автор: Олена Максименко
Лутфіє Зудієва – громадянська журналістка з Криму, активістка об’єднання “Кримська солідарність”, що виконує функції практично єдиного незалежного медіа на окупованому півострові. Саме ФБ-сторінка “Кримська солідарність” найширше і найправдивіше висвітлює події, пов’язані з порушенням прав кримських татар та інших громадян України російським окупаційним режимом.
Символічно, що наша зустріч із Лутфіє відбулася 18 травня – саме в день депортації кримських татар, який також є офіційним Днем боротьби за права кримськотатарського народу.
“На полях” Львівського медіафоруму ми розмовляли про особливості життя в Криму під окупацією, громадянську журналістику на півострові й те, чому публічний ненасильницький спротив кращий за підпільну боротьбу.
– За фахом я вчителька, все життя прагнула займатися роботою з дітьми. Але події 2014 року переформатували мої плани на майбутнє. Коли арешти, обшуки стали буднями мого народу, коли в 2014-2015-му ми зіткнулися з тим, що практично не лишилося нікого, хто міг би говорити про це, висвітлювати, ми вирішили взяти цю функцію на себе.
Ми почали спершу виходити з прямими ефірами у “Фейсбук”, стрімити, почали займатися тим, що зараз називається “фіксер” – і певно, непомітно для себе перетворилися на таке явище, як “громадянська журналістика”.
– Спершу це було якесь абсолютно спонтанне, хаотичне об’єднання людей – у когось батько сидить у в’язниці (приміром, зі мною на цей захід приїхала донька політв’язня), у когось – друг, хтось просто не може лишатися осторонь від цих процесів і вважає за обов’язок допомагати по мірі можливостей.
І в 2016 році усі активні люди згуртувалися в таке громадське об’єднання, яке називається “Кримська солідарність”.
Від початку це був майданчик, де збиралися адвокати і дружини політв’язнів. Пізніше до них почали приєднуватися активісти, стрімери. Майданчик розширився і став такою зоною довіри для людей, котрі не хочуть миритись із беззаконням та свавіллям російської влади в Криму.
Ми публікуємо в режимі реального часу репортажі про події, прямі ефіри…
І якщо від початку це було четверо-п’ятеро людей, то поступово ми підійшли до тієї риски, коли в кожному місті Криму є свої фіксери, свої стрімери. І це дозволяє сьогодні, коли надходить дзвінок про те, що десь відбувається обшук, протягом години доїхати, включитися й видавати у прямий ефір картинку – що відбувається, у якій кількості під’їхали силові органи, що це за органи і так далі.
– Ми, звісно ж, відкриті для всіх, і взаємодіємо з усіма, хто готовий висвітлювати кримську правозахисну проблематику, писати про це, говорити про це.
Є видання, які регулярно стежать за оновленнями нашої сторінки, і ми з ними співпрацюємо. Це, наприклад, “Крим. Реалії”.
Це і незалежні журналісти, які заїжджають у Крим і працюють “у полі”, скажімо так. Телеканал ATR, само собою, канали “UA: Крим”, “112 Україна”, “24” та багато інших.
Лутфіє Зудієва на Львівському медіафорумі. Фото: Олена Максименко, Новинарня
Нам хотілося б більшого резонансу, тому що насправді та робота, яку хлопці виконують, супроводжується дуже великими ризиками. Наприклад, мій колега Наріман Мемедемінов перебуває у в’язниці протягом уже більш ніж двох місяців, і сидить лише за те, що “стрімив” з місця обшуку, із судів і так далі. Але ж це не заборонено навіть законом РФ!..
– Звісно, ніде не написано, що журналістам заборонено працювати у Криму – навпаки, влада декларативно говорить, мовляв, будь ласка, приїздіть, тут все вільно, відкрито. Але насправді вільно в Криму можуть працювати тільки лояльні до влади журналісти.
Читайте також:
“Побачила два Крими”. Одкровення британки,
вигнаної з окупованого РФ півострова
А громадянські журналісти потрапляють у доволі таки контрольоване поле силовиків – за такими людьми стежать і за деякий час просто знаходять якусь статтю або привід, щоб цю людину затримати. Або ж чинять на неї певний тиск, аби вона виїхала з Криму – у нас є вже такі випадки. Або ж просто застосовують до неї спочатку адміністративну, а потім кримінальну статтю, і людина опиняється у суді…
– На жаль, з усіх кейсів, з усіх судових справ по Криму на даний момент відомі тільки двоє звільнених – Ахтем Чийгоз та Ільмі Умеров, котрі були випхані з Криму (за обміном у Туреччину – “Н”). І досі не розсекречені документи, на основі яких це все взагалі відбувалося. А в усіх інших справах поки немає якихось позитивних змін. І більше того, адвокати, котрі ведуть ці справи, прекрасно розуміють, що ці процеси вирішуються не в юридичному полі, а в політичному. Тобто там може стояти найсильніший адвокат, наводити найсильніші аргументи, але рішення суду все одно буде ідентичним у всіх випадках.
Читайте також:
82-річна легенда кримськотатарського руху Веджіє Кашка померла
під час затримань у Сімферополі
– У нас до сьогодні, слава Богу, немає жодної жінки-активіста, котра за кримінальною статтею була б засуджена, і була б обмежена її свобода.
Але є випадок про “образу співробітника поліції” жінкою. Коли вдома в одного з активістів почався обшук, його мати, звісно, емоційно зреагувала на це. Працівники ФСБ вивезли чоловіка з дому. Тривалий час рідні не знали, де він, що з ним відбувається. А після гучного випадку з [викраденим] Ренатом Параламовим, якого катували, звісно, мати боялася, що з її сином може трапитись те саме. І в емоційному пориві вона дозволила собі якось негативно висловитися на адресу російського поліцейського. На даний момент за кримінальною статтею РФ “завдавання образи працівникові поліції” вона засуджена й буде проходити громадські виправні роботи (адміністративне стягнення – “Н”). Тобто це не термін ув’язнення, але в такий спосіб вони їй помстилися.
– Кримські татари, враховуючи географічну віддаленість, звісно, спостерігали за цими процесами в режимі онлайн, через “Фейсбук”, по телебаченню. Але на момент, коли це все починалося, ніхто не думав, що це матиме такі наслідки, що все це, врешті, призведе до того, що Крим перестане бути частиною України – де факто… Де-юре, він залишається її частиною, але де-факто…
– Крим став дуже мілітаризований. Наприклад, у Джанкої (де мешкає Лутфіє – Авт.) у військовому містечку розташовано велику кількість військових. Вертолітний майданчик приведений до робочого стану, хоча він був закинутий до 2014 року. Величезна кількість співробітників ФСБ проживає в нашому місті, для них спеціально будуються житлові комплекси, службові об’єкти.
– Джанкой – не туристичне місто, але я знаю зі слів знайомих, котрі проживають на Південному березі, – багато хто з них повністю закрив такого роду бізнес, хтось у 2014-му, хтось у 2015-му. А ті, що існують станом на сьогодні – вони просто на межі виживання. Адже людей, які хочуть їхати на відпочинок до Криму, все менше й менше, і це зі зрозумілих причин.
Оце відчуття небезпеки – воно, ясна річ, робить Крим взагалі непривабливим з точки зору будь-якого туриста. Тут стабільно двічі на рік знаходять якихось “терористів”.
– Керченський міст – це такий проект-символ. Як і, наприклад, мечеть, яку зараз будують у центрі Сімферополя. Дуже великих масштабів, як на Крим, мечеть, і її споруджують, аби продемонструвати лояльність – мовляв, у Криму все є для кримських татар, для мусульман.
І, я думаю, що так само, як і Керченський міст, це проекти-символи, котрі мають таку от більше медійну мету.
Читайте також:
У Росії порушили кримінальну справи проти американського журналіста
за колонку про Керченський міст
– Активісти, навпаки, обрали відкритий шлях ненасильницького мирного супротиву. Тобто вони провадять свою роботу, але це абсолютно відкрита діяльність. Активісти не приховують своїх імен у соціальних мережах, вони не ховаються, коли приходять до будівель суду, до місць обшуку, не вдягають маски.
Ці люди зумисне відкрито ведуть свою роботу щодо висвітлення ситуації в Криму.
По-перше, у кримських татар дуже сильні традиції ненасильницького спротиву. І, може, саме це дозволило цьому народові вижити та пройти через першу анексію, коли ще з боку цариці Катерини проводилася дуже сильна репресивна політика. Потім уже депортація в 1944-му році, повернення кримських татар… І, от наслідуючи ці традиції, сьогодні молоді активісти з числа кримських татар обрали такий от відкритий, що в чомусь навіть нагадує дисидентський, формат роботи.
– Розумієте, хтось повинен це робити. Не можна в біді кидати людей.
З іншого боку, публічність – це єдина можливість у Криму сьогодні якимсь чином захистити себе. Тому що коли людина працює або проводить якусь діяльність підпільно, і ніхто не знає, чим вона зайнята і що робить, то коли цю людину затримують – обманути суспільство і сказати, що ця людина була терористом, екстремістом, ще простіше. Адже ніхто не знає цієї особи.
І навпаки, якщо людина займала таку активну позицію, і всі знали, чим займався цей активіст до затримання, то тоді суспільство прекрасно розуміє, що причина його затримання – це не уявний “тероризм” чи “екстремізм”, а саме його громадянська активність.
– На даний момент із півострова близько 70 осіб затриманих, котрі вже сидять.
Читайте також:
Кримський марафон: татари вже вдруге зібрали
багатотисячну суму штрафу монетами 10 рублів
– Так, є таке. І в цьому полягає спосіб продемонструвати своє ставлення до цих штрафів. І другий момент – це робиться для того, аби показати, що кількість людей, котрі насправді підтримують сьогодні оцей ненасильницький спротив у Криму, значно більша, ніж здається збоку.
Тобто їх, здавалося б, 30-40 активістів, але ці 10-рубльові монети – востаннє ми їх зібрали близько двох мільйонів! – це дозволило покрити всі адміністративні штрафи, які вже були застосовані. І лишився такий “кеш на майбутнє”, на арешти або адміністративні затримання.
Таким чином ми показуємо – що б не відбувалося, які б форми тиску на нас на даний момент не обирали, ми будемо випрацьовувати якісь нові формати протесту. І все більше і більше людей у це втягуються.
– Я не назву, чесно кажучи, цифру, тому що немає джерел, на які можна було би послатися. Я знаю, що за офіційними даними МЗС, виїхали близько 35-40 тисяч осіб. Але це загальна цифра, до якої входять і кримські татари, й українці.
У більшості люди залишаються жити на своїй території, у своїх будинках, тому що вони розуміють, що це остання можливість захищати свої інтереси і боротися за право жити на цій території.
– Для тих людей, які бажають, отримати українське громадянство можливо. Вони перетинають КПП, виїжджають до Херсона і там роблять всі документи.
– Я знаю багатьох людей, які уникнули російського громадянства. Але ситуація так складається, що для багатьох людей, особливо сімейних, у кого є малолітні діти, російське громадянство – це вимушена необхідність.
Я наведу свій приклад. Навесні 2014 року відбулися всі ці події. У мене четверо дітей, і двоє з них уже школярі. У вересні ми пішли до школи, й адміністрація школи вимагала, аби у дітей був страховий медичний поліс. А його не видають без документів батьків російського зразка. Тобто, щоб отримати подібний документ для дітей, треба надати відповідний документ батьків.
Лутфіє Зудієва на Львівському медіафорумі. Фото: Олена Максименко, Новинарня
Ми з весни 2014-го шукали можливості, як цього уникнути. Але, на жаль, наприкінці листопада були змушені це зробити (отримати паспорти РФ, крім українських – “Н”). Тому що наші діти просто мають якимсь чином отримувати освіту.
А виїхати з Криму – ми від початку для себе вирішили, що не робитимемо цього доти, доки в нас є фізична можливість залишатися в Криму і захищати інтереси свого народу.
Значок на сумці. Фото: Олена Максименко, Новинарня
– Авжеж. І в моїй сім’ї, і в сім’ї мого чоловіка наші дідусі, бабусі були депортовані. І в кожного з них своя трагічна історія.
Наприклад, у бабусі чоловіка в депортації загинули практично всі її рідні брати та сестри на її очах. Хтось помер у дорозі, хтось – у місцях заслання просто від того, що вони з голоду почали їсти зелені фрукти, абрикоси з дерев, а ті були чимсь оброблені, і діти просто протягом доби померли від інфекції. (Досить довго мовчить). Дуже важко на цю тему розмовляти, особливо сьогодні.
Я народилася у Ташкенті, коли мені було сім років, ми переїхали до Криму.
Сьогодні я живу мрією, що колись все буде інакше. І роблю для цього все, що вмію.
Читайте також:
Джемілєв розповів, скільки татар проголосували на псевдовиборах у Криму
та як на них тиснули
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!