Київська міська рада підтримала рішення про перейменування вулиці Канальної на честь воїна, українського поета, автора пісень та громадського діяча Гліба Бабіча, який загинув на фронті.
Про у четвер, 18 січня, повідомив депутат Київської міської ради, волонтер, громадський активіст Олександр Погребиський.
«Сьогодні в Києві зʼявилась вулиця імені Гліба Бабіча. За це рішення проголосувала Київрада!», – написав він.
Раніше ініціативна група киян пропонувала перейменувати вулицю Канальну на честь Гліба Бабіча. Для цього навіть створили петицію.
Як писала “Новинарня“, наприкінці липня 2022 року стало відомо, що на фронті загинув воїн, бард і громадський активіст Гліб Бабіч.
Гліб Бабіч – із Миколаєва, поет, пісняр, музикант, бард. Учасник АТО/ООС. До 2019 року – прапорщик, командир взводу у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді ЗСУ.
Після звільнення із війська знайшов себе в громадському активізмі, зокрема в організаціях, які працюють із ветеранами війни та підтримують “Європейську солідарність” Петра Порошенка. Став співзасновником ГО “Брати по зброї”.
Гліб Бабіч на Марші захисників України
Із повномасштабним вторгненням росіян повернувся на фронт.
Бабіч – автор багатьох відомих пісень, зокрема “Подай зброю” (гімн 10-ї бригади “едельвейсів”), “Сила і зброя”, “Досить сумних пісень”, “Ті, що тримають небо над Різдвом”, “Свобода наче любов”, які виконує гурт Kozak System, “Хрест дебальцевський” тощо.
5 липня 2022 року Kozak System із солістом Іваном Леньом презентував велику композицію “Мольфар” на тему війни. Це був черговий вияв таланту Бабіча.
У 2019 році військовослужбовці 10 огшбр, з нагоди 205-ї річниці від народження Тараса Шевченка, прочитали на передовій вірш про уявну розмову із живим Кобзарем – автором його теж був “Лентяй”.
Також Бабіч – той самий Санта з ульотного новорічного вітання-2019 на БМП.
У лютому 2019 року Бабіч був гостем нашої програми “Фронт” – розповідав і про себе, і про справи на фронті.
За чотири дні до загибелі Гліб написав вірш про артилерію:
Коли смерть присяде на бруствер, спитає – “Ну що тут ти?”
Коли нас, як тісто, місить вогняний вал,
Я не стану смикати Бога – вийду в канал арти.
У піхоти з артою і Богом – зАвжди прямий канал.
Заглушаючи криком в рацію хрипкий голос війни,
Продиктую чарівні цифри, наче магічний код.
Скрипне радіо – “Прийняв. Тримайтеся, пацани”.
Решту слів не почую. Бо знову накрив “приход”.
Оживе на позиції стадо сталевих слонів,
Поверне свої хоботи в сторону наших бід.
І зайде у стволи із клацанням стиснутий божий гнів,
Для швидкої доставки – без декларацій і мит.
Навіть янголи завмерли в небі – як театральний зал,
Небо теж полюбляє сипати – снігом, градом, дощем.
Дочекалися. Наче кулак по всесвіту стукнув залп.
Другий, третій, а потім іще і ще.
А над нами небо луснуло наче віконне скло,
Аж земля підстрибнула, і трохи змінився ландшафт.
Смерть сиділа на бруствері. Більш немає. Змело.
Та зі стиснутих рук повернулася в серце душа.
“Що там, брате? Прийом? – Та все по плюсах, братан!
Так вломили, що вщент. І цілей більше нема!”
Що я ще відповім? Вклоняюсь тобі, арта!
Не дарма вас кличуть богами. Ой не дарма…
Ми публікувати чимало віршів і дописів Бабіча з гострою громадянською позицією, ось деякі з них:
Читайте також:
Невідомий Гліб Бабіч. Спогади
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
