Двічі кладовище. Врятовані з драмтеатру Маріуполя розповідають, як це трапилося і скільки людей загинуло

 

Із драмтеатру Маріуполя після злочинного удару рашистської авіації врятувалися, можливо, близько 900 людей. За їхніми свідченнями, в інших частинах будівлі загинуло не менше 300 осіб. Серед них – породіллі з дітьми, які вціліли під час попереднього удару РФ – по пологовому будинку.
Цей текст – зі слів тих, хто зміг вижити, незважаючи ні на що.

автор: Анна Романенко
редактор сайту 0629.com.ua (Маріуполь)
для “Новинарні

9 березня російська армія скинула авіаційну бомбу на пологовий будинок в Маріуполі. Четверо дорослих і двоє дітей загинули внаслідок бомбардування. Вагітних і мам з малечею військові розвозили по інших лікарнях. Тих жінок, кому медична допомога не була критично важливою, направили до Маріупольського драматичного театру (там було одно з найбільших в Маріуполі і, як вважалося, найбезпечніше укриття). Але смерть наздогнала їх там.
16 березня ворожий літак скинув бомбу вже на драматичний театр.

Могили на площі

Театр – це культове місто для маріупольців. Його будували вже після Другої світової війни. Радянські управлінці були цинічними людьми в певному сенсі. Вони вирішили розбити Театральний сквер на місці німецького кладовища.

Драмтеатр Маріуполя за мирних часів

У роки Другої світової Маріуполь перебував під німецькою окупацією до вересня 1943 року. Гітлерівці влаштували в самому центрі міста військове кладовище. Там були поховані високі чини армії Третього рейху і навіть радянський льотчик. Після війни радянська влада просто на могилах проклала алеї парку, поставила дитячі майданчики, фонтан.

З часом, коли домовини почали руйнуватися, асфальт тріскався у формі прямокутників. На тротуарах з’явилися ряди на позначення поховань, по яких щодня бігали діти.

Тільки у 2017 році вже нова влада Маріуполя, напередодні капітального ремонту будівлі драматичного театру і скверу, погодилася на пропозицію Німеччини перепоховати останки солдатів.

Але 16 березня 2022-го Театральний сквер знову став могилою. Уже не для солдатів, а для звичайних, цивільних маріупольців, які переховувались там від війни.

Як жили в театрі 1200+ людей

У будівлю театру почали селити людей, які втратили власні квартири внаслідок обстрілів, ще на початку березня.

Спочатку всіх заселяли в підвал театру – глибокий, надійний (радянська влада в той час будувала якраз на випадок війни). Але бомбардування Маріуполя посилювалися. Людей без даху над головою ставало все більше. І нужденних стали вже розміщувати в коридорах театру.

Читайте також:
Блокадний Маріуполь: драмтеатр як бомбосховище для тисячі людей. ВІДЕО

“Коли ми приїхали, нас вже заселяли на третій поверх у лівому крилі. Заселяли просто в коридори. Де стоїш – там і лягай”, – розповідає пані Надія, яка змогла врятуватися з театру після авіаудару.

Сховище у вестибюлі театру. Перша декада березня

Її разом із донькою, зятем і онуком привезли в театр українські військові після того, як будинок, у якому вони жили, опинився на лінії вогню. Сказали, або поїхали, або помрете тут.

“Людей було багато. У підвалі люди лежали, як оселедці. Просто ніде було ступити.

Ми першу ніч коли прибули, це було 8 березня, стояли в коридорі на третьому поверсі. Прилягти ніде було. Там хоч паркет, але було дуже холодно. Приміщення велике, і воно дуже швидко холоне.

Наступного дня ми всі разом із волонтерами почали забивати вікна фанерою, дошками. Від вибуху не захистить, але хоч склом ніхто не поріжеться”, – згадує Надія.

Новинарня” публікувала відеосюжет про сховище в маріупольському театрі:

Побут у театрі був налагоджений завдяки волонтерам. Із боку заднього входу до будівлі вони облаштували польову кухню, щодня потроху готували. Їжу добували в навколишніх магазинах. Іншого виходу не було.

Людей багато, їжі мало, тому розтягували порції, ділили.

На сніданок у театрі давали окріп. У кого залишалися чайні пакетики, той пив чай, у кого не було – просто гарячу воду. На обід волонтери варили юшку. На вечерю давали знову окріп і, якщо була можливість, – печиво, особливо дітям.

Коли їжу роздавали, біля польової кухні черги вибудовувались дуже великі. По сотні людей щоразу чекали свою порцію води або супу.

“За два дні до обстрілу в театрі був перепис людей, – розповідає пані Надія. – І нам сказали, що загалом людей там набралося 1200 осіб. Але ми думаємо, що насправді було більше. Бо до нас привезли породіль із пологового будинку. Його розбомбили, і вагітних, і матусь із новонародженими перевезли до нас у театр”.

“Я точно не знаю, скільки їх було. Я бачила трьох жінок із немовлятами. Але розумієте, їх селили в окремі кімнати, де раніше були гримерки. Ми на той бік театру (це праве крило) не ходили. Але я знаю, що вночі навіть у когось були пологи”, – пояснює Надія.

Породіль селили в гримерки, бо думали, там краще, тепліше. А вийшло зовсім по-іншому.

Читайте також:
У Маріуполі померла вагітна, яка постраждала під час бомбардування пологового

Удар, кров і хаос

16 березня в театрі вирувало звичайне життя евакуйованих. Волонтери готували їжу, люди прибиралися, носили воду з колодязя поруч. Вишикувалися в ланцюг і передавали відра один одному. Так було швидше, ніж тягати по одному. Все це під постійними обстрілами.

Десь о дев’ятій волонтери почали роздавати традиційний сніданок – окріп. Вишукалась довжелезна черга осіб на сто. Все як завжди. Але о 9:45 загудів літак, потім спалах – і вибух. Дуже потужний.

Пані Надія свідчить: “Удар припав на задній бік театру. Бомба впала по косій, залетівши з правого крила на задню частину. Усі, хто перебував у передній частині театру та в підвалі – вціліли. А ось усі, хто знаходився у задній частині та у правому крилі будівлі – всі загинули”

“Гримерки, в яких селили породіль, були якраз праворуч… Там ніхто не вижив”, – розповідає пані Надія.

Сама вона разом із родиною за день до вибуху переїхала з третього поверху в підвал.

“Ми потоваришували з однією сім’єю. Вони напередодні вибуху виїхали з Маріуполя. Перед від’їздом підійшли до нас і кажуть – заїжджайте на наше місце. Інакше заселитися у підвал було просто неможливо. Ми так і вчинили. А вранці наступного дня й стався вибух”, – розповідає Надія.

“Я не знаю точно, скільки людей загинули. Мені дуже важко оцінити. Розумієте, це був ранок, і люди якраз вишикувалися в чергу по кип’яток. Там у цій черзі близько сотні людей було. Туди прилетіла бомба.

Мої донька і зять саме туди збиралися теж по окріп. Але зять нахилився зав’язати шнурок, забарився на хвилину буквально, і ця хвилина врятувала їм життя. Він стояв навколішки і зав’язував шнурки, і його аж підкинуло – такої сили була ударна хвиля. Вибачте за подробиці, але в нас із донькою вся спідня білизна була засипана цементною крихтою. Нас просто засипало. Але стіни витримали.

Ми стали виходити з підвалу. Виходи не були завалені.

На передньому плані перед театром – величезні літери слова “ДЕТИ”, яке було видно з неба

Взагалі-то я дуже не хотіла виходити. Я відчувала велику небезпеку на поверхні. В підвалі було надійно. Але нагорі почалась пожежа. І ми могли просто задихнутися в тому підвалі. Тому все ж таки залишили укриття.

Ми вийшли без проблем. Але те, що ми побачили навколо, – це були кров та хаос. Люди були в істериці. У мене теж була істерика. Поруч хлопчина з нами лежав у підвалі, кучерявенький такий, юний зовсім. Не пам’ятаю його ім’я. У нього тато був саме на польовій кухні – там, де всі загинули. Він зайшовся в істериці. Мені довелося схопити його за грудки, трясти і кричати: “Твій батько загинув, значить, ти повинен жити! Повинен жити! Заради нього!”

Взагалі, я була як у трансі. Я побачила, що якась дівчинка перев’язує поранених. І я подумала, що теж можу перев’язувати поранених. Я не пам’ятаю, кого перев’язувала. Все як у тумані. Пам’ятаю тільки – чиясь нога, литковий м’яз відірваний і тримається лише в самому низу, біля гомілковостопного суглоба. І ніякого антисептика, розумієте. І я просто примотую її до кістки. Ще в якоїсь дівчини металевий уламок застряг над оком. Його треба було витягати, але я боялась, що зроблю це й порву якусь судину, і кров потім не зможу зупинити. Побоялась, замотала голову разом з тим уламком”.

Вигляд драмтеатру Маріуполя після авіаудару (космічний знімок Maxar)

Читайте також:
Maxar показав фото розбомбленого театру Маріуполя з космосу

Пані Надія згадує, що бинтів не було, і люди рвали на бинти рушники, простирадла, навіть пледи.

“Знаєте, я сильна жінка, але мій мозок ставить якісь блокування. Все як в тумані. Я не можу пригадати, кому допомагала, що то були за люди. Нічого”.

Підрахунок смертей

Пані Надії дуже складно сказати, скільки людей загинуло того страшного ранку в драматичному театрі.
Вона каже, що точно вижили всі, хто був у підвалі. Також вижили ті, хто розміщувався у передній частині театру.

Решта – напевно загинули.

Донька пані Надії, Наталя, конкретніша. Вона стверджує, що 16 березня в Маріупольському драматичному театрі загинуло не менш ніж 300 осіб.

“Думаю, що під час самого удару загинули близько 100 людей – всі ті, хто був біля польової кухні та чекав на свій окріп, волонтери. Решта – у правому крилі будівлі – загинули під завалами, бо не було кому їх витягувати. Думаю, це ще близько 200 людей, можливо, більше”.

Серед загиблих – евакуйовані з пологового будинку МТМО “Здоров’я матері та дитини” вагітні жінки та породілля з немовлятами. Їх було не менше трьох. Можливо, більше.

Вони врятувалися після першого резонансного удару російської авіації – по лікарні. Але смерть наздогнала їх у драмтеатрі.

Читайте також:
У Маріуполі – бої в центрі міста, окупанти почали “зачистки” західної частини

* * *

Маріуполь сьогодні – це такий безперервний ланцюг великих і маленьких трагедій. І зупинити цей жах можливо тільки зупинивши росію.

Зруйновані будинки і спалена військова техніка на вулицях Маріуполя. Фото: Євген Малолєтка / АР

“Колись ми переможемо ворога і повернемось у Маріуполь. І на місті зруйнованого театру ми побудуємо великий меморіал. Там, де відбулася трагедія, не можна розігрувати комедії й драми” – так сьогодні кажуть у Маріуполі.

Читайте також:
“Трупи лежать на вулицях. Їх закопують там же на штик-лопату”. Монолог жительки Маріуполя

ООН заявила про братські могили в Маріуполі на 200 осіб


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".