автор: Марина Ткачук
фото надані героями матеріалу, пресслужби 110 ОМБр та з відкритих джерел
Ці хлопці знали в Авдіївці та на її околицях кожен кущ і кожну дорогу. Протягом двох років — фактично, від моменту свого створення — 110-та окрема механізована бригада ЗСУ імені генерал-хорунжого Марка Безручка обороняла Авдіївку. Бійці “стодесятки” працювали у надскладних умовах, під авіабомбами та шквальним вогнем ворога, який не шкодував життів та ресурсів на взяття міста.
У середині лютого хлопці вийшли з Авдіївки, а наприкінці лютого — поїхали на свою першу ротацію. І тепер, на відновленні, мають трохи часу, аби згадати пройдений бойовий шлях.
У великому інтерв’ю “Новинарні” розвідники 110 ОМБр “Історик” та “Бетер” розповідають про оборону Авдіївки — свої героїчні, трагічні й кумедні моменти. Коли росіяни помилялися дверима, заходячи “в гості” з сусідньої позиції. Коли в полон потрапляли напівсліпі зеки і тупі непальці. Коли ворог намагався проникнути в місто через водопровід і каналізацію. Коли тіла наших загиблих солдатів були використані окупантами як “приманка”. Про те, як важко було прикривати відхід із міста. І про багато іншого.
Відео:
“Коли наша бригада формувалася, на багатьох її документах і шевронах вказувалася назва цього міста. Тому Авдіївка — це вже маленька батьківщина нашої бригади. Можна сказати, наше ППД (пункт постійної дислокації – “Н”). Це дім, із яким весь час становлення бригади пов’язаний”, — заступник командира розвідувального взводу 110 ОМБр на позивний “Історик” згадує місто, яке обороняв разом із побратимами, і зі щемом визнає: залишати його було хлопцям боляче.
Стела на в’їзді в Авдіївку із західного боку, 2023 рік. Фото: 110 ОМБр
“Але ж подальша оборона Авдіївки загрожувала великими людськими втратами, що було неприпустимо. Для збереження особового складу ми й відійшли на підготовлені рубежі. Але місто ми ще повернемо — це безсумнівно”.
Історик, як і більшість бійців бригади — доброволець 2022 року, військового досвіду раніше не мав. Позивний отримав від побратимів, бо має історичну освіту. Тепер він не вивчає історію, а пише її.
“Кожен із нас зробив свій вибір: дія або бездіяльність. Хтось бере безпосередню участь у боротьбі, хтось зовсім не допомагає — і це також вибір, це також залишається в історії. Відповідно, всі ми — її частина. Просто в різний спосіб. Адже зараз відбуваються грандіозні історичні події, що стосуються виживання нашої держави”, — каже Історик.
Позивний “Історик”
Розвідник зізнається: коли прийшов у Збройні сили, схоже, відкрив у собі те, що було закладено в ньому від природи: “Я просто не знав, що воно в мені є. Є речі, які комусь вдаються, а комусь — ні. І ти до кінця сам можеш не знати, на що ти здатен.
Тим, хто про себе каже, що “не народжений для війни”, можу відповісти:
ти й не знаєш, для чого саме народжений. Це треба спробувати!”
Розділ української історії під назвою “Оборона Авдіївки”, у який Історик вписав своє ім’я разом із побратимами, почався два роки тому.
“Коли ми заходили в Авдіївку, була ніч, — пригадує розвідник. — ми їхали підрозділами, невеликими групами. І в’їжджали просто в стіну вогню. Фосфорні снаряди, так звані “люстри”, виходи “градів”… Ми їхали у невідомість”.
Позивний “Бетер”, командир розвідувального відділення 110 ОМБр, тут уже воював — ще у 2016 році.
“Мені на цьому напрямку працювалося спокійно — все знайоме. Я пам’ятаю Авдіївку ще такою, якою вона була до знищення. Місто, де ще жили люди”, — розповідає командир.
Позивний “Бетер”
У “минулому” житті “Бетер” — водій-далекобійник та ветеран АТО. До “стодесятки” він потрапив не від самого початку повномасштабки, дещо згодом, але служить із задоволенням: “Тут братство і немає випадкових людей. Ведеш хлопців у бій і розумієш, що тобі спину прикриють. У нашому підрозділі всі максимально вмотивовані — всі знають, чого вони сюди прийшли”.
Поки росіяни тиснули на флангах, стискаючи кліщі навколо прифронтового міста та передмість, в Авдіївці ще жили собі люди. Але позиції військових та цивільні будівлі ворог щедро крив артилерією. Тож спершу в Авдіївці лишилося близько трьох тисяч осіб (проти 30 тисяч до війни). А згодом, уже в лютому 2024-го — близько 900 осіб.
Руїни в Авдіївці, листопад 2023 року
“Люди виїжджали, випускаючи свійську худобу в поля, — пригадує Історик. — Було таке перший час, що свині й корови приходили до нас на позиції. Але найбільше мені запам’ятався момент: дивишся в поле, навкруги — дим, прильоти, вирви, так званий місячний пейзаж. А посеред поля просто пасеться корова. Яким дивом вона вижила? Це як якийсь пагін життя посеред смерті”.
Історик наголошує: спроби росіян захопити Авдіївку тривали всі два роки широкомасштабної війни.
“Ми добре знаємо Маріуполь, Попасну, Сєвєродонецьк, Бахмут. Про Авдіївку весь цей час не те, щоб не мовчали — не говорили особливо. Але потрібно розуміти, що жорстокі бої за місто велися весь час. Просто це не висвітлювалося в деталях. Росіяни тиснули і постійно змінювали тактику. Вони — сильний противник, який дуже добре адаптується. Моментами навіть краще, ніж ми. Часто вони переймають у нас якийсь досвід. І те, що ми використовуємо проти них, вони використовують потім проти нас. Це жорстокий противник, у них немає нічого людського, але з військової точки зору недооцінювати їх точно не варто”, — наголошує розвідник.
На початку повномасштабного вторгнення росіяни теж активно використовували артилерію. Йшли маршами, колонами. У них була тотальна перевага в ресурсах, і росіяни просто використовували так званий вогняний вал. Вибивали, випалювали нас із наших позицій, пригадує Історик.
На позиції бригади імені Марка Безручка під Авдіївкою. Фото: 110 ОМБр
“Згодом був період, коли, особливо в нашому секторі, масово почали детонувати склади противника. Щодня це можна було спостерігати. Це був загальний пазл стратегічної операції нашої армії. Це дуже вплинуло на інтенсивність ворожих обстрілів, їх стало менше. Бо раніше в мене складалося враження, що вони взагалі не звітували за снаряди. І гатили куди-небудь, просто аби стріляти”, — зауважує розвідник.
Далі, за словами Історика, з боку агресора пішла тактика штурмів малими групами. А за нею — “ера” БПЛА та FPV – дронів.
Читайте також наші репортажі 2021 року, часів ООС:
Авдіївка під вогнем російської артилерії
Москалі шукали будь-які можливості узяти місто. Не гребували й дуже екзотичними способами, як для військових.
“Наші оборонні укріплення стояли в них, як кістка в горлі. І росіяни шукали варіанти, як обійти, як подолати ці лінії. Авдіївка — це промислова зона, тут багато заводів, розгалужена мережа трубопроводів. Тож противник почав використовувати старі підземні комунікації, каналізацію, труби різного промислового масштабу, щоб переміщувати свій особовий склад. Операція “Гівно”, одним словом.
Російський військовий у тій самій трубі в Авдіївці
Труби в кращому разі сягали в діаметрі метр двадцять. А лізти по цих трубах — зігнувшись, на колінах, рачки — потрібно було по три кілометри.
Потім полонені нам розповідали: серед них були випадки самострілів. Тому що по 18, 20 і більше годин потрібно було по пояс у воді під землею лізти. Це ж каналізація. Там і по екскрементах вони не гребували повзти. У засобах індивідуального захисту, в протигазах. Не знаю, як і чим можна умотивувати особовий склад, щоб відправляти його на смерть у замкнений простір, в темряві і лайні.
У них були спеціальні групи, які в потрібній точці, досягнувши міста, мали зробити отвір у трубі. І вже там противник мав вилізти назовні. Це дещо ускладнило нам роботу. Адже вони могли вигулькнути в будь-який момент. Навіть якщо ти володієш картою комунікацій, є ж певна павутина труб, і росіяни можуть вилізти в будь-якій точці. Чи ми цьому намагалися протидіяти? Так, вели постійний моніторинг периметру, наші дрони висіли… Але все одно було важко спрогнозувати, а де вони вилізуть сьогодні”.
Руїни в Авдіївці. Фото: 110 ОМБр
Історик ще раз наголошує: ворог шукав будь-які варіанти, щоб пробитися в місто. Адже біля Авдіївки довгий час лишалися відрізки лінії бойового зіткнення, які стояли нерухомо з 2014 року.
“Противник там жодного метру не взяв за два роки, жодного метру!”, — наголошує розвідник.
Читайте також:
“Вампір” під Авдіївкою. Як працює реактивна артилерія 110 ОМБр. ВІДЕО
Неодноразово Історику доводилося брати участь у допитах полонених ворогів, а таких бійці 110 ОМБр щодня мали чимало.
“Кого тільки там ми не бачили! Під Авдіївкою, мабуть, побували представники усіх малих народностей Росії — стандартні вже буряти, калмики, тувинці, якути, комі.. Зустрічали й більш далеких залітних птахів — таїландців, індійців. Але найбільш екзотичним на моєму досвіді був громадянин Непалу, який говорив лише ламаною англійською. І навіть не розумів, у якій країні знаходиться.
Той самий полонений непалець
Хронічно хворі, часто психічно нездорові — був кадр із сімома судимостями, ще один — сліпий на одне око (друге бачило на 30% відсотків). Часто траплялися полонені з інвалідністю. Але всі вони дуже грамотно опрацьовані російською пропагандою”, — пояснює Історик.
Ворожі позиції подекуди розташовувалися дуже близько, будинок до будинку. “Через це
траплялися смішні ситуації: росіяни стукали в наші двері й питали, чи тут свої.
Бо звернули не там і заблукали. На цьому, правда, їхні пошуки й закінчувалися”, — пригадує Історик.
Бетер також розповідає кумедну ситуацію, коли на одну з наших позицій прийшов приблуда-росіянин із двома баклажками питної води. Ще й з порога, не розібравшись, почав командувати: мовляв, “поді, помогі мнє”.
Хлопці його гостинно прийняли, звісно. “Ну хоч води вам приніс, добру справу зробив”, — виправдовувався полонений.
Читайте також:
Під Авдіївкою 47 ОМБр своїм дроном привела у полон російського зека, який воював з іконою на плечі. ВІДЕО
Фото: 110 ОМБр
Історик добре пам’ятає той день, коли почалася генеральна операція росіян із захоплення Авдіївки: 10 жовтня 2023 року.
“Тоді вони кинули колони. Я лише двічі в житті бачив таку кількість особового складу противника одночасно. На танках, БТРах, батальйонами вони просто перли на місто. Ми зрозуміли, що вони взялися за це серйозно”.
Місто Авдіївка на мапі DeepState станом на 10 жовтня 2023 року
Знищена російська бронетехніка біля Авдіївки 10 жовтня 2023 року. Фото: Головнокомандувач ЗС України / CinC AF of Ukraine
Те, що противник зробив з Авдіївкою після чотирьох місяців наступальних дій, хлопці описують з болем.
“Це не піддається ніякому ні людському, ні військовому поясненню, — каже Історик. — У час, коли ми планово залишали місто, його вже не існувало. Залишилася тільки площа на географічній мапі, яку Авдіївка займала. Це просто суміш битої цегли та залізобетону, суцільні руїни. Це місто без населення, місто-привид.
Не вкладається в голові, скільки сил і ресурсів російської армії було зосереджено тут, і яку кількість особового складу вони були готові втрачати. Покласти дві дивізії, щоб на день народження Путіну подарувати місто-привид?
Наслідки авіаудару по АТБ і пункту незламності в місті Авдіївка 8 лютого 2024 року. Фото: тг Муса Магомедов
За офіційними даними, росіяни втратили в Авдіївці загалом 47 тисяч особового складу (із них близько 17 тисяч осіб убитими, решту — пораненими й полоненими – “Н”). Ми щодня бачили ці шалені масштаби. Дані від полонених також свідчили: нерідко бувало, коли на підсилення противнику прибувала рота, а через три дні від них лишалося то 19 осіб, то 8. Це 10 чи 20 відсотків за три дні. А таке відбувалося щодня”.
“Їде їхній танчик, подривається на міні, а наступні — просто об’їжджають його і пруть уперед. Піхота їхня, та, що була покошена, знищена — вони йдуть по трупах, просто йдуть по своїх. Що в людини має бути в голові, щоб таке робити? Хіба ти не бачиш, по чому ти йдеш?”, — дивується Бетер.
На стабпункті 110 ОМБр
Зовсім інакше ставлення до загиблих у наших військових — неодноразово розвідники ризикували життям, щоб забрати з поля бою полеглих побратимів.
Ворог знає, наскільки це важливо для наших бійців. І тому росіяни часто використовують тіла загиблих українських воїнів як “приманку”. Так московити влаштовують засідки, обстрілюють евакуаційні групи.
Історик згадує ситуацію, як тричі поспіль із хлопцями поверталися на поле бою за загиблими. І тричі потрапляли під шквальний вогонь. На четвертий — пощастило: був дощ, погана видимість, і тіла вдалося забрати вже групі Бетера.
Історик із побратимами. Із бійців на цьому фото лишився живий тільки він
“Це найбільший мій страх, — зізнається командир відділення. — Я не так боюся загинути, як не повернутися додому. Лишитися там “зниклим безвісти”. За кожним своїм побратимом я горюю — сльози градом можуть литися. Але якщо він хоч і “на щиті”, але все ж повертається додому, якщо вдається його тіло привезти рідним, батькам — це єдине, що мене втішає у цей момент. Повертати побратимів з поля бою — питання честі для нас. І я би теж хотів, щоб і мене забрали звідти”.
У ніч проти 17 лютого головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський оголосив, що українські сили вийшли з Авдіївки, щоб зайняти оборону на визначених рубежах.
“Мені за весь час, за всю мою військову службу, найважче було 18 лютого. Перед тим, як наша бригада відходила на більш безпечні рубежі, у нас була крайня задача. І найтяжча, — пригадує Бетер. — Тому що ми забезпечували відхід з Авдіївки. І коли ворог виявив нас, що там ми є, він на нас не жалкував нічого — від міномета до авіації.
І в ті моменти, коли ти вирив собі “могилку”, лежиш у ній і розумієш, що вже все — ще секунда, і все. Коли осколки летять тобі в окоп, над головою свистить, за сім’ю всю згадуєш, прощаєшся, і в Бога віриш… І тут ми бачимо групу, і нам дають наказ знищувати ворога. Хлопці з таким задоволенням це робили! Так, нас потім знову почали утюжити, але ми все одно задоволені сиділи в тих окопах, розуміли, що ми молодці — всі ми неушкоджені, ворог не просунувся далі, все добре. Ми зробили більше, ніж могли — зберегли особовий склад. А місто все одно повернеться під наш контроль”.
Кадр відео 110 ОМБр
“Війна – це як гра в шахи, — додає Історик. — Будь-яка дія противника – ми маємо чимось відповісти. Вони взяли місто — нехай думають, що забрали у нас фігуру. Але прийде час, і ми в них заберемо своє. Це працює тільки так”.
Читайте також:
Сирський: Під час боїв за Авдіївку в російський полон потрапили 25 українських військових
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
