автор: Наталія Лебідь
Починалося все багатообіцяюче: депутати в одностайному пориві захистили книжковий ринок України. 19 червня парламент ухвалив в цілому три важливі законопроєкти, покликані звільнити український культурно-інформаційний простір від російських впливів і стимулювати розвиток національних культурних індустрій.
“За” – понад 300, жодного голосу “проти” не було. Одностайність виявила і президентська фракція “Слуга народу”: “навіть Бужанський голосував”, не без іронії каже в коментарі “Новинарні” депутат від “Європейської солідарності” Володимир В’ятрович.
Але далі почалося щось незрозуміле. Два з трьох законів президент України підписав. Один – так і залишився без його автографу. Ба навіть більше, йдеться про те, що на цей третій закон глава держави спробує накласти вето. Ми кажемо “спробує”, бо терміни для законного вето вже вичерпані.
Про те, чому так сталося, яким є зміст законів і як ще можна підтримати українське книговидавництво – у нашому матеріалі.
З приводу змісту законів “Новинарню” консультує співкоординатор руху “Простір свободи” та громадський активіст Тарас Шамайда. Він же – один з їх розробників та активних лобістів.
Закон 7273-д забороняє концерти російських виконавців в Україні та відтворення їхніх фонограм і кліпів. Крім того, цей проєкт передбачає підтримку національного музичного продукту, збільшення частки української мови в радіоефірі, стимулювання трансляції україномовних дитячих та освітніх телепрограм.
Конкретніше, закон збільшує мінімальну частку пісень українською мовою в ефірі радіостанцій від 35% до 40%. А мінімальну частку ведення радіоефіру українською мовою збільшено від 60% до 75%. Дитячі телеканали зможуть використовувати 25% продукту українського виробництва замість 50% за умови, що 100% їхнього мовлення відбувається українською мовою.
Щодо так званих “хороших росіян”, то їхні концерти можуть бути дозволені, але за ряду умов.
“Якщо російський співак не належить до «чорного списку» осіб, що становлять загрозу національній безпеці України, і не здійснював антиукраїнських дій, він має шанс потрапити до «білого списку», на учасників якого заборони не поширюватимуться. Щоправда, для цього йому доведеться офіційно підписати документи, за які в нинішній Росії гарантована кримінальна справа. А саме – заяву в СБУ щодо підтримки територіальної цілісності України, засудження російської агресії, заклик до Росії негайно її припинити тощо”, – пояснює Шамайда.
Тарас Шамайда. Фото: УКМЦ
Наступний закон має номер 6287, і він вже підписаний президентом так само, як і 7273-д.
Цей документ став продуктом співпраці ініціативи з владою і ще на етапі розробки здобув широку підтримку в парламенті. Його співавторами були аж 64 народних депутати з усіх фракцій і груп, крім “ОПЗЖ”. У листопаді 2021-го законопроєкт зареєстрували, а в січні 2022-го за нього проголосували в першому читанні.
Цей закон передбачає державну підтримку книгарень, що продають книжки українською мовою, а також державні сертифікати на купівлю книг для дітей. Саме непідйомна орендна плата є ключовою проблемою для розвитку книготорговельної мережі. А тому держава бере на себе зобов’язання компенсувати книгарням оренду.
Для цього книжкова крамниця має використовувати РРО, тобто працювати легально та продавати книжки лише українською мовою та / або мовами ЄС чи корінних народів України й не продавати книжки, випущені в Росії. Це – дві головні вимоги. Також крамниця має продавати саме книжки (80% від усього асортименту), а не супутні товари, і бути книгарнею, а не складом (мати великий торговий зал з доступом для покупців).
Крім того, закон передбачає, що на кожну дитину при народженні та при досягненні 14-річного віку держава видаватиме сертифікат на купівлю книжок. Батьки зможуть на цей сертифікат купити україномовні книжки українських видавництв у легальних видавців чи книгорозповсюджувачів на суму близько 700 грн. Ця програма також має працювати від початку 2023 року.
Читайте також:
Президент підписав один із “книжкових” законів. Громадськість наполягає на обох
Парадоксально, але факт: закон 6287 – єдиний в обоймі, який передбачає додаткове навантаження на державний бюджет. Цей момент могли використати для того, щоб поставити його на паузу, але, тим не менш, він підписаний президентом.
Натомість законопроєкт 7459, “безкоштовний”, який забороняє імпорт видавничої продукції з Росії та Білорусі, став тим каменем спотикання, який може завдати репутаційних збитків українській владі. Саме його Зеленський досі так і не удостоїв підписом.
Законопроєкт 7459 забороняє ввозити видавничу продукцію з Росії, Білорусі й тимчасово окупованих територій. На книжки, випущені на окупованих територіях до окупації, цю заборону не поширено.
Ще важливий момент: закон забороняє друк, ввезення й поширення книжок, авторами яких є громадяни Російської Федерації. Ця норма поширюється на всіх, хто був хоч якийсь час громадянином РФ після 1991 року, окрім тих, хто став громадянином України та позбувся російського громадянства. Ця заборона стосується саме громадян РФ, а не СРСР чи Російської імперії.
Іншими словами, любителі російської класики можуть спати спокійно: Пушкіна або Толстого вони, як і раніше, зможуть купити й прочитати в оригіналі. За умови, що таке видання здійснено не в РФ або РБ.
“В Україні вільно друкуватимуть оригінальні твори й українських, й іноземних авторів будь-якою мовою, зокрема й російською. Ніхто не забороняє видавати вже згаданих тут Пушкіна чи Толстого. Чи ввозити такі твори з будь-яких країн, окрім Росії й Білорусі”, – уточнює Шамайда.
Закон, як бачимо, виписаний гранично ясно. То що з ним не так з точки зору Банкової? За висновком В’ятровича В’ятровича, основний супротив підписанню закону чинить міністр культури Олександр Ткаченко.
І це доволі дивно, адже спочатку міністр підписав листа про те, що закон необхідно підтримати.
Коли за закон проголосували понад 300 депутатів, на сайті міністерства вийшов коментар Ткаченка про те, яка це велика перемога. Але відомо, що вже після цього Ткаченко написав листа на Кабмін про те, що на закон треба накласти вето.
Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко на брифінгу. Фото: МКІП
Громадські активісти звертають увагу на недавній “дивний” брифінг міністра Ткаченка. За його словами, Мінкульт підтримує заборону ввезення будь-якої друкованої продукції з РФ, однак питання щодо друку російських авторів нібито належить до прав і свобод, гарантованих Конституцією.
“Тому це питання має бути врегульовано і унормовано. Складанням «чорних списків» має займатися СБУ, і воно має стосуватися всіх сфер культурного життя, щоб не було різночитань і всі дотримувались закону”, – зазначив Ткаченко.
Водночас міністр наголосив, що він проти складання “білих списків”. «Всі, хто не під забороною, з ними можна працювати, але не ускладнювати це додатковими списками російських культурних діячів, які теоретично можуть продовжувати у нас роботу”, – сказав Ткаченко.
Така позиція очільника Мінкульту внесла деяке сум’яття в настрої працівників відомства. За повідомленнями інсайдерів, у МКІП скандалять, оскільки частина людей не зрозуміли, чому міністерство спочатку брало участь у розробці цього закону, і потім здійснило різкий розворот.
“Не думаю, що міністр Ткаченко діє в інтересах російського книжкового ринку. Навряд чи він має там фінансовий зиск. Мова йде про ідеологічний супротив тому, щоб в Україну не потрапляла російська книжка. Радше можна говорити про неподолану русофілію пана міністра, аніж про бажання заробити на цьому – для “заробітку” немає можливості. Якраз тому позиція Ткаченка і абсурдна, бо якби ще йшлося про можливість заробити, це було б огидно, але принаймні раціонально”, – розмірковує в розмові з “Новинарнею” Володимир В’ятрович, депутат від “Європейської солідарності” і колишній голова УІНП.
Виступ Володимира В’ятровича у Верховній Раді. Фото з ФБ
Проте тут дещо не сходиться: якщо Ткаченко дійсно страждає на “неподолану русофілію”, то чому вона не завадила йому підтримати закон 7459? Адже міністр його таки підтримав, а тепер схиляє президента застосувати право вето.
“Якщо за 15 днів після голосування президент не застосував вето і не підписав закон, закон все одно вважається схваленим. Будь-коли глава держави не може застосовувати вето”, – роз’яснює Шамайда.
Крім того, не забуваймо, що закон підтримали понад 300 депутатів. А такої кількості голосів достатньо, щоб подолати президентську заборону.
Подейкують, у Ткаченка є союзник в особі Мін’юсту та його керівника Дениса Малюськи. Міністерство юстиціїнібито хоче впхати у цей закон мову меншин (а фактично – російську), а ще – щоб цей закон діяв тільки на період воєнного стану. Хоча закон стосується книжкового ринку та держави-агресора, і часові обмеження тут ні до чого.
Натомість закон 7459 підтримує Міністерство економіки: там якраз підкреслюють, що його впровадження сприятиме підйому книжкової галузі.
“Блокуючи російський ринок, закон створює умови для розвитку українського. Бо раніше, навіть якщо існував український аналог якогось перекладу, громадяни купували російську версію, бо вона була дешевшою, а росіяни просто заливали нас своєю продукцією”, – коментує В’ятрович.
Він додає:
підтримка або протидія закону про книжковий імпорт стане справжньою перевіркою для Зеленського.
“Це перевірка на щирість для президента – чи дійсно він є тим патріотом, за якого себе видає”, – зазначає В’ятрович.
Нагадаємо, що зараз велика кількість культурних діячів та громадських ініціатив вимагають від Зеленського дати зелене світло закону 7459, тож м’яч – на його полі.
“Закон про заборону російських книжок ніби й корисний, але чи здатні ми забезпечити його виконання, коли у нас фактично частини кордону немає? І що робити з попитом на ці (російські) книжки? Адже він таки є”, – нагадує в розмові з “Новинарнею” видавчиня Ірина Голуб (видавництво “Залізний тато”).
Ірина Голуб. Фото з ФБ
“Держава має діяти не фрагментарно, а системно, створювати для підприємців умови, правила гри і забезпечувати їх виконання, тоді буде якийсь ефект від цих дій. До того ж, має бути візія, чітке уявлення про те, як книжкова сфера як частина загально-культурного простору здатна продукувати і ретранслювати сенси, спільні цінності, які будуть об’єднувати довкола себе маси. Поки цього немає, подібні закони – чистої води популізм”, – переконана вона.
Письменниця Євгенія Кононенко зауважує, що книжковий ринок – це не в останню чергу і купівельна спроможність населення. Якщо у останнього (а тим більше в умовах війни) не буде грошей – книжки злетять на самісінький вершечок піраміди Маслоу, тоді як її підніжжя утворять більш нагальні потреби.
Ірина Голуб із цим не зовсім погоджується, зауважуючи, що на розвиток книжкової галузі впливає не тільки бажання читачів поповнювати домашню бібліотеку.
“Як на мене, закон про відшкодування книгарням і видачу сертифікатів на купівлю книжок досить точковий і мало вирішує проблеми українського книговидання. От була можливість витратити «ковідну» тисячу на книжки, і багато українців так і зробили, але як це суттєво вплинуло на ринок?” – запитує вона.
“Українську літературу підтримувати треба, але тут потрібен креативний підхід, а не просто гроші книгарням”, – продовжує дискусію Кононенко. Вона вказує на те, що на українському книжковому ринку відсутні цілі жанри, причому тут йдеться як про оригінальну, так і про перекладну літературу.
Євгенія Кононенко. Фото з ФБ
“Я не раз пропонувала видавцям перекладати з французької релігієзнавчу та езотеричну літературу, але це нікого не зацікавило. А є й інтелектуальна література, філософська, є гостросюжетна література, є наука, зрештою. Чи представлено все це в українських оригінальних творах та українському перекладі?” – цікавиться Кононенко.
Таким чином, після купівельної спроможності вимальовується проблема номер два – наявність висококласних перекладачів та “нюх” видавництв на твори, які варті перекладу. І це не така дрібниця, як може видаватися на перший погляд.
“Для початку треба перекласти українською все те значиме та вартісне, що виходило в СРСР за останні 70-80 років, зокрема, іноземну філософію або класику. У нас, для прикладу, тільки пару років, як українською перекладено «Утрачений рай» Джона Мільтона. Школу перекладу ще також треба напрацювати”, – говорить Дмитро Вахнін, засновник “Книжкового гамазею” (дистриб’ютора, котрий вийшов на ринок розповсюдження книжок кілька років тому).
Дмитро Вахнін. Фото: https://chytay-ua.com
Не варто забувати і про ринок електронної книги.
“Російську літературу продовжуватимуть скачувати в інтернеті, – переконана Євгенія Кононенко. – Люди б охочіше купували електронні книжки, якби у нас був розвинений цей ринок. Але щоб створити електронну книжку, треба також попрацювати – просто «закинути» в мережу текст не достатньо”.
В Україні електронна книжка ще не так активно прижилася – дається взнаки завелике піратство, вважає Вахнін. Та й самі видавництва менш охоче йдуть на діджиталізацію свого продукту, бо тут треба забезпечити і авторські права, і захист від піратів.
“Але така ситуація не тільки в Україні. По всьому світу частка електронних книг не перевищує 25-27%. Натомість ростуть аудіокниги, але і це поки що не про нас”, – додає Дмитро.
Продовжуючи перелік того, над чим також слід попрацювати, Євгенія Кононенко вимовляє чарівне слово “реклама”. При чому – в широкому сенсі слова. Тобто і видавництва мають ефективно презентувати свою власну продукцію, і популяризація читання – за участю держави або без неї – має неухильно рости.
До речі, як з’ясувалося, фінансова участь держави у просуванні книжок – тема, яка збурює окрему дискусію.
“Я проти будь-яких заходів, які передбачають виплати і дотації, бо це все тільки культивує корупцію, посилює позиції монополістів і гальмує розвиток”, – говорить Ірина Голуб.
А її колега по цеху Анетта Антоненко (видавництво “Анетти Антоненко”) пишається тим, що в своєму бізнесі багато чого добилася сама. Хоча й не без державної підтримки.
Анетта Антоненко. Фото: WoMo.ua
Видавництво Антоненко було засноване у 2013-му. Йому менше десяти років, проте видавничий портфель значний та різноманітний. І домінує, до речі, саме перекладна література.
“Можна зменшити кількість виданих книжок, але не їхню якість. У мене портфель росте, а тиражі стоять на місці або трохи зменшуються. Я пішла шляхом розширення асортименту. Якщо у 2019 році були видані десь 23 книжки, то у 2020-2021 роках – вже 25-27. Ставила собі за мету триматися в межах 20 новинок, а «старі» книги, на які є попит, просто додруковувати”, – зауважує Анетта Антоненко.
На запитання про кошти вона відповідає так: «Дуже багато перекладних книжок я роблю, знаходячи під них фінансування. Це величезний шмат роботи, і я пишаюсь тим, що в цьому я успішна. Знаходжу фінансування в українському Інституті книги, працюю з ними давно і активно. Другий шлях – гранти. Але буває й так, що хочеться реалізувати проєкт, на який не точно буде фінансування, зокрема, в рамках біографій лідерів видати книгу про Тіто або Піночета. Такий проєкт реалізується на раніше отримані доходи”, – пояснює видавчиня.
На запитання про те, що могла б зробити держава для підтримки книги, Анетта Антоненко говорить: “Зараз ми звільнені від ПДВ завдяки Українській асоціації видавців та книгорозповсюджувачів. Тільки завдяки персональній участі президента асоціації Олександра Афоніна, чию роль я хочу особливо підкреслити”.
“Пам’ятаю 2000-ті роки, коли було ПДВ, коли ми мали його сплачувати, не отримавши ані копійки від проданої книжки, і це було жахливо, ми ледве виживали. Зараз добре було б мінімізувати податок на прибуток, він б’є по кишені видавців, і у моєму перерахунку цей податок дорівнює двом-трьои невиданим книгам. Асоціація займається цим питання і пропонує такий компроміс: звільняти видавців від податку на прибуток за умови, що цей податок будуть вкладати в книжки”, – пояснює Антоненко.
Фото: CHYTAY-UA.COM
Та про зміну оподаткування поки не йдеться. Законодавець підготував інші корисні преференції для книжкового ринку, про які йшлося вище. Лишається сподіватися, що вони дійсно стануть у пригоді всім учасникам процесу.
Як стверджує Тарас Шамайда, у нас лише 200 книгарень на всю країну працювало до війни, бо орендна плата – це те, що справді їх вбивало. Нові закони для того і ухвалювали, щоб збільшити в 4-5 разів кількість книгарень – десь до 800. І це все одно буде менше, ніж половина книгарень Польщі, де їх біля двох тисяч.
“На якісь ідіотські речі на кшталт каналу «Дом» чи каналу «Рада» в його нинішньому вигляді державі не шкода витрачати мільйони. А на книги – шкода? Та ж тут й потрібні лише 80-100 млн гривень на всі видатки. Натомість буде виростати ціла галузь, яка сплачуватиме податки, бо це ж не тільки книгарні, це і видавництва, друкарні, склади. В Європі книжки – це ціла індустрія, а в нас – задвірки російського ринку”, – констатує громадський активіст.
І насамкінець згадує цитату, яку приписують Вінстону Черчиллю. Коли один із міністрів під час Другої світової запропонував збільшити видатки на оборону за рахунок фінансування культури, британський прем’єр відповів:
“А за що ми тоді воюємо?”
Читайте також:
Окупанти вилучили з бібліотеки Мелітополя книжки про Голодомор
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
