Гліб Бабіч
активіст ГО “Справа громад”, військовий, поет, автор пісень, учасник АТО/ООС, до 2019 року – прапорщик у 10 огшбр ЗСУ, позивний Лентяй
Знаєте, ми всі в одному човні. Причому – у підводному.
Наш човен відрізнявся від звичайної субмарини постійністю і пасажирами. Тобто, ми знаходимося на ньому – всі, постійно і завжди. Командування і екіпажі змінюються, а інші живуть собі в відсіках. Як пасажири. І всі однаково підпорядковані розпорядку і ходу подій на глибині.
Вже рік як на цьому підводному човні був новий екіпаж з новим капітаном. У капітани на цей раз вибрали смішного матроса з самодіяльності. Багато хто заходився від сміху, коли він кривляв чинного капітана і офіцерів. Вони кричали «Красава!», коли він смішно наморщивши лоба показував героїчні сценки, як справжній капітан рятує підводний човен, і веде його у світлу щасливу даль.
Коли він очолив субмарину, разом із ним на місток зійшла вся команда самодіяльності. В якій були всі – від корабельного перукаря до третього помічника кока. І навіть один п’яничка-діловод. Раніше, під час передачі човна від екіпажу до екіпажу, він довго стояв біля стінки. Тому що човен – це вам не велосипед. І кожен повинен був ретельно пояснити зміннику, який вентиль де знаходиться, і в який бік його крутити, які з акумуляторів вимагають заміни, чому вибиває генератор, і який графік для повернення в базу і поповнення запасів.
Не кажучи про передачу всіх складних систем управління в командному відсіку.
Цей порядок був порушений лише один раз. Минулий екіпаж прийняв човен покинутим командою, в напіврозібраному стані, в момент несподіваної атаки противника.
Бог милував – екіпаж виявився досвідченим, в управлінні човном виявився тямущим, і відразу прийняв бій, попутно відновлюючи живучість. Не відразу, але вистояли – і пішли далі.
А ці, нові, виявилися безстрашні в своєму невігластві. На вмовляння пройти інструктаж по управлінню, і прийняти човен встановленим порядком – тільки весело реготали і кривлялися.
Вони обіцяли всім терміново показати мистецтво глибинного занурення.
З третьої спроби човен покинув гавань, попутно перерахувавши собою всі пірси й мілини. І рвонув у відкрите море, наплювавши на прокладку хоча б попереднього курсу.
Десь у невизначеному пункті субмарина зупинилася, і веселий екіпаж приступив до занурення. Вони-то були впевнені, що все це не складніше від велосипеда. Власне, нічим, складніше велосипеда вони в цьому житті не керували.
Човен не хотів занурюватися. У нього був запас живучості, і кожна система обладнана «захистом від дурня». Але все на флоті знають, що справжній дурень – легко обійде будь-який захист. І хтось відкрутив вентиля, після якого човен зітхнув, і почав потихеньку тонути. Той, хто відкрутив вентиль радісно волаючи побіг доповідати про перемогу. В процесі чого забув, що відкрутив.
Після радісної і зворушливої промові нового капітана по гучному зв’язку, окрилений екіпаж криворуких невдах приступив до роботи.
Навчити їх не було кому, та й до спроб це зробити вони ставилися з агресією і насмішками. Тому радісно крутили вентилі, клацали тумблерами і грали в «косинку» на бортовому комп’ютері. Човен то провалювалася на небезпечну глибину, то, як пробка, вискакував на поверхню в найбільш невдалий момент. То під днище суховантажів і танкерів, то під стволи чужих крейсерів.
Попутно, капітан зі своїми веселими офіцерами намагався домовитися з ворожою субмариною, яка давно висіла на хвості, в очікуванні зручного моменту. Для цього він наказав заварити торпедні апарати і прибрати торпедистів із відсіку.
Ворожа субмарина поставилася до цього з розумінням і відкрила швидкий вогонь з усього, чого могла.
Торпедисти, матюкаючись, зрізали криві зварювальні шви, накладені хліборізами, і продовжили відстрілюватися, відганяючи противника.
Атмосфера на капітанському містку була нервовою але бадьорою. Капітан міняв помічників при будь-якій спробі глибше вникнути в суть питань.
Спочатку вони не могли знайти прилади. Тому, що не знали, як вони виглядають. Потім знайшли, за допомогою колишнього електрика, але це мало допомогло. Що означають всі ці цифри – ніхто не розумів. Головне, було не зрозуміло – піднімається човен чи опускається.
Стернові чітко виконували команди капітана. Правда, вони не знали в який бік крутити штурвали, а слово «диферент» сприймали як лайку – але старалися.
Всі проблеми списували на попередній екіпаж. Навіть виникла легенда, за якою старий капітан вночі пробирався в рубку, плутав компас, зав’язував вузлом курс, відкручував гайки, заклинював стерно і гадив у штани своєму сплячому наступнику.
Потім було прийнято рішення вважати положення човна таким, яким сказав капітан.
Капітан сказав: «Ми піднімаємося» – і підняв перископ.
В перископі човна, який бадьоро йде на дно – нічого видно не було. Там було темно, як і належить на глибині.
Дивлячись у темряву, капітан бадьоро розповідав по корабельної зв’язку, що він бачить. Коли він дійшов до опису берега Австралії посеред Атлантичного океану – у відсіках багато хто напружився…
За тріском обшивки, що прогиналася від нештатної глибини – не всі розчули кашель. Це кашляв замполіт, який нещодавно повернувся з турпоїздки.
Дивним чином вдалося викинути на поверхню антену, і послухати, як з цим справляються на інших кораблях. Виявилося – так. Проблема існує.
Після чого, хоч і дуже повільно, човен все ж таки піднявся на поверхню. І хтось із помічників капітана, негайно продав половину запасів ліків команді італійського крейсера. Італійці посміхалися, і говорили «Gracias!», Що в перекладі, мабуть, означало «Давай ще!»
Але тут почали кашляти помічники капітана, і всі зрозуміли що справи кепські.
На кораблі ввели карантин. Правда, відповідну інструкцію прочитати було нікому. Тому просто задраїли люки всіх відсіків. Тепер ніхто нікуди не міг потрапити. У тому числі команда до за бойовим розрахунком – акумуляторники до акумуляторів, штурмани до карт, акустики до апаратів, механіки до двигунів, а всі разом – на камбуз, щоб якось поїсти.
Тільки торпедисти, що забарикадувалися в торпедному відсіку – продовжували утримувати ворожу субмарину на відстані.
Ні, люки, звичайно, тихенько відкривали, і з відсіку в відсік ходили, тому, що хочеться. Але ніхто, природно, не працював – тому, що за це можна було залишитися без грошей, або взагалі потрапити на гауптвахту.
Медичний відсік у паніці доповів, що кудись подівся весь аварійний запас медикаментів. На борту всього один термометр, а дезінфікуючий розчин – мабуть, помилково – випили.
З одним термометром доктор спробував з’ясувати ситуацію із хворобою і скласти хоч якийсь звіт для капітана. Але люки були закриті, а капітан по зв’язку прочитав лекцію про лікування самоізоляцією. А потім взагалі вирішили міряти температуру вибірково. Для оптимізму і поліпшення статистики. Доктор запросив допомогу. Йому передали привіт, невиразно пообіцяли заохочення, і відключилися назовсім.
Із західного курсу прибула рятувальна команда. Пропонувала різну допомогу, включаючи грошей на пожерти і медикаменти.
Рятувальників радо зустріли, сказали, що допомога дуже потрібна – але це не точно. І без будь-яких умов. Набрехали сім мішків гречаної вовни, запропонували зіграти в наперстки і поправки. Після чого здивовані рятувальники пішли геть.
Капітан то вибухав слізними, але панічними умовляннями, то сипав оптимізмом, і розповідав про рятівні заходи. Із динаміків лунали приголомшливі історії, як сота шлюпка йде за медикаментами і допомогою, яку ось-ось роздадуть. Допомогу ніяк не роздавали. Проте, все це можна було купити у каптерщика. Правда, ціна дуже кусалася.
Стара команда лаялася стародавніми морськими лайками і безкоштовно розносила по кубриках запаси продуктів та ліки з особистих аптечок. Їх звинувачували в піарі та баригуванні. Але продукти і медикаменти брали й гордо вживали.
У відсіках давились галетами, гречкою і тушняком – всім, що приносили, і чим встигли за звичкою запастися. Однак, дуже хотілося чогось свіжого. Хоча б борщу. Але камбуз, як і раніше, був наглухо закритий.
Все б нічого, але з вентиляції чітко тхнуло цим самим борщем і смаженою куркою.
Кок, який пробрався по вентиляції, виявив, що в командирському салоні бадьоро жеруть свіженьке. А готує їм один із помічників капітана – колишній торговець велюром і кухар за сумісництвом.
На кораблі мало не виник бунт, очолюваний днювальними по кубриках. Вони було почали всім все дозволяти і все ділити. Але виявилося, що всі й так не виконують заборон, а ділити, власне, вже немає чого.
Оскільки чергове занурення плавно перейшло в пікірування, капітан запевнив, що тепер точно буде все в порядку. Правда, доведеться затягнути паски. Але на паски всім дадуть грошей. В борг. А хто не може затягнути туго – тому допоможе боцманська команда.
І взагалі є план виходу з входу. Як тільки буде досягнуто…
Гучний удар сповістив про те, що досягнуто дно. Це був вже не перший раз. Але цього разу був значно потужнішим.
Капітан по гучному зв’язку голосно посміхався і пояснював, що це і є план. І що дно – це проміжна зупинка. Ще трохи роботи гвинтами, і субмарина на пузі доповзе до западини, в яку вже пірне так пірне.
Промова була приглушена шипінням трубопроводів що лопаються, дзвоном стріляючих гайок і заклепок та звуком, схожим на шум води, що проривається у корпус.
Капітан захоплено закричав: «Ось бачите!» – після чого нарешті накрився гучний зв’язок.
На ворожій субмарині загнали в апарат чергову торпеду, але почали припускати, що ми впораємося самі.
Народ вийшов із кубриків і за звичкою почав боротися за живучість корабля.
Заткнувши діри і заглушивши труби вони не складали інструменти назад. Вони чомусь тримали їх у міцних руках та не поспішаючи віддраювали люки у напрямку до командного відсіку.
А з динаміків ожилого зв’язку, лилася бадьора музика. «Ми впевнено піднімаємося вниз!» – говорив капітан проникливим здавленим голосом. «Дайте нам ще сто кабельтових!»
Пасажири плакали і кричали «ура».
А по темних коридорах вже пробиралися до своїх місць ті, хто знає різницю між «плавати» і «ходити».
Експеримент із пікіруючою субмариною добігав кінця.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!