автор: Анастасія Федченко
фото авторки та з архіву Сергія Рогаля
24 лютого 2022-го у молодшого сержанта ДСНС Сергія Рогаля була робоча зміна, що мала тривати добу. Чоловік на вибухи не надто зважав – поїхав в аеропорт Гостомель. Потім – виїзд на гасіння пожежі, російський вертоліт угорі, постріли. Сергія поранило в голову. Він продовжував сидіти в машині і чув, як російський командир кричав підлеглим: “Убити їх усіх!”.
Сергієві стріляли в серце, поцілили в ліву руку. Рогаль вижив, переніс кілька операцій, дві перші – витягали з мозку уламки кісток і пластикової каски. Прогнози лікарів були далекі від оптимізму: якщо виживе, велика ймовірність, що перетвориться на овоч.
Але тепер сорокарічний Сергій Рогаль впевнено їздить на візку, може стояти, якщо поруч є опора, робить перші кроки – такі результати безперервного лікування й реабілітації. Рятувальника вже виписали зі шпиталю в Циблях, він потроху відновлюється вдома.
Про день, після якого почалось нове життя, події 24.02.2022 в аеропорту Гостомеля, лікування в Німеччині й Україні та секрети успіхів у реабілітації Сергій Рогаль розповів “Новинарні“.
Сергій Рогаль жив у селі Городківка на Житомирщині. Столяр за фахом, він працював на фірмі з виробництва і встановлення пластикових вікон. Потім займався господарством, продавали в райцентрі набіл.
У червні 2016-го підписав контракт із Державною службою з надзвичайних ситуацій у Києві (в Житомирі вакансій не було), коли розлучився з дружиною і потрібно було платити аліменти дітям. Стабільна зарплата дозволяла утримувати сина й доньку, і на себе вистачало. Мешкав у гуртожитку на Оболоні, працював в аеропорту в Гостомелі.
Сергій Рогаль із колегами-рятувальниками
Сергій Рогаль на службі в ДСНС
“Прилітали літаки, переважно вантажні, і вдень, і вночі. Ми мусили контролювати, як вони сідають, щоб у разі чого швидко зреагувати. «Руслан», «Мрія»…
У «Мрії» є на що подивитися. Я був там у вантажному відсіку, то це наче на стадіоні – так багато місця! Вона величезна! – із захватом видихає Сергій. – Мені подобалася робота. Нас учили, як гасити полум’я, як у який відсік залазити.
Літаки гасять піною. Вона дає плівку, доступу повітря нема, і вогонь гасне. Можна використовувати порошкові вогнегасники. Лиш не воду”.
Масштабних пожеж за роки Сергієвої служби не траплялося. Але попри це, він сповна відчув на собі жарт: мовляв, пожежником працювати добре, але коли пожежа, хоч звільняйся. Часом і невеликий вогонь важко приборкати. Крім того, кисневий балон із рамою важить понад 10 кг, а ще ж потрібно носити пожежний костюм.
Сергій Рогаль із колегами біля “Мрії” (до великої війни)
На аеродромі в Гостомелі після відступу російських військ. Зруйнована “Мрія”. Квітень 2022
Втім, служба Сергієві подобалася. Він заприятелював з іншими рятувальниками, та й графік – доба через три.
Рогаль жив у батьків, до Києва їздив електричкою. Так би тривало й досі, якби не повномасштабне вторгнення Росії.
У “велику” війну Рогаль не вірив. Каже, додаткового інструктажу від командування вони не отримували, спеціальної підготовки не проходили.
Тож у день вторгнення він поїхав на роботу, наче нічого й не сталося, – о 9-й ранку починалася зміна. Каже, йому не було страшно – аби тільки працювати на совість.
“Я чув вибухи зранку. Але думав, може, якесь весілля, феєрверки. Може, мажори салюти пускають. У Києві таке часто бувало. Чи машини гарчали серед ночі, бо гонки влаштовували. Їхали на звичайну зміну”.
Читайте також:
“Як прийшли, бл***, так на той світ і ушли!” Дід Валентин, який зупинив колону ворога в Бучі, знову в строю
Під час ранкової перевірки рятувальники дізналися, що захворіла телефоністка. На підміну поставили Рогаля, бо має найбільше досвіду.
“Я став. Яка різниця, де зміну відбувати. Хвилин за 15 до перевірки почалася пожежа після артилерійського обстрілу. Я ніколи не думав, що може бути таке задимлення! Багато води й піни використали.
На зв’язок вийшов начальник караулу і сказав, що немає змоги заправитися. Начальник частини їх відправив у бомбосховище. Десь о десятій почалася ще одна пожежа, дуже великий вогонь біля станції з пальним. Начальник частини зняв мене зі зміни телефоністки і спрямував гасити пожежу. Нам наказали: як тільки закінчаться вогнегасні речовини, переходити в бомбосховище”, – Сергій реконструює події першого дня повномасштабної війни для ДСНС Гостомеля – і свого другого дня народження.
Рогаль із водієм Сергієм Федоренком та начальником Русланом Кошовим проїхали метрів триста, як по них почали стріляти з вертольота. Це сталося настільки раптово, а вогонь був таким шквальним, що Сергій подумав: “тут буде капут”.
За якийсь час він отямився в кабіні і не побачив ані водія, ані начальника. Подумав, що ж без нього робитимуть? Потім побачив на склі отвори від куль.
“Болю не було. Щось таке по лобі потекло. Я рукою, – Сергій показує рукою, як торкнувся і здивовано дивиться на долоню, наче 24 лютого 2022-го. – Червоне. Не зрозумів, що сталося. Хотів поворушити ногами, а ноги вже не діяли. Руками намацав телефон, витяг. Ще спочатку бачив. А потім уже все – чую звук, а не бачу, наче осліп. Думаю: кому ж я дзвонив?
До брата старшого подзвонив, кажу: «Якщо що, ти знатимеш, де я». Я геть із життям попрощався, не знав, що буде далі. Він хотів по мене з Житомирщини їхати. Кажу: «Не треба. Мене не буде, ще й тебе не стане»”.
Рятувальник чув, як
командир росіян казав: “Убивайте всіх, нікого в живих не лишати!”
По Сергієві, який так і сидів у машині, вистрелили. Може, думали, що він уже мертвий, і знущалися з тіла. Може, цілили в серце, а влучили в руку. Може, перевіряли українців: буде рух чи стогін – значить, добити. Що в головах у загарбників, не збагнути. Попри те, що в руці запекло, чоловік не скривився, не видав себе.
“Я думаю, вони ж усе бачили, як ми їхали на ту пожежу, – що ми без бронежилетів, що це пожежна машина. Їм було все одно, цивільні чи ні. Їхнє завдання – вбити всіх. Як зомбі, – згадує рятувальник. Рогаль змінив ставлення до сусідів із нормального до зневажливого: – Яке може бути ставлення [до росіян]? Інформацію треба трохи обдумати своєю головою. А вони не думають. Іти сюди, платити життями за ті копійки. Зомбі, не інакше. Тварини – і ті розумніші. А це зомбі! Їм сказали нас убивати – вони йдуть. За гроші йдуть. Унітази крадуть. Ну, де ще є таке паскудство?”
Понівечена росіянами пожежна машина Рогаля в Гостомелі
Понівечена росіянами пожежна машина Рогаля в Гостомелі
Окупанти познущалися і з пожежної машини: зняли шини, обмалювали її білими латинськими літерами V – одним із символів вторгнення. Понівечену “пожежку” Сергій побачив уже згодом на фотографіях та відео.
Згодом у Рогаля відмовили й руки. Далі його спогади – наче затерта звукова доріжка з платівки, уривчасті. Єдине, що не відмовило – вуха. Він чув розмову росіян: “Давай пожежних віддамо, вони все одно не житимуть”. Сергій тоді думав: усі троє тяжко поранені.
Росіяни наказали підняти руки тим, хто поранений у ногу. Оскільки нижні кінцівки не слухались, Рогаль думав, що вони ушкоджені. Якось спромігся підняти правицю.
“Ти що? Ти в руку і голову поранений, а не в ногу. Хочеш, щоб ми тебе добили?” – закричав хтось із ворожих солдатів.
Окупанти передали поранених українцям. Забирав рятувальників водій із частини – Рогаль упізнав по голосу. Чув і голос іншого Сергія, водія, – той кричав від болю.
Сергій Федоренко лікується в Німеччині. Попри те, що він того дня встиг якось пірнути під авто, дістав важкі ушкодження внутрішніх органів: шлунку, кишківника, сечового міхура (його довелося видалити, бо був пошматований), а також вибите плече – наслідок гальмування. У чоловіка з обох боків стоми: одна – для сечі, інша – для калу, розповідає Сергій Рогаль. Той навіть не може лягти на бік. Але може зробити кілька кроків.
А командир Руслан Кошовий загинув майже одразу – його просто розстріляли з кулемета на гелікоптері. Про це Федоренко розповів Рогалю.
Ще коли сидів у машині і не втратив зір, молодший сержант ДСНС намагався дотягнутися до командирського телефону на сидінні. Пристрій дзвонив, а на екрані: “дружина”.
Сергій і досі іноді спілкується з дружиною Кошового. Поховали командира лише торік: тіло росіяни забрали з собою і тільки минулої осені повернули.
“Руслану 13 лютого якраз 40 виповнилось. Він хотів, щоб у нього в частині все було ідеально: підбирав у команду людей, на яких зможе покластися. Хороший керівник і хороша людина. Дбав, щоб у підлеглих усе було добре. Він і пожартувати міг, коли треба”, – описує Сергій.
Руслан Кошовий і човен ДСНС його імені
Руслану Кошовому посмертно надали орден “За мужність” ІІІ ступеня і звання полковника. А його ім’ям назвали моторний човен ДСНС України.
Сергій Рогаль зараз теж кавалер ордену “За мужність” ІІІ ступеня. Живий.
Сергій Рогаль не пам’ятає, де йому робили першу операцію, в Ірпені чи Бучі. Із розповідей знайомих знає, що звідти вивозили під потужним обстрілом фактично з окупації. Він увесь час був без свідомості. Отямився вже в Німеччині в кінці березня. Чим його привезли у Фульду (місто в землі Гессен), не знає. Там ставили пластикову пластину в голову розміром із долоню, але вона не прижилась. Потім – реабілітація тривалістю майже рік уже в Байльштайні.
Сергій міг рухати тільки головою і трохи – лівою рукою. Тож лікарі допомагали йому відновити функції кінцівок. Щойно запрацювала права рука – відмовила ліва. Та зрештою він зміг сидіти у візку. Щоправда, весь час – у кімнаті. На вулицю вивозили всього пару разів.
“Ще, як дощ пройшов, виїжджав на балкон дихати. Запах такий – жити хочеться!”
Ставлення, говорить Рогаль, у німецьких шпиталях до поранених українців хороше, а найбільша проблема – мовний бар’єр.
Сергій Рогаль у шпиталі
“Як тільки отямився вперше, я не розумів, де я: на небесах чи на землі. Вони ще й говорять не по-нашому. Але нічого, потроху зрозумів, що то німецька. Я німецьку вчив у школі, але мало що пам’ятав. У мене ще ані телефона, ані документів. Медсестри давали телефони, але ненадовго. По пам’яті мамку набрав, брата і хоч почув їх. А мій смартфон мені прислали аж у липні!” – розповідає чоловік.
Лікар-німець радив, щоб Сергій розмовляв із рідними, але недовго, щоб не перенапружувався.
“Я спершу говорив із затримкою, наче довго роздумував, як загальмований”, – згадує Рогаль.
Пожежник із Гостомеля перебував у шпиталях у Німеччині в статусі біженця – адже не військовий, та й документів не мав. Йому зробили тимчасове посвідчення особи. А ще Сергій устиг полежати в… будинку для людей похилого віку, бо в аналізах знайшли інфекцію. Інші заклади не хотіли його брати.
“Я там говорив із завідувачкою, казав, що мені ж якось ноги потрібно розробляти. А вона мені: «Ми тобі лікарня чи що?» – пригадує Сергій. – Ото лежиш і тільки їси”.
Після реабілітації Рогаль повернувся в Україну. Їхав на “легковушці” – про таку машину змогла домовитись із німецькими волонтерами реабілітолог із Вінниці Ольга Свист, яку в соцмережах знайшли Сергієві родичі.
Сергій радів, як дитина, бо ж їде додому. Із польського кордону його забрали вже на транспорті ДСНС.
У кінці січня 2023-го вперше після поранення побачив батьків і брата.
“Відчуття таке, наче заново народився. Вони плакали. Бо ж не знали, в якому я стані. Батько кілька днів налаштовувався, звикав до мене”.
Сергій Рогаль після операції, із пластиною в черепі
А ось діти-підлітки не плакали, трималися.
“Я, коли їх побачив, сам плакав – капець. У мене сльози текли, – і зараз схлипує чоловік. – Побачив, як син підріс. Пам’ятаю, як купував йому маленькому взуття. А зараз у нього вже такий розмір, як у мене. А що буде далі? Донька піде вже в 11-й, випускниця, а малий – у дев’ятий”.
У лікарні у Вінниці Сергій пробув із пів року. Там йому поставили пластину в череп, нарешті вона прижилась, а ще випрямляли пальці на ногах, бо розігнути їх інакше чоловік не міг. Спиці, що тримали стопу рівною, виймали без наркозу, і рятувальник не відчував болю.
У Вінниці медики вже активніше, ніж за кордоном, зайнялися реабілітацією Рогаля. Там уже він стояв і біля шведської стінки.
Сергій Рогаль у шпиталі
“Зробив перші кроки, й аж наче у ступні тепло. Кров же циркулює”, – згадує пожежник з усмішкою.
Сергій лікувався у ще двох шпиталях, державному і приватному. Перший не сподобався, а в другому його “розбурхали трохи”, але вартість реабілітації там непідйомна для родини. А вже від жовтня 2023-го перебував на реабілітації в Циблях, де розташований державний медико-соціальний центр ветеранів війни.
“Мені тут дуже подобається, – розповідав Рогаль під час перебування в Циблях. – Бачу значний прогрес. Тут молодці, ставляться добре. Зранку приходить масажист. М’язи постійно тримає в тонусі, напружені. Я на бік почав повертатися на ліжку! Бо досі тільки на спині лежав. Не так давно пітніти почав. Ще займаюся на шведській стінці, біля неї і перші кроки зробив”.
Він і заново писати вчився: потрібно було написати рапорт на отримання нової зарплатної картки.
Сергій Рогаль…
…і його прописи
“Мені потім показували відео, то в нашу частину влучила міна, все потрощило. Ніхто не знає, може, мене б і зовсім не стало, якби тоді не поїхав [на гасіння пожежі]… То я чекав, коли мама приїде, аби написала за мене рапорт. Дуже на себе злився: усе вже міг робити, а підпис поставити – не виходить. Такі психи були, капець. Папірчик кинув, плачу, мене всі жаліють, а я кричу: не жалійте мене!”
Читайте також:
“Голлівудська історія” морпіха Михайла Ротаря: з Маріуполя через полон, тортури і два теракти назад в ЗСУ
Сергій показує прописи, де старанно виводить кожну букву. Той рапорт став для нього своєрідним уроком: “психи” не допомагають, а м’язи ще більше “бере” спастика. Натомість найменший успіх у нових-старих навичках долає адреналіну, а ще – оптимізму.
“Найгірше – коли лежиш і не їздиш. Усіляка дурість у голову лізе. Руки опускаються, не хочеш ані жити, ані щось робити. А так поїздив, побачив, що є хлопці в набагато гіршому, ніж у мене, стані. Треба рухатися вперед. І потім їм розповідати, що треба якось рухатися вперед, щоб у них були кращі емоції.
Я по собі побачив: коли з позитивом, то й ноги краще розробляються, і руки. Чую: у лопатці хруснуло, давай далі! Тільки не перевантажитися, щоб не відмовило знову, – розповідає Сергій і всміхається: – Я сам бачу: по-маленькому, але піде”.
Сергій Рогаль у шпиталі
На зміну погоди в нього болить голова, причому більше – ліва половина, хоча поранена – права.
На сонці Рогалю теж довго не можна залишатись – пластина нагрівається, у голову пече, це вкрай неприємно.
Сергій у шпиталі дотримується певного розпорядку дня: масаж, письмо, вправи, заїхати до інших пацієнтів. Час минає швидко, на відміну від періоду, коли він постійно лежав.
За обідом обговорюють новини: що прочитали, що кому побратими з фронту розповіли. Адже в шпиталі лікуються і поранені військові.
Сергій Рогаль із військовими дивляться телевізор
По телевізору Рогаль намагається дивитися мультфільми чи комедії – покращує собі настрій, як може. При цьому, каже Сергій, новини про чергову “бавовну” в Росії на нього діють не гірше.
Сергій намагається всіляко підтримувати “важчих” хлопців. У сусідній палаті – боєць, якому спину посікло уламками. Колісним кріслом користується, а чи ходитиме – хтозна: ноги худнуть, м’язи атрофуються.
Через одну кімнату – воїн, який втратив праву ногу, бо наступив на міну, а в лівій – перебита кістка від ступні до коліна, яка ледве тримається завдяки вживленій пластині. Ще одному вкорочували кістку в нозі, аби не було гангрени через важке поранення, і кінцівку помалу витягують, це довго і боляче…
“А тут лежить Гриша, – показує Сергій через стіну. – Руки-ноги є. А вибухова хвиля була, відкинула його, контузія сильна, пошкоджені 70% мозку. У квітні два роки як. Він лежачий. Рукою й ногою потроху ворушить. Але не говорить. Як його «запустити», щоб позитив був, я не знаю. Він багато відео дивиться, йому то мама вмикає, то дівчина”.
Від початку літа Сергій уже на реабілітації вдома – з Циблів його виписали, каже, “не змогли довше тримати”.
Має вдома так само чіткий розпорядок, як і в шпиталі. Відновлюватись йому допомагають мама та хрещена. Батько зробив спеціальну драбину і поставив у дверній коробці замість шведської стінки. У дворі – саморобні бруси.
Сергій Рогаль у шпиталі
Рідні допомагають Сергієві також і оформити інвалідність, аби мав хоч якісь виплати.
“Реабілітація потихеньку йде. Ще не ходжу, але дуже хочу”, – ділиться новинами Сергій.
Рогаль понад усе хоче, щоб закінчилася війна, аби не гинули українські захисники.
“Зі знайомих Левківський Вітя ще в АТО загинув, коли виходив із Дебальцевого. Його розстріляли… Із сусіднього села чоловік був на бензовозі, влучив снаряд, чоловіка нема, він у нашій пам’яті хіба залишився. Вважається зниклим безвісти. І зниклих безвісти серед земляків нема…”
Так само палко, як і про мир, Рогаль мріє піти на своїх двох гуляти з дітьми. Зводити їх у зоопарк чи аквапарк.
“Небагато, але мені більше й не треба. Потроху відновлюватимусь, такі плани”.
Сергій Рогаль у шпиталі
Сергій про себе вважає: він наче вдруге на світі живе, бо ж “не закопали”.
“Я в комі був, і мені ввижалося, що я в білій-білій кімнаті – думав, Бог там. Коли йде по коридору щось біле, підходить ближче, а то – два янголи, в білому теж. Тільки з крильми, і крила білі. Кажуть: твоя дорога ще не пройдена, йди назад.
-Ще мені ввижалися терези, де на одній шальці – хороші справи, на іншій – погані. І що переважить, таке в тебе й майбутнє: у рай або в пекло. Я не вірив до того. А після того повірив у Бога. Всі ми так чи інакше віримо”, – каже врятований.
Читайте також:
“Більше правди. Рожеві шмарклі не наближають перемогу”. Велике інтерв’ю з важко пораненою Андріаною Сусак
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
