Від кельтів до NLAWів: 12 історичних точок, що поєднують Україну та Британію

автор: Ярослав Гирич
історик

Сьогодні британці на ділі виявляють солідарність з Україною і надають не лише моральну, а й матеріально-технічну, політичну та дипломатичну підтримку. Це особливо проявляється і в постачанні зброї для оборони від спільного ворога, і в створенні троїстого союзу Київ-Лондон-Варшава.

Така позиція Великої Британії викликає повагу і вдячність. Альбіон стверджується як дієвий стратегічний партнер України.

У зв’язку з цим ми подумали: ок, це сьогодні, а вчора? В чому проявлялися українсько-британські зв’язки в минулому? Чи знає взагалі історія приклади нашого союзництва з островом на північному заході Європи?

Далі ви маєте змогу прочитати докази, чому дві країни історично є значно ближчими, ніж може здатися на перший погляд.

Спойлер: були роки, коли британець навіть керував Україною. А три найбільші українські міста, нині окуповані РФ, засновані британцями.

1
Кельти на Закарпатті

Реконструкція кельтського поселення (опідуму) Галіш-Ловачка на Закарпатті

Спільноту, що у другій половині І тисячоліття до Різдва Христового розселилися від до Ірландії до Малої Азії, об’єднувала матеріальна культура, мова (група діалектів), релігійні традиції. На сучасних українських теренах кельти населяли територію Закарпаття.

Фахівці вважають, що поселення Галіш-Ловачка (біля нинішнього села Клячаново Мукачівського району) виконувало функції адміністративного центру, а матеріальний комплекс біля села Нове Клинове (Берегівський район) – металургійного центру.

Сьогодні нащадками кельтів вважають мешканців Вельсу, Ірландії, Шотландії, острова Мен та графства Корнвелл.

Існує сумнівна гіпотеза, прихильники якої пов’язують з кельтами українську етнічну групу бойків.

2
Династичні зв’язки Англії та Давньої Русі.
Гіта Вессекська Мономахова

Перші відомі контакти з англійцями пов’язані з Ярославом Мудрим. Після того, як 1016 року данці на 26 років встановили своє панування над Англією, двоє синів загиблого англійського короля Едмунда ІІ Залізнобокого (Едмунд та Едуард) опинилися в Києві. Великий київський князь час від часу надавав прихисток політичним вигнанцям із Європи, яких міг залучати до своєї “сімейної дипломатії”.

У давньоруській столиці брати з Туманного Альбіону залишалися до середини 1040-х років, доки не вирішили підтримати претензії на корону свого “побратима по нещастю” – іншого київського політемігранта, угорського герцога Ендре (Андраша). Той, між іншим, був зятем Ярослава, чоловіком старшої доньки князя Анастасії. Акція вдалася, і 1046 року Андраш здобув угорську корону.

Однак невдовзі в Угорщині помер один із поплічників нового монарха – Едмунд Етелінг. Інший брат – Едвард Вигнанець – зміг повернутися до Англії лише 1056 року, де за рік помер.

Його дружина Агата, за однією з версій, мала руське походження.

Ще один Ярославів зять (чоловік його другої доньки Єлизавети) – норвезький король Гаральд ІІІ Суворий – у вересні 1066 року спробував завоювати Англію, проте загинув.

За місяць на Альбіон напали війська герцога Нормандського, яким упродовж чотирьох років вдалося підкорити країну. У вирішальній битві під Гастінгсом загинув король Гарольд ІІ Годвінсон, який став останнім англосаксонським монархом Англії.

Гарольдова донька Гіта згодом опинилася на Русі, де стала дружиною смоленського удільного князя Володимира Всеволодовича, більш знаного як Мономах. Їхнє весілля відбулося між 1074–1075 роками.

Імовірні зображення Володимира Всеволодовича Мономаха та Гіти Вессекської

У шлюбі Володимир Мономах та Гіта Вессекська прожили разом понад 30 років.

Мономах та Гіта мали 11 спільних дітей, серед них двоє майбутніх київських князів Мстислав та Ярополк.

Питання, чи була англійка матір’ю Юрія Долгорукого, наразі є предметом дискусій і викликає великі сумніви.

1107 року Гіта померла (за іншими відомостями – 1098), так і не дочекавшись, коли Володимир посів великокнязівський стіл у Києві.

3
Мандрівники й легіонери

У середньовічні часи до Русі іноді проникали поодинокі англійські найманці чи монахи. Приватний інтерес до українських земель відродився у другій половині XVIII ст., коли краєм мандрували Джозеф Маршалл (1769 – 1770 рр.), Вільям Кокс (1778 р.), Елізабет Крейвен (1786 р.), Едвард Кларк (1800 р.), Роберт Бремнер (1836 р.).

Обкладинка книги мандрів Джорджа Маршалла, де в назві згадується Україна, щоправда з артиклем “the”

У своїх подорожніх записках британці з симпатією та інтересом писали про українські землі та її мешканців.

Так, уже 1770 року Джозеф Маршалл чітко називав Україну Ukraine

та зазначав: “Переїжджаючи через Україну, я відчував себе вільним і безпечним, як у першому-ліпшому англійському графстві, хоч тоді була війна з Туреччиною”, “Сучасне українське покоління – це моральний й добре вихований цивілізований народ, українські селяни – найкращі хлібороби Російської імперії”, “Україна – найбагатша провінція Російської імперії”.

Також на українських теренах опинялися британці, що перебували на російській військовій чи державній службі. Наприклад, шотландський генерал на службі Московського царства шотландець Патрік Гордон був присутній на Чорній раді 1663 року, воював проти Петра Дорошенка на боці лівобережних військ та керував обороною Чигирина 1678 року.

Патрік Гордон

Також Гордон відомий своїм щоденником, що містить унікальні історичні деталі. Зокрема, він залишив запис про героїчний захист Конотопської фортеці 1659 року козаками полковника Григорія Гуляницького (ця подія передувала Конотопській битві гетьмана Івана Виговського з московитами).

Наприкінці XVIII ст. Романови активно залучали вихідців із Туманного Альбіону для розбудови флоту в ролях інженерів та офіцерів. Серед них – шотландець Алексіс Грейг (адмірал російської служби Олексій Грейг), який протягом 1816–1833 рр. командував Чорноморським флотом.

4
Британець на чолі України:
Джеймс, він же Яків Кейт

Дещо раніше один із британців деякий час навіть очолював Україну.

Шотландець Джеймс Кейт, який протягом 1740-1741 років стояв на чолі Лівобережної України. Картина французького художника Антуана Пена (1750 або 1755)

Так, 1734 року, після смерті Данила Апостола, росіяни не дозволили обирати нового гетьмана, і Лівобережною Україною, Гетьманщиною, керував колегіальний орган – Правління гетьманського уряду. До його складу входили троє росіян і троє українців, однак останніх до керівництва не допускали. Керували переважно росіяни, за винятком 1740–1741 рр., коли на чолі Правління став шотландець Джеймс (Яків) Кейт.

Джеймс Кейт був політемігрантом, що боровся за незалежність Шотландії. Понад 20 років він перебував на російській службі та здобув звання генерал-аншефа. Згодом перебрався до Пруссії, де одержав чин фельдмаршала і став губернатором Берліна.

Саме Кейт вважається одним з перших українських та російських масонів.

Свого часу Кейт врятував від арешту росіянами Григора Орлика, який інкогніто перебував на Гетьманщині.

Читайте також:
Григорій Орлик: актуальність батуринської геополітики XVIII ст. для сучасної Європи

5
Дипломатичні
 зв’язки:
від Хмельницького з Кромвелем

У середині та другій половині XVII ст. сучасники нерідко порівнювали Богдана Хмельницького та Олівера Кромвеля, лорда-протектора Англії в 1653–1658 роках.

До нас дійшов фрагмент їхнього листування, де гетьмана іменують “генералісимусом греко-східної церкви”. Наразі автентичність документа поставлена під сумнів. Натомість відомо, що за перебігом Хмельниччини уважно стежив секретар Кромвеля – Джон Терло, який узагальнював регулярні розвідповідомлення для лідера англійської революції.

Олівер Кромвель

За пів століття про виступ Мазепи у Лондон доповідав посол у Московії, барон Чарлз Вітворт.

Безпосередні контакти з британцями у справі формування антиросійської коаліції намагався налагодити гетьман-вигнанець Пилип Орлик (він зустрічався та листувався з посланцями Сполученого Королівства у Молдові, Швеції, Ганновері, Австрії, Туреччині).
1720 року Орлик намагався потрапити на аудієнцію до британського короля Джорджа І, однак розминувся з ним у Ганновері.

Вже у ХІХ ст. для активізації економічних зв’язків британці відкрили свої консульства та віце-консульства в містах підросійської України (Одеса, Керч, Херсон, Феодосія, Миколаїв, Севастополь, Київ).

Нова хвиля інтересу офіційного Лондона до українських справ була пов’язана з постанням Української Народної Республіки. Зокрема, Сполучене Королівство наприкінці 1917 року було зацікавлене у збереженні новою українською владою антинімецького фронту, що дістався їй у спадок від росіян. До Києва прибув британський генконсул в Одесі Джон Піктон Багге, який пропонував технічну підтримку.

Однак лідери УНР зважили, що не мають сил стримати від дезертирства деморалізовану армію та вирішили за краще виправдати суспільні очікування щодо завершення війни.

“Хлібний мир” приніс швидкий результат (дипломатичне визнання країнами Четвертного союзу та військова допомога у вигнанні більшовиків), однак виявися стратегічним прорахунком українців. Антанта охолола до УНР і зробила ставку на російський білий рух.

Годі казати, що на Паризькій мирній конференції українських дипломатів, за якими закріпилося тавро “агентів німців та більшовиків”, просто не помічали.

Так само безуспішними були намагання диппредставництва УНР, що діяло протягом 1919–1921 років у Лондоні, домогтися від уряду Великої Британії офіційного визнання України.
Посольство очолювали Микола Стаховський, Арнольд Марголін, Ярослав Олесницький.

Читайте також:
100 років незалежності: як рекламувала себе УНР. ІНФОГРАФІКА, МАПИ

Лорд Джордж Натаніел Керзон – міністр закордонних справ Великої Британії у 1919-1924 рр.

Натомість британці виявляли деяке зацікавлення стосовно ЗУНР і навіть намагалися помирити молоду галицьку республіку з поляками.

8 грудня 1919 року міністр закордонних справ Сполученого Королівства лорд Джордж Керзон запропонував умовну лінію, яка б розділила відновлену польську державу з територіями, що перебували під контролем більшовиків.

Льюїс Немієр, який 1919 року був експертом у складі британської делегації на Паризькій мирній конференції. Підтримував переформатування кордонів нових держав Центрально-Східної Європи за національним принципом. Був противником відродження Польщі у кордонах 1772 року. Захищав право українців Східної Галичини на самовизначення

Поділ в основному базувався на етнічному принципі. До розробки нового розмежування долучився Льюїс Немієр (Людвіг Бернштейн-Немировський), дитячі роки якого пройшли у Східній Галичині.

Варто зазначити, що Лінія Керзона переважно збігається із сучасним українсько-польським кордоном, який був затверджений рішеннями Ялтинської конференції в лютому 1945-го та радянсько-польською угодою у серпні 1945 року.

Демаркаційна лінія Керзона. Варіант А (підтриманий Керзоном та Немієром у грудні 1919 р.) позбавляв Польщу Львова. Варіант Б, запропонований у липні 1920 р., залишав місто полякам. Після Другої світової війни перший варіант взяли за основу для радянсько-польського кордону. Західніше лінії лишилися райони зі змішаним українсько-польським населенням – так зване Закерзоння (Надсяння, Лемківщина, Холмщина, Підляшшя)

Варто додати, що після того, як УРСР стала одним із членів-засновників ООН, Велика Британія 1947 року зверталася до керівництва “незалежної” УРСР з пропозицією встановити повноцінні дипломатичні відносини. Відмова вкотре продемонструвала реальний зміст удаваної самостійності радянської України.

Офіційне визнання незалежності України Великою Британією відбулося 31 грудня 1991 року, а 10 січня 1992-го сторони встановили дипломатичні відносини.

6
Освіта:
від Немирича до наших днів 

У добу Середньовіччя та ранній модерний час українці в помітних масштабах навчалися в університетах Європи, однак переважно в німецьких, польських, італійських та французьких вишах. Вважають, що першим українцем, що навчався в Англії, був Юрій Немирич.

Юрій Немирич – перший студент-українець в англійських університетах

Майбутній автор концепції триєдиної Речі Посполитої Немирич протягом 1630–1633 років як мандрівний студент гриз граніт науки в багатьох європейських університетах (Лейден, Париж, Падуя, Базель, можливо Амстердам та Копенгаген). Відомо, що мандрівний студент також навчався у Оксфорді та, можливо, в Кембриджі.

Пізніше виник міф про вступ Немирича до масонської ложі в Англії, який наразі не має жодних підтверджень.

Згодом, у 1761–1767 роках, в Глазго навчався та став доктором права виходець із Ніжина Семен Десницький, який пізніше розвивав правничі студії у Московському університеті.

1892 року в лондонському Британському музеї стажувався майбутній генеральний секретар (міністр) фінансів УНР, один зі співзасновників національної Академії наук, економіст Михайло Туган-Барановський. Зібрані матеріали дали йому змогу 1894 року опублікувати монографію, присвячену промисловим кризам в Англії, та здобути вчений ступінь магістра (аналог сучасного кандидата наук).

Дещо пізніше, у міжвоєнну добу, в Лондоні стажувалися відомі українські науковці, що перебували на еміграції у Чехословаччині – Роман Смаль-Стоцький (1924–1925) та Володимир Кисілевський (1933–1936)

Окрім того, в британських університетах здобували освіту представники української діаспори Канади. Серед них – політолог Богдан Кравченко (Глазго), літературознавець Юрій Луцький (Бірмінгем), режисер Морріс Панич (театральна школа Лондона).

Вихідець з України бердянський караїм Абрам Безкович три десятиліття викладав математику у Оксфорді, Ліверпулі та Кембриджі.

Двадцять два роки (1931–1953) у Манчестерському університеті викладав сучасну історію вже згаданий раніше Льюїс Немієр.

Варто згадати, що в першій половині ХІХ ст. у Києві та Причорномор’ї (Херсон, Ізмаїл, Хотин, Акерман, Рені, Болград) набула поширення альтернативна британська белл-ланкастерська педагогічна система. Вона мала подолати масову неписемність шляхом взаємного навчання дітей і дорослих, де учні, що засвоїли матеріал, перетворювалися на помічників учителя.

Заняття за белл-ланкастерською системою

Новою сторінкою у науковому вивченні британцями українства стало відкриття 2008 року в Кембриджі Центру українських досліджень. За два роки Центр відкрив постійну програму для студентів, яку відтоді прослухали понад 500 осіб.

7
Британія брала участь у військовому конфлікті на українських землях: Східна, або ж Кримська війна

1853 року російський імператор Микола І окупував васальні Стамбулу дунайські князівства – Валахію та Молдавію, що спровокувало війну з Османами.

Імовірно, цар розраховував на те, що коротка переможна кампанія завершиться захопленням Стамбула (відомо про відхилену британцями конфіденційну пропозицію з боку росіян розділити Османську імперію на двох). Та несподівано для Петербурга на боці турків виступили Франція, Велика Британія й Сардинське королівство (1861 року навколо нього виникне Італія).

До активного збройного спротиву російському імперіалізму лондонський уряд закликали навіть Карл Маркс та Фрідріх Енгельс.

Бойові дії відбувалися на Балтиці, Білому морі, Далекому Сході, Кавказі, Подунав’ї, але головні події розгорнулися в Криму.

Картина леді Батлер (Елізабет Томпсон) “Кольори: наступ шотландської гвардії під Альмою”

Західні союзники вдалися до обстрілів портових міст (Одеси, Генічеська, Бердянська, Маріуполя) та висадили десант на Кримському півострові. Їм вдалося захопити Євпаторію, Балаклаву, Керч, Єнікале, а падіння Севастополя і Кінбурна наблизило завершення війни.

Міф про “неприступний Севастополь” укотре не спрацював. Кримську війну 1853–1856 років виграла західна коаліція, і гирло Дунаю відійшло до Османської імперії.

У Криму британці збагатили повсякденність людства деякими революційними новаціями: Роджер Фентон готував фоторепортажі з місця бойових дій, Флоренс Найтінгейл та Бетсі Кадваладр запроваджували принципи санітарії у польову медицину, а вояки з Туманного Альбіону вимушено задали моду на носіння балаклав та куріння цигарок.

Допомога пораненому зуаву. Фото Роджера Фентона, 5 травня 1855 р.

На згадку про Східну війну на мапі Великої Британії, Австралії, Маврикію, Канаді та США з’явилися кримські топоніми (Себастопол або Балаклава).

У цьому конфлікті вкотре виявила себе трагедія бездержавного народу, коли українці воювали по обидва боки. Мобілізовані селяни Наддніпрянщини становили кістяк російського Чорноморського флоту. Водночас на боці “Кримського союзу” нащадок гетьмана Брюховецького Міхал Чайковський збирав козацьке військо, що мало воювати у складі турецької армії. До його підрозділу зголосилося 1400-2000 осіб, а сам ватажок отримав від султана титул міріан-паша (аналог кошового отамана).

Портрет Міхала Чайковського

Козаки “українського Гарібальді” зайняли Бухарест та брали участь в успішній обороні фортеці Сілістрія від росіян, якими командував фельдмаршал Іван Паскевич, українець родом із Полтави.

8
Діаспора:
Під’яків, дивізійники, TheUkrainians, член Палати громад Стефан Терлецький та інші

На відміну від країн Американського континенту, які запрошували іноземців для господарського освоєння своїх територій, Британія не мала такої потреби, тому на Альбіоні осіла порівняно невелика українська спільнота.

Перша українська громада постала в Манчестері наприкінці ХІХ ст. У 1912 році в ній нараховувалося біля 500 осіб, з них понад 200 – вихідці з села Під’яків, що поблизу Перемишля.

Напередодні Першої світової війни більшість англійських українців поїхали до Північної Америки або ж повернулися до Галичини. У роки війни тих, хто лишився, інтернували у таборі на острові Мен, адже українці вважалися підданими ворожого монарха – австро-угорського цісаря.

У міжвоєнний період на території Британії намагалися розгорнути діяльність представники різних груп української політичної еміграції – УНР (Роман Смаль-Стоцький), ОУН (Євген Ляхович, Степан Давидович) та гетьманського руху (Володимир Коростовець, Данило Скоропадський).

Протягом п’яти років по завершенні Другої світової війни до Британії прибуло близько 35 тисяч українців, з яких біля 4 тисяч були вояками Другого польського корпусу, 8,5 тисяч – дивізійники з “Галичини”, понад 21 тисяча – переміщені особи та біженці з таборів на території Австрії та Німеччини, що потрапили на Альбіон за програмою Європейських добровільних робітників.

У першій половині 1950-х до 10 тисяч українців залишили Сполучене Королівство та вирушили до Американського континенту або Австралії. Серед них – майбутній канадський скульптор Лео Мол.

Нова хвиля міграції накотилася вже після падіння “залізної завіси”. Зокрема, протягом 1991–2015 років майже 14 тисяч українців одержали британське громадянство.

Гурт The Ukrainians

У новітню добу українці лишили досить помітний слід в культурному житті Британії. Так, гурт із Лідса The Ukrainians на чолі з Пітером Соловкою вже понад три десятиліття успішно поєднує у своїй творчості український фолк із рок-стилістикою. У 1991 році його перший міні-альбом “Ой дівчино” (Oi Divchino) був визнаний “синглом тижня” британським музичним тижневиком New Musical Express.

А книга письменниці українського походження Марини Левицької A Short History of Tractors in Ukrainian протягом 2005–2006 років здобула низку літературних премій та стала бестселером.

Книга Марина Левицької “Коротка історія тракторів українською”

Серед українців найвищих щаблів у політикумі Туманного Альбіону досяг Стефан Терлецький. Переміщена особа (DP), він став  першим депутатом британського парламенту українського походження.

Степан народився в Олешеві на Прикарпатті. Як остарбайтер потратив до Австрії, однак після завершення Другої світової війни не схотів повертітися до СРСР і зголосився працювати на шахтах Вельсу.

Стефан Терлецький – перший депутат британського парламенту українського походження

За три з половиною десятиліття чоловік пройшов шлях від робітника до власника готелю, директора футбольного клубу “Кардіфф Сіті”, політика-консерватора. У виборчому окрузі Кардіф-Захід Терлецький був обраний до Палати громад (1983–1987). Входив до числа радників прем’єр-міністра Маргарет Тетчер. Перебував у складі британської делегації в Раді Європи.

6 травня 1987 року з трибуни ПАРЄ Терлецький закликав ухвалити резолюцію щодо права українців на самовизначення.

9
Бізнес та заснування міст.
“Британські” Севастополь, Луганськ, Донецьк

Перші торгові контакти українців з англійцями сягають другої половини XV ст., коли українські магнати через Гданськ, Кролевець (Królewiec, Кенігсберг) і Ригу стали відправляли до Лондона збіжжя та ліс.

Для Лівобережної Гетьманщини ці контакти припинилися в 1710-х роках, коли московський цар Петро І фактично закрив для купців зовнішню торгівлю, переорієнтувавши їх на внутрішній російський ринок.

Наприкінці XVIII ст., після розгрому росіянами Запорозької Січі та Кримського ханства, Петербург активно запрошує іноземців для освоєння приєднаних степових теренів. Дехто з британців відіграв у цьому процесі особливу роль.

Так, за два місяці після російської анексії Кримського ханства шотландець Томас Маккензі (на російській службі – контр-адмірал Фома Фомич Маккензі) поблизу татарського селища Ак-Яр 3 червня 1783 року почав будівництво майбутнього російського форпосту на півострові. Було закладено декілька кам’яних (адміральський будинок, каплиця, кузня і пристань) та дерев’яних (склади, шпиталь, казарми, житло для офіцерів) споруд, які склали основу міста. Спочатку його назвали Ахтіаром, а за рік перейменували на Севастополь, що з грецької означає “імператорське місто”.

Вид порту і міста Ахтіар (тепер Севастополь). Ілюстрація Крістіана Готфріда Генріха Гайслера, 1799 р.

До речі, адмірала звинуватили у нецільовому використанні державних коштів, що підірвало його здоров’я, і на початку 1786 року Маккензі помер.

Ще один шотландець – інженер Чарлз Гаскойн (на російській службі – дійсний статський радник Карл Карлович Гаскойн) займався створенням артилерійських та металургійних заводів для Російській імперії.

Портрет Чарльза Гаскойна (картина роботи Джеймса Сексона, 1804-1805 рр.)

У себе на батьківщині він був відомий як адміністратор (очолював металургійний завод) та винахідник. Гаскойн винайшов новий тип гладкоствольної гармати для берегової артилерії і флоту – карронаду, або гасконаду. Цей вид артилерійських озброєнь зацікавив командування російського чорноморського флоту, тому інженера запросили до Росії.

У 1795–1797 роках Гаскойн очолив спорудження Луганського чавуноливарного заводу, навколо якого виникло робітниче селище Луганський Завод. Два поселення металургів (Луганський Завод і Кам’яний Брід) 3 вересня 1882 року були об’єднані в одне місто – Луганськ.

Поселення Луганський Завод (сучасна реконструкція)

Валієць Джон Г’юз (Юз) був бізнесменом (власник корабельні й ливарного заводу) і винахідником (власна конструкція лафету для гармат, також бронезахист для кораблів і фортів). 1869 року він перекупив у князя Сергія Кочубея держконцесію на будівництво заводу з виробництва залізничних рейок. Об’єкт почали будувати на березі ріки Кальміус. За рік Г’юз привіз з південного Вельсу робітників та обладнанням. Навколо металургійного заводу з’явився “посад зі спрощеним міським управлінням”, який назвали на честь власника заводу – Юзівка. У поселенні підприємець створив соціально-побутову інфраструктуру і навіть збудував англіканський храм. Статус міста робітниче селище здобуло у травні 1917 року. Тепер це Донецьк.

Серед вихідців з України, що зробили кар’єру в Сполученому Королівстві, можна згадати киянина Семена Айзнштейна, який 1921 року втік від більшовизму та влаштувався працювати до компанії Marconi’s Wireless Telegraph Company. У міжвоєнний час залучався до будівництва радіотехнічних заводів у Польщі та Чехословаччині, а в роки війни – працював у лабораторії вакуумних діодів. Протягом 1947–1955 років був генеральним директором фірми English Electric Valve Company, що виробляла магнетрони для військових радарних систем.

10
Місця пам’яті.
Знищене окупантами Англійське кладовище Севастополя

Головний британський меморіальний об’єкт в Україні пов’язаний зі Східною війною, в якій загинули і померли від хвороб 22 602 солдати Британської імперії, серед них – генерал-лейтенант Джордж Каткарт (Кеткарт). Це Англійське кладовище на пагорбі Кеткарта, що поблизу Севастополя, в районі старої ялтинської дороги.

Надгробки (до руйнування) на Англійському кладовищі, що на пагорбі Кетгарта в Севастополі

Наприкінці ХІХ ст. могили полеглих британців були зібрані тут в одному місці. Крім Кеткарта, в Севастополі поховані британські генерали Гольді, Торрес, Кемпбелл та інші. Цвинтар неодноразово плюндрували за радянської доби. 1993 року тут було споруджено меморіал. Нині, в часи російської окупації півострова, пам’ятка заростає бур’янами та занепадає, надгробки понищено й розібрано. Спеціальний фонд для догляду за могилами після анексії 2014 року фактично припинив роботу.

У селі Степанівка поблизу Херсона похований англійський філантроп та інфекціоніст Джон Говард. Він помер 1790 року, коли намагався рятувати містян від епідемії тифу.

Водночас на кладовищах Лондона, Манчестера, Ноттінгема та інших міст (на британській землі немає окремого українського цвинтаря) нерідко трапляються могили наших земляків. Серед них – гетьманич Данило Скоропадський, вчений-технолог Микола Закоморний, освітянин Вадим Щербаківський.

Півтора роки тому в місті Дербі стараннями української громади було встановлено надгробок на могилі учасника бою під Крутами та Першого зимового походу Сергія Євтимовича, який помер у 1964-му.

Вже після здобуття Незалежності в Україні з’явилися монументи британцям-засновникам міст – бюст Чарлзу Гаскойну в Луганську (1995 р., щоправда з русифікованим підписом “Карл Гаскойн”), пам’ятник Джону Г’юзу в Донецьку (2001 р., вказаний на російський лад як “Джон Юз”).

Натомість у Лондоні є пам’ятники жертвам Голодомору (1983 р.) та Володимиру Великому (1988 р.).

2006 року на території Абериствітського університету було відкрито меморіальну дошку на честь журналіста Гаррета Джонса, який одним з перших повідомив світ про Голодомор.

Читайте також:
У Києві на честь Гарета Джонса, що розкрив світу правду про Голодомор, назвали провулок

11
Історичні легенди:
золото Полуботка, шотландець Кривоніс, врятований Черчілль і Бонд з Одеси

Картина Василя Волкова “Петро І відвідує у в’язниці наказного гетьмана Павла Полуботка у 1724 р.” (намальована до 1907 р.)

Найвідоміша з історчиних легенд, що поєднують Україну й Британію – скарб гетьмана Павла Полуботка.

Нібито 1723 року напередодні поїздки до Петербурга, де козаки хотіли укласти новий договір із Петром І, наказний гетьман Павло Полуботок таємно відправив на зберігання до Лондона в банк Ост-Індської компанії дві бочки золотих монет. З того часу депозит мав би значно зрости.

Наприкінці ХІХ ст. історія стала відома громадськості Російської імперії завдяки графові Григорію Милорадовичу, а 1908 року в Стародубі навіть відбувся з’їзд потенційних спадкоємців.

Згодом журналісти приписували інтерес до скарбу з боку Юрія Коцюбинського, Павла Тичини, Олени Апанович та Петра Тронька.

Також у пресі нерідко з’являлася суперечлива інформація про відмову Москви від золота. Спершу писали, що 1947 року радянські керманичі нібито розплатилися гетьманськими червінцями за британські військові поставки в роки війни. Згодом газетярі повідомляли, що 1986 року СРСР повністю зрікся будь-яких претензій на гетьманський депозит.

В Україні активно почали згадувати скарб Полуботка у липні 1990 року. З високих трибун лунали заяви Володимира Яворівського, Романа Іваничука та навіть дипломата Геннадія Удовенка.

Нібито з урахуванням 4% річних загальна сума “спадщини Полуботка” мала становити еквівалент 29 трильйонів доларів США, або по 38 кг золота на одного громадянина України.

Сучасний історик Сергій Єкельчик відзначає, що в міф про “золото Полуботка” відіграв певну роль у пробудженні інтересу громадян УРСР до національної проблематики, а також девчому сприяв просуванню ідеї економічної самостійності.

Польський актор Мацей Козловський у образі Максима Кривоноса (кадр з фільму Єжи Гофмана “Вогнем і мечем”, 1999 р.)

Ще одна легенда пов’язана із шотландським походженням козацького полковника Максима Кривоноса.

Про це вперше писав в анонімному памфлеті 1649 року німецький найманець, що перебував на польській службі.

“Шотландську версію” підтримували Василь Липинський, Ілько Борщак, Ян Токаржевський-Карашевич.

Вона зводиться до того, що протестанта Макса Кемпбелла (за іншою версією – Камерона) 1625 року нібито запросив на Волинь овруцький староста Стефан Немирич – батько Юрія Немирича, що був протестантом-соціанином. На Заславщині гість начебто отримав три села та одружився з українкою.

Оскільки про життя Кривоноса лишилося мало джерел, ця гіпотеза має право на життя, однак її документальні підтвердження – відсутні.

Юрій Покос (Будяк) – український письменник, педагог, авантюрист

Третя легенда про те, як українець врятував Вінстона Черчілля в роки Другої англо-бурської війни.

Наприкінці ХІХ ст. британці вирішили розширити свою колоніальну імперію за рахунок багатих на золото й алмази володінь нідерландських колоністів — бурів, які вже створили на Півдні Африки дві держави, Трансвааль та Оранжеву вільну республіку. Росія прагнула всіляко нашкодити Сполученому Королівству, що після Східної війни стали головним геополітичним супротивником. До Африки почали відправлятися добровольці, понад 200 осіб. Серед них був 20-річний вихідець із Полтавщини Юрій Покос (згодом використовував псевдонім Будяк), якому довірили командувати невеликим загоном.

15 листопада 1899 року вояки Будяка арештували пасажирів британського потяга, серед яких був 25-річний кореспондент Morning Post Вінстон Черчілль. Українець начебто зумів переконати бурів не пускати бранців “в розхід”, а згодом посприяв втечі журналіста. Потім родина Черчіля буцімто погодилася оплатити Покосу навчання у Оксфорді, але після двох тижнів той залишив університет та вирушив у мандри світом.

Ця історія містить чимало суперечностей. Двоє головних героїв про таку зустріч у своїх спогадах не згадують. Про факт полонення майбутнього британського прем’єра Будяк начебто згодом зізнавався своїм знайомим.

Британські розвідники Вілфред Дандердейл і Сідней Джордж Рейлі

Також припускають, що прототип Джеймса Бонда був одеситом.

За однією версією, це син британського бізнесмена Вілфред Дандердейл, який 1899 року народився в Одесі. У міжвоєнну добу Дандердейл відповідав за зв’язки англійської розвідки з французами та поляками. Мав деякі контакти з українською політичною еміграцією. Повністю відповідав бондівському образу плейбоя – полюбляв швидкісні авто, товариство жінок та дорогі годинники.

Водночас рання біографія іншого претендента, Соломона Розенблюма, більш заплутана. Імовірно, він також походив з Одеси (можливо, з Херсонщини). Точний рік народження та ім’я невідомі. Згодом Розенблюм став британським підданим Саймоном Рейлі, а 1918 року намагався організувати повалення більшовицького режиму зсередини. 1925 року Рейлі загинув від рук чекістів.

Вочевидь, при створенні образу “агента 007” Ієн Флемінг використав епізоди з біографії обох згаданих персон, а також ще більш як десятка співробітників британської розвідки.

12
Антарктида в подарунок

Серед прикладів співпраці Києва і Лондона новітньої доби не можна не згадати той факт, що саме завдяки Великій Британії Україна долучилася до кола антарктичних держав та отримала змогу проводити наукову та економічну діяльність на Шостому континенті.

Так, після розпаду СРСР Москва відмовилася передати Україні хоч одну з семи успадкованих радянських антарктичних станцій. Натомість 1993 року британці виявили бажання безплатно передати одній з неантарктичних країн свою станцію Faraday на острові Галіндез.

Постійна експедиція там діяла з 1954 року. Причиною відмови від експлуатації “Фарадея” британцями стало спорудження більш сучасної бази Rothera.

Підняття українського прапора на антарктичній станції “Фарадей” 6 лютого 1996 року

Активність у цьому питанні виявив український посол, академік Сергій Комісаренко. 20 липня 1995 року сторони уклали меморандум. Офіційна церемонія передачі об’єкта відбулася 6 лютого 1996-го. Над “Фарадеєм” замайорів синьо-жовтий стяг, а станція невдовзі змінила назву на “Академік Вернадський”.

Відтоді було проведено вже 26 українських антарктичних експедицій.

Читайте також:
“Антарктида за фунт”: 10 фактів про станцію “Академік Вернадський”, якій виповнилося 25 років

А наприкінці 2021 року Україна за 5 мільйонів доларів придбала у британців науково-дослідний корабель James Clark Ross, який одержав нову назву “Ноосфера”. І наприкінці січня 2022-го вирушив до Антарктиди.

* * *

Як бачимо, шляхи України та Великої Британії неодноразово перетиналися у співпраці та союзництві. Попри географічну віддаленість двох країн, їхнє історичне минуле містить важливі та цікаві спільні епізоди, про які не слід забувати.

Особливо зараз, коли ми створюємо новий політичний союз, завдячуємо британцям інструкторами, сотнями протитанкових ракетних комплексів NLAW та іншою зброєю для стримування російської агресії.

Читайте також:
2UP, Trident чи УПА: читачі “Новинарні” придумали назви для союзу України, Британії й Польщі


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".