“Такі справи не є перспективними”. Чому коригувальники “ДНР” із Торецька після суду вийшли на волю

 

автор: Людмила Кліщук

Два роки тому Служба безпеки України відзвітувала про ліквідацію “масштабної агентурної мережі” бойовиків на підконтрольній українській владі території, у прифронтовому Торецьку Донецької області.

“Е*ните – сразу попадете! Пусть сдохнут!” Як на Донбасі вираховують коригувальників “ДНР”” – так називався матеріал “Новинарні” про ту “реалізацію”

Тоді п’ятьох підозрюваних затримали за підозрою у сприянні терористичній організації. Санкції, інкриміновані відповідною статтею Кримінального кодексу, передбачають від 8 до 15 років ув’язнення.

Але рівно через два роки, 13 грудня 2018 року, на волю зі слідчого ізолятора вийшов останній із затриманих − шахтар Анатолій Прима.

Новинарня” від початку стежила за судовими слуханнями в цій справі. І на її прикладі спробувала розібратися, чому такі серйозні кримінальні провадження “замерзають” у судах.

Оптимістичний початок

13 грудня 2016 року. Спецпризначенці з “Альфи” блискавично пройшлися за місцем проживання п’ятьох “мирних мешканців Торецька”. Слідчі оголосили їм про підозру, затримали, запакували в мікроавтобус і відвезли до Вінниці.

До Вінниці − тому, що розслідували цю справу вінницькі правоохоронці: обласна прокуратура та Управління Служби безпеки. Саме вони тривалий час “слухали” розмови фігурантів, складали пазли справи, а потім звітували про викриту “найбільшу мережу агентів бойовиків”.

Прикметно, що силовики йшли на реалізацію зі спецкором центрального телеканалу. Якому потім, імовірно, й “злили” телефонні розмови тоді ще підозрюваних мешканців Торецька. Розмови, можливо, на той час вважалися матеріалами негласних слідчих розшукових дій та носили грифи секретності. Але це не завадило їм стати частиною журналістського телесюжету.

Всім п’ятьом підозрюваним у Вінницькому міському суді обрали аналогічні запобіжні заходи – два місяці у слідчому ізоляторі. Слідство завершилося швидко: була доказова база, не бракувало свідчень тощо. Справу передали до суду.

Обвинувачені: на обмін “пішла” тільки одна

Олександр Шевченко − в минулому шахтар. На момент затримання − 54 роки. Телефонував родичу (який, за версією слідства, був активним членом “незаконного збройного формування”) на непідконтрольну українській владі територію. “Спілкувався”.

Але родинними темами “спілкування” не обмежувалося: говорили й про про рух військової техніки, і про особовий склад ЗСУ.

Окрім того, Шевченко “передавав інформацію” про кількість поранених українських бійців. Його дружина працювала в тамтешній лікарні − ну й, за вечерею, подружжя спілкувалося про те, “як пройшов день”… А родичу теж цікаво!

“Він мені дзвонив, ми просто спілкувалися. Ми ж родичі. Я не знав і мені ніхто не казав, що не можна спілкуватися. Він просив передати, хто в місті стоїть — я й казав. Вигоди від цього не мав, мені не платили. Це були приватні буденні розмови.
Ми зараз там говоримо лише про війну, такий час. Той, з ким я говорив, не є бойовиком. Я їх не підтримую. І не хочу, щоб гинули люди. Техніка їздить не ховаючись, відкрито, з сиренами та мигалками. У мене під вікнами. Це всі бачать”,  – розповідав свого часу в суді Шевченко.

Анатолій Прима − шахтар. Його схопили, коли він піднявся із забою і прямував додому.

На момент затримання − 50 років. Син − на непідконтрольній українській владі території, в Горлівці. 

За інформацією слідства, обвинувачений нібито мав перейти на бік “ДНР” та працевлаштуватися в Горлівській колонії. Про це він говорив із сином по телефону.

Свого часу Прима скаржився на погіршення здоров’я від перебування в слідчому ізоляторі. 

Марина Скрипник − продавчиня на ринку “Забалка” в Торецьку. На момент  затримання − 45 років. За версією слідства, жінка передавала інформацію про місця дислокації та пересування підрозділів Збройних сил України своєму співмешканцю, з яким проживала близько двох років. Він зник, коли так зване “ополчення” відступило після звільнення Торецька українськими військовими.

Інформацію підозрювана отримувала від своєї доньки, яка проживала біля крайнього блокпосту – вже за півтора кілометра були позиції бойовиків.  

Вікторія Філатова. На момент затримання − 44 роки. Працювала вантажницею на шахті “Торецька”.  Її чоловік, Віталій Філатов, − у лавах “ДНР”. Йому вона і зливала інформацію.
Щодо Філатова зареєстровано заочне п
ровадження, яке слухається в одному з судів Донеччини.

Сам Філатов перебуває у розшуку українськими правоохоронними органами: якщо намагатиметься перетнути КППВ − затримають.

Ольга Любочко, пенсіонерка. На час затримання − 52 роки. Свого часу була вчителькою математики. Тому коригувала вогонь бойовиків по позиціях ЗСУ з точністю до градуса.

Це їй належать яскраві цитати з “прослушки” СБУ: “Ой, ненавижу! Влево, 135 градусов, на поле, стоит пи*расня. Е*ните – сразу попадете!”; “Укропов накрошили” тощо.

Згідно з матеріалами кримінального провадження, в основному на Любочко та її участі і ґрунтується це кримінальне провадження. Ймовірно, за її активність та посильну участь бойовики і заявили лише її на обмін. 

Любочко перед обміном 2017 року

“Не треба було дзвонити…”

Вінницькі судді скерували обвинувальний акт до Вищого спеціалізованого суду. Мовляв, злочин вчинено на території не Вінницької області, а Донецької, а отже, тамтешній суд і має слухати цю справу.

Втім, столична Феміда назвала це провадження “винятком” і залишила його у Вінниці.

За цей час змінилося вісім колегій суддів. Змінювалися у справі і прокурори. Незмінним залишався лише ступор у судовому розгляді.

Рух розпочався у грудні 2017 року, коли Ольгу Любочко бойовики вписали у списки на обмін − а вона й не відмовлялася.

Обмін відбувся, і відтак у вінницькому СІЗО залишилося ще четверо фігурантів цієї справи.

Але в грудні 2018 року всі вони пішли на угоду зі слідством. Хоча ні прокурор, ні адвокати точно не кажуть, хто саме був ініціатором цієї угоди. Натякають: в кожному випадку − “по-різному”.

6 листопада 2018 року суд затвердив угоду з прокуратурою Вінницької області Вікторії Філатовій: 3 роки 10 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.

8 листопада аналогічний вирок почув Олександр Шевченко, а 9 листопада Марина Скрипник.
І згідно із “законом Савченко”, який рахує один день у СІЗО за два, вони вийшли на свободу.

13 грудня 2018-го, на другу річницю після затримання, прозвучав і вирок для Анатолія Прими: 4 роки позбавлення волі.

“Так, я визнав свою провину. Не треба було дзвонити туди, куди я дзвонив”, – сказав він у суді.

Представник обвинувачення натомість пояснив: треба розслідувати інші кримінальні провадження, в яких Прима може бути свідком − єдиним. Тому його свідчень “чекають” у суді в Слов’янську.

“Між нами досягнута чітка домовленість щодо подальшої співпраці із Примою та його участі як свідка в іншому кримінальному провадженні”, – заявив у суді прокурор Андрій Кобилянський.

Вже наступної після судового засідання доби Анатолій Прима поїхав додому. Як стало відомо “Новинарні“, він продовжить роботу на шахті “Торецька”: отримав обхідний лист, проходить медичну комісію. Посада Прими його чекає – гірник очисного забою. 

Цікаво, що син Прими, 31-річний Олександр, служив у розвідувальній роті 3-ї окремої мотострілецької бригади “ДНР” “Беркут”. Позивний − “Аргонавт”. Мешкає з цивільною дружиною в окупованій Горлівці.

Контррозвідка намагалася витягнути його на підконтрольну українській владі територію за програмою Служби безпеки України “На тебе чекають вдома”. Але той не пішов на контакт.

Відомо, що зараз Аргонавт пішов із бойового підрозділу, перевівся у внутрішні війська поліції Горлівки, ставши “спецпризначенцем”.

До слова, куратор п’ятьох обвинувачених Роман Коровін (позивний “Рембо”) з тимчасово окупованої Горлівки закінчив не надто добре: у стані алкогольного сп’яніння він кинув гранату у вікно іншому бойовикові, такі дії там кваліфікували як замах на вбивство й відправили його “на зону”.

Перебуваючи в лікарні, Коровін поліз у петлю.

Роман Коровін “Рембо”

Песимістичний кінець

Всі ці вироки, цілком ймовірно, можуть стати додатком до тих матеріалів, які Україна скерує до Міжнародного кримінального суду в Гаазі. За словами правоохоронців, такі вироки там аналізуються як преюдиція – тобто встановлений та незаперечний факт.

Адвокати ж натомість були готові писати заяви до Європейського суду з прав людини. Бо вважають: два роки в СІЗО їхні підзахисні сиділи безпідставно, оскільки навіть не розпочалося судове слухання справи по суті.

Тепер колишні коригувальники “ДНР” просто поїхали додому. 

  • Чи змінять вони свою думку про Україну як про державу після дворічного перебування в СІЗО?
  • Чи стали ці роки для них покаранням чи, бодай, профілактикою?
  • Чи можна було два роки тому обійтися жорсткими профілактичними бесідами – і не звітувати про “ліквідацію масштабної агентурної мережі”? Тобто слідчим – не створювати томи справи, а прокурорам – не ходити в суд два роки поспіль, так і не розпочавши слухати справу по суті?
  • Чи все ж, суспільство хоче бачити багато суворих покарань для тих, хто коригував вогонь по позиціях ЗСУ, і варто було слухати справу ще кілька років у суді – щоб обвинувачені отримали ту міру покарання, яка передбачена санкцією інкримінованої статті: від 8 до 15 років в’язниці?
  • А може, їх затримували для обмінного фонду… Але заявили лиш одну, очевидно – найціннішу, Ольгу Любочко. А про решту – “забули”?

Наразі ж і адвокати, й правоохоронці (щоправда, негласно) погоджуються з тим, що такі справи не є перспективними для судових розглядів, а просто додають елементарних “плюсиків” до статистики роботи за рік.

Зрештою, вироки по цій статті ККУ – 258-3 (сприяння терористичній організації) – це вже традиційно результати укладених угод між прокуратурою та обвинуваченим. 

Так само, нагадаємо, вийшла на волю і вчителька із Костянтинівки Ольга Черкашина, і електромонтер із Торецького фенольного заводу Петро Сопрун. Таку ж можливість (радше, послугу “умовного покарання”) держава пропонує (та “пробачає”) і тим, хто свого часу був причетний до організації псевдореферендумів на Донбасі у 2014 році.

Читайте також:
Ступор після обміну. Як у судах розвалюються справи коригувальників “ДНР”

Засуджена за шпигунство на “ДНР” вчителька повертається до викладання в школі на Донеччині

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.