автор: Стас Козлюк
з Донецької області
фото, відео автора
Обстріли, проблеми з водою, закриття банківського відділення і страх повернення війни.
“Новинарня” з’їздила до українського Нью-Йорка (колишнє смт Новгородське), щоб подивитися, як змінилося життя в селищі на лінії фронту між Торецьком і Горлівкою після перейменування.
Колеса авто вібрують на поцяцькованій ямковим ремонтом дорозі. Ми котимося серед полів Донбасу, залитих ранковим сонцем. Непомітно проїжджаємо невеличкий новий дорожній знак – “Нью-Йорк”. Праворуч серед дерев з’являються залишки старих будівель, ліворуч – кладовище. Цивілізація і присутність людей стають помітні ближче до залізниці, яка колись сполучала це селище з Донецьком: тут уже їздять авто, громадський транспорт, будинки мають ознаки життя. Проминаємо будівлю “Нової пошти”, в якій вишикувалася за посилками невеличка черга, вирулюємо до автовокзалу.
Епіцентр селищного життя. На платформах автостанції десятки людей, яким треба їхати: хто до Торецька, хто у більш віддалені місця, аж до Краматорська. Поруч з автовокзалом – невеличкий ринок, людний від самого ранку. І над усім цим в небо здіймається фенольний завод.
Ринок в смт Нью-Йорк Торецької міськради, Донецька область. Фото: Стас Козлюк, “Новинарня“
– А говорити треба на камеру? Та нє, ми не місцеві, що ми розкажем…
– Ми з Торецька, що тут в Нью-Йорку відбувається – навіть не знаємо…
– А ми ото з села поруч, нічого про Нью-Йорк не розкажемо…
Намагаюся все ж розпитати людей про життя у селищі. Чи змінилося бодай щось після перейменування, яке відбулося влітку? Чи стали менше стріляти? Може, навпаки – більше? Проте люди навіть не слухають запитання. Хтось мовчки відвертається, ховаючи обличчя, хтось заливається сміхом і прикриває обличчя руками.
Про безпекові чи політичні питання тут не хочуть говорити, бо багато хто має родичів “на тому боці”, в ОРДО.
У пошуках співрозмовників зазираю до сімейного кафе за кількасот метрів від вокзалу – місцеві кажуть, воно не так давно відкрилося. Поснідати тут можна чимось і окрім біляшів. Наприклад – нью-йоркською піцою. Її приносить співвласниця закладу Людмила. Поки вона розкладає тарілки й чашки на столі, прошу розказати, як живе селище.
– Насправді мало що змінилося.
Хіба що селище стало більш упізнаваним, в новинах про нас говорять. А так… ми помираємо.
Якщо при СРСР товарів не було, то зараз немає грошей. І людей. Особливо під час пандемії це відчутно. Молодь звідси їде, бо не бачить тут перспектив. Фенольний завод працює лише частково, – розповідає Людмила.
І переходить до конкретних місцевих проблем:
– Ще недавно у нас закрили відділення “Привату”. Єдине в містечку. І тепер у наших підприємців проблема – ми не знаємо, куди і як здавати виручку. Виходить, тепер її треба везти в сусідній Дзер… Торецьк (місто, якому адміністративно підпорядковується Нью-Йорк, перейменоване в рамках декомунізації 2016 року –“Н”). А це за 10 кілометрів.
Ще час від часу води немає: водогін старий, труби прориває постійно, от і маємо проблему.
З позитивного… От один з парків до ладу привели: прибрали там, лавочки поставили, ліхтарі. Тепер хоч є куди вийти погуляти. Ще літературний фестиваль недавно був. На цьому, певно, й усе, – говорить підприємиця.
Людмила пропонує заглянути до місцевого відділення “Приватбанку” – воно саме за перехрестям.
На виході з кафе, біля кіоска з кавою, зустрічаємо місцевого в.о. керівника відділу розвитку селища – Сергія Пашиніна. Від коментарів на відео той одразу відмовляється – каже, за всіма офіційними коментарями треба їхати в Торецьку військово-цивільну адміністрацію. Але поговорити не під запис погоджується за пару годин, в будівлі колишньої сільради.
Закрите відділення “Приватбанку” в смт Нью-Йорк Торецької міськради, Донецька область. Фото: Стас Козлюк, “Новинарня“
Великі залізні сірі двері зачинені. Об’ява радить користуватися додатком “Приват24”. Поруч із дверима подружня пара намагається зняти з банкомату готівку.
– Та в смислі “введіть іншу суму”?! Ну, давай попробую тисячу, – розмовляє з банкоматом жінка. Вона повільно натискає кнопки, за хвилину автомат випльовує їй тисячу гривень.
– І це мені так по тисячі гроші знімати? Серйозно? Давай ще раз… Чому він не віддає мої гроші? – дратується жінка.
– Та твою ж мать! Це наші гроші, що взагалі відбувається?! – нервує її чоловік. Помічає камеру, стає більш стриманим, – А ви про наше селище знімаєте? То розкажіть про “Приват”! Що відділення закрили. А ми тепер гроші свої забрати не можемо. Оце треба буде в Дзержинськ на таксі їхати.
– Та яке таксі! Ти що, з глузду з’їхав, стільки грошей таксисту платити? Пішли звідси!
Жінка рвучко йде від колишнього відділення банку. Слідом за нею біжить чоловік. Обидвоє сідають в авто, яке чекає неподалік, і їдуть у кінець вулиці. Я ж іду на місцевий ринок шукати співрозмовників.
Заходжу в ряди з продуктовими магазинами. Проте, як і зранку на вокзалі, виходить не дуже – говорити на камеру майже ніхто не готовий.
На ринку в смт Нью-Йорк Торецької міськради, Донецька область. Фото: Стас Козлюк, “Новинарня“
– Та нічого у нас тут не змінилося! Ви оце їздите-їздите, а змін немає, – говорить продавчиня. Імені не називає. – Ну, єдине що – ями на дорозі залатали. Стріляти менше не стали. А ще вода зникає, дають по годинах. Наприклад, у мене вдома вона є з 7-ї ранку і десь до 9-10-ї години. А я о 7-й уже їду на роботу. І, відповідно, додому теж приїжджаю пізно ввечері – а води вже немає.
Може, хтось думав, що після перейменування заживемо – але ні. Роботи більше не стало. Грошей теж. Я оце десь до 5 тисяч в місяць заробляю в магазині. Буває й удвічі менше. Бо в людей теж грошей небагато. Ви, може, когось в сусідньому ряду пошукайте, в одязі. Там більш говіркі продавці були, може, хтось і дасть інтерв’ю на відео, – додає жінка.
Попри те, що на годиннику трохи за полудень, продавці одягом уже згортаються – заносять у свої ятки шкарпетки й светри, куртки й джинси. Скриплять решітки й металеві ролети.
На ринку в смт Нью-Йорк Торецької міськради, Донецька область. Фото: Стас Козлюк, “Новинарня“
– То вам треба було зовсім зранку приходити, коли хоч якісь люди були. А зараз ринок уже закривається потихеньку, клієнтів-то немає о такій порі. Як життя змінилося? Та ніяк. І на камеру говорити не хочу. Я вам щось не то бовкну, а мене потім з роботи звільнять. Або, ще чого доброго, хату спалять. Воно мені треба? Ви он про “Приват” наш краще розкажіть. Я? Ні, я на камеру говорити не хочу, ще звіздою ютуба стану. Воно мені треба? – бадьорим голосом говорить одна з продавчинь. Як і попередниця, хоче лишатися анонімною. – Он вам Крістіна хай розкаже… Крістіна! Дай людині інтерв’ю на камеру про “Приват”! Розкажи, як нам погано без нього буде! – це вже продавчиня кричить до жінки, яка проходить повз торгові ряди.
Христина хвацько стає на тлі одягу: “Що говорити, питайте!” Прошу трохи розказати про життя в місті після перейменування.
– Ой, я про це говорити не готова. А про “Приват” можу розказати. Десь у жовтні відділення закрили. Сказали спочатку, що коронавірус, карантин. Але ми ж з дівчатами, які там працювали, спілкуємося. То вони кажуть, що їх закривають зовсім. Нібито вони не окупаються. Але як не окупаються? Усе наше містечко туди ходить. І ще шість навколишніх сіл. І військові, які тут в околицях стоять. Всі в “Приват” їхали. А тепер найближче відділення аж у Торецьку. І тепер підприємцям треба виручку, виходить, возити аж туди. Але підприємці то таке. Що робити пенсіонерам?
Нам у службі підтримки казали, мовляв, користуйтеся додатком, оплачуйте онлайн. Але ж для цього треба або комп’ютер, або смартфон. А найдешевший зараз коштує від 3 тисяч гривень. Звідки у пенсіонерів такі гроші? І добре, хай вони його купили – ще треба навчитися ним користуватися. А так вони раніше всі у відділення банку ходили. А якщо карту переоформити? Теж треба в Торецьк їхати, – емоційно розповідає Христина про головну селищну проблему, виниклу останнім часом.
Закрите відділення “Приватбанку” в смт Нью-Йорк Торецької міськради, Донецька область. Фото: Стас Козлюк, “Новинарня“
Читайте також:
“Думали, війна закінчиться? Ха-ха!”
Чому після повернення історичної назви Нью-Йорк на Донеччині почали обстрілювати частіше
На годиннику майже друга – час на зустріч до селищної ради. Прошу одну з відвідувачок ринку показати, в який бік іти. Вона погоджується бути гідом. Поки перебираємося через залізничні колії станції “Фенольна”, вона скаржиться на проблеми в місті. І теж на закрите відділення “Привату”.
– Я пам’ятаю 2014 рік. Коли сепаратисти до нас прийшли. І добре пам’ятаю, як за кілька тижнів до того з містечка тікали банки. Вони просто закривали свої відділення. І тепер у мене дуже неприємні асоціації.
Якщо чесно, боюся, що за якийсь час – місяць, два чи півроку – нас захопить якесь “ДНР”.
Я цього дуже боюся. І ще, будь ласка, не називайте мого імені. Про всяк випадок, – говорить жінка.
По розбитій дорозі проходимо ще кількасот метрів і вибираємося до будівлі місцевої влади. Центральний вхід тут, правда, зачинений. Щоб потрапити всередину, треба шукати бокові двері. Ще кілька хвилин блукання коридорами – і ми знаходимо Сергія Пашиніна. Заходимо до його кабінету. Чоловік пояснює – якийсь час працював у селищній раді, а після створення Торецької ОТГ лишився на тій же посаді. Тільки тепер вона називається “голова відділу розвитку селища”.
Смт Нью-Йорк Торецької міськради, Донецька область. Фото: Стас Козлюк, “Новинарня“
– У нас були плани на цей рік. Але коронавірусна хвороба, як бачите, внесла корективи. Ми й дороги хотіли відремонтувати, нарешті, і з водопроводом проблему вирішити. Ми отримуємо воду зі сторони Слов’янська й Краматорська – можливо, ви навіть бачили цей водогін – величезний, труби по кілька метрів. Але він дуже старий, його, здається, ще у 1970-х заклали. І тому його часто прориває. Комунальники діри латають швидко, але оскільки ми останнє селище на цій гілці – то свої три-п’ять днів без води сидим.
У частини селища є резервний водопровід – ми використовуємо резервну воду зі свердловин. Але це лише половина селища. В планах у нас збудувати ще один резервний водопровід від таких водних резервуарів. Щоб усе місто на випадок аварій мало воду. Так, не цілодобово, погодинно. Але краще так, ніж зовсім без води, – розповідає Сергій.
Читайте також:
Зневоднений Донбас: проблеми з водопостачанням у зоні АТО та спроби їх вирішення
І звично для місцевих додає: зараз для містечка найбільш помітна проблема – закритий “Приватбанк”. Велика частина жителів Нью-Йорка – його клієнти.
– …І підприємці туди виручку здавали, і люди комуналку платили, і ще з навколишніх сіл їздили. Коли його закрили – ми, в сенсі місцеві чиновники, давали запит на центральний офіс. Щоб нам пояснили, чому банк закриває своє відділення. І нам сказали, що воно не рентабельне й себе не окупає. Звісно, ми ще спробуємо цю проблему якось вирішити. Плюс у нас є “Ощадбанк”, але, по-перше, не всі його клієнти. По-друге, люди скаржилися, що він не такий зручний, – додає чиновник.
Вечоріє. Виходимо на двір. Біля будівлі колишньої сільради зустрічаємо кількох підлітків. Питаю, чи можна десь побачити Нью-Йорк з висоти.
– Звісно, можна. Якщо ви на машині – то це швидко. Можемо показати, – хлопці застрибують у наше авто.
Однойменна автозаправка в смт Нью-Йорк Торецької міськради, Донецька область. Фото: Стас Козлюк, “Новинарня“
Поки їдемо, вони розказують про місцеві пам’ятки, які проїжджаємо.
– Оце наша заправка. Називалася “Нью-Йорк” ще до того, як посьолок перейменували. А зараз праворуч, на перехресті – старий будинок, йому щось із сотню років. Його ще німці-меноніти будували, які наше містечко заснували (німецька колонія Нью-Йорк на правому березі річки Кривий Торець була заснована 1892 року німцями-менонімити з хортицьких колоній; селище мало первинну назву аж до 1952 року – “Н”).
Тут тепер місцевий музей, але просто так туди не потрапити – треба заздалегідь домовлятися з директрисою.
Історична будівля в смт Нью-Йорк Торецької міськради, Донецька область. Тепер тут хаб “Український Нью-Йорк”. Фото: Стас Козлюк, “Новинарня“
Ліворуч, через дорогу за парканом – старий млин. Теж німцями збудований. Правда, побачити його не вийде – він на приватній території. Його навіть хотіли розібрати, але місцеві були проти. Тож лишили як є, – розповідають підлітки.
Читайте також:
Нью-Йорк, з якого видно Горлівку. Німецьке селище в “сірій зоні” показує себе і свою історію
Викочуємося на ґрунтову дорогу, яка веде повз кладовище. Ще сотня метрів – і ми стоїмо на вершині схилу в десятки метрів. Перед нами – весь Нью-Йорк. І не тільки. На горизонті також помітні білі висотки.
Вид на Нью-Йорк і сусідню Горлівку з пагорба (гортайте):
– Отам вдалині, за фенольним заводом – уже Горлівка (із 2014 року окупована територія – “Н”). А ця галявина – одне з найбільш популярних місць. Всі приїжджі сюди їдуть фотографуватися. Та й місцеві ходять. Ми б хотіли якось її до ладу довести. Лавки поставити, урни, сміття поприбирати, освітлення зробити. Щоб тут можна було відпочити. Місце ж красиве.
До речі, у вас за спиною – старе німецьке кладовище. Нині закинуте. Його б теж до ладу привести. Там є пам’ятники красиві, – захоплено розповідають підлітки.
Читайте також:
У прифронтовому селищі на Донеччині відкрили хаб “Український Нью-Йорк”. ФОТО
Їдемо назад, у центр містечка, на ринок. Чути, як зі станції “Фенольна” відправляється електричка на Краматорськ.
Залізнична станція в смт Нью-Йорк Торецької міськради, Донецька область. Фото: Стас Козлюк, “Новинарня“
На весь ринок ввечері працює до п’яти торгових точок. Усі – з продуктами. Заходжу в перший-ліпший кіосків. За прилавком – двоє продавчинь. Імен не називають, тож, аби не заплутатись, позначу їх Перша і Друга.
– Тю, так вам на камеру ніхто говорити не буде. А раптом звільнять. Таких випадків ще не було, але раптом… Що в місті змінилося? А ви мене точно не записуєте? Ні? То нічого особливого не помінялося. Як стріляли – так і стріляють. Роботи в людей немає. Хто може – виїжджає. Оце в мене є знайома – вона до Києва їздить мити офіси. Два тижні в столиці попрацює, вертається до Нью-Йорка і живе тут так, начу була в Польщі на полуниці. У нас же тут перспектив не геть як багато: пару цехів на фенольному заводі, ще парочка на машинобудівному. Ринок, школа, дитсадок. От і вся робота, – говорить Перша.
– А як стріляли, так і стріляють – ні більше, ні менше. Ну, бо ж військовим треба якось відробляти свої “бойові”, – кривлячи губи, додає Друга.
Військове авто в смт Нью-Йорк Торецької міськради, Донецька область. Фото: Стас Козлюк, “Новинарня“
Намагаюся їм пояснити, що військові стріляють у відповідь. А щонайменше частина вибухів, які вони чують – це робота саперів, які підривають старі снаряди.
– Ну да, ну да, – саркастично реагує Друга.
Читайте також:
20-річчя теракту в американському Нью-Йорку російські окупанти “відзначили” атакою на Нью-Йорк під Горлівкою. ВІДЕО
– Раніше як було: 30 хвилин електричкою – і ти в Донецьку. Дітям можна було показати якийсь цирк, дельфінарій, кінотеатр. А тепер що? Хіба у Краматорськ. Але що там дивитися? О, Коля, що можна в Краматорську подивитися? – голосно питає Перша у вантажника, який саме заносить в магазин пляшки з кока-колою.
– Як що? Кінотеатр. Торговий центр. Кафе є багато. Парк красивий, – відповідає чоловік, складаючи пляшки в кутку.
– Та який у вас там торговий центр, тю. Тепер щоб дитина цивілізацію побачила, треба до Харкова їхати. А це дуже дорого. От і сидим тут, у нашому селі, – втомлено говорить Перша.
Сонце майже сіло. Прощаюся з продавчинями, бо ж їхати в темряві, а дорога далека.
– Ви скажіть: були у справжньому, не нашому, Нью-Йорку? Який він? Великий, напевно? З вогнями. Хмарочосами. Гарний. Та я розумію, що там купа своїх проблем. Але було б дуже цікаво подивитися, як той Нью-Йорк живе. Цікавий був би досвід… Гарної вам дороги, може, заїжджайте в гості, – прощається Перша.
Смт Нью-Йорк Торецької міськради, Донецька область. Фото: Стас Козлюк, “Новинарня“
Уже знайомою ямковою дорогою вибираємося через поля. На виїзді з міста нас проводжають хіба зруйновані будинки, старе кладовище й сонце, яке швидко котиться за обрій.
Читайте також:
За кілометр від лінії фронту: у Нью-Йорку запустили “Марафон, який ніхто не хоче бігти”
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
