церкви.

На завершення академік АН вищої школи України Максим Стріха зробив огляд стану досліджень на фронтирах сучасної фізики. Він наголосив: десятиліття експериментів у фізиці елементарних частинок з використанням таких велетенських установок, як Великий адронний колайдер (ВАК) ЦЕРНу, разом із розвитком теорії народили Стандартну модель. Вона поділяє всі відомі елементарні частинки на класи й пояснює походження трьох із чотирьох фундаментальних взаємодій, які дають лад Всесвітові на відстанях від кварків і до галактик, – електромагнітній взаємодії і так званим слабкій та сильній взаємодіям в атомному ядрі. Але вона не описує гравітації, яку окремо пояснює загальна теорія відносності Альберта Айнштайна, яка, на відміну від Стантартної моделі, принципово не містить ідеї квантування.

Сьогодні теоретики намагаються досягнути квантування гравітації і вкладання її в одну схему з іншими трьома взаємодіями, описуваними Стандартною моделлю. Таке об’єднання призведе до універсальної Теорії всього, яка описуватиме дійсність на будь-якому масштабі відстаней. Чільним кандидатом на появу такої теорії в очах великої частини фізиків є Теорія струн, у якій крихітні одновимірні об’єкти, названі струнами, замінять точкові елементарні частинки. Але, оскільки струни мають мастаб 10-35 м, таку теорію принципово неможливо перевірити на досліді, адже вона потребуватиме прискорювача частинок, настільки більшого від ВАК, що його навряд чи можна буде спорудити.

Ставши перед відсутністю інших теоретичних проривів, деякі фізики пропонують не перейматися експериментальним підтвердженням і просто прийняти Теорію струн і пов’язану з нею ідею про те, що дійсність складається з множинних світів, «множинного всесвіту», – що є радикальним відходом від того, як фізика діяла впродовж століть. Така пропозиція викликає гарячі заперечення з боку інших авторитетних науковців, зокрема й нобелівського лауреата з фізики 2020 року Роджера Пенроуза.

Протягом останніх десятиліть сталися чотири великі експериментальні відкриття. З них два – очікувані: це відкриття Бозона Гіггса (2012), яке надало завершеності Стандартній моделі, і виявлення гравітаційних хвиль (2015), яке підтвердило зроблене ще за сотню років перед тим передбачення Айнштайна з його загальної теорії відносності, що гравітаційну взаємодію переносять зі швидкістю світла збурення часопростору. Комп’ютерна симуляція поведінки «чорної діри» підтвердила, що вловлений сигнал походить від зіткнення двох «чорних дір» на відстані 1,4 мільярда світлових років від нас.

Але два інші відкриття виявилися цілком неочікуваними.

«Темну матерію» відкрили спершу непрямим шляхом, через спричинені нею гравітаційні ефекти. Потому, як попередні астрономічні дані вказали на існування невидимої космічної матерії, у 1970-ті американська астрономиня Вера Рубін помітила аномалії в динаміці спіральних галактик, таких, як наш власний Молочний Шлях. Як і будь-які інші тіла, що обертаються, ці велетенські «дзиґи» розгубили б усі свої зовнішні частини, якби їх не стримувало тяжіння серцевини галактики, обумовлене її масою. Рубін виявила, що для утримання зірок від розлітання навсібіч потрібна в багато разів більша маса, аніж її видно в галактиці, – і це було перше надійне підтвердження існування «темної матерії».

«Темну енергію» також відкрили непрямим шляхом.  У 1998 р. астрономи виявили, що деякі наднові – потужні вибухи зірок у їхніх передсмертних муках – у мільярдах світлових років від нас є тьмянішими, аніж це передбачає теорія розширення Всесвіту після Великого вибуху. Нові дані показали, що швидкість розширення збільшується, всупереч тому, що раніше сподівалися: тяжіння маси Всесвіту може з часом сповільнити розширення, чи навіть перетворити його на стискання.

Айнштайн врахував таку силу в 1917 р., запровадивши в свою загальну теорію відносності так звану «космологічну сталу», свого роду анти-гравітацію, яка розштовхувала галактики, щоб не дати Всесвіту колапсувати через силу тяжіння.  Але коли Габбл у 1929 р. показав, що Всесвіт насправді розширюється, Айнштайн відкинув ідею такої сталої, назвавши її згодом своєю «найбільшою помилкою». У 1998 р. відкриття прискореного розширення відродило цю ідею – вже під назвою «темної енергії».

Наступне потужне підтвердження «темної» природи Всесвіту надійшло в 2003 році. НАСА досліджувало ранній Всесвіт шляхом вивчення анізотропії реліктового мікрохвильового випромінювання; точніше ці дослідження було повторено на супутнику імені Планка, запущеному Європейським космічним агентством у 2009 році. Їх результати показали, що в структурі маси та енергії Всесвіту лише 5% припадає на звичайну матерію, – проти 26% темної матерії і 69% темної енергії, які разом складають 95% Всесвіту. Ці пропорції визначають космологічну «стандартну модель», яка успішно описує багато рис Всесвіту, включаючи його розширення з прискоренням, спричинений ним розподіл галактик, і встановлює вік Всесвіту в 13,8 мільярдів років. Ці пропорції є приголомшливим свідченням того, що після тривалих зусиль людство дослідило тільки малу частину дійсності, і майже нічого не знає про решту її, як-от про суть «темної матерії» і саме походження «темної енергії».

Підсумовуючи найважливіші з викликів, які стоять перед ученими, відомий американський фізик і популяризатор науки Сідні Перковіц стверджує, шо основні запитання, які надихають фізиків сьогодні й визначають майбутнє їхньої науки, звучать так: «Що лежить поза Стандартною моделлю?» – бо це стосується нашого глибшого розуміння природи; і «Чи зможемо ми виробляти чистішу енергію?» – бо відповідь на нього, сподіваємося, покращить умови життя людей. У кожному разі, сьогоднішня фізика динамічно розвивається, зокрема й на стику з біологією, яка ставить свої загадки, і дуже далека від завершеності.

Інтенсивну дискусію, в якій взяли участь О.Б.Головко, О.І.Чередниченко, О.П.Воробйова, О.В.Пронкевич (двоє останніх є членами Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій), Н.П.Старченко, А.О.Ткаченко, викликав стан сучасної української гуманітаристики. Було ухвалено спеціальну Заяву, в якій наголошується на необхідності низки підтримчих дій у царині не лише української філології, але й історії, культурології, журналістики, правових наук тощо.

Україна переживає сьогодні дуже тривожні дні. Однак у виступах учасників читань лунала віра в те. що міць української армії, де є і значний внесок наших учених з їхніми розробками, спонукає агресора зрозуміти, що будь-яка збройна авантюра стане згубною для нього самого. А отже, українські учені повинні думати про майбутнє й будувати стратегічні плани.

Читайте також:
Могилянська спільнота вимагає від міністра Шкарлета визнати результати виборів у НаУКМА