“Надія лише на обмін”. Офіцеру-політв’язню з Севастополя Дудці 55 років виповнюється на тюремному етапі

автор: Ліна Тесленко
фото надані Мариною Колдіною та з “Фейсбуку” Володимира Дудки 

Свій 55-річний ювілей севастополець Володимир Дудка зустріне за гратами. Це буде вже третій його день народження у в’язниці. Засуджений у так званій справі “українських диверсантів” на 14 років позбавлення волі, офіцер запасу ЗС України Дудка так і не визнав своєї провини.

Він – один із 86 в’язнів Кремля, які ще й досі залишаються за гратами на території Російської Федерації та в окупованому Криму. Ще 227 осіб, за даними СБУ, незаконно утримують на території ОРДЛО.

Сьогодні, 30 вересня, на майдані Незалежності в Києві відбудеться акція-перформанс з нагоди 55-річчя Володимира Дудки. На день народження зберуться рідні та друзі іменинника, приїде його старший брат Петро з дружиною, який мешкає в Сумах, двоюрідні сестри, громадські активісти та правозахисники.

“Таким чином ми хочемо підтримати Володю, якому й так непросто за гратами, нагадати, що пам’ятаємо про нього і продовжуємо боротися за звільнення, – каже подруга дитинства Марина Колдіна. – А також нагадати владі: радіючи поверненню з московського полону 24 моряків, ми очікуємо повернення 25-го моряка, який віддав більшу частину свого життя захисту Вітчизни. І дуже сподіваємося, що влада зробить все можливе і неможливе, аби повернути на Батьківщину всіх без винятку бранців”.

Про “справу Дудки” “Новинарні” розповіли друзі та рідні Володимира.

“Методи «роботи з матеріалом» в російському ФСБ залишились незмінними”

Життя колишнього військового моряка ВМС України Володимира Дудки круто змінилося 9 листопада 2016 року. Просто по дорозі в поліклініку його затримали співробітники ФСБ.

“Того дня Володя мав зустрітися зі своїм приятелем, – згадує Марина Колдіна. – Але коли він в обумовлений час не прийшов на зустріч та не відповів на телефонні дзвінки, товариш подзвонив його сину Іллі. Хлопець кинувся до батька додому – раптом щось сталося? Адже проблеми зі здоров’ям у Володимира на той час вже були… А коли приїхав – у квартирі тривав обшук”.

Здавалося, що це якесь прикре непорозуміння і вже до вечора Володимир буде вдома. Та коли по всіх телеканалах пройшла інформація, що в Криму затримали “групу диверсантів”, стало очевидно: все дуже серйозно і з такими обвинуваченнями просто так нікого не випускають.

Читайте також:
Затримані ФСБ “диверсанти” в Севастополі – екс-військовий, аналітик Штибліков та його дружина

Де на той час перебував Володимир, його рідні не знали. Упродовж кількох днів разом із адвокатом вони об’їжджали слідчі ізолятори Криму – Бахчисарайський, Сімферопольський, Севастопольський – і скрізь чули: “Володимира Дудки тут немає”.

Володимир Дудка

Адвокат Оксана Железняк випадково знайшла його в Бахчисарайському ІТТ.

Коли вкотре почула: “Дудки тут нема”, просто лоб у лоб зіткнулася з Володимиром, якого саме вели на допит. Від моменту затримання минуло вже 8 діб!

Тоді ж вдалося передати Володимиру якісь теплі речі та засоби гігієни. А ліки, які хворий на виразку Володимир приймав регулярно, передали тільки на 14-й день.

Разом із Володимиром затримали та арештували і двох його друзів – Дмитра Штиблікова й Олексія Бессарабова, теж колишніх військових, аналітиків. А за кілька днів, 14 листопада, в мережі з’явилося відео допиту затриманих, де вони “зізнавалися” в “диверсійній діяльності” на користь Міністерства оборони України. Останнє одразу заперечило будь-яку причетність затриманих кримчан до роботи на МОУ. А ті, хто добре знав Дмитра, Олексія і Володимира, дивилися на своїх друзів і зауважували, що вони самі на себе не були схожі: у Володимира, наприклад, було помітним порушення мови.

Читайте також:
Під час обшуку ФСБ знайшла в “диверсанта” Штиблікова візитку Яроша й декоративну булаву. ВІДЕО

Зрештою, вмінням вибивати зізнання російська каральна машина завжди вирізнялась. “Я багато разів передивлявся так звану «оперативну зйомку ФСБ», яку виклали російські пропагандистські канали, де мої друзі «зізнавались» в роботі на українську розвідку та підготовці «диверсій», і не впізнавав їх, – згадує колега затриманих Павло Лакійчук. – Способи і методи «роботи з матеріалом» ЧКГПУ-НКВД-КДБ в російському ФСБ залишились незмінними. Жорстокими і безжальними”.

Володимир Дудка лише через півроку зізнається, що його катували електрострумом. Причому вибивати зізнання тортурами почали ще в машині – одразу після затримання!

Дмитро Штибліков не витримає тиску і зрештою “в усьому зізнається”. Адже разом із ним затримали й дружину. Її незабаром звільнять.

Можливо, такою була ціна “зізнання” Дмитра. Йому за “співпрацю зі слідством” та “визнання вини” у листопаді 2017 року дадуть п’ять років колонії суворого режиму і штраф у 200 тисяч рублів та етапують в російський Омськ для відбування покарання.

Колишні військові, проукраїнськи налаштовані, добрі друзі – ці троє ідеально підходили на роль “диверсантів”.

Офіцери “Номоса”, які передбачили агресію РФ та анексію Криму

Щоб зрозуміти, чому “диверсантів” вирішили “ліпити” саме з цих трьох друзів, варто повернутися в недалеке минуле. Про це детально розповідає на своїй сторінці у “Фейсбуці” Павло Лакійчук. Він добре знає всіх трьох фігурантів справи, а з Дмитром та Олексієм разом працював у аналітичному центрі “Номос”. Після анексії Криму, в червні 2014-го, пан Павло, виїхав на материк – до Києва. А його друзі з різних причин залишилися на півострові.

За словами Лакійчука, Дмитро Штибліков, який закінчив Київське вище загальновійськове командне училище, був призначений у новосформований 32-й армійський корпус ЗСУ в Криму. Проте його служба тривала недовго – у 2004 році він звільнився з лав Збройних сил за станом здоров’я: Дмитро отримав тяжке поранення, коли солдат-новобранець не повністю здійснив постріл з гранатомета. Дмитрові, як командиру, довелося розряджати зброю. Боєприпас вибухнув у нього в руках. Він дивом залишився живий, але став інвалідом.

Згодом Штибліков почав працювати в аналітичному центрі “Номос”, що був заснований у Севастополі 2003 року групою ентузіастів – колишніх держслужбовців та офіцерів ВМС України, з метою сприяння експертам, вченим, журналістам та політикам у вивченні геополітичних та безпекових проблем Чорноморського регіону.

Дмитро Штибліков та Олексій Бессарабов

Ще в 2008 році Дмитро Штибліков зробив аналіз політичного курсу РФ після серпневого вторгнення в Грузію. В журналі “Чорноморська безпека” він надрукував статтю з промовистою назвою “Російсько-грузинський конфлікт. Наступна – Україна?” А в 2012-му з’явився його фундаментальний аналіз “Хотят ли русские войны?”, в якому Штибліков дійшов висновку, що характер і спрямованість роботи російської військової машини направлені на агресію проти сусідів. Понад те, Україна ймовірно невдовзі стане її мішенню. “Російські спецслужби такого не прощають”, – робить висновок Павло Лакійчук.

З 2005 року при “Номосі” стали видавати вже згаданий вище часопис “Чорноморська безпека”, заступником головного редактора запросили Олексія Бессарабова. Після закінчення Севастопольського військово-морського інституту імені Нахімова в 1999 році Бессарабов служив в Одесі, в Західному районі, потім у Севастополі – у штабі ВМС України. Журналістика була його хобі, тож коли в 2008 році через хворобу він був звільнений в запас за станом здоров’я, перетворив своє захоплення на професію. Навіть здобув ще одну освіту – закінчив Інститут журналістики Київського національного університету ім. Шевченка.

У 2011 році в ґрунтовній роботі для Центру Разумкова Бессарабов фактично передбачив сценарій анексії Криму.

Зокрема, писав про те, що Росія може провокувати “загострення ситуації в окремих регіонах”, ініціювати звернення до російської влади з приводу “захисту співвітчизників, проголошення незалежності або приєднання до Росії”, а також використати свої збройні сили для вторгнення “на захист співвітчизників”. Що, власне, й сталося навесні 2014-го.

Моряк, офіцер, рятувальник

Володимир Дудка ніколи не працював у “Номосі” і не дописував у “Чорноморську безпеку”, але був читачем і “дошкульно критичним рецензентом статей”.

Володимир Дудка біля свого корабля “Сімферополь”

Закінчив Калінінградське вище військово-морське училище на кілька років раніше за Лакійчука, служив на Чорноморському флоті за радянських часів. Після розділу ЧФ СРСР перейшов до лав ВМС України – був командиром корабля. Потім, коли його рідний корабель поставили «на вічну стоянку» на судноремонтному заводі, служив у штабі ВМС.

Читайте також:
“Вибір”: фільм про адмірала Жибарєва, який перейшов на бік України

Після виходу на пенсію у 2009 році Дудка працював інженером з техніки безпеки в мобільному загоні МНС України, який здійснював розмінування Інкерманських штолень і місць боїв періоду ІІ Світової війни на Мекензієвих горах. “Іду рятувати улюблене місто”, – казав Михайлович, як його називали друзі, прямуючи щодня на небезпечні роботи в штольнях.

“Після анексії Криму програму розмінування було прикрито окупаційною владою. На батьківщину, в Суми, не поїхав – у Севастополі тримала родина єдиного сина Іллі. Весь вільний час він віддавав внучці”, – згадує Павло Лакійчук.

Отже, колишні військові, проукраїнськи налаштовані, добрі друзі, які часто зустрічалися і в будні, і в свята, – “подати” цих трьох як “українських диверсантів” було дуже зручно.

Олексій Бессарабов і Володимир Дудка на суді

Адже перед цим російські спецслужби добряче прокололися: коли затримали в серпні 2016-го іншу четвірку “кримських диверсантів” – Євгена Панова, Андрія Захтея, Володимира Присіча і Редвана Сулейманова, то з’ясувалися, деякі фігуранти навіть не знайомі між собою! Тому цього разу так осоромитися вже не могли.

Затримуючи Штиблікова, Бессарабова і Дудку, окупаційна влада вбивала одразу кількох зайців: позбавлялася невгодних і вільнодумних, залякувала тих, хто ще мав сміливість думати інакше, демонструвала мешканцям Криму ефективну роботу спецслужб та “підступність” української влади, а перед міжнародною спільнотою виправдовувала свої дії і військову присутність у Криму. Тому ці троє будуть далеко не єдиними жертвами окупаційного режиму, а “полювання на відьом” півострові триватиме далі.

Читайте також:
Три роки “кримських диверсантів”: тюрми, тортури, брехня ФСБ, шанс на визволення

“Знаєте як із Володею віталися на роботі? «Привіт, бандерівець!»”

Киянка Марина Колдіна була знайома з Володимиром Дудкою ще з дитинства – разом училися в школі в рідних Сумах.

“Володя мені згодом розповідав, що коли побачив мене вперше, то сказав своїм друзям: «Оце буде моє кохання», – згадує жінка. Щоправда, доля склалася інакше: обоє створили власні сім’ї, роз’їхалися по інших містах. Знову “зустрілися” в соцмережах аж через 27 років.

Марина за фахом архітектор і по роботі часто бувала в Криму, де мала замовлення. Там колишні земляки й побачилися.

Володимир Дудка. Фото: ОК

“Арешт Володі став повною несподіванкою для всіх, хто його знав, – згадує пані Марина. – У Сумах навіть не вірили, що йдеться саме про «нашого Володю», всі гадали, що це хтось інший з таким же ім’ям і прізвищем. Однокласниця Володимира Тамара Балаян, яка зараз мешкає в Пітері, організувала в Росії збір підписів до президента, вона пише і стукає в двері всіх інстанцій, аби добитися звільнення Володимира”.

На місці Володимира і його друзів міг опинитися будь-хто, хто співчуває українській справі і не сприйняв анексію Криму. Докази диверсійної діяльності були грубо сфальсифіковані, а показання вибили під тортурами, вважає Колдіна.

“Наприклад, йому тицьнули в руки телефон, який нібито знайшли у його квартирі: «Ваш?» – «Ні, не мій». Але ж відбитки пальців на ньому вже лишилися! А зарядки до цього телефона в квартирі чомусь не знайшли! Уявляєте, що хтось користується телефоном, не маючи до нього зарядки? – каже жінка. – На користь того, що докази фальсифікували, свідчить і такий факт: Володя страшенно не любив у телефоні нічого зайвого – він щодня видаляв усі есемески, дзвінки, аби апарат був «чистий». Ця звичка в нього з’явилася не після анексії – вона в нього завжди була. І «раптом» ФСБешники знаходять у його телефоні переписку з іншими «диверсантами»! Знаючи Володю, нізащо в це не повірю! Та й будь-яка людина, котра планує диверсію, хіба стала б так палитися?”

Або ж, наприклад, “доказом” у справі було відео, на якому друзі святкували в кафе день народження Дудки.

“Уявляєте, мужики не коньяку зібралися випити, вони диверсію в кафе планували?! Та вони навіть вдома про політику пошепки говорили.

Пригадую, ми святкували Новий рік з Дмитром Штибліковим та його дружиною. Хтось кинув якусь фразу, я навіть не розчула про що йшлося. А хтось у відповідь: «Тихіше, тихіше…», бо, мовляв, навіть у стін є вуха”, – розповідає Марина Колдіна.

Ця атмосфера страху й підозрілості стала одразу відчуватися після анексії. Буйним цвітом зацвіли стукацтво й доноси.

“Не виключаю, що найшлися й «доброзичливці», які свідомо вказали саме на цих трьох друзів, – зазначає Марина Колдіна. – Раніше як було? Після проголошення незалежності України хтось залишився на російській службі, а хтось склав присягу Україні. Проте вчорашні однослуживці продовжували спілкуватися між собою. Але з анексією Криму багато що змінилося. Хто ще вчора був другом, сьогодні міг уже й не вітатися“.

Олексій Бессарабов та Володимир Дудка. Фото: “Радіо Свобода”

“Коли сталася анексія, для багатьох кримчан це було потрясіння, – додає пані Марина. – Володя теж не розраховував, що це аж так надовго. Він вірив, що мине кілька років, і Крим знову буде в складі України.

Коли Дудка зустрічався з друзями – справжніми друзями, з якими можна було говорити про це, – то навіть тост такий був: «За мрію!» Ніхто не казав, що мається на увазі під мрією, але всі чудово розуміли, про що йшлося.

А знаєте як із Володею віталися на роботі? «Привіт, бандерівець!» Бо він ніколи не приховував своїх проукраїнських поглядів. А в Криму, де російські настрої завжди переважали, таких людей видно одразу. Вже коли сталася окупація, він став обережніший, не афішував цього, не махав жовто-синіми прапорцями, тому що дуже переживав за сина, аби не нашкодити йому“.

Чому не виїхав на материк

Чи розглядав Володимир можливість виїзду на континентальну Україну після анексії? Розглядав. Але синова дружина, корінна кримчанка, незабаром мала народити первістка. Тому бажання молодої жінки залишитися в такий відповідальний момент “удома”, біля рідні, а не зриватися в невідомість, було цілком зрозумілим.

Коли народилася внучка, Володимир увесь вільний час проводив із нею. Як він при цьому встигав ще й “диверсії планувати”, його рідні не уявляють.

Володимир Дудка з онучкою

Марина Колдіна додає, що після анексії Криму Володимир залишився  в МНС, уже – РФ. І хоча програму з розмінування штолень закрили, він працював на об’єктах будівництва: наглядав за безпекою. Кожні три місяці він проходив перевірки ФСБ і психологів.

До речі, Дмитро Штибліков усього за кілька місяців до арешту влаштувався на військовий склад (центр “Номос” припинив існування, а сім’ю годувати треба було). Зрозуміло, що влаштуватися на таку роботу без ретельної перевірки ФСБ було неможливо. Виходить, “диверсанти” “працювали” просто під носом у російських спецслужб?

Окрім тривалих термінів ув’язнення Володимиру й Олексію присудили чималий штраф – 350 тисяч рублів Дудці, 300 тисяч рублів – Бессарабову.

“Як він має виплатити таку величезну суму – навіть не уявляю. Володя – добра щира душа, він навіть майна ніякого не мав, хіба що диван та стіл. Міг запросто щось цінне віддати друзям, якщо їм це «потрібніше». Він ніколи не мав свого житла (разом із сином був прописаний при штабі ВМС) і дуже хотів допомогти Іллі купити квартиру, аби той із родиною мав свій куток. Єдине майно, яке нажив за час служби – автомобіль, він давно продав, щоб заплатити за навчання Іллі. Заради сина він був готовий на все”, – свідчить Марина Колдіна.

І насамкінець додає ще кілька деталей до портрета свого друга: “Володимир цікавився військовою історією та історією взагалі. Міг багато й захоплююче про це розповідати. Пригадую, коли він працював у районній Севастопольській адміністрації, то супроводжувати всі делегації по визначних місцях міста доручали тільки йому. Знали, що ніхто краще за Володю з цим не впорається”.

Ще одним його хобі була кухня. “Він готував так, що будь-який ресторан міг позаздрити. При чому це були страви небанальні. Соте з кальмарів, відбивні з рапанів – він завжди мав чим здивувати гостей”, – каже Марина.

“Татові дуже важко, його тримає тільки віра в Бога”

На сьогодні відомо, що Володимира Дудку та Олексія Бессарабова етапували із СІЗО №1 Сімферополя до Росії. Це підтверджує адвокат Сергій Легостов.

За останньою інформацією, в неділю бранці ще перебували в Ростові, а в понеділок, 30 вересня – у день народження Дудки – поїздом їх етапують до Воронежа, у йже звідти повезуть до Москви.

Нарешті бранцям можна буде передати листи зі словами підтримки, адже за три роки перебування в СІЗО Сімферополя вони були позбавлені такої можливості.

Саму апеляцію мають розглянути 15 жовтня в суді у Москві.

Володимир Дудка з сином Іллею

Син бранця Ілля Дудка повідомив “Новинарні“, що востаннє бачив тата в середині серпня в слідчому ізоляторі Сімферополя.

“Потім справу передали в суд Москви, і дозвіл на побачення взяти не було можливості”, – додає син засудженого.

Іллю дуже хвилює стан батька – ув’язнення підірвало його здоров’я, з яким і до арешту були проблеми.

“За три роки в СІЗО хронічні хвороби без лікування загострилися, з’явилися ускладнення, також розвинулася гіпертонічна хвороба, допікають постійні головні болі,

– каже Ілля. – Щодо морального стану… Йому важко, дуже важко… Він хоче бути з онучкою, зі мною. Єдине, що його тримає – це віра в Бога”.

Коли Володимир Дудка відсидить весь відміряний йому термін – 14 років, чоловікові буде під 70. Чи реально дожити з таким букетом хвороб? Родина в’язня сумнівається.

Коли Володимир почув вирок, то, як розповідає його син, сказав, що це “квиток в один кінець”.

“Я не вірю в російське правосуддя. Може на місяць чи два зменшать термін ув’язнення – не більше, – каже Марина Колдіна. – Надія лише на обмін. Справді, руки часом опускаються… Але потім береш себе в руки і продовжуєш боротьбу. Заради Володимира, якому в неволі значно важче”.

Акція підтримки в Києві, але не в Криму

Петро Дудка, рідний брат, під час однієї з акцій на підтримку Володимира

Рідні і друзі бранця Кремля запрошують усіх небайдужих 30 вересня о 13.00 на майдан Незалежності, де відбудеться акція на його підтримку.

Чи буде щось подібне сьогодні в Криму, запитую про це в Іллі Дудки? “Сумніваюся, – каже син кремлівського бранця. – Для кримчан, особливо з промитими мізками, такі, як тато – вороги, і їм неважливо, що справа сфабрикована. Вони свято вірять, що ФСБ не помиляється, і якщо посадили, то є за що…”

Читайте також:
Справа “українських диверсантів” із Севастополя: суд РФ призначив дату апеляції