автор: Стас Козлюк
фото автора, користувача X “Розбита Бородянка” та з відкритих джерел
Коли 2 квітня 2022 року Сили оборони України повністю звільнили Київщину від російських окупантів, світові відкрилася страшна картина. Свідчення жахливих воєнних злочинів росіян, закатовані цивільні, знищені будинки.
За масштабом руйнувань серед найбільш постраждалих була Бородянка. “Офіційно” вона перебувала під російською окупацією з 5 березня 2022 року — тоді голова Київської обласної військової адміністрації Олексій Кулеба в ефірі телемарафону повідомив, що російські війська взяли селище під контроль. Втім, перші російські колони техніки з’явилися тут значно раніше: ще 26 лютого. Спершу російські колони обходили Бородянку, адже їхали наступати на Київ, проте вже 28 лютого поїхали через місто, розстрілюючи будинки. Навколо точилися бої.
Найчорнішими днями Бородянки стали 1 та 2 березня 2022-го: тоді російська авіація бомбила центр міста, зруйнувавши 8 багатоповерхівок на вулиці Центральній. Сили оборони збили один з бомбардувальників: ним виявився Су-34 277 авіаційного полку РФ. У квітні, вже після деокупації, військові віддали частину уламків волонтерам, щоб вони зробили з них брелки: таким чином на армію змогли зібрати 1,2 млн доларів.
Один з пілотів загинув разом із машиною, інший встиг катапультуватися, його доля точно не відома: агенція Reuters, яка писала про цю історію, зазначає, що не змогла уточнити цю інформацію. Місцеві ж припускають, що другого пілота могла підібрати колона російських військових.
Окупація тривала близько трьох тижнів — 1 квітня російські війська відступили в бік Білорусі, а 2-го до Бородянки зайшли українські військові. За час, поки в місті точилися бої й тривала окупація, загинуло кілька сотень цивільних. З них понад 40 — під завалами зруйнованих авіацією будинків. Десятки людей вважалися зниклими безвісти, адже авіаудари були такої сили, що стирали все на порох. Зруйновано і пошкоджено сотні будинків: приватних і багатоквартирних.
Станом на весну 2026-го тут усе ще відбудовують знищене житло. Але вже зараз видно, що коли цей процес завершиться, Бородянка матиме вигляд сучасного й модернового містечка. Втім, за цим виглядом назавжди лишатиметься чорна прірва пекельного болю й ненависті до російських окупантів.
“Новинарня” поспілкувалася з трьома людьми, які жили в Бородянці на початку повномасштабного вторгнення, а потім шукали вцілілих у підвалах розбомблених російською авіацією будинків.
Це історії рятувальника Івана Карплюка, який вивозив людей з окупації. Олександра Пінчука, який разом із матір’ю жив у знищеній російською авіабомбою багатоповерхівці. Та чоловіка, який просив назвати його за нікнеймом із твіттера: “Розбита Бородянка”. Від 1 березня він разом з іншими небайдужими намагався розбирати завали, сподіваючись врятувати людей, які ховалися в підвалах від російських авіабомб. І дозволив нам використати зроблені ним фото.
З усіма співрозмовниками ми зустрілися в Бородянці і за допомогою їхніх розповідей спробували реконструювати події тих страшних днів.
Рятувальника Івана Карплюка, який з 2016 року працює в Бородянці, дзвінок мобільного підняв о 5-й ранку: телефонував диспетчер. Через початок повномасштабного вторгнення збирали весь особовий склад. У соцмережах тим часом уже з’являлися перші фото і відео: прильоти ракет, інформація про наступ колон російської техніки.
Іван читав новини, поки добирався до роботи. Вже біля частини ДСНС разом із колегами встиг перехопити кави з магазину поруч. Далі вже було не до новин: рятувальники перевіряли техніку й обладнання, щоб бути готовими до можливих виїздів. Все відбувалося під віддалені вибухи з аеродрому в Гостомелі, до якого по прямій — не більш ніж 20 кілометрів. У такій роботі минули перші два дні повномасштабного вторгнення: з території частини рятувальники вже не виходили. Ночували тут же, на диванах. Сусідній магазин “АТБ” ділився продуктами.
Понівечена росіянами пожежна машина в Гостомелі
Перший виклик, на який вони виїхали, був 26 лютого: артилерійський снаряд прилетів у житло поліцейського.
Коли рятувальники приїхали на місце, то побачили кілька пошкоджених підсобних будівель. Типовий цегляний будинок, яких певно тисячі по країні, перетворився на гору битої цегли. Пожежники кинулися розбирати завали, намагаючись врятувати бодай когось, однак роботу зупинив дзвінок: повідомляли, що до них рухається російська колона. Довелося повернутися на базу…
До розтрощеного будинку вони з колегами того дня поверталися ще кілька разів, і щоразу доводилося ховатися, коли небайдужі повідомляли про наближення окупантів. Врешті, тіло одного з родичів поліцейського виявили за кількадесят метрів від будинку. Трохи згодом знайшли старшу жінку. А місцеві жителі, які також не припиняли розбирати завали, змогли відкопати дружину правоохоронця і їхню маленьку дитину. Маля ще дихало, його встигли госпіталізувати, проте медики були вже безсилими…
Знищений російським снарядом будинок у Бородянці, 26 лютого 2022 року. Фото: ДСНС
27 лютого колони російської техніки продовжували сунути на Київ. Цього разу — по окружній дорозі Бородянки. Місцева тероборона підпалювала шини, аби не пустити росіян у місто, тож Іван разом з іншими пожежниками кілька разів виїжджав пригасити вогонь, щоб він не перекинувся на будівлі. Добре чув, як російська техніка, проходячи повз, стріляє по будинках.
28 лютого рятувальники зустріли в підвалі-”укритті” — колони з окупантами вже йшли просто через центр. У перервах співробітники ДСНС намагалися гасити будівлі довкола: просто біля частини горіли “АТБ” і редакція місцевої газети. Згодом вирушили до торговельного центру за кількасот метрів — через обстріли там палав третій поверх. Втім, робота була дуже уривчаста — російської техніки було багато, і пожежникам доводилося ховатися щоразу, коли вони чули її наближення. Весь день і всю ніч над містом лунали звуки пострілів та вибухів — неподалік ішли бої, в яких брали участь місцеві тероборонівці.
Рятувальники вирішили перебазувати техніку подалі від міста, ближче до Житомирської області. Коли все стихло, зранку 1 березня, вони забрали все, що могли, і на пожежних авто виїхали з міста.
Олександр Пінчук працював на СТО. 24 лютого його не розбудили ані вибухи, ані телефонні дзвінки: майже як зазвичай, він прокинувся о 7-й ранку у своїй квартирі на 6-му поверсі багатоповерхового будинку на центральній площі Бородянки, де жив разом із матір’ю, Галиною Дмитрівною. Ввімкнув новини. І спершу не міг зрозуміти, що відбувається: обстріли, на Київ падають ракети… Про що вони говорять?!
Олександр Пінчук у музеї з артефактами часів окупації Бородянки. Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Олександр вдягнувся, випив чаю, вийшов на вулицю й отетерів: Бородянка стояла в заторах — це жителі Києва й області виїздили на захід країни. Машин було настільки багато і стояли вони так щільно, що подеколи було складно перейти вулицю.
До роботи він зміг добратися лише об 11-й. Прийшло усвідомлення, що Росія розпочала повномасштабне вторгнення. Повернувшись додому, Олександр почув, як бомблять Гостомель. Піднявся на 9-й поверх, щоб роздивитися. Аеродрому видно не було, але над ним у небо підіймався дим, постійно щось вибухало.
В умовне “укриття” Олександр вперше спустився 26 лютого, коли перша колона російської техніки наближалася до Бородянки. Укриттям, якщо його можна так назвати, був звичайний підвал їхньої багатоповерхівки, де більшість людей зберігали консервацію. Чоловіки нашвидкуруч зробили лавки, на яких принаймні можна було сидіти.
27 лютого Олександру зателефонували знайомі й повідомили про довжелезну колону російської техніки, яка їхала до міста. Так і працювало сарафанне радіо: люди телефонували одне одному, щоб попередити про небезпеку. Після такого дзвінка було десь із пів години, щоб сховатися. Вони з мамою сховалися під будинком.
Вже згодом від своїх друзів, які жили на окружній, Олександр дізнається, що в колоні було щонайменше 370 різних машин: “Буки”, “Гради”, БТРи, МТЛБ і бозна-що ще. З цього дня мешканці багатоповерхівок на центральній площі почали ховатися у підвали. Бо з наступного дня російська техніка йшла транзитом через Центральну вулицю. Росіяни не зупинялися, не перевіряли будинки, не перевіряли підвали.
Вони їхали на Київ. Немов на параді. З червоними прапорами на техніці.
Колона російської техніки заїжджає на Київщину, 25 лютого 2022 року. Кадр з відео Reuters
Ще один герой нашої розповіді, автор твіттер-акаунта “Розбита Бородянка” (для спрощення тексту назвімо його Віктором), в ніч вторгнення ліг пізно: у нього народжувала кішка. Не дочекавшись поповнення в родині, він пішов спати, а пологи приймали його дівчина і теща. Вони й розбудили одразу після виступу Путіна, під час якого кремлівський диктатор оголосив про “спєціальную воєнную опєрацію”.
Щодо масштабів вторгнення Віктор був скептичний: вважав, що тепер росіяни визнають свою присутність у Донецькій та Луганській областях, скажуть щось типу “іх там єсть” і цим обмежаться.
Під ранок він зрозумів, що щось і справді не так — до Бородянки долетіли вибухи з Гостомеля. Але що б там не оголошував Путін, а на роботу — в Київ — треба їхати… Втім, з’ясувалося, що ні маршрутки, ні електрички цього дня до столиці вже ходили.
Щоб не гаяти час, чоловік пішов купити продуктів у магазин — вони все ще працювали, хоча всередину уже пускали обмежені групи людей. Там зустрів знайомого з твіттера, з яким спілкувався доволі довго, проте “вживу” досі ніколи не зустрічався. Той жив у квартирі на в’їзді в місто, “на Кругу”, як кажуть місцеві.
Наступного дня Віктор спробував оформити заповіт — в армії він ніколи не служив, тож цілком реально оцінював свої шанси.
Однак ані 25-го, ані 26 лютого нотаріуси не працювали. Тож просто попрощався з сім’єю і пішов до військкомату.
Будівля зустріла його зачиненими дверима, натовпом людей і двірником, який повідомив, що “військові виїхали”. Втім, згодом виявилося, що вони таки повернулися, але всіх охочих вишикували біля військкомату і повідомили, що зброї немає. І не буде. Тож тим, хто не воював в АТО і не має власної, порадили йти додому.
Кіт у зруйнованій рашистами Бородянці після її звільнення, квітень 2022 року. Фото: ФБ Олександр Черненко
До ветеранів війни на Донбасі доєдналося кілька десятків чоловіків у віці з рушницями й карабінами, а Віктор повернувся до сім’ї.
Він був переконаний, що росіяни в Бородянку не зайдуть. 27 лютого стояв на своїй вулиці і мовчки дивився, як за кількасот метрів від нього окружною дорогою суне повз місто довга колона російської техніки.
Але 28 лютого вони зайшли на вулицю Центральну. Щоправда, ця поїздка вже не була для бурятів “парадом”: неподалік від пошти їх зустріла тероборона і спалила “Урал” із мінами. Вибухало довго. Втім, окупантів це не зупинило, і з 1 березня вони їхали через місто вже щодня.
Читайте також:
“Якби не було “Жирафа” і нас, Київ би добряче потріпали”. Як бійці ірпінської ТрО голіруч стримали наступ на столицю
Рятувальники не покинули селище: хоч вони перебазувалися подалі від фронту, але поки була можливість, приїздили до Бородянки. По обіді 1 березня їм повідомили, що російська авіація почала скидати на місто бомби. Пізніше в соцмережах почали з’являтися фото і відео.
В наступні кілька днів ДСНСники приїздили, сподіваючись когось врятувати. Залишали машини подалі від Центральної, щоб не перетинатися з росіянами, й обходили те, що лишилося від висоток, заглядали у підвали, де це було можливо — більшість із них були завалені залишками стін і бетонних перекриттів.
Живих у цих завалах знайти не вдалося.
Бородянка, “Круг”. Початок квітня 2022 року. Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Бородянка, “Круг”. Початок квітня 2022 року. Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Рятувальникам телефонували родичі людей, що могли залишатися заблокованими в багатоповерхівках, але зазвичай за такими адресами вже нікого не було. Декого знаходили в приватних будинках неподалік, вивозили поранених і тих, хто погоджувався виїхати.
Загалом упродовж 2-3 березня на авто ДСНС із Бородянки вивезли кілька сотень людей (Точної цифри не знає ніхто, бо ж не рахували — не до того було). А вже 4 березня росіяни перекрили в’їзди до міста.
О другій половині дня 1 березня Віктор сидів удома. Почув літак, а згодом два гучних вибухи. Задзвонив телефон: “Круга більше немає”, — це був твітерський знайомий, якого він зустрів 24 лютого. Той жив в одному з будинків, у який прилетіла бомба.
Віктор запросив товариша пожити у себе. Тим часом у місцевих групах почали з’являтися повідомлення про те, що під завалами будинків залишаються живі люди. Удвох чоловіки подалися на допомогу. На місці побачили жахливу картину: частина багатоповерхівок перетворилася на купи будівельного сміття, квартири горіли, навколо все в уламках скла і бетону…
Будинок №371, 1 березня 2022 року. Фото: @StahivUA
Віктор спустився до одного підвалу, потім іншого. Вижити там було неможливо: весь вільний простір буквально був затрамбований уламками бетону, з-під якого виривалося полум’я. Тих поранених, які змогли вижити під час авіаудару, вже вивезли до лікарні.
Наступні бомби прилетіли після 8-ї вечора. У соцмережах просили допомоги: “Розбитій Бородянці” повідомили, що в одному зі зруйнованих будинків на 4-му поверсі заблокований чоловік. Не довго думаючи, чоловіки взяли болгарку, переноску і побігли на допомогу. Сподівалися, що зможуть включитися до когось у розетку, щоб зрізати двері у заблокованій квартирі. Цього разу були пошкоджені будинки між Кругом і Центральною площею, буквально один навпроти одного: під номерами 326 і 371.
“Круг” у Бородянці, 1 березня 2022 року. Фото: @StahivUA
Коли близько 9-ї вечора прибігли до будинку №371, Віктора пройняв жах: полум’я від пожежі вихоплювало з темряви химерні обриси будинку, на який російський літак скинув бомбу: центр п’ятиповерхівки провалився, поховавши під собою людей у підвалі. Було чути, як вони кричали й просили про допомогу. Сходи між поверхами зникли. В частині квартир залишалися мешканці, але вони не могли врятуватися самотужки: за дверима було провалля з горою потрощеного бетону, з якого ревіло полум’я.
“Круг” у Бородянці, 1 березня 2022 року. Фото: @StahivUA
Добратися до чоловіка, заблокованого на четвертому поверсі, було неможливо. Перестрибуючи по балконах, чоловіки за допомогою мотузок змогли спустити з іншого поверху жінку, яка також була заблокована у своїй квартирі. Вогонь розгорався.
Віктор з товаришем кинулися до підвалу, намагаючись розібрати бодай частину завалів і дістатися до людей, з такою самою метою туди збігалися й інші бородянці.
Перше, що зміг відкопати Віктор — дитячий візочок. На щастя, порожній.
Далі побачили жінку старшого віку, яку завалило уламками бетону. Поки намагалися її відкопати, з неба падав попіл і рештки будинку. Щоб не загорітися, люди поливали одне одного водою з пляшок, які передавали живим ланцюгом. У зворотний бік по руках ішли уламки бетону.
Жінці вдалося вивільнили голову — жива! У хаосі було важко зрозуміти, в якому вона стані, але жінка була при тямі: передала телефон, попросила набрати дочку. Врешті, обмотавши переноскою, постраждалу змогли витягти з-під завалів і відправили до місцевої лікарні. Далі, глибше в підвалі, кричав від болю її син. Під дощем з уламків і вогню, люди розбирали бетонні завали так швидко, як могли. Старалися з усіх сил, але пожежа розгоралася, і залишатися там ставало надто небезпечно.
Усіх вони врятувати не змогли. В цьому будинку загинуло щонайменше семеро людей. І ще двоє — через дорогу.
Будинок на вулиці Центральній, 371 у Бородянці, березень 2022 року. Фото: @StahivUA
Близько третьої ночі Віктор повернувся додому. Зранку 2 березня планував повернутися й продовжити розбирати завали, але близько 7:30 почув, як летить черговий літак. Далі були такі сильні вибухи, що здавалося, це вже кінець.
Ті бомби впали на дев’ятиповерхівки на центральній площі. Віктор посадив дівчину в авто до твіттерського друга, який вирішив виїздити з міста. Кілька годин не мав із ними зв’язку і вже уявляв, як росіяни розстріляли їхнє авто, як він іде їх шукати… Врешті дзвінок: проскочили.
Він пішов до зруйнованих дев’ятиповерхівок. Думав, можливо, там зібралися люди, потрібна допомога.
Центральна площа стояла порожня. В оглушливій тиші було чути, як горять будинки. Жодних криків. Жодних прохань про допомогу. Нічого.
Центральна площа в Бородянці, 2 березня 2022 року. Фото: @StahivUA
Центральна площа в Бородянці, 2 березня 2022 року. Фото: @StahivUA
У місцевих групах у соцмережах писали, що десь можуть залишатися живі, люди сподівалися знайти своїх родичів. Проте коли Віктор повертався, щоразу знаходив лише гори бетону в тій самій страшній тиші. Вціліти в цьому місиві не зміг би ніхто.
А потім ходити на Центральну стало надто ризиковано: росіяни могли розстріляти.
Центральна площа в Бородянці, 2 березня 2022 року. Фото: @StahivUA
Олександр Пінчук спочатку почув літаки. Вони кілька разів пролітали над містом — можливо, проводили розвідку. Пізніше, десь після 15-ї, прогриміли вибухи: здавалося, весь будинок здригнувся. Бомбили Круг.
Небо затягло низькими хмарами, тож побачити смертоносні російські бомбардувальники було неможливо. Лише чути той страшний гул. Звук бомбардувальника, який заходить на ціль, назавжди залишиться одним із найстрашніших для тих, хто його чув.
Подзвонила подруга і запропонувала переночувати в неї у приватному будинку. Олександр погодився, а його мама вирішила залишитися в підвалі. Тож чоловік, пообіцявши повернутися за нею наступного ранку, взяв велосипед і чимдуж рвонув через місто, намагаючись не потрапити на очі росіянам, які час від часу проїжджали центральною вулицею.
Разом із Галиною Дмитрівною ночувати в підвалі залишилося багато людей. Дехто з них планував на ранок виїздити з міста. Маршрут лишався лише один — у бік села Загальці. Бо на Житомирській трасі вже йшли бої, дорогою на Макарів — також.
Місто було побите, на вулицях стояла підбита в останні дні лютого техніка окупантів. Будівля поліції знищена. Кілька магазинів частково згоріли. Тероборона продовжувала битися з росіянами десь на околицях. Втім, коли Олександр їхав крізь Бородянку, було досить тихо.
Увечері на місто впали наступні бомби, зруйнувавши 326-й і 371-й будинки. В одному з них будинків жила його колишня дружина з дітьми. На щастя, в момент авіаудару вони ховалися в підвалі іншого будинку. Вціліли.
Коли зранку Олександр зібрався повертатися до свого дому, побачив просто над головою два російських літаки: вони йшли так низько, що, здавалося, можна побачити обличчя пілота. (Пілоти, звісно, також чудово бачили, куди вони летять і що бомбитимуть звичайні цивільні будинки та мирних людей).
Вуха закладало від неймовірного гулу двигунів. А потім — два страшні вибухи.
Центральна площа в Бородянці, 2 березня 2022 року. Фото: @StahivUA
Олександр схопив велосипед і помчав до своєї 9-поверхівки, до мами…
Метрів за 300 до центральної площі він зупинився. Його будинку більше не було. Взагалі. Російські бомби поховали під купами бетону все живе, що могло там залишатися.
У цих будинках загинуло щонайменше 23 людини. Багатьох із них вважали зниклими безвісти, бо не залишилося навіть найменших решток тіла. Як розповідають місцеві жителі, якщо в завалах вдавалося знайти бодай клаптик одягу рідної людини, це вже вважалося “везінням” — бо це принаймні якась ясність щодо її долі…
Наступного дня Олександр зміг виїхати з міста.
Читайте також:
“А хіба ви б так не зробили?” Як сільська староста з Київщини прихистила сусідів із розбомблених хат
Далі почалася російська окупація. Частина місцевих виносила покинуті магазини: хтось тягнув додому техніку, хтось шукав їжу і корм для тварин. Російські військові перекрили вулиці, поставили на них свої блокпости і техніку. Цивільним ходити між блокпостами заборонили.
Рятувальник Іван двічі заїжджав у місто з евакуаційними колонами: перший раз вивозили людей з місцевого інтернату й лікарні, другий — з району залізничного вокзалу. Щоразу росіяни прискіпливо їх обшукували, проте пропускали. Таким чином ДСНСники змогли вивезти з окупованого міста ще кілька сотень людей.
Остаточно він повернувся вже 2 квітня, коли російські війська відступили з Київщини. Перше, що всі бачили на в’їзді до Бородянки — знищені будинки на Кругу. Далі — залізничний вокзал, нафтобаза, вулиця Центральна. Там лежали нерозірвані касетні снаряди, ймовірно від “Урагану”. Будівлю ДСНС розграбували росіяни, перетворивши її у щось середнє між хлівом і сміттєзвалищем. Втім, у підвалі були чистота й порядок. Рятувальники припускають, що там отаборилося якесь російське командування.
Центральна площа Бородянки, квітень 2022 року. Фото: Стас Козлюк / Новинарня
У центрі Бородянки, квітень 2022 року. Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Наступного дня пішли перевіряти підвали зруйнованих будинків: місцеві переконували, що десь там ще залишилися живі люди, просили їх врятувати. Важкої техніки для розбирання завалів у Бородянці не було, тож рятувальники намагалися розгребти бетонні завали самотужки. Проте жодних ознак того, що десь лишилися живі, не знайшли.
Вже 4 квітня до міста заїхала спецтехніка, прибули зведені загони рятувальників із Києва, інших районів Київщини та інших областей. Роботи тривали щонайменше тиждень. Під залишками будинків вдалося знайти останки 41 людини. Найбільше загиблих було в підвалі будинку Олександра Пінчука.
Бородянка, квітень 2022 року. Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Бородянка, “Круг”. Початок квітня 2022 року. Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Віктор під час окупації намагався зайвий раз не потрапляти на очі росіянам. Кілька разів вибирався в місто, щоб знайти продукти і корм для тварин, і кілька разів окупанти його ледь не вбили.
Після 8 березня в Бородянці зникли інтернет, світло, а згодом і зв’язок. Єдине місце, звідки можна було спробувати додзвонитися і дізнатися новини — дах багатоповерхівки в сусідньому кварталі. Але йти туди було дуже ризиковано, тож мало хто наважувався.
В один із днів рибний магазин вирішив роздати людям свої запаси. На них Віктор зміг протриматися до травня: на сніданок була червона риба з кавою, на обід — рибна юшка, на вечерю — запечена риба. Також зізнається, що взяв із магазину з технікою прості дротові навушники, щоб спробувати спіймати українське радіо і почути бодай щось про події навколо Бородянки. Не той вчинок, яким він пишається. Втім, завдяки цим навушникам на старому касетному плеєрі вдалося спіймати радіо “Армія.ФМ”. Щогодини там розповідали новини, проте про Бородянку і загалом західну частину Київщини говорили не надто багато.
31 березня Віктор мав необережність опинитися неподалік від колон російської техніки, яка тікала з боку Києва через Бородянку. Сховавшись серед руїн одного з будинків, чоловік роздивлявся сумні обличчя окупантів. Відчув радість. Запам’ятав цю емоцію.
На Центральну він повернувся 1 квітня. Російські блокпости були порожні. На вулицю сходилися ті, хто пережив окупацію. Дивлячись на вщент розбиті будинки, не вірилося, що це все відбувалося насправді.
І лише коли 4 квітня до міста зайшли рятувальники з важкою технікою, Віктор усвідомив, що окупація справді закінчилась.
Читайте також:
“Як прийшли, бл***, так на той світ і ушли!” Дід Валентин, який зупинив колону ворога в Бучі, знову в строю
Олександр повернувся в Бородянку 2 квітня. Ні вулиць, ні будинків. Руїни. Центральної вулиці немає. Ходять поодинокі люди. Досі він бачив війну тільки в кіно. І ось перед ним — реальні спалені будинки, покинуті блокпости, розстріляні авто з цивільними. Жодне фото, жодне відео ніколи не здатне передати того, як це виглядає насправді.
Бородянка, квітень 2022 року. Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Бородянка, квітень 2022 року. Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Він пішов до свого будинку, довго роздивлявся те, що від нього залишилось. Сусідній під’їзд, на відміну від його, повністю знищеного, постраждав трохи менше: вціліла частина стін з обгорілими шпалерами, люди в підвалі також вижили, хоч і отримали поранення. У рештках металу, які валялися навколо, можна було впізнати колишні холодильники чи бойлери. Бетон частково розкришився на пісок.
Пізніше знайомі знайдуть і віддадуть Олександру частину бомби, яка влучила в його дім. Він передасть її місцевому музею. Там же висить і парашут одного з російських пілотів, який скидав бомби на місто. Олександр досі не певен, що той загинув.
Як відбудовують Бородянку у 2026 році. Фотогалерея (гортайте):
Читайте також:
Гуртом проти руїни: як чернігівські волонтери допомагають відновлювати розбомблене рашистами місто
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
