Азербайджан призначив дату перемоги у війні з Вірменією Днем Перемоги

Відтепер у Азербайджані День Перемоги святкуватимуть 10 листопада.

Про це йдеться в указі, підписаному президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим у середу, 2 грудня.

“Наприкінці 80-х – на початку 90-х років ХХ століття Вірменія відкрито висувала територіальні претензії до історичних земель Азербайджану та розпочала військову агресію проти нашої країни. Тоді Вірменія, скориставшись хаосом в Азербайджані, окупувала 20% наших земель, і внаслідок політики етнічних чисток, яку проводила Вірменія, понад 1 млн. Азербайджанців було вислано з рідних земель”, – йдеться в документі.

В указі зазначається, що 30 років мирних переговорів не привели до відновлення територіальної цілісності Азербайджану.

Азербайджанське керівництво в указі наголошує, що починаючи з 2019 року вірменський уряд зробив низку провокаційних заяв і кроків, які “цілеспрямовано порушили мирний процес”.

“Таким чином, Вірменія вкотре продемонструвала, що її справжньою метою є зміцнення статус-кво та анексія азербайджанських територій”, – наголошується в указі.

В указі перераховуються військові перемоги азербайджанської армії протягом 44-денної військової кампанії: “Переможна азербайджанська армія зайняла міста Джабраїл, Фізулі, Зангілан, Губадлі, Шушу, що має особливе місце в історії, культурі та серці азербайджанського народу, корону Карабаху, – Міндживан, Агбанд, поселення Бартаз Зангіланського району, поселення Хадрут Ходжавандського району. Звільнив багато сіл, включаючи село Суговушан Тертерського району, села Ходжали та Лачин, а також важливі стратегічні висоти в напрямку Агдари, Муровдагу та Зангілана”.

“Керуючись пунктом 32 статті 109 Конституції Азербайджанської Республіки, з метою увічнення цієї безпрецедентної перемоги, яка стала святом могутності та національної гордості, і яка має виняткове значення для престижу та майбутнього розвитку держави” в країні 10 листопада святкуватимуть як День Перемоги.

Читайте також:
Армія Азербайджану ввійшла в останній з трьох районів Нагірного Карабаху, які переходять під контроль Баку

Нагадаємо, президенти Азербайджану, Вірменії та Росії ввечері 9 листопада підписали спільну заяву про припинення військових дій у Нагірному Карабасі, передачу Азербайджану більшої частини окупованих територій (без району Ханкенді та Лачинського коридору) і введення в регіон російських миротворців. Військові 15-ї мотострілецької бригади ЗС РФ оперативно прибули до регіону.

Вірменські війська при цьому мають вийти з Арцаху, окупованого ними ще на початку 90-х років. Вірменія і Азербайджан повинні обмінятися військовополоненими й тілами загиблих та зупинитися на зайнятих ними позиціях. У Нагірний Карабах мають повернутися азербайджанські біженці.

Повне припинення вогню в Нагірному Карабасі почалося 10 листопада о 00:00 за московським часом (01:00 за Баку).

Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян підписав заяву без узгодження з президентом країни. Після цього в Єревані спалахнули протести опозиції, яка прагне усунути Пашиняна.

Вірменське населення почало масово виїжджати з Карабаху до Вірменії.

Читайте також:
Україна не визнає миротворцями російських військових у Нагірному Карабаху

27 вересня армія Азербайджану почала наступ на різних ділянках лінії розмежування з Нагірним Карабахом, окупованим Вірменією. Такі дії в Баку пояснили численними обстрілами з боку вірмен напередодні. Водночас є підстави вважати, що цей наступ був добре підготовлений Азербайджаном та мав на меті звільнення великих територій у Нагірному Карабаху.

Влада Вірменії й адміністрація так званої “Нагірно-Карабаської республіки” з самого початку оголосили воєнний стан і загальну мобілізацію. Парламент Азербайджану прийняв постанову про запровадження воєнного стану в деяких регіонах країни та лише часткову мобілізацію.

Сторони повідомляли про сотні й тисячі військових жертв з обох боків та значну кількість знищеної техніки.

Наступ Азербайджану був активним та ефективним. Вірменська сторона втрачала особливо багато техніки і зброї – її масово знищували з повітря ударні безпілотники “Байрактар” виробництва Туреччини.

Азербайджан уже в перші дні заявляв про звільнення щонайменше семи ненаселених сіл у “буферній зоні” на території Нагірного Карабаху, знищення кількох постів противника і взяття під контроль важливих висот.
У Вірменії спершу спростовували цю інформацію. Також вірмени стверджували, ніби на іншому боці воюють турецькі найманці. Згодом у Єревані визнали втрату територій в горах Карабаху. Азербайджан заявляв про нові й нові зайняті села.
За місяць контрнаступальної операції Азербайджан прозвітував про звільнення від вірменської окупації чотирьох міст, трьох селищ і 166 сіл.

Обидві сторони заявляли про обстріли противником цивільних об’єктів та загибель мирних мешканців. Зокрема, Азербайджан показував наслідки обстрілів із території Вірменії свого другого за розміром міста Гянджа.

Туреччина надавала дієву підтримку Азербайджану у конфлікті з Вірменією.

Вірменія розглядала можливість визнання незалежності Нагірного Карабаху та зверталася по допомогу до Росії в рамках оборонного пакту ОДКБ. У Москві не це заявляли, що допомога можлива лише за умови агресії Азербайджану проти самої Вірменії, а не на території окупованого вірменами Нагірного Карабаху.

9 жовтня за підсумками зустрічі міністрів закордонних справ Азербайджану і Вірменії, а також глави МЗС Росії Сергія Лаврова була досягнута перша домовленість про припинення вогню в Нагірному Карабаху з 12:00 10 жовтня. Сторони мали б провести обмін військовополоненими, іншими утримуваними особами й тілами загиблих за посередництва Міжнародного комітету Червоного Хреста. Однак ці, а також наступні домовленості про гуманітарний “режим тиші” не були реалізовані.

7 листопада азербайджанські сили звільнили історичне місто Шуша і підійшли впритул до Ханкенді (Степанакерта) – столиці “НКР”. Вихід на цей оперативний рубіж означав, що за кілька днів Азербайджан може взяти також Ханкенді і решту контрольованих вірменами районів. Після цього Єреван погодився на мирну угоду за участі Росії.

Передісторія конфлікту

Військовий конфлікт між двома південнокавказькими країнами спалахнув у 1988 році через територіальні претензії Вірменії до Азербайджану. Автономна Нагірно-Карабахська область у складі Азербайджану була на 77% населена вірменами.
2 вересня 1991 року на спільній сесії Нагірно-Карабаської обласної та Шаумянівської районної рад народних депутатів Азербайджанської РСР проголошено про створення незалежної “Нагірно-Карабахської республіки”.
Відтак Нагірний Карабах і сім прилеглих до нього районів – майже 20 відсотків території Азербайджану – були захоплені вірменськими військами. Етнічні азербайджанці залишили рідні домівки. У травні 1994 року сторони узгодили режим припинення вогню.
Надалі під егідою Мінської групи ОБСЄ, при співголовуванні Росії, Франції і США, тривали безуспішні мирні переговори. Час від часу на лінії розмежування спалахували локальні бойові дії.
Рада безпеки ООН ухвалила чотири резолюції щодо звільнення окупованого Нагірного Карабаху і прилеглих до нього територій, але вони не виконувалися Вірменією

Читайте також:
Російські “миротворці” привезли в Нагірний Карабах “Гради”, – Reuters