Цегла й черепиця, виготовлені німцями-менонітами – прикмета будинків Новгородського
автор: Людмила Кліщук
з Донеччини
фото автора
Селище Новгородське, що тулиться поблизу лінії розмежування на Донеччині, між Торецьком і Горлівкою, часто фігурує у фронтових зведеннях та звітах про затриманих тут поплічників “ДНР”.
Та особливість цього населеного пункту в іншому. Менш як 70 років тому він носив іншу назву: Нью-Йорк. І тут залишився величезний… німецький спадок.
Поруч із вирішенням безпекових, соціальних, економічних питань, у Новгородському дбають про своє коріння, пишаються власною самобутністю.
Отож знайомтеся: донецький Нью-Йорк, його люди, історія і сьогодення, просякнуті німецьким минулим та близькістю війни.
“Ось тут був ресторан, а доти – німецькі винні погреби. А це німецькі бараки. А ось це приміщення – стара німецька бібліотека. Свого часу в ньому була селищна рада. До слова, тут раніше було дві селищні ради: одна німецька, одна – наша”, – розпочинає для мене екскурсію голова Новгородської ради Микола Ленко.
Мер Микола Ленко
Часте вживання прикметника “німецький” у його розповіді, як і в спілкуванні з будь-яким мешканцем прифронтового Новгородського, – не випадковість.
Німецьке поселення на Донеччині із назвою Нью-Йорк з’явилося наприкінці XVIII століття. Колоністи-меноніти придбали у графині Ігнатьєвої понад 35 тисяч гектарів чорнозему на берегах річки Кривий Торець. Ціна питання – 929 тисяч золотих рублів. Так на цих землях оселилися 244 німецькі родини.
Чому ця християнська конфесія зветься менонітами? Від імені голландського богослова Менно Сімонса, який заснував такий релігійний протестантський рух у ХVI столітті.
Робітники-німці на заводі Нью-Йорка
Меноніти були вигідним демографічним штрихом для Російської імперії, оскільки в кожній родині цих колоністів народжувалося до 20 дітей. Вони були переконані: чим більше дітей у сім’ї – тим Бог прихильніший. Були дуже законослухняними, вчасно та повною мірою сплачували податки. Сповідували ненасилля й були пацифістами: ніколи не брали до рук зброю.
За царських часів був курйоз, коли замість Нью-Йорка Катеринославської губернії лист із Харкова був доставлений у Нью-Йорк в Америку, а потім повернувся назад.
Та 1951 року указом Верховної Ради УРСР Нью-Йорк перейменували в Новгородське, а згодом і взялися за фізичну ліквідацію німецького спадку: нищили протестантські храми, руйнували автентичні будівлі.
Самих германських поселенців не лишилося тут ще з 1941 року: з початком війни місцеві етнічні німці були вислані із Нью-Йорка на Урал, у трудові табори тощо.
Фабрики, завод із виробництва сільськогоспмашин, інші підприємства й інфраструктура – все це розвивали німці-меноніти у Нью-Йорку під Горлівкою. І не все радянській владі вдалося знищити. Чимало автентичних родзинок таки залишилися. Місцеві пам’ятають про німецьку спадщину і всіляко висловлюють свою прихильність до такої нібито віддаленої європейської історії – значно більше, ніж до сусідньої російської.
Чи не вся черепиця в Донецькій області – із тутешнього цегляного заводу Унгера. І вона досі, крізь час, засвідчує свою стійкість та німецьку якість.
Черепиця Нью-Йорка, перевірена віками
Як і нью-йорківська цегла. Власне, більшість новгородських будинків ще з “німецької” доби.
Типовий німецький будинок у смт Новгородське, екс-Нью-Йорк
Скажімо, приміщення, де зараз розташовується школа-інтернат – також німецьке. Цегла – вкладена руками менонітів.
Німецький будинок – тепер школа-інтернат
У приміщенні навіть залишилися тодішні ковані поручні біля сходів.
“Під час ремонту реставратори вирішили залишити цю автентичну деталь інтер’єру”, – каже селищний голова.
Під тиньком на фасаді проглядає цегла – стара, але якісна.
Неподалік від школи в Новгородському – старий німецький цвинтар. На ньому залишилося всього кілька поховань менонітів. Але місцеві так і кажуть: “німецьке кладовище”.
“Ось, дивіться, тут спочиває Марія Янзен, народилася у 1818 році, похована у 1903-му, – ледь торкається каменя Микола Ленко. – Один наш місцевий історик та краєзнавець (вже, на жаль, покійний) торік взявся та реставрував цей надгробок”.
“Було тут колись і поховання якогось знатного моряка – на надгробку був вибитий великий якір”, – розповідає мер.
Із часом до німецьких могил почали приєднуватися й місцеві. Зараз цвинтар – у високій траві, чагарях, подекуди вже вимахали дерева. Втім і в кладовищі теж, переконаний селищний голова, живе історія населеного пункту та цілого регіону.
Від фенольного заводу в Новгородському (його видно з пагорба) до лінії розмежування – менш як 500 метрів. Далі – Горлівка
Після цвинтаря селищний голова веде на великий пагорб, де колись стояла водонапірна вежа. Звідси Нью-Йорк – як на долоні. Ба більше, звідси помітні терикони тимчасово окупованої Горлівки (за фенольним заводом) і навіть її будинки. Від заводу до лінії розмежування – якихось півкілометра.
“Із цієї гірки німецькі діти каталися взимку на санчатах. Он там – окупована Горлівка. Там – наша Неліпівка, а з того боку – Залізне. Пожежна частина нинішня – це теж споруда, яку звели німці. Он там, бачите? А он та червона будівля з білими вікнами, бачите? Вона трохи перероблена на сучасний лад, але її теж зводили німці”, – показує Ленко.
Донецька дослідна станція – теж подарунок німців
Приміщення, де зараз розташована Донецька дослідна станція, також будували німці. Зараз тут виводять нові сорти рослин.
Колишній винний погріб
У її підвалах зі склепінчастими дахами меноніти, як розповідають місцеві, мали винні погреби.
Найкращою, центральною вулицею в німецькому Нью-Йорку вважалася вулиця Гартен-штрасе, зараз перейменована за тією ж ознакою – Садова.
Навіть деякі тротуари, кам’яні хідники в Новгородському – ще німецькі, збереглися.
Селищний голова повільно, демонстративно походжає по одному з таких: що значить – клали ще німці.
Читайте також:
Електромонтер, який рахував ЗСУ відрами.
Шпигуна “ДНР” з Новгородського посадили у Вінниці
Стоячи на цій “історичній” доріжці, я запитую Миколу Миколайовича: навіщо йому, представникові влади у “сірій зоні”, дбати про все це, коли війна – зовсім поруч, і соціальних проблем у смт – по саму зав’язку?
“Я хочу залишити свій слід в історії. Були і є люди, які віддали багато для того, щоб історія селища залишилася нащадкам”, – каже Ленко.
“Мені цікаві наші люди, я люблю з ними спілкуватися та слухати всілякі історії, вони мені показують чимало фотографій. Все це збирається, накопичується. А в нас для цього поки навіть немає музею. Те, що я роблю – це данина тим людям, які вже залишили серйозний слід у історії населеного пункту”, – пояснює мер колишнього Нью-Йорка.
Власне, один із задумів нью-йорківців під Горлівкою – створити музей та культурний центр у будинку в центрі селища, де востаннє був магазин “Універсал”, а тепер він стоїть занедбаний.
Тут планують зібрати експонати з родинних колекцій та навіть облаштувати місця ночівлі – наприклад, для студентів, які приїжджатимуть у Новгородське на етнографічну й історичну практику.
“Думаю, для них це буде цікаво: пожити в історичній будівлі. В ідеалі, це має бути серйозний культурний центр”, – малює картини майбутнього Ленко.
“Універсал” при менонітах і тепер
За його словами, поки що споруда – у приватній власності. Підприємиця планувала відкрити там магазин, але будинок кілька років простояв, ще більше занепав, і жінка вирішила його продати.
Сходи до “Універсалу”
“50 тисяч гривень для такого об’єкту – можливо, трохи забагато, але саме таку ціну вона нам озвучила на сесії селищної ради. Будемо збирати”, – Микола Миколайович налаштований рішуче.
Іще один об’єкт, розташований навпроти майбутнього музею та культурного центру – німецький завод. Місцеві мешканці невтомно чекають, що до них, хай і в “сіру зону”, прийде інвестор та візьме в оренду масивні приміщення: для виробництва абощо.
Німецький завод
Територія, яка зараз покинута і трохи захаращена, все ж продовжує приваблювати автентичністю та оригінальністю архітектури.
“Боїмося одного – аби не порізали та не розікрали. Це ж велика площа з історичним минулим. Віримо, що історія також може притягувати інвестиції”, – каже секретар Новгородської селищної ради Тетяна Красько, замріяно дивлячись на автентичну німецьку архітектуру, яка з кожним роком все більше руйнується.
“Так, варто робити не лише дороги, грубо кажучи, та облаштовувати водогін, а й відновлювати унікальні культурно-історичні пам’ятки”, – додає селищний голова.
Про західне минуле смт свідчить також автозаправна станція “Нью-Йорк”.
А ще – кав’ярня з такою ж назвою, де можна посмакувати круасанами з кавою.
Власне, зараз цей кафетерій – замість музею. Інтер’єр – автентичний, наповнений історичними світлинами менонітів на донецьких землях.
Тут зібрано листи та листівки директора заводу Якова Нібура. Із маси історичних фото оформили кілька альбомів, аби гортали відвідувачі. Облаштували також поличку для буккросингу.
Фотогалерея з кафе-музею “Нью-Йорк”:
“Збирали це все частинами, але є ще більше інформації. Уроки війни дали нам добрячий поштовх. За ці чотири роки ми знайшли чимало, бо хотілося себе чимсь зайняти, тому й занурювалися в історію”, – каже Тетяна Красько.
Підлітки з Новгородського тим часом не стоять осторонь і заявляють на всю Україну, що вони живуть саме у Нью-Йорку.
Підлітки Новгородського
Наприкінці минулого року режисер і драматург Ольга Данилюк поставила тут виставу-променад “Листи незнайомому другу із Нью-Йорка”. У ній грають самих себе підлітки з прифронтових Новгородського, Торецька, Авдіївки. Їхніми очима глядачі в інших регіонах бачать реальне життя в населених пунктах поблизу лінії зіткнення.
“Ідея створення соціального проекту зародилася під час волонтерських поїздок у зону АТО. Наш проект «Листи…» розпочався із дуже болісної теми – життя у прифронтовій зоні. З осені 2017 року ми із підлітками Новгородського працюємо над тим, щоб розказати про інший Донбас”, – ділиться задумом режисерка Данилюк.
Постановка в “Мистецькому арсеналі”
За її словами, весь матеріал у виставі – документальний. Діти це пережили.
Презентували постановку у грудні 2017 року в “Мистецькому арсеналі” в Києві. Згодом, навесні, підлітки проїхалися з гастролями кількома українськими містами – Житомир, Одеса, Дніпро та Харків.
У виставі – дев’ять локацій, кожна із них наповнена своїм культурним, історичним, індустріальним змістом, каже Данилюк.
Актори ведуть глядачів цими локаціями: шлях та Схід, всипаний сіллю, розбомблена кімната, де дитина дивиться телевізор, дорога між териконами, шахта тощо.
“Ми знайшли форму, у якій спілкуємося із глядачем – це листи до незнайомого друга. Діти буцімто пишуть листи віртуальному другу у великий Нью-Йорк із прифронтового і намагаються розказати йому свої історії, що перегукуються з реальними подіями. Діалог вплітається в канву складної драматургії, яка за жанром є інтерактивною документалістикою. Це ексклюзивна вистава з живим спілкуванням, коли глядач перебуває безпосередньо в самій мізансцені”, – розповідає режисерка.
Власне, завдяки виставі “Новинарня” почала знайомство з “новгородським Нью-Йорком”.
Тепер і ви знаєте про нього більше. Нью-Йорк – це Україна.
Читайте також:
Спека після двох років тиші.
Як Торецьк витримує обстріли та пропаганду бойовиків
Культурне життя Авдіївки: по книжки – в Донецьк,
до святого джерела – на “нуль”
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
