Нефьодов про плоди Майдану: вектор “в дупу” змінився на “зростаємо потроху”, а швидше – нереально

Максим Нефьодов
перший заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України, учасник Революції гідності (до призначення в уряд у лютому 2015 року працював керуючим партнером Icon Private Equity)

(FB)

Чотири роки з початку Революції Гідності. Вислювлю непопулярну думку (сьогодні більше прийнято писати, як ми розчаровані нерішучістю змін), але в цілому ми рухаємось десь на 85-90% нашого потенціалу в правильному напрямку.

Можливо, як цинік, я не мав надмірних очікувань, але мені важко уявити суттєво кращий сценарій. В якійсь конкретній сфері точно можна прискоритись (ох, скільки є можливостей прискоритись і працювати краще), але в середньому по країні – навряд чи.

Реформа країни – це великий проект, ну як на Марс полетіти. В проекті ви обмежені наявними ресурсами, правильною візією, якістю управління та зовнішніми обставинами.

1) Ресурсів у нас не супербагато – грошей, кадрів, бажання терпіти непопулярні кроки.
На відміну від Польщі, нас не заливають зовнішніми грошима, а економіка країни історично слабка і залежна від сировинних ринків і імпорту.
На відміну від Ізраїлю, до нас не їдуть найкращі кадри і люди хочуть європейської якості життя, а не постійної боротьби за виживання (це не критика, а просто констатація факту).

2) Візія у нас є лише в окремих сферах – по інших в суспільстві консенсусу геть немає. Навіть приватизація викликає суттєві суперечки, а що вже казати про відмову від патерналізму в ЖКГ чи освіті? Готовий хтось пояснити суспільству, що в багатій Європі взимку температура в оселі нижча? Що дешеві авто йдуть у комплекті із дорогим бензином та паркуванням? Що в Англії інколи записатись до лікаря можна лише через рік?

3) Якість управління у нас теж не може радикально покращитись швидко – не так багато людей були готові змінити свою роботу на місце в держсекторі, превалює думка «хай існуючі держслужбовці стануть працювати набагато краще» (я так розумію, всі інші професії вже автоматично підвищили свою ефективність в 10 разів після Майдану, сарказм).

4) Зовнішні обставини теж не на нашу користь – військова та економічна агресія набагато потужнішого ворога, який 10 років готувався. Це не просто відтягує увагу пасіонарної частини суспільства, але змушує інвестувати в оборону кошти, які в мирний час могли піти на дороги чи зниження податків.

Але поверніться на чотири роки назад – вся країна поділена кланом Януковича і його спільників, банківський сектор повністю гнилий, тотальний поворот до Росії, кабальна газова угода, відсутність армії, економіка в штопорі, закони 16 січня як апофеоз наступу на свободу слова.

Подивіться, що є зараз – Україна вистояла, зберегла європейський вектор, отримала угоду про асоціацію [з ЄС] та безвіз, просунулась на шляху енергетичної безпеки, децентралізації та потрібних економічних реформ хоча б в окремих сферах.
Наша армія не тільки втримала фронт, а стала потужною силою стримування.

Вектор «в дупу» змінився на «зростаємо потроху». І за це заплачено дорогу ціну крові патріотів на Майдані, на Сході та в Криму. І це ми маємо цінувати.

І так, ми маємо зціпити зуби і довго працювати, аби паростки нової України ставали міцними. І маємо тиснути і карати тих, хто змінив «косоворотку» на вишиванку, не змінивши суті.

І маємо не забувати, що свобода має свою ціну, і її треба платити, а не просто сподіватись, що вона впаде в руки. Власне, це наш борг перед Майданом. Стоїмо!

Читайте також:
Як Україна відзначає День Гідності і Свободи

Нефьодов: Запускаємо портал електронних адмінпослуг. Це велика перемога!